Столи.
Розрізняють столи обідні, письмові, сервіровочні, журнальні, туалетні.
Широка площина кришки потребує розвинутої опори не менше чим на
четвертину крапки. Одноопераючий стіл повинен мати чотиристоронню опорну
розгалуження при розвинутій по товщині центральної опори.
Двохопорні столи пред‘явлені в щитовій конструкції. Так як з‘єднання
опорних щитів з стільницею не забезпечує жорсткої конструкції, то опори
зв‘язані у верху продовжні балками-цергами, а внизу уклинисті
проножності. У столі з двома опорними щитами їх нижні кінці повинні бути
роздвоєні. У двохопорних столах декор поміщається на бокових опорних
щитах і з‘єднується із балками.
Найбільше розпоширені чотирьохногі столи преставляють собою систему із
ніжок, сильно зв‘язаних поверху царгами; на них наклеюють верхній щит.
Стійкість і жорсткість конструкції забезпечує розміри шипів, з‘єднующих
верхню частину ніжки з царгою. Найбільше декоративна частина такого
стола – ножки. Навіть при відсутності прикрас їх найчастіше всього
роблять змінного січення. В залежності з статикою навантаженням ніжки
повинні бути тонкіші до низу і ширші у верху. Для посилення міцності
з‘єднання у верхньому вузлі важчих столів уводять проніжки або
діагональні стяжки. Ця частина стола, навіть якщо його стільниця покрита
скатертю, залишається видимою. Тому на нижніх зв‘язках стола також
виконують декоративну обробку.
В обідніх столах кришка, як правило, має просту обробку – облицьована
шпоном. Не піддається обробці і борта. Розсувні столи компонують в
складеному вигляді. Обідні столи роблять розбірними.
Столи з опускаючими і відкритими ніжками компонують і в складеному, і в
розкритому вигляді. До виробів такого роду відносяться стілсороканожка.
У нього дві композиційні схеми: з товстими основними ніжками і тонкими
доповнюючими; з ножками однакової форми і січення. Найбільшою
декоративністю повинні оволодівати ніжки і нижні зв‘язки, так як в
розкладних столах царги закриті великим звісом стільниць.
До столів з великою поверхнею відносяться і банкетні. Їх роблять
складеними або цільними.складові частини повинні скласти єдину
композицію. Особливість банкетного стола – в середині він ширший, чим у
торця. Роблять це для того щоб сидячий міг бачити більше простору.
Композиційне рішення банкетногть стола – складна задача, так як
організувати протяжну систему зв‘язок і ніжок важко. В якості одної із
систем можна пропонувати стіл з групами товстих ніжок по краях і тонкими
ніжками по середині. Обробка цих столів повинна бути простою – їх
облицьовують шпоном.
Обов‘язкова приналежність письмових столів – ящики розміщені під кришкою
в середині і по бокам стола.
Ящики письмового стола звичайно збирають у блоки. Якщо блок ящиків
складає по висоті 65-70 см, то він утворює тумбу, на котру опирається
стільниця. Письмові столи бувають одно- або двотумбові. Якщо блоки
підвішані до ніжки і кришки збоку. При невеликій висоті стола середній
ящик не роблять. Випускають письмові столи з боковими приставками для
установки засобів оргтехніки (розрахункових пристроїв, друкуючих
машинок). На відміну від обідніх кришки письмових столів завжди
відкриті. Їх або покривають сукном, або облицьовують шпоном.
Звичайно чоловік займає середню частину стола, і тільки у цьому місці
йому потрібна рівна або злегка вигнута кромка. Тому кришка письмового
стола в основній частині може мати складну форму з розкріповками
уступами і закругленим вуглом.
Характеристика деревини.
Деревина – один з найбільш доступних і поширених матеріалів. Для
любителів майструвати важливо правильно її підібрати та раціонально
використати відповідно до призначення. Особливо ретельно слід підбирати
деревину для художніх виробів та виготовлення цінних меблів, оскільки
якість виробів з деревини та їх довговічність залежать від
фізико-механічних властивостей матеріалу, зовнішнього вигляду, вад та
схильності до зміни форми під впливом навколишнього середовища. Щоб
захистити деревину від шкідників, її просочують антисептиками.
Листяні породи.
Деревину листяних порід поділяють на тверду і м‘яку. До твердої належить
деревина дуба, бука, ясеня, клена, в‘яза, берези, граба, каштана, груші
дикої, горіха, а до м‘якої – липи, вільхи, осики, верби, тополі.
