Реферат на тему:
Імітаційне опорядження деревини
1. Забарвлення деревини прозорими барвниками. Забарвлення — це
нанесення на поверхню деревини барвників, які не закривають текстури, а
навпаки, підсилюють її. Воно може бути поверховим і глибоким, в деталях
і на корені.
1.1 Поверхневе забарвлення найбільш поширене. Розчин відповідного
барвника наносять на поверхню деталей тампоном, губкою, але найкраще
наносити його пістолетом-розпилювачем (сухе забарвлення). Для
забарвлення застосовують анілінові й гумові барвники або їхні суміші,
розчинені у м’якій чистій воді, бажано в емальованій або лудженій
посудині. Воду пом’якшують невеликою кількістю питної соди або
нашатирного спирту і підігрівають до температури 35…40 °С.
При ручному нанесенні барвник набирають на пензель, губку або тампон і
рівномірно водять ними по горизонтальній поверхні деревини. Якщо
поверхня розміщена вертикально, то барвник наносять знизу вгору, щоб не
утворювались патьоки. Через 3—5 хв. після забарвлення поверхню
протирають добре віджатою ганчіркою або губкою для зняття лишків
барвника і рівномірного забарвлення поверхні.
Краще наносити барвник на поверхню деревини розпиленням еа допомогою
пістолета-розпилювача, який водять рівномірно на відстані 250—300 мм від
забарвлюваної поверхні. Раціональним є спосіб забарвлення брускових
деталей або виробів (ніжок стільців) зануренням їх у ванну з відповідним
барвником.
Забарвлювати деревину можна і за допомогою водних розчинів хімікатів
—солей, кислот і дубильних речовин. Внаслідок дії хімікатів на деревину
або їхньої взаємодії поверхня деревини забарвлюється у відповідний
колір. Забарвлення деревини хімікатами називають протравним, а самі
хімікати —протравами.
Забарвлену поверхню висушують і шліфують протертою дрібнозернистою
шкуркою № 6—3, без особливого натискування на краї і ребра деталі. Якщо
ворс невеликий, то шліфувати поверхню можна товстим сукном або повстю,
бо при поверховому забарвленні барвник проникає на глибину до 0,5 мм.
1.2 Глибоке забарвлення застосовують, якщо деревину треба забарвити на
всю товщину. Для цього її вимочують кілька діб у розчині барвника. Таким
способом можна забарвлювати тільки тонкі листи шпону.
Більш поширеним є глибоке забарвлення заготовок у автоклаві.
Таким способом можна імітувати березові заготовки під горіх, червоне
дерево і сірий клен. Щоб барвник краще проникав у деревину, заготовки
спочатку пропарюють під тиском 1,5—2,0 МПа протягом 30—45 хв., а потім
витримують у вакуумі, це сприяє видавленню основної маси повітря з
клітин. Після цього конденсат випускають, а автоклав заповнюють розчином
барвника під тиском 1 МПа для заготовок і 6 МПа для шпону. Просочування
триває 50—60 хв при температурі 80…90 °С. Після цього знімають тиск,
барвник випускають, а заготовки вивантажують, просушують і передають для
наступної обробки.
Глибоке забарвлення масивних деталей в автоклаві місткістю 1 м3 триває
до 4 год, шпону — до 2,5 год.
Глибоке забарвлення деревини можна здійснювати і на дереві під час його
росту, тобто на корені. Дерево забарвлюють через корені, стовбур і
гілки. Найраціональніше забарвлювати через стовбур, бо барвники найкраще
проникають у вертикальному напрямку. Для цього у прикореневій частині
дерева, призначеного для забарвлення, знімають кільце кори. В цьому
місці висвердлюють отвори, в які по шлангах з наконечниками стікає
барвник. Таким способом краще забарвлюється деревина без’ядрових порід
(берези, бука, осики, вільхи), а в ядрових породах (дуб, сосна, ясен)
забарвлюється лише заболонна частина.
