.

Дiвчина з легенди (за iсторичним романом Лiни Костенко “Маруся Чурай”)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1528
Скачать документ

Дiвчина з легенди (за iсторичним романом Лiни Костенко “Маруся Чурай”)

   Ця дiвчина не просто так,

    Маруся.

   Це – голос наш. Це – пiсня.

    Це – душа.

   / Л. Костенко /

Скiльки їх, талановитих, вiдданих українському народовi, дiвчат народила
Україна! Вдячний їм наш, щедрий на мудре слово народ, оспi-вав у пiснях,
думах, легендах. А найталановитiшi поети, письменники опоетизували їхню
неповторну долю у своїх творах.

Тож захоплює у свої обiйми мiцно, щиро i щедро поезiя неповторної Лiни
Костенко. А особливо її роман “Маруся Чурай” захоплює один раз i
назавжди, бо Лiна Костенко, тiльки-но розпочавши розповiдь у романi,
запрошує нас у вир пристрастей, де Iван любив Марусю, а Маруся – Гриця,
де на iсторичному тлi розгортаються, дiйсно, безсмертнi, вiчнi подiї i
проблеми життєвi, якi з особливою мудрiстю i майстернiстю вирi-шує
талановитий митець.

Маруся. Дiвчина з легенди чи iсторична постать? До цього часу
достовiрних доказiв так i немає. Але в народi розповiдають, переспiвують
долю цiєї дiвчини, що мала незвичайний голос i здiбностi створювати i
спiвати пiснi, але ж i життя її незвичайне! Чуйна душа Лiни Костенко не
могла бути байдужою до цього, а тому ми пiзнаємо через долю героїнi
роману неповторну долю поетеси, її доби. “Маруся Чурай” – це справжнiй
iсторичний роман з легендарною героїнею, з трагiчним i водночас
пiднесено-величним вiдчуттям iсторичної доби, iм’я якiй Хмельниччина,
доби змагань, духовної звитяги всього народу. На нас дивиться iсторiя
змалку чувана, у юностi романтизована, у зрiлостi вiдлита в бронзу
усвiдомленням необхiдностi пiзнати її у всiх подробицях. Завдячуючи
високiй майстерностi авторки, ми протягом усього роману бачимо, як
вправно вплiтає вона долю Марусi Чурай у долю iсторичну нашого народу.
Думи, якi виринають у пам’ятi Марусi, нею ж сприймаються, як власна
бiографiя. Адже кобзар спiвав про страту “орлика Чурая”, про батька,
який “…пiшов у смерть – i повернувся в думi, i вже тепер нiхто його не
вб’є”. Лiнi Костенко вдалося створити пряму проекцiю долi батька на долю
страдницi Марусi. Пiснярка шукає i знаходить у собi сили вистояти. А
переспiв оскарження, викладений в гетьманському унiверсалi, привезений
Iваном Iскрою у трагiчнi хвилини вироку – страти Марусi Чурай, свiдчить,
що:

l b

edRl

   Лише в пiснях вогонь отой

    пашить.

   Таку спiвачку покарать

    на горло, –

   то це ж не що, а пiсню

    задушить!

Виявляється, що захищати свою людську гiднiсть Марусi було надзвичайно,
неймовiрно важко, та все одно легше, нiж беззахисне жiноче серце. Бо
кожний, хто любив, знає, що найчорнiший антипод кохання – не смерть, а
зрада. В чому “хвороба” Гриця? Лiна Костенко – тонкий психолог, а тому
намагається розкривати, пояснювати трагедiю Марусi через подробицi
психологiчних характеристик усiх персонажiв, намагається розплутати
генетичний код двох родiв – Чураїв i Бобренкiв. Розв’язує проблему, як
же сталося так, що одна Бобренчиха заворожила i звела на нiщо двох таких
могутнiх козакiв – батька i сина. Соцiальнi корiння, робить авторка
висновок, належать до вiчних, як любов i смерть. I сьогоднi, коли настав
час великих зрушень, мiграцiя населення призвела до набуття нових гнiзд
на нових мiсцях, коли деяких молодих людей блакить кахлю у ваннiй хвилює
бiльше вiд блакитi неба, пафос Лiни Костенко звучить однозначно: не
топiть свою безсмертну душу в багнi споживацтва. А головна героїня
Маруся з болем душевним промовляє:

   Моя любов чолом торкалась неба,

   А Гриць ходив ногами по землi.

Як i авторка, ми на боцi Марусi, вона визнана невинною у смертi Гриця,
вона перетлiла душею, але у хвилини вiдчаю, всупереч усьому, твердила:
“…невiрного, брехливого, чужого, огидного, – а я ж його люблю!” I як
голос самого серця:

   Хоч би менi хто жменьку землi з могили його принiс

   Натертися проти серця… може б трохи полегшало…

Мудрiсть жiночого серця пiдказала Л.Костенко кiнцiвку роману, драматичну
i до болю реалiстичну, що хоч криком кричи, та усвiдомлюєш – правда!
Прощання з Iваном, виступ Полтавського полку, i знову звучать невмирущi
пiснi Марусi, що линуть над корогвами, вершниками – висока хвиля
звучання, i раптом – емоцiйно-лiричний зойк, жалiсливе благання:

   Дiвчата вчора берегом iшли, –

   та й заспiвали “Ой не ходи, Грицю”.

   А я стояла… Що ж менi кричати?..

   Якi менi сказати їм слова?..

   Дiвчаточка, дiвчатонька, дiвчата!

   Цю не спiвайте, я iще жива.

Ось така, високопатетична, а часом надто розумна, чарує нас своєю красою
дiвчина з легенди Маруся Чурай, якiй судилося жити вiчно.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020