.

Робочий час. Правові аспекти. (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
17 24023
Скачать документ

Курсова робота

Робочий час. Правові аспекти.

З м і с т

Вступ

Розділ I. Правове регулювання робочого часу за законодавством України

1.1. Поняття та види робочого часу

1.2. Режим робочого часу

Розділ II. Тривалість робочого часу

2.1. Умови застосування скороченого робочого часу

2.2. Неповний робочий час

2.3. Порядок проведення надурочних робіт

2.4. Облік робочого часу

Додаток №1

Висновок

Список використаної літератури

Вступ.

При розгляді мною курсової роботи можна зазначити те що: законодавство
про працю встановлює нормальну тривалість робочого дня, скорочену його
тривалість, а також допускає можливість визначити угодою сторін
трудового договору тривалість робочого дня.

Робочий час — це встановлений законом, колективним договором чи угодою
сторін період, протягом якого працівники зобов’язані виконувати роботу,
обумовлену трудовим договором.

За законодавством України існує розмежування робочого часу на види:

нормальний;

скорочений;

неповний.

Відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу
працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. У сучасних умовах
спостерігається тенденція закріплення положень щодо регулювання
тривалості робочого часу в колективних договорах та інших локальних
актах.

Скорочена тривалість робочого часу – це тривалість робочого часу
зменшена законодавством у порівнянні із загальновстановленим 40-годинним
робочим тижнем з метою охорони праці та створення сприятливих умов для
поєднання роботи з навчанням окремих категорій працівників.

Неповна тривалість робочого часу – встановлюється відповідно до ст.56
КЗпП угодою між працівником і власником або уповноваженим органом як
при вступі на роботу , так і згодом.

Неповний робочий час може встановлюватись шляхом:

зменшення тривалості робочого дня на зумовлену кількість годин;

зменшення тривалості робочого тижня на зумовлену кількість робочих
днів;

поєднання неповного робочого дня та неповного робочого тижня.

Разом з тим законодавець надає право роботодавцям при укладенні
колективного договору встановлювати меншу норму тривалості робочого
часу.

Розділ І. Правове регулювання робочого часу за законодавством України.

Робочим часом вважається встановлений законодавством відрізок
календарного часу, протягом якого працівник згідно з Правилами
внутрішньо трудового розпорядку, графіку роботи та умови трудового
договору повинен перебувати на місці виконання робіт та виконувати свої
трудові обов’язки.

У законодавстві здійснюється розмежування робочого часу на види:

нормальні;

скорочений;

неповний.

Відповідно до ст.50 КзПП України нормальна тривалість робочого часу
працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Крім того потрібно
зазначати , що згадані вище гарантії щодо норми тривалості робочого
часу поширюється на найманих працівників підприємства усіх форм
власності.

Скорочена тривалість робочого часу – це тривалість робочого часу
зменшена законодавством у порівнянні із загальновстановленим 40-годинним
робочим тижнем з метою охорони праці та створення сприятливих умов для
поєднання роботи з навчанням окремих категорій працівників. Так
відповідно до ст.51 КЗпП України право на скорочений робочий день – від
24 до 36 годин на тиждень мають працівники, у випадках їх фактичної
зайнятості на роботах зі шкідливими умовами праці протягом усього
скороченого робочого дня.

Неповна тривалість робочого часу – встановлюється відповідно до ст.56
КЗпП угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом як
при вступі на роботу , так і згодом. Неповний робочий день може
встановлюватись шляхом:

зменшення тривалості робочого дня на зумовлену кількість годин;

зменшення тривалості робочого тижня на зумовлену кількість робочих
днів;

поєднання неповного робочого дня та неповного робочого тижня.

Аналізуючи сучасний фінансовий стан підприємств, потрібно зазначити, що
встановлення неповного робочого часу можливе не тільки з ініціативи
працівника, а й з ініціативи власника підприємства, установи,
організації.

Розділ 1.1 Поняття та види робочого часу

Робочий час є однією з істотних умов трудового договору і торкається
інтересів як працівника, так і роботодавця. Його раціональне поєднання з
часом відпочинку дає змогу ефективно використовувати здатність людини до
продуктивної праці, відтворювати фізичні та психологічні характеристики
працівника, а також комплексно застосовувати виробничі потужності та
інше майно роботодавця.

Трудове законодавство не подає визначення поняття робочого часу. Тому
його визначено в науковій літературі.

Робочий час — це встановлений законом, колективним договором чи угодою
сторін період, протягом якого працівники зобов’язані виконувати роботу,
обумовлену трудовим договором. Необхідна тривалість робочого часу
працівника відображає норму його робочого часу та обчислюється кількістю
годин, які працівник повинен відпрацювати протягом певного календарного
періоду.

Норма робочого часу визначається робочими днями або робочими тижнями.
Робочий тиждень — це встановлена законом чи на його підставі тривалість
робочого часу в межах календарного тижня. На практиці застосовується два
види робочого тижня:

п’ятиденний

шестиденний.

Робочий день — це тривалість роботи працівника протягом доби відповідно
до графіка чи розпорядку роботи.

Тривалість робочого часу може бути предметом централізованого,
локального, колективно-договірного та індивідуально-договірного
регулювання. За нових умов господарювання централізоване закріплення
нормування робочого часу виступає юридичним засобом охорони праці та
найважливішою гарантією реалізації конституційного права на працю.
Кодекс законів про працю визначає максимально допустимі норми робочого
часу для всіх працівників. Разом з тим законодавець надає право
роботодавцям при укладенні колективного договору встановлювати меншу
норму тривалості робочого часу (ч. 2 ст. 50 КЗпП). Норма робочого часу
також може визначатись і на індивідуально-договірному рівні. У трудовому
законодавстві відсутні прямі заборони щодо зменшення тривалості робочого
часу за угодою сторін трудового договору.

Розрізняють основний та неосновний робочий час.

Основний — це встановлена законом або трудовим договором тривалість
робочого часу, яку безумовно повинен відпрацювати працівник. До цього
виду робочого часу належить: нормальний, скорочений та неповний робочий
час.

Неосновний – робочим часом вважається законодавче закріплене відхилення
від основного робочого часу. Це передусім — надурочні роботи, тривалість
робочого часу у вихідні, святкові та неробочі дні.

Найбільш поширеним видом робочого часу є нормальний робочий, час. Це
час, визначений законом як норма робочого тижня для працівників,
зайнятих у звичайних умовах праці, незалежно від виду, характеру, форми
виконуваної роботи та обліку робочого часу. Відповідно до ст. 50 КЗпП
нормальний робочий час не може перевищувати 40 годин на тиждень. Разом з
тим ч. 2 ст. 50 КЗпП передбачає, що при укладенні колективного договору
на підприємствах (організаціях) норма робочого тижня може бути зменшена.
Закріплений на рівні колективно-договірного регулювання робочий час і
буде нормальним для даного підприємства.

З огляду на об’єктивні обставини окремі категорії працівників потребують
посиленого захисту з боку держави. Враховуючи особливі умови та характер
виконуваної роботи, вік чи стан здоров’я працівника, КЗпП передбачає
знижену порівняно зі звичайною норму тривалості робочого часу.
Традиційно в законодавстві та правовій літературі цей вид робочого часу
називають скороченим робочим часом.

Скорочений робочий час характеризується певними ознаками, закріпленими у
КЗпП, а саме:

перелік працівників, які можуть працювати на умовах скороченого робочого
часу, вичерпно передбачений у законодавстві. Разом з тим роботодавець
має право (але не зобов’язаний) вийти

за рамки законодавства та надати можливість окремим працівникам
виконувати роботу на умовах скороченого робочого часу і за рахунок
прибутку;

скорочена тривалість робочого часу є нормальною та максимально
допустимою нормою робочого часу для працівників, які мають право на
такий вид робочого часу;

суб’єкти, умови та порядок застосування скороченого робочого часу є
обов’язковими для роботодавця і не залежать від волі працівників;

виконання роботи на умовах скороченої тривалості робочого часу не звужує
обсяг трудових прав працівників (не впливає на розмір заробітної плати,
тривалість відпусток тощо).

Норма скороченого робочого часу є не однаковою та диференціюється
законодавцем залежно від суб’єктів та умов праці (ст. 51 КЗпП).

Право на скорочену тривалість робочого часу закріплене для неповнолітніх
працівників.

Для осіб віком від 16 до 18 років норма робочого часу складає не більше
36 годин на тиждень, а для тих, що не досягли 16 років — 24 години на
тиждень. Така ж тривалість робочого часу передбачена для учнів віком від
14 до 15 років, які працюють у період канікул. Тривалість робочого часу
для неповнолітніх працівників, які здійснюють роботу під час навчання,
не може перевищувати половину відповідних максимальних норм скороченого
робочого часу (наприклад, для осіб віком до 16 років — 12 годин на
тиждень).

Скорочений робочий час передбачений також для працівників, зайнятих на
роботах з особливо шкідливими умовами праці. Норма робочого часу для
цієї категорії працівників не може перевищувати 36 годин на тиждень та
диференціюється залежно від виду виконуваної роботи, займаної посади чи
професії.

Згідно зі ст. 69 Господарського кодексу України підприємство самостійно
встановлює для своїх працівників скорочений день та інші пільги.

Працівникам, професії та посади яких не передбачені в Переліку, але які
в окремі періоди робочого часу виконують роботу на виробництвах, у
цехах, за професіями і на посадах, означених Переліком, скорочена
тривалість робочого часу встановлюється у ці дні тієї самої тривалості,
як і працівникам, постійно зайнятим на цій роботі.

Якщо виробництва та цехи зазначені в Переліку без найменувань конкретних
професій і посад, то правом на скорочену тривалість робочого тижня
користуються всі працівники цих виробництв, цехів незалежно від назви
професії, посади, яку вони займають. У тих випадках, коли працівники
протягом робочого часу були зайняті на роботах зі шкідливими умовами
праці в різних виробництвах, цехах, за професіями та на посадах, де
встановлено скорочений робочий тиждень різної тривалості, і відпрацювали
на цих роботах більше половини максимальної тривалості скороченого
робочого часу, їх робочий день не повинен перевищувати 6 годин.

Облік часу, відпрацьованого за кожним видом робіт, здійснюється
роботодавцем. Якщо в Переліку зазначено «постійно зайнятий» або «що
постійно працює», скорочена тривалість робочого часу відповідно до
вказаної в Переліку тривалості встановлюється працівникові лише в ті
дні, коли він фактично був зайнятий в цих умовах протягом всього
скороченого робочого часу, встановленого для працівників цих виробництв,
цехів, професій і посад. У разі відсутності такого застереження
скорочений робочий час згідно із зазначеною в Переліку тривалістю
встановлюється працівникові лише в ті дні, коли він фактично був
зайнятий у шкідливих умовах праці не менше половини робочого часу,
встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад.