Найчастіше застосовують забарвлення на корені деревини бука, яка багата
на дубильні речовини, що взаємодіють з розчинами солей металів.
Поверхове і глибоке забарвлення може бути прямим і протравним,
позитивним і негативним.
Забарвлення одночасно з лакуванням кольоровими лаками значно скорочує
технологічний процес опорядження, але воно не тільки вуалює текстуру, а
й знижує декоративні властивості деревини. Тому його рекомендують
застосовувати для деталей, до опорядження яких не ставлять високих
вимог.
Для забарвлення деревини різних порід, а також для імітації деревини
барвниками застосовують різні за складом речовини, їх готують 10 %-ми
розчинами, а потім розбавляють до потрібної концентрації. Потрібну
кількість барвника розміщують у м’якій воді і нагрівають до кипіння,
потім охолоджують і фільтрують.
Щоб мати барвники різних відтінків, слід приготувати окремо розчини
різних барвників, а потім змішувати їх, добираючи потрібний колір і
відтінок. Якщо при приготуванні розчинів змінювати співвідношення
барвних речовин, то з цих складників можна дістати різні відтінки. Проте
забарвлена деревина дуже чутлива до дії кислот і лугів, і це може
призвести до непоправного браку. Наприклад, карбамідний клей із
затверднювачем —хлористим амонієм цілком змінює колір барвника на
поверхні деревини.
1.3. Імітація текстури деревини способом аерографії. Імітація деревини
прозорими барвниками не відтворює текстури деревини, а тільки підсилює
ЇЇ колір. Щоб відтворити цілком нову текстуру на поверхні деревини або
підсилити її, застосовують імітацію деревини способом аерографії. Для
аерографії використовують спеціальний пістолет розпилювач — аерограф
(рис. 132). Рисунок текстури відтворюється розпиленням розчину барвника
або фарби за допомогою струмини стисненого повітря під тиском 0,1§—0,20
МПа крізь сопло малого діаметра (0,4 —1,2мм). Залежно від відстані від
імітованої поверхні до аерографа ним можна наносити тонкі лінії і широкі
розпливчасті смуги. Швидкість руху аерографа під час роботи 10—20м/хв.
Рис. 133. Схема друку вального верстата: 1 — деталь; 2 — подавальний
валик; 3 — ванна з друкувальною пастою; 4 —
живильний валик; 5 — ракель для очищення циліндра; 6 — текстурний
циліндр; 7 — ракель для очищення друкувального циліндра; &
— друкувальний циліндр
При непрозорій імітації натуральна текстура деревини цілком закривається
фоновим ґрунтом такого самого кольору, який має імітована цінна порода
деревини. Під час нанесення фону аерограф тримають на відстані 150—200
мм від поверхні, швидкість руху його 15—20м/хв. Щоб нанести рисунок
текстури,: аерограф сповільнено рухають, на відстані 10—15мм від
поверхні деревини. Для непрозорої імітації користуються емалевими
фарбами та казеїномаслшою темперою.
При напівпрозорій імітації фоном є натуральний колір і текстура
імітованої деревини (тут важливо правильно добирати деревину і
барвники). Текстуру наносять по не ґрунтованій поверхні в напрямку
волокон природного рисунка.
Додатковий рисунок наносять так, щоб натуральна текстура його не
перебивала, а навпаки, доповнювала і збагачувала. Для цього потрібно не
тільки уміння, а й художній смак виконавця. Тому в процесі виконання
імітації треба мати перед очима зразки імітованої породи деревини.
Матеріалами для напівпрозорої імітації є водні розчини барвників
(найчастіше анілінових). Цей спосіб досить ефективний, але вимагає
врахування натуральної текстури деревини.
Оскільки імітація аерографією не створює на поверхні деревини захисного
шару, то після імітації і висушування .на поверхню наносять
плівкоутворювальні матеріали.
