Предмет, метод, система трудового права (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
4 6500
Скачать документ

Предмет, метод, система трудового права (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
13 1836
Скачать документ

Реферат на тему:

Предмет, метод, система трудового права

План

Власність національних багатств України як основа суспільної організації
праці

Поняття трудового права України як галузі права. Місце трудового права в
системі права України

Суспільні відносини, що становлять предмет регулювання трудового права
України

Метод правового регулювання трудових відносин

Функції трудового права України

Система трудового права України

1. Власність національних багатств України як основа суспільної
організації праці

Виробництво нових товарів у більшості випадків розглядається як
юридичний факт, що викликає виникнення відносин власності. Усі дозволені
власнику дії закон зводить до трьох основних загальних понять:
володіння, розпорядження та користування. Під цими правовими категоріями
приховані певні економічні відносини.

Зокрема, п. 1 ст. 2 Закону України «Про власність», прийнятого Верховною
Радою України 7 лютого 1991 р. визначає право власності як урегульовані
законом суспільні відносини по володінню, користуванню та розпорядженню
майном. При цьому саме власник на свій розсуд володіє, користується і
розпоряджається належним йому майном.

Володіння в економічному розумінні є існуючою в суспільстві системою
розподілу засобів виробництва і засобів споживання, відносин між людьми
в суспільстві по розподілу цих засобів і предметів. Право ж володіння
становить надане законом для певної особи правомочність утримувати майно
у себе і безперешкодно впливати на нього. При цьому не допускається
фактичний вплив на це майно інших осіб.

Розпорядження становить собою економічне поняття управління майном.
Право ж розпорядження є правомочністю змінювати або припиняти
правовідносини власності в цілому або в будь-якому з його елементів.
Розпорядженням можна вважати будь-яку дію, спрямовану на змінення або
припинення права власності в цілому або будь-якої її правомочності.
Можливість вчинення таких дій забезпечується законом, що визначає зміст
права власності.

На відміну від володіння, яке відображує одну з сторін власності —
статику, розпорядження здійснюється як у процесі виробництва, так і при
розподілі та обміні, тому виражає другу сторону власності — її динаміку.

Користування в економічному розумінні означає процес виробництва,
застосування праці, при якій здійснюється використання засобів
виробництва. Право користування означає застосування праці до майна,
одержання товарів та прибутку, задоволення за допомогою речей різних
матеріальних і культурних потреб.

Статичний стан власності створює передумову організації і застосування
праці, обумовлює виробництво певного виду і певного роду матеріальних
благ. Динамічний же стан власності створюється безпосередньою працею
виробників. Предмети праці і матеріальні блага при застосуванні праці
споживаються, але споживаються з тим, щоб створити нові товари і
матеріальні цінності в значно більшій кількості або кращої якості, що
викликає збільшення і зміцнення власності.

Сукупність повноважень (володіння, розпорядження та користування), що
належать власнику, створює суб’єктивне право власності, інститути якого
відносяться до різних галузей права. Саме завдяки власності при
застосуванні праці створюються суспільні трудові відносини. Природа
поєднання здатності до праці громадянина із засобами виробництва
визначає ставлення працівника до трудового процесу і його зацікавленість
у наслідках як своєї роботи, так і роботи всього підприємства чи
організації.

Важливе значення для права власності на засоби виробництва мають також
закони України від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні», від
7 лютого 1991 р. «Про підприємництво», від 4 березня 1992 р. «Про
приватизацію майна державних підприємств», від 6 березня 1992 р. «Про
приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Для свого здійснення праця має бути належним чином організованою і
керованою. Закономірністю розвитку управління виробництвом є залежність
форм управління від форм власності, яка може бути охарактеризована як
закономірність відповідності форм управління формам власності. При цьому
форми власності визначають соціальний характер і межі управління
виробництвом.

Форма власності, на підставі якої виникають трудові відносини, знаходить
свій прояв у змісті правових норм, впливає на характер правових
відносин.

2. Поняття трудового права України як галузі права. Місце трудового
права в системі права України

Історично трудове право становить собою результат боротьби робітничого
класу за свої економічні і соціальні права. Усвідомивши себе як
революційну силу і вступивши в організовану боротьбу за свої права,
робітничий клас прагнув зайняти певні позиції в економіці. Це, в свою
чергу, забезпечувало радикальну перебудову всіх суспільних відносин.

Саме боротьба трудящих за свої права створює дві тенденції правового
регулювання праці:

1) тенденцію поступок, проведення під тиском вимог трудящих часткових
реформ. Правові норми, що відображають цю тенденцію, створюють
«соціальне законодавство», за максимальне розширення і точне дотримання
якого ведуть боротьбу ліві партії та професійні спілки;

2) тенденцію насильства, відмову держави від будь-яких по-ступків,
заперечення необхідності проведення реформ. Норми, що відображають цю
тенденцію, одержали назву «антиробітни-че законодавство». Воно має
відкриту антидемократичну спрямованість на скасування раніше проведених
поступок.

Соціальний і антиробітничий види законодавства не становлять різних
категорій правових норм, а є двома методами, двома лініями в правовому
регулюванні праці. Досить часто норми права, що мають антиробітничий і
соціальний характер, тісно переплітаються між собою і вміщуються в
одному і тому ж законодавчому акті. Від співвідношення полярних сил в
країні залежить, який з цих видів законодавства переважає.

Формування капіталістичного ладу і його зміцнення в усіх країнах
проходило майже однаково. Держава, звільнивши працівника від
кріпосницької залежності, одночасно звільнила його і від засобів
виробництва, внаслідок чого створилась вільна робоча сила. Крім того,
виникло правове становище, при якому працівник змушений був, але
«вільно» і «за своїм розсудом», продавати власнику засобів виробництва
єдиний належний йому товар — робочу силу.

