Реферат на тему:

Дисциплінарні звільнення.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення
трудової дисципліни, судам необхідно з’ясувати, в чому конкретно
проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно
бути підставою для розірвання трудового договору за п. З, 4, 7, 8 ст.
40, п. 1 ст. 41 КЗпП, чи дотримано власником або уповноваженим ним
органом передбачені ст. 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок
застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився
встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок
дисциплінарне стягнення, чи враховувалися при звільненні ступінь
тяжкості вчиненого проступку

і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня
робота працівника.

Звільнення за систематичне невиконання працівником без поважних причин
обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами
внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше
застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (п. З
ст. 40 КЗпП). Звільнення за цією підставою зазначено у ст. 147, 147-1,
148, 149, 151 КЗпП. Звільнення вважається законним, якщо:

• працівник не виконує чи неналежно виконує трудові обов’язки, згідно з
трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку, що
свідчить про його протиправну винну поведінку в процесі праці;

• неповажність причин невиконання чи неналежного виконання трудових
обов’язків — наявності провини в діях (бездіяльності) працівника у формі
умислу чи необережності з вини працівника. Невиконання трудових
обов’язків з поважної причини свідчить про відсутність провини і не є
підставою для звільнення працівника;

• систематичність винного порушення — до працівника раніше
застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

• з моменту вчинення конкретного дисциплінарного проступку, перед
звільненням, не минуло більше одного місяця.

Протиправними визнаються дії чи бездіяльність працівника, який порушив
правила поведінки у процесі праці, визначені нормами трудового права.
Винними вважаються дії працівника, пов’язані з невиконанням чи
неналежним виконанням трудових обов’язків, у яких є вина у формі умислу
чи необережності.

Дисциплінарними є стягнення, накладені роботодавцем за порушення
трудової дисципліни (винне невиконання чи неналежне виконання
працівником своїх трудових обов’язків).

Систематичне невиконання трудових обов’язків означає, що працівник уже
мав дисциплінарне чи громадське стягнення і знову порушив трудову
дисципліну, а раніше оголошене йому стягнення ще не знято.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.92 «Про
практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що за передбаченими
п. З ст. 40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за
проступок на роботі, вчинений після застосування до нього
дисциплінарного чи громадського стягнення за не-

виконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим
договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках враховуються заходи дисциплінарного стягнення, які
встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за
давністю чи зняті достроково (ст. 151 КЗпП), і громадські стягнення,
застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до
положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і
з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше
одного року.

До порушення трудової дисципліни належать:

• поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або
токсичного сп’яніння;

• відмова або ухилення від обов’язкових медичних оглядів, навчання,
інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

• відсутність працівника без поважної причини на роботі до трьох годин
протягом робочого дня, перебування працівника не на своєму робочому
місці, а в іншому приміщенні на території організації без поважної
причини, у тому числі більше трьох годин протягом робочого дня;

• інші випадки, передбачені законодавством.

Потрібно врахувати, що, встановивши при розгляді справи про поновлення
на роботі особи, звільненої за п. З чи п. 4 ст. 40 КЗпП, що підставою
розірвання трудового договору стала відмова працівника від продовження
роботи через зміну істотних умов праці, викликаною змінами в організації
виробництва і праці, і працівник не згоден працювати в нових умовах, суд
має право зі своєї ініціативи змінити формулювання причин звільнення на
п. 6 ст. 36 КЗпП.

При звільненні працівника за п. З ст. 40 КЗпП необхідно перевірити
законність раніше накладеного дисциплінарного стягнення. Якщо був
порушений порядок застосування дисциплінарних стягнень, то таке
дисциплінарне стягнення не береться до уваги при вирішенні питання про
звільнення працівника за п. З ст. 40 КЗпП. Потрібно врахувати: • у
місячний строк для застосування дисциплінарного стягнення не
враховується час звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою
непрацездатністю або перебування його у відпустці;

• дисциплінарне стягнення, у тому числі і звільнення працівника, не може
бути накладене пізніше шести місяців із дня вчинення дисциплінарного
проступку;

• позбавлення премії не є дисциплінарним стягненням. Зауважимо, що
звільнення працівника за п. З ст. 40 КЗпП може бути здійснено лише за
попередньою згодою профспілкового органу.

Звільнення за прогул (у тому числі через відсутність на роботі більше
трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (п. 4 ст. 40
КЗпП).

Зауважимо, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб,
звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди виходять з того, що передбаченим
цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі
як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин підряд або
сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Судовою практикою прогулом без поважної причини визнається також:

• поміщення працівника до медвитверезника;

• самовільне використання без погодження з роботодавцем днів відгулів,
чергової відпустки;

• залишення роботи до закінчення строку трудового договору;

• перебування працівника без поважних причин більше трьох годин протягом
робочого дня поза межами організації чи структурного підрозділу, де він
відповідно до трудових обов’язків має виконувати доручену йому роботу.