Імітація текстури деревини друкуванням. Друкування — це відтворення
рисунка текстури на поверхні деревини, паперу, тканини або плівки
відбитками безпосередньо з друкувальнрї форми. Друкування широко
застосовують для імітації поверхні деревини як у нашій країні, так і за
кордоном. Нині відомо вже багато верстатів для друкування текстури на
щитах, панелях, деталях меблів і навіть на зібраних корпусах виробів
(ящики радіоприймачів і телевізорів). Усі ці верстати дуже подібні за
будовою і навіть за принципом дії.
Широко застосовуються друкувальні верстати, які складаються 8 двох
циліндрів: текстурного і друкувального (рис. 133).
На поверхні текстурного циліндра (метал або шкіра) фотохімічним способом
або гравіруванням нанесено рисунок текстури цінної породи деревини.
Поверхня друкувального циліндра облицьована еластичним поліуретаном, а
притискного подавального валика — гумою. Всі пристрої на станині
верстата приводяться ,в дію електродвигуном.
За допомогою живильного валика фарба з ванночки наноситься на текстурний
циліндр. Фарба, що не потрапила в п0ри текстури, які є на циліндрах,
зчищається з його поверхні ракелем. З текстурного циліндра рисунок
текстури передається на друкувальний циліндр, а з нього — на поверхню
щита.
Для друкування текстури на довгих шитах (бічні стінки і дверцята шафи
тощо) діаметр текстурного циліндра має бути на меншим ніж 533 мм, що
відповідає довжині кода 1675 мм.
Щоб зберегти чіткість текстури, поверхню друкувального циліндра також
зачищають ракелем або промивають за допомогою спеціального пристрою.
Залежно від призначення друкувальні верстати можуть бути з
горизонтальним і вертикальним розміщенням циліндрів для друкування
текстури.
Верстати такого типу можуть бути встановлені в поточну лінію опорядження
і синхронно працювати з такими високопродуктивними верстатами, як
лаконаливні машини, шліфувальні та полірувальні верстати прохідного
типу.
4. Імітація деревини текстурним папером, тканиною та «синтетичним
шпоном». Імітацію цінної породи деревини друкуванням за допомогою
спеціальних машин значно легше відтворювати на папері, ніж безпосередньо
на деревині. Тому останнім часом широко застосовують імітації деревини
під цінні породи за допомогою текстурного паперу, на якому можна
відтворити текстуру найрізноманітніших цінних порід деревини.
Текстурний папір може надходити на виробництво в рулонах або у вигляді
форматок різної величини, призначених для відповідних деталей меблів.
Кращим є текстурний папір щільністю 80 г/м2, просочений розчином
каніфолі, що запобігає його розшаровуванню.
Відповідно до розмірів щитів, що обклеюються, рулонний папір нарізають
на форматки з незначними припусками (10—15 мм на один бік). Наклеюють
текстурний папір на щити за допомогою 15 %-го розчину глютинового клею
вручну, проте раціональніше наклеювати папір за допомогою пневматичних
пресів із застосуванням полівінілацетатної емульсії. Основа щитів для
наклеювання текстурного паперу має бути рівною і гладенькою. Для цього
деревностружкові плити обклеюють березовим шпоном або ґрунтують
спеціальними ґрунтовками, які є підстилкою для текстурного паперу.
Імітацію текстури деревини текстурною тканиною здійснюють аналогічно,
тільки тканину приклеюють способом накочування на спеціальному
вальцьовому верстаті. Щит з накладеною текстурною тканиною ставлять на
стіл, який разом з щитом здійснює зворотно-поступальний рух, і тканина
накочується валиком під тиском 0,25—0,40 МПа.
Недоліком імітації текстурним папером і тканиною є те, що крізь папір і
тканину мірже просочуватись клей; крім того, при нанесенні рідких
лакофарбових матеріалів значна кількість їх вбирається папером чи
тканиною. Цих недоліків можна уникнути, якщо для імітації застосувати
синтетичний шпон.
Синтетичний шпон — це декоративний папір з нанесеним рисунком текстуру
деревини, просочений синтетичними смолами і висушений до вологості 4—6
%.