У цих умовах трудові відносини регулювались лише за допомогою цивільного
права, нормами, що відносились до свободи умов і рівності сторін.
Договір найму, або, як його називав законодавець, — договір про найом
послуг (ст, 1779 Кодексу Наполеона), розглядався як звичайна
цивільно-правова угода, предметом якої виступав особливий товар — робоча
сила.

Далі цей Кодекс встановлював, що найом послуг дозволяється лише на
певний строк, що є простим нагадуванням усунення підданства (ст. 1780),
і що в разі виникнення спору зі слугою перевага в показаннях надається
хазяїнові (ст. 1781).

Спочатку система норм, які були прийняті державою для регулювання
трудових відносин, спрямовувалась на регулювання праці фабричних
робітників, у першу чергу жінок і дітей. Тому ці норми одержали назву
«фабричне законодавство». Пізніше почав застосовуватись термін
«промислове законодавство», хоч приписи цих норм охоплювали значно
більше відносин, ніж регулювання трудових відносин робітників у
промисловості. В 20-х роках XX ст. Джордж Шелл застосував термін
«робітниче право», термін більш широкий, тому що він охоплював працю не
тільки робітників, а й людей розумової праці.

В XX ст. значного поширення набуває термін «соціальне право», що
пов’язувалось з проблемою «економічно слабких громадян». До нього
спочатку відносилось законодавство про соціальне страхування та
забезпечення. Поступово це законодавство поширилося й на інші категорії
громадян, економічне становище яких наближалось до становища робітників,
почало охоплювати всю сукупність правових норм, що регулюють трудові
відносини в суспільному виробництві.

Найбільш повно сутність цієї галузі права відображає термін «трудове
право», що закріпився за роки радянської влади. Трудове право регулює
використання особою своєї здатності до праці, незалежно від того, в якій
галузі господарства ця особа погодилася виконувати роботу і саме яку
роботу: службовця чи робітника (за термінологією законодавства
розвинутих країн — «білі» та «сині комірці»). Термін «трудове право»
виявився досить вдалим, бо в ньому відбивається його зміст — регулювання
праці.

Змістом цього регулювання є сукупність реальних витрат працівником при
виконанні ним трудової функції розумової та фізичної енергії, які
створюють спрямований до певної мети виробничий процес.

Трудова функція, що виконується тим чи іншим працівником, відображає
конкретний зміст його праці. Вона поділяє працю на фізичну і розумову.
Якщо у виробничому процесі працівник бере участь як його матеріальний
компонент, в разі відсутності якого процес обривається, то така праця за
своїм змістом є фізичною, а працівник — робітником («синій комірець»).

Якщо ж функція працівника зводиться до того, щоб створювати, проектувати
сам виробничий процес або цикл, налагоджувати і настроювати систему
машин, здійснювати контроль за процесом виробництва, що завершується без
його безпосередньої участі, то такий працівник зайнятий розумовою працею
і є службовцем («білий комірець»).

Об’єктивно існуючі відмінності в змісті праці знаходять своє
відображення в нормах трудового права, що регламентують тарифікацію
робіт і професій робітників, посадові обов’язки відповідних категорій
службовців та кваліфікаційні вимоги, що до них ставляться. Цим право
певною мірою консервує існуючий зміст праці, яка ще довго залишатиметься
фізичною або розумовою.

Тому слід визнати передчасною відмову законодавця від термінів
«робітник» і «службовець» та заміною їх на термін «працівник», що
здійснено Законом України від 20 березня 1991 р. «Про внесення змін і
доповнень до Кодексу законів про працю України при переході республіки
до ринкової економіки». Терміни «робітник» і «службовець» більш повно
визначають зміст праці цієї категорії працюючих.

Разом з тим ці терміни не охоплюють зміст розумової праці тих, хто
працює в установах державної влади і управління. Це державні службовці,
правове становище яких визначено Законом України від 16 грудня 1993 р.
«Про державну службу». Відповідно до ст. 1 цього Закону державною
службою визнається професійна діяльність осіб, які займають посади в
державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань та
функцій держави.

Для державних службовців Законом встановлено 7 категорій посад і 15
рангів відповідно до посади, рівня кваліфікації тощо, тобто фактично
визначено чини. Тому це — чиновники, і саме цей термін повинен
застосовуватись при визначенні праці цієї категорії працюючих. Саме
характер праці цих категорій працівників визначає соціально-економічний
аспект місця і ролі працівника в суспільстві.

Трудове право тісно пов’язане з Іншими галузями права. Як трудові
відносини, що становлять частину життя суспільства, не можуть бути
відірвані від цього суспільства, так і трудове право, що регулює ці
відносини, не може бути відірване від тієї системи галузей права, що
регулюють інші відносини суспільства.

3. Суспільні відносини, що становлять предмет регулювання трудового
права України

До предмета права входить не вся система суспільних відносин. Оскільки
право пов’язане з волею, то до предмета права входять лише ті суспільні
відносини, що носять вольовий характер. Цей характер предмета права
обумовлений тим, що природа, взята поза зв’язком з людиною, не може
самостійно стати предметом уваги законодавця.

Характерною особливістю права є те, що воно відображає тільки сучасні
суспільні відносини. Не може регулюватись минуле, бо воно є незворотним.
Те ж саме можна сказати й про майбутнє. Його можна передбачити, уявити,
але не урегулювати.

Реалізуючи конституційне право на працю, громадяни України мають
можливість вступати в різні суспільні відносини щодо застосування своєї
здатності до праці. Обгрунтованість такої системи правового регулювання
різними галузями права відносин по участі в праці була в свій час
піддана сумніву деякими вченими, які висловились за розширення предмета
трудового права шляхом включення до нього відносин по участі в праці
колгоспників. Була зроблена пропозиція про віднесення до предмета
трудового права всіх правовідносин, основним змістом яких є суспільні
відносини по праці.

l

n

,

l

&

gdU)G l

инами. Трудове право регулює й інші відносини, що безпосередньо
пов’язані з працею. В період переходу України до ринкових відносин
значною мірою поширилися відносини по працевлаштуванню, які передують
трудовим відносинам. Таке передування не є обов’язковим, оскільки
трудові відносини можуть виникнути і з безпосереднього волевиявлення
сторін про укладення трудового договору про працю як робітника, так і
службовця.

