Двобiй добра i зла у творах українських класикiв середини ХIХ – початку
ХХ столiття
Кожен з нас рано чи пiзно ставить перед собою питання: “Хто я?” Навiщо
живу на свiтi? Що є добро, а що зло?”
В усi часи вiдповiдi на цi питання прагнули знайти фiлософи i вченi,
поети i прозаїки. Цi питання вирiшує Бiблiя, i про це йдеться в уснiй
народнiй творчостi. Та, на жаль, добро перемагає зло тiльки в казках, а
в життi ми часто стаємо свiдками протилежного. Немало прикладiв перемоги
зла над добром знаходимо ми i на сторiнках художньої лiтератури. Але,
замислюючись над ними, ми розумiємо, що автори у такий спосiб намагалися
розкрити актуальнi проблеми сучасної їм дiйсностi.
Жоден з письменникiв ХIХ столiття теж не минув проблеми добра i зла,
розкриваючи її з тiльки йому притаманною майстернiстю й хистом.
Втiленням зла виступають перед нами Кайдашиха й Мотря iз “Кайдашевої
сiм’ї” I. С. Нечуя – Левицького. Жадiбнiсть, егоїзм, темнота i
бездуховнiсть цих жiнок призводять до ганебних стосункiв, роблять їх не
тiльки смiшними, а й страшними. Протидiєю їм виступає добро Мелашки, але
й у неї не вистачило сили боротися i вона зрештою уподiбнилася Мотрi з
Кайдашихою.
Є в українськiй лiтературi цього перiоду образ, до якого у мене
особливе, неоднозначне ставлення. Це Чiпка з роману Панаса Мирного “Хiба
ревуть воли, як ясла повнi?” Я розумiю, що причина його духовного зламу
криється не стiльки в тих бiдах i зневазi, яких йому довелося зазнати в
дитинствi i юностi, скiльки у роздвоєностi душi – у виборi мiж добром i
злом. На певному етапi цi поняття в ньому навiть поєднуються (удень
Чiпка працює, а вночi з бандитами вершить свої чорнi справи).
Ми бачимо, що Чiпка не чинить духовного опору злу i нарештi стає катом:
вирiзує сiм’ю простого козака Хоменка. Та зло бумерангом повертається до
вбивцi – кiнчає життя самогубством його жiнка Галя, стара мати приречена
на самотнiсть i смерть серед чужих людей. Панас Мирний своїм романом
доводить, що за правду треба боротися добрими дiлами, а не ножем.
„ B
Ще одне зло – грошi – постає перед нами зi сторiнок п’єси I.
Карпенка-Карого “Хазяїн”. Ми знайомимося з “чумазим” новоспеченим
ка-пiталiстом Пузирем, мета якого не сягає далi наживи, перетворюючи на
пекло не тiльки життя селян, а й близьких йому людей. Грошi спустошили
його душу, заради яких цей чоловiк жорстоко розоряє господарства селян,
робить нещасними тисячi людей. Та зло повертається i до Пузиря:
жадiбнiсть зрештою стала причиною його смертi.
Зло настiльки безжалiсне, що руйнує навiть найпрекраснiшi людськi
почуття. У цьому ми переконуємося, читаючи “Украдене щастя” Iвана
Франка. Як i в “Хазяїнi” Карпенка-Карого, жадiбнiсть стала причиною
трагедiї трьох люблячих людей: Анни, Михайла та Миколи. Це через
прагнення не дiлити з сестрою батькiвську спадщину чинять з Анною зло
рiднi брати. Франко показав, як зло породило iнше зло, що охопило душi
потерпiлих. I, як наслiдок, – зневiра, розчарування, духовна смерть, а у
Михайла – фiзична.
Почуття помсти, доведене до вищої мiри зла, руйнує серця Гутенюкiв i
Палiйчукiв iз повiстi М. Коцюбинского “Тiнi забутих предкiв”. Воно, це
зло, сягнуло таких розмiрiв, що дорослi вже не в змозi розiрвати його
кола. Та це робить Марiчка, вiдповiдаючи Iванковi добром на зло, i тодi
зароджується любов.
Силою свого добра мене вразила Мавка iз “Лiсової пiснi” Лесi Українки,
її благородство i безкорисливiсть. Менi тiльки сумно, що така душа
потягнулася до грубого, пiдступного Лукаша. На його прикладi ми
переконалися: зрадивши близьку людину, ти зраджуєш самого себе.
Лiтература ХIХ ст., продовжуючи гуманiстичнi традицiї поглибила
висвiтлення проблеми добра i зла у творах митцiв.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
