Реферат з страхової справи
Страховий ринок України
В Україні часом створення страхового ринку вважають початок 90-х років
XX ст. Саме тоді виникли перші приватні страхові компанії, які поклали
край тотальній монополії Держстраху. Серед них: “Омета Інстер”, “Ризик”,
“Скайд”, “Саламандра”, “Скайд-вест”, “АСКО-Прометей” — філіал Російської
акціонерної компанії, “Росток”, “Славія” і т. д. На страховий ринок
України починають приходити провідні та досить відомі іноземні страхові
компанії, що діють переважно через спільну страхову діяльність. Так
з’явився альянс “Омета Інстер” — “Ллойд” (Англія),
Українсько-ізраїльське товариство “Страхова компанія “Система резервних
фондів”, пряме представництво відкрила австрійська фірма “Safe invest”.
Закон України “‘Про страхування” (1996 р.) захищає вітчизняного
страховика, обмежуючи частку іноземних юридичних осіб та громадян у
статутному фонді страхових спільних компаній 49% та піднімаючи планку
статутного фонду для спільного підприємства до 500 тисяч ЕКЮ.
Фактично на ринку України діють два види страхових компаній:
а) кептивні — створені міністерствами, відомствами, потужними
фінансово-промисловими союзами для обслуговування ризиків своїх
підприємств;
б) створені на приватному капіталі, що функціонують на конкурентній
основі.
За масштабами своєї роботи, обсягом відповідальності недержавні страхові
компанії несумірні з організаціями колишнього Держстраху, економічна
база яких формувалась впродовж 70 років, завдяки чому їх представництва
було створено практично в усіх населених пунктах України.
З метою формування конкурентного середовища на страховому ринку та
приведення організаційної ([юрми державної та комерційної страхової
діяльності у відповідність до страхового законодавства України створено
Національну страхову компанію відкритого типу “Оранта”, головним
засновником якої з боку держави виступив фонд державного майна.
В Україні Комітетом з страхового нагляду було зареєстровано близько 800
страховиків, але за період з 1994 по 1996 р. відкликано ліцензії у 280
із них. Найгрубіші порушення страхового законодавства виявлено в
компаніях: “Укар” (Харків), “Альбі-на” (Львів), “Аспек” (Чернігів),
“Херсон-Аско” (Херсон), “Укрін і К°” (Київ).
Головна причина — нездатність значної частини страховиків виконувати
взяті на себе зобов’язання перед страхувальником. Важливим кроком для
звільнення страхового ринку від фірм, які дискредитують страхову
діяльність, стало підняття суми статутного фонду до рівня 100 тис. ЕКЮ
та зобов’язання внести 60% його грошима. Такі умови далеко не всім
страховикам були під силу. У зв’язку з цим виникає проблема захисту
інтересів страхувальників, котрі довірили захист своїх інтересів
страховим компаніям, яким держава надала право здійснювати цей захист, а
потім справедливо позбавила їх цього права. Механізм захисту інтересів
страхувальників, відповідальність за який (захист) покладено на Комітет
у справах нагляду за страховою діяльністю, може включати:
— створення товариств взаємного страхування;
— примусове приєднання страхових компаній з тяжким фінансовим станом до
стійких конкурентоспроможних компаній з передбаченням відповідальності
за їхніми зобов’язаннями;
— поручительство держави (з відпрацюванням
певних механізмів) тощо.
У зв’язку з необхідністю дотримання вимог Закону України “Про
страхування” (1996 р.) на кінець 1997 р. на страховому ринку нашої
країни залишились 240 страхових компаній.
В останні роки відбувається динамічний розвиток вітчизняного страхового
ринку. Вдосконалюється нормативно-правова база цієї галузі, що знаходить
своє відображення у введенні в дію Закону України “Про внесення змін та
доповнень до Закону України “Про страхування” від 4 жовтня 2002 р.
До найважливіших змін, внесених до Закону України “Про страхування”,
належить вимога про те, щоб страховики, які були зареєстровані, до 7
листопада 2001 p., формували свої статутні фонди в такому порядку:
— страховики, які займаються видами страхування іншими, ніж страхування
життя, протягом двох років з дня набрання чинності цього Закону повинні
формувати статутний фонд у сумі 500 тис. евро, а протягом трьох років —
1 млн евро;
— страховики, які займаються страхуванням життя, відповідно 750 тис.
евро протягом двох років з дня набуття чинності цим Законом та 1,5
млн евро — протягом трьох років.
Для новостворених страховиків, які займаються видами страхування іншими,
ніж страхування життя, мінімальний розмір статутного фонду
встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн евро. Для страховиків, які
займаються страхуванням життя — 1,5 млн евро за валютним обмінним курсом
валюти України.
Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування”
передбачає:
— скасування обмежень на частку іноземних інвесторів у статутних
капіталах українських страховиків;
— необхідність здійснення внесків у статутний фонд винятково у грошовій
формі;
— детальне регламентування формування страхових резервів;
— встановлення конкретних нормативів оцінки
платоспроможності страховиків;
— розширення асортименту страхових послуг з обов’язкового страхування
тощо.
Сучасний стан страхового ринку характеризується зростанням чисельності
страхувальників значною мірою за рахунок юридичних осіб. Пояснюєть ся
така ситуація досить низьким рівнем доходів населення України. Приблизно
3% громадян України є достатньо платоспроможними, щоб користуватися
страховими послугами.
Страховий ринок України пропонує все ширший асортимент страхових послуг,
про що свідчить, зокрема, значно ширший перелік форм страхового захисту
як обов’язкового, так і добровільного страхування.
Найбільшим попитом на страховому ринку України користуються послуги з
добровільного страхування майна. Його частка в загальному обсягу
страхових послуг становить 71%. Але, як свідчать експерти,
застрахованими в Україні є всього близько 10% _ ризиків, тоді як у
більшості розвинених країн світу їх частка становить 90—95%.
Найуразливішу позицію на страховому ринку нашої країни серед страхових
послуг займає страхування життя. Його частка в загальній структурі
страхових послуг постійно зменшується. У розвинених країнах світу на
страхування життя припадає 25— 60% від загального обсягу страхових
премій. В Україні ця частка становила у 1993 р. — 44,4% , у 1994 р. —
42,5%, у 1995 р. — 24,9%, у 1997 р. — 4,8%, а в 2001 р. — 0,4%.
Це тривожна тенденція розвитку страхового ринку України. Вона свідчить
про низьку платоспроможність . населення, про те, що і сьогодні
переважна більшість громадян України стурбовані проблемами виживання, а
не турботою про майбутнє. Втрачаючи страхувальників за цим видом
страхування, країна втрачає надійне джерело довгострокових інвестиційних
ресурсів. Переламати цю тенденцію поки що не вдається. Незважаючи на
номінальне зростання обсягів страхових послуг, страхування як галузь
економіки забезпечує перерозподіл всього 1,2% ВВП, тоді як у розвинених
країнах світу цей показник коливається в межах 8—12%.
В Україні проживає приблизно 7% населення Європи, а частка вітчизняного
страхового ринку в загальноєвропейському обсязі страхових послуг
становить усього 0,06%.
Станом на 31 березня 2001 р. на ринку України пропонували страхові
послуги 291 страховик. Тільки 50 із них мали сплачений статутний фонд,
еквівалентний 500 тис. евро. Більше 70% страховиків мають статутний фонд
менший, ніж 500 тис. грн.
У середньому в Україні сплачений статутний фонд страхової компанії
становить близько 2,3 млн грн, а власний капітал — 4,3 млн грн. Ці дані
свідчать про низький рівень платоспроможності самих страховиків, що
знижує довіру до них потенційних страхувальників.
Із сказаного вище можна зробити такі висновки:
1. Розвиток страхового ринку України є нагальною потребою, зумовленою
зростанням рівня невизначеності та ризиковості економічних, політичних,
соціальних та екологічних процесів.
2. Можливості стрімкого розвитку ринку страхових послуг в Україні
обмежені такими чинниками:
— низький ріве’нь доходів у суспільстві;
__недовіра до страховика, яка посилюється низьким рівнем
платоспроможності страхових компаній;
— недосконалість не тільки власне страхового, а й у цілому
законодавства;
неузгодженість страхового законодавства з Цивільним кодексом України
тощо;
— відсутність державних преференцій на страховому ринку;
— недостатній розвиток інструментів фондового ринку для ефективного
розміщення страхових резервів;
__відсутність надійних механізмів розвитку страхування життя, медичного
та пенсійного страхування тощо;
відсутність незалежної системи підготовки висококваліфікованих фахівців
зі страхування і т. ін.
Страховий ринок — частина фінансового ринку, де об’єктом купівлі-продажу
виступає страховий захист, формуються попит і пропозиція на нього.
Головною функцією страхового ринку є акумуляція та розподіл страхового
фонду з метою страхового захисту суспільства.
Об’єктивна необхідність виникнення та розвитку страхового ринку
зумовлюється наявністю суспільної потреби у страхових послугах та
наявністю страховика, здатного їх задовольнити.
Залежно від критерію, покладеного в основу класифікації страхового
ринку, розрізняють інституціо-нальну, територіальну, галузеву та
організаційну
структури.