Приклеювання синтетичного шпону аналогічне облицюванню шпоном із
деревини. При формуванні пакета температура прокладок не повинна
перевищувати 45 °С, щоб синтетичний клей передчасно не тужавів.
Приклеюють синтетичний шпон за допомогою однопроміжних пресів. Режим
приклеювання синтетичного шпону такий:
Тривалість витримування сформованого пакета до пресування, хв.
1—5
Температура плит преса, °С 95—160
Тиск, МПа 0,35—0,50
Тривалість пресування при температурі 1—6
95—110°С, хв
Тривалість пресування при температурі 160 °С, хв 0,5—1,0
Після пресування плити опоряджують нітроцелюлозним або поліефірним
лаками. Оскільки синтетичний шпон просочений синтетичними смолами, що
робить його досить щільним, то витрати лаку зменшуються вдвоє порівняно
з опорядженням поверхні, облицьованої шпоном із деревини.
6. Опорядження деревини плівковими матеріалами. Для створення
декоративної плівки на поверхні деревини можна застосовувати спеціальні
плівкові матеріали на основі термореактивних або термопластичних смол.
Такі плівки надходять у рулонах і пачках або безпосередньо
виготовляються на підприємствах.
Листові плівкові матеріали плоских деталей опоряджують в пресах. Для
цього на поверхню деталі ставлять вирізану відповідних розмірів плівку,
а зверху металеву поліровану прокладку, змазану спеціальними розчинами
або олеїновою кислотою, щоб не допустити прилипання плівки до прокладки.
Зібраний пакет розміщують між гарячими плитами (120…150 °С)
гідравлічного преса під тиском 1,5— 2,5 МПа. Під дією тиску і
температури гарячих плит плівка плавиться 1 проникає в деревину,
заповнюючи ЇЇ нерівності (пори). Внаслідок цього відбувається
зчіплювання (адгезія) плівки з деревиною. Гладкість поверхні плівки
залежить від гладкості металевої прокладки, бо розплавлена плівка
заповнює не тільки пори деревини, а й нерівності, що є на прокладці.
Застосовуючи гладенькі поліровані прокладки, за один прийом пресування
можна дістати покриття з полірованою поверхнею, що не
потребує облагороджування. Для опорядження плівковими матеріалами
профільних деталей застосовують автоклави.
Ламінування плитових матеріалів. Деревостружкові і деревно-волокнисті
плити облицьовують папером, просоченим у смолах, внаслідок чого
утворюється поверхня, подібна до декоративного паперово-шаруватого
пластика — ламінату, яка не потребує облагороджування.
Суть ламінування полягає в тому, що на підготовлену поверхню
деревостружкових плит ставлять просочений смолою папір і сформований
пакет вміщують між металевими полірованими прокладками. Пресувати пакети
можна в багато проміжних, а краще в одно проміжних пресах при порівняно
підвищеному тиску (2,5—3,0 МПа) і температурі (140… 145 °С).
Технологічний процес ламінування плит складається з таких операцій:
друкування на спеціальному папері рисунка, який імітує цінну деревину
або інший матеріал; просочування паперу в спеціальних смолах;
висушування паперу до відповідного ступеня затвердіння смоли; формування
пакетів для пресування; гаряче пресування в пресах; охолодження в пресах
під тиском; кондиціювання облицьованих плит.
При ламінуванні плит використовують два види паперу — покривний, на
якому нанесена текстура або інший декоративний рисунок, і папір-основу
для підстилання під декоративний шар.
Під час ламінування для просочування паперу застосовують фенольні і
меламінові смоли. Просочування паперу смолами з одночасним висушуванням
їх здійснюють в одному агрегаті — просочувально-сушильних установках.
Формування пакетів залежить від призначення ламінованих плит і може
здійснюватись за різними схемами. Однак найефективнішою для деталей
меблів є схема: декоративний папір —папір-підстилка — деревостружкова
плита — папір-підстилка — декоративний папір.
