.

Героїчний подвиг радянського солдата у романi Олеся Гончара “Прапороносцi”

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 793
Скачать документ

Героїчний подвиг радянського солдата у романi Олеся Гончара
“Прапороносцi”

Роман О. Гончара “Прапороносцi” вражає глибокою правдивiстю, живими,
виразними образами героїв, якоюсь сонячною романтикою, поєднаною з
глибоким реалiстичним вiдтворенням вiйни. Пiшовши в першi днi вiйни на
фронт, Гончар воював рядовим солдатом, потiм сержантом, був командиром
обслуги батальйонного мiномета, старшим мiнометної батареї. Багато
сотень кiлометрiв пройшов вiн плiч-о-плiч з солдатами i офiцерами, якi
невдовзi будуть змальованi в його романi “Прапороносцi”. Сам письменник
писав про прагнення передати всю правду вiйни, “вiйни справжньої,
реальної, з її стражданнями, кров’ю i потом, з її тяжкою солдатською
героїкою”. I вiн змiг цього досягти.

В образах радянських воїнiв у трилогiї О. Гончара “Прапороносцi” втiленi
високi моральнi якостi справжнiх патрiотiв. Усiх їх вiдiрвала вiйна вiд
мирної працi. Автор змальовує й оспiвує героїв, оповитих красою вiрностi
Вiтчизнi, вiдважних, прекрасних у своїх почуттях, дiях, вчинках. У життi
й смертi. Наче в легендi, серед червоних макiв гине Шура. На золотiм
сонцi, як древнiй витязь, полiг Юрiй. З волошками в руках умирає Гай:
“гарний, стрункий, широкогрудий – справжнiй красень… “його очi були ще
синiшi за небо, прозорi, як камiнь сапфiр…” Цi рядки, наче ода
бiйцевi, який iшов звiльняти поневолених, присвяченi Гаю.

Трилогiя “Прапороносцi” – це ода Радянськiй Армiї, нашому народовi.
Олесь Гончар добре пiзнав душу радянських воїнiв, захоплювався їхньою
самовiдданiстю, вiдвагою, вiрнiстю присязi, гуманiзмом. З пекучим болем
у серцi ховав бойових другiв. Письменник розповiдає про бойовий шлях
мiнометної роти Брянського, що у складi полку Самiєва брала участь у
визвольному походi Радянської Армiї на завершальному етапi Великої
Вiтчизняної вiйни.

“Все, все ми вiддаємо тобi, Батькiвщино… I хто не звiдав цього щастя,
цiєї … краси вiрностi, той не жив по-справжньому,” – слова Юрiя
Брянського, якi можна було б узяти епiграфом до всiєї трилогiї.

A

Думка про визвольну мiсiю радянського вiйська розкривається i у мовi
дiйових осiб. “Нам наче на роду написано – завжди всiх визволяти i всiх
рятувати” – мiркує Роман Блаженко. “… Не лише зненависть, а й любов
рухає армiї вперед… Насамперед любов! Любов до всiх поневолених, до
всiх трудящих людей на землi… Нею ми сильнi”, – чує Сагайда розмову
двох бiйцiв. У розмовi з Маковейчиком лейтенант приписує цi слова
Брянському. Це тому, що вони найвиразнiше передають гуманiстичну суть
поглядiв Юрiя.

У багатьох начебто дрiбних деталях розкривається почуття приязнi й
дружби з боку братнiх народiв. Так трудiвники-мадяри зустрiчають наших
воїнiв спiвом “Iнтернацiоналу”, охоче пiдковують їм коней, бажаючи, щоб
пiдкови не зносилися. Селяни-словаки розповiдають, що шiсть рокiв вони
зберiгали червонi прапори, очiкуючи на визволителiв. Празькi повстанцi
кличуть Червону Армiю “на палац”, i радянськi воїни поспiшають на
допомогу, розумiючи: “як ми не виручим, то не виручить нiхто”. Чеськi
селяни поливають шлях водою, щоб не падала пилюка на “висвободителiв”.
Неначе рiдного брата зустрiчає словацька партизанка Юлечка Сагайду.

Ми побачили й полюбили в “Прапороносцях” просту й красиву душу
воїна-переможця – постатi живої, не умовної, не безплатної, але водночас
наче очищеної вiд усього випадкового. Цей твiр одразу полонив молодь,
пiдлiткiв. Адже юнь, шукаючи свого мiсця в життi, пильно вдивляється в
лiтературних героїв, обираючи собi за взiрець людей мужнiх, вiдважних,
вiрних, безмежно вiдданих високим iдеалам. Сьогоднi “Прапороносцi” –
наша класика. Проте нiщо в цьому романi не “збронзовiло”, не покрилося
павутинням часу.

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019