В рамках трудових відносин працівник вступає у відносини з іншими
працівниками, які працюють поряд. Створюються трудові колективи, трудящі
об’єднуються в професійні спілки, що в інтересах працюючих вступають у
відносини з власниками підприємств, установ, організацій або
уповноваженими ними органами. Виникають колективні правові відносини,
які є похідними від трудових відносин. Такі відносини створюються за
участю робітників і службовців в управлінні виробництвом, при
встановленні умов праці, застосуванні цих умов і законодавства про
працю.

Виробництво матеріальних благ викликає виникнення відносин щодо їх
розподілу. Такий розподіл, коли він здійснюється у формі заробітної
плати, є елементом змісту трудових правовідносин. Але відносини щодо
розподілу існують і тоді, коли конкретний працівник через вік, хворобу
чи інвалідність тимчасово або постійно не може виконувати своїх
обов’язків.

Працівник, тимчасово втративши працездатність, матеріально
забезпечується за рахунок коштів державного соціального страхування
тільки за Наявності трудових правовідносин, що при цьому не
припиняються. Працівник лише замість заробітної плати забезпечується
допомогою, розмір якої визначається в залежності від заробітку, який він
одержував раніше.

На зміну трудовим правовідносинам постійно або на тривалий строк
приходять пенсійні правовідносини, які також виникають залежно від
трудової діяльності робітників і службовців.

Таким чином, поряд з трудовими в галузі суспільної організації праці
створюються відносини по працевлаштуванню, колективні правові відносини
і відносини по соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню
трудящих, які також відносяться до предмета регулювання трудового права
України. Всі ці відносини групуються навколо трудових відносин, які в
даній системі є головними.

Звідси ми визначаємо, що предметом трудового права України є суспільні
трудові відносини, які виникають із застосування робітниками і
службовцями здатності до праці в суспільному виробництві, відносини по
працевлаштуванню, колективні правові відносини і відносини по
матеріальному забезпеченню робітників та службовців в разі тимчасової
або постійної втрати працездатності.

Трудове право України встановлює порядок виникнення, зміни та припинення
трудових відносин робітників і службовців, міру їх праці і міру
винагороди за працю, правила внутрішнього трудового розпорядку
підприємств, установ і організацій, заохочення і дисциплінарні
стягнення, правила охорони праці, порядок розгляду трудових спорів і
укладення колективних договорів.

Система правовідносин адекватна предмету права за умови, що право
правильно відображає життя. Але це не означає, Що предметом права є самі
правовідносини, хоч би тому, що предмет права незалежний від правових
норм, а правовідносини як фактичні відносини, урегульовані правом,
проявляються лише внаслідок того, що існує право.

4. Метод правового регулювання трудових відносин

У визначенні галузі права важливе місце поряд з предметом належить
методу правового регулювання. Під методом слід розуміти спосіб,
спеціальний правовий процес, за допомогою якого право впливає на
суспільні відносини, встановлюються права і обов’язки, характер
взаємовідносин суб’єктів, правові засоби впливу в разі порушення прав і
обов’язків.

Зовнішньою формою права виступає правова норма, законодавство.
Нормотворча діяльність держави становить необхідну зв’язуючу ланку між
фактичними суспільними відносинами, умовами суспільного життя, з одного
боку, і правом, — з другого. Без волі держави не могли б з’явитися
правові норми або будь-які інші форми нормативних актів. Реальна
регулююча місія права по упорядкуванню найбільш важливих суспільних
відносин своєю логікою веде до пошуків у праві власних устоїв як
суспільного явища.

Для трудового права України метод визначається нормативним
регулюванням трудових відносин. За допомогою закріплення у відповідних
правових нормах правомочностей і юридичних обов’язків фіксуються три
первинних способи впливу на поведінку людей: дозвіл, наказ і заборона.
Разом з тим трудове право знає і такий спосіб, як рекомендація, який
використовується державними органами з метою надання можливості
власникам і уповноваженим ними органам самостійно вирішувати конкретні
питання з урахуванням побажань держави.

Дозвіл дає широку можливість сторонам самим встановлювати для себе
суб’єктивні права і брати обов’язки по виконанню певних трудових
повноважень. Держава дозволяє громадянам вступати в трудові відносини з
досягненням 16-річного віку, а з дозволу батьків і осіб, що їх
замінюють, як виняток, — навіть в разі досягнення 15 років. З метою
підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу
учнів загальноосвітніх шкіл, професійних навчально-виховних і середніх
спеціальних навчальних закладів, які досягай 14-річного віку, у вільний
від навчання час для виконання роботи, яка не завдає шкоди здоров’ю і не
порушує процес навчання (ст. 188 Кодексу законів про працю України).
Сторонам дозволяється на свій розсуд встановлювати строк трудового
договору, передбачати неповну тривалість робочого часу, додаткові
підстави припинення трудового контракту тощо.

Наказ вміщує в собі імперативні засади, що є обов’язковими для обох
сторін трудових правовідносин. Вони спрямовані на створення здорових і
безпечних умов праці, регулювання праці жінок, неповнолітніх, осіб з
пониженою працездатністю, обмеження нічних та надурочних робіт та в
інших випадках, коли є потреба встановити конкретні вимоги, до яких
прагне держава в трудових відносинах. При імперативному способі
діяльність сторін не може суперечити положенням, що встановлені
державою.

Норми про заборону також носять імперативний характер. Забороняється
приймати неповнолітніх на певні види робіт, жінок — на підземні роботи,
звільняти вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років,
одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або
дитини-інваліда, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи,
організації (ст. 184 КЗпП).

