Реферат на тему:
Поняття і система пенсійного права.
План
1.Пенсійне право як складова права соціального забезпечення.
2.Визначення системи навчального курсу пенсійного права.
Пенсійне право – є однією з найважливіших галузей серед соціального
забезпечення.
Така ідея про право соціального забезпечення як певну систему правових
норм виникла в перебігові активних наукових дискусій про правову систему
середини 50-х років і так, в 70 роках право соціального забезпечення як
галузі права дістало визнання в юридичній наці і вона набуло статусу
самостійної навчальної дисципліни у вищих юридичних закладах .Така
галузь права згідно з діючою нині класифікацією затвердженою Вищою
атестаційною комісією /ВАК/ входить до єдине;, галузевих дисциплін і, за
даними спорідненими ознаками трудовим, має спільний номер спеціальності
– 12.00.05.
Термін соціальне забезпечення означає форму матеріального забезпечення
непрацездатних громадян, офіційно закріплених у міжнародному акті про
економічні, соціальні та культурні права ,ухваленому генеральною
Асамблеєю 00Н 16 грудня 1966 р.
Такий термін соціальне забезпечення застосовується в концепції соціальне
забезпечення /Концепції/ громадян України /ст.46/ вливається інший
термін – “Соціальний захист” /І/
До змісту ст. 46 Конституції, соціальний захист і термін соціальне
забезпечення “, тобто соціальний захист – ширше поняття і містить
елементи, що не входять до поняття ” соціальне забезпечення”.
На наш час термін дії “соціальний захист” належить до функції держави,
яка піклується про матеріальне забезпечення непрацездатних громадян.
По здійсненню цієї функції створено спеціальний орган державної
виконавчої влади міністерство соціального захисту населення України.
Статус його визначено Указом Президента України від 23 жовтня 1996р.
/95/
В дослідженні е обгрунтування визначення поняття “право соціального
забезпечення” як галузі права. Таке поняття вперше зроблено у доповіді
вченого юриста В.С.Андрєєва 1966 р. у Празі на міжнародному сімпозіумі з
проблем соціального забезпечення /100/ .
Ця дана галузь права включає широку, внутрішню, узгоджену, хоча й
немодифіковану, сукупність правових норм.
Сам обсяг поняття соціального забезпечення в названому розумінні
визначається по-різному. Деякі вчені включають у нього всі
соціально-економічні заходи, спрямовані на відшкодування втраченого
заробітку та без еквівалентне забезпечення тих проблем громадян, котрі
задовольняються з державних та громадських джерел поза прямим зв’язком
із результатом їхньої трудової діяльності .
І так останнім часом переважає думка, щодо предмета права соціального
забезпечення повинні належати ті спеціальні відносини, які безпосередньо
пов’язані з соціальним забезпеченням лише непрацезданих громадян. Таке
підтвердження закріплено офіційним документом органів державної влади.
В концепції соціального забезпечення населення України, прийнятій
Верховною Радою України 21 грудня 1993 року /24/, підкреслюється, що
соціальне забезпечення має поширюватись лише на громадян, які працюють
по найму, членів їхніх сімей та непрацездатних осіб…
Для непрацездатних громадян гарантуємо матеріальне забезпечення та
соціальне обслуговування за рахунок соціального страхування та виплат із
державного та місцевих бюджетів”.
Під кутом зору економіки соціальне забезпечення – це організаційні
заходи, держави. Зі створенням соціальних фондів і використанню їх за
цільовим призначенням.
З погляду права відносини із соціального забезпечення є об’єктом впливу
правових норм. Тут правовому регулюванню підлягав весь комплекс
суспільних відносин, що складають предмет права соціального
забезпечення.
В літературі юридичній висловлено деякі критерії для визначення кола
відносин , що охоплюються соціальним забезпеченням.
Ними, зокрема, є Загальне поняття соціального забезпечення, коло осіб,
які забезпечуються, відносини пов’язані з обов’язком держави з утримання
певного контингенту непрацездатних громадян. Всі ці критерії повинні
враховуватись під час визначення предмет у права соціального
забезпечення.