Перелік є обов’язковим для застосування на всіх підприємствах, де
використовуються визначені види виробництв, цехів, робіт, професій та
посад, незалежно від відомчого підпорядкування цих виробництв, цехів, а
також від форм власності підприємств, організацій і установ.

Скорочена тривалість робочого часу передбачена законодавством також для
медичних працівників Норма робочого дня є не однаковою для різних
категорій медпрацівників. Наприклад: для лікарів та середнього медичного
персоналу лікарень, пологових будинків та ін. робочий день становить
шість з половиною годин; для лікарів лікарсько-трудових експертних
комісій тощо — п’ять з половиною годин.

Скорочена тривалість робочого часу законодавче закріплена для
педагогічних працівників дошкільних, загальноосвітніх та спеціальних
середніх та вищих навчальних закладів. Норма робочого часу обчислюється
навчальними годинами та диференціюється залежно від займаної посади,
виконуваної роботи та виду навчального закладу.

Так, 18 навчальних годин становить робочий тиждень для вчителів
загальноосвітніх навчальних закладів; для вихователів загальноосвітніх
навчальних закладів тривалість робочого часу (обсяг педагогічного
навантаження) встановлена 30 годин на тиждень. 36 годин на тиждень
передбачено тривалість робочого часу для вихователів дошкільних установ;
для викладачів вищих навчальних закладів встановлено скорочений робочий
час тривалістю в середньому 6 годин на день і т. д.

Право на скорочену тривалість робочого часу мають також інваліди 1-ї та
2-ї груп, які працюють на підприємствах, у цехах та на дільницях,
призначених для використання праці цих осіб. Скорочена тривалість
робочого часу для цієї категорії працівників становить 36 годин на
тиждень

Трудовим законодавством передбачені випадки можливого скорочення
тривалості нормального робочого часу всіх працівників та підприємств.
Так, відповідно до ст. 53 КЗпП напередодні святкових, неробочих і
вихідних днів тривалість роботи працівників скорочується на одну годину
як при п’ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Потрібно
наголосити, що вказана підстава не застосовується щодо працівників, які
мають право на скорочений робочий час з інших підстав.

Зокрема, тривалість робочого часу напередодні святкових і неробочих днів
не скорочується для працівників, яким встановлений скорочений робочий
час відповідно до ст. 51 КЗпП (неповнолітні та ін.). Скорочена
тривалість роботи напередодні вихідних днів передбачена законом для
працівників, які працюють на умовах 6-ден-ного робочого тижня:
тривалість роботи в такі дні не може перевищувати 5 год. Тривалість
робочого дня скорочується також на одну годину при роботі в нічний час.
Відповідно до законодавства нічним вважається час з 22 години вечора до
6 години ранку.

Скорочення не допускається, якщо це зумовлено умовами виробництва
(зокрема на безперервних виробництвах; на змінних роботах при
шестиденному робочому тижні з одним вихідним), а також для осіб, які
мають право на скорочений робочий час з інших підстав (наприклад, п. 2.
ч. 1 ст. 51,ч. Зет. 51 КЗпП). Скорочення тривалості робочого часу не
застосовується, якщо істотною умовою трудового договору є робота
працівника в нічний час.

Трудовим законодавством встановлені обмеження залучення окремих
працівників до роботи у нічний час. Зокрема, забороняється
використовувати працю жінок. Виняток становлять галузі народного
господарства, де це викликано особливою необхідністю та дозволяється як
тимчасовий захід. Обмеження щодо застосування праці жінок у нічний час
не поширюється на фермерські господарства та на сімейні підприємства.

У нічний час забороняється використовувати працю вагітних жінок; жінок,
які мають дітей віком до трьох років; осіб, молодших вісімнадцяти років.
Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою та за
умови, що це не суперечить медичним висновкам.

Умови, підстави та порядок встановлення скороченого робочого часу можуть
бути обумовлені в рамках соціального партнерства та закріплені у
колективному договорі.

На рівні підприємства та за рахунок його коштів скорочений робочий час
може встановлюватися для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти
років або дитину-інваліда. Наступним видом робочого часу є неповний
робочий час. На відміну від скороченого, неповний робочий час
встановлюється

за погодженням між працівником та роботодавцем. Така домовленість між
сторонами трудового договору може бути як безпосередньо при прийнятті на
роботу, так і згодом, в період роботи; на певний термін і без зазначення
такого терміну.

Трудовим законодавством передбачено категорії працівників, яким
роботодавець зобов’язаний встановити неповний робочий час на їх
прохання. Так, на прохання вагітної жінки; жінки, яка має дитину віком
до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під
її опікою, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до
медичного висновку, роботодавець зобов’язаний встановлювати їй неповний
робочий час (ст. 56 КЗпП). Відмова роботодавця забезпечити таке право
може бути оскаржена до органів, уповноважених розглядати трудові спори.

Неповний робочий час застосовується зазвичай для працівників, що
працюють за сумісництвом.

Розрізняють декілька видів неповного робочого часу:

1) неповний робочий тиждень (скорочення кількості робочих днів протягом
робочого тижня);

2) неповний робочий день (скорочення тривалості робочого дня без
скорочення кількості робочих днів у тижні);

3) поєднання обох попередніх (наприклад, два робочі дні в тиждень по три
години щодень).

Робота на умовах неповного робочого часу не звужує обсягу трудових прав
працівників. Вони мають право на відпочинок, право на допомогу в разі
тимчасової непрацездатності тощо. Лише оплата праці в цьому випадку
проводиться пропорційно відпрацьованому часу при почасовій формі оплати
праці або ж залежно від виробітку — якщо встановлено відрядну форму
оплати праці.

У деяких випадках, пов’язаних з винятковістю або надзвичайністю
обставин, які складаються на виробництві, може виникати потреба
залучення працівника до виконання обов’язків понад встановлену
тривалість робочого часу протягом дня (зміни). Таке відхилення від
нормального робочого часу в законодавстві отримало назву надурочні
роботи.

Надурочний робочий час як різновид робочого часу — це час, протягом
якого працівник виконує обумовлену трудовим договором роботу понад
встановлену норму робочого часу.

Надурочними роботами вважаються:

1) роботи понад встановлену тривалість робочого дня (наприклад, при
8-годинному робочому дні — час понад вісім годин при денному обліку
робочого часу. Однак, якщо особа працює на умовах неповного робочого
часу, то робота понад встановлену для неї тривалість робочого часу, але
в межах загальновстановленої тривалості на підприємстві не є надурочною
роботою. Не може також вважатися надурочною робота, яка виконується
працівником поза основним робочим часом на умовах сумісництва;

2) роботи понад встановлену графіком тривалість зміни;

3) роботи понад нормальну кількість робочих годин за обліковий період,
якщо на підприємстві застосовується підсумований облік робочого часу.

При цьому тривалість роботи в один робочий день може становити менше або
більше передбаченої за графіком норми робочого часу, однак ці відхилення
в сумі не перевищують норми робочого часу, встановленої для певного
облікового періоду (крім ненормованого робочого часу).

Законодавством встановлені обмежуючі чинники щодо запровадження на
підприємстві надурочних робіт. Зокрема, підставою для залучення
працівників до надурочних робіт є обов’язкове видання наказу
(розпорядження) відповідного роботодавця. Хоча робота, виконана за усним
розпорядженням роботодавця (якщо наказу на підприємстві не було видано),
також вважатиметься надурочною.

Надурочні роботи, як правило, не допускаються, їх проведення можливе
лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством. Стаття 62
КЗпП подає вичерпний перелік випадків залучення працівників до
надурочних робіт. Такими є:

1) проведення робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення
громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення
їх наслідків;

2) проведення суспільне необхідних робіт щодо водопостачання,
газопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транспорту, зв’язку —
для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують
правильне їх функціонування;

3) необхідність закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених
обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла
бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може
призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а
також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або
іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення .робіт для
значної кількості трудящих;

4) необхідність виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою
недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у
пунктах відправлення і призначення;

5) продовження роботи при нез’явленні працівника, який заступає, коли
робота не допускає перерви; в цих випадках роботодавець зобов’язаний
негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.

Трудовим законодавством передбачено особливий порядок застосування
надурочних робіт та спеціальні правила залучення працівників до них.
Зокрема, ст. 64 КЗпП передбачає, що для проведення надурочних робіт
необхідно отримати згоду профспілкового комітету на їх проведення.
Порядок надання такої згоди встановлюється самим органом профспілки.
Звичайно, згода на проведення надурочних робіт повинна бути отримана
роботодавцем попередньо, тобто до початку виконання надурочних робіт.
Однак випадки, коли допускається проведення надурочних робіт, мають
непередбачуваний екстраординарний характер, а тому роботодавець не
завжди має змогу отримати попередній дозвіл профкому для того, аби за
усіма правилами провести виконання таких робіт, які наперед не можна
було передбачити.

Тому на практиці існує неписане правило, коли перед початком
календарного року профкоми на своїх засіданнях заслуховують клопотання
адміністрації роботодавця і дають авансом згоду на проведення у
майбутньому надурочних робіт у всіх можливих випадках. І це, незважаючи
на усю його парадоксальність, продовжує широко практикуватись при
проведенні надурочних робіт. У Росії після вступу в силу нового
Трудового кодексу з 1 лютого 2002 р., як і в багатьох інших державах,
залучення працівників до надурочних робіт проводиться за письмовою
згодою самого працівника, що очевидно є найбільш прийнятним.

Закон встановлює максимальні норми залучення працівників до надурочних
робіт. Вони не повинні перевищувати чотирьох годин протягом двох днів
підряд і 120 годин на рік на кожного працівника. Галузевими колективними
угодами, колективними договорами, положеннями про робочий час на
підприємствах вказана норма може бути зменшена (але не збільшена).

У КЗпП існує пряма заборона залучення окремих працівників до надурочних
робіт. Це зокрема стосується вагітних жінок, жінок, які мають дітей
віком до трьох років; осіб, молодших 18 років; працівників, які
навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без
відриву від виробництва в дні занять. Жінок, які мають дітей віком від
трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучати до
надурочних робіт лише за їх згодою.

Оплата праці за роботу в надурочний робочий час здійснюється в
підвищеному розмірі (ст. 106 КЗпП). Компенсація надурочних робіт шляхом
надання відгулу не допускається.

Розділ 1.2. Режим робочого часу

Режим робочого часу — це порядок розподілу норми робочого часу протягом
відповідного календарного періоду. Режим робочого часу встановлюється
переважно локальними актами, хоча у деяких випадках він має визначатися
і централізованим законодавством.

На кожному підприємстві режим робочого часу передбачає встановлення:
часу початку та закінчення роботи; тривалість перерв для відпочинку і
харчування; тривалість і порядок чергування змін. Режим робочого часу є
складовим елементом внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві, а
тому кожен працівник зобов’язаний його дотримуватися.

Розрізняють режим робочого часу, який встановлюється для працівників і
режим роботи підприємства. Вони можуть співпадати або ж не співпадати.
Трудове право регулює лише режим робочого часу працівників.

