.

У яких формах виникли перші страховики? (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 5471
Скачать документ

Реферат на тему:

У яких формах виникли перші страховики?

Основними формами організації античного страхування: були взаємне
страхування та страхування на основі регулярних платежів.

Окремі елементи страхування були відомі ще за тисячі років до нашої ери.
Археологічні знахідки дають можливість стверджувати: вже у стародавні
часи різні народи добре усвідомлювали необхідність спорудження
спеціальних громадських приміщень для зберігання запасів провізії на
випадок можливої небезпеки.

Випадки страхування у грошовій формі також простежуються дуже давно.
Так, у шумерів — однієї із ранніх цивілізацій — вже в третьому
тисячолітті до нашої ери торговцям видавали суми грошей у формі позики
або створювали «спільні каси» для захисту їхніх інтересів на випадок
втрати вантажу під час перевезення.

Закони вавилонського царя Хаммурапі (1792-1750 pp. до н. е.) вимагали
укладання угоди між учасниками торговельного каравану.

Очевидно, що така практика була виправданою і тому передавалася з
покоління в покоління.

Багато свідчень дійшло до нас про відносно поширене взаємне страхування
ритуальних витрат в Стародавньому Римі. Римляни нагромаджували потрібні
кошти на похоронні процесії і спорудження пам’ятників у професійних
колегіях і спілках. Лише особа, зазначена в заповіті, могла отримати
такі кошти і витратити їх тільки на ритуальні заходи. На страхові суми
не поширювалися претензії будь-яких кредиторів. Навіть рабовласник (якщо
він не значився в заповіті) не мав права на страхову суму раба, хоча мав
право не видавати тіло рабів для поховання. Тоді проводились символічні
похорони за рахунок страхової суми.

При взаємному страхуванні ставилася мета забезпечити відшкодування
збитків від стихійних лих кожного учасника торгового або шляхового
колективу за рахунок всіх його членів. Ця форма страхування була
характерною для торгівлі чумаків на Україні, а також в Древній Греції в
галузі мореплавства.

Страхування на основі регулярних платежів набуло широкого розповсюдження
в Древньому Римі в професійних союзах та колегіях. Основною їх метою
було забезпечення своїм членам пристойного поховання, а також надання
матеріальної допомоги у випадках хвороби, каліцтва.

Середньовічне страхування набуло широкого розповсюдження в Англії ( X –
XI ст.), Німеччині ( XI – XII ст.), Данії (XII ст.) в купецьких гільдіях
та ремісничих цехах.

Середньовічне страхування порівняно з античним відрізнялось ширшим
страховим забезпеченням. Перелік страхових випадків, які сформувалися в
результаті конкретизації страхової взаємодопомоги, охоплював майже всі
їх види, властиві сучасному майновому та особовому страхуванню.

Для гільдійсько-цехового страхування пізнього періоду було характерним
виділення із загального фонду спеціальних фондів (сирітських, вдовиних),
а також страхових кас, до участі в яких залучалися і сторонні особи.
Таким чином, в процесі розвитку суспільних відносин гільдійськоцехове
страхування втрачало обмежений, корпоративний характер, переростаючи
межі організації, яка призначалась для надання взаємодопомоги виключно
своїм членам.

У середньовіччі страхування поступово поширювалося й на інші ризики.
Воно здійснювалось через гільдії (братства) та цехи. Згодом гільдії
почали спеціалізуватися за окремими професіями, з’явилися й захисні
гільдії, що мали завданням охорону особи й майна від різних зазіхань.
Принцип взаємодопомоги закріплювався у статуті гільдії. Поступово
формувався перелік страхових подій та уточнювався розмір внесків і
виплат.

Існують різні версії з приводу заснування першого страхового товариства.
В одних джерелах є посилання на те, що це сталося в XIII віці в Ісландії
у формі об’єднання селян від втрат на випадок вогню або загибелі худоби.