Щодо обсягу водія соціального забезпечення, контингенту забезпечуваних
рівне забезпечення, то це залежить, від економічного потенціалу держави,
участі громадян у фінансуванні соціального забезпечення і розвиткові
законодавства про соціальне забезпечення .
І, так, основним видом суспільних відносин, які складають предмет права
соціального забезпечення е пенсійні відносини.
До пенсійних відносин наближені і тісно з ними пов’язані відносини зі
здійсненням соціального страхування працюючих громадян формування й
використання Пенсійного фонду та фонду соціального страхування
різноманітних виплат, соціального обслуговування перестарілих в
непрацездатних, ветеранів війни праці, за рахунок соціальних фондів.
Крім предмету правового регулювання, ознакою диференціації галузей права
юридична наука визнає метод правого регулювання суспільних відносин. На
відміну від предмету галузі права, який окреслює коло суспільних
відносин, метод дозволяє повніше оприділити природу цих відносин,
виявити їхні відмінні юридичні ознаки і тим точніше визначити межі
правового регулювання.
Метод визначається чи сукупність способів юридичного впливу на суспільні
відносини ,на поведінку людей як учасників них відносин ,щоб вони діяли
відповідно до норм права.
Галузевий метод являє собою забезпечення в комбінації імперативного та
диспозитивного способів регулювання.
Імперативному способові правового регулювання властивий метод влади й
підпорядкування, що диспозитивному – метод юридичної рівності.
Диспозитивний метод – регулювання знаходить своє уособлення в такому
різновиді, як метод соціально-забезпечуваних вимог і надань.
Метод права соціального забезпечення використовує обидва ні способи
вкупі з Іншими способами, регулювання: дозвіл, наказ, заборона.
Дозвіл застосовується для регулювання поведінки фізичних осіб. Це
означає, що тут є можливість на свій розсуд претендувати на той чи інший
вид соціального забезпечення.
Наказ і заборона застосовується, наприклад, у розподілі коштів
пенсійного фонду та фонду соціального страхування України
Метод права має і свої особливості, наприклад, громадянин як учасник
відносин із соціального забезпечення наділяється не лише галузевою
правоздатністю, але й правом вимагати надання йому конкретного виду
забезпечення ,а орган соціального захисту населення зобов’язаний надати
йому на умовах, установлених законом.
І так, під методом регулювання слід розуміти специфічні способи
правового впливу на суспільні відносини в соціальному забезпеченій.
Такі методи залежать від особливостей предмета регулювання і знаходять
вираження в соціально-піклувальних вимогах громадян і надання їм
конкретних видів забезпечення даними державними органами соціального
забезпечення, населення на умовах передбачених законодавством.
Право соціального забезпечення поділяється на дві частини: загальну та
особливу.
До загальної частини належить правові норми, які містять в вказівки на
cфepy впливу і предмет регулювання також основоположні принципи права.
Такими нормами, наприклад, е ст. ст. 4,3,5,7 Закону України “Про
пенсійне забезпечення”
До особливої частини галузі соціального забезпечення включається решта
норм законодавства про соціальне забезпечення. Такі норми об’єднуються в
окремі правові інститути.
Правовим інститутом в особливій частині права називається група
однорідних норм, які регулюють окремий вид соціального забезпечення
/пенсія за віком, допомога з тимчасової непрацездатності соціальна
допомога сім’ям з дітьми, які є предметом цієї галузі, права.
Галузь права в соціальному забезпеченні виступає як система
взаємозв’язаних правових інститутів.
В цілому слід відзначити, що характерними ознаками розмежування суміжних
галузей права прийнято вважати предмет і метод регулювання.
Предмет права відповідає на запитання, що воно регулює.
Метод – якими способами здійснюється правове регулювання суспільних
відносин .
У трудових відносинах учасниками є працівник і роботодавець а в
соціальному забезпеченні – непрацездатний громадян з одного боку і орган
соціального захисту – з іншого. Трудові відносини входять до кола
виробничих відносин з соціального забезпечення – до кола
соціально-забезпечувальних. По природі вони наближені і але не
ідентичні.
