Авторська позицiя у повiстi Ольги Кобилянської “Людина”
Ольга Юлiанiвна Кобилянська увiйшла в лiтературу як видатний митець
демократичного напрямку, майстер художнього слова. Вона збагатила
лiтературну скарбницю України творами, в яких вiдбилося життя
буковинського селянства та iнтелiгенцiї. Всi вони перейнятi палкою
любов’ю до трудящих мас, бажанням бачити рiдний народ вiльним, щасливим,
возз’єднаним.
Цi iдеї єднають письменницю з iншими прогресивними письменни ками, якими
багата iсторiя української лiтератури. Але iснує особливiсть, яка
притаманна лише О. Кобилянськiй. Талановита письменниця є постаттю, що
найяскравiше втiлює iдею українського лiтературного фемiнiзму межi
столiть. Вона була фемiнiсткою за переконанням, фемiнiстками виступають
її героїнi.
Перший твiр такого напряму й один з її перших творiв взагалi – повiсть
“Людина” (1892), присвячена Наталi Кобринськiй, яка була iдейним
учителем Кобилянської i прилучила її до фемiнiзму. Слiд за-значити, що у
письменницi був дуже вимогливий пiдхiд i принципова позицiя щодо ролi
жiноцтва в суспiльствi. Однак прогресивне твердження про потребу жiнки
брати активну участь у громадському життi було обмежене тими рамками, в
яких уявляла собi Кобилянська цю дiяльнiсть жiнок. Самоосвiта,
самовдосконалення – ось, власне, програма О. Кобилянської, дiячки
жiночого руху.
.
здо. Всяке намагання пiднестися над “шлунковими” iнтересами
розглядаються у цьому середовищi як пусте й шкiдливе мрiяння. Тим
яскравiшим постає на їхньому тлi образ Олени, сильної й цiльної
особистостi. Серед цього оточення вона видiляється рiзнобiчними
iнтересами, художнiм смаком, тонким розумiнням мистецтва. Вона бачить
своє мiсце поряд з чоловiками у прогресивному поступi суспiльства. На
мiй погляд, саме тут криється визначна мистецька позицiя Ольги
Кобилянської: в час, коли буржуазний свiт i його продажна лiтература
зводили людину до рiвня “двуногої тварини”, письменниця проголошує славу
людинi – найдосконалiшому, мислячому творiнню природи. I хоч пiд тиском
обставин Олена Ляуфер змушена вiдмовитись вiд мрiй про незалежне життя,
стати дружиною, вiрнiше – рабинею нелюбого чоловiка заради матерiального
добробуту збiднiлих батькiв, вона не може до кiнця змиритися з цими
обставинами. Дiвчина вивчає свого майбутнього нареченого уважно, шукає в
ньому те добре, що ви-кликало хоча б повагу замiсть любовi. Я в цьому
вбачаю не лише усвiдомленi принципи героїнi, але й наслiдування
“книжковим” iдеалам. Та це – моя думка.
Вiдверто кажучи, мене iнколи вражає її твердiсть, неначе в неї дiйсно
чоловiчий характер. Та цьому хибному враженню заперечують її суто жiночi
риси: вона прагне до жiночого щастя (однак лише з чоловiком, що
переймається її поглядами); вирiшує наблизити до себе Фельса i в той же
час пiдсвiдомо намагається вiддалити час освiдчення; панiчно боїться
свого майбутнього, але має твердий намiр здiйснити задумане. Зворушливою
є сцена прощання Олени з листами Стефана Лiєвича, найдорожчим, що у неї
залишилось.
Ольга Кобилянська своєю повiстю стверджує, що жiнка – неповторна
особистiсть, яка має право вибору, можливiсть чинити так, як пiдказує їй
серце. Вона – людина!
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
