.

Технологія вирощування та збирання томатів у відкритому грунті (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
23 13493
Скачать документ

Курсова робота

Технологія вирощування та збирання томатів у відкритому грунті

Умань – 2006План курсової роботи

Вступ………………………………………………………………………………………2

Класифікація і коротка ботанічна характеристика…………………………………….3

Біологічні особливості……………………………………………………………………4

Сорти помідорів………………………………………………………………………….5

Вирощування у відкритому ґрунті………………………………………………………9

Місце в сівозміні…………………………………………………………………………9

Удобрення ………………………………………………………………………………10

Обробіток грунту……………………………………………………………………….11

Підготовка до насіння до сівби………………………………………………………..13

Вирощування розсади………………………………………………………………….14

Догляд за рослинами……………………………………………………………………20

Вирощування ранніх помідорів…………………………………………………………22

Збирання врожаю……………………………………………………………………….27

Транспортування, зберігання та переробка помідорів……………………………….28

ВСТУП

Серед овочевих культур значне місце належить помідорам, які займають в
Україні площу 85 тис. га. Виробництво їх зосереджено переважно у
степових районах.

Цінність помідорів визначається їхньою калорійністю, вмістом вітамінів і
цукрів, корисних для здоров’я людини солей. Використовують їх у свіжому
і переробленому вигляді. Вони є основною сировиною для консервної
промисловості і становлять орієнтовно дві третини загальної кількості
овочів, що переробляють консервні заводи.

У свіжому вигляді споживають червоні і рожеві плоди. Бурі й молочні
маринують і солять. З плодів повної стиглості виготовляють томатний сік,
пасту, пюре тощо.

Помідори містять у середньому 2,5—7 % сухих речовин, 1,5—4 % цукрів,
20—35 мг % вітаміну С, різні мінеральні солі, органічні кислоти.
Біохімічний склад помідорів змінюється залежно від сорту, про що
свідчать дані Українського науково-дослідного інституту овочівництва і
баштанництва — УНДІОБ

У томатопродуктах вміст сухих речовин (за рефрактометром) такий: у
томатному соку — не менше 4,5 %; томатному пюре — 12, 15, 20; томатній
пасті солоній (без урахування кухонної солі — 27, 32, 37; томатній пасті
— 25, ЗО, 35, 40; томатному соусі «Гострий»— не менше 29; помідорах
маринованих— 4%. У солоних помідорах кислотність у перерахунку на
молочну кислоту становить, %: у червоних і рожевих — першого сорту —
0,8—1,2, другого — 0,8—1,5; бурих і молочних — першого сорту — 0,7—1,
другого 0,7 — 1,3; зелених — 0,8—1,5.

За даними Інституту харчування Академії медичних наук України, річна
норма споживання помідорів на душу населення становить 32 кг. Для
повного забезпечення населення помідорами виробництво їх потрібно
збільшити у 1,5—2 рази. Основою для вирішення цієї проблеми є
поглиблення спеціалізації і концентрації господарства, а також перехід
на інтенсивні способи ведення овочівництва.

Наукою і передовим досвідом сільськогосподарського виробництва в Україні
розроблена, перевірена і широко впроваджується інтенсивна технологія
вирощування помідорів. Багато господарств республіки одержують щороку
високі врожаї. Серед них відомі господарства «Овочевий» і «Батумський»
Херсонської області, «Саки» Кримської, «Україна» Одеської,
«Дніпровський» Запорізької, «Харківська овочева фабрика» Харківської,
«Дніпро» Черкаського району Черкаської і ім. С. М. Кірова Білозерського
району Херсонської областей. Наприклад, у господарстві «Овочевий»
щорічно вирощували помідори за інтенсивною технологією на площі 400 га і
одержували по 418 ц плодів з 1 га. В 1984 р. у господарстві
«Дніпровський» на площі 225 га, а в 1987 р. — 220га зібрали по 380—400 ц
плодів з 1 га. Щорічно по 560—700 ц помідорів на 1 га вирощують у
господарстві ім. С. М. Кірова.

В Україні в 1995 р. вирощували помідори за інтенсивною технологією на
площі 25 тис. га, в тому числі в господарствах Держагропрому — на площі
14 тис. га. Високі та сталі врожаї помідорів у цих господарствах
одержують завдяки правильному підбору сортів і застосуванню науково
обґрунтованої системи землеробства.

КЛАСИФІКАЦІЯ І КОРОТКА БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Помідори належать до родини пасльонових . Корінь у помідорів стрижневий,
сильно розгалужений, проникає в ґрунт на глибину до 2 м і більше. Бокові
корені розростаються вбік до 2,5 м. На головному корені розвиваються
корені першого порядку, які, в свою чергу, створюють корені другого і
навіть третього порядків. Безрозсадні помідори мають краще розвинений
головний корінь і глибоку кореневу систему, у розсадних — коренева
система складається тільки з горизонтальних бокових коренів, які
розміщені близько до поверхні ґрунту.

Стебло помідорів — симподіальне, тобто складається з частини стебел
бічних пагонів; трав’янисте, соковите, у вологому ґрунті легко утворює
додаткові корені. В міру росту воно грубішає. Має округлу форму, яка з
віком змінюється в результаті утворення на ньому жолобів і стає
ребристим. Забарвлення стебла зелене. Зверху воно жорстке, густо вкрите
короткими залозистими волосками, в місцях розгалужень здуте. Волоски на
стеблах виділяють смолисту, злегка липку речовину темно-зеленого
кольору. Рослини мають специфічний помідорний запах.

Розрізняють три типи куща — звичайний (нештамбовий), штамбовий і
детермі-нантний, або низькорослий. У звичайного куща основне стебло
досягає висоти 1—2 м, на ньому виростає з пазух листків багато бічних
пагонів кількох порядків, що сильно розгалужуються. Під час плодоношення
воно вилягає. У штамбового куща стебло сильне, прямостояче, з короткими
і товстими гілками, майже не вилягає. Куш компактний, має невелику
кількість пагонів. У детермінантного куща основне стебло невисоке і
закінчується суцвіттям.

Кущі всіх трьох типів за розміром і облистненістю дуже різні. Є кущі
сильно -, середньо – і низькорослі (карликові), мало – , середньо – і
сильнооблистнені.

Справжні листки у помідорів прості, непарноперисторозсічені,
зеленувато-жовтого або сизувато-зеленого кольору. За виглядом і будовою
пластинки бувають звичайні і картопляного типу. Звичайні складаються з
великих розсічених часток, між якими розміщуються дрібніші, а між
першими і другими частками — ще дрібніші. Листки картопляного типу з
простими цілокраїми частинками, проміжних частинок і часточок не мають
або вони трапляються дуже рідко.

Суцвіття — простий або складний завиток. Розміщується воно посередині
міжвузлів. У практиці його називають китицею, яка за будовою буває трьох
типів: проста, проміжна і складна.

За структурою суцвіття кожного типу бувають компактні, нещільні і
середньощільні; за довжиною — короткі, середні і довгі. Один сорт може
мати суцвіття різних, але близьких між собою за будовою типів.

Помідори — самозапильні рослини, проте у південних районах України,
особливо у спеку, можливе перезапилення пилком інших квіток як своєї,
так і чужої рослини. Самозапиленню помідорів сприяє будова квітки.

Квітки правильні, із зрослими чашолистиками і пелюстками. У більшості
сортів помідорів вони складаються з 5—7 пелюсток і 5—7 чашолистиків.
Деякі сорти і види помідорів мають 20 і більше чашолистиків.

Запилюються помідори переважно при високій температурі (ЗО—32° С) і
низькій вологості повітря. Якщо повітря дуже вологе, наприклад при
вирощуванні помідорів у осінньо-зимовий період у теплиці, а температура
низька (нижче 10—12 °С), то квітки майже не запилюються і масово
опадають.

Пилок помідорів порівняно важкий, але в суху жарку погоду у південних
районах вітер переносить його на відстань до 20 м. У результаті цього
спостерігається часткове (у 10—20 %) перехресне запилення з рослинами,
які ростуть поряд. Пилок помідорів з однієї рослини на інші можуть
переносити також комахи.

Життєздатність пилку і приймочки у помідорів настає за 2—3 дні до
розкривання квітки і триває орієнтовно стільки ж часу після її
розкривання. Найкраще квітки за-

опилюються вранці (від 6-ї до 10-ї год.). В інший час дня росдини також
запилюються, але в значно меншій мірі, оскільки пилок від дії високих
температур і сухості повітря опівдні втрачає життєздатність.

Зазначені особливості біології цвітіння і запліднення впливають на
відстань просторової ізоляції насінних посівів різних сортів помідорів.
У південних районах країни відстань між сортами помідорів, які вирощують
на відкритій місцевості, має становити 100, а на природно захищеній — 50
м; у північних районах—відповідно 20 і 10 м.

Плід — соковита дво- або багатокамерна ягода. Форма плодів може бути
різною — від округлої до овально-видовженої. За розміром вони бувають
великі (понад 100г), середні (від 60 до 100) і дрібні (до 60 г). Розмір
і форма плодів здебільшого залежать від умов вирощування. Поверхня їх
гладенька, мало -, середньо – і сильно-ребриста. Забарвлення плодів
більшості районованих сортів помідорів червоне або оранжево-червоне.
Буває біле, жовте та інших кольорів.

Кількість камер у плодах змінюється від 2 до 20 і більше. За цією
ознакою сорти поділяють на малокамерні (2—5), середньо-камерні (6—9) і
багатокамерні (понад 9). Розміщення камер може бути правильне і
неправильне. Камерність плодів змінюється не тільки залежно від сорту, а
й від умов вирощування. Малокамерні великоплідні сорти містять більшу
кількість насіння, ніж багатокамерні.

Насіння дрібне, плескате, яйце- або ниркоподібної форми, загострене до
основи, світло-сірого або жовто-сірого кольору, вкрите короткими міцними
волосками. Залежно від сорту і розміру плодів у них буває від 20 до 300
насінин. Маса 1000 насінин становить 2,5—3,5 г.

Залежно від умов насіння зберігає схожість 8—10 років. У деяких сортів і
форм воно проростає і через 15—20 років.

БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

Помідори належать до групи вимогливих до тепла рослин. Вимогливість ця
змінюється в різні фази росту й розвитку та від сорту.

Насіння починає проростати при 11 °С, але найсприятливішою для цього є
температура 22—25 °С. При достатній кількості вологи в ґрунті,
неглибокому загортанні і сприятливій температурі сходи з’являються через
5—6 днів після сівби. Орієнтовно така сама температура потрібна і для
нормального росту й розвитку помідорів. При зниженні температури до
13—15 °С у рослин не розкриваються бутони, вони обсипаються, а при 10 °С
їх ріст припиняється. Згубно позначаються на рослинах температури нижче
мінус З °С. Якщо рослини не пройшли загартування, вони можуть бути
пошкоджені заморозками 1—2 °С.

За вимогливістю до вологи помідори належать до рослин відносно
посухостійких. Кращий розвиток їх на менш зволожених ґрунтах
пояснюється тим, що вони мають сильну кореневу систему, яка проникає
глибоко в ґрунт і здатна забезпечувати рослини водою.

Помідори до початку розвитку плодів на чорноземних ґрунтах можуть
задовільно рости при вологості 60 % найменшої вологоємкості (НВ).
Оптимальною ж є вологість ґрунту 70—80 % НВ. Достатня зволоженість
ґрунту потрібна для кращого використання добрив. Якщо вологи в ґрунті не
вистачає, добрива використовуються неповністю. В окремих випадках при
високій концентрації солей ґрунтового розчину можливі навіть обліки.

Крім того, засвоювання поживних речовин рослинами помідорів значно
погіршується. І азот, і фосфор переміщуються з листків у стебло, що
викликає пожовтіння листків.

Забезпеченість ґрунту вологою впливає не тільки на оптимальні умови
розвитку рослин, а й на рівень урожайності та якість продукції. При
недостатньому зволоженні помідори часто бувають дерев’янистими, з грубою
шкіркою, іноді набувають гіркуватого смаку; за умов надмірної вологості
корені загнивають, рослини хворіють і гинуть.

Для нормального росту помідорів потрібна оптимальна відносна вологість
повітря. Якщо воно сухе, корені не встигають забезпечувати листки водою,
внаслідок чого вони в’януть, асиміляція й ріст припиняються. Помідори
краще ростуть і розвиваються при відносній вологості повітря 50—60 %. У
південних областях України , де постійно відчувається нестача вологи в
ґрунті, застосовують зрошення.

На рості й розвитку помідорів позначаються інтенсивність освітлення,
склад спектра і тривалість світлового дня. Помідори – світлолюбна
культура. В умовах часткового затінення вони знижують урожайність на
ЗО—40 %. Потреба рослин в освітленні в різні фази розвитку неоднакова.
Особливо чутливі до світла сходи і молоді рослини. Тому при вирощуванні
розсади взимку в теплиці потрібне електродосвічування. Рослини при цьому
стають міцнішими, у них краще розвивається коренева система, вони не
витягуються і не відстають у розвитку.