Між трудовим правом і соціальним забезпеченням існує не лише
відособленість правового регулювання, а й певний зв’язок та взаємодію.
Право соціального забезпечення стикується і з адміністративним правом у
питаннях управління соціальним захистом населення.
Через владно-організаційні відносини регульовані адміністративним правом
визначається соціальна політика держави у сфері і соціального
забезпечення, видаються нормативні акти, встановлюються умови, розмір і
порядок надання забезпечення, визначаються джерела фінансування
соціального забезпечення на практиці іноді важко розрізнити відносини з
соціального забезпечення, які регулюються адміністративним правом чи
правом соціального забезпечення і так, рекомендується об межувати їх не
за змістом соціального забезпечення, а за характером
соціально-забезпечувальних відносин, що виникають /тобто за предметом
права /,як відносин їх соціального забезпечення непрацездатних.
При з’ясуванні загальних положень, що характеризують право соціального
забезпечення як самостійну галузь права, має не лигає теоретичне, а й
практичне значення.
В літературі висловлюється думка, що предмету права соціального
забезпечення /отже і пенсійного права/ необхідно включити також
відносини, які виникають між органами соціального захисту населення та
суб’єктами господарської діяльності /страхувальниками/ з приводу
сформування Пенсійного фонду, відносин, які виникають між різними
органами, що здійснюють соціальне забезпечення і між різкими органами та
іншими установами з приводу організації соціального захисту населення.
2. Право пенсійне має певну систему яка обгрунтована внутрішньою
класифікацією та згрупуванням правових норм за окремими інститутами.
Таку систем; пенсійного права слід відрізняти в системі пенсійного
законодавства.
Норми пенсійного права поділяються на загальні – які визначають основні
принципи положення для всіх пенсійних відносин чи переважної їх частини,
і окремі, які торкаються конкретних видів пенсійних правовідносин чи
деяких їхніх спільних рис.
До загальної частини належать норми, які характеризують предмет права
пенсійного забезпечення, серед його дії, джерела цієї підгалузі права,
основні принципи пенсійного Забезпечення і характеристику пенсійних
правовідносин.
До особливої частини складає решта норм, згрупованих за окремими
інститутами. Критерієм для об’єднання норм за інститутами є їхній зміст.
В окремі інститути відокремлені, по перше, ті норми, які є спільними для
двох чи більше видів пенсійного забезпечення /трудовий стаж, нарахування
пенсії та інші/. Такі інститути можна умовно назвати “наскрізними”. До
слідуючих інститутів включено норми, які регулюють конкретні види
пенсійного забезпечення /пенсій за віком, інвалідністю і т. д./
Окремі інститути виведень нормами, які регулюють відноcно щодо
забезпечення непрацездатних громадян соціальними пенсіями, оскільки
підстави для їх надання є іншими.
Структура навчального посібника видається в такому вигляді: вона
поділяється на загальну частину, де викладаються загальні питання
пенсійного права, і, особливо, частику, де розгадаються правові
інститути.
Така система навчального посібника зазвичай збігається з системою
пенсійного права, однак має і свої особливості, пов’язані зі зміною
послідовності викладення проблем для зручності вивчення основ пенсійного
права тими, хто навчається. В даному посібнику спершу аналізується
питання трудового стажу і вислугу років, а потім норми про види і
розміри забезпечення пенсіями.
Слід відмітити, що деякі інститути мають між собою тісний зв’язок при
розгляді тих чи інших проблем.
Використана література
Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”;
Закон України “Про пенсійне забезпечення”;
Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи”;
Закон України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб
начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ”;
Закон України “Про державну службу”;
Закон України “Про прокуратуру”;
Закон України “Про статус народного депутата України”;
Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального
захисту”;
Закон України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та
інших громадян похилого віку в Україні”;
Закон України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні”;
Закон України “Про зайнятість населення”;
Закон України “Про статус гірських населених пунктів в Україні”;
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
