.

Використання іноземної робочої сили в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2624
Скачать документ

Реферат на тему:

Використання іноземної робочої сили в Україні

Теорія міграції є необхідним елементом пізнання самої проблеми
міграції, тому що вивчення її є необхідним підґрунтям для вирішення
проблеми на практиці. Тому вважаю за необхідне висвітлення загального
поняття робочої міграції.

Найбільш поширеними термінами, що висвітлюють поняття міграції є
міграція, еміграція і імміграція. Ці визначення є економічними, але вони
необхідні для висвітлення даного питання. Міграція – це поняття, яке
поєднує в собі і імміграцію і еміграцію, міграція – це переміщення
громадян із однієї держави в другу, а тому як моя праця пов’язана з
міграцією робочої сили, то я буду розглядати це питання в даному
ракурсі.

Еміграція робочої сили – це переміщення громадян із однієї держави в
іншу з метою працевлаштування; імміграція робочої сили – в’їзд в державу
громадян інших країн з метою працевлаштування згідно діючим міжнародним
угодам.

Також, щоб більш суттєво уявити процес міграції я звернувся до
відповідної літератури і коротко спробую висвітлити хід міжнародної
міграції робочої сили, а також виділити найважливіші причини та її
напрямки.

Масова міграція населення стала одним з характерних явищ життя світового
суспільства в другій половині двадцятого сторіччя. Міграція населення це
пересування людей через кордони визначених територій зі зміною
постійного місця проживання чи повернення до нього.

Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різних формах: трудова, сімейна,
рекреаційна, туристична. Згідно теми моєї роботи нижче мною буде
викладено саме проблему трудової міграції. Міжнародний ринок робочої
сили охоплює потоки трудових ресурсів, які в пошуках нової роботи
перетинають міжнародні кордони. Міжнародний ринок праці об’єднує
національні та регіональні ринки робочої сили. Міжнародний ринок праці
існує в формі трудової міграції. Він існує поряд з іншими світовими
ринками, такими як товарів та послуг, капіталу. Робоча сила,
пересуваючись з одної країни до іншої, пропонує себе в якості товару,
здійснюючи міжнародну трудову міграцію.

Причинами міграції робочої сили є фактори як економічного, так і не
економічного характеру. До причин не економічного характеру я вважаю
слід віднести такі як: політичні, національні, релігійні, расові,
сімейні. Щодо причин економічного характеру то вони закладені в
економічному рівні розвитку різних держав. Робоча сила переміщується із
держав з низьким рівнем життя в держави з більш високим рівнем. І це є
закономірністю, наприклад якщо порівняти середньомісячний заробіток в
нашій державі (він складає приблизно 40-60 американських доларів на
місяць), та заробіток в такий розвиненій європейській державі, як
Німеччина (де середньомісячний заробіток приблизно 1500 доларів) ми
бачимо, що він перевищує середньомісячний заробіток в Україні приблизно
в 25 разів, а характер виконуваної роботи – однаковий. Це і є однією з
важливих причин сучасної міграції не тільки в нашій державі, але і в
світі.

Імміграція – процес не однозначний, він має як позитивні моменти, так і
негативні наслідки. Це залежить від конкретних історичних та соціально –
економічних умов розвитку країни. В світі існують цілі держави, які
сформулювалися виключно за рахунок іммігрантів – США, Канада, країни
Латинської Америки. На певному етапі свого розвитку вони максимально
стимулювали імміграцію, тому що наплив людей сприяв розвитку держави в
усіх напрямках. Але нині ці держави підходять до цієї проблеми дуже
обережно. З одного боку вони заохочують в’їзд в країну певної категорії
мігрантів, так званої інтелектуальної еліти: науковців, менеджерів,
висококваліфікованих робітників, а також певної кількості
некваліфікованої робочої сили , яка виконує непрестижну для корінного
населення роботу, про це я вже зазначав. З іншого боку в таких державах
всіляко обмежується в’їзд в країну іммігрантів , які з погляду
внутрішньої економічної ситуації вважаються небажаними.