Централізоване трудове законодавство визначає порядок запровадження на
підприємстві режиму робочого часу, його найбільш важливі елементи, а
також закріплює гарантії при застосуванні того чи іншого з його видів.
Звичайно режим робочого часу на підприємстві закріплюється у колективних
договорах, правилах внутрішнього трудового розпорядку, графіках
змінності. Він може бути єдиним для всіх працівників підприємства або ж
регулюватись у межах окремих підрозділів. Режим робочого часу може бути
предметом індивідуально-договірного регулювання та визначатися сторонами
при укладенні трудового договору.

Залежно від сфери застосування режими робочого часу можна поділити на
загальні та спеціальні.

При загальних режимах робочого часу розподіл норми тривалості робочого
часу, при якому досягається її виконання, відбувається за тижневий або
інший обліковий період. До загальних режимів робочого часу належать:
п’ятиденний робочий тиждень, шестиденний робочий тиждень та сумований
облік робочого часу.

При режимі з денним обліком робочого часу встановлена законом тривалість
робочого часу реалізується протягом кожного робочого дня. Причому норма
робочого дня при п’ятиденному чи шестиденному робочому тижні складає
однакову кількість годин. Встановлена законом тижнева норма робочого
часу реалізується в рамках кожного календарного тижня з повною кількістю
робочих днів.

При режимі, який базується на тижневому обліку робочого часу, тривалість
щоденної роботи визначається розпорядком (графіком) і може бути
неоднаковою в різні дні тижня.

Найбільш поширеним є п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними
днями. Тривалість щоденної роботи визначається правилами внутрішнього
трудового розпорядку або графіками змінності. Виходячи із загальної
норми тривалості робочого тижня 40 годин, робочий день може тривати 8
годин щоденно, або ж 8 годин 15 хвилин щоденно зі скороченням робочого
часу на одну годину напередодні вихідного дня.

Стаття 52 КЗпП передбачає випадки встановлення на підприємстві
шестиденного робочого тижня. На тих підприємствах, організаціях, де за
характером виробництва та умовами роботи запровадження п’ятиденного
робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень
з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість
щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при нормі 40 годин і
відповідно 6 годин при нормі 36 годин та 4 години при тижневій нормі 24
години.

П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем
спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки
трудового колективу та за погодженням з місцевою радою.

На безперервно діючих підприємствах, а також в окремих виробництвах,
цехах, дільницях, відділеннях і деяких видах робіт,

де за умовами виробництва не може бути додержана встановлена для даної
категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу,
допускається за погодженням з профспілковим комітетом запровадження
підсумованого обліку робочого часу (ст. 61 КЗпП). Зокрема підсумований
облік робочого часу може використовуватись для працівників залізничного
транспорту, водіїв автомобілів, працівників експлуатаційних підприємств
міністерства зв’язку тощо.

Сутність підсумованого обліку робочого часу полягає в тому, що
передбачена законодавством норма робочого часу повинна бути дотримана не
щоденно чи щотижневе, а за більш тривалий час — обліковий період
(місяць, квартал, сезон, рік). Щоденна чи щотижнева тривалість робочого
часу може відхилятись (збільшуватись або зменшуватись) від встановлених
законом норм робочого дня чи робочого тижня. Узгодження тривалості
робочого часу працівника балансується, як правило, в рамках облікового
періоду.

Для здійснення підсумованого обліку вибирається найбільш оптимальний
період (місячний, квартальний, річний), протягом якого здійснюється
сумування робочого часу з умовою, що в розрахунку на тиждень норма на
кожного працюючого не повинна перевищувати 40 годин. При підсумованому
обліку робочого часу норма робочого часу за обліковий період
визначається за календарем з розрахунку шестиденного робочого тижня,
семигодинного робочого дня (чи відповідного скороченого дня) з
урахуванням скорочення робочого часу напередодні вихідних днів до 5
годин і напередодні святкових і неробочих днів — на 1 годину.
Розрахована таким чином норма робочого часу має бути реалізована шляхом
виходу на роботу за графіком.

Різновидом підсумованого обліку робочого часу є робота в одну чи
декілька змін. Робота за змінами вводиться, як правило, коли тривалість
виробничого процесу перевищує допустиму для працівника норму тривалості
щоденної роботи.

Традиційно, в багатозмінному режимі функціонує безперервне виробництво,
де технологічні процеси не можуть перериватись (наприклад, металургійна
промисловість, залізничний транспорт та ін.) Змінна робота може
запроваджуватись на підприємстві для забезпечення належного та
ефективного використання засобів виробництва.

При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку,
встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перехід з
однієї зміни в іншу повинен здійснюватись регулярно, через встановлену
кількість робочих днів. Стаття 58 КЗпП встановлює, що перехід з однієї
зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в
години, визначені графіком змінності.

Графіки змінності, які використовуються на практиці, передбачають прямий
порядок чергування працівників: після першої зміни працівник переходить
в другу, а потім — в третю. Тривалість перерви в роботі між змінами має
бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні,
включаючи також час перерви для відпочинку та харчування. Мінімальна
тривалість щоденного відпочинку між змінами не повинна бути меншою 12
годин. Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд
забороняється.

Відповідно до п. 13 «Типових правил внутрішнього трудового розпорядку»
графіки змінності доводяться до відома працівників не пізніше ніж за
місяць до введення їх в дію.

Спеціальні режими робочого часу застосовуються лише як виняток щодо
певного кола осіб. Законодавче закріплення спеціальних режимів робочого
часу зумовлене особливими умовами та характером праці, специфікою
займаної посади, соціальною функцією особи тощо.

До спеціальних режимів робочого часу відносять ненормований робочий
день; перервний робочий час; гнучкий графік роботи; вахтовий метод
організації роботи.

Ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який
встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості
нормування часу трудового процесу. У разі потреб ця категорія
працівників виконує роботу понад нормальний робочий час (ця робота не є
надурочною). Обсяг виконуваної роботи визначається не тільки тривалістю
робочого часу, але також колом обов’язків і обсягом виконаних робіт
(навантаження).

Застосування ненормованого робочого часу здійснюється на підставі
«Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим
днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці»,
затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України
від 10 жовтня 1997 р.

Ненормований робочий день на підприємствах, в установах, організаціях
незалежно від форми власності може застосовуватись для керівників,
спеціалістів і робітників, а саме: осіб, праця яких не піддається обліку
в часі; осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на
частини невизначеної тривалості (сільське господарство); осіб, які
розподіляють робочий час на свій розсуд.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади за погодженням з
відповідними галузевими профспілками можуть затверджувати орієнтовні
переліки робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим
днем.

Конкретний перелік посад працівників з ненормованим робочим днем
встановлюється в колективному договорі чи будь-якому іншому локальному
акті, який затверджується роботодавцем за погодженням з профспілковим
органом. Коло обов’язків працівників з ненормованим робочим часом
повинно уточнюватись при укладенні трудового договору, в правилах
внутрішнього трудового розпорядку, в посадових інструкціях та інших
локальних актах так, щоб була можливість виконувати ці обов’язки в межах
нормального робочого часу.

Ненормований робочий день не застосовується для працівників, зайнятих на
роботі з неповним робочим днем. Для працівників, які працюють на умовах
неповного робочого тижня, ненормований робочий день може
застосовуватись.

Залучення працівників з ненормованим робочим днем до роботи понад норму
робочого часу допускається лише у виняткових випадках (у разі виробничої
потреби). На осіб, що працюють в режимі ненормованого робочого часу
поширюються правила, що визначають час початку та закінчення роботи,
перерв протягом робочого дня, порядок обліку робочого часу. Вони також
на загальних підставах звільняються від роботи в дні щоденного
відпочинку та святкові дні. Роботодавець не має права систематично
залучати їх до роботи в позаробочий час чи завчасно передбачати для цієї
категорії працівників продовжену тривалість щоденного робочого дня чи
норми обов’язкового переробітку в тиждень.

Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості,
складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання
службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу працівникам
надається додаткова відпустка до 7 календарних днів. Конкретна
тривалість додаткової відпустки встановлюється в колективному договорі
щодо кожного виду робіт, професій та посад чи трудовим договором.
Додаткова відпустка за ненормований робочий день надається пропорційно
часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.

Особливим видом режиму робочого часу є перервний робочий час. Відповідно
до ст. 60 КЗпП України на роботах з особливими умовами і характером
праці в порядку та у випадках, передбачених законодавством, робочий день
може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість
роботи не перевищувала встановленої максимальної тривалості робочого
дня.

За загальним правилом норма щоденного робочого часу розподіляється таким
чином, щоб вона була відпрацьована працівником протягом робочого дня при
одній перерві тривалістю не більше двох годин. Як виняток з цього
правила, в порядку та у випадках, передбачених законодавством на роботах
з особливими умовами та характером праці, робочий день розподіляється на
частини таким чином, що тривалість перерви для відпочинку та харчування
може бути понад дві години або ж таких перерв може бути дві і більше.
Перервний режим робочого часу може встановлюватися для працівників,
зайнятих у сфері обслуговування населення, в сільському господарстві,
для водіїв тролейбусів і трамваїв, що працюють на регулярних міських
пасажирських лініях, а також для водіїв автобусів на всіх лініях тощо.

Ще одним видом спеціального режиму робочого часу є гнучкий графік
роботи. Він передбачає право працівників самостійно регулювати час
початку, закінчення та загальну тривалість робочого дня. Обов’язковою
умовою застосування такого режиму робочого часу є повне відпрацювання
працівниками встановленої законом сумарної кількості робочих годин
протягом облікового періоду — робочого дня, робочого тижня і т. д.

Елементами гнучкого графіка роботи є: змінний (гнучкий) робочий час —
початок та закінчення робочого часу; фіксований час — час обов’язкової
присутності на роботі; час перерви для відпочинку та харчування; норма
облікового періоду.

Режим з гнучким графіком роботи може застосовуватися на підприємствах з
п’ятиденним чи шестиденним робочим тижнем.

Він може встановлюватись на підприємстві за погодженням між роботодавцем
та працівником як при укладенні трудового договору, так і в процесі
трудових правовідносин.

Максимально допустима тривалість зміни при вказаному режимі — 10 годин,
а час перебування працівника на робочому місці, включаючи перерву для
відпочинку — 12 годин.

Наступним видом спеціального режиму робочого часу є вахтовий метод
організації роботи. Правове регулювання введення та використання цього
режиму здійснюють «Основні положення про вахтовий метод організації
робіт» (постанова Держкомпраці та соціальних питань СРСР, Секретаріату
ВЦРПС, Міністерства охорони здоров’я СРСР від 31 грудня 1987 р.)

Вахтовий метод організації роботи запроваджується для проведення робіт
на тих виробничих об’єктах, які знаходяться на значному віддаленні від
місця знаходження підприємства або місця постійного проживання
працівника.

