Реферат на тему:
Сучасні економічні регулятори системи соціального страхування в Україні
Страхові внески за загальнообов’язкове державне соціальне страхування
залежно від виду старування для соціального забезпечення являють собою
форму резервування заробітної плати, що забезпечує матеріальні виплати
та надання соціальних послуг працівникам у разі настання страхового
випадку. Тому сплата їх має вирішальне значення.
В Україні одним з найважливіших завдань соціальної політики є
необхідність докорінних змін у забезпеченні якісних характеристик життя
людей. Важливою складовою соціальної політики є соціальне страхування.
Воно забезпечує не лише грошові виплати у разі настання страхових
випадків, а й створює певні правові та економічні умови для стимулювання
ефективної праці. Отже, соціальне страхування є важелем перерозподілу
грошових ресурсів у суспільстві, а відтак, його функціонування пов’язане
із станом розвитку економіка в цілому [1, 13].
Поняття страхових внесків доцільно розглядати в трьох аспектах:
– економічному – акумулювання ресурсів за рахунок збору( страхових
внесків, формування самостійних страхових фондів, інвестування тимчасово
вільних страхових грошових коштів в різні фінансові активи з метою
отримання інвестиційного прибутку від вкладів;
– соціальному – страхові( внески є джерелом надходження коштів залежно
від впливу соціального страхування для фінансування відповідних
соціальних послуг та матеріального забезпечення при настанні страхових
ризиків;
– правовому – за допомогою законодавчо( визначеного порядку збору сплати
страхових внесків регулюється механізм фінансової участі держави,
роботодавців і громадян у здійсненні соціального партнерства та
соціальних програм [5, 99].
Процес переходу від фінансування загальнообов’язкового державного
соціального страхування через систему податків до системи внесків має
принципове значення, так як питання «соціальний податок» та «страхові
внески» відрізняються як за соціально-економічною природою, так і за
роллю і призначенням у праві соціального забезпечення.
Страхові внески находять до фондів соціального страхування та
обчислюються від таких об’єктів, як витрати на оплату праці, винагорода
за виконані роботи, оподатковуваний дохід, чистий дохід тощо. Їх
сплачують роботодавці, наймані працівники, приватні підприємці,
самозайняті особи, керуючись вимогами законодавства про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування [1, 12].
Стосовно регуляторів механізму економічної відповідальності, слід
відзначити, що на сьогодні в Україні існує два різновиди
відповідальності платників соціальних страхових зборів – фінансова та
адміністративна. Існують певні види правопорушень, до яких
застосовуються штрафні санкції та пеня. Всі питання стосовно порядку
сплати пені та штрафу регламентуються статтями 16 та 17 Закону України
«Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетними
та державними цільовими фондами» (із змінами та доповненнями) № 2181-ІІІ
від 20 грудня 2000 року. Розмір санкції при цьому коливається залежно
від діапазону правопорушення.
Також до важливих економічних регуляторів механізму стимулювання
страхової діяльності належать знижки та надбавки до страхового внеску, а
також податкові пільги. Механізм стимулювання страхової діяльності
характеризується тим, що знижки чи надбавки до страхового внеску можуть
нараховуватися відповідним цільовим фондом як безпосереднім страховиком.
При цьому він враховує результати роботи підприємства за минулий
календарний рік.
Щодо механізму інвестиційної діяльності системи соціального страхування,
можна зазначити наступне. На сьогодні інвестиційна діяльність у сфері
соціального страхування здійснюється у пенсійному страхуванні. Вона
ґрунтується на відповідній законодавчій базі:
– по питанню накопичувальної системи( обов’язкового пенсійного
страхування – Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування» № 1058-ІV від 9 липня 2003 року;
– по питанню( системи недержавного пенсійного страхування – Закон
України «Про недержавне пенсійне забезпечення» № 1057-IV від 9 липня
2003 року.
Важливим є те, що добровільна накопичувальна система здійснюється через
страхові компанії та недержавні пенсійні фонди. В сучасних умовах
недержавне пенсійне забезпечення є невід’ємною складовою пенсійної
системи України. Протягом останніх років в Україні діють недержавні
пенсійні фонди – особлива організаційно-правова форма некомерційної
організації соціального забезпечення, яка ґрунтується, на засадах
добровільної участі громадян, роботодавців та їхніх об’єднань у
формуванні пенсійних накопичень із метою отримання громадянами
додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування
пенсійних виплат за рахунок відрахувань на недержавне пенсійне
забезпечення та інвестиційного доходу, нарахованого на них.