Більш переконливим є твердження про те, що поява страхових товариств
пов’язана із зародженням капіталістичних відносин, і насамперед на
морському транспорті та в торгівлі.

Тут початковий період страхування будувався на договорі бодмєреї—
кредитор виплачував страхову суму наперед, і коли нічого не траплялося,
то ця сума поверталася, плюс премія за бодмерею. Це було «страхування
навпаки».

Страхування в епоху капіталізму набуває комерційного характеру.

Специфічною ознакою буржуазного страхування є його цілеспрямування на
отримання прибутку. Страхування перетворюється в звичайне комерційне
підприємство.

Періодизація буржуазного страхування ґрунтується на періодизації етапів
розвитку капіталістичного способу виробництва. Перший етап ( XIV – XVII
ст.) відповідає періоду первісного нагромадження капіталу; другий (XVII
— XIX ст.) — періоду вільного підприємництва і третій (XX – XXI ст.) —
періоду монополістичного капіталізму.

Стосовно страхування вказані періоди відрізняються за двома ознаками: за
організаційними формами страхування та за розвитком операцій і видів
страхування.

На початковому етапі буржуазне страхування проводилось одноосібними
страховиками. На другому етапі з’являються і розвиваються страхові
товариства: акціонерні та взаємні. Особливе місце в цьому процесі
займала Англія. Перші страхові товариства тут виникли в 80-і роки XVII
ст. в галузі вогневого страхування. У той же час виникають страхові
товариства в галузі морського страхування у Франції.

Збільшення попиту на страховий захист зумовило перехід до продажу
страхових полісів з подальшим відшкодуванням збитків. Перший морський
поліс був виданий у 1347 році. Через 121 рік після цього з’явився
Венеціанський кодекс морського страхування. Далі ініціатива в морському
страховому законодавстві переходить до Англії. Прийнятий ще у 1774 році
закон про страхування життя лишається в складі чинного законодавства
Англії й досі. У 1779 році члени асоціації «Лондонський Ллойд» прийняли
«підписаний формуляр Ллойда» (формуляр договору морського страхування),
ряд положень якого донині застосовуються у міжнародній практиці.

У XVII столітті в багатьох європейських країнах виникли акціонерні
страхові компанії. У 1602 році створене голландське Ост-Індське
товариство. Страхові компанії Англії, Німеччини, Франції займались
морським страхуванням, страхуванням на випадок пожежі, у сільській
місцевості -— страхуванням посівів від знищення або пошкодження.
Особливо активно страхування починає розвиватися в період
капіталістичної економіки.

Які ознаки страхових ризиків і чим відрізняються ризики

в різних видах страхування?

Передумовою виникнення страхових відносин є ризик, без наявності якого
немає страхування, тому що відсутній страховий інтерес. Зміст ризику і
міра його вірогідності визначають межі страхового захисту.

За своїм змістом ризик є подією з негативними, особливо невигідними
економічними наслідками, які можливо, виникнуть в майбутньому в якийсь
момент в невідомих масштабах.

Про ризик можна вести розмову лише тоді, коли існує відхилення між
запланованими й реальними (фактичними) результатами. Таке відхилення
може бути або позитивним, або негативним. Останнє має місце при
несприятливому результаті. Позитивне відпилення виникає тоді, якщо
фактичний результат виявився вагомішим, ніж очікувалось. Можливість
негативного відхилення між запланованим і фактичним результатом, тобто
небезпека небажаного наслідку, називається ризиком. Ймовірність
позитивного відхилення при вихідних заданих параметрах на одну очікувану
подію визначається як шанс. В цьому розумінні можна розрізняти ризик
збитку або шанс на прибуток, де збиток виражений в негативному, а
прибуток — в позитивному відхиленні між плановим (очікуваним) і реальним
(фактичним) результатом.

Саме багатогранність форм прояву ризику, частота й шкідливість наслідків
від нього, неможливість абсолютного уникнення його ймовірності
викликають необхідність організації страхування.

