Реферат
на тему:
Пільги, як форма соціального забезпечення
План
Вступ
1. Поділ соціальних пільг за змістом
2. Види найпоширеніших пільг
3. Неефективність системи пільг
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
В Україні за багато років створилася складна й розгалужена система пільг
та компенсацій для окремих категорій громадян. Це виплати чи послуги,
які надаються населенню згідно з чинним законодавством України. Але при
відсутності адресності їх надання система вийшла з–під контролю та
потребує реформування. Саме те, що діюча система пільг не забезпечує
надання допомоги виключно бідним верствам населення, а сприяє помітному
збільшенню доходів заможних верств, зростанню економічної нерівності в
суспільстві, наголошено в Стратегії подолання бідності [4, с. 4].
Соціальний захист, у свою чергу, має ґрунтуватися на принципах
поглиблення адресності та забезпечення матеріальної підтримки
непрацездатних громадян, сімей з дітьми, пенсіонерів та осіб з
обмеженими фізичними можливостями [2, с. 2].
Проблеми та особливості формування ефективної системи підтримки
соціально уразливих верств населення країни досить широко досліджуються
в працях Е.Лібанової, О.Палій, О.Сергієнко, В.Скуратівського, Н.Якуненко
М.Бойко та інших вітчизняних вчених.
Незважаючи на значну кількість публікацій, що висвітлюють різні аспекти
державної політики щодо соціального захисту населення, питання аналізу
та формування оптимальної системи надання пільг та компенсацій
громадянам не набули достатнього ступеня розробленості.
Завдання цього реферату полягає у розгляді наявної системи надання пільг
та компенсацій населенню країни як складової системи соціального захисту
та виявлення її внутрішніх протиріч і недоліків.
Сьогодні в Україні система пільг спрямована на вирішення двох принципово
різних завдань. Перше – це надання привілеїв окремим категоріям
населення, які влада прагне виділити із загальної сукупності, незалежно
від рівня доходу. Існування пільг такого роду значною мірою є тягарем
для системи соціального захисту населення країни. Друге завдання – це
підтримка соціально уразливих верств населення, що можна вважати
специфічною формою адресної соціальної допомоги. Сучасна державна
політика щодо соціального захисту населення повинна виступати
цілеспрямованою дією, безпосереднім чи опосередкованим впливом на
повсякденне життя суспільства, стати підсумком великої кількості
програм, законодавчих намірів та організаційних взаємодій. І повинна
вона розроблятися з метою досягнення поставлених цілей або певного
результату, хоча не завжди реалізується на практиці.
Система пільг виникла ще тоді, коли Україна була частиною Радянського
Союзу. У радянські часи наявність пільг у певної частини населення
розцінювалося як свого роду привілей. Функція пільг полягала у наданні
особливого статусу окремим категоріям громадян, які мали певні заслуги
перед країною чи займали високі посади в суспільстві. Надання пільг
жодним чином не залежало від рівня добробуту, а тільки ще більше
виділяло пільгову категорію серед звичайних громадян.
На початку 90–х рр. різке падіння життєвого рівня населення країни
спонукало державу до пошуку нових засобів захисту найбільш уразливих
верств населення. І таким засобом стало надання пільг цим категоріям
населення. Пільги стали використовуватись як один з інструментів
соціального захисту і набули масового поширення. Така практика призвела
до значних викривлень в економічній політиці держави й кардинально
змінила сутність пільги.
Нинішня система пільг та компенсацій дуже складна, їх надання передбачає
27 законів України, 2 укази Президента України, 15 постанов Кабінету
Міністрів України та ще 5 актів уряду. Умовно всі пільги поділяються на
дві групи: одноразові та багаторазові. Одноразовою пільгою особа може
скористатися лише раз протягом тривалого періоду, передбаченого
законодавством. Багаторазові пільги використовуються регулярно,
незалежно від терміну та кількості випадків використання. Серед
багаторазових пільг переважають такі, що мають індивідуальний характер
(право на проїзд у транспорті, санаторно–курортне лікування, купівля
медикаментів), але серед них є й такі, які автоматично поширюються на
всіх членів сім’ї. Слід зазначити, що пільги в даний час настільки
поширені, що на кожного мешканця країни припадає більше одного випадку
використання пільг, а в майже 50% українських сімей є хоча б один
пільговик.
