«А ми тую червону калину пiдiймемо»

Iснує легенда, за якою Бог створив свiт i почав розселяти людей. Кожну
нацiю вiн чимось обдарував. Українцiв Бог нагородив красою i пiснею, бо
без пiснi вони не уявляють свого життя. Спiвають в Українi в радостi i в
горi, на хрестинах i весiллi, на роботi i пiд час вiдпочинку, в свята i
в буднi. У пiснях розкривається щира душа нашого народу, його славна
iсторiя.

Кожен з нас iз самого малечку носить у серцi материнську пiсню — те
вiчне, що живить душу, не дає їй змiлiти i зламатися. З-помiж усiх
материнських пiсень особливою красою сповненi пiснi, пов’язанi з
калиною, адже калина — один з прекрасних символiв України, який уходить
в нашу свiдомiсть з маминої колискової:

   Ой спи, сину, бо покину,

   Сама пiду по калину,

   Наламаю калиноньки

   Для дитини в голiвоньки.

   Як калина цвiсти буде,

   То дитина рости буде,

   Вже калина процвiтає,

   А дитина виростає.

&

?

Калина — це своєрiдний символ України, що увiбрав у себе i образ матерi
й образ родини, i усього нашого прекрасного українського роду. Сьогоднi
Україна постала у свiтi рiвною серед рiвних, вiльною серед вiльних,
проголосивши незалежнiсть у Декларацiї вiд 16 липня 1990 року та в Актi
про незалежнiсть вiд 24 серпня 1991 року. Тому гордо i велично лунають
слова пiснi «Розлилися крутi бережечки»:

   А ми тую червону калину пiдiймемо,

   А ми ж нашу славну Україну,

   Гей, гей, розвеселимо!

Славнi козаки, що склали цю пiсню, i їх нащадки вiдстояли славу рiдної
землi i заповiли нам завершити розпочату ними справу щодо вiдродження
нацiональної держави. На мою думку, замало просто милуватися i пишатися
Україною, з гордiстю усвiдомлюючи, що ти належиш до славетного
українського роду. Кожен повинен визначити своє мiсце у справi
вiдродження України i присвятити своє життя цьому святому покликанню.

В. Симоненко писав:

   Тiльки тим iсторiя належить,

   Хто сьогоднi бореться й живе.

Ця боротьба, прагнення до знань — запорука розквiту нашої держави, бо
без цих знань, досвiду ми не зможемо побудувати цивiлiзовану незалежну
Україну. Я вiрю, що i своїм нащадкам ми передамо її щасливою i вiльною,
а над нашими здобутками буде полум’янiти нiжна калина, об’єднуючи своїх
дiтей-українцiв:

   У лузi калина, у лузi червона

   Хорошенько цвiте,

   Ой роде наш красний, роде наш прекрасний,

   Не цураймося, признаваймося, небагато нас є.

Похожие записи