В страхуванні ризик характеризується декількома основними поняттями.
Насамперед, ризик – це конкретне явище чи сукупність явиш (полія чи
декілька подій), при виникненні яких відбуваються виплати з раніше
утвореного централізованого страхового фонду в натурально-речовій або
грошовій формі. Ризик пов’язаний з конкретним застрахованим об’єктом,
стосовно до якого вивчаються чинники ризику. Аналіз одержаної інформації
в комплексі з іншими заходами дозволяє суттєво знизити негативні
наслідки здійснення (реалізації) ризику. Ризик зумовлює ймовірність
загибелі чи пошкодження (в майновому страхуванні) об’єкта, що прийнятий
на страхування. Будь-яка ймовірність може бути виражена дробовою
величиною. Якщо ймовірність дорівнює нулю, можна стверджувати про
неможливість настання даної події. При ймовірності, що становить
одиницю, існує 100% гарантії того, що дана подія відбудеться. Очевидно,
що чим менша ймовірність ризику, тим легше і дешевше можна організувати
страхування цього ризику. Висока ймовірність ризику передбачає страховий
захист з високою ціною, що утруднює його проведення.

В тій мірі, в якій оцінена ймовірність настання даної події, може бути
об’єктивно визначений розмір ризику. Страхування і розмір ризику
взаємопов’язані. Вирівнювання ризику, його розподіл складають сукупність
прийомів страхової організації, за допомогою яких на практиці
організується проведення страхування, вибір технічних прийомів.
Правильна оцінка розміру ризику має велике значення в практичній роботі
страховиків, , тому що визначає величину необхідного страхового фонду, а
значить, і можливості відшкодування збитків, застрахованих як в
звичайні, так і в особливо несприятливі роки.

Аналіз ризиків дозволяє класифікувати їх на дві великі групи: страхові й
нестрахові (не включені в договір страхування). Сукупність страхових
ризиків складає обсяг страхової відповідальності по договору
страхування, який виражається за допомогою страхової суми договору. Ціна
ризику в грошовому виразі оцінюється тарифною ставкою, яка звичайно
розраховується на 100 грошових одиниць страхової суми, або в процентах
до її абсолютної величини. Докладніше розрахунок тарифної ставки буде
розглядатись далі.

Страхова компанія повинна постійно стежити за зміною ризику в тих чи
інших галузях (сферах), вести відповідний статистичний облік,
аналізувати .й обробляти зібрану інформацію. Виходячи з одержаних
висновків про можливу динаміку ризику, страховик робить його оцінку.
Вона полягає в аналізі всіх ризикових обставин, що характеризують
показники ризику. Виділяють також відповідні групи ризику, що служать
мірою й критерієм оцінки. Кожна група включає об’єкти страхування, яким
властиві приблизно однакові ознаки (гомогенна група).

Результати оцінки приймаються за основу для прийняття тих чи інших
рішень при страхуванні, зокрема дозволяють віднести об’єкт до певної
групи, визначити тарифну ставку, яка найбільш обґрунтовано відповідала б
даному ризику. Середня величина ризикових обставин виражає середній
ризиковий тип групи, що використовується як міра порівняння.

В міжнародній страховій практиці використовуються різні методи для
оцінки ризику. Найбільш поширені з них: метод індивідуальних оцінок;
метод середніх величин; метод процентів.

Метод індивідуальних оцінок застосовується лише тоді, коли ризик не
можна зіставити з середнім типом ризику. Страхувальник може дати лише
довільну оцінку, що виникає з його професійної підготовки й досвіду та
суб’єктивного погляду.

Метод середніх величин полягає в тому, що окремі ризикові групи
розмежовуються на декілька підгруп, що створює аналітичну базу для
визначення ризику по ризикових ознаках. До них належить балансова
вартість об’єкта страхування, підсумкові виробничі потужності, характер
технологічного циклу, тощо.