Розвиток в таких країнах імміграції був обумовлений історією, тобто я
хочу сказати те, що ці держави і виникли заздалегідь мігрантам і
міграційні служби в цих країнах вже існували багато років тому. Тому на
сучасному етапі ці міграційні служби працюють на високому рівні, а
держави мають відповідну правову базу, яка чітко регулює міграційні
процеси. Державна політика базується на тих засадах , щоб спочатку
забезпечити своїх громадян всіма благами, а якщо такі ще залишаються, то
вони приймають громадян інших держав. На цьому прикладі я хочу пояснити
вищевикладене: при наявності вільних робочих місць або при неможливості
виконувати цю роботу в такі держави заволікається іноземна робоча сила,
і встановлюються відповідні квоти на в’їзд іноземців.

Що ж стосується нашої держави , то її геополітичне становище робить її
об’єктом домагання мігрантів. Їх потік – це не тимчасове явище, а
закономірний розвиток суспільних відносин. Тому треба виробляти свою
власну вдосконалену систему регулювання робочої міграції. А виробити
таку політику за короткий період неможливо, тому низка практичних
питань, пов’язаних з регулюванням імміграційних процесів в Україну
залишається не вирішеною. Як слід кожен день в нашу державу прибувають
громадяни інших держав з різними цілями: на навчання, працю, просити
притулку. Особливо гостро постає проблема регулювання перебування цих
осіб на законних підставах в Україні. Звідси і випливає таке поняття як
нелегальна міграція.

На сучасному етапі розвинені країни приділяють дуже велику увагу
нелегальній міграції. Саме нелегальна міграція сприяє розвитку
бандитизму, розповсюдженню наркотиків та зброї, є причино спалаху
різноманітних інфекцій (малярії, СНІДу та ін.). Україна таким чином
поступово стає державою накопичувачем нелегальних іммігрантів. А який
орган держави повинен слідкувати за цим? Чому маса потенційних мігрантів
не проходить реєстрацію? Хто повинен відповідати за порушення
нормативних документів, встановлюючих регламент прийняття на навчання?
Важко відповісти. Як засвідчує кореспондент Правди України :
“Компетентными органами во время проверок установлено что 60%
иностранцев, которым отечественными учебными заведениями выданы
приглашения на учёбу, в них не прибыли, и местонахождение их не
известно. Свыше же 50% слушателей – иностранцев, утративших связь с
учебными заведениями, в розыск не поданы”. Як бачимо виникає більше
запитань ніж відповідей, а держава не приймає ніяких дій для вирішення
цієї надто важливої проблеми, яка прямо впливає на безпеку в державі.

Іншою категорією іммігрантів в Україну є – біженці. Єдиний існуючий
документ, який регулює становище цієї категорії є закон “Про біженців”,
Але як слід цього єдиного документу надто мало, щоб врегулювати це
питання. Але біженці складають лише не великий відсоток від загальної
кількості іммігрантів.

У зв’язку з прибуттям в країну іноземців та біженців виникає питання про
їх працевлаштування. Стаття 1 Закону “Про правовий статус іноземців”
визначає правовий статус іноземних громадян, які проживають чи тимчасово
перебувають в Україні. Відповідно до ст. 3 цього закону, іноземці мають
такий статус перебування в Україні, як такі, що перебувають тимчасово
(відрядження); іммігранті, тобто такі, що перебувають в Україні з метою
постійного проживання, або тимчасового працевлаштування; крім того
відповідно до Закону “Про біженців”, встановлюється ще й статус біженця,
як я вже зазначав. Як слід із закону випливає дві категорії легальних
мігрантів: особи, які іммігрують в Україну на постійне проживання та
особи, які іммігрують в Україну для працевлаштування на визначений
термін.

Порядок в’їзду в Україну, виїзду з неї, транзитного проїзду через її
територію іноземних громадян, оформлення документів на право перебування
в Україні, пересування по її території тощо регламентується Правилами
в’їзду іноземців в Україну, виїзду з України і транзитного проїзду через
її територію.