Дуб має пористу міцну, гнучку деревину високої якості, стійку проти дії
вологи. Через пористість її дуже важко полірувати. Завдяки красивій
текстурі використовується на виготовлення цінних меблів та інших
виробів, які покривають прозорим лаком або вощать. Обробляти деревину
різальним інструментом важко. Колеться порівняно легко, при висиханні
розтріскується.
Морений дуб – це дуб, що тривалий час був під водою. Його деревина
темного кольору дуже ціниться.
Ясен має світлішу, ніж у дуба, деревину з красивою текстурою.
Виготовляють з нього цінні меблі та інші вироби.
Деревину ясеня легко обробляти інструментами, лакувати і полірувати. При
висиханні не тріскається і погано колеться, тому з неї виготовляють
ручки для молотків, сокир та інших ударних інструментів.
Бук має однорідну, міцну і гнучку деревину з прямими волокнами. На
радіальних зрізах дуже помітні блискучі серцевинні промені у вигляді
світлих або темних стрічок. На звичайному тангенціальному зрізі промені
утворюють довгасті цяточки. Букову деревину легко обробляти, лакувати і
полірувати, тому з неї виготовляють меблі, інструменти тощо. Колеться
порівняно легко, при висиханні мало розтріскується, проте сильно
жолобиться.
Клен має міцну гнучку деревину з тонкою структурою волокон. Її легко
полірувати. Особливо ціниться деревина клена несправжньоплатанового з
ніжною красивою текстурою і великою кількістю маленьких сучечків, що
нагадують око птаха (через це її називають “пташине око”). Виготовляють
з неї фанеру для оздоблення меблів.
Каштан має деревину різних відтінків. Вона схожа на дубову, Ала
серцевинні промені на ній так не помітні. Деревина досить пружна і
міцна. При висиханні майже не тріскається і не жолобиться, її легко
стругати, полірувати і фарбувати, але вона погано колеться.
Використовується для виготовлення меблів і в будівництві.
Береза має однорідну, досить міцну деревину, яку легко обробляти різними
столярними інструментами, полірувати і фарбувати. Текстура її досить
красива. Меблі, виготовлені з берези, вкривають безбарвним лаком.
Найкрасивіша надкоренева частина стовбура, так звана хвиляста береза, що
має муаровий малюнок з атласним блиском.
Особливо цінна деревина карельської берези, яка має хвилясто вузлуватий
вигляд. З неї виготовляють фанеру для оздоблення меблів.
Деревину карельської берези важко обробляти інструментом, вона не
розколюється і є одним з найкращих матеріалів для токарних робіт.
Граб має тверду деревину, яку добре обробляти і полірувати. При
висиханні тріскається і жолобиться. Використовується для виготовлення
деталей різних машин, у будівництві та для надвірних будівель.
В‘яз має ясно-буру всередині та жовтувато-білу зовні міцну і гнучку
деревину. При висиханні вона не тріскається і не жолобиться. Структура
її трохи хвиляста. З деревини в‘яза виготовляють токарні вироби.
Груша відзначається вузько шаровою, твердою, міцною деревиною
рівномірної щільності. Погано колеться проте добре ріжеться. Добре
зберігається в сухому місці, при висиханні майже не тріскається і не
жолобиться. Деревина груші – цінний матеріал для виготовлення меблів,
художніх виробів і фанери.
Горіх, ільм та берест мають високоякісну деревину, з красивою текстурою,
яку утворюють хвилясті смуги різних відтінків – від темних до світлих.
Після полірування виріб набуває красивого вигляду. Здебільшого з неї
виготовляють стругану фанеру, якою оздоблюють меблі.
Особливо красива фанера, виготовлена з наростів (капів), в них волокна
дуже покручені і тому утворюють гарну текстуру.
Меблі, оздоблені горіховою фанерою і добре відполіровані, ціняться
найвище.
Акація біла має міцнішу деревину, ніж у дуба. Вона стійка проти
загнивання і мало жолобиться і розтріскується. Використовують її для
виготовлення будь-яких виробів, особливо для мозаїки та інкрустації.
Черешня має рожево-червонувату міцну, але крихку деревину. У
промисловості не використовується, але з неї можна виготовити шпон і
використати його для оздоблення меблів.
Для коптіння в домашніх умовах використовують лише деревину листяних
порід і найкращою серед них є черешня. Також добра для коптіння деревина
вишні.
Липа має м‘яку деревину, її легко стругати, розколювати і різати
різьбярським інструментом. При висиханні вона не жолобиться і майже не
тріскається. З липи виготовляють щити, які потім фанерують. Деревина
липи без запаху, тому її використовують для виготовлення тари для
продуктів і вуликів.
