“Благословенна будь, моя Десно” (за кiноповiстю Олександра Довженка
“Зачарована Десна”)
Кiноповiсть “Зачарована Десна” сповнена глибоких роздумiв прожиття
дореволюцiйного українського села. Це лiтопис вiдкриття селянським
хлопчиком широкого свiту – вiд пiзнання становища людини з фантастичної
лубочної картини страшного божого суду, що “мати купила за курку на
ярмарку”, до свiдомого розумiння суду людського, де Сашко вперше
знайомиться з трагiчними i смiшними прикрощами життя. В його дитячу
свiдомiсть ще не вплiтається поняття про дрiбновласницьку стихiю,
людськi стосунки.
У полонi дитячих мрiй автор вiдкриває завiсу про першi печалi й радощi
бiлоголового хлопчика. Тут i боязкiсть гадюки у гущавинi смородини та
бузини, прийняття “першого грiха” вiд бабусi Марусини за вирвану моркву,
по-дитячому наївне розумiння картини божого суду, “що на неї боявся
дивитись навiть домашнiй собака Пiрат”, бесiди з дiдом-“чорнокнижником”
про казковi нетри старовини та iнше. Якраз звiдси i починається
розумiння хлопчиком сутностi людського буття з його “приємним i
неприємним”.
Письменник неповторно передає реальний свiт мрiй сiльського хлопчика,
якому “приємно” в дитинствi обнiмати лоша, бродити по теплих калюжах
пiсля дощу, спати в човнi пiд час весняної повенi, а “неприємно” слухати
прокльони прудкої прабабусi, сварку п’яного батька в сiм’ї, ходити
босому по стернi тощо.
Цi “незабутнi чари дитинства” залишилися назавжди в уявi
письменника-життєлюба.
З поетичною силою i пафосом оспiвує письменник людей працi – величних i
прекрасних у своєму трудовому талантi, у своїй моральнiй чистотi. Це
“малесенька i прудка” прабаба Марусина, в устах якої навiть прокльони
перетворюються на чарiвнi пiснi, мати, яка любила “саджати що-небудь у
землю, щоб проiзростало”. Батько для Олександра Довженка – iдеал
трудiвника землi.
Уособленням народної мудростi виступає в повiстi дiд Семен – лагiдний,
працьовитий, залюблений у влучне слово, такий собi народний фiлософ, що
“прожив пiд сонцем коло ста лiт, нiколи не ховаючись у холодок”.
n*thУсi цi образи трударiв i фiлософiв несуть в собi думку про
невичерпнiсть i життєдайнiсть народного джерела, про безсмертя народу.
Своєрiдним символом, рiкою життя проходить через повiсть образ
зачарованої Десни. Не можна без хвилювання читати Довженкiв апофеоз
рiднiй рiчцi: “Благословенна будь, моя незаймана дiвице Десно, що,
згадуючи тебе вже много лiт, я завжди добрiшав, почував себе невичерпно
багатим i щедрим. Так багато дала ти менi подарункiв на все життя…”
Але не можна не сказати про суть людської “помилки” у споглядальному
роздумовi про “цiлющу криницю минулих вражень”. У Довженка це не просте
замилування сивизною минулих часiв, а гаряча любов “до незабутнiх чар
дитинства”, до людини-трудiвника, до нацiональних традицiй великого
народу, до рiдної землi.
З докором говорить письменник на адресу деяких сучасних “дачникiв”, що
забувають i зневажають землю, на якiй народилися й виросли, не цiнують
хлiборобської працi. Село їх цiкавить лише з екзотичного погляду.
Отже, дитинство Довженка насичене i житейськими трагедiями, i веселими
пригодами, i колоритними ситуацiями, в яких проявлялись
найрiзноманiтнiшi гранi української вдачi.
Бачене, почуте, пережите у дитинствi пройшло майже крiзь усi
довженкiвськi фiльми i врештi дiстали найповнiше втiлення у кiноповiстi
“Зачарована Десна”.
У нiй на першому планi виступає Сашко , з його дитячими враженнями i з
високими епiчними медитацiями автора, на другому – наддеснянськi
селяни-хлiбороби, чарiвна рiчка Десна… А всi вони разом становлять
узагальнений образ народу-трудiвника на фонi розкiшної i багатої
природи.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