Якщо працівник більше трьох годин протягом робочого дня був відсутній на
робочому місці без поважної причини, але перебував на території
організації, це також кваліфікується як дисциплінарний проступок.

Не є прогулом використання працівниками-донорами дня відпочинку
безпосередньо після кожного здавання крові для переливання. Надання днів
відпочинку працівникам-донорам установлено законодавством і не залежить
від волі роботодавця1. Тільки за бажанням працівника цей день
приєднується до щорічної відпустки.

Необхідно враховувати, що працівник може бути звільнений з роботи і за
вперше вчинений прогул без поважної причини.

Судовою практикою визнається, що невихід працівника на роботу через
незаконне переведення не можна вважати прогулом без поважних причин.
Працівник, який відмовився від переведення на легшу роботу, якої він
відповідно до медичного висновку потребував за станом здоров’я, не може
бути звільнений за п. З чи п. 4 ст. 40 КЗпП. Зауважимо, що роботодавець
у зв’язку з цим може розірвати трудовий договір з працівником за п. 2
ст. 40 КЗпП, якщо наявні передбачені ним умови.

Оскільки перелік «поважних причин » не визначений, керівник організації
у кожному конкретному випадку вирішує це питання виходячи з пояснень,
поданих працівником, і перевіряючи їх у разі потреби. Водночас існують
причини, що завжди визнаються поважними у разі відсутності працівника на
роботі, які підтверджені документами чи показаннями свідків. Наприклад,
хвороба працівника, затримка повернення працівника з відрядження,
відпустки через погодці умови, затримка транспорту під час аварії,
виклик швидкої допомоги до хворого члена родини, складання іспитів,
заліків без належного оформлення навчальної відпустки та ін.

Звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП, зокрема, може бути проведене за:

• залишення без поважної причини роботи особою, яка уклала трудовий
договір на невизначений строк, без попередження про розірвання трудового
договору, а також до закінчення двотижневого строку попередження (при
звільненні за ст. 38 КЗпП);

• залишення без поважної причини роботи особою, яка уклала трудовий
договір на строк, до закінчення строку договору (ст. 39 КЗпП);

• перебування працівника без поважних причин більше трьох годин протягом
робочого дня поза територією підприємства, установи, організації або
поза територією об’єкта, де він відповідно до трудових обов’язків
повинен виконувати доручену роботу.

Законодавство про працю допускає звільнення працівника за одноразовий
прогул без поважних причин, якщо до працівника раніше не застосовувалися
дисциплінарні стягнення.

Датою звільнення з роботи є останній день роботи працівника.

Звільнення у зв’язку з появою на роботі в нетверезому стані, у стані
наркотичного або токсичного сп’яніння (п. 7 ст. 40 КЗпП). Згідно зі ст.
46 КЗпП, у разі появи працівника на роботі в нетверезому стані, у стані
наркотичного або токсичного сп’яніння роботодавець має відсторонити його
від роботи.

На цих підставах можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на
роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного
сп’яніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, були вони
відсторонені від роботи чи продовжували виконувати трудові обов’язки. Не
має значення і місце перебування працівника на території організації у
нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння.

Судовою практикою визнано, що для працівника з ненормованим робочим днем
час перебування на роботі понад встановлену його загальну тривалість
вважається робочим.

Нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп’яніння можуть
бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів,
яким суд має дати відповідну оцінку1. Наприклад, показаннями свідків.

Зауважимо, що згідно зі ст. 12 Закону України «Про заходи протидії
незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і
прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1999 р. передбачено, що
встановлення наявності стану наркотичного сп’яніння внаслідок
незаконного вживання наркотичних засобів або психотропних речовин є
компетенцією лише лікаря, на якого покладено обов’язки щодо проведення
медичного огляду (обстеження), а діагноз «наркоманія» встановлюється
лікарсько-консультаційною комісією.

Факт незаконного вживання наркотичних засобів або психотропних речовин
встановлюється на підставі показань свідків, наявності ознак
наркотичного сп’яніння, результатів медичного огляду, а також тестів на
вміст наркотичного засобу або психотропної речовини в організмі особи.

Медичний огляд проводиться за направленням працівників органів
Міністерства внутрішніх справ України, а медичне обстеження — за
направленням лікаря-нарколога. Особа, яка ухиляється від медичного
огляду чи медичного обстеження, підлягає приводу до наркологічного
закладу органом внутрішніх справ.

Порядок проведення медичного огляду та медичного обстеження визначається
нормативними актами Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства
внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України, Міністерства
юстиції України і Верховного Суду України.