Якщо ж особа саме приїздить в Україну з метою працевлаштування то щодо
таких осіб Закон “Про правовий статус іноземців”, закріплює, що
іноземцями визнаються особи, які належать до громадянства іншої держави
і не є громадянами України. Трудова діяльність іноземних громадян
допускається на підставі трудового договору або контракту. Стаття 8 того
ж закону передбачає наступні основні положення щодо трудової діяльності.

Перше проголошує, що іноземці мають рівні з громадянами України права та
обов’язки в трудових відносинах , якщо інше не передбачено
законодавством України та міжнародними договорами України (ч.1 ст.8).
Друге положення передбачає, що іноземці, які постійно проживають в
Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і
організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставі і в
порядку, встановленому для громадян України (ч.2 ст.8). Третє полягає в
тому, що іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на
визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до
одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування.

Іноземні громадяни, які мають намір займатися трудовою діяльністю,
повинні одержати дозвіл на працевлаштування. Згідно з п.1 Тимчасового
положення про умови і порядок оформлення іноземними громадянами дозволів
на працевлаштування в Україні, затвердженого наказом Мінпраці України
від 5 травня 1993 року №27 дозвіл на працевлаштування оформляється
іноземним громадянам, якщо в країні відсутні працівники, котрі спроможні
виконувати цей вид роботи, або є достатні обгрунтування доцільності
використання праці іноземних робітників.

Підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності і
господарювання, та іноземні суб’єкти господарської діяльності, що діють
на території України, можуть використовувати працю іноземних громадян
лише за наявності у них названого дозволу, якщо інше не передбачено
міжнародними договорами України. Також необхідно відмітити, що в пункті
3 тимчасового положення міститься перелік груп іноземних громадян, яким
дозвіл на працевлаштування не потрібен. До них належать: іноземні
громадяни, які мають посвідку на проживання в Україні; представники
іноземного морського (річкового) флоту і зарубіжних авіакомпаній, котрі
обслуговують їх на території України; працівники зарубіжних органів
масової інформації, акредитовані для роботи в Україні за фахом;
працівники аварійно-рятувальних служб для виконання термінових робіт.

Дозвіл видається на строк, як правило, до одного року, але не повинен
перевищувати чотирьох років. Він оформляється і видається
Республіканським центром зайнятості Міністерства праці і соціальної
політики України для роботи на зазначеному підприємстві, в установі,
організації на певній посаді. Також слід відмітити, що особи, які
прибули в Україну в приватних справах з тимчасовим перебуванням, права
на роботу в Україні не мають і дозвіл вони не можуть отримати. Також
дозвіл не видається, якщо: у поданих документах для видачі дозволів
містяться положення, що суперечать нормам чинного законодавства та
міжнародним договорам України; контрактом передбачені умови праці
громадян інших держав гіршими, ніж громадян України, які працюють за
аналогічним фахом; повідомлені завідомо неправдиві відомості.

Названий мною дозвіл є підставою для видачі іноземному громадянину візи
на в’їзд в Україну. Хочу сказати, що процес отримання української візи і
права на працевлаштування набагато слабше розвинений ніж в країнах ЄС. Я
хочу сказати, що дуже важко майже практично неможливо отримати візу та
дозвіл на працевлаштування громадянину України наприклад в посольстві

Великобританії чи Франції, тому, що в цих державах існує чіткий контроль
за такими особами. А якщо громадяни зазначених країн захочуть отримати
візу та дозвіл на працю в Україні, то багато зусиль ця процедура не
забере, хоча якщо розглянути цю проблему з іншого боку – ви знаєте як
працюють наші державні органи, надто повільно.

А що може бути, якщо іноземець не отримавши дозволу почне працювати? В
статті 8 Закону України “Про зайнятість населення” від 01.03.1993 року
зазначено, що у разі використання праці іноземців або осіб без
громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з
підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, держана
служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у 50-тикратному
розмірі неоподаткованого мінімуму доходу громадян. Законодавець таким
чином встановив санкцію за порушення зазначених правил використання
іноземної робочої сили. А громадянин, який оформився без належного
дозволу на працевлаштування, підлягає негайному виселенню з країни.