Вільха має однорідну деревину червонувато-бурого кольору. Річні кільця
на ній мало помітні. Вона легка і м‘яка. Використовується для
виготовлення столярних і токарних виробів, а також ливарних форм,
фанери, тари. Вільха не боїться вологи і добре зберігається у воді, тому
її іноді використовують для підводних частин споруд.
Осика має м‘яку, легку, однорідну білу деревину з зеленуватим відтінком.
Вона мало стійка до загнивання і швидко руйнується від вологи. З неї
виготовляють дешеві меблі, нецінні токарні вироби і столярні плити, які
потім фанерують цінною деревиною.
Тополя біла (срібляста) має деревину м‘яку і легку. Використовується
переважно у безлісих районах України для виготовлення нецінних виробів,
іноді з неї виготовляють фанеру, якою обклеюють щити.
Бджолярі вважають, що вулики з тополі чорної (осокора) найкращі – вони
не смолисті, не мають запаху.
Подібна до деревини тополі деревина верби, але вона м‘якша.
Вибір деревини для столярних виробів.
При виборі деревини для столярних чи художніх виробів перш за все
потрібно визначити, в яких умовах експлуатуватиметься виріб: всередині
приміщення чи ззовні, матиме ударне навантаження чи звичайне статичне
(стале), а також вид оздоблення чи фарбування.
Відповідно до умов і характеристик підбирають деревину, проте
обов‘язково треба враховувати вади, текстуру та колір її.
Вади деревини. В більшості випадків вони знижують цінність деревини або
й зовсім виключають можливість застосовувати її для виготовлення виробу.
Іноді деревину з вадами можна використати для іншого призначення і цим
надати їй особливо привабливого вигляду та підвищити цінність. Основними
вадами є завилькуватість, косошарість і сучкуватість.
Завилькуватість – це хвилясте або гвинтоподібне розміщення волокон, яке
буває переважно біля коренів. Через це деревину не можна колоти в
певному напрямку, важко обробляти тощо. Завилькуватість горіха, клена та
інших порід, які використовують для виготовлення струганої фанери і
оздоблення меблів, не є вадою; вона утворює красиві візерунки, що
підвищують цінність деревини. Особливо цінними є капи – нарости на
деревині, здебільшого біля комлевої частини. Тут деревина дуже
завилькувата і на поздовжньому зрізі утворює красиву структуру.
Косошарість – розміщення волокон деревини навкіс дошки або бруса.
Міцність на злам у виробі з такого матеріалу менша. З косошарої деревини
не можна виготовляти ручки для молотків, сокир і бруски, які витримують
поперечне навантаження.
Для держаків до сапок, лопат, вил тощо використовують лише прямо шарову
деревину з пиляних брусків, але найкраще їх робити з молодих дерев та
рівних гілок.
При облицюванні деревиною косошарість не вважають за ваду.
Сучкуватість – це одна з найпоширеніших вад деревини, особливо хвойних
порід, в яких згодом сучки легко випадають. Тому сучкувату деревину
хвойних порід, для облицювання не використовують. У листяних порід
сучкувата деревина не є особливою вадою. Наприклад, явір, в якого
сучкувата деревина утворює своєрідний малюнок “пташине око”, – цінний
матеріал для меблевого виробництва. Ціниться сучкувата деревина горіха
та деяких інших порід.
Текстура.
Це природний малюнок обробленої поверхні зрізу деревини, який
утворюється внаслідок пере різання серцевинних променів, волокон та
річних шарів. Ціниться красива текстура лише в тому випадку, якщо виріб
прозоро оздоблюється. Якщо ж виріб фарбують непрозорими фарбами, то
текстура не має ніякого значення.
Красива текстура утворюється переважно при тангенціальному або
напіврадіальному зрізі, коли виготовляється стругана фанера. Гарну
структуру має деревина горіха, карельської берези, груші, клена, дуба.
Однотонну фанеру груші та клена застосовують переважно для покриття
меблів з середини. Для зовнішнього оздоблення меблів використовують
фанеру горіха та карельської берези.
Промисловість випускає меблі, облицьовані фанерою з деревини
червонуватого кольору та одноманітної текстури.
Колір деревини.
Залежно від переважаючого відтінку природного кольору ядрової частини
стовбура деревину класифікують так:
Жовта (білуватого, трохи жовтуватого або червонуватого відтінку): ялина,
береза, осика, липа, граб, клен, смерека; ясно-жовта (лимонна) – самшит,
барбарис; золотисто-жовта: шовковиця, маклюра; рожевувато-жовта: ясен,
айлант; червонувато-жовта: карельська береза, черемшина, глід, акація.