В Україні склалися серйозні перешкоди, що ставлять під сумнів здатність
системи пільг та компенсацій виконувати завдання, яке перед нею стоїть.
Головна проблема в тому, що система була сформована без узгоджень з
діючим законодавством та без урахування особливостей економічних
процесів. У цьому й полягає проблема. Враховуючи значну кількість
одержувачів вищезазначених пільг та компенсацій, а відповідно і значні
обсяги витрат з їх фінансового забезпечення, виникає потреба пошуку
необхідних для цього бюджетних асигнувань. Це завжди було складно для
України, але особливої актуальності ця проблема набула в останні роки
через відомі ускладнення в економічному розвитку країни та пов’язане з
цим зменшення надходжень до бюджету. І як наслідок цього, більшість
пільг не були в повному обсязі профінансовані. Зобов’язання з виплати
пільг призвели до значної заборгованості у бюджетах всіх рівнів. Існує
дедалі більший розрив між пільгами, що їх надає законодавство, та
фінансовою можливістю уряду надати ці пільги.
До того ж, значна частина пільг надається без відповідного контролю або
відповідальності. Сучасний механізм передбачає перерахування коштів із
бюджетів надавачам послуг, але в багатьох випадках неможливо визначити
розмір фактично спожитих послуг пільговими категоріями населення. Це,
насамперед, стосується багаторазових пільг.
1. Поділ соціальних пільг за змістом
За змістом усі соціальні пільги можна поділити на:
1) житлово-комунальні (звільнення або зменшення плати за житло,
комунальні послуги; першочергове або позачергове забезпечення житлом
осіб, які потребують поліпшення житлових умов; надання бюджетних
кредитів та позик на індивідуальне житлове будівництво; безкоштовний
ремонт жилих будинків (квартир), що перебувають у їх власності, або
компенсація витрат на його проведення при виконанні власними силами
відповідно до Положення про систему технічного обслуговування, ремонту,
реконструкції; безоплатна приватизація житла незалежно від розміру
загальної площі);
2) медико-реабілітаційні (безоплатне або пільгове придбання ліків;
безоплатне або пільгове санаторно-курортне лікування та виплата
компенсації за невикористане право на пільгове санаторно-курортне
лікування);
3) транспортні (право безкоштовного проїзду всіма видами пасажирського
міського (комунального) та приміського транспорту);
4) соціально-побутові (право на безоплатне або пільгове встановлення
телефонів; безоплатне або пільгове користування телефоном);
5) пенсійні (надбавки до трудової чи соціальної пенсії; зменшена вимога
щодо необхідного трудового чи страхового стажу особи);
6) соціально-трудові (право на позаконкурсне зарахування до вищих
навчальних закладів при одержанні позитивних оцінок; право позачергового
працевлаштування за спеціальністю; переважне право на залишення на
роботі при скороченні чисельності або штату та на працевлаштування у
випадку ліквідації підприємства; підвищений розмір допомоги в разі
тимчасової непрацездатності; використання щорічної відпустки у зручний
для них час і т.п.).
Доречно зауважити, що обсяг відповідних пільг за одним і тим же змістом
не є однаковим для всіх соціальних груп, які мають право на пільги.
