19.2. ВИТРАТИ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ
Витрати страхової компанії, так само, як і доходи, пов’язані із двоїстим
характером її діяльності. Виокремлюють витрати на проведення страхових
операцій (саме вони формують собівартість страхової послуги) і витрати
на проведення інших операцій (витрати, що супроводжують одержання
доходів від інвестиційної та фінансової діяльності, а також інших його
доходів від звичайної діяльності та надзвичайних операцій).
Понад 90 % загальної суми витрат страхової компанії припадає,
безперечно, на «страхові» витрати. Ці витрати дуже неоднорідні. Усю їх
сукупність можна за економічним змістом поділити на три великі групи:
1) виплати страхових сум та страхових відшкодувань за договорами
страхування й перестрахування;
2) витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування;
3) витрати на утримання страхової компанії.
Дві останні групи витрат можна об’єднати поняттям «витрати на ведення
справи».
Найвагоміша стаття витрат страховика — виплати страхових сум та
страхових відшкодувань.
Згідно із Законом України «Про страхування», страхове відшкодування — це
грошова сума, яка виплачується страховиком за умовами майнового
страхування і страхування відповідальності при настанні страхового
випадку. Що стосується особистого страхування, то виплату за умовами
такого страхування у вітчизняному страхуванні називають не «страховим
відшкодуванням», а «страховою сумою». Використання неоднакових термінів
пов’язане з тим, що коли йдеться про відшкодування, то звичайно під ним
розуміють компенсацію матеріальних збитків, які мають грошову оцінку. Що
ж до шкоди, заподіяної здоров’ю людини, або втрати нею життя, то такі
збитки не можна оцінити у грошовій формі. Тому йдеться тут не про
компенсацію страховиком матеріальних збитків, а про виплату при настанні
страхової події страхової суми або її частини згідно з умовами договору
страхування. Тобто ця виплата має швидше характер фінансової допомоги
застрахованому або його родині, аніж відшкодування збитків, як у
майновому страхуванні та страхуванні відповідальності. Тому й
називається вона не «страховим відшкодуванням», а «страховою сумою».
Страхове відшкодування, згідно з чинним законодавством, не може
перевищувати прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки
вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування.
У разі, коли у майновому страхуванні маємо «недострахування», тобто
страхова сума не дорівнює повній вартості застрахованого об’єкта, а
становить лише певну частку його вартості, страхове відшкодування
виплачується в такій самій частці від визначених за страховою подією
збитків. При цьому використовується пропорційна система страхового
забезпечення. Якщо умовами страхування передбачене використання іншої
системи (наприклад, системи «першого ризику» або системи граничного
забезпечення), то відшкодування відбувається за іншою схемою, згідно з
угодою сторін.
Виплати страхових відшкодувань і страхових сум — це ті витрати, які,
відповідно до структури тарифної ставки, забезпечуються страховими
нетто-преміями (див. рис. 19.1).
Виплату страховик здійснює згідно з договором страхування або керуючись
законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника
або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта
(аварійного сертифіката), що складається страховиком або уповноваженою
ним особою (аварійним комісаром) у формі, яку визначає сам страховик.
У разі потреби страховик може робити запити про відомості, пов’язані зі
страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів
та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією
про обставини страхового випадку, а також може самостійно з’ясовувати
причини й обставини страхового випадку. Законодавство зобов’язує
підприємства, установи й організації надсилати страховикам відповідь на
запит про відомості, пов’язані зі страховим випадком, у тому числі й
дані, що є комерційною таємницею. При цьому, згідно із Законом України
«Про страхування», страховик несе відповідальність за їх розголошення.
Дуже важливе значення має термін сплати страхових сум і страхових
відшкодувань на користь страхувальника (застрахованого,
правонаступника). Згідно із Законом України «Про страхування» страховик
зобов’язаний протягом двох робочих днів, тільки-но стане відомо про
настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх
необхідних документів для своєчасної виплати. Виплату страховик має
здійснити у передбачений договором термін. Він несе майнову
відповідальність за несвоєчасну виплату шляхом сплати страхувальникові
неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору
страхування.
Якщо це передбачено договором страхування, то в загальний обсяг виплат
включається також відшкодування страхувальникові витрат, які він поніс
при настанні страхового випадку, щоб запобігти збиткам або зменшити їх.
Фізичним особам виплати здійснюються як готівкою, так і безготівкове: з
каси страхової компанії; переказом на банківський рахунок отримувача;
переказом за місцем роботи.