При використанні методу процентів береться до уваги, що він виражає
собою сукупність скидок і надбавок (накидок) до тієї аналітичної бази,
що зумовлена можливими позитивними й негативними відхиленнями від
середнього ризикового типу. Ці скидки або надбавки виражаються в
процентах (інколи в промілях) від середнього ризикового типу.

В практичній діяльності страховика велике значення має прогнозування
тарифної політики на основі вивчення тенденцій в розвитку ризику.
Загальний прогноз може бути зведений до наступних напрямків:

— ризикові обставини, що пов’язані з освоєнням нових видів сировини,
заміни традиційних матеріалів новими (полімерними, композитними, тощо);

— ризикові обставини, зумовлені новими виробничими умовами в
промисловості (введенням автоматизованих систем управління
технологічними процесами, промислових роботів, роботизованих комплексів,
тощо);

— ризикова ситуація, що пов’язана зі змінами в технології промислового й
цивільного будівництва, зокрема, з освоєнням збірних модульних
конструкцій, висотного блочного й крупнопанельного домобудування, тощо;

— ризикові обставини, що викликані впровадженням нових транспортних
систем, яким властива висока пропускна й провізна здатність на різних
шляхах сполучення.

Щоб оцінити динаміку ризику в конкретній страховій сукупності, особливе
значення має наявність та аналіз достовірної інформації. Зазначимо, що
лише розгалужена група об’єктів, що була в центрі спостереження,
дозволяє з достатнім ступенем достовірності констатувати можливість
збитку.

Оцінюючи збитки, доцільно розрізняти такі його види: ризики, які можливо
застрахувати; ризики, що неможливо застрахувати; сприятливі й
несприятливі ризики; технічний ризик страховика.

Найбільш багаточислену групу складають ризики, які можуть бути
застраховані. В зв’язку з цим зазначимо, що страховий ризик може бути
оцінений з точки зору ймовірності надходження страхового випадку й
кількісних розмірів можливого збитку. Щоб встановити, чи є даний ризик
страховим, необхідно застосувати слідуючі критерії:

по-перше, ризик, який включається в розмір відповідальності страхової
компанії, повинен мати ймовірний характер високого рівня;

по-друге, ризик повинен виступати як випадковий. Це означає, що об’єкту,
по відношенню до якого виникає страхове правовідношення, властивий
тимчасовий характер зв’язку. Він не повинен підлягати небезпеці, яка
попередньо вже відома страховику чи власнику об’єкта страхування. При
цьому обом сторонам договору страхування наперед невідомий конкретний
момент настання страхового випадку й можливий обсяг збитку як його
наслідок;

по-третє, випадковість прояву даного ризику доцільно співвідносити з
масою однорідних об’єктів. З цією метою організується відповідне
статистичне спостереження, аналіз даних якого дозволяє встановити
страхову премію, відповідну прогнозу. Крім того, статистична інформація
дає можливість зробити висновок про закономірності прояву ризику
стосовно сукупності однорідних об’єктів;

по-четверте, надходження страхового випадку, яке виражається в
реалізації ризику, не повинно залежати від волевияву страховика або
інших зацікавлених осіб. Недоцільно приймати на страхування ризики, що
пов’язані з намірами страхувальника (спекулятивні ризики);

по-п’яте момент надходження страхового випадку не можна визначити ні в
часі, ні в просторі;

по-шосте страхова подія не повинна мати розмір катастрофічного лиха,
тобто охоплювати масу об’єктів в рамках величезної страхової сукупності,
причиняючи масовий збиток;

по-сьоме, шкідливі наслідки реалізації ризику необхідно об’єктивно
виміряти й оцінити. Масштаби несприятливих наслідків повинні бути досить
значними й зачіпати інтереси страхувальника (його страхові інтереси).

В залежності від джерела небезпеки виділяються ризики, зумовлені проявом
стихійних сил природи й діяльністю людини (суспільства). За обсягом
відповідальності страховика ризики підрозділяються на індивідуальні й
універсальні.

