.

Соціально-економічні проблеми зайнятості населення (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
4 8603
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Соціально-економічні проблеми зайнятості населення”ПЛАН

Вступ

1. Поняття, форми та види зайнятості

2. Безробіття і його види

3. Регулювання зайнятості населення

4. Програми сприяння зайнятості

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Людські ресурси – один із видів ресурсів економіки. Своєрідність
людських ресурсів у тому, що це одночасно ресурс для розвитку економіки
та споживачі матеріальних благ.

Трудові ресурси – це форма людських ресурсів і складається з
працездатного населення в працездатному віці (населення в працездатному
віці за вирахуванням непрацюючих інвалідів 1-ї та 2-ї груп), працюючих
підлітків та працюючих пенсіонерів.

Чисельність трудових ресурсів змінюється під впливом демографічних та
соціально-економічних факторів.

Формування трудових ресурсів – процес постійного відновлення їхньої
чисельності. Зміна чисельності трудових ресурсів та чисельності
населення не співпадають через демографічну ситуацію попередніх років.

Під використанням трудових ресурсів розуміють розподіл їх за різними
критеріями (на працюючих і не працюючих, за галузями економіки,
професіями т. ін.) та ефективність застосування праці на підприємствах.

Можлива віддача трудових ресурсів як ресурсу економіки у великій мірі
залежить від складу трудових ресурсів за віком, статтю, освітою, станом
здоров’я. В якісному розрізі трудові ресурси під таким кутом зору
являють собою трудовий потенціал.

Трудовий потенціал використовується як методологічний інструмент
вивчення трудових ресурсів.

На різних етапах розвитку людського суспільства ефективність
використання робочої сили була різною. Первісному суспільству була
притаманна повна зайнятість всього працездатного населення общини і
одночасне перенаселення окремих територій; звідси постійна боротьба
племен за територію.

При рабстві була присутня повна зайнятість рабів усіх рабів і відносне
перенаселення вільних громадян, частина яких ставала колоністами або
воїнами, а їх основним призначенням було поповнення армії рабів.

При феодалізмі існувало абсолютне і відносне аграрне перенаселення,
частина людей становила прихований надлишок, деякі з них займалися
промислами на “великій дорозі”, інші поповнювали військо, призначенням
якого було завоювання нових земель.

В умовах частого капіталізму на індустріальному етапі його розвитку, при
пануванні ринкових відносин виникло нове соціально-економічне явище –
армія безробітних.

1. Поняття, форми та види зайнятості

Використання трудових ресурсів характеризується показником зайнятості.

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо
створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому
полягає її економічна сутність. Зайнятість населення — найбільш
узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень
економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва.
Зайнятість об’єднує виробництво і споживання, а її структура визначає
характер їхніх взаємозв’язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні,
а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який
особа отримує за свою працю.

 Згідно із законом України “Про зайнятість населення” до зайнятого
населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її
території на законних підставах, а саме:

• працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня
(тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм
власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за
кордоном;

• громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи
підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою
діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть
участь у виробництві;

• вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах
державної влади, управління чи в суспільних об’єднаннях;

• громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх,
залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

• особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та
підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у
денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних
закладах;

• зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та
громадянами похилого віку;

• працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і
виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і
місій.

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та
вторинну зайнятість.

Повна зайнятість — це діяльність протягом повного робочого дня (тижня,
сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону
розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом
неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою
ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема
необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо.
Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про
заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних
відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою
силою та іншими виробничими факторами. Вона пов’язана, зокрема, зі
зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і
виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні
професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована
законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула
загрозливих розмірів.

Часткова зайнятість — це добровільна неповна зайнятість.

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона
називається вторинною зайнятістю.

Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових
ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями
тощо. Під час їх визначення враховують:

• характер діяльності;

• соціальна належність;

• галузева належність;

• територіальна належність;

• рівень урбанізації;

• професійно-кваліфікаційний рівень;

• статева належність;

• віковий рівень;

• вид власності.

Окрім цих видів зайнятості, існують ще так звані нетрадиційні, до яких
належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний
робочий день.

Сьогодні в Україні ці види зайнятості охоплюють велику частку населення.

Зайнятість неповний робочий час— це робота неповну робочу зміну у
зв’язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму
робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних
потреб, а також у зв’язку з модернізацією або реконструкцією
виробництва.

