.

Духовнi джерела вiдродження

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
333 2348
Скачать документ

Духовнi джерела вiдродження

Iснує давня легенда. Два Будiвельники везли тачки, наповненi камiнням.
Одного з них спитали:

– Що ти робиш?

– Та от звелiли возити камiння – вожу! – байдуже вiдповiв вiн.

– А що ти робиш? – запитали другого Будiвельника, що, як i перший,
натомлено тягнув важке камiння.

– Я будую Собор Святого Петра, – з гiднiстю вiдповiв той.

Це – дуже повчальна легенда, бо доводить нам непохитну iстину: без вiри
у своє високе призначення ми не зможемо пiднятися над сiрою буденнiстю,
наповнювати свої серця чистими iдеалами та самовiддано “будувати
собори”. Без цiєї вiри людина все життя просидить непомiтно у затишку i
буде задовольнятися малим, не розумiючи неспокою iнших.

Та на цьому неспокої, високому духовному горiннi здiймались
неперевершенi собори минулого: творiння Гомера i Шекспiра, Шевченка i
Пушкiна, Чайковського i Рерiха. Всi науковi вiдкриття, одважнi
географiчнi експедицiї йшли вiд одержимостi духом i великої вiри у Бога,
людину i своє призначення. “Хто моря переплив i спалив кораблi за собою,
той не вмре, не здобувши нового добра”, – сказала Леся Українка. Я
думаю, що цi слова можуть стати влучним гаслом життя тiєї людини, яка
присвятила себе справi духовного збагачення людства.

Переконаний, що справжня людина починається там, де вона обирає важчу й
вищу дорогу. А що є важчим i вiдповiдальнiшим за служiння духовним
iдеалам, за їх виборювання, щоб нести їх потому людям? Згадаймо: нiде
так не калiчили душу людини, як в Українi.

v

ed2>2B

th#thВороги вiками, роздираючи українську землю, примушували зрiкатися
Бога своїх батькiв, зрiкатися рiдної iсторiї та мови, забувати традицiї,
зрiкатися врештi-решт себе. Та українська нацiя вистояла, зберiгши свої
духовнi собори; вже десять рокiв вона живе суверенним життям,
проголосивши 24 серпня 1991 року свою незалежнiсть.

Сьогоднi ми живемо в неспокiйному свiтi. Криза духовностi людства нинi є
найбiльшою тривогою свiту. Я не думаю, що треба доводити, наскiльки
змiлiли душi в умовах сьогоднiшньої боротьби за “своє мiсце пiд сонцем”.
Це не секрет, що духовна хвороба пiдкошує сили нашого суспiльства, яке
так довго виборювало право називатися вiльним i незалежним. Забувають
старих, вiдрiкаються вiд малих, нехтують бiблiотеками, музеями,
театрами. Чи не є це тiєю духовною кризою, з якої ми всi повиннi
виводити нашу Україну? Повторюю: всi!

А для цього – починати треба iз себе, iз своєї життєвої позицiї та своїх
iдеалiв. Тiльки маючи чисту душу i прагнення, ми зможемо принести
якнайбiльше користi своїй землi, залишити по собi свiтлу дорогу, якою
пiде наступне поколiння. Це важлива, але, я думаю, не така вже й важка
справа. Просто кожний на своєму мiсцi повинен пам’ятати, що вiдродження
в Українi починається i з нього теж. А може – саме з нього в першу
чергу…

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020