Значення світла для рослин пов’язане переважно з вуглецевим живленням.
При нестачі світла вуглець засвоюється повільно, а ріст і розвиток
рослин затримується.

Слід зазначити, що не всі сорти помідорів однаковою мірою світлолюбні.
Сорти, виведені в зонах з тривалим днем, вимогливіші до світла і,
навпаки, відселекціоновані в місцевості з коротким днем, менш вимогливі.

Порівняно з іншими овочевими культурами помідори менш вимогливі до
ґрунтів. їх можна вирощувати на різних за механічним складом ґрунтах.
Оптимальна реакція середовища — рН 5,5—6,5. Задовільно ростуть вони як
при слабо-кислій, так і при слабо-лужній реакції ґрунтового розчину.

Добрі врожаї дають помідори на легких структурних чорноземах, на
ґрунтах, що добре прогріваються і багатих на органічну речовину. – Важкі
солонцюваті запливаючі ґрунти мало придатні для цієї культури. На
піщаних і супіщаних ґрунтах врожаї помідорів значно нижчі, але
достигають плоди тут раніше.

Проте слід пам’ятати, на яких би ґрунтах помідори не вирощувалися, під
них треба вносити достатню кількість добрив.

сорти помідорів

В Україні – районовано 29 сортів помідорів, різних за тривалістю
вегетаційного періоду, в тому числі: 10 ранньостиглих, вегетаційний
період яких (від появи сходів до достигання перших плодів) становить
100—105 днів, 10 середньоранніх (106—110), 5 середньостиглих (111—115) і
4 середньопізніх та пізніх (116—120 днів).

З районованих сортів найбільш поширені такі.

Київський. Скоростиглий. Високоврожайний. Тривалість вегетаційного
періоду становить 100—115 днів. Порівняно стійкий проти посухи. Кущ
детермінантний, середньорослий, середньорозгалужений, напівлежачий.
Листки середнього розміру, прості, світло-зелені з сіруватим відтінком.
Китиця проста, середньощільна, з 3—5 плодами. Плоди великі, округлі
(індекс форми 0,8—0,9*), гладенькі, червоно-оранжевого кольору,
середньою масою 90—112 г, мають 5—11 камер. Смакові якості високі.
Вміст сухих речовин становить 5—7 %, цукру—3,9—5 %, аскорбінової
кислоти—ЗО— 42 мг%. Кислотність — 0,5%. Проти хвороб не стійкий.
Транспортабельність середня. Районований як салатний і для консервної
промисловості.

Ранній. Скоростиглий. Високоврожайний — 500—600 ц/га. Тривалість
вегетаційного періоду становить 100—ПО днів. Куш детермінантний,
середньорослий. Листки середніх розмірів, зелені, слабогофровані. Китиця
проста, рідше проміжна, з 2— З плодами. Плоди плескатоокруглі та округлі
(індекс форми 0,7—0,9), гладенькі і малоребристі, оранжево-червоні,
масою 70—120 г. Смакові якості добрі. Вміст сухих речовин становить
5,1—6,0 %, цукру — 3,5%, аскорбінової кислоти — 25—35 мг%. Кислотність —
0,3—0,7 %. Транспортабельність середня.

Білий налив. Скоростиглий. Тривалість вегетаційного періоду становить
100— 106 днів. Кущ детермінантний, низькорослий, розгалужений. Листки
світло-зелені, невеликі, середньогофровані. Китиця проста і проміжна,
коротка, з 3—4 плодами. Плоди плескатоокруглі та округлі (індекс форми
0,7—0,9), гладенькі і малоребристі, середньою масою 80—100 г. Смакові
якості середні. Вміст сухих речовин становить 5,4 %, цукру — 2,5,
аскорбінової кислоти — 26 мг %• Транспортабельність середня. Районований
як салатний.

Агата. Ранньостиглий. Високоврожайний (560—750 ц/га). Тривалість
вегетацій-ного періоду від масових сходів насіння до початку достигання
становить ПО—112 днів. Кущ звичайний, детермінантний, середній,
слабооблистнений, висотою 33— 45 см. Листки зелені, звичайні,
слаборозсічені. Китиця проста, з 3—4 плодами. Плоди плескатоокруглі
(індекс форми 0,7 — 0,9), гладенькі, червоні, середньою масою 69—88 г,
мають 5—11 камер. Смакові якості плодів — 4,4—4,8 бала. Вміст сухих
речовин становить 4,7—5,5%- Плоди мають привабливий вигляд, придатні для
споживання у свіжому вигляді й використання на томатопродукти. Збір
плодів багаторазовий.

Застава. Ранньостиглий. Тривалість вегетаційного періоду від масових
сходів до початку достигання становить 103—123 дні. Кущ звичайний,
детермінантний, середньо-облистнений, висотою 40—75 см. Листки звичайні,
темно-зелені, середньорозсічені, з середньогофрованою поверхнею. Китиця
проста, з 3—5 плодами. Плоди плескатоокруглі (індекс форми 0,8—1,1),
гладенькі, червоні, середньою масою 66—92 г, мають З—6 камер. Вміст
сухих речовин становить 4,7—6,1 %. Середньостійкий проти хвороб.
Макроспоріозом уражується слабо. Придатний для використання на
томатопродукти.

Корка. Ранньостиглий. Тривалість вегетаційного періоду від сходів до
початку достигання становить 100—108 днів. Кущ звичайний,
детермінантний, невеликий, середньорозгалужений, висотою 40—55 см.
Листки зелені, злегка гофровані. Китиця проміжного типу, з 8—11 плодами.
Плоди сливоподібні, червоні, гладенькі, середньою масою 92—110 г, мають
3—5 камер. Смакові якості свіжих плодів — 4—5 балів. Вміст сухих речовин
становить 4,4—5,8 %. Салатного і консервного призначення. Фітофторозом в
окремі роки плоди уражуються на 8—11 %. Транспортабельність добра.

Світанок. Скоростиглий. Тривалість вегетаційного періоду становить
112—120 днів. Кущ детермінантний, звичайний, середньорозгалужений.
Листки звичайні, зелені, гофровані. Китиця проміжна. Плоди
плескатоокруглі, гладенькі, червоні, середньою масою 66—90 г, мають 6—11
камер. Смакові якості плодів середні і добрі. Вміст сухих речовин
становить 4,6—5,6 %. Сорт інтенсивного типу. Транспортабельність
середня. Районований як салатний та для консервної промисловості.

Утро. Скоростиглий, з дружною віддачею врожаю. Тривалість вегетаційного
періоду становить 115—124 дні. Кущ звичайний, детермінантний,
середньорозгалужений. Листки звичайні, зелені. Китиця складна,
компактна, з 5—7 плодами. Плоди округлі й плескатоокруглі, червоні,
середньою масою 68—70 г, мають 4—6 правильно розміщених камер. Смакові
якості середні. Вміст сухих речовин становить 4— 5,3 %. Фітофторозом
уражується слабо. Районований як салатний.

Донецький. Середньоранній. Високоврожайний. Тривалість вегетаційного
періоду становить ПО—117 днів. Кущ штамбовий, детермінантний. Листки
темнозелені. Китиця проста, іноді проміжна, компактна, з 4—6 плодами.
Плоди плескатоокруглі і округлі (індекс форми 0,7—1), гладенькі,
червоні, масою 70—100 г, з 4—9 камерами, розміщення яких правильне.
Смакові якості середні. Придатні для споживання свіжими і для
засолювання. Транспортабельність висока, майже не розтріскуються.
Малостійкий проти грибних і бактеріальних хвороб.

Заказний. Середньоранній. Високоврожайний. Тривалість вегетаційного
періоду становить 112—120 днів. Кущ детермінантний, слаборозгалужений.
Листки світло-зелені, звичайні, слабогофровані. Китиця проста,
компактна. Плоди сливоподібної форми, дрібні, червоні, гладенькі, з
індексом форми 1,1—1,5, двокамерні, добрих смакових якостей. Вміст сухих
речовин становить 6,2%, цукрів — 3,6%, аскорбінової кислоти — 21,3 мг %.
Кислотність — 0,48%. Проти хвороб не стійкий. Транспортабельність добра.
Придатний для тривалого зберігання. Районований як салатний та для
консервної промисловості.

Новинка Придністров’я. Середньостиглий. Високоурожайний. Тривалість
вегетаційного періоду становить 110—129 днів. Придатний для вирощування
розсадним і безрозсадним способами. Кущ звичайний. Листки темно-зелені,
звичайні, середніх розмірів. Китиця проста. Плоди циліндричної форми
(індекс форми 1,7), гладенькі, червоні, щільні, малокамерні.
Транспортабельність відмінна. Смакові якості високі. Вміст сухих речовин
становить 4,9—6,5%, загальний вміст цукру в плодах—-2,8— 4%,
аскорбінової кислоти — 20—22 мг % . Кислотність — 0,4 — 0,5 %. Стійкий
проти посухи і ураження хворобами. Районований як салатний і для
консервної промисловості. Придатний для механізованого збирання.

Призер. Середньостиглий. Високоврожайний (600—800 ц/га). Тривалість
вегетаційного періоду від масових сходів до одноразового механізованого
збирання становить 114—156 днів. Кущ звичайний, детермінантний,
середнього розміру, малооблистнений, висотою до 40 см. Листки
темно-зелені, звичайні. Китиця проста, з 6 ~ 8 плодами. Плоди овальні ,
гладенькі, червоні, середньою масою 40—48 г, мають 2—4 камери. Смакові
якості свіжих плодів 3,5—4, консервованих — 3,4 бала. Вміст сухих
речовин становить 5 %. Уражується хворобами слабо, але при перестиганні
плоди уражуються водянистою гниллю. Придатний для консервування цілими
плодами. Транспортабельність добра. Рекомендується для механізованого
збирання.

Зарніца. Середньостиглий. Високоврожайний (550—750 ц/га). Тривалість
вегетаційного періоду від масових сходів до початку достигання становить
88—94 дні при безрозсадній культурі і 109—123 дні при вирощуванні з
розсади. Кущ звичайний, детермінантний, середньорозгалужений, висотою
42—65 см. Листки звичайні, зелені, середньогофровані. Китиця проста,
рідше проміжна, з 3—із плодами. Плоди округлі й плескатоокруглі (індекс
форми 0,8—0,9), гладенькі, червоні, середньою масою 80— 65, на початку
збирання — 100—140 г, мають 6—11 камер. Смакові якості свіжих плодів
4,2—4,8 бала. Вміст сухих речовин становить 4,6—4,9 %. Придатний для
споживання у свіжому вигляді, а також для виготовлення томатопродуктів.
Середньо-стійкий проти ураження хворобами. Транспортабельність добра.

Салют. Середньостиглий. Високоврожайний (800—1000 ц/га). Тривалість
вегетаційного періоду від масових сходів до початку достигання
становить ПО—130 днів. Кущ звичайний, детермінантний, невеликого
розміру, слаборозгалужений, середньооблистнений, висотою 24—38
см. Листки звичайні, злегка розсічені, середньогофровані, зелені,
середнього розміру. Китиця проста, з 5—6 плодами. Плоди
сливоподібні, червоні, гладенькі, мають 2—3 камери, середньою масою 45
г. Смакові якості свіжих плодів 4,6 бала. Вміст сухих речовин становить
у середньому 5,5%. Плоди мають привабливий товарний вигляд.
Придатний для консервування цілими. Хворобами уражується мало.
Транспортабельність добра. Придатний для механізованого збирання.

Леб’яжинський. Середньоранній. Середньоврожайний (400—550 ц/га).
Тривалість вегетаційного періоду від масових сходів до одноразового
збирання становить 161 —166 днів. Кущ детермінантний,
середньорозгалужений, висотою 50—60 см. Листки звичайні, дуже
розсічені, слабогофровані. Китиця проста, з 4—7 плодами. Плоди овальні
(індекс форми 1—1,3), оранжево-червоні, слаборебристі, середньою масою
60 г, мають 3—4 камери. Смакові якості плодів середні — 3,6,
консервованого томатного соку — 4,9 бала. Вміст сухих речовин становить
4,7 %. В окремі роки може уражуватися фітофторозом. Транспортабельність
добра. Придатний для одноразового механізованого збирання.

Новичок. Середньоранній. Високоврожайний (600—750 ц/га). Тривалість
вегетаційного періоду від масових сходів до початку збирання становить
120 днів. Кущ звичайний, детермінантний, середній, середньооблистнений,
висотою 50—85 см. Листки зелені, звичайні, середньорозсічені. Китиця
проста, з 5—6 плодами. Плодоніжка без зчленування. Плоди овальні (індекс
форми 0,9—1,2), оранжево-червоні, слабо-ребристі, середньою масою 87 г,
мають 3—5 камер. Смакові якості плодів 4,3 бала. Вміст сухих речовин
становить 5,2 %. Плоди мають привабливий вигляд, придатні для споживання
в свіжому вигляді і для виготовлення томатопродуктів. Цінною особливістю
є безколінне зчленування плодоніжки і дружність достигання, що дає змогу
механізувати збирання при малих втратах врожаю. Транспортабельність
добра. Придатний для одноразового механізованого збирання.