У національному законодавстві також передбачено велику кількість
соціальних пільг, які є нематеріальними послугами, породженими дефіцитом
у минулому, та за умов ринкових змін в Україні стали просто
деклараціями, які не мають змістового навантаження. До таких пільг,
наприклад, можна віднести: першочерговий відпуск місцевих будівельних
матеріалів на будівництва чи капітальний ремонт; першочергове право на
вступ до житлово-будівельних кооперативів; позачергове обов’язкове
забезпечення місцями у дошкільних закладах освіти незалежно від відомчої
підпорядкованості; першочергове обслуговування в аптеках; користування
при виході на пенсію та зміні роботи поліклініками, до яких вони були
прикріплені піл час роботи, і т.п. Як видається, саме в цій частині
національне законодавство потребує удосконалення. Такі пільги лише
загромаджують законодавство та не мають жодного практичного значення.
За ступенем персоніфікації соціальні пільги можна класифікувати на
одноособові (наприклад, пільга щодо оплати медикаментів, забезпечення
санаторно-курортного лікуванням тощо) та сімейні (пільга на оплату
житлово-комунальних послуг тощо); за періодичністю їх виплати – на
одноразові (забезпечення спецавтотранспортом) та щомісячні (оплата
житла).
2. Види найпоширеніших пільг
Найпоширенішим видом багаторазових пільг є пільга на проїзд у міському
пасажирському і приміському транспорті. Майже кожна третя особа в країні
має право на пільговий проїзд у міському та приміському транспорті. На
пільговий проїзд у міжміському транспорті мають право 12,9% населення.
Право на пільгову оплату житлово–комунальних послуг офіційно має 8,2%
населення, а якщо враховувати і членів сімей пільговиків – 14%. Ще 7,6%
населення має право отримувати медикаменти на пільгових умовах [1, с.
105].
Пільги та різні види допомог, що надаються сьогодні в Україні,
призначаються за різними критеріями. Враховується як сукупний, так і
індивідуальний доход, норми житлової площі та нормативи споживання
комунальних послуг, критерії вислуги та інші показники. Поряд з цим
використовується й різна величина межі бідності.
Основні категорії населення, які мають право на пільги – це пенсіонери
за віком, інваліди, учасники війни та особи, які виділяються за
професійною ознакою (працівники судів, прокуратури, міліції та ін.),
потерпілі внаслідок катастрофи на ЧАЕС. Найчисленнішою серед
користувачів пільг (38%) становлять сім’ї, що мають осіб пенсійного віку
й не мають дітей. Найрідше користуються пільгами сім’ї, до яких входять:
особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; одинокі матері;
багатодітні сім’ї; особи, що доглядають за інвалідом І групи чи
дитиною–інвалідом. Серед сімей з дітьми пільгами користується менше 20%.
Виявляється, що найбільш уразливі групи населення, які потребують
безперечної додаткової допомоги від держави, становлять незначний
відсоток серед населення, що має право на пільги. Так, члени
багатодітних сімей та одинокі матері складають серед пільговиків менше
одного відсотка. Натомість переважна частина пільговиків – це пенсіонери
за віком. Сьогодні уряд країни стоїть перед необхідністю перегляду всієї
системи пільг. Потрібно провести глибоку інституційну реформу всієї
системи соціального захисту населення, щоб забезпечити такий розподіл
ресурсів, при якому вони будуть надаватися бідним категоріям, а не
поширюватимуться на забезпечені верстви населення.
Розглянемо загальний розподіл пільг по сім’ям – бідних та небідних. В
Україні майже кожна друга сім’я має хоча б одну особу, яка має право на
пільги. Найчастіше сім’я має право одноразово на дві пільги, таких сімей
29%. Наявність 1–3 пільг частіше спостерігається у бідних, а 4 та більше
– у небідних сімей. Бідні сім’ї звичайно використовують лише одну
пільгу, а небідні – дві або більше. Тобто багатьма видами пільг часто
користуються ті, хто має квартиру, телефон, можливість отримання
пільгових путівок, часто користується пасажирським транспортом тощо.
