Реферат на тему:
Загальні відомості про штукатурні розчини
Штукатурні розчини бувають прості і складні. Якщо у складі розчину один
в’яжучий матеріал, розчин називають простим (вапняний, цементний,
гіпсовий тощо), два і більше в’яжучих — складним (цементно-вапняний,
вапняно-гіпсовий тощо).
Розчин повинен бути пластичним, мати потрібну рухомість і
водоутримувальну здатність.
Пластичним називають розчин, який легко розрівнюється на поверхні
штукатурним інструментом, не утворюючи щілин. Пластичний розчин добре
прилипає до поверхні і зчеплюється з нею.
Пластичність залежить від співвідношення в розчині в’яжучого матеріалу і
заповнювача. У пластичних розчинах міститься 25—35 % в’яжучого
матеріалу, для економії якого в розчин додають пластифікатори: глину,
пластифікатор БС тощо. Розчин з недостатньою кількістю в’яжучого
матеріалу називають пісним, а з надмірною кількістю — жирним.
Аби визначити пластичність (жирність) розчину, його досить пригладити
кельмою. Якщо під кельмою утворюється гладенька, без щілин, смуга, то
розчин пластичний. З цією ж метою можна занурити у розчин і витягнути
дерев’яну рейку або ручку лопати (якщо вона не прооліфлена). Якщо розчин
прилипне до них, то він пластичний, має достатню жирність.
Рис. 1. Визначення рухомості розчину:
а – стандартний конус; б – початкове положення конуса; в – глибина
занурення конуса
Рухомість розчину залежить від кількості води в ньому: чим більше води,
тим він рухоміший, і навпаки. Рухомість розчину вимірюють за допомогою
стандартного металевого конуса масою 300 г, який має поділки від 1 до 15
см (рис. 1, а). Для визначення рухомості конус встановлюють так, щоб
його вершина дотикалась до поверхні розчину (рис. 1, б), і відпускають.
На скільки сантиметрів конус занурився у розчин, така й буде його
рухомість (рис. 1, в).
Рухомість розчинів для штукатурних робіт повинна бути: для першого
підготовчого шару (оббризку) — 10—12 см; для другого підготовчого шару
(грунту) — 7—9; для опоряджувального шару (накривки) — 10—12 см.
Властивість розчину утримувати в собі воду під час зберігання,
транспортування і нанесення на пористу поверхню називають
водоутримувальною здатністю. Високу водоутримувальну здатність мають
пластичні розчини.
За міцністю штукатурні розчини поділяють на такі марки-25, 50, 75, 100.
Склад розчину записують цифровим співвідношенням його масових або
об’ємних (здебільшого) частин, наприклад: цементний розчин 1:3. Це
означає, що для приготування такого розчину слід брати за об’ємом одну
частину цементу і три частини піску. Для приготування цементно-вапняного
розчину 1:1:5 треба брати одну частину цементу, одну частину вапняного
тіста і п’ять частин піску.
Розчини приготовляють механізованим способом у розчинозмішувачах. При
великих обсягах робіт або в разі застосування розчинів з додаванням
гіпса їх готують у ящиках.
Для штукатурення кам’яних поверхонь у сухих приміщеннях застосовують
вапняні розчини. Склад розчину підбирають залежно від його призначення і
якості вапна: для оббризку 1:2; 1:2,5; 1:3; для грунту 1:2,5; 1:3; 1:5;
для накривки 1:1,5; 1:2; 1:2,5.
Спосіб приготування вапняного розчину. У посудині розводять вапно водою
до утворення вапняного молока. Потрібну кількість піску насипають в
ящик, додають вапняне молоко і добре перемішують.
Для штукатурення дерев’яних поверхонь і витягування внутрішніх карнизів
застосовують вапняно-гіпсові розчини, які готують на основі вапняного
розчину, додаючи до нього потрібну кількість гіпсу.
Додаток гіпсу до вапняного розчину (% об’єму розчину)
Для штукатурення стін
На підготовчий шар (оббризк і грунт) …………..10—30
На опоряджувальний шар (накривку)………….. 50
Для штукатурення стель
На підготовчий шар ……………………30—50
На опоряджувальний шар………………….50—70
Для виконання внутрішніх архітектурних деталей
На підготовчий шар ……………………50—70
На опоряджувальний шар………………… 100
(гіпсове тісто)
Спосіб приготування вапняно-гіпсового розчину. В ящику приготовляють
вапняний розчин так само, як описано вище, а в окремій посудині — рідке
гіпсове тісто. Для цього в посудину наливають води (70—80 % від об’єму
гіпсу) і під час перемішування засипають потрібну кількість гіпсу.
Утворене гіпсове тісто додають до вапняного розчину і ретельно
перемішують.
Вапняно-гіпсовий розчин приготовляють у такій кількості, щоб його можна
було використати за 15—20 хв. Витрата гіпсу на 1 м21 штукатурки — 3—8
кг.
Для штукатурення бетонних поверхонь і поверхонь у приміщеннях з
підвищеною вологістю застосовують цементні або цементно-вапняні розчини.
Склад їх підбирають залежно від марки цементу, якості вапна і умов
експлуатації штукатурки.
Цементні розчини мають такий склад: для оббризку — 1:2; 1:2,5; 1:3; для
грунту 1:3; 1:4; для накривки: 1:2; 1:2,5.
Спосіб приготування цементного розчину. Потрібну кількість піску і
цементу насипають в ящик і перемішують їх у сухому вигляді (гарцюють). У
перегарцьовану суміш ллють воду до потрібної рухомості розчину і добре
перемішують.
Склад цементно-вапняних розчинів такий: для оббризку — 1:1:4,5; 1:1:5;
для грунту — 1:1:6; 1:1:7…9; для накривки — 1:1:4,5; 1:1:5.
Спосіб приготування цементно-вапняного розчину. В ящик насипають
потрібну кількість піску і цементу, суміш гарцюють. У перегарцьовану
суміш вливають окремо приготоване вапняне молоко і добре перемішують.
Механізованим способом розчини готують у пересувних розчинозмішувачах.
Література.
Штукатурні і облицювальні роботи: Підруч. для учнів проф.-техн. навч.
закладів освіти.— К.: Техніка, 1997.— 304 а: іл,-\Бібліогр.: с 296.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