Фактичні зв’язки між суб’єктами, коли їх відносини під впливом юридичних
норм набувають форми правових відносин, — лише одна структурна частина
предмета правового регулювання. Другу її частину створює те, що дія
методу правового регулювання не може бути обмежена лише впливом на
поведінку учасників правовідносин, бо юридичний метод поширюється перш
за все на суб’єктів права, які можуть і не вступати в правовідносини,
але від цього їх поведінка не буде виключена із сфери дії методу.

Зележно від способу впливу на поведінку людей можна визначити два методи
правового регулювання: державно-нормативний і колективно-договірний
(локальний).

Державно-нормативний метод виражається в тому, що держава розробляє і
приймає закони та інші форми нормативних актів, що спрямовані на
здійснення всієї системи державного управління суспільством. Всі
законодавчі акти, що приймаються як органами державної влади, так і
органами державного управління, є результатом державно-нормативного
методу регулювання.

Локальний метод правового регулювання проявляється переважно у формі
колективного договору, що вміщує основні положення з питань праці і
заробітної плати, робочого часу, часу відпочинку, охорони праці, що
розроблені власником або Уповноваженим ним органом і профспілковим
комітетом або іншим уповноваженим трудовим колективом органом в межах
наданих йому прав. Тому цей метод прийнято називати
колективно-договірним, хоч поряд з колективним договором можуть
прийматися й інші форми локальних актів: правила внутрішнього трудового
розпорядку, положення про преміювання, інструкції щодо охорони праці
тощо.

5. Функції трудового права України

Функція права — це напрям правового впливу на суспільні відносини, що
визначає службове призначення права в житті суспільства. В першу чергу
цей вплив спрямований на підвищення суспільного виробництва, зміцнення
економічних відносин, оскільки передумовою прискорення соціального
розвитку є самовіддана праця громадян України в усіх сферах
господарства.

Регулюючи трудову діяльність громадян трудове право активно впливає на
виробництво і тим самим виконує економічну, виробничу функцію. Саме
через трудові відносини реалізуються виробничі програми, створюються і
збільшуються народне агатство і фонди матеріального забезпечення
працюючих.

Соціальна функція трудового права проявляється у тому, що за її
допомогою формується особа працівника в напрямку, необхідному для
суспільства. Проявом розвитку особи працівника є його сумлінне ставлення
до праці, участь в справах трудового колективу та громадських
організаціях.

Соціальна функція трудового права є основною і характерною саме для цієї
галузі права. Тому в розвинутих промислових країнах досить часто замість
терміну «трудове право» вживається термін «соціальне право», що знайшло
відображення і в юридичній літературі. Так, наприкінці 1975 р. в
Федеративній Республіці Німеччини оголошено про створення Соціального
кодексу ФРН, завданням якого визначено «здійснення соціальної
справедливості і соціальної безпеки, включаючи соціальну і виховну
допомогу»1.

До соціальної функції трудового права тісно примикає ідеологічна
(виховна) функція, яка має загальну соціальну спрямованість на
справедливе регулювання трудових відносин і виховання свідомості цієї
справедливості. Провідне становище людини у виробництві визначають його
розумові здібності, хоч і фізичні здібності є важливим компонентом
робочої сили. Саме завдяки мисленню, свідомості, своїм розумовим
здібностям людина відіграє активну роль в суспільному виробництві.

Норми трудового права містять правила належної поведінці працівника в
процесі спільної праці. Завдяки цим нормам у працюючих формується певна
правосвідомість. Разом з тим дані норми містять й певні негативні
наслідки, примус до тих, хто ці правила порушує.

6. Система трудового права України

Система галузі права взагалі — це об’єктивно обумовлене об’єднання
взаємопов’язаних, внутрішньо погоджених правових норм, розподілених по
різним структурним підрозділам. Система трудового права України
становить структуру взаємозв’язаних норм, що регулюють відокремлену
сферу суспільних відносин — трудові відносини. Ця сукупність норм
переважно встановлюється державою у загальному порядку з метою
врегулювання всіх відносин, що виникають із застосуванням праці в
суспільному житті. В свою чергу це визначає численність правових норм,
необхідність їх об’єднування в певні групи, створює певну систему
правових норм.

Усвідомлення цієї системи сприяє правильному вивченню права, подальшому
удосконаленню законодавства, дозволяє правильно застосовувати ці норми
на практиці.

Трудове право України поділяється на дві частини: загальну і особливу.
До загальної частини відносяться норми, що є єдиними для всіх трудових
відносин, визначають принципи правового регулювання, джерела трудового
права України, класифікують суб’єктів трудового права, визначають
правове становище професійних спілок і трудових колективів, поняття,
порядок підготовки та укладення колективних договорів, класифікують
правові відносини, що виникають із застосування праці, визначають
поняття працевлаштування і його правові форми.

Особливу частину складають норми, що регулюють певні елементи трудових
відносин, порядок виникнення, зміни та припинення трудових відносин,
тривалість праці та відпочинку, види оплати праці, порядок і строки
виплати заробітної плати, питання внутрішнього трудового розпорядку,
дисциплінарної і матеріальної відповідальності працівників, визначають
здорові

Література

Конституція України.

Кодекс Законів про Працю України.

ЗУ “Про колективні договори та угоди”.

ЗУ “Про підприємства”.

ЗУ “Про власність”.

ЗУ “Про охорону праці”.

ЗУ “Про оплату праці”.

ЗУ “Про державну службу”.

ЗУ “Про господарські товариства”.

ЗУ “Про зовнішньоекономічну діяльність”.

ЗУ “Про зайнятість населення”.

ЗУ “Про порядок розгляду колективних трудових спорів”.

Постанова КМУ “Про затвердження Правил відшкодування власником
підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди,
заподіяної працівникові і ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням
трудових обов’язків”.

В.І. Прокопенко. Трудове право. Курс лекцій. Х.-1996.