Тимчасова зайнятість — це робота за тимчасовими контрактами. До
категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами
на певний строк.

Сезонна зайнятість — це зайнятість, яка пов’язана з сезонною специфікою
виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного
робочого часу й оформляється відповідним контрактом.

В умовах перехідної економіки в Україні досить поширена не
регламентована форма зайнятості, яка функціонує і як первинна, і як
вторинна зайнятість громадян.

Нерегламентована зайнятість — це діяльність працездатного населення
працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та
відносин і не враховується державною статистикою.

Розширення нерегламентованої зайнятості супроводжується подальшим
знецінюванням робочої сили, зниженням мотивації до праці, насамперед у
державному секторі, зростанням інфляції та цін. Доходи від такої
діяльності не оподатковуються, тому держава зазнає певних збитків.
Водночас через вищі заробітки та зовнішню привабливість
нерегламентованої діяльності у людей формується ставлення до неї як до
престижної.

В Україні спостерігається повільне зростання працюючих. За 2006 р.
чисельність населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності,
зросла майже на 3% порівняно з 2005 р. Протягом 2006 р. з різних причин
залишили постійні робочі місця 12,3% робітників і службовців. Дві
третини звільнених були прийняті в різні сектори економіки, а одна
третина знайшла самостійне заняття або поповнила лави безробітних.
Висока мобільність кадрів спостерігається переважно у виробничих
галузях.

2. Безробіття і його види

Безробіття — складне економічне, соціальне і психологічне явище.
Водночас безробіття — це економічна категорія, яка відбиває економічні
відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Факторами формування безробіття можуть бути такі:

• нестача сукупного ефективного попиту;

• негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати і
викривлення в ній, пов’язані з грошовою експансією держави і подальшою
інфляцією;

• недостатня мобільність робочої сили;

• структурні зрушення в економіці;

• дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та національної
меншості;

• демографічні зміни в чисельності та складі робочої сили;

• сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.

Досвід переходу окремих країн до ринку свідчить про те, що в кожний
період рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними
коливаннями, зумовленими сукупним впливом багатьох чинників. При цьому
причини появи безробіття і його види можуть дуже різнитися.

Розрізняють відкрите й приховане безробіття.

Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого населення,
приховане — наявність формально зайнятого населення.

Можна виділити такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне,
сезонне, інституціональне.

Фрикційне безробіття пов’язане з переміщенням людей з однієї роботи на
іншу, а також із однієї місцевості в іншу. Фрикційне безробіття означає,
що існують постійний зв’язок між звільненням з однієї організації і
найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних професій
іншими, рух працівників з одних галузей в інші тощо.

В умовах ринкової економіки цей вид безробіття завжди існує. Одні
змінюють роботу добровільно, інші — у зв’язку зі звільненням або втратою
сезонної зайнятості. Дехто шукає роботу вперше. Таке безробіття може
поєднуватися з рівновагою на ринку праці. Наприклад, в США наприкінці
80-х років близько 49% безробітних не працювали менше п’яти тижнів. Це
свідчить про нормальний процес перерозподілу трудових ресурсів
відповідно до потреб виробництва, а також про високу ефективність ринку
праці.

Виникнення структурного безробіття пов’язане зі структурними зрушеннями
в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням
випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриття шкідливих
підприємств.

Структурне безробіття відрізняється від фрикційного передусім тим, що
працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть
бути використані на тих робочих місцях, які пропонуються в інших
секторах. Окрім того, структурне безробіття є тривалим і має, як
правило, хронічний характер.

Причиною структурного безробіття є територіальна і кваліфікаційна
невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними.

У структурному безробітті можна виокремити технологічне й конверсійне
безробіття.

Технологічне безробіття пов’язане з переходом до нової техніки і
технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що
(супроводжується вивільненням робочої сили і найманням праців принципово
нових спеціальностей та кваліфікації.

Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії і
зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри цього безробіття
можуть коливатися від незначних до великих.

Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний
характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на
працю (сільське господарство, будівництво тощо).

Циклічне — це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми
масштабами, тривалістю і складом, що пов’язано з циклом ділової
кон’юнктури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають
максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму — під час
піднесення. Отже, розміри ринку праці коливаються разом з коливаннями
циклу ділової кон’юнктури. Найбільшою мірою від циклічного безробіття
страждають молодь, жінки, люди похилого віку і некорінне населення.