Особливу групу складають специфічні ризики: аномальні й катастрофічні. В
сукупність аномальних ризиків включаються ті, для яких неможливо їх
величину віднести до тієї чи іншої групи страхової відповідальності.
Аномальні ризики бувають нижчі і вищі нормальних.

Катастрофічні ризики складають значну групу, що охоплює велику
сукупність застрахованих об’єктів або страхувальників, нерідко
причиняючи збитки в значних розмірах. До Їх числа відносяться
землетруси, урагани. цунамі та інші прояви стихійних сил природи. До
причин катастрофічних ризиків може відноситись і перетворююча діяльність
людини в процесі створення матеріальних благ (наприклад, аварія на
атомній станції чи хімічному об’єкті). Катастрофічні ризики в принципі
можуть бути застраховані на особливих умовах договору між страховими
партнерами.

В роботі страховика виключно важливе значення має визначення
об’єктивного й суб’єктивного ризику. Об’єктивні ризики виражають
шкідливу дію неконтрольованих сил природи чи інших випадковостей на
застраховані об’єкти і не залежать від волі та дій людини. Суб’єктивні
ризики базуються на ігноруванні або відкиданні суб’єктивного підходу до
дійсності та пов’язані з недостатнім пізнанням навколишнього середовища
в об’єктивній реальності. Тому вони залежать від дій та свідомості
людей.

В загальному розмежуванні ризиків виділяються декілька їх груп:
політичні, екологічні, транспортні й спеціальні ризики.

Політичні (репресивні) ризики пов’язані з непередбаченими й
протиправними діями, заходами або акціями законодавчих чи виконавчих
органів влади іноземних держав по відношенню до даної суверенної
держави, підприємців або просто приватних осіб цієї держави. Політичні
ризики можуть через систему різних допущень чи особливих умов договору
страхування включатись в обсяг відповідальності страховика.

Екологічні ризики пов’язані з забрудненням навколишнього середовища і
зумовлені перетворюючою діяльністю людини у виробництві. Екологічні
ризики, як правило, не включаються в обсяг відповідальності страхової
організації. Однак, певні страхові інтереси, зумовлені екологічними
ризиками, привели до створення самостійного виду страхування.

Транспортні ризики підрозділяються на ризики каско і карго. Транспортні
ризики каско стосуються страхування повітряних, морських й річкових
суден, автомобілів та рухомого залізничного складу під час пересування,
стоянки (простою) і ремонту. Транспортні ризики карго відносяться до
страхування вантажів, що перевозяться всіма видами транспортних засобів.

Спеціальні ризики передбачають страхування перевезення особливо цінних
вантажів грошової готівки, виробів з дорогоцінних металів та каменів,
творів мистецтва, тощо). Зміст спеціальних ризиків обумовлюється в
договорі страхування і може бути включений в обсяг страхової
відповідальності.

Головне завдання діяльності страховика полягає в тому, щоб на протязі
дії договору страхування мати необхідні кошти в страховому фонді. Вони
повинні бути достатніми для відшкодування збитку при виникненні
страхового випадку (реалізації ризику).

Дати визначення поняття “страхувальник”

Згідно з Декретом “Про страхування”, страхувальниками визнаються
юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками
договори страхування, або є страхувальниками відповідно до актів
законодавства України. Страхувальники можуть укладати із страховиками
договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб).

У кожній країні права і обов’язки сторін, що беруть участь в
страхуванні, регулюються відповідними законодавчими нормами. В Україні
юридичною основою такого регулювання є Декрет Кабінету Міністрів України
від 10 травня 1993 р. “Про страхування”. Цей Декрет спрямований на
утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових
інтересів підприємств, установ, організацій та громадян. Зазначимо, що
дія цього Декрету не поширюється на державне соціальне страхування.

Згідно названого Декрету, страховиками визнаються юридичні особи, які
створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або
товариств з додатковою відповідальністю, у відповідності з Законом
України “Про господарські товариства”, з урахуванням особливостей,
передбачених цим Декретом для здійснення страхової діяльності в Україні.
Займатись страховою діяльністю можуть юридичні особи, які у
встановленому порядку одержали ліцензію.