Волгоградський. Середньопізній. Високоврожайний. Тривалість
вегетаційного періоду становить 110—115 днів. Рекомендований для
вирощування у відкритому ґрунті лише в розсадній культурі. Кущ
штамбовий, стоячий, середньорозгалужений. Листки середнього розміру,
темно-зелені з сіруватим відтінком, гофровані. Китиця проста і
проміжного типу, компактна, з.З—7 плодами. Плоди плескатоокруглі і
округлі (індекс форми 0,7—0,9), гладенькі, червоні, середньою масою
90—120 г. Смакові якості середні. Вміст сухих речовин становить. 5,2—7
%, цукру — 2,7 – 3,9 %, аскорбінової кислоти — 15—29 мг%. Кислотність —
0,5 %. Середньостійкий проти ураження хворобами. Транспортабельність
добра. Плоди використовуються у свіжому вигляді та для переробки в
консервній промисловості.

Факел. Середньопізній. Високоврожайний. Тривалість вегетаційного періоду
становить 127 днів. Кущ звичайний, детермінантний, компактний,
слаборозгалужений. Листки звичайні, темно-зелені, слабогофровані. Китиця
проста та проміжна, з 5—8 плодами. Плоди округлі (індекс форми 0,9),
гладенькі, червоні, середньою масою 58 г, мають 6—8 камер з правильним
розміщенням. Смакові якості добрі. Вміст сухих речовин становить 4,3 %.
Середньостійкий проти ураження хворобами. Транспортабельність добра.

Єрмак. Середньопізній. Високоврожайний (600—800 ц/га). Тривалість
вегетаційного періоду від масових сходів до одноразового збирання
становить 164 дні. Кущ звичайний, детермінантний, середньорослий. Листки
зелені, картопляного типу, гофровані. Китиця проста та проміжна, з 4 —
6 плодами. Плоди округло-овальні (індекс форми 1—1,2), гладенькі,
оранжево-червоні і яскраво-червоні, середньою масою 70 г, мають 3—5
камер. Смакові якості свіжих плодів 4,5, консервованого томатного соку
4,9 бала. Вміст сухих речовин становить 4,5 %. Стійкий проти фітофторозу
і макроспоріозу. Цінною особливістю є безколінне зчленування плодоніжки,
що дає змогу одержувати високоякісну продукцію при механізованому
збиранні врожаю.

ВИРОЩУВАННЯ ПОМІДОРІВ У ВІДКРИТОМУ ГРУНТІ

Місце в сівозміні

Помідори дуже вимогливі до попередника. При вирощуванні в південних
районах Української РСР їх розміщують після огірків, цибулі, люцерни,
капусти ранньої, озимої пшениці; в Лісостепу — після огірків, цибулі,
кукурудзи на силос, ранньостиглої капусти, озимої пшениці; на
Поліссі—після огірків, ранньостиглої капусти, цибулі. Високої якості
обробітку ґрунту досягають при розміщенні помідорів після попередника,
який рано звільняє поле: озимої пшениці, гороху, зайнятих парів;
овочевих культур — цибулі, огірків. При доборі попередника дуже важливу
роль відіграє строк його збирання. Чим раніше його збирають, тим раніше
можна розпочати обробіток ґрунту. Помідори можна розміщувати також після
люцерни, за умови доброго її розвитку протягом вегетації. Самі помідори
— добрий попередник для більшості овочевих культур.

Для спеціалізованих на виробництві помідорів господарств степової зони
України (господарства «Овочевий», «Городній Велетень») можна
рекомендувати короткоротаційну овочеву сівозміну з таким чергуванням
культур: горох — озима пшениця — помідори. У господарствах, які
вирощують овочеві культури і люцерну, помідори краще розміщувати у
сівозміні з таким чергуванням культур: І. 1 — ярі зернові з підсівом
люцерни; 2—3 — люцерна; 4 — помідори (розсадні), баклажани, перець; 5 —
горох; 6 — озима пшениця; 7— помідори (безрозсадні); 8 —збірне поле. II.
1 —ярі зернові з підсівом люцерни; 2—3 — люцерна; 4 — помідори
(розсадні), баклажани, перець; 5—столові коренеплоди, цибуля; 6 —горох;
7 — озима пшениця; 8 — помідори (безрозсадні); 9— огірки, капуста, Інші
овочеві.

На зрошуваних землях Лісостепу помідори розміщують після огірків у
сівозміні: 1 — ярі зернові з підсівом люцерни; 2—3 — люцерна; 4 —
огірки; 5 — помідори; 6 — цибуля та столові коренеплоди; 7 — капуста; 8
— збірне поле.

У багатьох господарствах Лісостепу на неполивних землях помідори
вирощують у сівозмінах без багаторічних трав: 1 — горох або вико-вівсяна
сумішка; 2 — огірки; З — помідори; 4 — цибуля та столові коренеплоди; 5
—капуста; 6 — збірне поле. На заплавних землях (наприклад, у
господарстві «Харківська овочева фабрика») рекомендується таке
чергування культур у сівозміні: 1 — капуста; 2 — помідори; 3 —
вико-вівсяна сумішка на зелений корм; 4 — морква, огірки; 5 — помідори,
картопля; 6—столові коренеплоди.

В овочевих сівозмінах Полісся широкі) застосовують посіви конюшини
червоної, еспарцету гібридного або люпину кормового з таким чергуванням
культур: І. 1 —люпин на силос; 2 —огірки; 3 — помідори; 4—цибуля,
столові коренеплоди; 5 — збірне поле; 6 — капуста. II. 1—ярі зернові з
підсівом конюшини; 2 — конюшина; 3 — огірки; 4 — помідори; 5 — цибуля; 6
— капуста; 7 — збірне поле.

На осушених торфовищах заплави річки Ірпінь запроваджують сівозміни з
таким чергуванням культур: 1 — ярі зернові з підсівом конюшини; 2 —
конюшина; 3 — огірки; 4 — помідори; 5 — цибуля; 6 — капуста рання,
редиска; 7 — помідори, перець, баклажани.

Впровадження овочевих сівозмін з раціональним чергуванням культур дає
змогу в умовах південних районів України на зрошуваних землях
господарств «Овочевий», «Городній Велетень», «Родіна» Херсонської,
«Україна» Одеської, «Дніпровський» Запорізької областей щорічно
одержувати по 450—550, а в Лісостепу на зрошуваних землях радгоспу
«Харківська овочева фабрика» по 370—440 ц/га помідорів.

Удобрення

Помідори чутливі до умов мінерального живлення. Нестача в ґрунті фосфору
викликає затримку в розвитку рослин, негативно позначається на
формуванні генеративних органів, а також затримує надходження азоту в
рослини. Нестача калію знижує інтенсивність фотосинтезу, послаблює
стійкість рослин проти грибних хвороб.

Для встановлення оптимальних норм добрив у раціональному їх
співвідношенні враховують природні особливості ґрунтів, забезпеченість
їх рухомими формами поживних речовин, удобрення попередників. За даними,
в умовах Правобережжя Лісостепу на темно-сірих лісових ґрунтах і
чорноземах опідзолених при вирощуванні помідорів без зрошення слід
вносити N60-90 Р80-90 К90-120; на чорноземах глибоких малогумусних —
відповідно N60-90Р120-140К.90-120. На Лівобережжі Лісостепу без зрошення
на темно-сірих лісових ґрунтах і чорноземах опідзолених вносять
N80-90Р90-120К90-120; на чорноземах глибоких мало гумусних —
Н45-60Р60-90К45-60; при зрошенні на цих самих
ґрунтах найбільш ефективним є внесення N90-120Р90-120К60-90;

При вирощуванні помідорів безрозсадним способом одночасно з висівом
насіння вносять 0,5 ц/га гранульованого суперфосфату.

За даними Українського науково-дослідного інституту зрошуваного
землеробства (УНДІЗЗ), на темно-каштанових ґрунтах південних районів
ефективним виявилось внесення Н45-60Р60-90К45-60 – На Поліссі добрі
результати дає застосування добрив у таких нормах: на
дерново-підзолистих ґрунтах N60-90Р120-140К.90-120, на темно-сірих
лісових і чорноземах опідзолених — N90-120Р90-120К60-90.

При достатній кількості добрив у Лісостепу та Степу всю норму вносять
під зяб, на Поліссі та в західних районах Лісостепу під переорювання
зябу або під передпосівну культивацію. Крім того, на Поліссі помідори
підживлюють: перший раз після садіння— N90-120Р90-120К60-90, а вдруге —
в період плодоутворення — Р20К20. З азотних добрив краще використовувати
аміачну селітру, з фосфорних — простий або гранульований суперфосфат, з
калійних — хлорид або сульфат калію.

На бідних, особливо еродованих, ґрунтах, каштанових солонцюватих
вносять, крім мінеральних добрив, напівперепрілий гній, перегній або
компости (ЗО—40 т/га), кислі ґрунти вапнують, а на солонцюватих
застосовують гіпс з розрахунку 2—3 т/га. Вносять добрива після збирання
попередника, лущення стерні та експлуатаційного вирівнювання поля:
спочатку мінеральні, а потім органічні.

Добрива подрібнюють на ИСУ-4 і розсівають за допомогою розкидачів РУМ-3,
РУМ-8, 1РМГ-4 та ін. Органічні добрива транспортують і розкидають
причіпними розкидачами КСО-9, РПН-4, 1ПТУ-4. В рядки мінеральні добрива
вносять туковисівними апаратами одночасно з сівбою помідорів сівалками
СО-4,2. Підживлюють рослини культиваторами-рослинопідживлювачами КОР-4,2
під час розпушування ґрунту в міжряддях. Для підвищення ефективності
підживлення добрива загортають у вологий шар ґрунту або відразу
поливають.

У передових господарствах правильне застосування добрив при своєчасному
виконанні всіх інших агротехнічних заходів щорічно сприяє одержанню
високих урожаїв. Так, у радгоспі «Овочевий» та «Родіна» Херсонської
області під зяблеву оранку вносили по 16—17 ц/га мінеральних добрив і
одержували в 1982—1986 рр. 350—400 ц/га помідорів. У госпадарстві ім. С.
М. Кірова Білозерського району цієї самої області виростили по 518, а
в середньому по 710 ц помідорів з 1 га.

Високі врожаї цієї культури одержують господарства Харківської області.
Так, у радгоспі «Харківська овочева фабрика» в середньому за 1981—1986
рр. на кожному з 27 га вирощували по 452 ц плодів. У колгоспі «Дніпро»
Черкаського району Черкаської області на площі 48 га в 1986 р. зібрали
490 ц/га помідорів.

Обробіток ґрунту

Для вирощування високих урожаїв помідорів важливе значення має правильна
організація обробітку ґрунту. Після збирання попередника поле лущать у
два сліди

у взаємно перпендикулярних напрямках на глибину 6—8 см лущильниками
ЛДГ-10, ЛДГ-15 або ЛДГ-21. Після з’явлення на злущеному полі сходів
бур’янів проводять друге лущення або мілку оранку на глибину 16—18 см
плугом-лущильником ППЛ-10-25 з наступним вирівнюванням поля
планувальниками П-2,8, ПА-3 або П-4. Добрива вносять відразу після
розпланування під зяблеву оранку згідно з рекомендаціями та залежно від
зони вирощування і попередника. Грунт орють на глибину 27—30 см.

Восени у Степу та на Лівобережжі Лісостепу поля, відведені під помідори,
обробляють за типом напівпару. Зяб 2—3 рази культивують паровими
культиваторами КПС-4 на глибину 10—12 см. Для прискорення появи сходів
бур’янів між культиваціями дають провокаційні поливи нормою 250—300
м3/га. Для створення запасу вологи в ґрунті у південних районах
республіки проводять вологозарядкові поливи нормою 600—800 м3/га. Перед
замерзанням ґрунту зяб культивують чизель-культиваторами ЧКУ-4 на
глибину 16—18 см. Глибока культивація сприяє створенню гребенистої
поверхні, що забезпечує затримання снігу взимку і талої води навесні.
При потребі поліпшення меліоративного стану верхнього шару ґрунту взимку
по мерзлому ґрунту вносять гіпс з розрахунку 2—3 т на 1 га. В цей же час
проводять снігозатримання.

Рано навесні, як тільки можна виїхати в поле, зяб боронують у 2—3 сліди
впоперек напрямку оранки або по діагоналі важкими боронами 4ХБЗТС-1.0 в
агрегаті з тракторами класу 3.

Передпосівний обробіток ґрунту під розсадні і безрозсадні помідори
різниться. Під помідори розсадної культури незрошувані землі вперше
культивують культиватором КПС-4 з стрілчастими лапами на глибину 10—12
см. Другу культивацію проводять на глибину 8—10 см безпосередньо перед
садінням розсади. На важких суглинкових ґрунтах з підвищеним зволоженням
Правобережжя Лісостепу, а також у західних районах Української РСР
замість першої культивації зяб переорюють.