Інституціональне безробіття — це безробіття, яке породжується правовими
нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. Воно може бути,
наприклад, спричинене введенням гарантованої мінімальної заробітної
плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні виплати
знижують пропозицію праці. Високі ставки оподаткування, скорочуючи
доходи, роблять їх порівнянними із сумами виплат за соціальними
програмами. Це також знижує пропозицію робочої сили).

На ринку праці розрізняють також застійне і хронічне безробіття.

Застійне безробіття охоплює найстійкіший контингент безробітних —
бідних, бродяг, бомжів та ін.

Розвиток ринкової економіки супроводжується виникненням і розширенням
масштабів хронічного безробіття. Це пов’язано з тим, що інвестиції у
створення нових робочих місць відстають від темпів зростання чисельності
найманих працівників. Безробіття стає масовим і постійним, вражаючи
насамперед найменш розвинуті регіони. Серед безробітних переважають
жінки, спеціалісти з вищою освітою. Щодо вікового складу домінує молодь.

Згідно із Законом України “Про зайнятість населення” безробітними
вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних
від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним
законодавством доходів через відсутність підходящої роботи,
зареєстровані у державній службі зайнятості, тобто це особи, що справді
шукають роботу та здатні приступити до праці.

Останнім часом в Україні значно зростав рівень зареєстрованого
безробіття. На 1 січня 2006 р. він встановив 3,69% працездатного
населення працездатного віку. Однак останнім часом картина дещо
вирівнюється і покращується.

Серед безробітних, які перебували на обліку, жінки становили 48,4%,
молодь у віці до 28 років — 31%.

Основні причини незайнятості населення відбиває наведена нижіте
діаграма.

Значно поширюється і приховане безробіття. Починаючи з 1992 р. цей
процес набув масового характеру в усіх галузях економіки України.

Приховане безробіття характерне для ситуації економічної кризи. Воно
зумовлене неповним завантаженням потужностей підприємств, зменшенням
обсягів виробництва, різким зниженням продуктивності праці, наданням
працівникам неоплачуваних відпусток, Неповною зайнятістю протягом
робочого тижня. Згідно з розрахунками в народному господарстві
прихованим безробіттям охоплено 16—20% зайнятих працівників. Така
ситуація пов’язана з наслідками сировинної, енергетичної і платіжної
криз, з відсутністю послідовності в реформуванні економіки.

Наявність значної чисельності працездатних осіб, які лише формально
зайняті, а фактично не працюють і одержують низьку заробітну плату (або
зовсім не одержують її), сприяє збільшенню чисельності зайнятих у
нерегламентованій діяльності, ускладненню криміногенної ситуації,
загостренню соціальних конфліктів.

Проведені дослідження чисельності й складу незайнятого працездатного
населення дають змогу припустити, що у сфері нерегламентованої
зайнятості основні доходи одержують приблизно 8—8,5 млн осіб, тобто
майже третина працездатного населення в працездатному віці. Нині
незареєстрована зайнятість — це неформальний сектор економіки, проте
виключений зі сфери цивілізованих соціально-трудових, равових відносин і
норм.

Зарубіжний досвід свідчить, що і в країнах з розвинутою економіцею
відбувається зростання вимушеної неповної зайнятості.

Проте перехід на скорочений робочий день (тиждень) розглядається як
ефективний захід щодо запобігання безробіття. Масштаби не-Вовної
зайнятості в США, Німеччині, Франції, Португалії за останні роки
збільшилися в десятки разів. При цьому активно використовуються державні
дотації (субсидії) підприємствам на заробітну плату працівникам для
компенсацій витрат у разі скорочення збиткових і нерентабельних робочих
місць.

Отже, проблема неповної зайнятості і прихованого безробіття і згодом
виявлятиметься як проблема часткового (тимчасового зменшення або
установлення законом скороченої тривалості робочого дня) або тимчасового
повного безробіття (перерви в одержанні заробітної плати або зменшення
її розміру з причини тимчасового Припинення виробництва без розірвання
трудових відносин).

Загострення проблеми безробіття супроводжується економічними втратами,
насамперед зменшенням валового національного продукту (ВНП), його
відставанням від потенційного ВНП, який визначається за припущення
існування природного рівня безробіття та певних “нормальних” темпів
економічного зростання. Чим вищий рівень безробіття, тим більше
відставання ВНП. В економічній науці такий взаємозв’язок виражає закон
А. Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень
(3—5%) на 1%, то відставання обсягу валового національного продукту
становить 2,5%. З цього закону можна зробити висновок щодо практичної
діяльності, а саме: необхідно щорічно не менш як 2,5—3,0% ВНП
спрямовувати на створення нових робочих місць.