ПРЕДМЕТ, МЕТОД, СИСТЕМА ТРУДОВОГО ПРАВА

План

1. Власність національних багатств України як основа суспільної
організації праці

2. Поняття трудового права України як галузі права. Місце трудового
права в системі права України

3. Суспільні відносини, що становлять предмет регулювання трудового
права України

4. Метод правового регулювання трудових відносин

5. Функції трудового права України

6. Система трудового права України

1. Власність національних багатств України як основа суспільної
організації праці

Виробництво нових товарів у більшості випадків розглядається як
юридичний факт, що викликає виникнення відносин власності. Усі дозволені
власнику дії закон зводить до трьох основних загальних понять:
володіння, розпорядження та користування. Під цими правовими категоріями
приховані певні економічні відносини.

Зокрема, п. 1 ст. 2 Закону України «Про власність», прийнятого Верховною
Радою України 7 лютого 1991 р. визначає право власності як урегульовані
законом суспільні відносини по володінню, користуванню та розпорядженню
майном. При цьому саме власник на свій розсуд володіє, користується і
розпоряджається належним йому майном.

Володіння в економічному розумінні є існуючою в суспільстві системою
розподілу засобів виробництва і засобів споживання, відносин між людьми
в суспільстві по розподілу цих засобів і предметів. Право ж володіння
становить надане законом для певної особи правомочність утримувати майно
у себе і безперешкодно впливати на нього. При цьому не допускається
фактичний вплив на це майно інших осіб.

Розпорядження становить собою економічне поняття управління майном.
Право ж розпорядження є правомочністю змінювати або припиняти
правовідносини власності в цілому або в будь-якому з його елементів.
Розпорядженням можна вважати будь-яку дію, спрямовану на змінення або
припинення права власності в цілому або будь-якої її правомочності.
Можливість вчинення таких дій забезпечується законом, що визначає зміст
права власності.

На відміну від володіння, яке відображує одну з сторін власності —
статику, розпорядження здійснюється як у процесі виробництва, так і при
розподілі та обміні, тому виражає другу сторону власності — її динаміку.

Користування в економічному розумінні означає процес виробництва,
застосування праці, при якій здійснюється використання засобів
виробництва. Право користування означає застосування праці до майна,
одержання товарів та прибутку, задоволення за допомогою речей різних
матеріальних і культурних потреб.

Статичний стан власності створює передумову організації і застосування
праці, обумовлює виробництво певного виду і певного роду матеріальних
благ. Динамічний же стан власності створюється безпосередньою працею
виробників. Предмети праці і матеріальні блага при застосуванні праці
споживаються, але споживаються з тим, щоб створити нові товари і
матеріальні цінності в значно більшій кількості або кращої якості, що
викликає збільшення і зміцнення власності.

Сукупність повноважень (володіння, розпорядження та користування), що
належать власнику, створює суб’єктивне право власності, інститути якого
відносяться до різних галузей права. Саме завдяки власності при
застосуванні праці створюються суспільні трудові відносини. Природа
поєднання здатності до праці громадянина із засобами виробництва
визначає ставлення працівника до трудового процесу і його зацікавленість
у наслідках як своєї роботи, так і роботи всього підприємства чи
організації.

Важливе значення для права власності на засоби виробництва мають також
закони України від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні», від
7 лютого 1991 р. «Про підприємництво», від 4 березня 1992 р. «Про
приватизацію майна державних підприємств», від 6 березня 1992 р. «Про
приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Для свого здійснення праця має бути належним чином організованою і
керованою. Закономірністю розвитку управління виробництвом є залежність
форм управління від форм власності, яка може бути охарактеризована як
закономірність відповідності форм управління формам власності. При цьому
форми власності визначають соціальний характер і межі управління
виробництвом.

Форма власності, на підставі якої виникають трудові відносини, знаходить
свій прояв у змісті правових норм, впливає на характер правових
відносин.

2. Поняття трудового права України як галузі права. Місце трудового
права в системі права України

Історично трудове право становить собою результат боротьби робітничого
класу за свої економічні і соціальні права. Усвідомивши себе як
революційну силу і вступивши в організовану боротьбу за свої права,
робітничий клас прагнув зайняти певні позиції в економіці. Це, в свою
чергу, забезпечувало радикальну перебудову всіх суспільних відносин.

Саме боротьба трудящих за свої права створює дві тенденції правового
регулювання праці:

1) тенденцію поступок, проведення під тиском вимог трудящих часткових
реформ. Правові норми, що відображають цю тенденцію, створюють
«соціальне законодавство», за максимальне розширення і точне дотримання
якого ведуть боротьбу ліві партії та професійні спілки;

2) тенденцію насильства, відмову держави від будь-яких поступків,
заперечення необхідності проведення реформ. Норми, що відображають цю
тенденцію, одержали назву «антиробітниче законодавство». Воно має
відкриту антидемократичну спрямованість на скасування раніше проведених
поступок.

Соціальний і антиробітничий види законодавства не становлять різних
категорій правових норм, а є двома методами, двома лініями в правовому
регулюванні праці. Досить часто норми права, що мають антиробітничий і
соціальний характер, тісно переплітаються між собою і вміщуються в
одному і тому ж законодавчому акті. Від співвідношення полярних сил в
країні залежить, який з цих видів законодавства переважає.

Формування капіталістичного ладу і його зміцнення в усіх країнах
проходило майже однаково. Держава, звільнивши працівника від
кріпосницької залежності, одночасно звільнила його і від засобів
виробництва, внаслідок чого створилась вільна робоча сила. Крім того,
виникло правове становище, при якому працівник змушений був, але
«вільно» і «за своїм розсудом», продавати власнику засобів виробництва
єдиний належний йому товар — робочу силу.

У цих умовах трудові відносини регулювались лише за допомогою цивільного
права, нормами, що відносились до свободи умов і рівності сторін.
Договір найму, або, як його називав законодавець, — договір про найом
послуг (ст, 1779 Кодексу Наполеона), розглядався як звичайна
цивільно-правова угода, предметом якої виступав особливий товар — робоча
сила.