На зрошуваних землях перший раз зяб культивують на глибину 10—12 см на
початку появи сходів бур’янів; вдруге це роблять перед садінням розсади
на глибину 14—16 см з одночасним внесенням гербіциду трефлану —1,5—1,8
кг/га за діючою речовиною. Гербіциди вносять комбінованим агрегатом,
який складається з трактора ДТ-75, обприскувача ПОУ, культиватора КПС-4
та зчіпки С-11У з борінками 4ХБЗТС-1.0.

Під безрозсадні помідори після закривання вологи при потребі
вирівнювання поверхні ґрунту поле обробляють шлейфборінкамн 7ХШБ-2.5 в
агрегаті із зчіпкою

СП-16.

Передпосівний обробіток ґрунту під безрозсадні помідори проводять
одночасно з внесенням гербіцидів комбінованим агрегатом, який
складається з тракторів класу 1,4 чи 3, підживлювача ПОУ, зчіпки С-11У
або СП-16 та важких борін 4ХБЗСС1.0.

Вносять трефлан (0,5—0,6 кг/га д. р.) за 10—12 днів до сівби.

Агрегат для виконання двох операцій (передпосівного обробітку ґрунту і
внесення гербіциду) комплектують з таким розрахунком, щоб штанга
обприскувача була попереду борін. Це дає змогу розчин гербіциду відразу
загорнути в грунт. Застосування комбінованих агрегатів дає значний
економічний ефект. Затрати праці й витрати коштів на прополюванні
скорочуються в 4—5 разів. За таким способом в 1987 р. внесено гербіциди
під помідори на площі понад 50 тис. га.

У зв’язку з широким застосуванням гербіцидів під овочеві культури
великого значення набуває питання зменшення площі обробки. В УНДІОБ
встановлено, що при локальному внесенні гербіцидів площа обробки
зменшується в чотири рази, витрати гербіцидів і коштів знижуються на 35
— 50 %. Агрегат для локального внесення гербіцидів комплектують з
тракторів класу 1,4 або 3, обприскувача ПОУ і сівалки СО-4,2. На сівалці
монтують штангу з розпилювачами за сошниками висівних апаратів. Ширина
обробленої гербіцидом смуги становить 40 см (замість 160 см). Загортають
гербіцид шлейф-борінками, які навішують на кронштейні штанги.

При стрічковому внесенні гербіцидів із застосуванням пристроїв
конструкції Українського науково-дослідного інституту зрошуваного
овочівництва і баштанництва (УНДІЗОБ) одночасно нарізають спрямовуючі
щілини. Ширина стрічки становить 25 см. На важких чорноземах та
заплавних ґрунтах спрямовуючі щілини спочатку нарізають на глибину 15—18
см, а при сівбі чи садінні — на глибину до 25—27 см.

Підготовка насіння до сівби

Насіння має бути чистосортним, з добрими схожістю та енергією
проростання, не нижче 1 класу за сортовими та посівними якостями.
Енергію проростання визначають у процентах від кількості насіння, яке
проросло і наклюнулося протягом шести днів, а схожість через десять
днів. Якщо посівні якості насіння не відповідають вимогам 1 класу, їх
можна поліпшити різними способами.

Відбір насіння за питомою масою (або калібрування) роблять так. його
засипають у 3—5 %- ний розчин кухонної солі або аміачної селітри на 3
хв. Протягом 1—2 хв. насіння помішують і дають відстоятися З—4 хв. При
цьому великі повноцінні насінини осідають на дно, а дрібні й щуплі
спливають. Насінини, які спливли, видаляють і розчин зливають.
Повноцінне насіння 2—3 рази добре промивають у чистій проточній воді,
розстилають тонким шаром на брезенті, просушують до сипучості і
висівають.

Щоб запобігти захворюванню рослин грибними та бактеріальними хворобами,
насіння дезінфікують протягом 25—ЗО хв. в 1 % – ному розчині
марганцевокислого калію, а перед сівбою протруюють препаратом ТМТД (8—9
г на 1 кг). У боротьбі проти вірусних захворювань добрі результати дає
обробка його 20 % – ним розчином соляної кислоти протягом 30 хв.

Для одержання дружних і рівномірних сходів, підвищення врожайності,
надходження продукції в ранні строки насіння обробляють солями
мікроелементів і біологічно активних речовин. Намочують його при
кімнатній температурі у розчинах такої концентрації, г на 1 л: борної
кислоти— 0,1—0,3, марганцевокислого калію — 0,5—1, мідного купоросу —
0,01—0,05, сульфату цинку — 0,2—0,5, молібдено-кислого амонію — 0,5—1,
метиленової сині —0,3 — 0,5, а янтарної кислоти — 17 мг. Розчину
наливають стільки, щоб покривалося насіння. Для обробки насіння
використовують також 0,003—0,006 %-ний розчин гетероауксину.

Перед сівбою також важливо загартувати насіння змінними температурами.
При цьому підвищуються його посівні якості (схожість та енергія
проростання) і стійкість рослин проти заморозків. Спочатку насіння
намочують у воді (75 % води від об’єму насіння) протягом доби при
кімнатній температурі. Після того як воно набубнявіє, витримують 12 год.
у льодовні або в холодильнику при температурі мінус 1 — 2 °С, а потім
знову 12 год. при кімнатній температурі (20—22 °С). Так змінними
температурами на насіння впливають 15 — 20 днів. Цей прийом поєднують із
загартуванням розсади, що робить її ще більш стійкою проти знижених
температур після висаджування у відкритий грунт.

Щоб уникнути проріджування сіянців, зменшити витрати насіння, його
дражують. Дражоване насіння в 6—8 разів більше, ніж звичайне, а тому
його можна висіяти рівномірно по площі. Сходи, одержані від такого
насіння, швидко розвиваються, а врожайність помідорів підвищується. Для
дражування використовують торф, який має слабокислу або нейтральну
реакцію (рН 6,5—7). Розмір частинок 0,20—0,25 мм. Додають
порошкоподібний суперфосфат, розмелений до частинок 0,15—0,25 мм, з
розрахунку 15—20 г на 1 кг сухого торфу. Як клейку речовину
використовують 8—10 %-ний розчин бентонітової глини або 0,05 %-ний
розчин поліакриламіду, 1,5 %-ний пектиновий клей чи 2 %-ний крохмальний
клейстер та ін. На 1 л клейкого розчину додають 1 — 1,2 г аміачної
селітри і 1,2—1,5 г сульфату калію та мікроелементи, мг: сульфатів
марганцю 40, міді 10, борної кислоти 40. При дражуванні на 1 кг насіння
витрачають 6—7 кг сухої суміші та 4—5 л клейкого розчину.

Насіння, яке будуть дражувати, калібрують за питомою масою і засипають
по 5 — 7 кг у дражиратор ДР-5 чи інший. Зволожене клейким розчином
(120—150 мл на 1 кг) насіння обпудрюють сумішшю торфу з добривами
(70—100 г). Так повторюють декілька разів під час обертання дражиратора.
Драже висушують до вологості 7—8 % і висівають у відкритий грунт або
парники. Враховуючи переваги сівби дражованим насінням, слід пам’ятати,
що для одержання дружних сходів вологість грунту повинна бути не нижчою
60—70 % НВ. У сухому ґрунті затримується розкладання оболонки драже, а в
перезволоженому погіршується кисневий обмін, що призводить до зрідження
сходів.

Намочують та пророщують насіння при температурі 18—20 °С. Насіння
помідорів набубнявіє через 24—36 год. Після цього його розстилають
тонким шаром, накривають мішковиною і витримують при температурі 18—20
°С до початку проростання. Проросле насіння провітрюють і висівають у
вологий грунт.

Підвищити посівні якості насіння та активізувати фізіолого-біохімічні
процеси в ньому можна методом барботування. Для цього його витримують
при температурі 20—25 °С у воді, яка постійно аерується киснем або
повітрям протягом 18—24 год. Використовують барботатор, виготовлений з
нержавіючої сталі. Щоб насіння не осідало на дно посудини, в бак
встановлюють сітку, а під нею монтують наждачне коло для розсікання
кисню. Додатково встановлюють мішалку, яка постійно перемішує насіння з
киснем і прискорює процес барботування.

Відразу після барботування насіння доцільно підсушити до сипучого стану
і висіяти у вологий грунт. Якщо цього не зробити, навіть при
короткочасному зберіганні схожість насіння, що наклюнулося і проросло,
знижується на 15—20 %. У виробничих умовах таке насіння висівають у
грунт з вологістю, не нижчою 60—70 % НВ. За таких умов польова схожість
його підвищується на 10—15 %> сходи з’являються на 3—5 днів раніше,
підвищується ранній врожай.

Вирощування розсади

Розсаду масових строків садіння в основному вирощують без пікірування.
Насіння висівають у грунт теплиць, обладнаних системою обігрівання
повітря. Грунт готують з осені: збирають рештки рослин, знезаражують їх,
проводять глибоке розпушення, обробляють площу карбатіоном. Органічні
добрива вносять розкидачем з розрахунку ЗО % за об’ємом на
10-сантимет-ровий шар: перегною — 27 кг, торфу 9 — 10 кг на 1 м2.
Загортають добрива на глибину 10 см електрофрезою ФС-0,7 або
комбінованим агрегатом АМР-1,5. За даними УНДІОБ, внесення перегною
можна замінити 1,2 кг солом’яної січки, що також становить ЗО % за
об’ємом на 10-сантиметро-вий шар.

Теплиці укривають плівкою за 2—3 тижні до висіву насіння В Лісостепу це
припадає на першу декаду березня. За 3—4 дні до висіву насіння в грунт
вносять мінеральні добрива, г/м2: аміачної селітри 25 — ЗО, суперфосфату
— 50—60, сульфату калію — 15—20. Для боротьби з бур’янами за 2—3 дні до
сівби вносять рамрод (5,5 — 6 кг/га) або тилам (4 кг/га діючої
речовини).

За рекомендаціями УНДІОБ (Шульгіна Л. М., 1976), для одержання
35—40-ден-ної розсади насіння висівають у грунт теплиці у Лісостепу
20—25 березня, на Поліссі — на п’ять днів пізніше, у Степу — на 6—12
днів раніше. Глибина загортання насіння— 1,5—2 см, ширина міжрядь 6—10
або 12—14 см, норма висіву—1,5—2 г на 1 м2. Сіють сівалками ПРСМ.-7.
Передполивну вологість ґрунту в період з’явлення сходів підтримують на
рівні 70—75 % НВ. Після з’явлення сходів сіянці витримують
(загартовують) протягом 4—7 днів при температурі — вночі 7—9 і вдень
ІЗ—15 °С. Середню температуру повітря при вирощуванні розсади масових
строків садіння після загартування сіянців і до загартування розсади
підтримують на рівні 14—15 °С, при нічній температурі 10—12 і денній: в
сонячну погоду 21—23 °С і в хмарну — 17 — 19 °С. В цей період польову
вологість субстратів підтримують на рівні 55—60 % НВ.

За 10 днів до висаджування у відкритий грунт розсаду починають готувати.
Знижують температуру вночі до 6—10 та вдень до 12—15 °С, полотна плівки
знімають по сфері теплиці через одне, тобто при ЗО — 50 %-ній
вентиляції. Під час випадання опадів або при зниженні температури вночі
до мінус 2—З °С теплицю накривають плівкою. Перед початком загартування
розсаду поливають, доводячи вологість ґрунту до 80 % НВ. Під час самого
загартування розсаду не поливають. Для поліпшення фізіолого-біохімічних
якостей та підвищення холодостійкості її за 1—2 дні до висаджування
підживлюють мінеральними добривами з підвищеною кількістю солей
калію.

Для цього в 10 л води розчиняють 10 г аміачної селітри, 40 —
суперфосфату та 60 — 80 г сульфату калію. Цією кількістю розчину
підживлюють розсаду на площі 1,5 м2 з наступним поливом, доводячи
вологість ґрунту до 100 % НВ. За 5—7 днів до висаджування, щоб підвищити
стійкість проти ураження фітофторозом, розсаду обробляють 1 %-ною
бордоською рідиною або 0,1 %-ним розчином мідного купоросу з розрахунку
1 л на 1,5 м2.

Стандартна 35—40-денна розсада перед висаджуванням повинна мати висоту
(до точки росту) 20—25 см, 6—8 листків, масу надземної частини 13—16 г,
масу коріння 0,6—1 г. Вихід розсади становить 200 — 210 шт. з 1 м2.
Дотримання такої технології сприяє одержанню загартованої, гармонійно
розвинутої розсади, придатної для висаджування механізованим способом.

Успіх вирощування розсади помідорів у парниках залежить від своєчасного
проведення підготовчих робіт.

