.

Соціально-економічні аспекти оплати праці та її реформа в Україні

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1617
Скачать документ

Соціально-економічні аспекти оплати праці та її реформа в Україні

Оплата праці — чи не найважливіша категорія у системі умов праці. У ній,
як ні в якій іншій сфері, відбиваються усі суперечності суспільства, усі
досягнення і прорахунки. Тому підходити до правових питань оплати праці
необхідно через дослідження об’єктивних реальних суспільних відносин.
Саме соціально-економічні аспекти дозволяють розкрити ті проблеми, які
мають місце в сучасних умовах в Україні у сфері оплати праці, і
“підказати” правові засоби, форми їх вирішення.

Економіка України перебуває у стані глибокої кризи. Впливовий
британський щотижневик “Економіст” у випуску від 5—6 листопада 1999 p.
опублікував порівняльні дані економічного розвитку держав Східної та
Центральної Європи. За підсумками аналізу динаміки обсягів реального ВВП
Україна займає останній щабель серед держав регіону — її ВВП складає 43%
ВВП 1990 року, у той час як цей показник у Польщі складає 150%, в
Угорщині — 118%, в Чехії — 105% (Праця і зарплата. — 1999. — №33. —
Грудень).

Як соціально-економічна категорія заробітна плата являє собою певну
частину прибутків громадян, що фіксується в грошовій формі, в структурі
національного прибутку країни. Як відомо, з доходів громадяни виплачують
прибутковий податок. За цим показником можна проаналізувати, як йде
справа з прибутками у населення. У сучасних умовах розвитку економіки,
коли більше 50% підприємств є збитковими, мають заборгованість перед
державою та із виплати заробітної плата працівникам, частина
прибуткового податку з доходів громадян у структурі консолідованого
бюджету України складає близько 11%, в той час як у США, наприклад, вона
досягає майже 30% (Колот А. Удосконалення оплати праці потребує
комплексних рішень // Праця і зарплата. – 1998. -№15. – С. 11).

Крім того, доходи населення складаються не тільки із заробітної плати,
але включають також й інші види виплат:

соціальні допомоги, пенсії, стипендії, доходи від власності, цінних
паперів, участі в паях, доходах підприємства, натуральні доходи тощо.
Тому наступним аспектом вказаної проблеми є визначення частини оплати
праці в доходах населення. На жаль, і цей показник маловтішний. Офіційні
дані свідчать про те, що частка оплати праці у сукупних доходах
населення знизилася з 67,5% в 1990 р. до 40,3% у 1996 p. (Урядовий
кур’єр. — 1997. — ЗО жовтня). Ця ж тенденція збереглася і в 1997 і в
1998 роках. Реальні доходи населення знизилися майже на 70%.

За даними управління статистики, номінальна зарплата одного працівника
за січень 2000 р. на 17% менша, ніж за грудень 1999 p., а реальна
зарплата зменшилася на 20% (Праця і зарплата. —2000. — №10. — Березень).

Ще однією важливою проблемою є порушення принципу соціальної
справедливості в сфері оплати праці, явно диспропорційне розшарування
суспільства за доходами: у 1996 p. 10% громадян з найвищими доходами
отримали третину загальної суми всіх грошових доходів населення (Основні
напрями соціальної політики держави на 1997—2000 роки: Затверджені
Указом Президента України від 18 жовтня 1997 p. №1166/97 // Урядовий
кур’єр. – 1997. – 30 жовтня).

Потрібно звернути увагу на той факт, що це офіційні дані про
легалізовані відносини, хоч загальновідомо, що існує ще й тіньова
економіка. Оцінка статистичних даних свідчить про те, що заробітна плата
понад 1000 грн., як правило, стає тіньовою. При цьому на неї не
нараховуються внески до фондів соціального забезпечення, з неї не
виплачують прибутковий податок. Це перш за все характерно для приватних
підприємств та організацій, керівники яких, приховуючи власні реальні
заробітки, роблять те саме з заробітною платою усього персоналу
(Коментар до Указу Президента України “Про обмеження максимальної
величини фактичних витрат суб’єктів господарювання на оплату праці
працівників, суми оподатковуваного доходу, з яких справляються збори
(внески) до соціальних фондів” від 25 травня 1998 p. // Праця і
зарплата. — №11. — 1998. — Червень. — С. 14).