Інституціональна структура ґрунтується на розмежуванні приватної,
публічної або комбінованої форм власності, на якій створюється страхова
організація. Вона може бути представлена акціонерними, корпоративними,
взаємними, державними стра
ховими компаніями. Закон України “Про господарські товариства”
регламентує конкретніше використання різноманітних
організаційно-правових
форм господарських об’єднань.
У територіальному аспекті виділяють місцевий (регіональний),
національний (внутрішній) та світовий (зовнішній) страхові ринки.
Місцевий (ре-
гіональний) ринок задовольняє страхові інтереси регіону; національний —
інтереси, що переросли межі регіону і розширились до рівня нації
(держави), світовий — задовольняє попит на страхові послуги в масштабі
світового господарства.
За галузевою ознакою виділяють ринки особистого та майнового
страхування. Кожна з названих ланок має свою структуру (сегментацію).
Організаційна структура страхового ринку може бути представлена так.
1. Страхове товариство або страхова компанія, де відбувається формування
страхового фонду і переплітаються індивідуальні, колективні та групові
інтереси.
Свої стосунки з іншими страховиками економічно відокремлені страхові
товариства будують на основі співстрахування та перестрахування.
2. Страхові товариства можуть об’єднуватись у спілки, асоціації, пули та
інші об’єднання для координації діяльності, захисту інтересів своїх
членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить
законодавству України. Вони не мають права займатися страховою
діяльністю.
3. Товариства взаємного страхування — юридичні особи — страховики,
створені відповідно до Закону України “Про страхування” з метою
страхування ризиків цього товариства. Сплата страхового платежу
здійснюється за рахунок чистого прибутку, що залишається у розпорядженні
членів товариства, крім випадків, передбачених законодавством України
Кожний член товариства за умови використання ним усіх зобов’язань перед
товариством взаємного страхування, незалежно від суми страхового внеску,
має право отримати повністю необхідне страхове відшкодування у разі
настання страхового випадку.
4. Страхові агенти та страхові брокери — страхові посередники,— через
яких страховики здійснюють страхову діяльність. Страхове законодавство
визначає їхні функції таким чином:
консультування;
експертно-інформаційні послуги;
підготовка, укладення та супровід договорів страхування
(перестрахування), в тому числі щодо врегулювання збитків у частині
одержання та пере
рахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань
відповідно із страхуваль ником або перестрахувальником;
— інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за
переліком, встановленим Упов новаженим органом.
Страхові агенти — громадяни або юридичні особи, які діють від імені та
за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності
(укладання договорів страхування, одержання страхових платежів,
виконання робіт, пов’язаних з виплатами страхових сум і страхового
відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в
його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із
страховиком.
Страхові брокери — громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у
встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності і
здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку •за винагороду
від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.
Страхові брокери — громадяни, які не мають права отримувати та
перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового
відшкодування.
У деяких країнах через страхових брокерів здійснюється переважна
більшість усіх видів страхування, в інших — тільки страхування великих,
нових та маловідомих ризиків. Найбільшого розвитку інститут брокерів
досяг у Великій Британії.
Посередницька діяльність страхових агентів і страхових брокерів на
користь іноземних страховиків на території України не допускається, крім
договорів перестрахування (див. ст. ЗО Закону України “Про внесення змін
до Закону України “Про страхування”).
5. Перестраху вальні компанії (перестрахови-ки) — організації, які не
виконують прямих страхових операцій, а приймають у перестрахування
ризики інших страховиків і можуть передавати частину з них в ретроцесію.
Перестрахові брокери — юридичні особи, які здійснюють за винагороду
посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі
бро
керської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як
посередник.
7Моторне (транспортне) страхове бюро — юридична особа, яка утримується
за рахунок коштів страховиків, котрим дозволено займатися страхуван
ням відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну
третім особам, та за умовами, передбаченими міжнародними договорами.
