.

Загальна дисциплінарна відповідальність

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 2169
Скачать документ

Загальна дисциплінарна відповідальність

Загальна дисциплінарна відповідальність наступає за КЗпП України (ст.
147—152). Підставою дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний
проступок, склад якого традиційно включає суб’єкт, суб’єктивну сторону,
об’єкт і об’єктивну сторону.

Суб’єктом дисциплінарного проступку завжди є особа, яка перебуває у
трудових правовідносинах з власником або уповноваженим ним органом.
Деліктоздатність — тобто здатність особисто нести відповідальність за
порушення трудових обов’язків є складовою частиною праводієздатності
особи. Трудова праводієздатність за загальним правилом наступає з 16
років, в певних випадках — з 15 років, а учнів — з 14 років (ст. 188
КЗпП). Всі неповнолітні мають рівні права і обов’язки в трудових
правовідносинах з повнолітніми. Це говорить про те, що до дисциплінарної
відповідальності працівник може притягатися з моменту, коли він за віком
досяг трудової праводієздатності й уклав трудовий договір з
роботодавцем. У трудовому праві відповідальність має тільки особистий
характер, на відміну від цивільного права, де майнову відповідальність
за неповнолітніх до 15 років несуть батьки, опікуни, аз 15 до 18 років
неповнолітні самі несуть майнову відповідальність за шкоду, яку вони
заподіяли, проте якщо вони не мають заробітку чи майна, до
відповідальності залучаються їхні представники.

За законодавством розрізняється загальний і спеціальний суб’єкт
дисциплінарної відповідальності. Загальним суб’єктом є будь-який
працівник, на якого поширюються загальні норми про дисципліну: правила
внутрішнього трудового розпорядку, КЗпП.

Суб’єктивну сторону дисциплінарного проступку характеризує вина, тобто
певне психічне ставлення особи до своїх протиправних дій і їх шкідливих
наслідків. Вона виступає в двох формах: умислу і необережності. Умисна
вина передбачає, що особа усвідомлювала протиправність свого діяння,
передбачала його шкідливі наслідки і бажала або свідомо допускала їх
настання. Для дисциплінарного правопорушення найбільш характерною є вина
у формі необережності. Необережність як форма вини передбачає, що особа
усвідомлювала протиправність своєї поведінки, передбачала її шкідливі
наслідки, проте легковажно розраховувала на їх відвернення, або не
передбачала, хоча повинна була їх передбачити. В усіх випадках наявності
вини спільним і обов’язковим її елементом є усвідомлення особою
протиправності свого діяння, якщо ж немає усвідомлення — немає і вини.
Слід звернути увагу на те, що працівник не може бути визнаний винним,
якщо він ненадежно виконує свою роботу внаслідок недостатньої
кваліфікації або відсутності відповідних умов для її виконання, інакше
кажучи, коли він об’єктивно не міг належно виконати роботу або коли
власник не створив для цього належні умови. Не можна притягати
працівника до відповідальності за невиконання завідомо незаконного
розпорядження адміністрації, а також за відмову виконувати роботу, не
передбачену трудовим договором.

Об’єктивна сторона дисциплінарного проступку складається з протиправної
поведінки суб’єкта, шкідливих наслідків та причинного зв’язку між ними і
поведінкою правопорушника. Протиправність поведінки полягає в порушенні
трудових обов’язків, закріплених нормами трудового права:

КЗпП, правилами внутрішнього трудового розпорядку, статутами,
положеннями, посадовими інструкціями, а також у порушенні або
невиконанні наказів і розпоряджень власника, уповноваженої ним
адміністрації. Потрібно звернути увагу на те, що дисциплінарним
проступком визнається невиконання саме трудових обов’язків. За загальним
правилом невиконання громадських доручень, моральних, етичних правил
поведінки, не пов’язаних з виконанням трудової функції, не може тягти
застосування юридичної відповідальності. Згідно з законодавством
порушення трудової дисципліни вважається таким за умови, що воно сталося
в робочий час. Але в окремих випадках, коли таке порушення негативно
впливає на виробничий цикл, заважає виконанню трудового завдання, судова
практика розцінює його як дисциплінарний проступок. Доречно звернути
увагу, що для працівників, які працюють у режимі ненормованого робочого
часу, весь час перебування на робочому місці та на території
підприємства вважається робочим часом.

