Берегиня
Прекрасним i нiжним словом назвали нашi пращури жiнку, що стоїть у
витокiв нового життя, плекає i змiцнює його “берегиня”. У цьому словi
влучно вiдбилося її божествене призначення, найперша i найголовнiша
суть.
У сиву давнину берегинею нашi прадiди називали богиню, що берегла їх вiд
усякого лиха i дарувала добро. Згодом вони так стали називати жiнок, якi
берегли i пiдтримували домашнє вогнище, були своє-рiдним покровом усьому
родинному колу. Доньки України славилися своєю охайнiстю, спiвучiстю,
надзвичайною красою i високим почуттям гiдностi. Мене завжди вражала
постать легендарної бранки – захопленої турками дiвчини, яка згодом
стала дружиною султана. Весь свiт її знає на ймення Роксолана, i весь
свiт захоплюється її незвичайною долею. Не дивно, що Україна вже кiлька
столiть пишається своєю видатною дочкою, бо вона – виразне i яскраве
втiлення всiх українських жiнок. (До речi, роксолани – це племена, якi
пiсля скiфiв населяли нашi землi. Україну деякi iноземцi теж називали
Роксоланiєю).
Мої спiввiтчизницi завжди вражали чужинцiв своєю освiченiстю i здатнiстю
до творчої працi. Та особливу повагу викликала їх незалежнiсть, та суто
українська риса характеру, яка є провiдною для всiєї нацiї. Я
переконаний, що сама iсторiя заклала в їх характер i виплекала цю рису:
життя в умовах прикордонної нестабiльностi, коли чоловiки часто залишали
домiвки, виробило у жiнок гордiсть i самостiйнiсть. Так i закрiпи-лось у
народi: “Жiнка за три кути хату тримає, а чоловiк – за один”.
R$thА ще народна мудрiсть стверджує: “Немає кращого друга, як вiрна
подруга”, “Господиня в дому – покрова всьому”. Та насамперед жiнка – це
берегиня роду, турботлива i ласкава мати. Якою нiжнiстю озивається в
душi її образ, якими тiльки чарiвними словами її не називають!
“Ненечка”, “матуся”, “матiнка”… Тiльки бiля її серця, пiд її крилом,
на її долонях добре й затишно: вона i пожалiє, i захистить, i розуму
навчить. Слово ненi й лiкувало, i привертало сили пiсля хвороби, i
захищало вiд злих сил, i надавало наснагу з першої хвилини мого життя.
Недарма у народi говорять: “Материна молитва iз дна моря виймає”. Я
думаю, що найсвятiше у кожнiй людинi – це її мати. А ще – рiдна земля,
яку я теж назвав би берегинею, бо вона, як i матуся, завжди поруч зi
мною; стоїть на сторожi моєї совiстi i вчинкiв. Чи не з цiєї причини
брали з собою у далеку путь, у важкi випробування жменьку рiдної землi,
сподiваючись на її силу святої захисницi?
На жаль, ми так мало i так рiдко бережемо наших любих берегинь, зручно
влаштувавшись пiд їх турботливим доглядом. I лише iнколи охопить серце
нiжнiсть, налинуть почуття, захочеться обiйняти, захистити матусю.
Схвильований, пiдiйдеш до неї, а вона раптом випередить: “Що тобi,
синку? У тебе все гаразд? Нiчого не болить? Нiчого не трапилось?” I
стiльки любовi й турботи у її очах!..
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