Далі цей Кодекс встановлював, що найом послуг дозволяється лише на
певний строк, що є простим нагадуванням усунення підданства (ст. 1780),
і що в разі виникнення спору зі слугою перевага в показаннях надається
хазяїнові (ст. 1781).

Спочатку система норм, які були прийняті державою для регулювання
трудових відносин, спрямовувалась на регулювання праці фабричних
робітників, у першу чергу жінок і дітей. Тому ці норми одержали назву
«фабричне законодавство». Пізніше почав застосовуватись термін
«промислове законодавство», хоч приписи цих норм охоплювали значно
більше відносин, ніж регулювання трудових відносин робітників у
промисловості. В 20-х роках XX ст. Джордж Шелл застосував термін
«робітниче право», термін більш широкий, тому що він охоплював працю не
тільки робітників, а й людей розумової праці.

В XX ст. значного поширення набуває термін «соціальне право», що
пов’язувалось з проблемою «економічно слабких громадян». До нього
спочатку відносилось законодавство про соціальне страхування та
забезпечення. Поступово це законодавство поширилося й на інші категорії
громадян, економічне становище яких наближалось до становища робітників,
почало охоплювати всю сукупність правових норм, що регулюють трудові
відносини в суспільному виробництві.

Найбільш повно сутність цієї галузі права відображає термін «трудове
право», що закріпився за роки радянської влади. Трудове право регулює
використання особою своєї здатності до праці, незалежно від того, в якій
галузі господарства ця особа погодилася виконувати роботу і саме яку
роботу: службовця чи робітника (за термінологією законодавства
розвинутих країн — «білі» та «сині комірці»). Термін «трудове право»
виявився досить вдалим, бо в ньому відбивається його зміст — регулювання
праці.

Змістом цього регулювання є сукупність реальних витрат працівником при
виконанні ним трудової функції розумової та фізичної енергії, які
створюють спрямований до певної мети виробничий процес.

Трудова функція, що виконується тим чи іншим працівником, відображає
конкретний зміст його праці. Вона поділяє працю на фізичну і розумову.
Якщо у виробничому процесі працівник бере участь як його матеріальний
компонент, в разі відсутності якого процес обривається, то така праця за
своїм змістом є фізичною, а працівник — робітником («синій комірець»).

Якщо ж функція працівника зводиться до того, щоб створювати, проектувати
сам виробничий процес або цикл, налагоджувати і настроювати систему
машин, здійснювати контроль за процесом виробництва, що завершується без
його безпосередньої участі, то такий працівник зайнятий розумовою працею
і є службовцем («білий комірець»).

Об’єктивно існуючі відмінності в змісті праці знаходять своє
відображення в нормах трудового права, що регламентують тарифікацію
робіт і професій робітників, посадові обов’язки відповідних категорій
службовців та кваліфікаційні вимоги, що до них ставляться. Цим право
певною мірою консервує існуючий зміст праці, яка ще довго залишатиметься
фізичною або розумовою.

Тому слід визнати передчасною відмову законодавця від термінів
«робітник» і «службовець» та заміною їх на термін «працівник», що
здійснено Законом України від 20 березня 1991 р. «Про внесення змін і
доповнень до Кодексу законів про працю України при переході республіки
до ринкової економіки». Терміни «робітник» і «службовець» більш повно
визначають зміст праці цієї категорії працюючих.

Разом з тим ці терміни не охоплюють зміст розумової праці тих, хто
працює в установах державної влади і управління. Це державні службовці,
правове становище яких визначено Законом України від 16 грудня 1993 р.
«Про державну службу». Відповідно до ст. 1 цього Закону державною
службою визнається професійна діяльність осіб, які займають посади в
державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань та
функцій держави.

Для державних службовців Законом встановлено 7 категорій посад і 15
рангів відповідно до посади, рівня кваліфікації тощо, тобто фактично
визначено чини. Тому це — чиновники, і саме цей термін повинен
застосовуватись при визначенні праці цієї категорії працюючих. Саме
характер праці цих категорій працівників визначає соціально-економічний
аспект місця і ролі працівника в суспільстві.

Трудове право тісно пов’язане з Іншими галузями права. Як трудові
відносини, що становлять частину життя суспільства, не можуть бути
відірвані від цього суспільства, так і трудове право, що регулює ці
відносини, не може бути відірване від тієї системи галузей права, що
регулюють інші відносини суспільства.

3. Суспільні відносини, що становлять предмет регулювання трудового
права України

До предмета права входить не вся система суспільних відносин. Оскільки
право пов’язане з волею, то до предмета права входять лише ті суспільні
відносини, що носять вольовий характер. Цей характер предмета права
обумовлений тим, що природа, взята поза зв’язком з людиною, не може
самостійно стати предметом уваги законодавця.

Характерною особливістю права є те, що воно відображає тільки сучасні
суспільні відносини. Не може регулюватись минуле, бо воно є незворотним.
Те ж саме можна сказати й про майбутнє. Його можна передбачити, уявити,
але не урегулювати.

Реалізуючи конституційне право на працю, громадяни України мають
можливість вступати в різні суспільні відносини щодо застосування своєї
здатності до праці. Обгрунтованість такої системи правового регулювання
різними галузями права відносин по участі в праці була в свій час
піддана сумніву деякими вченими, які висловились за розширення предмета
трудового права шляхом включення до нього відносин по участі в праці
колгоспників. Була зроблена пропозиція про віднесення до предмета
трудового права всіх правовідносин, основним змістом яких є суспільні
відносини по праці.

X

Z

\

th

2F5?8z;P=oocUoEEEA±!!••ccc

dh^„P`„,gdIz?

dh`„gdIz?

dh`„hgdIz?