Умовами введення вахтового методу організації роботи на підприємстві є
попередня згода профспілкового органу та працівника.

Для здійснення контролю за виконанням норми робочого часу при вахтовому
методі використовується підсумований облік робочого часу. Тривалість
облікового періоду при вахтовому методі організації робіт може становити
один місяць, квартал, рік. В обліковий період зараховуються час роботи
на вахті, час проїзду до місця виконання робіт і час відпочинку, який
припадає на цей період.

За загальним правилом тривалість однієї вахти не повинна перевищувати
одного місяця; в окремих випадках, з дозволу міністерства і профспілки —
два місяці. Норма щоденної роботи при вахтовому методі організації праці
не може перевищувати 12 годин.

У зв’язку з подовженою тривалістю щоденної роботи, а відтак не
використання працівниками права на щотижневий відпочинок, при вахтовому
методі роботи накопичуються невикористані періоди часу відпочинку. Вони
підсумовуються та надаються працівникам у формі додаткових вільних від
роботи днів протягом облікового періоду.

До робіт на умовах вахтового методу забороняється залучати осіб віком до
18 років; вагітних жінок; жінок, які мають дітей до З років; жінок, які
мають медичні протипоказання до такого виду робіт.

Розділ ІІ. Тривалість робочого часу.

Робочий час — це час, протягом якого працівник зобов’язаний трудитися
відповідно до трудового договору і законодавства про працю. Саме так
дане поняття повинне розумітися в рамках трудових правовідносин. З цього
визначення робочого часу випливає право власника вимагати від працівника
протягом робочого часу виконання трудових обов’язків і дотримання правил
внутрішнього трудового розпорядку. Порушення працівником цих обов’язків
тягне дисциплінарну відповідальність працівника, а також інші заходи
впливу, передбачені законодавством про працю, колективним договором та
іншими нормативними актами (зокрема, позбавлення премії повністю чи
частково у разі застосування системи оплати праці, що включає
преміювання).

Невиконання обов’язку працювати протягом робочого часу визнається
правопорушенням навіть якщо воно не тягне будь-яких негативних
виробничих наслідків, зокрема, невиконання працівником встановленого
обсягу робіт. Наприклад, запізнення працівника на роботу на 5 хвилин не
виключає можливості застосування до нього заходів дисциплінарного
стягнення та інших заходів впливу, хоча б працівник у той день і виконав
норми виробітку на 150 відсотка.

Обов’язок працівника трудитися протягом встановленого робочого часу
містить у собі обов’язок дотримання передбаченого трудовим договором,
локальними нормативними актами, законодавством режиму робочого часу.
Порушення режиму робочого часу також не може бути компенсоване
будь-якими досягненнями у праці і може тягти застосування заходів
дисциплінарної відповідальності.

При цьому слід пам’ятати, що норму робочого часу, установлену КЗпП, не
може бути збільшено ні колективними, ні трудовими договорами.

Робочий час як інститут трудового права є сукупністю правових норм, які
визначають тривалість, склад, режим і порядок обліку робочого часу.
Інститут робочого часу .містить у собі норми Конституції України, яка у
ст. 45 передбачає скорочення робочого дня для працівників окремих
професій і виробництв, скорочення тривалості роботи у нічний час.
Значний масив правових норм, які регулюючи робочий час, міститься в
Кодексі законів про працю та інших законах України. Відносини, пов’язані
з робочим часом, регулюються також великою кількістю підзаконних актів.
До цього часу і зберегла чинність значна частина актів законодавства
Союзу РСР з питань робочого часу.

Частина перша ст. 50 КЗпП встановлює максимальну тривалість робочого
часу. Вона складає 40 годин на тиждень. Ця норма не може бути збільшена
ні колективними ні трудовими договорами. Водночас варто враховувати, що
ст 50 КЗпП не визначає правового становища працівника в суспільстві, а
регулює трудові відносини конкретних суб’єктів. Як втілені у правову
форму, трудові відносини набувають характеру трудових правовідносин, у
рамках яких нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40
годин. Якщо ж працівник вступить у трудові відносини з кількома
власниками, то тривалість його робочого часу в сукупності може
перевищувати 40 годин, не перевищуючи в жодних з правовідносин, у які
вступив працівник, цієї норми.

Визначення нормальної тривалості робочого часу як норми максимальної
означає, що допускається законодавче і договірне встановлення меншої
тривалості робочого часу. Про конкретні правові форми такого роду буде
говоритися надалі.

У ст, 50 КЗпП говориться про нормальну тривалість робочого часу. Ця
норма (нормальна тривалість) повинна бути реалізована у відповідному
режимі робочого часу. Хоча звичайно режими робочого часу і допускають
дотримання нормальної тривалості робочого часу – 40 годин на тиждень,
допускається встановлення і такого режиму, при якому протягом
конкретного тижня нормальна тривалість робочого часу, що застосовуються,
перевищується. При цьому нормальна тривалість робочого часу повинна бути
додержана сумарно за відповідний обліковий період

Стаття, що коментується, визначає нормальну тривалість робочого часу в
розрахунку на тиждень. Вітчизняний досвід правового регулювання трудових
відносин знає норму робочого часу, що встановлюється на день. У зв’язку
з застосуванням режимів робочого тижня, який складається з різної
кількості днів (п’ятиденного і шестиденного робочого тижня),
використання норми тривалості робочого часу, розрахованої на день, стало
незручним. Водночас робочий день як норма тривалості робочого часу
цілком не втратив свого значення, оскільки зберегли свою силу нормативні
акти, які як норму тривалості робочого часу використовують саме робочий
день Крім того, робочий день залишається елементом режиму робочого часу,
який використовується при поденному обліку робочого часу і при
визначенні поняття надурочних робіт.

Відповідно до частини другої ст. 50 КЗпП допускається встановлення
колективними договорами на підприємствах і організаціях меншої
тривалості робочого часу. “Менша тривалість робочого часу” — це зовсім
не “скорочена тривалість робочого часу”. Це щось інше. По суті знайти
відмінності між скороченою тривалістю робочого часу і меншою нормою
робочого часу, на наш погляд, дуже складно. Здається, що і втому, і в
іншому випадку тривалість робочого, часу є меншою, ніж це встановлено
частиною першою ст. 50 КЗпП. І в тому, і в іншому випадку оплата може
проводитися за і повною тарифною ставкою (денною), за повним окладом.
Однак у юриспруденції слово має велике значення. Тому при встановленні
в колективному договорі меншої норми тривалості робочого часу термін
“скорочена тривалість робочого часу” вживати не слід.

Менша норма тривалості робочого часу в установах, що фінансуються з
бюджетів чи інших зовнішніх джерел, взагалі не може встановлюватися. Це
допускається тільки на підприємствах і в організаціях, що працюють на
умовах госпрозрахунку (самофінансування), що не виключає одержання ними
дотацій з бюджетів чи інших зовнішніх джерел.

Розділ 2.1. Умови застосування скороченого робочого часу

Скорочена тривалість робочого часу означає, що час, протягом якого
працівник повинен виконувати трудові обов’язки, скорочується, однак
працівник має право на оплату праці в розмірі повної тарифної ставки,
повного окладу. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється, як
правило, законодавством. Відповідно до частини четвертої ст. 51 КЗпП
вона може встановлюватися і на підприємствах і в організаціях (у
колективних договорах) для жінок, які мають дітей віком до 14 років або
дитину-інваліда. Відзначимо, що вживання у першому випадку множини
(“дітей віком до 14 років”), а в другому – однини (“дитину-інваліда”) не
дає підстав для висновку про те, що в частині четвертій ст. 51 КЗпП
маються на увазі жінки, які мають двох або більше дітей або
дитину-інваліда. Не буде суперечити ст.51 КЗпП встановлення на підставі
скороченого робочого часу і для тих жінок, які мають хоча ( одну дитину
в зазначеному віці. Варто також враховувати, що встановлення для
зазначеної категорії жінок скороченої тривалості робочого часу це право,
а не обов’язок підприємства, організації А відповідно до ст. 9і КЗпП
підприємства, організації мають право встановлювати пільги для
будь-якого кола працівників. Проте для інших працівників (крім
зазначених категорій жінок) підприємства мають право встановлювати
пільги з робочого часу на підставі ст. 50, а не частини четвертої ст. 51
КЗпП.

Слова “за рахунок власних коштів”, цю містяться в частині четвертій ст.
51 КЗпП, прийшли в суперечність з податковим законодавством, а тому не
повинні застосовуватись при визначенні меж прав підприємств. Справа в
тому, що ч. 5.10 ст. 5 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств”
заборонив встановлювати додаткові обмеження щодо віднесення витрат до
складу валових витрат платника податку на прибуток, крім тих, які
зазначені в названому Законі.

А п. 5.6.1 ч. 5.6 ст. 5 цього Закону дозволяє відносити до валових
витрат платника податку на прибуток будь-які виплати в грошовій чи
натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін. Очевидно, маються
на увазі домовленості між власником і профспілковим чи іншим органом, що
представляє інтереси трудового колективу, між власником і працівником, а
отже, зазначені витрати підприємства можуть робити не за рахунок
прибутку, а відносити їх на валові витрати.

Скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18
років складає 36 годин на тиждень. Для працівників віком від 15до 16
років, а також для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період
канікул, робочий час встановлений скороченою тривалістю (24 години на
тиждень).

Під учнями в абзаці другому п. 1 ст. 51 КЗпП розуміються, з одного боку,
не тільки учні віком від 14 до 15 років, зазначені в абзаці першому того
ж пункту. З іншого боку, під учнями не можна розуміти і всіх учнів
взагалі, які працюють у вільний від навчання час. З урахуванням частини
третьої ст. 194 КЗпП під учнями належить розуміти учнів загальноосвітніх
шкіл, професійно-технічних училищ і середніх спеціальних навчальних
закладів (за термінологією Закону “Про освіту” вищих навчальних
закладів відповідних рівнів акредитації). При тлумаченні поняття учнів
варто враховувати те, який зміст вкладався в нього в період прийняття
Кодексу законів про працю. Особи, які навчалися в технікумах, у той час
називалися учнями.

В абзаці другому п. 1 ст. 51 КЗпП буквально говориться про тривалість
робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний
від навчання час. Вона не може перевищувати половини максимальної
тривалості робочого часу, встановленого для осіб відповідного віку.
Оскільки особи, зазначені в абзаці другому п. 1 ст. 51 КЗпП, можуть мати
різний вік, то і половина максимальна тривалості робочого часу буде
дорівнювати 12 годинам (для осіб віком від 14 до 15 і від 15 до 16
років), 18 годинам (для осіб віком від 16 до 18 років) на тиждень.
Зазначена тривалість робочого часу не є

тривалістю скороченого робочого часу, встановленого законодавством це —
передбачена законодавством максимальна тривалість «повного робочого часу
цієї категорії працівників.