Бура (ясно-бура): тополя, в‘яз, кедр, лох (маслина); червонувато-бура:
модрина, бук, вільха, груша, слива.
Коричнево-бура: каштан, горобина.
Коричнева (жовто-коричнева): дуб; рожевувато-коричнева: яблуня, черешня;
червонувато-коричнева: сосна, вишня, туя; темно-коричнева: горіх,
абрикос.
Рожева (жовтувато-рожева): слива, лавровишня; темно-рожева: чинара,
платан.
Оранжева: жостір.
Фіолетова: бузок, бирючина (вовчі ягоди).
Зеленувата: падуб, хурма, фісташка.
Чорна: морений дуб.
Слід зауважити, що це переважаючі кольори, проте кожна деревина може
мати різні відтінки. Особливо змінюється колір зовнішньої частини
стовбура. Деякі породи змінюють свій колір від дії грибних захворювань,
що майже не впливають на якість деревини.
Шліфування деревини.
Дерев‘яні вироби за допомогою скляної або піщаної шкурки. Корундові,
наждачні та інші шкурки темного кольору залишають темний пил, який
забруднює деревину.
Спочатку шліфують шкуркою з крупними зернами (№ 46-63-80), а потім з
дрібнішими (№ 100-125-140).
Шурку з дрібними зернами (№ 170-200-280) застосовують переважно для
шліфування лакованих покриттів. Шліфують за допомогою дощечки-шліфка
розміром 200(50(30 мм. До неї знизу прикріплюють тверду повсть, гуму або
шкіру. Дощечку обгортають шкуркою, яку притискують до поверхні.
До початку шліфування нову шкурку треба затупити, потерти нею об таку
саму шкурку, щоб видалити випадкові великі гострі зерна, оскільки вони
можуть залишити глибокі подряпини.
Шліфувати поверхню починають по діагоналі, а потім – уздовж волокон.
Впоперек волокон шліфувати не слід, тому що утворюються глибокі
подряпини, які важко зашліфовуються. До того ж поздовжні подряпини менш
помітні, ніж поперечні.
Не треба дуже шкурку притискати до поверхні, від сильного тертя клей,
яким абразив приклеєний до основи, розігрівається і склеює пил у
грудочки, що утворюють на шкурці блискучі плями і роблять її
непридатною. Щоб запобігти цьому, пил з шкурки періодично вибивають, а
маленькі блискучі плями, які щойно почали утворюватись, вичищають
щіткою.
Закінчують шліфування завжди спрацьованою шкуркою, яка не робить грубих
розривів волокон. Добре відшліфована поверхня гладенька і чиста, але
навіть на ній є розриви волокон, які при лакуванні або поліруванні
піднімаються. Щоб видалити їх, відшліфовану поверхню зволожують,
просушують і знову шліфують уздовж волокон дрібно зернистою спрацьованою
шкуркою. Якщо деревина криво шарова, її змочують кілька разів. При
додавання у воду для змочування столярного клею, ворс легше збивається.
Для видалення ворсу з деревини хвойних порід замість води використовують
ацетон, який швидко висихає. Остаточно видаливши ворс фанерованих
виробів, перевіряють, чи не відклеїлась вона від основи.
Відбілювання деревини.
Часто на поверхні, підготовляють для прозорого покриття, є кольорові
плями, забруднення або стругані дошки (наприклад, у садовому будиночку)
згодом потемніли. Видалити ці плями звичайним шліфуванням не можна,
оскільки бруд просочується вглиб. У такому випадку поверхню деревини
можна відбілити 5-6%-ним розчином щавлевої кислоти, нагрітим до 45-46
0С, а через 8-10 годин поверхню нейтралізують 4%-ним розчином питної
соди і промивають теплою водою. Можна також відбілити деревину 10%-ним
розчином універсального відбілювача для тканини, який щіткою наносять на
деревину і через 40 хв промивають теплою водою.
Якщо відбілюють фанеровані поверхні, то розчин слід охолодити, бо фанера
може відклеїтись. Розчин наносять на поверхню здебільшого за допомогою
щітки з лика. Слід зауважити, що вдаватись до відбілювання треба лише у
крайніх випадках, бо кислота часто просочується в окремих місцях крізь
фанеру, руйнує під нею клей, від чого вона відшаровується, утворюючи
пустоти. Після відбілювання поверхню промивають розчином (який одночасно
піднімає ворс та знесмолює поверхню), частин за масою:
Сода кальцинована ……………………….. 3
Хлорне вапно ………………………………..15
Вода (гаряча) ………………………………..100
]„^„gdaeZM
gdaeZM
o?oAo p\p„pvrxrzr¦rTHsoooooooooooooooooooooooooo
?l?ae!e!th!J¤HY`?iaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaa
в гарячій воді розчиняють соду, після охолодження додають хлорне вапно і
добре все перемішують. Цим розчином покривають поверхню два-три рази
підряд, а потім промивають водою.