Для обігрівання парників використовують лише свіжий неперепрілий гній.
На раму потрібно 0,7—0,9 т гною для ранніх, 0,5—0,6 — для середніх і
0,3—0,4 т для пізніх парників. Заготовляти біопаливо слід розпочинати
восени. Його зберігають у буртах, добре ущільнюють і вкривають соломою,
яку потім додають до гною. За 10 — 15 днів до набивання парників гній
перебивають, укладаючи його більш пухко в новий бурт. Для кращого
горіння додають 12—14 кг аміачної селітри з розрахунку на 1 м3. Якщо
гній погано горить, його знову

перебивають, змішуючи холодний з розігрітим раніше. Використовують також
штучне розігрівання: заливають у бурти гарячу воду (80—90°С), закладають
гніздами гарячий кінський гній або розігріте каміння, запалюють в
гніздах дрова.

Суміші біопалива можуть бути такими, %: кінського гною 40—50 і
органічного сміття 50—60; кінського гною 40—50, гною великої рогатої
худоби 30—40 і деревної тирси або торфу 20—ЗО; гною великої рогатої
худоби — 65—70 та деревної тирси ЗО — 35; кінського гною 50, гною
великої рогатої худоби ЗО, свинячого гною 20; кінського гною ЗО, гною
великої рогатої худоби 25, свинячого гною 25 та верхового торфу 20; гною
великої рогатої худоби 50, органічного сміття 50.

За 8—10 днів до висіву насіння або пікірування сіянців парники набивають
біопаливом. Перед цим котлован очищають від снігу і льоду, на дно і з
боків укладають солому шаром 10—15 см. Розігріте біопаливо укладають
рівним шаром, злегка ущільнюючи по всій поверхні. Потім парники
накривають рамами, а зверху матами в 2—3 шари. Через 3—4 дні, коли гній
у парнику розігріється, його засипають сумішшю (1 частина землі +1
частина перегною) шаром до 12—15 см. При вирощуванні розсади в горщечках
шар суміші може бути меншим — 4—5 см. За рекомендаціями УНДІОБ, розсаду
ранніх помідорів краще висаджувати по дві рослини у перегнійно-земляних,
торфоперегнійних або пластмасових горщечках 8x8x8 см до 45—50-денного
віку чи по дві рослини в горщечках 10X10X10 см до 55—60-денного
віку.

Перегнійно-земляні горщечки виготовляють з 5—8 частин перепрілого гною і
однієї частини землі, а торфоперегнійні — з З частин торфу і
однієї частини перегною. Крім того, до поживної суміші додають
мінеральні добрива і мікроелементи. На 1 м3 суміші беруть 1,5—2 кг
аміачної селітри, 2—4 — суперфосфату і 1—1,5 кг сульфату калію, а
також мікроелементи — 1,5—2 г борної кислоти та по 1—1,5 г
сульфатів цинку і марганцю.

Для виготовлення горщечків і кубиків використовують верстати різних
конструкцій. Торфоперегнійні і перегнійно-земляні горщечки
можна виготовляти на ротаційному верстаті ИГ-9М
конструкції Українського науково-дослідного інституту
сільськогосподарського машинобудування (УІСГОМ), який працює від
вала відбору потужності трактора Т-25А або електричного двигуна
потужністю 4,5 кВт. На цьому верстаті за 1 год. роботи
можна виготовити 9 тис. горщечків розміром8X8X8 см.

Заслуговує на увагу також переносний ручний верстат ПАГ-8-12 конструкції
Науково-дослідного інституту овочевого господарства (НДІОГ) для
виготовлення перегнійно-земляних кубиків розміром 8x8X8 см безпосередньо
в парниках і на стелажах теплиць. Продуктивність такого верстата — 40
тис. кубиків за день.

На верстаті ИГТ-10 за зміну 19 працівників виготовляють і встановлюють
42 тис.

горщечків 6x6X6 см, в які пікірують розсаду. Затрати праці на ці
операції становлять 6,88 людино-години на 1 Тис. шт., в тому числі на
виготовлення— 1,05 людино-години.

Горщечки можна виготовляти заздалегідь і зберігати у приміщенні (у
штабелях), щоб вони не промерзли. Проте пікірувати сіянці краще у тільки
що виготовлені горщечки або кубики безпосередньо в теплиці, де буде
вирощуватися розсада.

Для висіву беруть лише кондиційне насіння, відсортоване у 5 %-ному
розчині кухонної солі та протруєне у 1 %-ному розчині марганцевокислого
калію протягом 20 хв або у 20 %-ному розчині соляної кислоти (експозиція
ЗО хв). Безпосередньо перед сівбою насіння обробляють препаратом ТМТД (4
г на 1 кг насіння).

Сіють, коли у парниках після засипання суміші температура повітря
досягне 20 — 25 °С, загущеним способом з таким розрахунком, щоб з однієї
рами мати 1500—1800 сіянців. Під раму висівають 10—15 г насіння на
відстані 3 см. Висіяне насіння присипають шаром грунтосуміші (0,5—1 см)
і поливають. Сіяти можна сівалками ПРСМ-7, СПО-22, СОП-43. При наявності
в господарстві розвідних теплиць сіянці вирощують безпосередньо у
теплиці, тоді норму висіву знижують до 7—10 г на 1 м2, а при вирощуванні
розсади без пікірування — до 4 — 5 г на раму. Оптимальним для ранніх
помідорів є строк сівби 25—28 лютого, середніх— 5—10 березня, а
пізніх—10—20 березня.

Після сівби парники вкривають матами на 3—4 дні. При проростанні насіння
температуру підтримують на рівні 25—28 °С, а з появою сходів на 5—7 діб
її знижують до 8—12 °С вдень і 8—10 °С вночі. Сіянці поливають теплою
водою (22—25 °С) у першій половині дня.

Пікірують сіянці при появі у рослин 2 — З справжніх листків у зволожені
і прогріті до температури 22—25 °С горщечки або у парники. Висаджені
рослини засипають землею до сім’ядольних листочків і злегка притискують
пальцями. Горщечки з пікірованою розсадою переносять у теплі парники по
250—400 шт. під раму. Проміжки між горщечками заповнюють ґрунтовою
сумішшю. При вирощуванні безгорщечкової розсади сіянці пікірують
безпосередньо у грунт парника з площею живлення 6×7 або 7×7 см.
Пікіровану розсаду добре поливають теплою водою, накривають рамами і
притінюють матами на 2—3 доби.

Якщо вирощують непікіровану розсаду, сіянці проривають на відстань 6—8
см, залишаючи під рамою 400 рослин. Через 10 — 15 днів рослини
підсипають свіжою землею шаром 2 см. При потребі підсипання повторюють
(через 10—12 днів після першого). Молоді рослини спочатку поливають
теплою водою з розрахунку 5 л на одну раму, а при підростанні їх норму
води збільшують до 10—15 л.

Після пікірування сіянців або проривки (через 7—10 днів) розсади
проводять перше підживлення. Під парникову раму вносять 40 г
суперфосфату, 5 — аміачної селітри і 12 г сульфату калію. Друге і
третє підживлення проводять через 10 днів після попереднього. Дози
добрив подвоюють порівняно з першим підживленням. Подальший догляд за
розсадою такий, як і при вирощуванні у плівкових теплицях.

Для поліпшення якості розсади, а також запобігання її переростанню
застосовують 0,2 %-ний розчин хлорхолінхлориду (туру). Поливають розсаду
в фазі 3—4/ГО справжнього листка. Розчин препарату заливають чистою
водою з розрахунку 1 л на 1 м2. Вдруге розсаду обробляють так само,
через 7 днів після першої обробки. Якість розсади, обробленої
хлорхолінхлоридом, значно поліпшується .

Висаджування розсади в грунт

Масове висаджування розсади помідорів у відкритий грунт можна
розпочинати тоді, коли настане потепління навесні і на поверхні ґрунту
мине загроза повернення заморозків нижче мінус З °С. Поряд з потребою
висаджувати розсаду в строк слід мати на увазі також і те, що запізнення
затримує надходження продукції і знижує врожайність на 15—20%- Строки
садіння помідорів у різних зонах України неоднакові: у південних районах
її висаджують раніше, а в північних — пізніше .

У день вибирання розсаду поливають для кращого збереження коренів. У цей
час її сортують за розміром і якістю. Пошкоджену шкідниками і уражену
хворобами, а також поламану вибраковують, недорозвинену залишають на
дорощування. Якщо розсада не вирівняна за висотою, спочатку вибирають
велику, а потім меншого розміру. Неоднакові за розміром рослини
розвиваються нерівномірно, що призводить до значних втрат врожаю при
збиранні механізованим способом.

Щоб мати ранню продукцію, що особливо важливо у приміських зонах, на
частині площі розсаду висаджують на 15—20 днів раніше. Для цього
вибирають ділянки на південних схилах з легкими ґрунтами, захищені від
холодних вітрів. Використовують ранньостиглі (Ранній , Агата, Застава,
Перемога , Утро, Іскорка, Світанок, Білий налив , Київський ) сорти
помідорів. Розсаду висаджують у другій половині квітня віком 55—65 днів.

У багатьох районах степової зони впроваджується пізня культура
помідорів, метою якої є збільшення валових зборів плодів восени, коли
вже їх мало надходить від ранніх і середніх строків садіння. З цією
метою використовують великоплідні, високоврожайні сорти: Драгоценность,
Зарніца, Факел, Єрмак, Волгоградський, Волгоахтубінський, Новинка
Придністров’я та ін. Розсаду вирощують у парниках або плівкових теплицях
протягом 40—45 днів. Висаджують її в грунт у кінці травня — на початку
червня. Якщо це безрозсадна культура, насіння висівають у середині
квітня. У степових районах республіки, де осінні приморозки настають
пізно, масове збирання плодів триває з кінця серпня до середини
листопада.

Садять помідори стрічковим способом за схемами 50 + 90, 60+120, 50+110
см, а також з шириною міжрядь 90 і 140 см. При цих схемах садіння
рослинам забезпечуються оптимальні площі живлення, достатнє сонячне
освітлення і максимальний обробіток міжрядь. Залежно від сорту й типу
куща рослини у рядку розміщують на відстань 17—35 см. Розсаду
штамбових і напівштамбових сортів з компактним типом куща висаджують
на відстань 20—25 см, що забезпечує густоту 57—71 тис. рослин на 1
га. Рослини сортів із звичайним і детермінантним середньо- і
сильнорозгалуженним кущем садять з відстанями ЗО—35 см, що дає змогу
мати на 1 га 40—47 тис. рослин.

Наприклад, рослини сортів Київський 139, Світанок, Агата, Зарніца,
Застава, Ранній 83, Білий налив 241, Утро, Заказний 280, Факел краще
розміщувати за схемами 90×35—40, (50+90) ХЗО, (50+110) Х25 см; Донецький
3/2-1, Факел, Драгоценность 341, Єрмак, Новичок— (50+110) Х20—25,
(60+120)Х20 см; Волгоградський 5/95, Волгоахтубінський, Новинка
Придністров’я – (50+110) X 35, (60+120) ХЗО, 140Х

X17—20 см.

Найефективнішим і економічно вигідним є машинний спосіб садіння розсади
розсадосадильними машинами СК.Н-6 або СК.Н-6А. їх агрегатують з
тракторами класу 1,4 чи 3. Агрегат обслуговують тракторист, машиніст,
шість або дванадцять садильників і три оправники. При механізованому
садінні затрати праці скорочуються від 200—250 до 50—60 людино-годин на
1 га. Крім того, при ньому розсада краще приживається, забезпечується
прямолінійність рядків, що дає змогу надалі використовувати на
операціях з догляду за рослинами комплекс машин з шириною захвату 4,2 і
5,6 м (культиватори КОР-4,2 і КРН-5,6; збиральні платформи ПТ-3,5, ПОУ,
ТПО-50, АУС-1; томатозбиральні комбайни СКТ-2, СКТ-2А та інші машини з
підвищеною швидкістю руху).

Ширина захвату вказаних машин дає змогу розмістити робочі органи в три
пари і обробляти за один прохід три стрічки. Відстань між рослинами в
рядках, залежно від густоти садіння, встановлюють переміщенням
затискачів садильного агрегату.

Розсада для машинного садіння повинна бути міцною, висотою близько 18—20
см (від кореневої шийки до верхнього листка). Переросла розсада для
садіння машиною не придатна. Навіть при дотриманні всіх вимог садіння
розсади частина рослин не приживається і випадає. Для кращого приживання
розсади в південних районах України за 2—3 доби до її садіння проводять
вологозарядковий полив нормою 250—300 м3/га. Для цього тимчасові
зрошувачі нарізають канавокопачами КОР-500 або МК-16, які агрегатують з
трактором Т-130. Перший канал нарізають на відстані 55 м від краю поля,
наступні через кожні 110 м від гідрантів зрошувальної мережі. Глибина
зрошувача становить 1 м, ширина по дну — 0,6, по верху — 2,6 м.