Сформований пакет ставлять між металевими полірованими прокладками і
завантажують у прес. У пресі під дією тиску і високої температури смола
плавиться, заповнює пори між волокнами в папері і приклеюється до плити.
Щоб прокладки не прилипали до лицьової поверхні плит, їх час від часу
змазують спеціальним розчином.
Таблиця 10. Режими пресування облицювального матеріалу при тривалості
пресування 15 хв
Показник Облицювальний матеріал
деревностружкові плити деревноволонисті плити фанера
Температура плит преса, 0С 135…135 135…135 135…135
Тиск пресування, МПа 1,5-2,0 4-5 2,5-3,0
Тривалість завантаження пакетів і змикання плит преса не повинна
перевищувати 1,5 хв. За цей час до потрібного рівня піднімається тиск.
Режими пресування подано в табл. 10.
За 1—2 хв до зняття тиску припиняють подання пари в плити преса і
подають воду для охолоджування. При ламінуванні деревостружкових плит і
фанери без охолоджування плит преса покриття утворюється менш блискуче.
Для досягнення матового покриття замість полірованих застосовують
шліфувальні прокладки. По закінченні пресування плити складають на рівне
місце в стопу і витримують 5—6 діб.
Ламінування плит і фанери можна здійснювати і в процесі виготовлення їх.
Це значно скорочує трудозатрати і звільняє устаткування (гідравлічні
преси), потрібне для ламінування готових плит.
Імітація плитових матеріалів ламінуванням значно поліпшує технологію
опорядження і сприяє економії опоряджувальних матеріалів.
8. Опорядження деревини декоративними пластиками. Декоративні листові
пластики мають захисну опоряджувальну плівку, і процес опорядження
полягає тільки в тому, щоб обклеїти ними поверхню деревини. Аби не
пошкодити при цьому декоративної захисної плівки, приклеюють декоративні
пластики при низькому тиску (0,15 МПа) і без нагрівання. Застосовувані
клеї повинні мати добру адгезію як до деревини, так і до пластика.
Такими клеями є сечовинні, епоксидні смоли та полівінілацетатна емульсія
(ПВА).
У меблевій промисловості декоративні пластики найширше застосовуються
при виготовленні кухонних меблів. Меблі, покриті декоративним пластиком,
значно кращі і гігієнічніші, ніж опоряджені фарбами.
Позначення захисне-декоративних покриттів складається з п’яти частин.
Перша частина вказує групу покриття. Для лакофарбових покриттів вказують
назву покривного матеріалу за стандартами, наприклад, лак НЦ-218. Для
синтетичних облицювальних матеріалів великі літери означають вид
полімеру, наприклад: ТР — термореактивний, ТП — термопластичний.
Друга частина вказує підгрупу і категорію покриття і позначається:
підгрупа — великими літерами; категорія — арабськими цифрами, наприклад:
А1, Б2.
Третя частина для лакофарбових покриттів визначає їхній вид і залежно
від прозорості позначається літерами: П — прозоре, Н — непрозоре; для
синтетичних облицювальних матеріалів третю частину індек-са не вказують.
Четверта частина визначає вид покриття за ступенем блиску (матовості) і
позначається великими літерами: ВГ — високоглянцеве, Г — глянцеве, ПГ —
напівглянцеве, ПМ — напівматове, М — матове.
П’ята частина визначає захисні властивості покриття і позначається
арабськими цифрами.
2. Розробка технологічного процесу.
2.1. опис технологічного процесу
2.1.1. Опорядження деревини — це створення на її поверхні захисного
декоративного покриття для поліпшення зовнішнього вигляду і захисту від
дії навколишнього середовища (повітря, вологи, світла, тепла, забруднень
і механічних пошкоджень). Захисний шар має бути достатньо твердим, але
еластичним, рівним і гладеньким (блискучим або матовим).
Усі лакофарбові матеріали, що утворюють захисний шар, мають міцно
зчіплюватись з поверхнею деревини.