Економічними збитками від безробіття є також звуження споживчого ринку,
нарощування елементів кризи надвиробництва. Крім того, люди, які
перебувають у статусі безробітних, втрачають професійні навички,
стереотипи трудової поведінки.

Серйозною проблемою є регіональне безробіття. Його подолання потребує
проведення відповідної структурної політики і розроблення регіональних
програм забезпечення ефективної зайнятості населення на основі подальшої
диверсифікації економіки, залучення та функціонування приватного
капіталу, розвитку інфраструктури, відкриття центрів перепідготовки
робочої сили, формування спеціальних фондів кредитування приватних
підприємців.

3. Регулювання зайнятості населення

Рикок праці як важлива багатопланова сфера економічного і
соціально-політичного життя суспільства потребує кваліфікованого
регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування. Саме
створення дієвої системи регулювання сфери зайнятості є одним з основних
серіальних заходів розвитку суспільства.

Державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру
ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних категорій
незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціального
захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю.

Державне регулювання зайнятості населення має грунтуватися на:

• забезпеченні соціального партнерства суб’єктів ринку праці, тобто
створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього
походження, соціального і майнового стану, расової і національної
належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії,
реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх
здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів
та суспільних потреб;

• сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю,
створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

• добровільності й відсутності примушування громадян щодо вибору сфери
діяльності й робочого місця;

• гласності на основі всебічного інформування населення про наявність
вакантних робочих місць;

• дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості вселення;

• підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які поребують
соціального захисту;

• забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості
населення та відтворення робочих місць;

• певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих Місць і
професії, гарантії одержання доходів. .Залежно від стану економіки та
ринку праці передбачається Дійснення активних та пасивних заходів
регулювання зайнятості.

До активних заходів належать:

• створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації
економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього,
створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості
населення тощо;

• профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів;

• організація громадських робіт;

• посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;

• розвиток служби зайнятості тощо.

До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв’язку з безробіттям і
надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.

Слід наголосити, що створення нових постійних і тимчасових робочих місць
у сучасних умовах значною мірою залежать від розвитку малих підприємств
і кооперативів. Нині в Україні на них припадає приблизно 60% загальної
кількості зайнятих у недержавних структурах.

Для створення малих підприємств не потрібно великого стартового
капіталу. Водночас ці підприємства забезпечують роботою значну частку
тимчасово незайнятих громадян.

Галузева спеціалізація, розміри малих підприємств мають визначатися
структурними та соціальними пріоритетами розвитку окремих міст, областей
з урахуванням збалансованості регіональної економіки. Такі підприємства
зможуть функціонувати навіть за умови банкрутства
підприємств-монополістів і формуватимуть ринкове середовище та розвиток
конкуренції. Малі підприємства можуть створювати вивільнені з
виробництва працівники однієї або близьких спеціальностей.

Перспективним напрямом є організація малих підприємств шляхом залучення
на них випускників профтехучилищ, технікумів з подальшим переведенням
цих підприємств на оренду, викуп. Незважаючи на відносно меншу вартість
робочих місць у соціально-по-бутовій сфері, доцільно створювати нові
підприємства у виробничій сфері, зокрема у виробництві будівельних
матеріалів, для перероблення м’яса, овочів, фруктів, заготівлі
продукції, а також у виробничій інфраструктурі.

Про ефективність створення малих підприємств свідчить і зарубіжний
досвід. Із загальної кількості нових робочих місць у промисловості
розвинених країн від 60 до 80% припадає на малий бізнес. У Німеччині,
наприклад, до 70% безробітних одержують роботу саме на малих
підприємствах. Прогресивним напрямом регулювання зайнятості слід вважати
пільгову кредитну і податкову політику щодо підприємств, які збільшують
кількість робочих місць і надають їх соціальне незахищеним групам
незайнятого населення.

Важливим напрямом активної політики зайнятості є професійна підготовка,
перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників з метою створення
сприятливих умов для широкомасштабного розгортання процесів структурної
та технологічної перебудови економіки, запобігання змушеному хронічному
безробіттю, розв’язання кадрових завдань, пов’язаних із раціоналізацією
зайнятості.