?????? з працею. В період переходу України до ринкових відносин значною
мірою поширилися відносини по працевлаштуванню, які передують трудовим
відносинам. Таке передування не є обов’язковим, оскільки трудові
відносини можуть виникнути і з безпосереднього волевиявлення сторін про
укладення трудового договору про працю як робітника, так і службовця.

В рамках трудових відносин працівник вступає у відносини з іншими
працівниками, які працюють поряд. Створюються трудові колективи, трудящі
об’єднуються в професійні спілки, що в інтересах працюючих вступають у
відносини з власниками підприємств, установ, організацій або
уповноваженими ними органами. Виникають колективні правові відносини,
які є похідними від трудових відносин. Такі відносини створюються за
участю робітників і службовців в управлінні виробництвом, при
встановленні умов праці, застосуванні цих умов і законодавства про
працю.

Виробництво матеріальних благ викликає виникнення відносин щодо їх
розподілу. Такий розподіл, коли він здійснюється у формі заробітної
плати, є елементом змісту трудових правовідносин. Але відносини щодо
розподілу існують і тоді, коли конкретний працівник через вік, хворобу
чи інвалідність тимчасово або постійно не може виконувати своїх
обов’язків.

Працівник, тимчасово втративши працездатність, матеріально
забезпечується за рахунок коштів державного соціального страхування
тільки за Наявності трудових правовідносин, що при цьому не
припиняються. Працівник лише замість заробітної плати забезпечується
допомогою, розмір якої визначається в залежності від заробітку, який він
одержував раніше.

На зміну трудовим правовідносинам постійно або на тривалий строк
приходять пенсійні правовідносини, які також виникають залежно від
трудової діяльності робітників і службовців.

Таким чином, поряд з трудовими в галузі суспільної організації праці
створюються відносини по працевлаштуванню, колективні правові відносини
і відносини по соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню
трудящих, які також відносяться до предмета регулювання трудового права
України. Всі ці відносини групуються навколо трудових відносин, які в
даній системі є головними.

Звідси ми визначаємо, що предметом трудового права України є суспільні
трудові відносини, які виникають із застосування робітниками і
службовцями здатності до праці в суспільному виробництві, відносини по
працевлаштуванню, колективні правові відносини і відносини по
матеріальному забезпеченню робітників та службовців в разі тимчасової
або постійної втрати працездатності.

Трудове право України встановлює порядок виникнення, зміни та припинення
трудових відносин робітників і службовців, міру їх праці і міру
винагороди за працю, правила внутрішнього трудового розпорядку
підприємств, установ і організацій, заохочення і дисциплінарні
стягнення, правила охорони праці, порядок розгляду трудових спорів і
укладення колективних договорів.

Система правовідносин адекватна предмету права за умови, що право
правильно відображає життя. Але це не означає, Що предметом права є самі
правовідносини, хоч би тому, що предмет права незалежний від правових
норм, а правовідносини як фактичні відносини, урегульовані правом,
проявляються лише внаслідок того, що існує право.

4. Метод правового регулювання трудових відносин

У визначенні галузі права важливе місце поряд з предметом належить
методу правового регулювання. Під методом слід розуміти спосіб,
спеціальний правовий процес, за допомогою якого право впливає на
суспільні відносини, встановлюються права і обов’язки, характер
взаємовідносин суб’єктів, правові засоби впливу в разі порушення прав і
обов’язків.

Зовнішньою формою права виступає правова норма, законодавство.
Нормотворча діяльність держави становить необхідну зв’язуючу ланку між
фактичними суспільними відносинами, умовами суспільного життя, з одного
боку, і правом, — з другого. Без волі держави не могли б з’явитися
правові норми або будь-які інші форми нормативних актів. Реальна
регулююча місія права по упорядкуванню найбільш важливих суспільних
відносин своєю логікою веде до пошуків у праві власних устоїв як
суспільного явища.

Для трудового права України метод визначається нормативним
регулюванням трудових відносин. За допомогою закріплення у відповідних
правових нормах правомочностей і юридичних обов’язків фіксуються три
первинних способи впливу на поведінку людей: дозвіл, наказ і заборона.
Разом з тим трудове право знає і такий спосіб, як рекомендація, який
використовується державними органами з метою надання можливості
власникам і уповноваженим ними органам самостійно вирішувати конкретні
питання з урахуванням побажань держави.

Дозвіл дає широку можливість сторонам самим встановлювати для себе
суб’єктивні права і брати обов’язки по виконанню певних трудових
повноважень. Держава дозволяє громадянам вступати в трудові відносини з
досягненням 16-річного віку, а з дозволу батьків і осіб, що їх
замінюють, як виняток, — навіть в разі досягнення 15 років. З метою
підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу
учнів загальноосвітніх шкіл, професійних навчально-виховних і середніх
спеціальних навчальних закладів, які досягай 14-річного віку, у вільний
від навчання час для виконання роботи, яка не завдає шкоди здоров’ю і не
порушує процес навчання (ст. 188 Кодексу законів про працю України).
Сторонам дозволяється на свій розсуд встановлювати строк трудового
договору, передбачати неповну тривалість робочого часу, додаткові
підстави припинення трудового контракту тощо.

Наказ вміщує в собі імперативні засади, що є обов’язковими для обох
сторін трудових правовідносин. Вони спрямовані на створення здорових і
безпечних умов праці, регулювання праці жінок, неповнолітніх, осіб з
пониженою працездатністю, обмеження нічних та надурочних робіт та в
інших випадках, коли є потреба встановити конкретні вимоги, до яких
прагне держава в трудових відносинах. При імперативному способі
діяльність сторін не може суперечити положенням, що встановлені
державою.

Норми про заборону також носять імперативний характер. Забороняється
приймати неповнолітніх на певні види робіт, жінок — на підземні роботи,
звільняти вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років,
одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або
дитини-інваліда, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи,
організації (ст. 184 КЗпП).