Спеціалізовані на виробництві овочів господарства широко застосовують
груповий метод садіння розсади помідорів з одночасним нарізанням
напрямних щілин.

Організація праці при цьому набуває особливого значення. У більшості
господарств на цей час укомплектовують чотири розсадосадильних агрегати,
які працюють у дві зміни. Перед початком роботи з лівого боку зрошувача
провішують лінію для першого проходу агрегату на відстані 4 м, а з
правого— на 7,1 м від центра зрошувача. За першим агрегатом по сліду
маркера або напрямних щілин, нарізаних при стрічковому внесенні
гербіцидів, рухається другий на відстані 15—20 м.

Якщо при внесенні гербіцидів глибину напрямних щілин не вдалося довести
до оптимальної (25—27 см), тоді це здійснюють при садінні. Одночасно на
полі працює чотири агрегати, два зліва від зрошувача, два — справа. Для
кращого приживання розсади проводять післясадивний полив нормою 250—300
м3/га. Роблять це переобладнаним дощувальним агрегатом ДДА-ЮОМА на
ширину захвату двох розсадосадильних машин після п’ятого проходу (42—45
м)з обох боків зрошувача. На таку відстань з обох боків від центра
зрошувача насадки залишають відкритими, а всі інші закривають гумовими
затискачами.

Комплексне застосування машин при високому рівні організації праці,
своєчасне підвезення розсади, до- і післясадивний полив забезпечують
приживання розсади на 92—95 %. Середньоденний виробіток за таких умов
досягає 3,9—4,2 га на один агрегат при нормі 2,4 га.

В Україні садять і сіють помідори для механізованого збирання стрічковим
способом. Перевага стрічкового розміщення рослин полягає у можливості в
широких міжряддях проводити механізоване розпушування ґрунту, а також
підживлення у той період росту рослин, коли при звичайному рядковому
розміщенні це зробити вже неможливо через змикання надземної маси
рослин. При стрічковому садінні помідорів значно підвищується рівень
механізації виробничих процесів і створюються кращі умови для роботи
томатозбиральних комплексів.

Останнім часом у багатьох господарствах застосовують широкорядний спосіб
садіння помідорів за схемами 90×20—25 і 140 X ХІ5—20 см. Для збільшення
кількості рослин на 1 га висаджують по дві рослини в гніздо. Такий
спосіб садіння значно спрощує керування тракторним агрегатом, який
рухається по напрямних щілинах під час догляду за рослинами, дає змогу
застосовувати ротаційні робочі органи й широкозахватні плоскорізи
конструкції ВНДІЗОБ для боротьби з бур’янами.

Широкорядний спосіб садіння застосовують в основному при вирощуванні
помідорів для споживання у свіжому вигляді, які збирають вручну і за
допомогою платформ та широкозахватних транспортерів.

Догляд за рослинами

Важливою умовою росту і формування врожаю помідорів після висаджування
розсади в грунт є своєчасність проведення заходів з догляду за
рослинами.

На 3—4-у добу після садіння для кращого приживання помідори поливають
нормою 300 м3/га, а через 5—6 днів (після підсаджування рослин, що
випали) полив повторюють. В умовах Лісостепу під час цвітіння помідори
поливають один раз нормою 300—350, а в період плодоношення — 2—3 рази
нормою 450—500 м3/га. У період достигання плодів (залежно від погодних
умов) проводять ще 1—2 поливи нормою 500 м3/га.

У степових районах розсаду висаджують у відкритий грунт відразу після
вологоза-рядкового поливу, в усіх інших випадках полив проводять не
пізніше як через 1 год після садіння. У перший період розвитку рослин
вологість ґрунту підтримують на рівні 70 % НВ, чого досягають 1—2
поливами нормою 400 м3/га. Під час зав’язування та формування плодів
вологість має становити 80 % НВ. Для цього у південному Степу слід
проводити 6—8, а в північному Степу — 3—5 поливів нормою 400 — 450
м3/га.

Основним способом поливу є дощування за допомогою двоконсольного
агрегату ДДА-100 МА або середньоструминних дощувальних машин «Фрегат»,
«Днепр», «Волжанка».

Зрошення безрозсадних помідорів має свої особливості. Полив проводять
тільки дощуванням з насадками малої інтенсивності дощу.

Крім підтримання оптимального рівня вологості ґрунту, істотного значення
набуває забезпечення кореневої системи рослин повітрям. Тому після
висаджування рослин і післясадивного поливу розпушують міжряддя
тракторними культиваторами-підживлювачами — КОР-4,2 і КРН-5,6,
обладнаними стрілчастими лапами в широких міжряддях та
долотоподібними у вузьких. Глибина розпушування має становити 6 — 8
см. Вдруге розпушують міжряддя через 10—12 днів після першого
розпушування на глибину 10—12 см. На зрошуваних землях міжряддя
розпушують після кожного поливу. Захисна зона при першому і другому
обробітках становить 7—10, при наступних— 12—15 см.

За вегетаційний період при стрічковому способі вирощування помідорів до
змикання рядків у вузьких міжряддях вдається провести 3—4 обробітки
ґрунту, а в широких — 4—5.

Для боротьби з бур’янами у захисних зонах та рядках при міжрядних
обробітках використовують полицеві загортачі, а на широкорядних
посівах ротаційні робочі органи.

У міжряддях бур’яни знищують за допомогою широкозахватних плоскорізів.

Перший раз полицеві загортачі та ротори застосовують через 5—7 днів
після садіння розсади. При цьому розпушується грунт у міжряддях і
присипаються бур’яни в рядках. Якщо після поливу грунт у міжряддях
ущільнений, спочатку міжряддя розпушують тракторними культиваторами
КОР-4,2 чи КРН-5,6, з стрілчастими лапами у широких міжряддях та
долотоподібними у вузьких. Другий раз полицеві загортачі і ротори
застосовують через 10—12 днів після першого (грунт обробляють на глибину
8—10 см). При цьому слідкують, щоб бур’яни не переросли (не були вищі
4—5 см). При потребі ці робочі органи використовують і третій раз.
Триразове застосування полицевих загортачів чи роторів дає змогу майже
повністю знищити бур’яни в рядках. Але при цьому в рядках утворюються
гребені з ґрунту висотою до 6—8 см, що значно ускладнює роботу
томатозбиральних комбайнів.

Коли кущі помідорів розростуться, бур’яни в міжряддях знищують за
допомогою широкозахватних плоскорізів. Зменшення захисної зони до 3—5 см
дає змогу збільшити площу механізованого обробітку міжрядь до 95 % і
проводити роботи з обробітку ґрунту в міжряддях до кінця вегетації
рослин. За вегетаційний період встигають провести три обробітки ґрунту
полицевими загортачами або роторами і 4—6 плоскорізами.

Застосування роторів і плоскорізів на догляді за помідорами при
широкорядному способі вирощування дає змогу заощадити 18—20 людино-годин
і 8—10 крб. на кожному гектарі посіву.

Для економного витрачання води перед третім і четвертим вегетаційними
поливами нарізають щілини щілинорізом ЩУН-2,5 на глибину 22—24 см.

Одночасно з міжрядним обробітком грунт розпушують і в рядках
прополюванням вручну з одночасним виполюванням бур’янів.

Подальший догляд за рослинами полягає в захисті їх від хвороб і
шкідників, застосуванні регуляторів росту.

Система заходів боротьби з хворобами і шкідниками, типові схеми
вирощування розсадних помідорів в умовах Лісостепу і безрозсадних у
степовій зоні Української РСР наведено в таблицях 5, 6, 7.

Вирощування ранніх помідорів

Мета — одержати стиглі плоди на 20— 25 днів раніше звичайних строків.
При вирощуванні ранніх помідорів важливо правильно вибрати ділянку та
підібрати ранньостиглі сорти. Ділянка має бути добре захищеною від
панівних та північних вітрів лісосмугами, будовами чи штучними
огорожами, мати південний схил, легкі супіщані або суглинкові ґрунти.
Рівень залягання підґрунтових вод не повинен перевищувати 1,5—2 м від
поверхні. Восени вносять гній (40 т/га) та мінеральні добрива: аміачну
селітру (4—5 ц/га), суперфосфат (5—6) та калійну сіль (1,5—2 ц/га),
після чого проводять глибоку оранку.

Кращими для вирощування ранніх помідорів у відкритому ґрунті є сорти
Ранній 83, Перемога 165, Світанок, Київський 139, Агата, Застава, Білий
налив 241.

В Українській РСР помідори вирощують на утепленому грунті з
використанням біопалива, на утеплених грядах, гребенях. Застосовують
також утеплені ями і тимчасове накриття рослин солом’яними матами,
мульчпапером, плівкою, утеплений грунт на технічному підігріві талої
води або паром низького тиску (0,2—0,4 атм.).

У виробничих умовах частіше застосовують найпростіші тимчасові плівкові
укриття. Ділянку заздалегідь підготовляють. Після закривання вологи
грунт культивують на глибину 14—16 см з одночасним внесенням гербіциду
трефлану (1,5— 1,8 кг/га д. р.), налагоджують водопостачання.

Розсаду вирощують у торфоперегнійних чи перегнійно-земляних горщечках
розміром 8X8 або 10X10 см до 55—60-денного віку.

Щоб захистити рослини від ураження фітофторозом, за 5—7 днів до садіння
розсади під плівкові укриття її обробляють 0,3 %-ним розчином цинебу.

Висаджують розсаду в другій декаді квітня за схемою (50+90) X 25—35 см
залежно від сорту.

Тунельні каркасні укриття монтують з напівовальних дужок з лози або
металевої катанки, прута товщиною 0,6×0,8 см і довжиною 160—180 см. На 1
га потрібно 6 тис. таких дужок. Зігнуті дужки встановлюють поперек
стрічки висаджених рослин через кожні 1,5 м. Ширина укриття має
становити внизу 0,7 м, висота 0,6 м, довжина довільна. Зверху і з боків
дужки зв’язують шпагатом або дротом. На кінцях каркасів дріт чи шпагат
закріплюють кілочками. На каркас накладають плівку товщиною 120 — 150
мк. Ширина полотна має становити 140—160 см. Один край його присипають
землею, а до другого прибивають дерев’яні рейки, на які намотують плівку
для вентиляції. Для кращого кріплення плівки зверху додатково
встановлюють дужки через кожні 2—3 м.

Вентилюють підніманням плівки з кінців каркасу та з боку, закріплюючи її
між двома дужками.

У районах з підвищеною кількістю опадів помідори рекомендується
вирощувати під плівковим укриттям.

Догляд за рослинами під плівковим укриттям включає поливи, розпушування,
провітрювання, захист від хвороб. Перед зняттям плівки проводять
вентиляцію протягом 3—4 днів. Укриття знімають з рослин у вечірні години
при встановленні температури повітря не нижче 11—12°С.

Вирощування помідорів під плівковим укриттям пов’язане із значними
витратами, тому підготовчі роботи треба проводити дуже старанно.

Досвід роботи овочівників господарства «Саки» Кримської, «Харківська
овочева фабрика» Харківської, «Спартак» Донецької областей підтверджує
високу ефективність вирощування помідорів під плівковим
укриттям.

У багатьох господарствах загартовану розсаду 65—70-денного віку
висаджують безпосередньо у відкритий грунт з 15 по 25 квітня. Догляд за
рослинами до настання стійкої теплої погоди полягає в захисті від
заморозків. Для цього їх обкурюють димом, спалюючи паки соломи або
купи сухого гною. Із засобів індивідуального захисту рослин помідора від
заморозків використовують паперові ковпачки, гончарні муфти, скло тощо.

Для групового захисту рослин застосовують світлочутливі плівки
(перфольну і поліетиленову).

Ефективним засобом боротьби із заморозками на великих площах є
дощування. Норма витрати води при цьому має становити 40—50 м3/га.

Дощування треба розпочинати при температурі 0°С і продовжувати доти,
поки вона почне підвищуватися. Протягом вегетації рослини поливають,
підживлюють, розпушують грунт, знищують бур’яни.

Щоб зменшити обпадання квіток, а також прискорити ріст і достигання
плодів, доцільно обробляти перші 2—3 китиці стимулятором росту 2,4-ДУ.
Ефективнішим щодо цього є обприскування рослин гідрелом або декстрелом
на початку достигання плодів. Норма витрати — 5 л гідрелу або 2 кг
декстрелу на 1 га, витрати робочої рідини—450—600 л/га. Плоди при цьому
достигають на 10—12 днів раніше, а кількість червоних збільшується на
27—38 %.

Так, у радгоспі «Кременчуцький» Полтавської області, де помідори сорту
Ранній 83 щорічно вирощують на площі 2—5 га, при обробці рослин гідрелом
з розрахунку 4 л препарату на 1 га одержують 500—520 ц/га плодів, в тому
числі на 10— 15 липня — 230—250 ц/га. Кожен гектар дає 8,4—10,6 тис.
крб. чистого доходу.