Тому робота протягом цього часу оплачується пропорційно, тобто при
зазначеній тривалості робочого часу виплачуватися працівникам буде не
повна тарифна ставка (оклад), а тільки її половина чи відповідна менша
її частина, якщо тривалість робочого часу буде менше встановленої межі
тривалості неповного робочого часу.

Скорочена тривалість робочого часу для працівників, зайнятих на роботах
з шкідливими умовами праці, не може перевищувати 31годин на тиждень. У
цих межах скорочення тривалості робочого всю диференціюється, як це
визначено Переліком виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими
умовами праці, робота в яких надає право на скорочену тривалість
робочого тижня

Відповідно до доручення, даним Кабінетом Міністрів, Мінпраці
затверджений Порядок застосування Переліку виробництв, цехів, професій і
посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких надає право на
скорочену тривалість робочого тижня. Прийняття названих
нормативно-правових актів привело до припинення застосування в Україні
відповідних нормативно-правових актів Союзу РСР).

Затвердження Переліку, включення до нього професій і посад медичних
працівників (розділ 32 “Охорона здоров’я, освіта і соціальна допомога”)
не спричинило також припинення дії в Україні постанови РНК СРСР “Про
тривалість робочого дня медичних працівників”. Лише стоматологічна
практика незалежно від того, в якому медичному закладі вона
здійснюється, дає медичним працівникам право на скорочений робочий час у
зв’язку із шкідливими умовами праці (підрозділ “Стоматологічна практика”
розділу 32 “Охорона здоров’я, освіта і соціальна допомога” Переліку).

Інші категорії медичних працівників користуються правом на скорочений
робочий час у зв’язку із шкідливими умовами праці лише тоді, коли вони
зайняті в медичних установах, зазначених у заголовках відповідних
підрозділів. Крім того, до розділу 32 Переліку включено і підрозділ
“Загальні професії медичних працівників закладів охорони здоров’я,
соціального захисту населення і освіти”, але він поширюється тільки на
осіб, які працюють в умовах, що зазначені в цьому підрозділі.

Перелік є досить чітко відпрацьованим нормативно-правовим актом і тому
міг би застосовуватися як акт прямої дії безпосередньо до трудових
правовідносин. Однак п. 9 Порядку встановлює, що право працівника на
скорочений робочий тиждень виникає тільки при віднесенні його робочого
місця до категорії робіт із шкідливими умовами праці за результатами
атестації робочих місць за умовами

праці.

Скорочена тривалість робочого тижня з урахуванням рс г, п татів
атестації встановлюється колективним договором.

Атестація робочих місць провадиться в терміни, встановлені І.. лективним
договором, але не рідше одного разу в п’ять років (п І Порядку
проведення атестації робочих місць за умовами праці. Однак працівник не
позбавлений права вимагати проведення атестації його робочого місця на
предмет наявності шкідливих умов, праці, які дають право на скорочений
робочий тиждень відповіли, до Переліку. Цю вимогу працівник вправі
пред’явити в орган по розгляду трудових спорів . За працівником слід
визнати і право оспорити результати атестації. Встановлення за
результатами атестації факту наявності шкідливих умов праці, що дають
право на скорочений робочий тиждень відповідно до Переліку, означає, що
працівник одержав із дня належного оформлення результатів атестації
право на скорочений робочий тиждень, хоча відповідна робота і не
включена до колективного договору як така, що дає право на скорочений
робочий тиждень.

Протилежне твердження (тобто твердження про те, що працівник одержує
таке право з дня включення відповідної роботи до колективного договору)
хоч і відповідало б п. 9 Порядку, але суперечило б нормативно-правовим
актам більшої юридичної сили —Переліку і ст. 51 КЗпП,

Водночас, надання будь-яких компенсацій за минулий час (до оформлення
результатів атестації, що підтверджують право на скорочений робочий
тиждень) у зв’язку з тим, що працівникові не був скорочений робочий час,
неможливо. Лише з дня оформлення результатів атестації, якщо фактично
робочий тиждень не був скорочений, працівник може зажадати оплати праці
з урахуванням переробітку.

При вирішенні питання про встановлення скороченого робочого часу не має
значення відомча підпорядкованість, форма власності і галузева
належність підприємства відповідно до класифікатора видів економічної
діяльності.

Для визначення права працівників на скорочений робочий час важливо
правильно встановити професію, до якої відноситься відповідне робоче
місце з урахуванням фактично виконуваних працівником обов’язків і
переліку робіт, які відносяться до цієї професії (спеціальності)
відповідно до кваліфікаційного довідника. Найменування професії (посади)
повинне відповідати Класифікатору професій .

Необхідно також враховувати, що у відповідних розділах і підрозділах
використовуються також узагальнені назви професій (наприклад, робітники,
керівники та спеціалісти).

Скорочений робочий час встановлюється працівникові лише в ті дні, коли
він фактично був зайнятий у шкідливих умовах не менше половини робочого
часу, встановленого для відповідного виробництва, цеху, професії, посади
із шкідливими умовами праці, Однак в окремих випадках у Переліку
встановлюється, що право на скорочений робочий час працівник одержує за
умови, що він “постійно зайнятий “постійно працює” у шкідливих умовах.

Якщо працівники не користуються правом на скорочений робочий час, однак
в окремі періоди виконують роботи на виробництвах, у цехах, за
професіями та посадами, які надають право на скорочений робочий час;
скорочений робочий чає для них встановлюється в ці періоди, в які
звичайно виконують роботи в цих виробництвах, цехах, за цими професіями
та посадами.

Розділ 39 “Загальні професії” передбачає професії і посади, робота в
яких надає право на скорочений робочий час незалежно від виробництва або
цеху, в яких виконується робота. Однак ці професії і посади іноді
спеціально передбачені в розділах і підрозділах Переліку, присвячених
окремим виробництвам і цехам. Тоді працівникам повинні встановлюватися
скорочений робочий час іншої тривалості, що передбачена відповідними
спеціальними розділами і підрозділами (це може впливати на тривалість
скороченого робочого часу, а в інших випадках дає змогу правильно
атестувати робочі місця.

Окремі виробництва і цехи приводяться в Переліку без зазначення на
професії (зазначаються лише “працівники” або “працівники; безпосередньо
зайняті” у відповідному виробництві). У таких випадках право на
скорочений робочий час надається всім працівникам цього виробництва,
цеху (або всім працівникам відповідного І виробництва, цеху,
безпосередньо зайнятим на зазначених роботах).

У заголовках деяких розділів і підрозділів Переліку зазначаються види
робіт. У цьому випадку робітники відповідних професій мають право на
скорочений робочий час незалежно від виробництва або цеху, в яких ця
робота виконується.

Бригадирам, помічникам і підручним робітникам, зайнятим у шкідливих
умовах праці, скорочена тривалість робочого тижня встановлюється тієї ж
тривалості, що й робітникам відповідних професій, зазначеним у Переліку

Правовою підставою встановлення скороченого робочого часу для медичних
працівників ст. 7 Основ законодавства України про охорону здоров’я а
також постанова РНКСРСР “Про тривалість робочого дня медичних
працівників”, яка зберегла чинність в Україні в частині, в якій
відповідні відносини не урегульовані розділом 32 Переліку.

Такі категорії медичних працівників мають право на скорочений робочий
день тривалістю шість з половиною годин:

1) лікарі і середній медичний персонал лікарень, родильним будинків,
клінік та інших стаціонарних лікувальних закладів, спеціалізованих
санаторіїв, профілакторіїв, станцій санітарної авіації та
пунктів-переливання крові, (за винятком тих, на які поширюється дія
Підрозділу “Станції та відділення переливання крові” розділу 32
Переліку), амбулаторно-поліклінічних закладів (за винятком лікарів,
зайнятих прийманням хворих) оздоров пунктів і медичних пунктів першої
допомоги, станцій і пунктів невідкладної медичної допомоги (за винятком
тих, на які поширюється чинність підрозділу “Станції (відділення)
швидкої та невідкладної допомоги та відділення виїзної екстреної та
консультаційної допомоги обласних лікарень, республіканських лікарень
Автономної Республіки Крим, лікарень міст Києва і Севастополя” розділу
32 Переліку, санітарно-епідеміологічних закладів
(санітарно-епідеміологічних станцій, малярійних станцій, сані
тарно-бактеріологічних лабораторій, санітарних пропускників,
дезинфекційних станцій і пунктів, будинків і пунктів санітарної освіти
тощо); лікарських, фельдшерських і сестринських загальних і
спеціалізованих кабінетів, пунктів і загонів, жіночих і дитячих
консультацій, будинків дитини, дитячих будинків, дитячих кімнат, кімнат
матері і дитини; закладів судово-медичної експертизи (за винятком тих,
на які поширюється чинність підрозділу “Бюро судово-медичної експертизи”
п. 32 Переліку науково-дослідних інститутів і лабораторій;

2) лікарі-епідеміологи, санітарні лікарі, санітарні інспектори та
санітарні фельдшери;

3) лікарі ясел і молочних кухонь;

4) диспетчери і евакуатори станцій швидкої медичної допомоги (крім тих,
що підпадають під дію розділу 32 Переліку).

Скорочений робочий день тривалістю п’ять з половиною годин
встановлюється для таких категорій медичних працівників:

1)лікарів амбулаторно-поліклінічних закладів (поліклінік, амбулаторій ,
диспансерів, медичних пунктів, станцій, відділень і кабінетів), зайнятих
винятково амбулаторним прийманням хворих;

2)лікарів лікарсько-трудових експертних комісій (відповідно до ст. 69
Основ законодавства України про охорону здоров’я замість поняття
“лікарсько-трудові експертні комісії” у законодавстві України
використовується поняття “медико-соціальні експертні комісії” МСЕК).

На молодших спеціалістів з медичною освітою і молодших медичних сестер
МСЕК для туберкульозних і психічних хворих поширюється дія підрозділу
“Медико-соціальні експертні комісії (МСЕК) і штатні військово-медичні
комісії” розділу 32 Переліку.

Скорочена тривалість робочого часу (36 годин на тиждень) встановлена
для медичних сестер, зайнятих вихованням дітей віком до 3 років, і
вихователів ясельних груп дитячих дошкільних закладів і будинків дитини
(постанова Ради Міністрів СРСР “Про подальше поліпшення суспільного
дошкільного виховання і підготовку дітей до навчання в школі” .

Хоча частина третя коментованої статті прямо передбачає встановлення
законодавством скороченої тривалості робочого часу тільки для вчителів,
така пільга надається всім педагогічним працівникам.

Лише на майстрів виробничого навчання, у тому числі зайнятих навчанням
керуванню транспортними засобами, а також на вихователів
професійно-технічних навчальних закладів поширюється нормальна
тривалість робочого часу.