Особа, стосовно якої до органів Міністерства охорони здоров’я України
або Міністерства внутрішніх справ України надійшла інформація від
установ, підприємств, організацій, засобів масової інформації чи окремих
громадян про те, що вона незаконно вживає наркотичні засоби або
психотропні речовини чи перебуває у стані наркотичного сп’яніння,
підлягає медичному огляду.

Звільнення на цих підставах може бути і тоді, коли працівник у робочий
час перебував в такому стані не на своєму робочому місці, але на
території організації або об’єкта, де він має виконувати трудові
функції.

Звільнення за вчинення за місцем роботи розкрадання (у тому числі
дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної
сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення
адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу
(п. 8 ст. 40 КЗпП). На цій підставі роботодавець має право розірвати
трудовий договір за вчинення працівником за місцем роботи розкрадання (у
тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що
набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить
накладення адміністративного стягнення або застосування заходів
громадського впливу, незалежно від того, чи застосовувалися до
працівника заходи дисциплінарного або громадського стягнення раніше, в
робочий чи неробочий час вчинено розкрадання. Наприклад, не є підставою
для звільнення працівника акт органів охорони, яким зафіксовано
розкрадання майна роботодавця чи показання свідків.

Посилання на акти компетентних органів повинні бути зроблені в
обов’язковому порядку в наказі (розпорядженні) про звільнення працівника
на цій підставі.

За змістом п. 8 ст. 40 КЗпП до зазначених у цій нормі випадків вчинення
розкрадання майна належить розкрадання його як в організації, з якою
працівник перебуває в трудових відносинах, так і в тій організації, де
він виконує роботу згідно з цими трудовими відносинами.

Відповідно до ст. 148 КЗпП трудовий договір може бути розірваний із
зазначених підстав не пізніше одного місяця з дня набрання законної сили
вироком суду чи дня прийняття постанови про накладення адміністративного
стягнення або заходів громадського впливу за вчинення крадіжки, не
враховуючи часу звільнення працівника від роботи через тимчасову
непрацездатність або перебування його у відпустці.

Список використаної літератури

Бойко М. Д. Трудове право України. Навч. посіб. — К.: Олан, 2002.

Венедиктов В. С. Конспект лекций по трудовому праву Украины: Учеб.
пособ. для высш. учеб. заведений. — Харьков: Консум, 1998.

Гирич О. Г. Трудове право: Курс лекцій: Для студ. юрид. вузів та
факультетів. — К.: Вілбор, 1999.

Житецъкий В. П., Джигирей В. С, Мельников О. В. Основи охорони праці. —
5-те вид., доп. — Підручник. — Львів: Афіша, 2001.

Людина і праця: Довідник з правових питань / Уклад. І. П. Козинцев, Л.
А. Савченко. — К.: Юрінком Інтер, 1997.

Прокопенко В. I. Практикум з трудового права України: Навч. посіб. —
Харків: Консум, 1999.

Прокопенко В. І. Трудове право України: Підручник. — Харків: Консум,
1998.

Трудове право України: Підручник / За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І.
Чанишевої. — К.: Т-во «Знання»; КОО, 2000.

Трудовое право России: Учеб. для вузов / Отв. ред. Р. 3. Лифшиц, Ю. П.
Орловский. — М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1998.

Трудовое право Украины: Учеб.-справ, пособие / Отв. ред. Г. И. Чанышева,
Н. Б. Болотина. — Харьков: Одисей, 1999.

Венедиктов В. С. Трудовое право Украины: Учеб. пособие. — Харьков:
Консум, 1998.

Вороніна Л. Сфера і порядок застосування контракту як особливої форми
трудового договору // Право України. — 1994. — №11-12. — С.32-34.

Голощапов С. А. Понятие, виды, причины, подведомственность трудовых
споров. — М.: ВЮЗИ , 1984. — Ч. I.

Жернаков В. Правове регулювання праці: співвідношення трудового і
цивільного права // Право України. — 2000. — № 7.

Жернаков В. В. Сфера дії трудового права: історичні та методологічні
аспекти. Правова держава. — К.: ІнЮре, 1998. — Вип. 9.

Заржщъкий О., Смирнов Д. Перспективи розвитку трудового права у
Конституції України // Право України. — 1997. — № 9. — С 39-41.

Клюев А. А., МавринА. В. Трудовые споры. — М.: Профиздат, 1978.

Коссак С. Особливості участі третіх осіб у трудових справах // Право
України. — 1997. — № 11.

Лазор Л. Підвідомчість трудових спорів, що виникають за результатами
атестації // Рад. право. — 1982. — № 8.

Лазор В. Про соціальну значимість трудового договору в ринкових
відносинах // Право України. — 2000. — № 7.

Похожие записи