Радгосп «Харківська овочева фабрика» вирощує помідори під тимчасовим
плівковим укриттям з 1982 р. У 1986 р. за такою технологією тут
вирощували помідори уже на площі 23 га і одержали 619 ц/га плодів, в
тому числі ранньої продукції — 300 — 350 ц/га (на 1,08). Вирощують сорти
Ранній 83 і Перемога 165. Перевагу віддають сорту Перемога 165. Розсаду
вирощують у торфоперегнійних горщечках розміром 8Х Х8 см у плівкових з
повітряним обігрівом теплицях. Під плівкові укриття розсаду віком 50—55
днів висаджують у середині другої декади квітня. Враховуючи
трудомісткість цієї технології, в радгоспі особливу увагу приділяють
організації праці. На встановленні каркасних дужок і накладанні плівки
зайняті лише чоловіки. За кожною робітницею на період по догляду за
рослинами і збирання врожаю закріплюють площу 0,25 га.

Ефективність цього способу вирощування помідорів висока. Так,
собівартість 1 ц плодів становить 18 крб. 70 коп. при реалізаційній ціні
29 крб. 72 коп., а затрати праці 5,2 людино-години. Кожний з 23 га дав
6024 крб. чистого доходу.

Безрозсадна культура помідорів

В Україні безрозсадний спосіб вирощування помідорів застосовують
переважно у південних областях і в зонах консервної промисловості. Цей
спосіб дає змогу збільшити виробництво пізніх помідорів, подовжити
період їх надходження в торговельну мережу і на консервні підприємства.
Вирощують ранньо- і середньостиглі сорти на площі, не більшій 50—60 %
від загальної. Підбирають сорти, в яких кущ мало розгалужується,
компактний, відповідає умовам машинного збирання, а плоди придатні для
переробки.

Успіх вирощування помідорів безрозсадним способом значною мірою залежить
від своєчасного і високоякісного проведення всіх робіт і правильного
підбору сортів. Кращими попередниками є озима пшениця, огірки, цибуля.

Після збирання попередників стерню лущать на глибину 8—10 см дисковими
лущильниками ЛДГ-10 або ЛДГ-21 у двох напрямках. Для прискорення появи
сходів бур’янів проводять провокаційний полив нормою 250—300 м3/га.
Сходи бур’янів знищують повторним лущенням стерні плугом-лущильником на
глибину 16—18 см. Цим створюються сприятливі умови для експлуатаційного
вирівнювання поля, яке роблять у двох напрямках планувальниками П-2,8,
ПА-3 або П-4.

Для одержання високих і сталих урожаїв помідорів в умовах зрошення на
темно-каштанових ґрунтах степової зони Української РСР вносять
мінеральні добрива— Мі2оРі8оКбо- Навантажують добрива навантажувачем
ПЗ-0.8Б. Якщо добрива злежалися, їх подрібнюють подрібнювачєм ИСУ-4.
Орють грунт на глибину 27—ЗО см плугом ПН-4-35С. Рання оранка дає змогу
провести в літньо-осінній період 2—3 культивації паровими культиваторами
КПС-4 на глибину 12—14 см, вирівняти поверхню поля і значною мірою
знищити бур’яни. Для створення запасу вологи в ґрунті проводять полив
нормою 600—800 м3/га. Перед замерзанням ґрунту зяб культивують на
глибину 16—18 см чизель-культиватором ЧКУ-4.

Для поліпшення меліоративного стану верхнього шару по мерзлоталому
ґрунту поверхнево вносять гіпс (2—3 т/га).

Рано навесні для збереження запасів вологи в ґрунті зяб 2—3 рази
боронують важкими боронами БЗСС-1,0 в агрегаті з трактором Т-75.

Передпосівний обробіток ґрунту під безрозсадні помідори проводять з
одночасним внесенням гербіцидів комбінованим агрегатом, який
складається з трактора «Беларусь», підживлювача-обприскувача ПОУ,
важких борін БЗТС-1,0 та зчіпки С-11У або СП-16. Агрегат можна
комплектувати і з тракторами класу тяги З (Т-75 + ПОУ + С-11У+
БЗТС-1,0). Гербіциди трефлан (0,6 кг/га) вносять за
12—15 або тилам (5 кг/га д. р.) за 1—2 дні до сівби. Витрата робочої
рідини становить 350—400 л/га.

Агрегат для виконання 2—3 операцій (передпосівного обробітку ґрунту,
внесення гербіцидів та загортання їх у грунт) комплектується з таким
розрахунком, щоб штанга обприскувача була попереду робочих органів
(борін), що дає змогу розчин гербіциду відразу загорнути в грунт. Борони
монтують у два сліди для кращої розробки верхнього шару ґрунту, що
сприяє рівномірному внесенню гербіциду та загортанню на глибину 5—6 см.

При сівбі помідорів широкорядним способом з міжряддями 90 і 140 см
гербіциди вносять стрічковим способом з допомогою пристосувань
конструкції ВНДІЗОБ. Ширина стрічки має становити 25 см.

Кращими при безрозсадній культурі помідорів є районовані сорти:
ранньостиглі — Київський, Ранній , Агата, Білий налив , Евріка,
Іскорка, Застава, Світанок; середньопізній — Волгоградський ;
середньоранні— Донецький , Драгоценность , Зарніца. З сортів,
придатних для механізованого збирання, висівають: Салют, Новичок,
Леб’яжинський, Факел, Єрмак, Новинка Придністров’я — вітчизняної
селекції та Чіко III, Колджей, Нью-Йоркер, ВФ-10, Кемпбелл 34 —
іноземного походження. Перспективними є сорти Олімпієць і Прометей,
Богданівський, Смілянський та гібриди Р-1286, Р-1097, р-1051.

Кращими строками для сівби помідорів, за даними УНДІОБ та УНДІЗЗ, у
степових районах Української РСР є перша декада квітня, в умовах Криму —
1—2 декади, а в південних районах Лісостепу — перша декада квітня.

Підготовлене насіння висівають сівалками СО-4,2, що агрегатуються з
тракторами типу «Беларусь», з одночасним нарізанням напрямних щілин на
глибину 22—25 см. Норма висіву насіння становить 2,5—З, штамбових сортів
— 3,5—4 кг/га. Висівають насіння на глибину 3—4 см. При вирощуванні
помідорів безрозсадним способом. Добрі результати дає сівба
дражованим насінням, що дає змогу висівати задану кількість насіння на
одиницю площі. Норма висіву становить б—7 кг/га, що дорівнює 550—650
тис. схожого насіння. При цьому слід пам’ятати, що дражоване насіння
можна висівати у відкритий грунт при вологості його не нижче 60—70 % НВ.
Сіють помідори широкорядним і стрічковим способами з шириною міжрядь 90
і 140 см та відстанню між стрічками 90, 100, ПО і 120 см і між рядками в
стрічці 50—60 см. При сівбі за схемами 50+110 чи 60+120 см сівалку
СО-4,2 переобладнують на ширину захвату 4,8 і 5,4 м.

Одночасно з сівбою в рядки вносять 50 кг/га гранульованого суперфосфату.
Після сівби поле коткують кільчасто-шпоровими котками ЗККШ-6 одночасно з
боронуванням боронами ЗБП-0.6А. У посушливі роки через 10—12 днів
коткування повторюють для підтягнення вологи у верхній шар ґрунту.

Велике значення при вирощуванні безрозсадних помідорів має своєчасне
розпушування ґрунту після випадання опадів та при загрозі утворення
ґрунтової кірки. Після появи повних сходів для боротьби з бур’янами,
ґрунтовою кіркою та кращого обміну повітря посіви помідорів боронують
упоперек рядків легкими боронами ЗПБ-0,6А. Боронування до сходів
проводять при появі ниткоподібних сходів бур’янів, а після сходів — при
появі у рослин помідорів 2—3 справжніх листків.

Дослідами УНДІОБ доведено, що боронування помідорів дає змогу прорідити
сходи сіянців на 47—51 %, рівномірніше розподілити на площі і сформувати
оптимальну густоту. При сівбі дражованим насінням з наступним
боронуванням сходів на 1 га залишається 90—100 тис. рослин, що
відповідає умовам машинного збирання. Крім того, повністю відпадає
потреба в проривці.

Густоту рослин визначають диференційовано залежно від сорту. Для
ранньостиглих сортів з компактним кущем оптимальною вважають густоту
120—150 тис, для середньостиглих — 70—90 і для середньопізніх — 55—70
тис. рослин на 1 га.

Якщо після боронування не вдається сформувати оптимальну густоту,
проводять вздовжрядне проріджування проріджувачем УСМП-5,4, який
агрегатують з тракторами типу «Беларусь». Для цього робочі органи
проріджувача встановлюють так, щоб довжина букета становила 10—15, а
вирізу 15—20 см. При якісній сівбі, особливо дражованим насінням, у
кожному гнізді залишається 2—3 рослини, що відповідає оптимальній
густоті.

При формуванні густоти добрі результати дає застосування електронного
проріджувача 6ИЕЦЗ. Букети формуються без пропусків рослин, одночасно
розпушується грунт у міжряддях і знищуються сходи бур’янів на 43—52 %.
Використання проріджувачів дає змогу знизити затрати праці на проривці в
3—4 рази, а при сівбі дражованим насінням зовсім не застосовувати ручної
праці.

Вперше розпушують міжряддя після появи повних сходів на глибину 6—8 см
культиваторами КОР-4,2 або КРН-5,6, які комплектують лапами-бритвами.
При наступних обробітках міжрядь глибину розпушування доводять до 8—12
см.

На широкорядних посівах з міжряддями 90 і 140 см для боротьби з
бур’янами застосовують ротори із захисними щитками. Відстань щитка
від рядка має бути не більшою 5—6 см, а від ротора 1,5—2 см, глибина
ходу ротора — 5—б см. Першу культивацію міжрядь з цим
пристосуванням проводять через 5—7 днів після сівби. Агрегат рухається
по напрямних щілинах. Вдруге обробляють роторами зразу після появи
масових сходів помідорів. Після досягнення рослинами висоти 5—6 см
захисні щитки знімають. Присипають бур’яни в рядку так само,
як і на ділянках розсадних помідорів. У міжряддях бур’яни знищують
широкозахватними плоскорізами.

На початку бутонізації рослини помідорів підживлюють
аміачною селітрою (120—150 кг/га) з одночасним розпушуванням міжрядь
на глибину 8—10 см. Під час масового утворення плодів проводять
позакореневе підживлення мідним купоросом (230—260 г/га). Добрі
результати дає підживлення гранульованим суперфосфатом (120—150
кг/га) під час масового цвітіння. Подальший догляд за рослинами полягає
в своєчасному розпушуванні міжрядь, поливах, боротьбі з хворобами та
шкідниками. У період від повних сходів до початку утворення плодів
вологість ґрунту підтримують на рівні 70 % НВ. Для цього посіви два рази
поливають нормою 300—350 м3/га. Для формування врожаю в період від
масового утворення плодів до початку їх достигання вологість ґрунту в
шарі 0—0,5 м підтримують на рівні 80 % НВ, а до кінця вегетації знову 70
% НВ, для чого в південному Степу помідори поливають 6—8 разів, в
північному Степу — 3—5, а в Лісостепу — З—4 рази з поливною нормою
400—500 м3/га.

Режим зрошення безрозсадних помідорів має свої особливості. Полив
проводять лише дощуванням дощувальною установкою ДДА-100МА. За 2—3 тижні
до збирання поливи припиняють.

Важливим елементом технології виробництва помідорів є боротьба з-
хворобами і шкідниками за системою, яка включає агротехнічні,
організаційно-господарські заходи та застосування хімічних засобів
боротьби.

Агротехнічні заходи передбачають правильне розміщення помідорів у
сівозміні, боротьбу з бур’янами та просторову ізоляцію від посіву
картоплі (не менше 1 км). Умовою успішного проведення боротьби із
застосуванням хімічних засобів є своєчасність її проведення. Перше
обприскування проти хвороб проводять через 12—15 днів після появи повних
сходів, друге — через 10—12 днів після першого, третє — при перших
ознаках хвороби на картоплі. В роки, сприятливі для прояву фітофторозу,
проводять 6—8 хімічних обробок, в тому числі 3—4 до появи хвороби.

Для обприскування застосовують 1 %-ний розчин бордоської рідини,
суспензії: цинебу (0,5 %), хлорокису міді (0,4 %), купрозану (0,5 %),
полікарбацину (0,4 %) та ін. Обробки бордоською рідиною закінчують за
7—9 днів, іншими препаратами за 20 днів до початку збирання плодів. Для
боротьби з колорадським жуком до розчину фунгіцидів додають інсектицид
волатон (0,2—0,3 %). Витрати робочої рідини становлять 500— 600 л/га.
Добрі результати дає застосування препаратів цимбуш (0,5 кг/га) і золон
(2 кг/га).

Для прискорення достигання помідорів застосовують ростові активні
речовини — гідрел або декстрел.