Іншим працівникам, змістом трудової функції яких є безпосереднє ведення
навчального процесу, встановлюється скорочений робочий час.
Регулювання робочого часу педагогічних працівників має істотну
специфіку. Для працівників освіти, на яких поширюється дія інструкції
про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти встановлена
скорочена тривалість робочого часу, за якою провадиться оплата праці в
розмірі посадового окладу. Навчальне навантаження між педагогічними
працівниками розподіляється керівником закладу освіти за погодженням з
виборним органом профспілкової організації з урахуванням конкретних
обставин. Обсяг навчальної та іншої роботи, яку може виконувати
педагогічний працівник за основним місцем роботи, граничними розмірами
не обмежується (п. 63 Інструкції про порядок обчислення заробітної плати
працівників освіти).

Однак це твердження є правильним лише остільки, оскільки мова йде про
збільшення обсягу педагогічного навантаження понад обсяг, який
відповідає посадовому окладу, за погодженням з працівником. Якщо
працівник не згоден на збільшення обсягу педагогічного навантаження
понад зазначений обсяг, таке збільшення неможливе.

Скорочений робочий час тривалістю 18 навчальних годин протягом
навчального тижня встановлено для вчителів загальноосвітніх навчальних
закладів незалежно від підпорядкованості, типу і форми власності (ст. 25
Закону “Про загальну середню освіту” і керівників гуртків, секцій,
студій, клубів, творчих об’єднань позашкільних навчальних закладів
незалежно від підпорядкування, типу і форми власності (п. 1 ст. 22
Закону “Про позашкільну освіту” ).

Для вихователів загальноосвітніх навчальних закладів тривалість робочого
часу (обсяг педагогічного навантаження) встановлена 30 годин, а для
вихователів спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) – 25 годин на тиждень.
При цьому спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) визначається
як загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції
фізичного та (чи) розумового розвитку (п. 1 ст. 9 Закону “Про загальну
середню освіту”).

Скорочений робочий час (педагогічне навантаження) для педагогічних
працівників дошкільних навчальних закладів встановлений тривалістю від
20 до 36 годин на тиждень (ч. 3 ст. 30 Закону “Про дошкільну освіту”

Відповідно до ст. 25 Закону “Про загальну середню освіту” розміри
тарифних ставок інших педагогічних працівників загальноосвітніх
навчальних закладів встановлюються Кабінетом Міністрів. У контексті цієї
статті під “розмірами тарифних ставок” слід розуміти не лише власне
тарифні ставки, але й відповідний обсяг педагогічного навантаження.

До прийняття Кабінетом Міністрів постанови з цього приводу, зберігають
силу акти Міністерства освіти з цих питань. Зберігають також силу
нормативно-правові акти цього Міністерства, ям встановлюють скорочений
робочий час (обсяг педагогічного навантаження) для педагогічних
працівників інших закладів освіти це — насамперед інструкція про
порядок обчислення заробітної плати праці будинків освіти.

Скорочений робочий час тривалістю 4 години педагогічної (викладацької)
роботи на день (24 години на тиждень) встановлено для викладачів 1-11
класів шкіл естетичного виховання (загальної музичної, художньої,
хореографічної освіти) з п’ятирічним строком навчання; викладачів
1-4класів шкіл естетичного виховання (дитячих музичних, художніх, шкіл
мистецтв) із семирічним строком навчання; музичних керівників,
концертмейстерів, акомпаніаторів.

Скорочений робочий чає тривалістю 4 години педагогічної (викладацької)
роботи на день (1016 годин нарік) встановлено для викладачів постійно
діючих курсів вивчення мов, стенографії, машинопису із строком навчання
менше одного року.

Скорочений робочий час тривалістю 5 годин виховної роботи на добу (30
годин на тиждень) встановлено для вихователів, старших вихователів
закладів охорони здоров’я, приймачів-розподільників для неповнолітніх,
виховно-трудових колоній, спеціальних профтехучилищ для дітей і
підлітків, які потребують особливих умов виховання, кімнат школярів при
клубах, палацах культури, житлово-експлуатаційних організаціях, училищ
фізичної культури; інструкторів слухових кабінетів.

Скорочений робочий час тривалістю 6 годин педагогічної роботи на день
(36 годин на тиждень) встановлено для вихователів,
вихователів-методистів дитячих дошкільних закладів, будинків дитини,
дитячих майданчиків, дитячих парків.

Скорочена тривалість робочого часу, встановлена для педагогічних
працівників, не включає час на перевірку зошитів, на класне керівництво
і виконання деяких інших обов’язків. Виконання цих робіт підлягає (понад
встановлений посадовий оклад) окремій оплаті,

Однак виконання цих робіт для працівника є обов’язковим, хоча і виходить
за межі скороченого робочого часу. Ст. 25 Закону “Про загальну середню
освіту” передбачає доплату вчителям за класне керівництво в розмірі
20-25 відсотків тарифної ставки; за перевірку зошитів — 10-20 відсотків;
за завідування майстернями — 15-20 відсотків; за завідування
учбово-дослідницькими ділянками, навчальними кабінетами — 10-15
відсотків.

Скорочений робочий час максимальною тривалістю до 720 годин на
навчальний рік встановлено для педагогічних працівників вищих навчальних
закладів першого та другого рівнів акредитації (ч. 2 ст. 43 Закону “Про
вищу освіту”. Такі вищі навчальні заклади визначаються в ст. 24 того ж
Закону, а посади педагогічних працівників — ч, 2 ст. 48 того ж Закону.

††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††
††††††††††††

Скорочений робочий час тривалістю 6 годин на добу (36 годин на тиждень)
встановлено для інвалідів І і II груп, які працюють на підприємствах, у.
цехах і на дільницях, що призначені для використання праці цих осіб,
якщо вони не користуються правом на одержання більш високих пільг
(постанова Ради Міністрів СРСР “Про заходи щодо подальшого удосконалення
використання праці пенсіонерів та Інвалідів у народному господарстві і
пов’язані з цим додаткові пільги).

Стаття 21 Закону “Про пестициди і агрохімікати” надає право на
скорочений робочий день працівникам, зайнятим «а роботах з пестицидами і
агрохімікатами Перелік таких робіт не затверджувався, тому названі
працівники мають таку пільгу за умови включення роботи до підрозділу
“Хімічний захист рослин від шкідників і хвороб” розділу 27 “Сільське
господарство”

Розділ. 2.2 Неповний робочий час

Як випливає з даної статті, неповний робочий час має меншу, ніж це
встановлено нормативними актами, тривалість. Нормальна і скорочена
тривалість робочого часу встановлюється нормативними актами, у тому
числі локальними. Неповний робочий час встановлюється за погодженням
сторін трудового договору.

Навіть тоді, коли законодавство встановлює обов’язкове застосування
неповного робочого часу, воно не визначає жорстко його тривалість, а
лише передбачає верхню межу його тривалості. Так. щодо учнів, які
працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, Кодекс
законів про працю (ст. 51) встановив обов’язкове застосування неповного
робочого часу тривалістю не більше половини скороченого робочого часу,
встановленого для неповнолітніх відповідного віку.

Обов’язкове застосування неповного робочого часу тривалістю не більше
чотирьох годин у день і половини норми робочого часу на місяць
встановлено для сумісників працівники державних підприємств, установ і
організацій (п. 2 постанови Кабінету Міністрів України “Про роботу за
сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій” .

Неповний робочий час відрізняється від скороченого робочого часу
розміром оплати праці. За відпрацьований повний нормальний чи скорочений
робочий час працівникові при почасовій заробітній платі виплачується
повна, встановлена у відповідному порядку, тарифна ставка (посадовий
оклад). При неповному робочі» му часі, якщо встановлена почасова форма
оплати праці, працівникові виплачується відповідна частина тарифної
ставки (посадового окладу). Тому на практиці частіше говорять не про
прийняття на роботу на умовах неповного робочого часу, а про прийняття
на “пів ставки”, “чверть ставки”, хоча вірніше було б говорити про
прийняття на роботу на умовах роботи протягом половини або чверті
встановленої для даної категорії працівників тривалості робочого часу.

Немає законодавчих перешкод для прийняття на роботу з умовою про роботу
неповний робочий час будь-якої іншої тривалості (якщо тільки не
порушуються встановлені в окремих випадках верхні межі). Неповний
робочий час може дорівнювати одній, п’яти, шести, десяти чи іншій
кількості годин у тиждень. Він може встановлюватися шляхом зменшення
тривалості щоденної роботи, кількості днів роботи протягом тижня або
одночасно шляхом зменшення і кількості годин роботи протягом дня, і
кількості робочих днів протягом тижня.

У зв’язку з викладеним належить визнати таким, що втратило силу в
частині, яка суперечить законодавству України, Положення про порядок і
умови застосування праці жінок, які мають дітей і працюють неповний
робочий час, затверджене постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату
ВЦРПС. Названою постановою передбачено, що тривалість робочого часу, як
правило, не повинна бути менше 4 годин на день і 20-24 годин на тиждень.
Ст. 56 Кодексу законів про працю України не обмежує права сторін
трудового договору на визначення тривалості неповного робочого часу як
взагалі, так і щодо жінок, які мають дітей, зокрема.

Як виняток із загального правила частини першої ст. 56 КЗпП, яка
передбачає встановлення неповного робочого часу за погодженням сторін
трудового договору, деяким категоріям працівників надане суб’єктивне
право на встановлення неповного робочого часу. це — вагітні жінки,
жінки, які мають дитину віком до 14 років або дитину-інваліда (в тому
числі таку, що перебувають під опікою жінки), а також жінки, які
здійснюють догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного
висновку.

Власник зобов’язаний на прохання таких працівників встановлювати
неповний робочий час (ст. 56 КЗпП). Ст. 186і КЗпП поширює цю пільгу на
батьків, які виховують дітей без матері (у тому числі і в разі тривалого
перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів
(піклувальників).

Власник зобов’язаний на прохання працівника, який має право на неповний
робочий час, встановити робочий час тієї тривалості, про яку просить
працівник. За бажанням працівника йому повинен бути встановлений або
неповний робочий день, або неповний робочий тиждень, або неповний
робочий день при неповному робочому тижні.

У свою чергу і власник має право на встановлення неповного робочого часу
без згоди працівника. Правда, при цьому повинна додержуватися процедура
зміни істотних умов праці, як вона передбачена частиною третьою ст. 32
КЗпП. Слід, однак, нагадати, що Змінювати істотні умови праці власник
вправі тільки при наявності змін в організації виробництва і праці.

Щодо таких випадків як зміни В організації виробництва і праці варто
кваліфікувати прийняття власником рішення про переведення всього
підприємства, окремих його структурних підрозділів і категорій
працівників на неповний робочий час, якщо це обумовлено кон’юнктурою
ринку або іншими обставинами, які не дозволяють використовувати працю
працівників протягом повного робочого часу.

Неповний робочий час може (а при наявності у працівника суб’єктивного
права на неповний робочий час повинен) встановлюватися при прийнятті
працівника на роботу або згодом (при цьому до трудового договору повинні
вноситися зміни шляхом подачі працівником відповідної заяви та видання
наказу про встановлення неповного робочого часу).