Білість зберігається тривалий час на ясній деревині (осика, клен, липа,
тополя), інші породи під дією світла й повітря згодом втрачають її і
набувають сіруватих або бруднувато-жовтих відтінків. Відбілені
фанеровані горіхові або дубові вироби, покриті лаком, довго зберігають
чистоту і красивий вигляд, не змінюючи кольору натуральної деревини.
Добрим відбілюючим засобом є розведений водою перекис водню, до якого
додають аміак (25%-ний) до з‘явлення сильного запаху. Перекис водню
можна замінити 30%-ним пергідролем.
Змочена цим розчином поверхня добре відбілюється через дві-три доби і не
потребує промивання. Змочувати треба всю поверхню, а не окремі плями,
щоб тон її змінювався рівномірно. Горіхова поверхня іноді відбілюється
так, що втрачає природній колір деревини. Тому її після відбілювання
легенько шліфують уздовж волокон.
Лакування.
Це один з найбільш поширених способів прозорого оздоблення деревини.
Поверхню вкривають тоненькою прозорою плівкою лаку, крізь яку видно
текстуру деревини. При цьому тонка плівка щільніша і блищить, а в
товстій при висиханні утворюються непомітні тріщини, через що покриття
втрачає свій блиск.
Для оздоблення деревини застосовують олійні (алкідні), спиртові,
поліуретанові, перхлорвінілові, поліефірні лаки та нітролаки.
Олійні лаки наносять на поверхню пензлем або фарборозпилювачем. Шар лаку
висушують протягом 8-48 год (залежно від властивостей). Коли перший шар
висохне, поверхню легенько шліфують вздовж волокон, стирають або
здувають пил і наносять другий шар. Так само наносять третій і четвертий
шари лаку. Щоразу плівку добре просушують, шліфують, видаляють пил, а
потім лакують. Останню плівку не шліфують.
Спиртові лаки рідші, ніж олійні, тому їх наносять на поверхню тампоном з
вовни або ниток, які загортають у полотнину або марлю. Лак наливають на
тампон (а не вмочують), потім наносять на оздоблювану поверхню. Плівка з
спиртового лаку висихає протягом 2 год.
Якщо при лакуванні утворюються смуги – це означає, що лак густий і його
треба розвести спиртом. Нерівномірний глянець свідчить про неоднакове
нанесення лаку або погане закриття пор. У незручних місцях, а також на
торцях лак наносять пензликом. Тампон слід зберігати в добре закритій
банці, щоб з нього не випаровувався спирт, а після роботи – добре вимити
в спирті. Нітролаки утворюють тонку плівку, тому їх наносять 8-10
шарами. Для цього поверхню за один раз тричі вкривають нітролаком,
висушують протягом 2 год і шліфують. Вдруге покривають трьома шарами
лаку, висушують і шліфують; за третім разом наносять останні шари.
Подібно наносять на поверхню і поліуретанові лаки у 5-6 шарів.
Поліефірні лаки після введення в них затвердника слід використовувати
негайно. Наносять їх товстим шаром за допомогою м‘якого пензля, а потім
зашліфовують.
Нітролакові покриття і нітроемалеві плівки розрівнюють чистими
розчинниками (647 чи 646) або ацетоном. Тампон зволожують розчинником і
швидкими рухами (як і при поліруванні) розрівнюють нітролакову плівку.
Поверхню, вкриту нітролаковою плівкою, можна відшліфувати, а потім
нанести розпилювачем тонкий шар розчинника, завдяки чому утворюється
добрий глянець.
Напівполіруванням або лакуванням утворюють поверхню блискучішу, ніж при
звичайному лакуванні. Треба останній шар лаку, як і попередні, трохи
відшліфувати і розполірувати шелаковою політурою. Внаслідок цього
утворюється красива глянцева поверхня. Знежирюють поверхню тампоном,
трохи зволоженим спиртом, після чого вона набуває дзеркального блиску.
Шліфування лакового покриття. Лакове покриття шліфують шкурками №
170-200 і дрібнішими. Шліфування шкурками може бути сухим і мокрим. При
мокрому шліфуванні шкурку і поверхню зволожують водою (якщо шліфують
водостійкими шкурками) та сумішшю води і гасу (1:1) або скипидаром (якщо
застосовують звичайні не водостійкі шкурки). Шкуркою щільно обгортають
шліфом і водять ним вздовж волокон, злегка натискуючи. Час від часу
шкурку очищають від пилу щіткою (при сухому шліфуванні). Відшліфована
поверхня повинна бути гладенькою і матовою.
