15.6. СТРАХУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЕКОЛОГІЧНЕ ЗАБРУДНЕННЯ
Невід’ємним правом людини є право мешкати поза забрудненим навколишнім
середовищем. Екологічні катастрофи — Сівесо, Італія, 1976р.; Бхопал,
Індія, 1984р.; Чорнобиль, Україна, 1986 р.; Ексзон Валдес, США, 1989 р.
— привернули увагу людства, загострили розуміння небезпеки для життя,
здоров’я, господарської діяльності людини. Уже сьогодні відчутно зросла
захворюваність, спричинена різними забрудненнями, неможливістю
використовувати певні водні та земельні ресурси. Уряди багатьох країн
ухвалили закони, що регулюють питання відповідальності та компенсацій за
забруднення. Було встановлено жорсткий контроль за додержанням
превентивних заходів виробниками, постачальниками, перевізниками,
власниками місць зберігання забруднювальних речовин. Національні
законодавства та міжнародні угоди покладають безумовну відповідальність
за викиди небезпечних речовин у навколишнє середовище за принципом
«платить осквернитель». При цьому заподіювач шкоди повинен компенсувати
не лише прямі втрати, а й витрати на очищення забруднених водойм та
ґрунту.
Гостро постала проблема охорони навколишнього середовища і в країнах
колишнього СРСР. Політика вирішення господарських завдань «за будь-яку
ціну», відсутність або порушення нормативів, що обмежують викиди
забруднювальних речовин, екстенсивне природокористування негативно
відбилися на екології. Відсталість та зношеність технічної бази багатьох
виробництв призводить до частих аварійних ситуацій і порушень
екологічних норм експлуатації. Частина збитків відшкодовувалася державою
за рахунок централізованих резервів. З переходом до ринкової моделі
економіки ця функція лягла на плечі самих підприємств і місцевих органів
влади, що не мають достатніх коштів. Окрім того, відсутні економічні
важелі зацікавленості підприємств витрачати кошти на природоохоронні
заходи.
Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає
правові, економічні та соціальні основи організації захисту природного
середовища.
Поняття забруднення. Розв’язуючи проблеми екології, передусім необхідно
визначити, що містить поняття «забруднення». Будь-який викид шкідливих
речовин, незалежно від їх природи та характеру, забруднює атмосферу,
водні або земельні ресурси. До того ж, навіть нешкідливі речовини,
вступаючи в реакції з хімічними речовинами, що містяться у ґрунті та
воді, можуть утворювати шкідливі сполуки.
Можна тлумачити забруднення і вужче. Забруднення — це викид та
нагромадження шкідливих речовин в обсязі, який не може більше
поглинатися навколишнім середовищем.
Забруднення можна класифікувати на випадкові, на ті, що настали в
результаті непередбачених подій, та на навмисні. На практиці визначення
характеру викиду може викликати ускладнення, особливо при постійних або
повторних викидах. Підприємство може періодично скидати шкідливі
речовини у межах норм, визнаних безпечними. У якийсь момент ці викиди
перестають бути безпечними. Шкода перестає вважатись випадковою, якщо
вона стала явною та забруднювач усвідомив це. Необхідно враховувати й
те, що шкода може виявитися через багато років. У такому разі важко
встановити зв’язок між результатом забруднення (наприклад,
захворюванням) та викидами. Забруднювальні викиди можуть здійснюватись
кількома забруднювачами, що ще більше загострює проблему.
Визначення відповідальності. Згідно з вітчизняним законодавством
забруднювач несе відповідальність за забруднення навколишнього
природного середовища та зниження якості природних ресурсів, а також за
порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Підприємства, які є джерелами підвищеної екологічної небезпеки,
звільняються від відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому
природному середовищу, тільки коли доведуть, що шкода виникла внаслідок
стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Що ж до
підприємств, не віднесених до власників джерел підвищеної екологічної
небезпеки, то вони звільняються від відшкодування шкоди, якщо доведуть,
що шкоду заподіяно не з їхньої вини. Особи, яким завдані збитки, мають
право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для
відновлення здоров’я, якості навколишнього природного середовища,
відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за
цільовим призначенням.
Ряд директив ЄС порушують питання, що стосуються забруднення, примушують
здійснювати обов’язкове страхування підприємств — джерел небезпеки.
Початкове ризик забруднення був введений багатьма страховиками у поліс
страхування цивільної відповідальності. Страхове покриття поширювалося
тільки на раптове та випадкове забруднення. Великі суми позовів,
складності у виявленні характеру та винуватця забруднення призвели до
виділення такого страхування в окремий вид.
Одночасно з формуванням ринку екологічного страхування починається
розвиток перестрахувального ринку по таких ризиках. Для надання більш
розширеного покриття та забезпечення високих лімітів, достатніх для
компенсації збитків, почали утворюватись спеціальні страхові пули. В
Україні у 1997 році створений пул зі страхування ядерних ризиків.
Умови страхування. Починаючи з 60-х років Ллойд надавав покриття
компенсацій за позовами, висуненими третіми особами за шкоду їх здоров’ю
та нерухомому майну внаслідок забруднення, а також при ущемленні інших
прав та погіршенні умов життя, що захищаються законом. В страхове
покриття включались і витрати на превентивне очищення. Поліс покривав не
лише забруднення внаслідок нещасного випадку.