3. Неефективність системи пільг
Ця неефективність пільг як інструменту соціальної політики стає ще більш
очевидною, якщо розглянути користування пільгами як функцію зайнятості
населення та соціально–економічного статусу. На перший погляд,
статистичні дані підтверджують велике значення пільг для добробуту
бідних категорій українського населення. Так, пільгами найчастіше
користуються сім’ї, в складі яких немає працюючих. Із 100 сімей, у
складі яких немає працюючих, пільгами в середньому користуються 89. Із
збільшенням кількості працюючих спостерігається тенденція до зменшення
користування пільгами. Для сімей з одним працюючим відповідний показник
становить 54, а двома працюючими – 48, з трьома і більше працюючими –
43.
Очевидно, що сім’ї з принаймні одним працюючим більше економлять завдяки
користуванню пільгами. Так, сім’ї, у складі яких немає працюючих, попри
більшу кількість пільг у користуванні, щомісяця економлять майже у двічі
менше коштів, ніж сім’ї, де є працюючі. Це підтверджує тезу, що пільги в
сучасній системі соціального захисту в Україні лише незначною мірою
спрямовані на підтримку найбільш нужденних верств населення.
Сім’ї пенсіонерів користуються пільгами інтенсивніше, ніж інші сім’ї, і
відповідно вони більше економлять. Середня кількість пільг, що припадає
на 100 сімей пенсіонерів, становить 96, тоді як по всіх сім’ях – 64.
Однак насправді сім’ї пенсіонерів користуються переважно більш
“дешевими” пільгами. Щомісячна сумарна вартість п’яти основних пільг у
сім’ях пенсіонерів, які користуються пільгами, на 21% менше, ніж в інших
сім’ях. Ці цифри знову свідчать про те, що сучасна система пільг не є
ефективним засобом підтримки найбільш нужденних верств населення.
Введення інших економічних змінних допомагає виявити ефективність пільг
як засобу підтримки малозабезпечених верств населення. Для порівняння
візьмемо середній розмір витрат на душу населення. Вважається, що серед
бідних сімей цей показник нижчий. Насправді ті, хто фактично
користується хоча б однією з передбачених законодавством пільг, мають
дещо нижчі витрати, ніж населення в цілому та ті, хто не користується
пільгами. Це свідчить про те, що пільги допомагають бідним незначною
мірою, більше, ніж заможним.
Треба відмітити ще таку особливість – не всі ті, хто має право на
пільги, користуються цим правом. Дослідження показують, що лише 80%
громадян, які мають право на пільги, користуються ними. Некористування
пільгами та його причини показує недоліки сучасної системи пільг та
компенсацій як засобу допомоги бідним верствам населення.
Висновок
На сучасному етапі система пільг не повною мірою виступає інструментом
соціального захисту населення. Про це свідчить її подвійний характер.
Наведений аналіз стану системи пільг та компенсацій в Україні дав змогу
зробити наступні висновки:
Безперечно, система надання населенню пільг і компенсацій є ключовим
елементом соціальної політики. Але, на жаль, ступінь користування
пільгами показує, що сучасна система пільг і компенсацій не виконує
свого соціального завдання, яке полягає в забезпеченні підтримки
соціально уразливих верств суспільства. Загалом лише 43% населення
використовує своє право на ті чи інші пільги. З них 70% складають не
бідні, а ті, хто належить до більш забезпечених верств суспільства.
Некористування пільгами підтверджує тенденцію, що найбільшу частину
серед тих, хто має право на пільги, але не користується ними, складають
бідні. Крім того, найпоширеніша причина не користування пільгами серед
бідних, які мають право на пільги, це відсутність підстав для
користування. Інакше кажучи, право користуватися міжміським транспортом
нічого не варте для сільських мешканців, які просто не можуть їм
скористатися. В цій ситуації пільга стає лише декларативною й не має
жодного практичного значення для тих, хто ніби–то має на неї право.
Усе це свідчить про те, що настав час радикально реформувати українську
систему пільг і компенсацій, яка має виконувати функцію соціального
захисту найбільш нужденних верств населення. В умовах як загальної
обмеженості ресурсів бюджетів усіх рівнів, так і обсягу коштів, що
можуть за нинішньої економічної ситуації в країні спрямовуватись для
потреб соціального захисту населення, дуже важливим питанням є
раціональне та ефективне використання цих коштів. Посилення соціального
захисту найбільш соціально вразливих верств населення вимагає змінити
характер сучасної системи.