Загальна частина коштів іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у
статутному фонді страховика не повинна перевищувати 20 відсотків.
Предметом діяльності страховика може бути страхування, перестрахування і
фінансова діяльність, визначена Декретом “Про страхування”. Іншими
видами діяльності страховик може займатись лише у випадках, передбачених
законодавством України.

При укладанні договорів страхування страхувальники мають право
призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум
(страхового відшкодування), а також замінювати їх до настання страхового
випадку. В Декреті страховий випадок визначається як подія» передбачена
договором страхування або законодавством, що відбулась, і з настанням
якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми
(страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій
третій особі. Під страховим ризиком розуміється певна подія, на випадок
якої проводиться страхування, і яка має ознаки ймовірності та
випадковості настання.

Отже, Страховик – організація, що за певну плату приймає на себе
зобов’язання відшкодувати страхувальникові або особам, яких він
зазначив, шкоду завдану страховою подією.

Дати визначення поняттю “страховий випадок”

Страховий випадок по відношенню до багатьох об’єктів страхування
зумовлює кумуляцію ризику, тобто може викликати катастрофічний ризик.

У практичній діяльності страхових спеціалістів доцільно розрізняти
страховий випадок і страхову подію. Під останньою слід розуміти
потенційно можливе причинення збитку об’єкту страхування. Страховий
випадок означає реалізовану гіпотетичну можливість нанесення збитку
об’єкту страхування. Наслідки страхового випадку виражаються в
частковому пошкодженні або повному знищенні об’єкта страхування (тут не
йдеться про страхування людей). Не відносяться до страхових випадків
події, які хоча й викликали збиток, але не суперечать нормальному
технологічному циклу в процесі виробництва. Тому, при занесенні в
договір умов страхування, необхідно чітко формулювати події, що
включаються в обсяг відповідальності страховика. Наприклад, здійснюючи
страхування від простоїв транспортних засобів чи устаткування, необхідно
точно вказувати, від яких конкретних простоїв буде наступати страхова
відповідальність. Крім того, умови договору страхування при цьому
повинні враховувати матеріальну шкоду, зумовлену простоями як
реалізацією ризику.

Дати визначення поняттю “актуарій”

Актуарій – фахівець по техніці страхування, якийзаймається розрахунком
страхових внесків і тарифів та володіє теорією як актуарних розрахунків.

Актуарні розрахунки – система математичних і статистичних методів, за
допомогою яких визначаються фінансові взаємовідносини між страховиком і
страхувальником за договорами страхування життя. Відображує у вигляді
математичних формул механізм створення і витрат страхового фонду при
довгострокових страхових операціях. При розширеному тлумаченні до
актуарних розрахунків відносять розрахунки тарифів з будь-якого виду
страхування, маючи на увазі використання методів математичної статистики
та теорії ймовірності в страхуванні. За допомогою А.р. визначаються
розміри тарифних ставок.

Використана література

1. Александрова М.М. Страхування: Навчально-методичний посібник.- К.:
ЦУЛ, 2002-208с.

2. Базилевич В.Д., Базилевич С.С. Страхова справа. – К.: Т-во «Знання»,
КОО,2002.-203с.

3. Воблый К.Г. Основы экономии страхования. – Тернопіль: Економічна
думка, 2001.-238с.

4. Замков О.М. Страхування: Навчальний посібник / за редакцією д.е.н.
О.О. Слюсаренко – К.: Міжнародна агенція «Bee Zonc», 2003-320с.

5. Страхування: Підручник / Кер. авт. кол.і наук.ред.СС.Осадець.Вид.2-у,
переробл. і доп.-К.: КЕНУ,2002.-599с.

6. Шумелда Я. Страхувння: Навчальний посібник для студентів економічних
спеціальностей. Тернопіль: 2003-260с

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019