0

:

<>

@

$

L це сфера іншої галузі законодавства, хоч, як бачимо, оплата праці — це
та категорія, яка проведе нас не по одній сфері суспільних відносин.
Обмежимося лише таким показником: в країнах з розвиненою ринковою
економікою наймані працівники затрачують на придбання продуктів
харчування і промислових товарів 25—30% заробітної плати, в той час як в
Україні цей показник дорівнює 70—80% (Праця і зарплата. — №15. — 1998. –
Серпень. – С. 11).

Існує ряд проблем і в системі організації заробітної плати:

розміри зарплати практично відірвані від кінцевих результатів праці
працівників і підприємств; недосконала диференціація оплати праці; не
визначена роль мінімальної зарплати. Всі названі проблеми загострила
платіжна криза, яка привела багато які підприємства до заборгованості по
зарплаті.

Таким чином, сучасне соціально-економічне становище в сфері оплати праці
потрібно визначити як кризове, що вимагає негайних конструктивних
перетворень з боку держави.

В Основних напрямах соціальної політики на 1997—2000 роки передбачені
конкретні заходи щодо реформування оплати праці. Ці заходи охоплюють два
напрями. Перше — заходи, спрямовані на стабілізацію рівня життя,
вдосконалення оплати праці й грошових доходів населення, друге — заходи,
спрямовані на погашення заборгованості з заробітної плати.

Заходи, спрямовані на вдосконалення організації оплати праці,
передбачають впровадження як загальних принципово нових положень, так і
вдосконалення вже встановлених норм. Передусім, як сказано у документі,
необхідно впровадити у законодавство і правозастосовчу практику таке
важливе положення як забезпечення залежності розмірів оплати праці від
особистого внеску працівника в кінцеві результати праці. Потрібно
відразу ж зазначити, що проблема це не нова і в директивних документах
радянського періоду не раз проголошувалися наміри здійснити і
реалізувати таку залежність. Однак, як свідчить практика і наукові
дослідження, вирішити таке завдання не просто. Це питання тісно
пов’язане з вдосконаленням нормування праці, з ринком праці (рівнем
безробіття) і соціальною психологією. Надалі при розгляді правових
питань оплати праці ми більш детально зупинимося на цьому.

Не менш важливою часткою майбутньої роботи є встановлення на
законодавчому рівні системи мінімальних соціальних стандартів. Зокрема,
визначення поняття, змісту і розміру прожиткового рівня, передбаченого
Конституцією України. Іншим соціальним стандартом виступає мінімальна
заробітна плата. Тут також буде проведений комплекс реформ, спрямованих
на зміну правової моделі її застосування в Україні. Тенденцію, яка
намітилась, загалом можна охарактеризувати як звуження сфери
застосування нормативу мінімальної заробітної плати.

Для забезпечення погашення заборгованості з виплати заробітної плати
передбачається запровадити механізм примусового спрямування доходів
державних підприємств і організацій на погашення заборгованості;
введення майнової відповідальності підприємств за несвоєчасну виплату
нарахованої працівникам зарплати, передбачивши можливість аукціонного
продажу основних фондів підприємств; посилення адміністративної і
кримінальної відповідальності посадових осіб, винних у нецільовому
використанні коштів, які призначаються на виплату зарплати.

Потрібно зазначити, що частина заходів з захисту прав працівників на
оплату праці вже реалізована у законодавстві. Прийняті законодавчі акти
про індексацію грошових доходів населення, а також про порядок
компенсації заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати.

До організаційно-правових засобів реалізації реформи відноситься
посилення ефективності механізму договірного регулювання оплати праці
між роботодавцями і найманими працівниками через акти соціального
партнерства; підвищення частки тарифу в середній заробітній платі до
50—60%;

посилення державного регулювання оплати праці стосовно підприємств і
організацій державної форми власності тощо.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019