Насамперед необхідно здійснювати професійну підготовку й Перепідготовку
кадрів з наступним працевлаштуванням тих професійних груп працівників,
які становлять основну масу безробітних.

Система професійного навчання безробітних громадян і незайнятого
населення має виконувати соціальні (опанування професії, Спеціальності
як засобом захисту від безробіття) та економічні функції (розвиток
трудового потенціалу суспільства, відтворення робочої сили необхідної
кваліфікації). Ця система є одним із ланцюгів безперервного навчання,
доповнюючи існуючі системи професійного навчання.

Професійне навчання має організовуватися насамперед для громадян, які
особливо потребують соціального захисту; осіб, які тривалий час не
працюють, інвалідів, молоді, одиноких і багатодітних батьків, жінок, які
виховують дітей дошкільного віку та дітей інвалідів, осіб
передпенсійного віку, біженців, вимушених пересе-денців.

Система професійного навчання безробітних громадян і незайнятого
населення призначена головним чином для підготовки та перепідготовки
дорослого населення, спираючись на їхні професійні знання та вміння,
виробничий досвід. Молодь, яка вперше рукає роботу, мусить набувати
професію або спеціальність, як правило, в навчальних закладах
професійного навчання до початку трудової діяльності.

Великого значення набуває підвищення гнучкості системи профнавчання і
перекваліфікації, передусім шляхом розвитку прямих договірних відносин
між підприємцями, підприємствами і навчальними закладами. При цьому
плани і програми навчання слід орієнтувати на задоволення конкретних
потреб замовника.

Необхідно удосконалити систему інформації щодо вакансій, передусім
створити інтегровану базу даних про ринок робочої сили, Іка б містила
інформацію про потребу підприємств у кадрах за профессіями та
кваліфікаційними розрядами (структура професій, рівень кваліфікації), а
також дані про кількість наявних та необхідних робочих місць за
категоріями персоналу.

Через удосконалення системи інформації та підвищення її ефективності
можливе входження комп’ютерної системи державної служби зайнятості до
простору “INTERNET”.

Водночас слід поліпшити інформаційне обслуговування молодіжного сектора
ринку праці шляхом періодичної підготовки і доведення до учнів і
студентів інформації про потребу підприємств у робочій силі, про
необхідність продовжувати навчання та одержання професії,
конкурентоспроможної на ринку праці, проводити спеціалізовані (галузеві)
та регіональні (міжгалузеві) ярмарки вакансій; забезпечувати розвиток
профорієнтаційних послуг для молоді (інформаційних, діагностичних,
консультативних та ін.).

В умовах зростання безробіття і переростання його в деяких регіонах і
галузях народного господарства у масове важливим засобом активної
політики держави на ринку праці є подальше розширювання оплачуваних
громадських робіт.

Організація громадських робіт дає змогу раціональніше використовувати
робочу силу, створювати тимчасову зайнятість безробітного населення як
на регіональному рівні, так і під час реалізації проектів
загальнодержавного характеру. Зарубіжний досвід свідчить про те, що за
допомогою громадських робіт деякі розвинуті країни перебороли ЗО—40%
рівень безробіття. Але, на відміну від України, значна частка цих робіт
мала загальнодержавний характер (побудова магістралей, трубопровідного
транспорту, мостів тощо), що давало змогу залучити до них не тільки
некваліфіковану робочу силу, а й висококваліфікованих робітників і
спеціалістів, які не мали на той час роботи.

Основою організації громадських робіт є довгострокові регіональні
програми тимчасової зайнятості, відповідно до яких створюються робочі
місця , населення залучається до громадсько-корисної праці в період
зниження попиту на робочу силу.

Громадські роботи необхідно розглядати як вимушений, проте необхідний
засіб боротьби з безробіттям. Тимчасові робочі місця створюються
переважно у державному секторі і спрямовані на використання праці різних
категорій робочої сили, яка не потребує спеціальної підготовки.

Громадські роботи регулюють попит на робочу силу і пом’якшують гостроту
проблеми безробіття. Це означає, що в період відносно стійкого
економічного розвитку вдаватися до організації громадських робіт
необхідно у разі крайньої потреби, якби створюючи “запас” на той період,
коли темпи економічного розвитку уповільнюються. Резервування робіт
означає не тільки зміну строків будівництва об’єктів, а й нагромадження
певних фінансових та матеріальних засобів.