Складність у визначенні умов страхування та ризиків, що страхуються,
викликана тим, що ризики, які призводять до забруднення навколишнього
середовища, нині ніхто не в змозі точно оцінити. Страхування
відповідальності за шкоду, заподіювану навколишньому середовищу,
базується сьогодні на таких умовах:
• компенсувати страхувальникові усі суми, присуджені за законом
постраждалим третім особам у зв’язку з настанням страхового випадку. До
суми компенсацій вносяться також судові витрати;
• страхуванням покриваються лише випадкові забруднення. Навмисні дії або
помилки, які можуть збільшити ймовірність шкоди третім особам,
страхуванням виключаються;
• суми штрафів не включаються у страхове покриття.
Винятки з договору страхування. Формулювання винятків можуть варіюватись
у кожному конкретному випадку. Поліси страхування відповідальності за
екологічні забруднення не покривають шкоди внаслідок навмисного
порушення страхувальником законодавчих актів, постанов, розпоряджень та
інших нормативних документів, що регулюють питання екології.
Строк страхування. Хоч договір укладається на рік, розуміється
продовження його в того самого страховика. Через високі страхові премії,
великі адміністративні витрати при розробці умов страхування та
укладанні договору чи програми превентивних заходів та здійсненні
контролю і страховикові, і страхувальникові вигідно партнерство на строк
не менш як 5—10 років.
Територіальні межі страхування. Географічні ліміти чітко обумовлюються,
особливо в разі використання транспортних засобів, наприклад при
перевезенні шкідливих речовин.
Ліміт відповідальності страховика. Страховики обмежують максимальну
відповідальність грошовою сумою та періодом часу. Ліміти компенсацій, що
надаються, не влаштовують підприємства-забруднювачі, оскільки вони є
нижчими від реально необхідних. Проте висока вартість страхування не
дозволяє придбати страхування з великими лімітами. Водночас навіть
наявність пулів не вирішує проблему місткості національних та
міжнародних ринків. Ліміти відповідальності, що надаються в Європі, не
перевищують 20 млн дол., Лондонський ринок надає покриття до 170млн дол.
Для прикладу, шкода навколишньому середовищу від експлуатації
Бхопальського заводу в Індії досягла понад 300 млн дол., а у зв’язку з
численними людськими жертвами влада індійського штату Мадхия-Прадеш
подала позов на суму в З млрд дол.
Андеррайтинг. Як уже зазначалось, оцінка ризику дуже ускладнена.
Проблема екології досить нова для людства та складна. Практично
неможливо отримати достовірний сценарій її розвитку. Недостатньо вивчені
природа та характер ризиків. Унаслідок тривалої кумуляції мало
статистичних даних про можливі розміри збитків, їх залежність від впливу
різних факторів.
Андеррайтер, передусім, повинен мати великий досвід у страхуванні
екологічних ризиків. Йому слід орієнтуватись у технологічному процесі
виробництва для кращого розуміння природи можливих забруднень; оцінити
можливості різних потенційних джерел забруднення та ступінь їх впливу на
суму збитків. Часто провадиться спеціальна експертиза для вивчення цих
аспектів. Надзвичайно важливим фактором є історія збитків підприємства
через забруднення навколишнього середовища, а також на інших
підприємствах аналогічного профілю. Слід враховувати, що страхувальник
підвладний великим, але нечастим збиткам. Корисно також вивчити
екосистему місцезнаходження підприємства страхувальника, виявити інших
можливих потенційних забруднювачів у минулому та сучасності, що
впливають на цю екосистему. Оцінюючи ризик та розробляючи умови, слід
пам’ятати про розвиток та постійне посилення законодавства у галузі
охорони навколишнього середовища, про кумулятивний характер забруднень,
вплив якого росте з кожним роком. Враховуються фінансові можливості
страхової компанії, наявність програм перестрахування, загальна
місткість ринку.
Поліс страхування може покривати не тільки випадкові забруднення, але й
ризик поступового забруднення. Складність полягає у визначенні характеру
забруднення. Якщо страхувальник змінив кількох страховиків, важко
визначити, хто та в якому розмірі повинен відшкодовувати збитки у
зв’язку з поступовим забрудненням. При ризику поступового забруднення
гостро постає питання про ступінь відповідальності інших можливих
забруднювачів.
Страхування витрат з очищення наслідків забруднення. Страхове покриття
надається по відшкодуванню збитку третім особам. Тому страховик не
відшкодовує витрати страхувальникові на превентивні заходи або на
очищення його власного майна. Проте компенсуються витрати третіх осіб
щодо мінімізації збитку, прийняті після настання нещасного випадку.
Навіть якщо забруднення сталось у приміщеннях страхувальника, воно може
бути джерелом небезпеки навколишньому середовищу та третім особам.
Наприклад, забруднення ґрунтових вод з причини зараження шкідливими
речовинами земельної ділянки страхувальника. У цьому випадку превентивні
заходи та заходи з очищення служать не лише інтересам страхувальника, а
значить, ці втрати не є його власним збитком. Тому в деяких країнах такі
витрати, згідно з законами, повинні охоплюватися договором.
Страховики неохоче йдуть на розширення страхового покриття. Додаткові
складності виникають у випадку довгочасних викидів або викидів, що
повторюються. Страховики воліють здійснювати окреме страхування подібних
витрат.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