Фактичні зв’язки між суб’єктами, коли їх відносини під впливом юридичних
норм набувають форми правових відносин, — лише одна структурна частина
предмета правового регулювання. Другу її частину створює те, що дія
методу правового регулювання не може бути обмежена лише впливом на
поведінку учасників правовідносин, бо юридичний метод поширюється перш
за все на суб’єктів права, які можуть і не вступати в правовідносини,
але від цього їх поведінка не буде виключена із сфери дії методу.

Зележно від способу впливу на поведінку людей можна визначити два методи
правового регулювання: державно-нормативний і колективно-договірний
(локальний).

Державно-нормативний метод виражається в тому, що держава розробляє і
приймає закони та інші форми нормативних актів, що спрямовані на
здійснення всієї системи державного управління суспільством. Всі
законодавчі акти, що приймаються як органами державної влади, так і
органами державного управління, є результатом державно-нормативного
методу регулювання.

Локальний метод правового регулювання проявляється переважно у формі
колективного договору, що вміщує основні положення з питань праці і
заробітної плати, робочого часу, часу відпочинку, охорони праці, що
розроблені власником або Уповноваженим ним органом і профспілковим
комітетом або іншим уповноваженим трудовим колективом органом в межах
наданих йому прав. Тому цей метод прийнято називати
колективно-договірним, хоч поряд з колективним договором можуть
прийматися й інші форми локальних актів: правила внутрішнього трудового
розпорядку, положення про преміювання, інструкції щодо охорони праці
тощо.

5. Функції трудового права України

Функція права — це напрям правового впливу на суспільні відносини, що
визначає службове призначення права в житті суспільства. В першу чергу
цей вплив спрямований на підвищення суспільного виробництва, зміцнення
економічних відносин, оскільки передумовою прискорення соціального
розвитку є самовіддана праця громадян України в усіх сферах
господарства.

Регулюючи трудову діяльність громадян трудове право активно впливає на
виробництво і тим самим виконує економічну, виробничу функцію. Саме
через трудові відносини реалізуються виробничі програми, створюються і
збільшуються народне агатство і фонди матеріального забезпечення
працюючих.

Соціальна функція трудового права проявляється у тому, що за її
допомогою формується особа працівника в напрямку, необхідному для
суспільства. Проявом розвитку особи працівника є його сумлінне ставлення
до праці, участь в справах трудового колективу та громадських
організаціях.

Соціальна функція трудового права є основною і характерною саме для цієї
галузі права. Тому в розвинутих промислових країнах досить часто замість
терміну «трудове право» вживається термін «соціальне право», що знайшло
відображення і в юридичній літературі. Так, наприкінці 1975 р. в
Федеративній Республіці Німеччини оголошено про створення Соціального
кодексу ФРН, завданням якого визначено «здійснення соціальної
справедливості і соціальної безпеки, включаючи соціальну і виховну
допомогу»1.

До соціальної функції трудового права тісно примикає ідеологічна
(виховна) функція, яка має загальну соціальну спрямованість на
справедливе регулювання трудових відносин і виховання свідомості цієї
справедливості. Провідне становище людини у виробництві визначають його
розумові здібності, хоч і фізичні здібності є важливим компонентом
робочої сили. Саме завдяки мисленню, свідомості, своїм розумовим
здібностям людина відіграє активну роль в суспільному виробництві.

Норми трудового права містять правила належної поведінці працівника в
процесі спільної праці. Завдяки цим нормам у працюючих формується певна
правосвідомість. Разом з тим дані норми містять й певні негативні
наслідки, примус до тих, хто ці правила порушує.

6. Система трудового права України

Система галузі права взагалі — це об’єктивно обумовлене об’єднання
взаємопов’язаних, внутрішньо погоджених правових норм, розподілених по
різним структурним підрозділам. Система трудового права України
становить структуру взаємозв’язаних норм, що регулюють відокремлену
сферу суспільних відносин — трудові відносини. Ця сукупність норм
переважно встановлюється державою у загальному порядку з метою
врегулювання всіх відносин, що виникають із застосуванням праці в
суспільному житті. В свою чергу це визначає численність правових норм,
необхідність їх об’єднування в певні групи, створює певну систему
правових норм.

Усвідомлення цієї системи сприяє правильному вивченню права, подальшому
удосконаленню законодавства, дозволяє правильно застосовувати ці норми
на практиці.

Трудове право України поділяється на дві частини: загальну і особливу.
До загальної частини відносяться норми, що є єдиними для всіх трудових
відносин, визначають принципи правового регулювання, джерела трудового
права України, класифікують суб’єктів трудового права, визначають
правове становище професійних спілок і трудових колективів, поняття,
порядок підготовки та укладення колективних договорів, класифікують
правові відносини, що виникають із застосування праці, визначають
поняття працевлаштування і його правові форми.

Особливу частину складають норми, що регулюють певні елементи трудових
відносин, порядок виникнення, зміни та припинення трудових відносин,
тривалість праці та відпочинку, види оплати праці, порядок і строки
виплати заробітної плати, питання внутрішнього трудового розпорядку,
дисциплінарної і матеріальної відповідальності працівників, визначають
здорові

Література

1. Конституція України.

2. Кодекс Законів про Працю України.

3. ЗУ “Про колективні договори та угоди”.

4. ЗУ “Про підприємства”.

5. ЗУ “Про власність”.

6. ЗУ “Про охорону праці”.

7. ЗУ “Про оплату праці”.

8. ЗУ “Про державну службу”.

9. ЗУ “Про господарські товариства”.

10. ЗУ “Про зовнішньоекономічну діяльність”.

11. ЗУ “Про зайнятість населення”.

12. ЗУ “Про порядок розгляду колективних трудових спорів”.

13. Постанова КМУ “Про затвердження Правил відшкодування власником
підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди,
заподіяної працівникові і ушкодженням здоров”я, пов”язаним з виконанням
трудових обов”язків”.

14. В.І. Прокопенко. Трудове право. Курс лекцій. Х.-1996.

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2018