Залучення до громадських робіт є засобом кращим порівняно з іиплатою
допомоги у зв’язку з безробіттям з позицій як окремої (особи, так і
держави. По-перше, кошти виплачуються не безплатно, а за певну
громадську користь; по-друге, створюються нові робочі місця; по-третє,
висока частка заробітної плати в загальних витратах, яка характерна для
тих галузей, де звичайно застосовується громадські роботи, робить
доцільним використання останніх Для уповільнення зниження купівельного
попиту населення, особово небезпечного в період зниження темпів
економічного зрос-тання; по-четверте, вироблена на цих роботах продукція
не веде до товарного надвиробництва, небезпечного в період економічної
нестабільності, оскільки виробництво регламентується і не має масового
характеру.

В умовах масового безробіття доцільним є державне регулювання
громадських робіт. Однак воно має передбачати сприятливі умовах для
підприємців і звужуватися у міру пожвавлення виробництва та збільшення
попиту на робочу силу.

Оскільки серед безробітних високу частку становлять жінки та молодь,
залучення їх до громадських робіт можна здійснювати через розгортання
спеціалізованих робіт, таких як виконання тимчасівих та сезонних
сільськогосподарських робіт у приміських господарствах, виконання робіт
щодо благоустрою, надання послуг соціально-побутового характеру (догляд
за дітьми, хворими, робота в рхівах, бібліотеках, статистичних органах,
навчальних закладах ощо); організація навчання жінок ручному ткацтву,
мереживопле-рінню, вишиванню.

Для кожної групи безробітних організація громадських робіт має вою
специфіку. Зокрема, певні роботи доцільно поєднувати з професійною
підготовкою або перепідготовкою. Передусім це стосується професій,
необхідних для даного регіону.

Організація громадських робіт має особливо велике значення я безробітної
молоді, яка психологічно нестійка, схильна до впливу негативних
соціальних явищ і являє собою живильне середовище для зростання
наркоманії, злочинності, соціальних конфліктів. інтисоціальна поведінка
молоді деструктивне впливає на її підготовку та участь у суспільному
виробництві. У свою чергу, це погіршує якість робочої сили:
кваліфікацію, профпідготовку, ставлення до праці. Тому надзвичайно
важливо залучати безробітну мо-лодь, а також учнів і студентів у вільний
від навчання час до ромадських робіт, особливо у сфері
соціально-корисної діяльності.

Розпорядок робочого часу на громадських роботах має бути таким, щоб
учасники мали час на пошуки постійної роботи. Можна організувати “дні
пошуку роботи”, консультативні групи, робочі клуби, де молоді надають
профорієнтаційні послуги та послуги з працевлаштування, відвідування
підприємств.

В Україні широкому використанню громадських робіт заважають, з одного
боку, відсутність коштів у місцевих бюджетах, незаінтересованість
підприємств в організації цих робіт унаслідок обмеженої потреби в
робочій силі, з іншого боку — непопулярність таких робіт серед
незайнятих громадян через тимчасовість, невідповідність кваліфікаційному
рівню і, як наслідок, психологічну неприйнятність.

Висновки

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки: безробіття, так само
як і інфляцію, ми розглядаємо як явище, що засвідчує порушення
рівноваги, тобто як результат певних макроекономічних коливань.
Щоправда, як буде показано далі, не всяке безробіття є порушенням або
відхиленням від норми. Оскільки воно спостерігається в усіх країнах
ринкової економіки і в різні часи, то його можна певною мірою також
вважати своєрідною нормою.

Формування трудових ресурсів – процес постійного відновлення їхньої
чисельності. Зміна чисельності трудових ресурсів та чисельності
населення не співпадають через демографічну ситуацію попередніх років.

Під використанням трудових ресурсів розуміють розподіл їх за різними
критеріями (на працюючих і не працюючих, за галузями економіки,
професіями т. ін.) та ефективність застосування праці на підприємствах.

Можлива віддача трудових ресурсів як ресурсу економіки у великій мірі
залежить від складу трудових ресурсів за віком, статтю, освітою, станом
здоров’я. В якісному розрізі трудові ресурси під таким кутом зору
являють собою трудовий потенціал.

Трудовий потенціал використовується як методологічний інструмент
вивчення трудових ресурсів.

Однією з важливих сторін вивчення трудових ресурсів є врахування
регіональних особливостей їхнього формування і використання. Знання
цього необхідне для ефективного державного регулювання трудових
відносин, ринку праці.