Шліфують пемзо-восковими брусками при відсутності шкурки потрібних
номерів. Пемзовий порошок просіюють крізь густе шовкове сито (№ 200-300)
і виготовляють таку пасту, частин за масою:
Віск ……………………………… 46
Пемза (порошок) ………….. 54
Замість пемзи в цій пасті можна використати мікро порошки М-10, М-7,
М-5.
До розтопленого воску додають пемзовий порошок або мікро порошок, добре
перемішують і розливають у форми. Спочатку поверхню виробу змащують
машинним маслом, а потім шліфують пемзо-восковим бруском. Після
шліфування (коли вся поверхня стане матовою) поверхню протирають чистою
м‘якою ганчіркою, видаляючи рештки масла.
Щоб надати лаковим покриттям дзеркального вигляду, їх полірують такими ж
пастами, як для полірування металів.
Техніка безпеки при обробці деревини.
Приступивши до роботи, одіньте спецодяг, застібніть рукави, підберіть
звисаючі кінці одягу. На робочому місці створіть нормальне освітлення.
При роботі біля пили і опилками надіньте захисні окуляри.
Основа (ударна частина) інструмента повинна бути надійно насаджена на
ручку, котру необхідно для цього розклинити.
На робочому місці під час роботи не повинно бути лишнього інструменту.
Стамески і долота не можна залишати лезом до себе, закидувати стружкою,
класти на край стола, так як при падінні інструмента можна получити
травму.
Не можна робити з пилами, у котрих поломані зуби, а також з ріжучими і
строгальними інструментами, у котрих пошкоджені леза ножів.
Не дозволяється заточувати інструмент на точильному крузі, ширина
бокової поверхні котрого менша 10мм. При наборі повних обертів точильний
круг не повинен мати видимої вібрації. Для кріплення кругів
застосовується прокладки і шайби однакового розміру.
Нижня робоча плоскість колодок всіх строгальних інструментів повинні
бути гладкими і рівними, без сколів, тріщин і виямок.
Заготовки для стругання не повинні мати металічних деталей (цв‘яхів,
шурупів, скоб і т.п.), так як це портить інструмент і завдяє
травмоопосну обстановку. Особливо це опасно при роботі електро-ручним
інструментом.
При користуванні електроінструментом слідкуйте за справністю ізоляції.
Ріжуча частина повинна бути відбалансована, заточена і добре закріплена.
Не включайте вилку електроінструмента в мережу при робочому положенні
його включателя. Відключив електродрель від мережі, не зупиняйте руками
патрон.
Не можна настроювати електроінструмент на холостому ходу щоб не сталось
поломки його від можливості попадання в зону обертання ріжучої частини
по сторонніх предметів. На фуговальних, пильних і другі станки матеріал
подавайте тільки при наборі обертаючим інструментом повною кількістю
обертів.
Приступивши до роботи з електросверлильним станком, переконайтесь в
тому, що сверло відцентроване і надійно закріплене в патроні. Малі
заготовки сверліть тільки з застосуванням зажимів – плоскогубців,
круглогубців, тисків і т.д. не зупиняйте рукою деталь, вирвану із зажила
сверлом. Після зупинки станка таку деталь легко зняти, обертаючи її по
гвинтовій лінії сверла.
При довготривалій роботі на механічних станках з електроприводом можуть
появитись шуми, стуки, вібрації вала, відійти кріплення, нагрітись
підшипники. Все це являється свідченням несправності станка; робити на
ньому можна тільки після його ремонту.
Несправність машини можна передбачити, якщо притримуватись правил його
експлуатації. Частково не дозволяється: сильно перегинати токоведучий
кабель; працювати на інструменті без огородження; продовжувати роботу на
сильно нагрітому інструменті; обробляти матеріал з налипанням бруду,
піску, снігу і льоду; працювати на машині з несправним вимикачем і т.д.
Технологія точення.
Підбір і підготовка деревини
Для точення застосовують листяні і хвойні породи. Хвойні породи
використовують в загальному для виготовленні мебелі. Для малих і
середніх деталей використовують листяні породи – березу, ясень, липу,
грецький горіх, дуб, бук, граб, червоне дерево і др. Точення обробляють
також грушу, яблуню, самшит, тополь, осину, вільху, карельську березу. В
токарному ділі особливо ціняться напливні і тверді породи. На переносних
токарних станках точать маленькі вироби – сувеніри, прикраси і пр. Для
виготовлення з успіхом використовують деякі кустарні породи – орешник,
барбарис, терен, стебло роз, тутове дерево, можевельник і др.