Якщо звернути увагу на працевлаштування громадян Росії в Україні, слід
відмітити, що цей порядок передбачений в Угоді між урядом України і
Росії про трудову діяльність та соціальний захист громадян України і РФ,
які працюють за межами своїх держав, про яку я вже згадував. Для них
встановлена спрощена процедура працевлаштування. Відповідно до Угоди
трудова діяльність працівника оформляється трудовим договором
(контрактом), укладеним з працедавцем згідно з законодавством країни
працевлаштування. Працедавець реєструє укладені договори в відповідних
установах, якими є – Центр зайнятості Автономної Республіки Крим,
обласні, а також міст Києва і Севастополя. Реєстрація контракту в
регіональному центрі зайнятості є достатньою підставою для оформлення
працевлаштування російських громадян.

І на останок хотілося б зазначити, що з кожним днем посилюється процес
інтернаціоналізації виробництва, зростає число працівників-мігрантів,
які працюють на території України, але існуючих нормативно-правових
документів не вистачає, щоб врегулювати всі недоліки. О.Ярошенко
пропонує доповнити КЗпП новою главою “Правовий статус іноземних
громадян, які працюють в Україні”. З цим твердженням мені здається треба
погодитися і зробити відповідні висновки. А щодо обмеження небажаної
міграції, Україна повинна запровадити квоти на в’їзд іноземних громадян,
тому що в першу чергу потрібно забезпечити роботою вітчизняних
спеціалістів, а вже потім залучати до праці в Україні
працівників-мігрантів.

Інтеграція України у світову економічну систему передбачає розробку
продуманої і збалансованої державної політики у сфері міграції. Від
рівня регулювання процесів трудової міграції залежить налагодження
стосунків між Україною та іншими державами світу, визнання та престиж
нашої країни на міжнародному ринку праці.

Для подальшого вдосконалення та підвищення ефективності механізму
міждержавного обміну робочою силою на мій погляд

необхідно:

Ратифікувати Конвенцію Міжнародної Організації Праці № 97 “Про
трудящих-мігрантів” (1949р.) та Конвенцію №143 “Про зловживання у сфері
міграції та забезпечення трудящім-мігрантам рівних можливостей”
(1975р.), де передбачені основні норми умов праці, побутового та
житлового забезпечення, транспортування та соціального страхування
працівників. Без підписання названих законодавчих актів Україна не може
розглядатись як рівноправний член європейського суспільства.

Створити ефективну національну законодавчо-нормативну базу та відповідну
організаційно-інституціональну структуру органів управління трудовою
міграцією, для чого необхідно:

прийняти проект Закону України “Про трудящих-мігрантів”;

створити Службу зовнішньої зайнятості, на яку були б покладені обов’язки
організації працевлаштування та соціального захисту українських громадян
за кордоном, здійснення контролю за приватними організаціями з
працевлаштування, проведення експертних оцінок наслідків трудової
еміграції та імміграції для України;

розробити відповідні поправки до кримінального кодексу України з метою
підвищення відповідальності за стихійну (нелегальну) міграцію, приховане
вербування та контрабанду робочої сили;

організувати діяльність аташе з працевлаштування при українських
дипломатичних місіях за кордоном для підвищення соціальної захищеності
наших працівників-мігрантів;

створити через телебачення, радіо, центри зайнятості всіх рівнів діючу
інформаційну мережу для ознайомлення громадян України з можливостями
працевлаштування за кордоном.

Для подальшого вдосконалення державної міграційної політики повинні
створюватись умови для ефективної координації зусиль всіх зацікавлених
сторін в галузі трудової міграції, проводитись робота по визначенню
стратегічних цілей та перспективних напрямів взаємодії України з
міжнародними організаціями праці.

Щоб стати дійсно ефективним інструментом регулювання міждержавного
обміну робочою силою, міграційна політика України у сфері регулювання
міграційних процесів повинна бути продуманою і збалансованою, спиратись
на досвід традиційних країн експортерів та імпортерів робочої сили.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020