“Є найзначимiша дума на свiтi – Дума про хлiб”
Далека i глибока iсторiя нашого народу. Сивиною i забуттям вкритi однi
її сторiнки, славою i звитягою – iншi. Але кожна з цих сторiнок
обов’язково є невiд’ємною часткою великої iсторiї хлiба, iсторiї, що
знайомить нас з мистецтвом його сiяти, вирощувати, косити, молотити,
пекти. Чи не замислювались ви, чому мiж далекими за лексичним значенням
словами “життя” i “жито” такий близький зв’язок? А справа в тому, що
саме в такий спосiб нашi предки воздали заслужену хвалу
житовi-годувальнику, хлiбу, без якого справдi майже не можливе життя
людське. I здається менi, що природою хлiбна зернина створена з таким
самим високим натхненням, “у мить щедрого осяяння, яке витрачено нею i
на саму людину” (В.Яворiвський). Ось тому з прадавних часiв наш народ
цiнує понад усе хлiб, сiль i честь. Дуже вдало дав цьому пояснення
Д.Прилюк: “Хлiб – то багатство, достаток, сiль – то гостиннiсть i
щедрiсть, а честь – то людська гiднiсть, за яку предки нашi стояли,
навiть не маючи шматка хлiба, анi дрiбка солi”.
Споконвiку хлiб вважався виявом мудростi народної, бо в ньому – злиття
душевних i фiзичних сил, надiй, умiнь, сподiвань. Звiдси таке святе
ставлення до нього як до мiрила добробуту, правди, чесностi. Звiдси таке
поетичне ставлення до нього й митцiв художньої лiтератури. Дуже багато
письменникiв i поетiв писали про хлiб, возвеличували i вшановували його.
Серед них – Борис Олiйник та Iван Драч, Леонiд Первомайський та Микола
Сингаївський, Платон Воронько i багато iнших.
U)th” Iвана Драча. Не патетичнi, сповненi урочистостi, звучать у творi
слова про хлiб, а простими, буденними рядочками складається йому хвала.
Автор вважає кожну паляницю часточкою сонця, що обiгрiває i дає життя
людинi й оселi. Пiдтверджують цю думку рядочки:
I зачарується бiлена хата
З сонця пахучого на столi.
Були часи, коли хлiб був для людини i “сонцем пахучим”, i маревом, i
надiєю, i єдиним засобом вижити. Прослiдкувати це можемо у драмi Миколи
Кулiша “97”. Всi цiнностi земнi, навiть церковнi коштовностi вирiшено
було обмiняти на хлiб, щоб у грiзнi голодоморнi тридцятi вибороти собi
право пiд сонцем. Довго можемо сперечатися з приводу доречностi такого
вчинку представникiв нової влади, але безумовним є одне: людина i хлiб –
єдинi. I невипадково в життi є так, що не тiльки хлiб дає людинi життя,
а й людина – хлiбу. Чiтко проводить цю думку в своєму творi “Хлiб”
Леонiд Первомайський. З перших рядкiв поринаємо ми в чудодiйну красу
хлiбного поля, що “…росою зросилось, i зерном сколосилось, i дiждалось
нового врожаю”. Буяння цьому полю дало те, що вруниться воно на
солдатськiй могилi, кожна грудочка землi його кров’ю полита. Скiльки
життiв вмiстилось у такому великому i такому маленькому словi “хлiб”!
Скiльки вкладено в нього енергiї, думок, мудростi, чесностi й
одержимостi! Влучно про це сказав Борис Олiйник у вiршi “В оборону
хлiба”:
Нас кликав хлiб на добре, чесне дiло
До братнього, трудящого коша,
Ми в нiм шануємо не тiльки тiло,
У нiм народна свiтиться душа.
Ця “народна душа” складає пошану звичайнiй паляницi у багатьох своїх
обрядах i звичаях, у рiзних жанрах усної народної творчостi. Тож хай
продовжується життя, буяють весни i хурделять зими, для людини завжди
залишаються святими слова: “Хлiб – всьому голова”.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter