.

Суб\’єкти трудового права України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
6 8807
Скачать документ

Реферат на тему:

Суб’єкти трудового права України

План

Поняття суб’єкта трудового права України

Громадяни як суб’єкти трудового права України

Власник або уповноважений ним орган як суб’єкт трудового права України

Підприємство як суб’єкт трудового права України

Трудовий колектив як суб’єкт трудового права України

Профспілковий орган підприємства як суб’єкт трудового права України

Державні органи, які виступають суб’єктами трудового права України

1. Поняття суб’єкта трудового права України

Основним суб’єктом права власності на національні багатства України є
держава, якій належить переважна більшість промислових підприємств,
землі та товарне виробництво сільськогосподарської продукції. Управління
цією власністю здійснюють відповідні галузеві міністерства шляхом
централізованого керівництва підприємствами і і організаціями. Звідси
випливає потреба в єдиному управлінні з боку держави — повновладним
власником єдиної централізованої з верху до низу системи державних
органів відповідно до специфіки предмета управління.

Об’єднання підприємств в галузеві міністерства дає змогу державі більш
ефективно керувати впровадженням у виробництво передових технологій,
постачанням і реалізацією продукції, ціноутворенням, фінансовою,
кадровою політикою тощо.

Отже, підприємство становить собою єдність двох сукупностей: засобів
виробництва та працюючих. Як єдине ціле воно є більш широким поняттям,
що охоплює і засоби виробництва, і людей, які працюють із застосуванням
цих засобів. Засоби виробництва створюють матеріальну базу виробництва,
в той час як трудовий колектив є його живим організмом.

Розмежування підприємства і трудового колективу проявляється в органах,
що представляють кожну з цих сторін. Підприємство представляється
власником або уповноваженим ним органом. Трудовий колектив
представляється радою трудового колективу, комітетом підприємства або
виборним профспілковим органом. В разі виникненні колективного трудового
спору трудовий колектив може представляти страйковий комітет. Відповідно
ці органи також виступають як суб’єкти відносин, що виникають із
застосування праці у суспільному виробництві.

При колективній власності її суб’єктами виступають колективи орендарів,
колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства,
господарські товариства, господарські об’єднання, професійні спілки,
політичні партії, релігійні та інші організації та об’єднання. Право
колективної власності здійснюють вищі органи управління власника —
загальні збори, конференції, з’їзди, ради, правління тощо. Окремі
функції по господарському управлінню колективним майном вищими

органами управління власника може бути покладено на створювані ними
органи.

Усі ці органи управління колективним майном в межах наданих їм
повноважень володіють, користуються і розпоряджаються майном, можуть
використовувати для трудової діяльності працю громадян, тому вони також
виступають як суб’єкти трудового права.

Індивідуальна власність також може використовуватись громадянами для
підприємницької діяльності особисто або із застосуванням праці найманих
працівників. Для здійснення виробничої діяльності громадяни також можуть
створювати підприємства, яким надається статус юридичної особи.

Таким чином, при всіх формах власності власник особисто виступає як
суб’єкт трудового права. Але він може передавати належні йому права
певним своїм органам, уповноважуючи їх на проведення господарської та
трудової діяльності. Крім того, власник може створювати підприємства і
організації, призначати певних осіб або органи для керівництва цими
підприємствами і організаціями. Створювані власником підприємства і
організації, посадові особи, найняті ним для керівництва створюваними
підприємствами і організаціями, виступають суб’єктами трудового права.

Як суб’єкти трудового права виступають також органи, що здійснюють
нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю у цілому та
законодавства з техніки безпеки і виробничої санітарії зокрема. До таких
органів відносяться відповідні державні комітети. України, наділені
повноваженнями у своїй сфері діяльності, місцеві державні адміністрації
та ради народних депутатів у межах відповідної території.

2. Громадяни як суб’єкти трудового права України

Громадянином визнається фізична особа, яка володіє певним цивільним
статусом, тобто сукупністю обставин фактичного порядку, що
характеризують цю особу як учасника юридичного спілкування. Термін
«громадянський статус» досить широко застосовується в цивільному праві.
Але він необхідний також для визначення становища особи як суб’єкта
кримінального, житлового, сімейного, трудового права.

Реалізувавши своє право на працю шляхом укладення трудового договору
(ст. 2 КЗпП), громадянин набуває статусу працівника. Для того щоб
вступити в трудові відносини, громадянин повинен досягнути віку
шістнадцяти років. У виняткових випадках за згодою одного з батьків або
особи, що його замінює, на роботу можуть прийматись особи, які досягли
п’ятнадцяти років.

Право займатися трудовою діяльністю відповідно до Закону України від 4
лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців» мають також іноземці.
Обсяг їх прав залежить від того, чи проживають вони в Україні постійно,
чи іммігрували в Україну для працевлаштування.

Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право працювати на
підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою
діяльністю нарівні з громадянами України, мають рівні з ними права і
обов’язки.

Іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на визначений
термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного
дозволу на працевлаштування. Такий дозвіл оформляється за умови, коли в
країні чи певному регіоні відсутні працівники, спроможні виконувати цей
вид роботи, або є достатнє обгрунтування доцільності використання праці
іноземних фахівців. Дозвіл на працевлаштування видається Державним
центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України.

Іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною
трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України
призначення на цю посаду або зайняття такою діяльністю пов’язане з
належністю до громадянства України.

3. Власник або уповноважений ним орган як суб’єкт трудового права
України

Для управління підприємствами, установами, організація і державний
орган, якому виділено майно, призначає керівника, з яким укладається
контракт як особлива форма трудового Договору. Ця службова особа
здійснює управління на засадах єдиноначальності, що забезпечує єдність
волі багатьох людей тоді, коли необхідно організувати виробничий процес
для виконання певних завдань.

Керівник самостійно вирішує питання діяльності підприємства чи
організації. При цьому власник майна не має права втручатися в
оперативну діяльність керівника. Керівнику належить також право
самостійно вирішувати питання про прийом на роботу своїх заступників,
керівників та спеціалістів підрозділів апарату управління і структурних
підрозділів, а також про їх звільнення. Але навіть у тому разі, коли
підприємство чи організація є державним утворенням, це не дає підстави
стверджувати, що керівник та інші службові особи перебувають на
державній службі.

Під державною службою визнається професійна діяльність осіб, які
займають посади в державних органах та апараті щодо практичного
виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за
рахунок державних коштів.

Правове становище уповноваженої власником на управління службової особи
тісно пов’язане з правовим статусом підприємства. На державному
підприємстві становище директора є подвійним, що проявляється у тому,
що, з одного боку, він є членом трудового колективу, а з другого —
органом підприємства, яке створене на базі загальнодержавної власності.
Тому він відповідно до п. 1 ст. 16 Закону України «Про підприємства в
Україні» відповідає за результати роботи підприємства перед державою,
власником і трудовим колективом. Це зобов’язує керівника відстоювати
інтереси як колективу, так і держави, які не завжди збігаються.

Уповноважена власником особа — це по суті керівник адміністрації як
сукупності посадових осіб підприємства. Саме термін «адміністрація»
застосовувався в усіх законодавчих актах про працю до внесення 20
березня 1991 р. змін до КЗпП. Адміністрація підприємства, установи,
організації як комплекс службових осіб, що здійснюють управління цим
підприємством, установою, організацією в межах наданих їм прав, тобто
виконавчо-розпорядчий орган підприємства, сама перебуває з власником у
відносинах найму. Всі службові особи, що входять до складу
адміністрації, поряд з іншими найманими працівниками входять до складу
трудового колективу, є суб’єктами трудових відносин як наймані
працівники. Їх відмінність від інших працівників полягає в тому, що
внаслідок свого службового становища і виконуваної функції ці особи
несуть відповідальність за здійснення виробничого процесу або окремого
його циклу. Тому суб’єктом трудових відносин з іншими працівниками
адміністрація підприємств або за нинішньою термінологією — уповноважений
власником орган — не виступає.

Та обставина, що уповноважений власником орган є не суб’єктом трудових
відносин, а лише органом підприємства чи установи, наголошувалась і в
юридичній літературі. Визнання ж уповноваженого власником органу
суб’єктом трудових правовідносин означає можливість пред’явлення до
нього майнових претензій, що випливають з цих відносин. У дійсності ж ці
претензії пред’являються до підприємства.

Трудовий договір працівник укладає не з уповноваженою власником
службовою особою, а з підприємством, установою, організацією як
юридичною особою, де він і реалізує своє право на працю.

В системі суспільної організації праці уповноважений власником орган діє
як орган господарського управління. Організаційною формою організації
праці виступає підприємство, майнова відокремленість якого одержала
вираз у наданні йому прав юридичної особи. Саме це дозволяє підприємству
самостійно, від свого імені вступати в правові відносини з іншими як
юридичними особами, так і громадянами.

4. Підприємство як суб’єкт трудового права України

Правове положення підприємства визначене Законом України від 27 березня
1991 р. «Про підприємства в Україні». Підприємством визначається
самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має право юридичної
особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з
метою одержання відповідного прибутку (доходу). Воно здійснює будь-яку
господарську діяльність, що не заборонена законодавством України і
відповідає цілям, передбаченим статутом підприємства.

Реєстрація статуту є юридичним фактом створення підприємства. Вона
одночасно є і установчим актом, і актом перевірки статуту з точки зору
його відповідності чинному законодавству, законності створення
підприємства. Саме реєстрація статуту є вимогою, при виконанні якої
підприємство набуває права бути суб’єктом правових відносин.
Добровільність створення підприємства, відсутність будь-яких спеціальних
дозволів державних, господарських або інших органів дають підстави
зробити висновок про існування явочно-нормативного порядку створення
підприємств, вільного від відомчого, регіонального або місцевого
регулювання.

З цього явочно-нормативного порядку зроблені окремі винятки: не можуть
створюватись малі підприємства при державних виробничих підприємствах і
організаціях, утворювані підприємства не можуть займатися певними видами
діяльності, що визначені державою в спеціальному переліку.

Підприємство як юридична особа є носієм і володарем основного і
абсолютного права — права власності, незалежно від того, в якій формі
воно виступає. Основним джерелом створення і примноження власності є
виробнича діяльність. Використовуючи своє майно, підприємство виробляє
продукцію, реалізовує її і здобуває прибуток, за рахунок якого і формує
своє майно. Належне підприємству майно охороняється законом і може бути
вилучене у власника тільки за рішенням суду.

Трудова правосуб’єктність підприємства є відносно самостійною. Вона може
йому належати незалежно від того, чи має підприємство статус юридичної
особи. Підприємство як суспільно-трудове утворення може і не бути
юридичною особою, якою виступає більш велике об’єднання. Для того щоб
підприємство було суб’єктом трудового права, необхідні наявність у нього
потреби використовувати найману працю і можливість виплачувати
винагороду за використання цієї праці. При цьому підприємство самостійно
встановлює форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види
доходів працівників. Воно може використовувати державні тарифні ставки,
посадові оклади як орієнтири для диференціації оплати праці залежно від
професії, кваліфікації працівників, складності і умов виконуваних ними
робіт.

Підприємство зобов’язане забезпечити для всіх працюючих безпечні та
нешкідливі умови праці і несе відповідальність у встановленому
законодавством порядку за шкоду, заподіяну їх здоров’ю та
працездатності.

Підприємство зобов’язане постійно поліпшувати умови праці та побуту
жінок, підлітків, забезпечувати їх роботою переважно в денний час із
скороченим робочим днем, надавати інші пільги, передбачені
законодавством. Воно має право самостійно встановлювати для своїх
працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день, заохочувати
працівників підприємств та установ, які обслуговують трудовий колектив,
але не входять до його складу.

Одночасно держава гарантує підприємству додержання його прав і законних
інтересів. Не допускається втручання державних, громадських і
кооперативних органів, політичних партій і рухів в господарську та іншу
діяльність підприємства. Рівні правові та економічні умови
господарювання забезпечуються підприємству державою незалежно від форм
власності.

5. Трудовий колектив як суб’єкт трудового права України

Об’єднання людей в їх трудовій діяльності здійснюється на об’єктивній і
суб’єктивній основі. На об’єктивній основі працівник, який поступив на
роботу, незалежно від своєї волі включається в склад трудового
колективу, оформлення якого здійснюється залежно від внутрішньої
структури підприємства. На суб’єктивній основі проводиться за
волевиявленням працівників об’єднання в організації за професією —
професійні спілки та інші громадські організації.

Через, відносини з іншими людьми особа існує, проявляє себе в
суспільстві. Вона виконує обумовлену трудовим договором роботу,
дотримується встановленого на підприємстві режиму роботи, правил
внутрішнього трудового розпорядку.

Відносини між людьми мають важливе значення не тільки для суспільства
взагалі, а й для кожного підприємства, бо всі вони об’єднані у
формальний колектив, правове становище і структура якого визначені
статутом. Формальний колектив є в кожній соціальній системі, якщо там
існує підприємство, розподіл праці.

Таким чином, суспільне корисна діяльність, спільна праця є об’єктивною
передумовою формування колективу. Справжній колектив виникає там, де
люди усвідомлюють свою відповідальність за загальну справу, спільно
вирішують питання, що постають перед ними, де складаються і стають
дійовою силою громадська думка колективу, свідома дисципліна.

?

?

 

¤

?

 

&

 

o

¤

o

руть участь у діяльності підприємства на основі трудового договору, а
також інших форм, що викликають виникнення трудових відносин працівників
з підприємством. Відносини ж колективізму для кожного працівника
виникають з дня, коли працівник фактично розпочинає виконувати трудові
обов’язки. Підставою, що викликає виникнення трудових відносин, є
переважно трудовий договір.

Відносини трудових колективів з власниками або уповноваженими ними
органами є правовими, але не трудовими, оскільки своїм змістом мають не
працю, а лише її організацію і умови, за яких ця праця здійснюється.

Повноваження трудових колективів усіх видів підприємств, де
використовується наймана праця, реалізуються, якщо інше не передбачене
статутом, загальними зборами працюючих. Такі безпосередні відносини
можливі тоді, коли підприємства невеликі за своїми розмірами, і для
розв’язання конкретних питань у кожному випадку є можливість зібрати
всіх працюючих. В умовах же великого підприємства вирішення питань
виробництва безпосередньо всіма працюючими є досить складним, у зв’язку
з чим виникає необхідність використання представницької демократії. В
таких випадках повноваження трудового колективу можуть реалізовуватись
конференцією або виборними органами трудового колективу, такими, як рада
трудового колективу, комітет підприємства, страйковий комітет тощо.
Вони, як правило, обираються таємним голосуванням на загальних зборах
або конференції трудового колективу строком на два-три роки не менш як
двома третинами голосів.

6. Профспілковий орган підприємства як суб’єкт

трудового права України

Основним документом, що регулює внутрішню діяльність усіх профспілкових
органів, є статут. Але він не є правовим актом. Правове становище
громадської організації може визначати лише закон, що затверджується
вищим органом законодавчої влади. (Закон України “О профспілках)

Професійні спілки незалежні в своїй діяльності і підпорядковуються
тільки закону. Забороняється будь-яке втручання, що здатне обмежити
права профспілок або перешкодити їх здійсненню. Ця незалежність
забезпечується економічною самостійністю профспілок, які мають
відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих
немайнових прав, нести обов’язки. Тому вони відповідно до ст. 21
Цивільного кодексу України визнаються юридичними особами. А це означає,
що профспілки можуть виступати в різних органах по захисту своїх
інтересів та інтересів своїх членів, бути позивачем і відповідачем в
судових органах.

Правове становище профспілок визначають також норми, що встановлюють
повноваження профспілок в трудових відносинах. В КЗпП правове становище
профспілок закріплене в главі XVI «Професійні спілки. Участь працівників
в управлінні підприємствами, установами, організаціями» (ст.ст.
243-252). Крім того, в ряді статей інших глав КЗпП також визначаються
повноваження профспілок по встановленню умов праці, контролю за
додержанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про
працю.

Надані профспілкам права одночасно є й їх обов’язками по захисту
трудових і соціально-економічних прав та інтересів працюючих.

 Спільні акти власника або уповноваженого ним органу і профспілкового
органу є двосторонніми актами.

За погодженням з профспілковим органом приймаються рішення з ініціативи
власника або уповноваженого ним органу тоді, коли така його дія є
розпорядчим актом. Але цей акт набуває чинності лише у разі, коли він
був погоджений з профспілковим органом, що представляє інтереси
трудового колективу даного підприємства. Рішення в цьому разі підписує
власник або уповноважений ним орган одноособово. Але в обов’язковому
порядку воно повинно містити посилання на те, що це питання погоджено з
профспілковим органом.

У порядку погодження з профспілковим органом власник або
уповноважений ним орган встановлює системи оплати праці; затверджує
положення про преміювання робітників і службовців, про виплату
винагороди за підсумками річної роботи підприємства; затверджує знижені
норми виробітку для неповнолітніх і молодих робітників; встановлює
черговість надання відпусток; затверджує графіки змінності при
п’ятиденному робочому тижні; вирішує питання про проведення надурочних
робіт, про залучення працівників до роботи у вихідні дні, про звільнення
працівників з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Вирішення питань з участю профспілкового органу означає, що власник або
уповноважений ним орган запрошує профспілковий орган для обговорення
певних питань. Висновки профспілкового органу з питань, що
розглядаються, всебічно обговорюються і беруться до уваги при
постановленні рішення. Але обов’язкової юридичної сили ці висновки для
власника або уповноваженого ним органу не мають.

За змістом надані профспілковим органам підприємств права можна
розділити на дві групи: по встановленню умов праці і по контролю за
застосуванням власником або уповноваженим ним органом чинного
законодавства та раніше встановлених умов праці.

У встановленні умов праці права профспілкових органів мають паритетний
характер. Переважною формою встановлення умов праці є колективний
договір. Як і всяка угода, колективний договір становить собою юридичний
факт, що

викликає виникнення, зміну або припинення правових відносин Колективний
договір регулюється главою II КЗпП (ст.ст. 12-20) та Законом України від
1 липня 1993 р. «Про колективні договори і угоди».

Правила внутрішнього трудового розпорядку містять низку нормативних
положень про порядок прийняття на роботу і звільнення з неї, час початку
і закінчення робочого дня, тривалість перерв для відпочинку і харчування
тощо. В процесі здійснення правових відносин по застосуванню чинного
законодавства про працю, як і при реалізації встановлених умов праці,
положення закону, правові норми застосовуються до конкретних фактів, що
виникають в процесі трудової діяльності. Специфіка цих правових відносин
полягай в тому, що деякі норми трудового законодавства власник або
уповноважений ним орган може застосовувати не самостійно, а за
погодженням з профспілковим органом. Такий порядок є важливою гарантією
проти суб’єктивізму з боку власника або уповноваженого ним органу.
Особливо ця гарантія необхідна тоді, коли наслідки неправильного
застосування норм важко усунути шляхом контролю в майбутньому або коли
при застосуванні норм необхідно врахувати фактичні обставини справи чи
особисті якості працівника, які не можуть бути з найбільшою
об’єктивністю виявлені і оцінені лише власником або уповноваженим ним
органом.

Участь профспілкових органів у контролі за застосуванням чинного
законодавства і раніше встановлених умов праці проявляється при
звільненні працівників з роботи з ініціативи власника або уповноваженого
ним органу (ст. 43 КЗпП), вирішенні читань про залучення працюючих до
надурочних робіт (ст. 62) до роботи у вихідні дні (ст. 71), вирішенні
незгод, що виникань між власником або уповноваженим ним органом і
працюючими при встановленні або перегляді норм виробітку, норм часу,
норм обслуговування (ст. 93 КЗпП).

Таким чином, контроль профспілок за додержанням власником або
уповноваженим ним органом законодавства про працю є правовою діяльністю
і здійснюється в разі надання державою повноважень профспілкам у цій
галузі.

За наявності порушень з боку власника або уповноваженого ним органу
профспілки мають певні повноваження щодо їх усунення. Профспілкові
органи мають право проводити загальні збори і конференції трудового
колективу, на яких можуть заслуховувати звіти власника або
уповноваженого ним органу про виконання зобов’язань колективного
договору і вимагати усунення виявлених недоліків. Профспілковий орган,
який за дорученням трудового колективу підписав колективний договір, має
право ставити перед власником або уповноваженим ним органом питання про
розірвання трудового договору (контракту) з керівним працівником або
усунення його із займаної посади, якщо він порушує законодавство про
працю і не виконує зобов’язань за колективним договором. Така вимога
профспілкового органу є обов’язковою для власника або уповноваженого ним
органу, хоч і може бути оскаржена до вищого профспілкового органу чи в
суд.

Важливою формою контролю за дотриманням законодавства про працю була
участь профспілок у вирішенні трудових спорів: як сторони комісії по
трудових спорах і як другого самостійного колегіального органу по
розгляду трудових спорів, яким був профспілковий комітет підприємства.
Законом України від 18 лютого 1992 р. профспілки повністю усунуті від
участі у розгляді трудових спорів.

В представництві інтересів працюючих все більшого поширення набувають,
на відміну від офіційних профспілок, нові об’єднання — страйкові
комітети. Їх створення є реалізацією конституційного права трудящих на
об’єднання в громадські організації з метою здійснення і захисту своїх
прав і свобод. У той же час ніхто не може бути примушений до вступу у
будь-яке об’єднання, обмежений у правах і мати перевагу в зв’язку з
належністю чи неналежністю до нього.

Усі права, надані профспілковим органам, можуть бути реалізовані лише
тоді, коли в ці органи обираються принципові, досконало знаючі
законодавство про працю працівники. З метою захисту прав працівників,
обраних до складу профспілкових органів і не звільнених від виробничої
роботи, їх не можна піддавати дисциплінарному Стягненню без попередньої
згоди погану, членами якого вони є, а керівників профспілкових органів
підрозділів — без попередньої згоди відповідного профспілкового органу
на підприємстві. Керівники ж профспілкового органу підприємства можуть
бути піддані дисциплінарному стягненню за попередньою згодою
відповідного профспілкового об’єднання. Попередня згода потрібна і при
накладенні дисциплінарного стягнення на профспілкового організатора.

Звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу осіб,
обраних до складу профспілкових органів і не звільнених від виробничої
діяльності, допускається, крім додержання загального порядку звільнення,
лише за попередньою згодою профспілкового органу, членами якого вони є,
а голів і членів профспілкових органів на підприємстві, крім того, —
лише за згодою об’єднання профспілок. Звільнення профспілкових
організаторів і профгрупоргів з ініціативи власника або уповноваженого
ним органу допускається лише за згодою органу відповідного
профспілкового об’єднання.

Членам виборних профспілкових органів, не звільненим від своєї
виробничої діяльності, надається на умовах, що визначаються колективним
договором, вільний від роботи час із збереженням середнього заробітку
для виконання громадських обов’язків в інтересах колективу, а також на
час їх профспілкового навчання.

Члени виборних профспілкових органів звільняються від виробничої роботи
з оплатою в розмірі середнього заробітку за рахунок коштів профспілки на
час участі як делегатів на з’їздах, конференціях, що скликаються
профспілками, а також у роботі їх пленумів, президій.

Звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу
працівників, які обиралися до складу профспілкових органів, не
допускається протягом двох років після закінчення виборних повноважень,
крім випадків повної ліквідації підприємства або вчинення працівником
певних дій, за які законодавством передбачена можливість звільнення.

Члени ради або правління підприємства, обрані до її складу трудового
колективу, не можуть бути з ініціативи власника або уповноваженого ним
органу звільнені з підприємства без згоди загальних зборів або
конференції трудового колективу які їх обрали.

Члени ради трудового колективу не можуть бути піддані дисциплінарному
стягненню без згоди ради трудового колективу. Звільнення членів ради
трудового колективу з ініціативи власника або уповноваженого ним органу,
крім додержання загального порядку звільнення, допускається лише за
згодою ради трудового колективу.

Державні органи, які виступають суб’єктами

трудового права України

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законодавства про
працю здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими
йому прокурорами.

Центральні органи державної виконавчої влади здійснюють контроль за
додержанням законодавства про працю на підприємствах, що перебувають у
їх функціональному підпорядкуванні.

Для здійснення державного нагляду за додержанням законодавчих та інших
нормативних актів по охороні праці державою створено ряд органів.

Одним з важливих таких органів є Комітет по нагляду за охороною праці,
підпорядкований Міністерству праці і соціальної політики України.
Положення про цей комітет затверджене постановою Кабінету Міністрів
України від 4 травня 1993 р. № 328. В свою чергу, комітет по нагляду за
охороною праці наказом від 31 травня 1995 р. № 82 затвердив Порядок
організації державного нагляду за охороною праці в своїй системі.

Порядком визначено, що основним методом роботи при здійсненні державного
нагляду є проведення періодичних перевірок підприємств з точки зору
організації робіт по охороні праці, відповідності споруд, устаткування і
обладнання, технологій вимогам нормативних актів про охорону праці.

Перевірки щодо дотримання нормативних актів по охороні праці залежно від
їх конкретних завдань, мети і тривалості поділяються на три види:
оперативні, цільові і комплексні.

Контроль за технічним станом підприємств здійснюється
експертно-технічними центрами Комітету по нагляду за охороною праці.

Крім того, державний нагляд за охороною праці здійснюють такі органи:

— Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;

— органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони
Міністерства внутрішніх справ України;

— органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства
охорони здоров’я України.

Ці органи, здійснюючи свої повноваження по нагляду за додержанням
законодавчих актів з охорони праці, відповідно виступають як суб’єкти
трудового права.

Місцеві державні адміністрації і ради народних депутатів у межах
відповідної території також виступають суб’єктами трудового права, коли
забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
формують за участю профспілок програми заходів з питань безпеки, гігієни
праці і виробничого середовища, що мають міжгалузеве значення;
здійснюють контроль за додержанням нормативних актів про охорону праці,
встановлюють квоту для прийому на роботу молоді, інвалідів.

Література

Конституція України.

Кодекс Законів про Працю України.

ЗУ “Про колективні договори та угоди”.

ЗУ “Про підприємства”.

ЗУ “Про власність”.

ЗУ “Про охорону праці”.

ЗУ “Про оплату праці”.

ЗУ “Про державну службу”.

ЗУ “Про господарські товариства”.

ЗУ “Про зовнішньоекономічну діяльність”.

ЗУ “Про зайнятість населення”.

ЗУ “Про порядок розгляду колективних трудових спорів”.

Постанова КМУ “Про затвердження Правил відшкодування власником
підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди,
заподіяної працівникові і ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням
трудових обов’язків”.

В.І. Прокопенко. Трудове право. Курс лекцій. Х.-1996.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020