`

d

Uea

@

F

H

N

d

l

$

Не може бути дисциплінарного правопорушення без шкідливих наслідків, які
поділяються за ступенем шкідливості, а також за дією у часі.

Ст. 147 КЗпП передбачає два дисциплінарних стягнення:

Догану і звільнення. Дисциплінарне звільнення допускається у визначених
законом випадках: за систематичне порушення трудової дисципліни (п. З
ст. 40) за прогул без поважних причин (п. 4 ст. 40), за появу на роботі
у стані наркотичного, токсичного або алкогольного сп’яніння (п. 7 ст.
40), за крадіжку речей власника (п. 8 ст. 40), за однократне грубе
порушення трудової дисципліни керівними та деякими іншими працівниками
(п. 1 ст. 41). За порушення трудової дисципліни до працівника може бути
застосоване тільки одне дисциплінарне стягнення. В інший час перелік
дисциплінарних стягнень був ширшим. Як відомо, на підприємствах
недержавної форми власності часто застосовуються у якості дисциплінарних
стягнень штрафи. О.В. Смирнов, Р.З. Лівшиць, B.I. Нікітінський
пропонували встановити у законодавстві штраф як засіб дисциплінарного
стягнення. Проте це питання досить таки дискусійне, особливо в умовах
економічної кризи і повсюдної затримки заробітної плати. Зауважимо лише,
що усі заходи, які можуть обмежити права працівників, повинні бути
встановлені у централізованому порядку, а заходи заохочення мають бути
визначені на локальному договірному рівні.

Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право
прийому на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного
працівника.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним
органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше 1 місяця з
дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у
зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше 6 місяців з дня
вчинення проступку. До застосування дисциплінарного стягнення власник
зобов’язаний вимагати від працівника письмових пояснень.

Дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником до комісії у
трудових спорах або безпосередньо до суду в 3-місячний строк.

Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника
не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, він вважається таким,
що не має дисциплінарного стягнення.

Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до
працівника не застосовуються.

Власник має право замість накладання дисциплінарного стягнення передати
питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу
або його органу.

Нормативними актами колишнього СРСР передбачалися інші правові заходи
забезпечення трудової дисципліни. Проте багато з таких заходів або
суперечать законодавству України, або можуть бути врегульовані на
договірному рівні, наприклад, у колективному договорі підприємства.
Зокрема, позбавлення премій та винагород за результатами роботи за рік
може передбачатись у локальних положеннях окремих підприємств, однак у
таких актах необхідно встановити конкретні умови та порядок позбавлення
премій. Премії, передбачені системою оплати праці, не можуть
застосовуватись як захід дисциплінарного впливу. Пониження
кваліфікаційного розряду за порушення технологічної дисципліни
передбачено ст. 96 КЗпП і не розглядається як захід дисциплінарного
впливу, однак по суті повинно вважатися таким, оскільки тягне зменшення
заробітної плати працівника, тобто виступає як санкція матеріального
характеру. Не застосовується така міра, як перенесення часу надання
чергової відпустки, а також зменшення тривалості щорічної відпустки на
число днів прогулу працівнику, який був відсутній на роботі без поважної
причини. Цей захід, передбачений постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС
від 28 липня 1983 p. JN°745 “Про додаткові заходи щодо зміцнення
трудової дисципліни”, суперечить Закону України “Про відпустки”, згідно
з яким щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не
менш 24 календарних днів (ст. 6 Закону) і не може розглядатись як засіб
забезпечення трудової дисципліни.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020