Без трудових ресурсів не може розвиватися жодна галузь, жодна
промисловість народногосподарського комплексу. Населення і трудові
ресурси – вкрай важливі складові продуктивних сил будь-якої країни. Тому
обрана тема є вкрай актуальною, особливо дивлячись на проблематичний
характер розміщення і відтворення населення України та її трудових
ресурсів.

Держава, у якій смертність переважає над народжуваністю, – серйозно
хвора, її потрібно негайно лікувати. Процеси популяції невіддільні від
соціально-економічного, морально-психологічного, духовного, культурного
та екологічного здоров’я суспільства, від рівня його цивілізованості.
Однак такті зв’язок не можна розглядати спрощено. Нинішня складна
демографічна ситуація (фахівці вже оцінюють її як катастрофічну) –
наслідок загальної кризи в суспільстві.

Чому безробіття є макроекономічним явищем? Для тлумачення наводять, як
правило, два аргументи.

Перш за все наявність безробіття є свідченням недовикористання ресурсів
суспільства, а отже, і чинником, що діє в бік зменшення ВНП, сукупної
пропозиції.

По-друге, безробіття – це, окрім усього, певна кількість людей із меншою
платоспроможністю, що спричиняє зменшення сукупного попиту. Отже,
безробіття впливає на макрорівновагу з двох боків: і з боку попиту, і з
боку пропозиції.

Досвід засвідчує: певний відсоток безробіття існує завжди. Покладаючись
на цей безперечний факт, можна висловити припущення, що певний
рівень безробіття є нормою, певною мірою природним явищем.

Безробіття, що формується різними потоками на ринку праці, складається з
двох частин: природного (нормального) рівня та рівня, що перевищує
природний. Величина природного рівня є змінюваною і формується низкою
зовнішніх чинників. Встановлення безробіття на рівні, що перевищує
природний, спричиняє відхилення фактичного ВНП від потенційного
(природного) ВНП, що міг би бути створений. Зв’язок між відхиленням
рівня безробіття від природного та втратою ВНП відображений у законі
Оукена. Існує два принципово відмінних трактування безробіття:
неокласичне та кейнсіанське. Неокласичне, що є своєрідною
конкретизацією класичного, пояснює безробіття жорсткістю зарплати,
негнучкістю цін і хибністю економічних передбачень. Кейнсіанське
трактування ґрунтується на ідеї недостатності сукупного попиту.

Список використаної літератури

Абрамов В. М., Данюк В. М, Гриненко А. М., Колот А. М., Чернов В. І.
Нормування праці. — К., 1995.

Абрамов В. М., Данюк В. М.,., Колот А. М. Мотивація і стимулювання праці
в умовах переходу до ринку. — Одеса, 1995.

Бандур С. И. Резервы трудоснабжения: территориально-трудовой аспект. —
К.: Наукова думка, 2001.

Василъченко В. С. Ринок праці та зайнятість. — К., 1996.

Данюк В. М. Управление трудом в условиях рыночной экономики — К.:
Знание, 2001.

Жуков Л. И., Горшков В. В. Справочное пособие по труду и заработной
плате. М.: Финансы и статистика, 1990.

Жуков Л. И., Погосян Г. Р. Экономика труда. — М.: Экономика, 1991.

Калина А. В. Организация и оплата труда в условиях рынка. — К.: МАУП,
1995.

Казановский А. В., Колот А. М. Соціальне партнерство на ринку праці. —
Краматорськ: Нац. Центр продуктивності, 1995.

Колот А. М. Оплата праці на підприємстві: організація та удосконалення.
— К., 2002.

Никифорова А. А. Рынок труда: занятость и безработица. — М.:
Международные отношения, 1991.

Оникиенко В. В., Шаленко М. В. Совершенствование территориальной
организации трудовых ресурсов. — К.: Наукова дамка, 1989.

Основи ринкової економіки. За ред. В. М. Петюха. — К.: Урожай, 2001.

Петюх В. М. Формування робочої сили в ринкових умовах. — К.: Знання,
1993.

Петюх В. М. Ринок праці та зайнятість. — К., 2004.

Слезингер Г. Э. Труд в условиях рыночной экономики. — М., 1996.

Эрэнберг Р. Д., Смит Р. С. Современная экономика труда. — М.: Изд-во
М.оск. ун-та, 1996.

PAGE

PAGE 14

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020