Юридичні особи, як правило, отримують страхові виплати в безготівковій
формі, переказуванням відповідних сум з банківського рахунка страхової
компанії на банківський рахунок страхувальника.
У разі дострокового припинення договору страхування законодавство
України забороняє повернення коштів готівкою, якщо страхову премію було
внесено в безготівковій формі.
Наступна група витрат страховика — витрати на обслуговування процесу
страхування і перестраховування. У практиці західних страхових компаній
ці витрати поділяють на аквізиційні, інкасаційні, ліквідаційні.
Аквізиційні витрати — це витрати, пов’язані із залученням нових
страхувальників, укладанням нових договорів страхування. Вони можуть
включати оплату послуг із розробки умов, правил страхування та
проведення актуарних розрахунків; комісійну винагороду страховим
посередникам (брокерам, агентам) за укладання й обслуговування договорів
страхування; відшкодування страховим агентам витрат на службові поїздки,
пов’язані з виконанням їхніх обов’язків; оплату послуг спеціалістів, які
оцінюють прийняті на страхування ризики; витрати на виготовлення бланків
страхової документації; витрати на рекламу і т. ін.
Інкасаційні витрати — це витрати, пов’язані з обслуговуванням
готівкового обігу страхових премій: на оплату праці службовців компанії,
які забезпечують отримання страхових премій у готівковій формі; витрати
на виготовлення бланків квитанцій і відомостей щодо прийому страхових
премій; на оплату банківських послуг, пов’язаних з інкасацією страхових
премій.
Ліквідаційні витрати — це витрати, пов’язані з урегулюванням збитків.
Вони включають оплату послуг спеціалістів зі з’ясування причин і
визначення розміру збитків, завданих об’єктам страхування; витрати на
нагромадження відповідної інформації; оплату банківських послуг,
пов’язаних зі здійсненням виплат страхового відшкодування; витрати на
проїзд аварійного комісара та експертів до місця страхової події і
назад; судові витрати; поштово-телеграфні витрати з даного страхового
випадку; відрахування в резерв збитків тощо.
Зазначені витрати разом із страховими виплатами — це специфічні витрати.
Саме вони відрізняють витрати страховика від витрат інших суб’єктів
господарювання.
Остання група витрат — витрати на утримання страхової компанії — це такі
самі адміністративно-управлінські витрати, які має будь-який
господарюючий суб’єкт. Вони включають заробітну плату персоналу компанії
(основну і додаткову) з нарахуваннями, плату за оренду приміщення,
оплату комунальних послуг, послуг зв’язку; витрати на придбання
канцелярських і господарських товарів, рекламу, відрядження, утримання й
обслуговування автотранспорту, амортизаційні відрахування та інші
витрати, які, згідно з чинним законодавством, відносять до складу
операційних витрат страховика.
З огляду на структуру тарифної ставки зауважимо, що витрати на
обслуговування процесу страхування і перестраховування та витрати на
утримання страхової компанії, тобто всі витрати на ведення справи,
звичайно становлять 20—25 % страхового тарифу, тоді як на виплати
страхових сум і страхового відшкодування припадає від 60 до 80 %.
У практиці українських страховиків інкасаційні витрати у складі
специфічних витрат страховика не виокремлюються. Закон України «Про
страхування» свого часу запровадив такий склад витрат страховика:
• виплати страхових сум та страхових відшкодувань;
• відрахування в централізовані страхові резервні фонди (наприклад, у ті
самі два фонди Моторного (транспортного) страхового бюро України, про
які йшлося в підрозд. 19.1);
• відрахування в технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій;
• витрати на проведення страхування (тобто звичайні витрати на утримання
фірми і здійснення її основної діяльності).
Окрім витрат, які забезпечують виконання страховиком його основної
діяльності (страхування і перестрахування) і на основі яких визначається
собівартість страхової послуги, страхова компанія має витрати, пов’язані
із забезпеченням інвестиційної та фінансової діяльності, тобто витрати з
управління своїми активами та пасивами. Характер цих витрат залежить від
конкретних видів та структури активів і пасивів страховика. Здебільшого
такі витрати складаються з оплати послуг фінансово-кредитних установ,
які діють на ринку цінних паперів. Порівняно з доходами від
інвестиційних операцій, ці витрати виглядають досить незначними, проте
вони існують. Так само як і витрати, пов’язані з одержанням доходів від
іншої звичайної операційної діяльності та надзвичайних операцій. Усі
перелічені види витрат страхова компанія бере до уваги при визначенні
фінансових результатів своєї діяльності.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
