.

Антивоєнний пафос у творчостi письменникiв ХХ сторiччя

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 838
Скачать документ

Антивоєнний пафос у творчостi письменникiв ХХ сторiччя

ХХ сторiччя принесло людству можливiсть усвiдомлення себе єдиним цiлим,
або небачений ранiше технiчний прогрес. Але окрiм цього саме воно
породило нове жахливе явище – свiтовi вiйни, трагедiї вражаючого
масштабу, що зачiпали вiдразу сотнi мiльйонiв людей. Цiлком природно, що
це знайшло вiдображення у творчостi багатьох письменникiв, особливо з
тих країн, якi безпосередньо брали участь у цих вiйнах.

Прогресивнi письменники минулого також неодноразово звертали ся до теми
воєн, але саме у ХХ сторiччi ця тема стала актуальною, як нiколи, i
антивоєнний пафос досяг небаченої ранiше сили. Проте дiйсно антивоєнними
творами слiд усе-таки вважати не тi, де оспiвуються героїзм переможцiв i
перемога над конкретним ворогом, що зображуєть ся втiленням зла (цю
помилку роблять дуже часто), а саме тi, де засуджується вiйна, як явище
взагалi, де її жорстокостi протиставляються принципово iншi цiнностi:
милосердя та гуманiзм, хай навiть безпосереднi подiї вiйни там
оминаються, а увага авторiв зосереджується на наслiдках трагедiї.

Що страшнiше – необхiднiсть ризикувати власним життям зi зброєю в руках,
чи виявитися потiм представником “втраченої генерацiї”? З цiєю проблемою
ми зустрiчаємося у романi нiмецького письменника Ерiха Марiї Ремарка
“Три товаришi”. Його герої потрапляють на вiйну вiсiмнадцятирiчними
юнаками – вона перекреслює увесь їхнiй минулий досвiд, та повернення до
мирного життя, про яке вони так мрiяли, Ленцу, Кестеру i Роббi приносить
лише нову зневiру. Вони виявляються зайвими в суспiльствi, в якому
живуть. Навiть по закiнченнi воєнних дiй вiйна дається взнаки – хтось
помирає вiд виниклої через неї хвороби, як Патрiцiя, iншi продовжують
страждати вiд тiлесних та душевних ран. Iдуть з життя люди, продовжують
ламатися спустошенi вiйною душi.

Остання тема глибоко розкривається у творчостi iншого нiмецького
письменника – Генрiха Белля у збiрцi “Подорожнiй, коли ти прийдеш у
Спа…”, “Де ти був, Адаме?” та iнших. Вiйна у його зображеннi – щось
абсурдне: це коли вчорашнiй школяр, а нинi солдат, без рук i без ноги
опиняється у госпiталi, розташованому в колишнiй гiмназiї, й сам не
розумiє навiть, за якi iдеї воював.

само несправедливо збираються розстрiляти. Кидаючи зброю, вiн висловлює
протест проти вiйни, а коли його кохана помирає, Генрi втрачає надiї на
майбутнє. Мир знайти неможливо, вiйна живе у душах людей, вона – скрiзь.

Схожi мотиви можна знайти i в Уiльяма Фолкнера (“Солдатська винагорода”)
або у Джона Дос Пассоса (“Три солдати”) та багатьох iнших.

Герой французького письменника Робера Мерля, сержант Жюльєн Майя
(“Уiк-енд на березi океану”) теж бачить лише безглуздiсть вiйни: “…не
iснує воєн справедливих, або воєн священних, або воєн за праве дiло.
Вiйна абсурдна по самiй своїй сутностi”. Ця людина за своїми моральними
принципами не визнає будь-якого вбивства i не може вибачити собi за те,
що вiн вимушений був знищити навiть тих, хто цiлком заслуговував смерть.
Свiй вчинок, який будь-хто визнав би справедливим, Майя сприймає як
зраду власних цiнностей, а його загибель наприкiнцi роману дуже схожа на
самогубство. До речi, роман “Уiк-енд на березi океану” був нагороджений
Гонкурiвською премiєю 1949 року.

Абсурднiсть вiйни саме як явища розкриває й популярний американський
письменник Курт Воннегут. У творi “Бойня номер п’ять, або хрестовий
похiд дiтей”, що має пiдзаголовок “службовий танець зi смертю”, вiн не
обмежується традицiйними реалiстичними засобами – цей роман має зовнiшнi
ознаки фантастичного жанру. Але мандри героя Бiллi Пiлiгрима у часi i
просторi та спiлкування з iнопланетянами насправдi лише художнiй прийом,
який допомагає читачевi зрозумiти: справжня проблема не в конкретицi
саме Другої свiтової вiйни чи зруйнуваннi Дрездена, навколо якого
обертається сюжет, причини лежать значно глибше. Вони вiчнi, але для
того, щоб зрозумiти їхню природу, чи хоча б вiдчути усю складнiсть
проблеми, треба iнколи вiдiрватися вiд стереотипiв чи особистого
ставлення до тих або iнших подiй i подивитися на себе й на свiт “з iншої
планети”. Тодi вiдкриваються парадоксальнi речi – люди носять у собi
вiйну не лише пiсля неї, вона живе у їхнiх душах ще ранiше, передаючись
вiд поколiння до поколiння, коли справедливi цiлi та славетнi перемоги
оспiвуються у книжках або легендах, вiд яких “вiйна буде здаватися такою
чудовою, що вiйни пiдуть одна за одною. А воювати пошлють дiтей…”.

Оце, мабуть, i є iстинним антивоєнним пафосом – вiдшукати коренi цього
жахливого явища, i вже на такому рiвнi усвiдомлення намагатися сказати
усiм вiйнам, минулим i майбутнiм, тверде “Нi!”

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019