Заготовки використовуються для точення, являють собою бруски з припуском
на обробку поверхні ріжучим інструментом на обрізку готової деталі і на
зажим його в токарнім приспосібленні. Деревина може бути сухою і сирою.
Недосушена деревина при обточуванні дає ворсисту поверхню; пересушена
має хрупкість, в наслідок чого заготовка більшої довжини і малого
діаметру часто ламається, що може завдати травмонебезпечну обстановку.
Припуск на обробку заготовки залежить від її довжини, стан поверхні,
підлягає обточуванню, типу зажимного пристрою і способу обробки
поверхні. Так, при установці в чашечному і кулачковому патронах припуск
по довжині приймають не менше 60мм, а з примі неням патрона-тризубця або
планшайби – 20…25мм.
Для точення застосовують тільки здорову деревину без видимих тріщин,
косослоях, сучків і других пороків, котрі можуть вплинути на якість
деталі. Якщо заготовка виконана із матеріалу, бувшого у використанні то
перед точенням її уважно оглядають, з тим щоб виявити у ній наявність
металевих включень.
Після розпилення колоди або бруса заготовку обтесують до потрібних
розмірів з урахуванням передбачуваного припуска на обточуванні
стараючись придати їй форму циліндра.
Для великих виробів не завжди можна підібрати заготовки по розмірах,
особливо по товщині і довжині тому їх перед тим склеюють. Склеєну
заготовку повинен іти матеріал одної породи, так як при різних породах
заготовка може деформуватися під дією внутрішніх навантажень в деревині
(не одинаків коефіцієнт розширення, вологи і т.д.). звичайно такі
заготовки склеюють із брусків з квадратним січенням. Можна підібрати і
склеїти в блоки заготовки із різною по кольору і текстурі деревини. Але
при цьому ураховувати твердість порід і направлення волокон. Такі
склеювання дають можливість дістати багатоколірні деталі з опреділеним
декоративним ефектом.
Столи.
В інтер‘єрі квартири стіл займає особливе місце, і від того, яку він має
форму, де розміщається і яку функцію виконує, від багато чого залежить
загальний вигляд інтер‘єру кімнати. Так, стіл у вітальні – це місце, де
збирається вся сім‘я. Звичайно його розміщають в центрі кімнати, при
зондуванні простору він займає головне місце в зоні, при цьому йому
необов‘язково знаходитись в центрі. Столи такого типу мають
багатофункціональний характер: при необхідності їх корисну площу можна
збільшити – вони розкладаються або складаються. Крім того, кришка у
такого стола облицьована цінними породами шпона, тому він вносить опре
ділення декоративного звучання і в якійсь мірі впливає на загальне
розміщення предметів.
Сімейство столів багатоманітне: столи кухонні, обідні, робочі,
журнальні, сервіровочні, туалетні, столи відкидні, засувні, навісні. В
комплект мебелі входять обідний стіл для вітальні і журнальний для кутка
відпочинку.
Журнальний столик.
Оригінальний журнальний столик, робить куток відпочинку більш зручним і
красивим. Кришка столика може бути виконана в мозаїці по дереву і
нагадувати форму боба. Площина кришки можна показати у вигляді одного
сюжета або виконати її рослинним орнаментом, де вставки будуть світлі, а
фон – темний. Торці кришки слід також облицювати темним шпоном. Товщина
кришки – 12…15мм; матеріал – ДСП або фанера. Кришку полірують до
дзеркального блиску, а ніжки покривають нітролаком. Основні розміри
столика: висота – 600, довжина – 800…1000, ширина (посередині) –
600мм. Ніжки стола кріплять на різьби або на клей.
Також може бути виконаний інший журнальний столик, в якого кришка
журнального стола може бути круглою. Він може бути виконаний із ДСП або
фанери. Діаметр його – 600, товщина – 15мм. По краям кришка прикрашена
орнаментальним мотивом; в центрі поверхні – мозаїчний набір. Торці
облицьовані світлим текстурним шпоном. Знизу кришку можна не
облицьовувати шпоном, а зафарбувати тушшю або тоніруючим байцом, після
чого покривають двома слоями нітролаку.