Однак працівникові, який має суб’єктивне право на неповний робочий час,
при прийнятті на роботу буде часом складно реалізувати це право,
оскільки йому просто може бути відмовлено в прийнятті на роботу.
Оспорювати ж відмову в прийнятті на роботу і взагалі непросто, а в
даному випадку не виключено, що і взагалі неможливо (суд може визнати,
що за наявності у власника необхідності в прийнятті на роботу на повний
робочий час відмова в прийнятті на названу вакантну посаду (робоче
місце) на неповний робочий час є обґрунтованою).

Неповний робочий час може встановлюватися на певний період (на певний
строк) або без обмеження строком.

В останньому випадку власник не позбавляється права змінити тривалість
неповного робочого часу чи замінити його на повний за умови, що на
підприємстві, в установі, організації проводяться зміни в організації
виробництва і праці, і з дотриманням процедури, передбаченої частиною
третьою ст. 32 Кодексу законів про працю. Це стосується і працівників,
які мали суб’єктивне право на неповний робочий день у момент його
встановлення, однак втратили це право на момент заміни неповного
робочого часу повним.

Частиною третьою ст. 56 КЗпП закріплюється правило про те, що робота на
умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень
обсягу трудових прав цих працівників, наприклад, скорочення тривалості
їх щорічної основної відпустки (зокрема, у п. 2 Порядку надання щорічної
основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним
працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних
(педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів,
педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам
прямо передбачено, що особам, які працюють на умовах неповного робочого
дня, надається щорічна основна відпустка повної тривалості) або
встановлення додаткових підстав для розірвання трудового договору з цими
працівниками, як це передбачено у

відповідних актах про сумісництво.

Рекомендації про порядок наданні працівникам з ненормованим робочим днем
щорічної додаткової відпустки за особливий характер пращ передбачають,
що такий робочий день не застосовується до працівників, зайнятих на
роботі з неповним робочим днем, однак може застосовуватися до
працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня.

Розділ 2.3. Початок і закінчення роботи

Відповідно до коментованої статті визначення часу початку і закінчення
щоденної роботи (зміни) відноситься до компетенції трудового колективу,
який затверджує правила внутрішнього трудового розпорядку (ст. 142
КЗпП), сторін колективного договору (абзац сьомий частини другої ст. 7
Закону “Про колективні договори і угоди” , власника і профспілкового
органу (п. 13 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для
робітників та службовців підприємств, установ, організацій —далі для
стислості типові правила внутрішнього трудового розпорядку).

Час початку і закінчення роботи (зміни) визначається на підприємствах, в
установах, організаціях у відповідності до законодавства. Законодавство
визначає насамперед правила встановлення режиму роботи підприємств,
установ, організацій. Режим роботи підприємств, установ, організацій
визначає режим робочого часу працівників.

Законодавство визначає такий порядок встановлення режиму роботи
підприємств, установ, організацій:

1) повноваження встановлювати зручний для населення режим роботи
розміщених на відповідній території підприємств, установ, організацій
сфери обслуговування населення, незалежно від форми власності, належить
виконавчим органам сільських, селищних, міських рад, які мають право
вирішувати відповідні питання за погодженням із власником (підпункт 4 п.
“6” ст. 30 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”);

2) повноваження встановлювати зручний для населення режим роботи
підприємств комунального господарства, торгівлі та громадського
харчування, побутового обслуговування, що є в комунальній власності
відповідних територіальних громад, належить виконавчим органам
сільських, селищних, міських рад (підпункт 9 п “а” ст. 30Закону “Про
місцеве самоврядування в Україні”);

3) у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади,
виконкомах обласних, Київської та Севастопольської міських державних
адміністрацій) робота починається з 9 годин за київським часом, тобто за
другим міжнародним годинним поясом (ст. 3 Указу Президента України “Про
запровадження на території України регіональних графіків початку
робочого дня”).

В інших випадках власники самостійно визначають час початку і закінчення
роботи підприємств та інші питання режиму їх роботи.

Очевидно, тільки встановлений для органів виконавчої влади Час початку
роботи цих органів є одночасно і часом початку роботи більшості
працівників цих органів. В інших випадках розбіжності між режимом роботи
підприємства і режимом роботи працівників можуть бути. Вони можуть бути
несуттєвими, а можуть досягати максимуму. Є безперервно діючі
виробництва, які працюють цілодобово і без вихідних днів. Працівники в
такому режимі працювати, природно, не можуть.

Якщо режим роботи працівників є стабільним, він може встановлюватися
безпосередньо в правилах внутрішнього трудового розпорядку. Використання
для цього схеми, яка дається в п. 13 Типових правил внутрішнього
трудового розпорядку, є не цілком зручним, оскільки ця схема передбачає
диференціацію часу початку і кінця роботи, часу перерв лише за змінами.

Цілком очевидно, що режим роботи слід диференціювати за категоріями
працівників: керівник підприємства не повинен починати роботу одночасно
з працівником, який прибирає його кабінет.

Встановлення часу початку і закінчення роботи безпосередньо в
колективному договорі не цілком би відповідало ст. 57 КЗпП. Однак
можливо, щоб сторони колективного договору взяли на себе обов’язок
підготувати зміни і належним чином удосконалили правила внутрішнього
трудового розпорядку (у частині, яка стосується часу початку і
закінчення роботи).

Графіки змінності затверджуються при роботі змінами протягом дня
(доби).3 п. 13 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку належить
зробити висновок про те, що графіки змінності затверджуються саме в
таких випадках. Графіки змінності доводяться до відома працівників, як
правило, не пізніш як за 1 місяць до їх введення в дію.

В інших випадках, коли робота не проводиться змінами, але час початку і
закінчення роботи не с постійним або вихідні дні надаються “за змінним
графіком”, передбачене затвердження графіків роботи. Вони складаються на
певний проміжок часу, на певний обліковий період, у межах якого повинна
бути дотримана встановлена тривалість робочого тижня.

У будь-якому разі повинне забезпечуватися дотримання річного балансу
робочого часу. Такі графіки доводяться до відома працівників також не
пізніш як за місяць до введення їх у дію (п. 13 Типових правил
внутрішнього трудового розпорядку). п. 1 роз’яснення Держкомпраці СРСР і
ВЦРПС “Про деякі питання, пов’язані з переведенням робітників та
службовців підприємств, установ і організацій на п’ятиденний робочий
тиждень з двома вихідними днями” встановлює, що графіки доводяться до
відома працівників не пізніш як за два тижні до введення їх у дію.
Суперечність між названими нормативними актами повинна вирішуватися на
користь акта, прийнятого пізніше, тобто в даному випадку керуватися слід
п. 13 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку.

До початку роботи кожен працівник зобов’язаний відмітити свій прихід на
роботу, а після закінчення робочого дня (зміни) припинення роботи в
порядку, встановленому на підприємстві безперервно діючих виробництвах
працівникам забороняється припинення роботи до явки змінника (п, 16
типових правил внутрішнього трудового розпорядку).

Розділ 2.4. Облік робочого часу

Особливим різновидом режиму робочого часу є режим, при якому ведеться
підсумований облік робочого часу. Режим підсумованого обліку робочого
часу може запроваджуватися на безперервно діючих підприємствах, в
установах і організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах,
дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами
виробництва (праці) не може додержуватися встановлена законодавством для
даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого
часу.

Загального нормативно-правового акта, який би визначав порядок
застосування підсумованого обліку робочого часу, немає. Генеральною
угодою на 1999-2000 роки лише передбачалося підготовка і затвердження
такого акта, але це зобов’язання не було виконане.

До цього часу в Україні продовжує діяти велика кількість нормативних
актів СРСР, якими дозволяється використання режиму підсумованого обліку
робочого часу і визначені умови такого використання.

Назвемо деякі з таких актів:

1) Положення про робочий час і час відпочинку працівників залізничного
транспорту і метрополітенів передбачає можливість

встановлення режиму підсумованого обліку робочого часу із застосуванням
місячного облікового періоду. Передбачається також застосування
потужного обліку робочого часу (при цьому обліковим періодом (турою)
вважається час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на
роботу для наступної поїздки після відпочинку в пункті постійної
роботи);

2) Положення про робочий час і час відпочинку водіїв автомобілів
передбачає можливість встановлення режиму підсумованого обліку робочого
часу із застосуванням місячного облікового періоду. В окремих випадках і
в особливому порядку допускається продовження облікового періоду до 6
місяців;

3) Положення про робочий час і час відпочинку плаваючого складу суден
річкового флоту допускає можливість запровадження режиму підсумованого
обліку робочого часу із застосуванням місячного облікового періоду
тільки в окремих випадках;

4) Положення про робочий час і час відпочинку працівників
вагони-ресторанів і працівників суднових ресторанів-морського і
річкового транспорту, працівників вагонів-крамниць та інших аналогічних
підприємств торгівлі і громадського харчування допускає можливість
встановлення режиму підсумованого обліку робочого часу, спеціально
передбачаючи використання потужного обліку, а також застосування як
облікового періоду часу навігації;

5) Положення про робочий часі час відпочинку працівників експлуатаційних
підприємств і організацій Міністерства зв’язку СРСР ї міністерств
зв’язку союзних республік передбачає можливість запровадження для
окремих категорій працівників цих підприємств ї організацій режиму
підсумованого обліку робочого часу із застосуванням облікового періоду
тривалістю від одного до трьох місяців;

6) постановою Ради Міністрів СРСР “Про режим робочого часу працівників
радгоспів та інших державних підприємств сільського господарства”
передбачена можливість встановлення режиму підсумованого обліку робочого
часу для працівників, зайнятих у рослинництві. Обліковим періодом
відповідно до цієї постанови є календарний рік. Збільшення тривалості
роботи цієї категорії працівників до 10 годин на день у період
напружених польових робіт компенсується зменшенням тривалості роботи в
інші періоди;

7) Положення про режим робочого часу і часу відпочинку робітників та
службовців, зайнятих на роботах у лісовій промисловості та лісовому
господарстві , і порядок оплати праці при подовжених і скорочених
робочих змінах передбачає встановлення режиму підсумованого обліку
робочого часу з застосуванням облікового періоду, який не повинен
перевищувати 3 місяців. Тривалість робочої зміни може збільшуватися до
10 годин, а в інші дні облікового періоду робочий час повинен
скорочуватися або повинні надаватися додаткові дні відпочинку з
розрахунку один день відпочинку за 7 годин виробітку (з відповідним
перерахунком, якщо тривалість робочого дня (зміни) складає більше чи
менше 7 годин).

Можливість встановлення підсумованого обліку робочого часу передбачено і
деякими іншими нормативними актами Союзу СРСР, що зберігають свою
чинність в Україні. З’являються і вітчизняні нормативні акти, які
передбачають можливість застосування Підсумованого обліку робочого часу
(Правила визначення робочого часу та часу відпочинку екіпажів повітряних
суден цивільної авіації У країни; п. 15 Положення про порядок
організації та проведення оплачуваних громадських робіт).

