.

Алегорично-моральний змiст сюжету драми “Гостина старої дами”

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1004
Скачать документ

Алегорично-моральний змiст сюжету драми “Гостина старої дами”

В есе “Проблеми театру” Фрiдрiх Дюрренматт стверджував, що найбiльш
вдалою формою для висвiтлення конфлiктiв сучасностi є трагiкомедiя.
Гротескнi перебiльшення, балаганнi жарти та несподiванi парадокси
властивi трагiкомедiї, дозволяють, на його думку, зобразити не лише
справжню природу свiту та людини, але й показати механiзми
несправедливостi. “Гротеск – одна з великих можливостей бути точним,” –
казав вiн. Отже, невипадково його найкращу п’єсу “Гостина старої дами”
написано саме в такому жанрi.

Багато письменникiв у своїх творах намагалися розкрити причини
перетворення звичайної людини на вбивцю. Але важко назвати хоч один
твiр, де це вiдбувається не з однiєю людиною, а одразу з усiма мешканця
ми цiлого мiста. Ф. Дюрренматт у своїй п’єсi намагається зрозумiти саму
здатнiсть людей приймати злочин за норму, розкриває соцiальнi та
психологiчнi причини, що пояснюють iнертнiсть або вiдверте сприяння злу.

“Ми присутнi при одному з найбiльших соцiальних експериментiв нашої
епохи”, – каже радiокоментатор у п’єсi. Так, сюжет п’єси обертається
навколо подiї, справдi надто схожої на експеримент: до невеликого мiста
Гюллена приїздить стара i дуже заможня дама, що пропонує подарувати
мiсту мiльярд за вбивство колишнього коханця. Колись Iль (Iмена героїв у
рiзних перекладах не спiвпадають: “Iль” у iншому варiантi “Iлл”, Клер
Цаханесiн – Клара Цаханасьян) зрадив Клер Цаханесiн i вiдмовився вiд
батькiвства, купивши за лiтр горiлки двох лжесвiдкiв, не здогадуючись,
що покарання може дiстати його через багато рокiв. Але справжнiй
конфлiкт п’єси не в цiй iсторiї кохання, а в тому, як саме i чому
мешканцi Гюллена погоджуються вчинити вбивство. Клер виступає у ролi
каталiзатора конфлiкту мiж суспiльством i особистiстю.

Гюллен – маленьке мiстечко, що перебуває у станi занепаду. Навiть потяги
зазвичай не зупиняються на станцiї, але мешканцi пам’ятають про кращi
часи, коли Гюллен був “одним з перших в країнi” i навiть “в Європi”. У
цьому мiстi живуть пересiчнi люди. В авторському коментарi до п’єси
Дюрренматт навмисне наголошував на тому, що “вони саме такi, як i ми”.

вiдмiну вiд iнших, хоча б розумiє, що коїться саме злочин – бiльшiсть
дурить сама себе, шукаючи моральнi виправдання вбивству. Мовляв, убити
Iля треба заради пiднесення загальної моральностi, вiдновлення
справедливостi тощо. Звiсно, справжньою причиною є обiцянi грошi. Нiхто
не помiчає власного лицемiрства. Створюється враження, що достатньо
кiлькох демагогiчних заяв – i виправдати можна будь-що. “Помер вiд
радощiв,” – стверджує бургомiстр пiсля того, як натовп накинувся на Iля.
Саме натовп: вбивають Iля усiм загалом.

“Однак не має нiчого жахливiшого за бiднiсть, тому що в нiй нема
шляхетностi” – запевняє хор у фiналi.

Бiднiсть матерiальна доповнюється у обивателiв бiднiстю моралi, чи
взагалi душi. Навiть Iль, що аж нiяк не був порядною людиною, на
загальному тлi стає схожим на героя перед фiналом п’єси.

Що жахливiше: висунута Клер умова або таке-от “виправдане” вбивство?
Прямо це питання не ставиться, але перебiг подiй п’єси натякає, що
гiршим є саме виправдання злочину перед його здiйсненням, бо воно
потенцiйно вiдкриває можливостi новим подiбним злочинам й навiть
бiльшим. У Клер були особистi причини для помсти, мешканцi Гюллена
просто продали за грошi свої принципи.

Але знову ж таки у коментарi до п’єси Дюрренматт наголошує: “Цi люди теж
не злодiї”, вони просто слабкодухi, вони легковажнi, вiрять, що “все
минеться”.

Отже, об’єктом осуду автора були не окремi вчинки подiбних людей, а сам
принцип егоїстично байдужого ставлення до справедливостi.

Можна додати, що бiльшiсть масштабних злочинiв у реальному життi, якщо
уважнiше придивитись, здiйснюється за схожим принципом: хтось першим дає
“моральне” виправдання, хтось просто усувається вiд вирiшення моральної
проблеми, а в результатi всi стають спiвучасниками (не має значення –
активними чи пасивними). Це робить змiст п’єси алегоричним: у нiй
йдеться не лише про конкретне вбивство, а про механiзми, що змушують
звичайних людей непомiтно для самих себе ставати спiльниками будь-яких
злочинiв. Бiднiсть i приниження з одного боку, спокуса – з iншого, а
результат: злочин скоєно, i ще одна брехня здобула право на життя.

Виводячи вбивство за межi окремого конфлiкту мiж окремими особами, Ф.
Дюрренматт змушує нас замислитися у тому числi i над природою власних
вчинкiв. Практично кожен з мешканцiв Гюллена мав змогу насправдi
виступити за законнiсть, але цього не сталося. Вони отримали свої грошi,
але втратили дещо бiльше: совiсть i душу. Злочин тягне за собою iнший
злочин, за який доведеться вiдповiдати, вiдтепер до кожного може прийти
така стара дама.

Чи не слiд колись покласти край мовчазнiй спiвучастi в злочинах?

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019