Збирання врожаю

Строки збирання врожаю помідорів визначаються стиглістю плодів. У
зв’язку з тим, що стиглі плоди зберігаються недовго, їх збирають бурими
і вони повністю достигають за 3—4 дні. Плоди, зібрані у такій стиглості,
добре транспортуються, тривалий час зберігають товарний вигляд і смакові
якості. Запізнення із збиранням призводить до недобору врожаю і значних
його втрат при перевезенні та зберіганні. Плоди треба збирати регулярно,
не рідше одного разу на п’ятиденку, і без плодоніжок, щоб вони не
травмували один одного.

На збиранні врожаю затрачається багато (до ЗО %) ручної праці на
сортування і винесення плодів з плантації. Тому на великих площах для
багаторазового збирання використовують пересувні платформи ПТ-

3,5, АУС-1, широкозахватні транспортери ТПО-50, овочезбиральні
конвеєри КОШ-50 і КОШ-25 та інші, що значно знижує затрати праці. За
збиральними платформами залежно від марки закріплюють 8—12 збирачів
плодів і тракториста-машиніста. Однією платформою за світловий день
можна зібрати помідори з 1,3—1,7 га. Сезонний виробіток на
платформу становить 7—10 га. Платформи, на які навантажені
помідорні ящики або контейнери, повільно рухаються з .періодичними
зупинками, збирачі ідуть за агрегатом, збирають плоди у відра або
кошики і висипають в ящики або контейнери. У кінці ділянки або і на
поперечних дорогах через кожні 150—200 м наповнені ящики замінюють на
порожні. Контейнери розвантажують на пункті доробки, а візок з
порожніми контейнерами знову повертається на поле.

В останні роки платформи і широкозахватні транспортери широко
застосовують у господарствах степової зони. У радгоспах Кримського,
Запорізького, Херсонського, Дніпропетровського, Харківського
плодоовочевих об’єднань у 1987 р. відпрацьовано понад 18 тис.
машино-змін, зібрано помідори на площі 14,7 тис. га. У середньому
затрати праці на збирання 1 т вручну становили 2,5—2,7, а при
застосуванні платформ — 1,2—1,5 людино-дня. У радгоспі
«Ками-шанський» Херсонської області транспортером ТПО-50
раціоналізаторів цього господарства щорічно збирають до 1000 т
помідорів. Продуктивність праці при цьому зросла більш як у 2—2,5 рази,
а затрати

зменшилися на 20—25 %. Заслуговує на увагу широкозахватний
овочезбиральний конвеєр КОШ-50 конструкції Миколаївського філіалу
Московського ДСКБ по машинах для овочівництва. Конвеєр працює так.
Агрегат повільно рухається вздовж рядків помідорів, збиральниці знімають
із захватів на тросі порожні відра або ящики, збирають у них плоди і
навішують заповнену тару на вільний захват. Робочий орган конвеєра і
трос із захватами, поступово рухаючись, подають порожню тару
збиральникам, а заповнену — на край поля, де її знімають і тут же
штабелюють або встановлюють на транспортний засіб, що рухається поряд.
Зелені помідори затарюють безпосередньо в контейнери. Агрегат обслуговує
тракторист-машиніст і ЗО—40 збиральниць. За 7-годинний робочий день
агрегат збирає до 40—50 т помідорів, продуктивність праці при його
використанні підвищується в 3—4 рази порівняно з ручним збиранням.

У багатьох районах республіки помідори збирають томатозбиральними
комбайнами при достиганні 75—80 % плодів на кущах. Для цього
використовують сорти, придатні для механізованого збирання.

За 2—3 дні до початку збирання поля готують для роботи томатозбирального
комплексу: закривають тимчасові зрошувачі агрегатом ЗОР-500 або МК-15 з
наступним вирівнюванням автогрейдером, відбивають розворотні смуги на
краях поля (15—20 м), ширину смуги першого проходу доводять до 8 м.
Плоди з цих смуг збирають за допомогою платформ. У разі пересихання
верхнього шару ґрунту до закривання зрошувачів поле поливають нормою
50—75 м3/га, що значно знижує забрудненість плодів.

На збиранні помідорів використовують комплекс машин, що складається з
комбайна СКТ-2 або СКТ-2А, візків ПТ-3,5 з контейнерами або причепа
2ПТС-4М, контейнероперекидачів КОН-0,5 і сортувального пункту. Останнім
часом на збиранні широко застосовують великі причепи типу «Гондола», що
вміщують до 8—10 т плодів.

Під час руху комбайна по полю дискові робочі органи підрізають
кущі помідорів на глибині 3—5 см, підбирають верхній шар ґрунту з
плодами, які обсипалися. За допомогою транспортерів-знімальників маса
подається на елеватор, який спрямовує її на переносний транспортер. Тут
маса розділяється на два потоки. Грунт і плоди, що обсипалися з кущів,
падають у щілину між переносним транспортером і елеватором на
виносний транспортер, який подає масу на перебиральний стіл.
Сортувальники вибирають з ґрунту цілі, непошкоджені плоди і
перекладають їх на транспортер, який спрямовує їх на сортувальний
стіл, а грунт і нетоварні плоди видаляються на зібране поле. Куші
помідорів з невідокремленими плодами надходять з переносного
транспортера на клавішний плодовідокремлювач. Відокремлені
помідори надходять на сортувальний стіл, а бадилля викидається
на зібране поле за комбайном. Рослинні домішки видаляються з
потоку плодів вентилятором. Відібрані зелені плоди з

сортувального столу перекладаються на транспортер і надходять у
бункер-нагромаджувач.

Стиглі товарні плоди подаються безпосередньо в контейнери або в причіп.
Візок з контейнерами або причіп транспортує плоди до сортувального
пункту або консервного цеху.

Обслуговують томатозбиральний комбайн 18—20 збиральників і один
комбайнер.

При вирішенні питання сортування помідорів необхідно враховувати
врожайність. Якщо вона становить 300—350 ц/га, сортувати доцільно
безпосередньо на комбайні. При врожайності вище 350 ц/га робити це слід
на сортувальному пункті.

Сортують помідори на товарні стиглі і товарні зелені. Нетоварні стиглі
плоди і зелені переробляють на консервному заводі, а товарні стиглі
відправляють у торговельну мережу.

Найефективніший спосіб роботи томатозбиральних комплексів — груповий,
при якому спрощується організація технічного обслуговування транспортних
засобів.

Механізоване збирання помідорів широко впроваджується.

Показники механізованого збирання помідорів досить високі. Так, у
господарстві «Овочевий» в середньому за 1995 — 1999 рр. врожайність
помідорів, вирощених за інтенсивною технологією, становила 418 ц/га, а
при звичайній технології — 389 ц/га. Господарство «Дніпровське»
Запорізької області у 1995 р. на площі 220 га зібрав комбайнами СКТ-2
376 ц/га помідорів. Одноразове збирання помідорів комбайном СКТ-2
забезпечує високу якість робіт .

Важливою умовою збереження товарних якостей плодів при транспортуванні
від комбайна до сортувального пункту чи консервного цеху є вибір тари.
Досліди, проведені в УНДІОБ показали, що краще перевозити зібрані
помідори в тарі з водою або в причепах типу «Гондола», якщо шар
плодів не більший 40—50 см

Транспортування, зберігання та переробка помідорів

Зібрані комбайном СКТ-2 помідори перевозять до пункту доробки
транспортними візками ПТ-3,5, у причепах 2ПТС-4М або в великовантажних
місткостях (8—10 т) типу «Гондола».

Розвантажують помідори в приймальний бункер сортувального пункту: з
контейнерів за допомогою перекидача КОН-0,5, з причепів 2ПТС-4М
самопливом, з великовантажних місткостей під тиском води за допомогою
гідромоніторів.

У приймальному бункері плоди миють водою, на системі транспортерів
сортують за якістю та ступенем стиглості. Червоні помідори додатково
миють на мийних машинах з витратою води 1,5—2 л на 1 кг сировини.

Перевірені на інспекційному транспортері червоні плоди подрібнюють і
масу відправляють до консервного цеху, де виготовляють томатний сік,
пасту, пюре і томатний соус «Гострий».

З цілих плодів виготовляють консерви «Помідори натуральні цілі»,
маринади «Помідори червоні», «Помідори бурі, молочні», салат
«Український», «Херсонський», а також овочеві закусочні консерви:
«Перець, фарширований овочами», «Перець, фарширований овочами та рисом»,
«Голубці з овочами», «Голубці з овочами та рисом», «Фарширований перець
або голубці у томатному соусі», «Баклажани фаршировані» та ін.

З плодів молочної стиглості виготовляють консерви «Ікра з помідорів»,
«Помідори різані з овочевим фаршем у томатному соусі», джем «Осінній».

Для засолювання використовують плоди червоної, рожевої, бурої і молочної
стиглості. Червоні плоди солять тільки у скляній тарі, для реалізації на
місці можна солити і в бочках з поліетиленовими вкладишами місткістю 50
і 100 л.

Залежно від призначення виготовляють «Помідори звичайного посолу»,
«Помідори солоні часникові», «Помідори солоні гострі», «Помідори солоні
пряні», «Помідори солоні в томатній масі».

Оптимальною для зберігання солоних помідорів є температура від мінус 1
до плюс 4 °С. Помідори, засолені в склотарі, рекомендується зберігати
лише в охолоджуваних приміщеннях при температурі від 0 до мінус 1 °С.

У південних районах країни щорічно сприятливі умови для вирощування
високих врожаїв помідорів, тоді як у центральних областях і північних
районах країни через короткий вегетаційний період помідорів не вистачає.
Крім того, під час масового достигання плодів консервна промисловість не
завжди встигає переробити на місцях всю продукцію, а в торговельних
організаціях нагромаджується велика кількість цінного продукту
харчування. У зв’язку з цим виникає потреба в перевезенні помідорів,
іноді на далекі відстані. Перевозять помідори різними видами транспорту
— літаками, залізничним, водним і автомобільним транспортом. Для
перевезень на великі відстані залізничним чи водним транспортом найбільш
придатні плоди молочної і бурої стиглості.

За даними УНДІОБ, при транспортуванні свіжих помідорів автомобілями
найбільший вихід товарних плодів мають, коли беруть помідори молочної і
бурої стиглості і укладають їх в ящики 2—3 шарами, місцем прикріплення
плодоніжки вбік або вгору. Плоди при цьому зберігаються на 98 — 99 %.
Рожеві помідори краще вкладати двома шарами місцем прикріплення
плодоніжки вбік, а червоні —в один шар таким же способом.

Для подовження періоду споживання помідорів свіжими підбирають лежкі
сорти і організовують їх тривале зберігання.

Помідори збирають до настання приморозків у суху погоду. Для тривалого
зберігання придатні лише свіжі, здорові, незабруднені, не перестиглі,
без механічних пошкоджень плоди. їх знімають з кущів без плодоніжок і
обережно укладають у тару з м’яким покриттям (відра або корзини, обшиті
мішковиною). Помідори сортують за ступенем стиглості на червоні, бурі,
молочні та зелені, повністю сформовані. За розміром їх укладають шаром в
1—2 плоди у продезінфіковані сухі ящики-лотки або у іншу тару місткістю
до 8 кг.

Ящики з помідорами у приміщенні встановлюють у штабелі один на один до
максимальної висоти шириною в два ящики. Між штабелями залишають проходи
шириною 60—70 см, щоб можна було спостерігати за станом плодів у кожному
ящику і в міру достигання відбирати їх для реалізації, а також
забезпечити умови для циркуляції повітря.

За даними УНДІОБ, найкраще помідори зберігаються і дають найвищий вихід
товарної продукції при температурах: червоні — 0—2 °С, бурі — 4—6,
молочні — 8 — 10, зелені — 12—14 °С та відносній вологості повітря 85—90
%.

Для прискорення достигання плодів у приміщенні підвищують температуру до
18—20 °С або використовують газ етилен (0,5 л на 1 м3 камери), гідрел чи
декстрел (І—1,5 %- ний розчин).

Список використаної літератури

Балюра В.И., Скороспелость помидор. – «Помидоры»,1985,№1.

Беляев К. В., Пищевое использование помидор. М., Госторгиздат, 1978.

Голик М.Г., Научные основы хранения и обработки помидор. М., «Наука» ,
1985.

Жуковский Л.Н., Культурные растения и их сородичи. Л., «Колос», 1970.

Жуковский Л.Н., Ботаника. М., «Высшая школа» ,1979.

Козубенка В.Е., Вопросы селекции помидор – «Помидоры»,1978, №9

Крамер А. Г., Химический состав некоторых сортов помидор «Селекция и
семеноводство» 1953., №8

Мюллер Г.В., Разведение и селекция помидор «Природа», 1975, №2

Немлиенко Ф. Е., Болезни помидор. М., 1980.

Третьяков Л. К., Корневая система помидор и агротехника Л., 1968.

Хаджинов М. И., Селекция сортов и гибридов помидор Л., «Колос», 1976.

Щеголев В. Н. Сельскохозяйственная анатомия. М.-Л., Сельхоэгиз,1960.

PAGE

PAGE 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020