України
щодо вказаного виду страхування
1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та
державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;
видача ліцензій страховикам на здійснення страхової діяльності та
проведення перевірок її від повідності виданій ліцензії;
видача свідоцтв про включення страхових та перестрахових брокерів до
державного реєстру страхових та перестрахових брокерів та проведення пе
ревірки додержання останніми законодавства про посередницьку діяльність
у страхуванні та перестрахуванні і достовірності їх звітності;
проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками
(перестраховиками) тастраховими посередниками законодавства про страхову
діяльність і достовірність її звітності;
розроблення нормативних та методичних документів з питань страхової
діяльності, що віднесе на до компетенції Уповноваженого органу:
узагальнення практики страхової діяльності і посередницької діяльності
на страховому ринку, розробка і подання у встановленому порядку пропо
зицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову і
посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні;
прийняття у межах своєї компетенції нормативно-правових актів з питань
страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;
проведення аналізу додержання законодавства об’єднаннями страховиків і
страхових посередників;
9) здійснення контролю за платоспроможністю страховиків відповідно до
взятих ними страхових зобов’язань перед страхувальниками;
10) забезпечення проведення дослідницько-методологічної роботи з
питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та
перестрахуванні, підвищення ефективності державного нагляду за страховою
діяльністю;
встановлення правил формування обліку і розміщення страхових резервів та
показників звітності;
проведення і координація у визначеному законодавством порядку навчання,
підготовки і перепідготовки кадрів та встановлення кваліфікаційних
вимог до осіб, які проводять діяльність на страховому ринку, організація
нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності;
участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування і
посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні; вивчення,
узагальнення,
поширення світового досвіду; організація виконання міжнародних договорів
України з цих питань;
здійснення організаційно-методичного забезпечення проведення актуарних
розрахунків.
Уповноважений орган може здійснювати й інші функції, необхідні для
виконання покладених на нього завдань.
Права Уповноваженого органу у справах нагляду за страховою діяльністю
(cm. 37):
одержання в установленому порядку від страховиків звітності про страхову
діяльність, інформації про їх фінансовий стан та необхідні пояснення
щодо
звітних даних, а від підприємств, установ і громадян — інформації,
необхідної для виконання покладених на нього завдань;
2)проведення перевірки стосовно правильності застосування страховиками
законодавства України про страхову діяльність та достовірності їх
звітності за по
казниками, що характеризують виконання договорів страхування; не частіше
одного разу на рік призначати проведення за рахунок страховика
додаткової обов’язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;
3)видача приписів страховикам про усунення виявлених порушень вимог
законодавства про страхову діяльність, а у разі їх невиконання —
призупинення чи обмеження дії ліцензії цих страховиків
до усунення виявлених порушень або прийняття рі шення про відкладення
ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків
(перестраховиків);
4) проведення тематичних перевірок діяльності страховиків у разі
необхідності перевірки фактів, викладених у скаргах, заявах, зверненнях
страхувальників, достовірності показників звітності, виконання вимог
раніше наданих приписів, за дорученням правоохоронних органів державної
влади, зустрічних перевірок достовірності і правильності укладених
договорів страхування та перестрахування та у разі надходження
інформації від страхувальників про порушення;
5) одержання від страхових та перестрахових брокерів установленої
звітності про їхню діяльність та інформації про укладені договори, а
також необхідних пояснень стосовно даних;
6) видача приписів страховим посередникам про усунення виявлених
порушень законодавства, а у разі їх невиконання — прийняття рішення про
виключення страхового або перестрахового брокера з державного реєстру
страхових і перестрахових брокерів;
7) одержання в установленому порядку від аварійних комісарів інформації,
необхідної для виконання покладених на нього завдань, в тому числі
інформації про обставини і причини настання страхового випадку та
заподіяну шкоду,
8)створення комісій та робочих груп для проведення перевірок діяльності
страховика та страхових посередників;
9)здійснення контролю за достовірністю та повнотою інформації, що
надається учасниками страхового ринку;
10)отримання безоплатно від органів виконавчої влади інформації та
статистичної звітності, необхідної для виконання покладених на нього
завдань;
11)звернення до суду з позовом про скасування державної реєстрації
страховика (перестраховика) або страхової посередника у випадках,
передбачених законом.
2. Внутрішня система та зовнішнє середовище страхового ринку
До внутрішньої структури страхового ринку відносять:
— страхові продукти (послуги за конкретними видами договорів
страхування);
систему організації продажів страхових полісів та формування попиту на
страхові продукти;
гнучку систему тарифів (ціни, пільги, знижки,націнки, штрафи, пеня
тощо);
власну інфраструктуру страховика (агентства, контори, філіали,
представництва, канали комерційного зв’язку);
матеріальні та фінансові ресурси, що визначають становище страховика;
людські ресурси страхової компанії;
— фінансове становище страхової компанії та довіру до неї з боку
фінансових інститутів;
— ліквідність страхового фонду.
Розглянемо детальніше деякі із цих елементів.
Страхові продукти — специфічні послуги, що
пропонуються на страховому ринку. Ціна їх відображається у. страховому
тарифі. Формується вона на основі конкуренції при порівнянні попиту і
пропозиції. Нижня межа ціни визначається умовами рівноваги між
надходженнями платежів до страхового фонду та виплатою страхового
відшкодування і страхових сум, верхня — потребами страховика.