Види опоряджень. Існують такі види опорядження меблевих виробів:
прозоре, непрозоре, імітаційне та спеціальне.
При прозорому опорядженні на деревину наносять захисну декоративну
прозору плівку; при цьому текстура деревини зберігається і часто стає ще
виразнішою. Прозоре опорядження здійснюють прозорими лаками,
синтетичними плівками, політурами, інколи восковими мастиками та маслами
на деревині цінних і твердих листяних порід.
При непрозорому опорядженні захисна плівка непрозора і повністю закриває
текстуру і колір деревини. Непрозоре опорядження здійснюють
пігментованими фарбами (олійними, емалевими тощо) по деревині малоцінних
і хвойних порід.
Імітаційне опорядження характеризується поліпшенням декоративних
властивостей звичайних порід деревини або створенням на деревині чи
інших листяних матеріалах узорів у вигляді цінних порід деревини.
Імітацію виконують нанесенням барвників, наклеюванням текстурного
паперу, тканини, плівок, декоративних пластиків на деталі з маломіцних
порід.
До спеціального опорядження (декоративне оздоблення) належить
металізація, позолота, бронзування, декор (набірний, орнаментальний,
тематичний і рельєфний), а також накладки і вставки. Спеціальні види
опорядження застосовують в невеликих кустарних виробництвах з художнім
нахилом. Однак в окремих наборах меблів використовують елементи
різьблення, інкрустації тощо.
Структура лакофарбових покриттів. Лакофарбові покриття утворюються
послідовним нанесенням лакофарбових матеріалів. Однак за одне покриття
неможливо створити відповідний декоративно-захисний шар оскільки
деревина (особливо хвойної породи) нерівномірно вбирає опоряджувальні
матеріали. Тому для утворення якісних опоряджувальних покриттів
лакофарбові матеріали наносять на поверхню в кілька шарів з проміжним
висушуванням.
Щоб знизити витрати опоряджувальних матеріалів при багатошарових
покриттях, часто для перших (нижніх) шарів застосовують дешевий матеріал
(ґрунтовки, шпаклівки та порозаповнювачі). Якщо: при прозорому
опорядженні потрібно змінити колір деревини, то її перед гнуттям
забарвлюють відповідним барвником.
Класифікації опоряджувальних покриттів. Залежно від виду основного
плівкоутворювального матеріалу лакофарбові покриття поділяють на сім
груп: поліефірні (ПЕ), поліуретанові (УР), меламінові (МЛ), поліакрилові
(АК), сечовинні (СЧ), нітроцелюлозні (НЦ), пентафталеві (ПФ). Залежно
від показників зовнішнього вигляду групи мають дві підгрупи: А —
покриття з відкритими порами; Б — покриття; з закритими порами, в тому
числі непрозорі. Залежно від якісних показників зовнішнього вигляду
всередині підгруп покриття поділяють на три категорії: 1, 2, 3. Залежно
від оптичних властивостей лакофарбові покриття бувають прозорі П і
непрозорі Н, а за ступенем блиску (матовості) — високогляйцеві (ВГ — не
нижче 10-го рядка за рефлек-тоскопом Р-4), глянцеві (Г—9—3-й рядок за
рефлектоскопом Р-4), напів-глянцеві (нап івматов і) (ПГ, ПМ — від 2-го
рядка і нижче) і матові (М).
Покриття, утворені синтетичними облицювальними матеріалами, залежно від
виду полімеру поділяють на дві групи: облицювальні матеріали на основі
паперу, просоченого термореактивними полімерами (ТР), і на основі
термопластичних полімерів (ТП). Залежно від застосовуваного
просочувального матеріалу покриття першої групи поділяють на дві
підгрупи: А — меламіноформальдегідна і Б — карбамідоформальдегідна;
залежно від фактури поверхні бувають гладенькі і рифлені (з порами), а
за ступенем блиску (матовості) — високогляїше-ві (ВГ), напівглянцеві
(ПГ) та матові (М).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
