.

Фiлософськi роздуми Григорiя Сковороди про людське щастя (I варiант)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1338
Скачать документ

Фiлософськi роздуми Григорiя Сковороди про людське щастя (I варiант)

   Благословеннi ви, слiди,

   Не змитi вiчностi дощами,

   мандрiвника Сковороди

   з припорошiлими саквами,

   Що до цiлющої води

   Прямує, занедбавши храми.

   / М. Рильський /

Давньогрецький фiлософ Дiоген шукав вдень з лiхтарем людину, жив у бочцi
та харчувався найпростiшою їжею. Чи не схожий був на нього i наш
мандрiвний фiлософ Г. С. Сковорода? У простiй свитинi, з торбинкою
книжок за плечима, часто босий i голодний, понад тридцять рокiв
мандрував вiн селами України та за її межами – ганьбив жорстоке панство
i царизм, навчав людей грамоти, вчив їх любити красу i бути щасливими.

Ним написано 17 фiлософських трактатiв, 30 вiршiв-пiсень, бiльше як два
десятки байок. Всi цi твори єднає думка: мета людського життя – щастя,
але рiзнi люди обирають рiзнi шляхи до нього.

Й у Сковороди був свiй шлях. В пiдгрунтi щастя, на його думку, лежать
душевнiсть, сердечнiсть, простота, скромнiсть, але не приниженiсть.
“Шукаємо щастя по країнах, столiттях, а воно скрiзь i завжди з нами; –
писав вiн, – як риба в водi, так i ми у ньому, i воно бiля нас шукає нас
самих. Нема його нiде вiд того, що воно скрiзь. Воно схоже до сонячного
сяйва – вiдхили лише вхiд у душу свою”.

Суть в безкорисливостi, стверджує Сковорода, в служiннi правдi, людям, в
боротьбi з такими пристрастями, як себелюбство, жадiбнiсть, пихатiсть.

   Нехай у тiх мозок рветься,

   Хто високо в гору дметься…

Цю свою тезу вiн доводив на практицi, вiдмовляючись вiд високих, добре
оплачуваних посад i вибираючи “не пасторський жезл, а пастушу сопiлку”.

Щоб бути щасливою, людина повинна жити в злагодi з природою, з людьми,
совiсть мати чисту, бо “найгiрша мука – совiсть, якщо сум-лiння чисте, i
в серцi мир та спокiй”, вiдчувати незалежнiсть, але не самотнiсть, бо
“самотнiй – це дикий звiр чи Бог”, а нi тим, нi iншим людина не повинна
бути.

Цього вiн навчає iнших. Свiт – театр, кожен повинен обирати роль не за
її значущiстю, а вiдповiдно до власних здiбностей. Адже прекрасне все,
що на своєму мiсцi, природне, чисте й непiдробне. Тому “краще бути
справжнiм котом, анiж з ослячою душею левом”. Ще вiн казав, що щастя –
“у сроднiй працi”, тобто, якщо людина робить щось за покликанням, робота
для неї буде задоволенням.

Але прийти до такого щастя можна лише шляхом самопiзнання, глибокого
вивчення своїх здiбностей, можливостей i прагнень – вiдповiдно до цього
й слiд будувати своє життя. Тодi не потрiбне буде нiщо зайве, й можна
буде задовiльнятися найнеобхiднiшим, “їсти, щоб жити, а не жити, щоб
їсти”. Хрестоматiйними стали його слова: “Дякувати Боговi, що потрiбне
зробив нетрудним, а трудне непотрiбним”.

Та все ж таки у цiй позицiї немає нiчого вiд приниження. “Хто прагне
iстини, тому не личить повзати!” – говорить Сковорода.

Йому найкраще думалося на природi, просто неба, вiн не покидає все життя
обраний шлях мандрiвного фiлософа, не вiдмовляється вiд вiчних пошукiв
iстини. В самому цьому шуканнi, в постiйному накопиченнi знань, в
прагненнi до мудростi, вiн теж вбачає щастя. Але не тодi, коли знання
мертвi й перетворились на якусь догму.

Так розумiла щастя ця генiальна людина. Але ж чи був Сковорода щасливим?
Часом – нi, бо народ, серед якого вiн жив i яким вiн пишався, страждав.
Болюче сприймав фiлософ зруйнування Сiчi, закрiпачення людей, i,
дивлячись на них, мрiяв про велике братерство рiвних, царство щастя,
любовi, миру. З цих мрiй складається певна полiтична програма: “Усе
загальне, спiльне! Закони гуманнi, мудрi, супротивнi тим, що процвiтають
з тиранiї… Велике братство, спiлка спiвдружнос тей людей, об’єднаних
за покликанням i за стремлiннями, – ось що таке республiка, яка прийде
на змiну царству темряви!”

Так, щастя Сковорода шукав саме на землi, у самовдосконаленнi i
соцiальних перетвореннях, а не в очiкуваннi раю – вiн не вiрив у
потойбiчний свiт. З релiгiєю у нього були складнi вiдносини. Сковорода
вiрив у Бога, навiть уночi вставав молитися, але ненавидiв церковно
-служителiв, якi “велику вiру гноблених перетворили на щит своєї
жадiбностi i марнославства, на бич народу й волi”. У цьому погляди
Сковороди були близькими до шевченкiвських, хоча життя його бiльше
нагадувало життя ченця, тiльки що не ситого церковного, з тих що
об’їдалися в трапезних i були “стовпами неотесаними” – швидше на
самотника перших рокiв iснування християнства.

Не спiймав свiт вiчного мандрiвника тенетами анi слави, анi достатку i
багатства. Сковорода залишився сам собою. Таким його любили i шанували
сучасники. В Бабаях бiля джерела збиралися люди, щоб послухати його
мудрi поради, його прекрасну гру на сопiлцi; як рiдного приймали його в
кожнiй хатi. Представники передової iнтелiгенцiї наввипередки
запрошували його у гостi. Це вiн переконав слобожанське дворянство, що
щастя – в науцi та мистецтвi, в пошуках iстини, i на їхнi пожертви через
11 рокiв пiсля його смертi було вiдкрито в Харковi перший на Українi
унiверситет. Не дивно, що про Сковороду складали легенди.

Тож Україна може з повним правом пишатися своїм чудовим сином.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019