Знизу кришка має основу у вигляді круга діаметром 250 і товщиною
35…40мм, котрі кріпляться до кришки шурупами. До цієї основи
прикріплюють ніжки столика з трьома розніжками, розміщеними під кутом
1200. Гвинт врізаний в торець ніжки і виступає тільки різьбою голівка;
прикріплений також шурупами. На різьбовій голівці гвинта рекомендується
нарізати збільшену метричну різьбу, при чому глибина отвору в основі
повинна бути більше висоти різьбової голівки; це забезпечує щільне
з‘єднання кришки з ніжкою.
У верхній частині ніжка має форму правильного рівностороннього
трикутника, а в нижній – шестикутника. На кожній розніжці набрано малий,
але виразний рослинний мотив орнаменту, котрий оптично зменшує масу
ніжки, надаючи виробу легкості. Розніжки розводять з таким урахуванням,
щоб на площині вони придавали стійкого положення столику. Для цього їх
розвід дорівнює діаметру кришки. У низу на розніжки приклеюють прикладки
з твердої гуми.
Якщо важко на перших порах виконувати сюжетний мозаїчний набір, то
почніть з красивого і виразного орнаменту в колі. Для цього слід
використовувати темні і світлі породи (не більше трьох). Для фону можна
використовувати грецький горіх, а для вставок – клен або відбілений без
текстурний грецький горіх.
Список літератури.
“Поради сільському умільцю”. І.М. Чернов. Київ 1990р.
“Основи столярного ремесла”. А.М. Коноваленко. Київ 1996р.
“Рисунок і основи композиції”. Г.І. Кульбакін. Москва 1988р.
“Декоративно-прикладне мистецтво”.
Є.А. Антонович, Р.В. Захарчук-Чугай,
М.Є. Станкевич. Львів 1992р.
“Срібна пряжка”. М.В. Яновський. Ужгород 1980р.
“Народне мистецтво як частина культури”.
М.А. Некрасова. Москва 1986р.
“Композиція”. Е.В. Шорохов. Київ 1985р.
“Саме близьке мистецтво”. А.Б. Салтиков.
Москва 1990р.
Вступ.
Народна творчість – це історична основа, на якій розвивалася і
розвивається світова художня культура, одна із форм суспільної
свідомості і суспільної діяльності, явище соціального зумовлення. Як і
інші форми суспільної свідомості, зокрема, філософія, мораль, релігія,
політична і правова ідеологія, народна творчість розвивається під
впливом конкретної історичної дійсності. Характер виробничих відносин
визначає загальний рівень суспільної свідомості, у тому числі творчої
діяльності народу.
Народна творчість включає в себе різні види художньої діяльності народу
– поетичну творчість, театральне, музичне, танцювальне, декоративне,
образотворче мистецтво, народне будівництво тощо. Народна творчість
існує як сукупність численних видів, жанрів, родів. Усі її види об‘єднує
основне – пізнання та відображення трудової діяльності людства, його
історії, побуту тощо, хоча кожен із них має певні особливості
функціонального призначення, матеріалу, засобів вираження.
Висновок.
На цю роботу мене надихнула експозиція Коломийського музею “Гуцульщина”.
На ній я побачив дуже багато цікавих і красивих речей. Але найбільше
мені сподобалися вироби з дерева, а іменно – меблі. І в зв‘язку з цим я
вирішив на свою дипломну роботу виготовити щось із меблів.
Перед тим був дуже довгий пошук, що іменно виготовити, було багато
ескізів, було багато переглянуто каталогів по меблях. Та зупинився я
іменно на журнальному столику, а щоб він був оригінальніший я вирішив
поєднати його з акваріумом, або тераріумом. Коли було вирішено, з
керівником дипломної роботи, і ухвалено певний ескіз, то почався
робочий етап. Спочатку ішов пошук деревини, було багато варіантів, яку
деревину використовувати, в кінцевому результаті було вирішено вибрати,
дуб.
Щоб дістати дошки відповідної ширини мені приходилось склеювати клеєм
ПВА, коротші дошки, які перед цим я ставив на шипи. Також на цьому
виробі знаходяться точені деталі, ажурна різьба. У моїй роботі я
використовував токарний станок СТД-20м, електролобзик, електрофрезу,
електрошліфувальний станок.
У виробі крім дерева використовується скло для акваріума, тераріума
товщиною 5мм, а для кришки стола скло 4мм. Щоб склеїти акваріум було
використано “Аква-силікон”. Потім акваріум, тераріум було укомплектовано
у журнальний столик, який перед тим було полаковано столярним лаком.
Цей журнальний столик може використовуватись, як акваріум або тераріум.
Я дуже сильно задоволений тим що я добився поставленої перед собою мети.
Додатки.
Вступ.
Основна частина.
Технологічна частина.
Список літератури.
Висновок.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