Однак слід враховувати, що за наявності підстав, зазначених у ст. 61
КЗпП, власник за погодженням із профспілковим комітетом вправі вводити
режим підсумованого обліку робочого часу і при відсутності прямого
зазначення на допустимість цього в законах чи підзаконних актах,
оскільки ст, 61 КЗпП не передбачає встановлення законодавством випадків,
коли застосовується режим підсумованого обліку робочого часу.

При підсумованому обліку робочого часу норма робочого часу за обліковий
період визначається за календарем з розрахунку 40-го-динного робочого
тижня з урахуванням скорочення робочого часу напередодні вихідних днів
до 5 годин і напередодні святкових і неробочих днів. Розрахована в такий
спосіб норма робочого часу повинна бути реалізована шляхом виходу на
роботу за графіком. При цьому підзаконними актами колишнього Союзу РСР
встановлювалася гранична тривалість роботи протягом дня (10-12 годин).
Якщо підзаконними актами гранична тривалість роботи протягом дня не
урегульована, вона може визначатися за погодженням між власником і
профспілковим комітетом.

Не буде суперечити закону вирішення питання про тривалість роботи
протягом дня в колективному договорі. Якщо тривалість роботи протягом
дня при підсумованому обліку робочого часу визначена нормативними актами
колишнього Союзу РСР, належить керуватися такими актами. Викладене
стосується і порядку чергування робочих днів і днів відпочинку.

Висновок.

Робочий час є однією з істотних умов трудового договору і торкається
інтересів як працівників, так і роботодавця. Його раціональне поєднання
з часом відпочинку дає змогу ефективно використовувати здатність
людини до продуктивної праці, відтворювати фізичні та психологічні
характеристики працівника, а також комплексно застосовувати виробничі
потужності та інше майно роботодавця.

Слід підкреслити, що у західних країнах значно поширений підсумований
облік робочого часу. При цьому має місце гнучкий розподіл робочого часу
протягом облікового періоду ( місяця, кварталу, року ), тобто мобільний
режим праці.

До недавнього часу нові рижими робочого часу не передбачались
законодавством, а іноді були закріпленні спочатку в правилах внутрішньо
трудовому розпорядку, а пізніше – в колективному договорі. Сьогодні
мобільні графіки режиму робочого часу передбаченні законодавством
Франції, ФРН, Бельгії.

Це важлива риса сучасного виробництва, саме вона буде відзначати
застосування робочої сили в ХХІ ст., а коли будуть враховуватися вік,
сімейний стан, психіка, особисті схильності тощо та залежно від цього
визначатиметься трудові навантаження кожного працівника .

Згідно ст..45 Конституції України працівникові гарантується встановлена
законом тривалість робочого часу.

Тоді названий робочий день може передбачатися на підприємствах, в
установах, організаціях лише тим особам , чиї посади внесенні у
список, затверджений вищим органом в залежності від інтенсивності,
напруження, відповідальності їх праці, а також можливостей переробітку
понад нормальну тривалість робочого часу , що не вважається надурочною
роботою.

Отже, робочим часом є час, протягом якого робітник або службовець
відповідно до правил внутрішньо трудового розпорядку повинен перебувати
на місці виконання робіт і виконувати свою трудову функцію або іншу
доручену йому роботу.

Саме це відповідає інтересам працюючих та дасть змогу підвищити
продуктивність праці – За цим майбутнє .

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України: Офіц. текст: Коментар законодавства України про
права та свободи людини і громадянина: Навч. посіб./ Авт.-уклад. М.І.
Хавронюк. – 2-ге вид., переробл. і допов. – К.: Видавництво А.С.К.,
2003.—384 с. (Нормативні документи та коментарі).

Кодекс законів про працю від 10 грудня 1971 року зі змінами та
доповненнями від 18 листопада 2004 року.

Болотіна Н.Б., Чанишева Трудове право України , К.: 2001. – 536 с.

Прокопенко В.І. Трудове право . К.: Вен турі, 1996. – 223 с.

Трудове право України : Навч. Посібник для студ. юрид. спеціальностей
Вищих навчальних закладів / Пилипенко П.Д., Буряк В.Я., Козак З.Я. та
ін.; За ред.. П.Д.Пилипенко . – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. –
535 с.

Податки та бухгалтерський облік . № 50, 23 червня 2005. – 48 с.

Податки та бухгалтерський облік. № 79, 3 жовтня 2005. – 63 с.

Все про бухгалтерський облік . № 111, 25 листопада 2004. – 31 с.

Все про бухгалтерський облік . № 18, 21 лютого 2003. – 47 с.

Додаток №1

МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ НАГЛЯДУ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРАЦЮ

ЛИСТ

від 06.11.2002 р. N 010-1135

Про норму тривалості робочого часу на 2003 рік

Норма тривалості робочого часу на 2003 р. розрахована за календарем
п’ятиденного робочого тижня з двома вихідними днями в суботу та неділю і
залежно від тривалості робочого тижня становить:

при 40-годинному робочому тижні – 2002 години;

при 39-годинному робочому тижні – 1957,8 годин;

при 38,5-годинному робочому тижні – 1932,7 годин;

при 36-годинному робочому тижні – 1807,2 годин;

при 33-годинному робочому тижні – 1656,6 годин;

при 30-годинному робочому тижні – 1506,0 годин;

при 24-годинному робочому тижні – 1204,8 годин;

при 18-годинному робочому тижні – 903,6 годин.

У розрахунках, які додаються, враховано вимоги, передбачені Кодексом
законів про працю України:

нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на
тиждень (ст. 50);

для деяких категорій працівників встановлено скорочену тривалість
робочого часу (ст. 51);

працівникам, яким установлено 40-годинний робочий тиждень, тривалість
роботи напередодні святкових і неробочих днів (ст. 73) скорочується на
одну годину;

робота не проводиться на підприємствах, в установах, організаціях також
у такі святкові і неробочі дні:

1 січня – Новий рік;

7 січня – Різдво Христове;

8 березня – Міжнародний жіночий день;

27 квітня – Пасха (Великдень);

1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих;

9 травня – День Перемоги;.

15 червня – Трійця;

28 червня – День Конституції України;

24 серпня – День незалежності України;

якщо святковий або неробочий день (ст. 73) збігається з вихідним днем,
вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого
(частина 3 ст. 67).

На підприємствах, в установах і організаціях, де встановлено шестиденний
робочий тиждень, а норма тривалості робочого часу не збігається із
зазначеною, відповідне рішення приймається самостійно згідно з п. 1 ст.
27 Закону України “Про підприємства в Україні” за умови дотримання вимог
ст. 50 – 53, 67 і 73 Кодексу законів про працю України.

Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть
установлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено
законодавством (частина друга ст. 50 КЗпП).

 

Директор Державного департаменту

нагляду за додержанням законодавства

про працю – Головний державний

інспектор праці України    

 

 

В. Тьоткін  

Додаток

до листа  

від 6 листопада 2002 р. N 010-1135 

N з/п  Показники  Січень  Лютий  Березень  Квітень  Травень  Червень 
Липень  Серпень  Вересень  Жовтень  Листопад  Грудень  2003 рік 

1  Кількість календарних днів  31  28  31  30  31  30  31  31  30  31 
30  31  365 

2  Кількість святкових днів і днів релігійних свят (число місяця, на яке
припадає свято)  2     1   1   3   2      1               10 

1, 7     8  27  1, 2, 9  15, 28     24                

3  Кількість вихідних днів  8  8  10  8  9  9  8  10  8  8  10  8  104 

4  Кількість днів, робота в які не проводиться  10  8  11  9  12  11  8 
11  8  8  10  8  114 

5  Кількість робочих днів  21  20  20  21  19  19  23  20  22  23  20 
23  251 

6  Кількість передсвяткових днів, у які тривалість робочого дня (зміни)
при 40-годинному тижні зменшується на одну годину (число місяця, в яке
скорочується тривалість робочого дня)  1     1   1   1   1              
   1   6 

(6)     (7)  (30)  (8)  (27)                 (31)    

Норма тривалості робочого часу в годинах 

7  при 40-годинному робочому тижні  167  160  159  167  151  151  184 
160  176  184  160  183  2002 

8  39-годинному робочому тижні  163,8  156,0  156,0  163,8  148,2 
148,2  179,4  156,0  171,6  179,4  156,0  179,4  1957,8 

9  38,5-годинному робочому тижні  161,7  154,0  154,0  161,7  146,3 
146,3  177,1  154,0  169,4  177,1  154,0  177,1  1932,7 

10  36-годинному робочому тижні  151,2  144,0  144,0  151,2  136,8 
136,8  165,6  144,0  158,4  165,6  144,0  165,6  1807,2 

11  33-годинному робочому тижні  138,6  132,0  132,0  138,6  125,4 
125,4  151,8  132,0  145,2  151,8  132,0  151,8  1656,6 

12  30-годинному робочому тижні  126,0  120,0  120,0  126,0  114,0 
114,0  138,0  120,0  132,0  138,0  120,0  138,0  1506,0 

13  24-годинному робочому тижні  100,8  96,0  96,0  108,0  91,2  91,2 
110,4  96,0  105,6  110,4  96,0  110,4  1204,8 

14  18-годинному робочому тижні  75,6  72,0  72,0  75,6  68,4  68,4 
82,8  72,0  79,2  82,8  72,0  82,8  903,6 

 

Журнал «Праця і закон» №3. К.: 3 лютого 2003р.С.13-15

Пилипенко П.Д. Трудове право України. – Київ 2003. – С.269

Тьоркін.В .Податки та бухгалтерський облік. №50, 23 червня 2005. 23 –
34 с.

Кодекс законів про працю від 10 грудня 1971 року зі змінами та
доповненнями від 18 листопада 2004 року. Ст..51.

Кодекс законів про працю від 10 грудня 1971 року зі змінами та
доповненнями від 18 листопада 2004 року. Ст..51.

Кодекс законів про працю від 10 грудня 1971 року зі змінами та
доповненнями від 18 листопада 2004 року. Ст. 64

Кодекс законів про працю від 10 грудня 1971 року зі змінами та
доповненнями від 18 листопада 2004 року. Ст..60.

Наталія Вороная. Податки та бухгалтерський облік. №79, 3 жовтня 2005.
37 – 41 с.

Кодекс законів про працю від 10 грудня 1971 року зі змінами та
доповненнями від 18 листопада 2004 року. Ст..50.

Кодекс законів про працю від 10 грудня 1971 року зі змінами та
доповненнями від 18 листопада 2004 року. Ст..51.

Кодекс законів про працю від 10 грудня 1971 року зі змінами та
доповненнями від 18 листопада 2004року. Ст..56.

Кодекс законів про працю від 10 грудня 1971 року зі змінами та
доповненнями від 18 листопада 2004 року. Ст..61.

PAGE

PAGE 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019