P
R
R
?????????_?забезпечення спостерігається тенденція до збільшення
кількості надавачів послуг у цій сфері. Закон України № 1057-ІV від 9
липня 2003 року передбачає три типи організації недержавних пенсійних
фондів, при цьому розподіл недержавних пенсійних фондів за видами мав
такий вигляд: 9% – професійні, 16% – корпоративні, 75% – відкриті [3,
33].
Слід відзначити, що джерелами формування активів недержавних пенсійних
фондів є пенсійні внески та інвестиційний дохід. Визначально те, що
найбільша частка пенсійних активів недержавних пенсійних фондів (70,0%)
розміщена на депозитних рахунках банків; в облігації підприємств,
емітентами яких є резиденти України.
Проте в Україні існують певні обмеження на інвестиції у вітчизняні
державні облігації. За регіональними стандартами недержавним пенсійним
фондам дозволено інвестувати у приватному секторі більшу частину своїх
активів, однак банкрутство одного з найбільших банків держави – банку
«Україна» в 1998 році та пропозиції понад 150 вітчизняних банків для
залучення коштів ставок за депозитами, що перевищують ринкові,
породжують занепокоєння щодо підсумкової безпеки пенсійних активів.
Воднораз довіра українських громадян до недержавних пенсійних фондів
незначна. Громадяни вже втрачали свої заощадження через гіперінфляцію та
недосконалість законодавства, що зумовило зловживання на фінансових
ринках [2, 25].
Комплекс інструментарію регулювання соціального страхування постає
досить впорядкованим та компактним, що зумовлює узгоджене та статечне
функціонування економічного механізму соціального страхування. Справді,
цей комплекс інструментарію є тим засобом, який, по-перше, забезпечує
надходження фінансових ресурсів, необхідних дія відшкодування збитків,
заподіяних внаслідок настання страхового випадку у сфері соціального
страхування; по-друге, гарантує застосування відповідальності до
учасників процесу страхування в разі настання певних економічних
правопорушень; по-третє, дає змогу знижувати обсяги відповідних
соціальних загроз; по-четверте, створює необхідні умови громадянам для
довгострокового інвестування, і, врешті-решт, сприяє конструктивності та
результативності існуючої системи соціального страхування [4, 38].
Висновки. Порівняно з бюджетним методом фінансування соціальних витрат
автономний характер функціонування фінансової системи соціального
страхування має такі переваги: цільове призначення та використання
страхових ресурсів дає змогу ефективніше організовувати соціальний
захист від конкретних видів соціальних ризиків; невід’ємною підсистемою
загальнонаціонального механізму господарювання є господарський механізм
соціального страхування, базові його блоки утворюють
організаційно-економічний й економіко-правовий механізм; розширюються
можливості формування страхових ресурсів за допомогою погодженості
страхових внесків та страхових виплат; гнучке маневрування параметричним
характеристиками системи соціального страхування.
Таким чином, відмітимо наступні пропозиції щодо вдосконалення та
підвищення результативності механізму регулювання системи соціального
страхування: доцільно зменшити кількість привілейованих пенсіонерів, які
отримують непропорційно великі, в порівнянні з сплаченими внесками,
пенсії; необхідно встановити економічно обґрунтовані розміри соціальних
виплат згідно з стажем трудової діяльності, рівнем заробітку та
розмірами перерахованих страхових внесків; упорядкувати вимоги до
надання соціальних виплат; доречно поширювати досвід утворення
недержавних пенсійних фондів на підприємство тощо.
Використання вказаних пропозицій на практиці сприятиме підвищенню
ефективності соціальної політики України, а також вдосконаленню
економічного механізму соціального страхування.
Література:
Бондар Н.Н. Соціальне страхування в Україні: труднощі існування в
трансформаційній економіці // Економіка. Фінанси. Право. – 2006. – №1. –
С. 12-15.
Васечко Л.І. Ґенеза нормативно-правової бази системи соціального
страхування в Україні // Економіка. Фінанси. Право. – 2006. – №2. – С.
25-30.
Небанківський фінансовий сектор у І кварталі 2006 року. За матеріалами
Держфінпослуг // Фінансовий ринок України. – 2006. – №5-6. – С. 33-39.
Столяров В.Ф., Васечко Л.І. Економічний механізм соціального страхування
// Фінанси україни. Секція: Фінансова політика й економічне регулювання.
– 2007. – № 2. – С. 31-44
Юрах В. Правовий режим оподаткування в галузі страхування // Фінансове
право. – 2007. – №. 4. – С. 98-100.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