Доки не буде приведено у відповідність наявність коштів з обсягами та
різними видами пільг і допомог, бідна частина населення ніколи не
одержить підтримки, яку повинна надавати їм система пільг і компенсацій.
Систему потрібно зробити врівноваженою та концентрованою – такою, щоб
пільги були не привілеями, а адресною допомогою найбільш нужденним
членам суспільства.
При реформуванні державної політики з надання пільг і компенсацій треба
враховувати відносну вагу визначених цілей і необхідність зробити чіткий
політичний вибір у разі існування несумісних цілей.
Повинно бути менше пільг за професійною ознакою (працівники органів
внутрішніх справ, прокуратури, транспорту, військовослужбовці тощо), і
більше пільг, які надаються найбільш уразливим верствам населення
(інвалідам війни та загального захворювання 1 та 2 груп, громадянам,
віднесеним до 1 та 2 категорії осіб, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи, дітям–інвалідам, пенсіонерам тощо). Це буде
прогресом для системи в цілому, тому що рівень заробітної плати
переважної більшості зазначених категорій, які одержують пільги за
професійною ознакою, досить високий і значно перевищує середній.
Крім того, в чинній системі пільг та компенсацій є такі пільги, які в
інших країнах не розцінювалися б як складові соціального захисту
населення. Це безплатне або пільгове санаторно–курортне лікування,
надання бюджетних кредитів тощо. Щоб зберегти цілісну систему
соціального захисту, яка б задовольняла потреби дійсно соціально
незахищених членів суспільства, потрібно відмінити пільги, які не можуть
розцінюватися як складові системи соціального захисту населення. Однак
відміняти такі пільги треба поступово і обережно, щоб звести до мінімуму
негативні наслідки.
І нарешті, потрібно збільшити прозорість та відповідальність у наданні
пільг, що залишаться після реформи, налагодити зворотний зв’язок між
державними органами, які втілюють у життя державну політику щодо
соціального захисту населення країни, та її громадянами для створення
більш результативної системи захисту соціально уразливих верств
населення.
Список використаних джерел
1. Бойко, М. Д. Трудове право України : навчальний посібник / М.Д.
Бойко. – К. : Атіка, 2006.
2. Державна політика: аналітичні документи, підготовлені в межах проекту
“Створення груп аналізу політики та Центру інформаційних ресурсів в
уряді України”. – К., 2002. – 196 с.
3. Про затвердження Комплексної програми забезпечення реалізації
Стратегії подолання бідності: Постанова Кабінету Міністрів України від
21 груд. 2001 р. № 1712. – К., 2006.
4. Скуратівський В.А., Палій О.М., Лібанова Е.М. Соціальна політика (2–е
вид. доп. та перероб.): Навч. посіб. для слухачів, аспірантів,
докторантів спеціальності “Державне управління”. – К.: Вид–во УАДУ,
2003. – 364с.
5. Стратегія подолання бідності: Указ Президента України від 15 серп.
2001р. № 637. – К., 2004.
6. Романов В., Рудик О., Брус Т. Вступ до аналізу державної політики:
Навч. посіб. – К.: Основи, 2001. – 238с.
7. Якуненко Н., Мельник Н. Аналіз ефективності системи державних
соціальних допомог в Україні // Україна: аспекти праці. – 2002. – № 1. –
С.15–22.
8. Якуненко Н., Кривенко Н. Заміна пільг населенню на адресну грошову
допомогу // Україна: аспекти праці. – 2003. – № 1. – С.21–24.
9. Сергієнко О. Соціальна політика в сучасному світі та в Україні //
Україна: аспекти праці. – 2007. – № 1. – С. 31–37.
PAGE
PAGE 13
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