Ціна послуги конкретного страховика залежить від величини і структури
його страхового портфеля, якості інвестиційної діяльності, величини
управлінських витрат та очікуваного прибутку. Якщо ціна його страхової
послуги виявиться надмірно високою, страховик може опинитися у
невигідному становищі порівняно зі своїм конкурентом і втратити клієнтів
Купівля-продаж страхових послуг оформляється страховим договором, а
підтвердженням цього акту є страхове свідоцтво (поліс), виданий
покупцеві (страхувальнику) продавцем (страховиком).
Перелік видів страхування є асортиментом страхового ринку.
Система організації продажу страхових полісів:
безпосередньо у представництвах та агентствах
страхових компаній;
через страхових агентів;
через альтернативну мережу розповсюдження;
комбіновані форми.
Так, в Італії та Франції страхові поліси розповсюджують на 50% банки. У
Великій Британії 50% контрактів із клієнтами укладається через телефонну
мережу, в Німеччині 80% контрактів укладають службовці філіалів та
представництв, 13% — маклери та посередники, а безпосередньо страховики
— тільки 2%.
Власна внутрішня структура страховика;
представництва — підрозділи страхової компанії, які не мають статусу
самостійної юридичної особи і займаються, як правило, збиранням
інформації, рекламою, репрезентаціями, пошуком клієнтів, але не
здійснюють комерційної діяльності;
агентства — підрозділи, які мають право виконувати всі функції
представництва, а також здійснювати операції з укладання та
обслуговування договорів;
філіали (відділення) страхової компанії — підрозділи, які теж не мають
права юридичної особи і здійснюють свою діяльність, керуючись
законодавством, нормативними актами, статутом та рішеннями загальних
зборів акціонерів, ради директорів та президента компанії. Результати
роботи філіалу (відділення) відображаються у послідовному балансі
страхової компанії. Управління системою страхування здійснюється
страховиком.
Усі елементи внутрішньої структури страхового
ринку взаємоповязані. Вплив на один із них спричиняє дію в інших. Тому
управлінському складу страхової компанії важливо враховувати взаємодію
цих елементів і узгоджувати їх із зовнішнім середовищем.
Зовнішнє середовище страхового ринку — це система факторів, що
взаємодіють, які оточують внутрішню систему ринку і впливають на неї.
Зовнішнє середовище страхового ринку складається з елементів, якими
страховик може управляти, та з тих, на які він впливати не може, але
повинен враховувати їх у своїй діяльності.
До складових, на які страховик може впливати, належать:
ринковий попит;
конкуренція;
ноу-хау страхових послуг тощо;
інфраструктура страхового ринку (правове і нормативне забезпечення,
інформаційна та аудиторська мережа, наукове обслуговування, кадри, систе
ма організації професійної освіти, наукове обслуговування, професійна
етика і мова).
До складових, на які страховик впливати не може, входять:
чисельність населення, його вікова та статева структури;
сезонні міграції;
— купівельна спроможність населення і т. ін.
Отже, страховий ринок — це відкрита система, здатна до розширення та
звуження, залежна як від загальної економічної ситуації в країні, так і
від активності страховика.
3. Ліцензування страхової діяльності
Ліцензування — видача страховим організаціям ліцензій (дозволів) на
право проведення тих чи інших видів страхування. В Україні ліцензування
страхової діяльності здійснює спеціальний Уповноважений орган.
Для отримання ліцензії страховик повинен подати до Уповноваженого
органу:
заяву;
копії установчих документів;
копію свідоцтва про реєстрацію;
— довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що
підтверджують розмір сплаченого статутного фонду);
довідку про фінансовий стан засновників страховика, підтверджену
аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі
повного чи
командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю;
правила (умови) страхування;
— економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної)
діяльності;
— інформацію про учасників страховика, голову виконавчого органу та його
заступників, копію диплома керівника про вищу освіту, інформацію про
наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених
Уповноваженим органом у справах нагляду за страховою діяльністю.
Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю
зобов’язаний розглянути заяву страховика про видачу йому ліцензії у
термін, що не перевищує ЗО днів з часу одержання всіх перелічених
належних документів.
У разі внесення страховиком змін у документи, необхідні для отримання
ліцензії, він зобов’язаний повідомити у встановленому порядку
Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю в
десятиденний термін з часу реєстрації цих змін.
Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права
займатися іншими видами Ліцензії на проведення страхування життя
видаються без зазначення в них строку дії.
Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на
проведення конкретних видів страхування. Керівниками страхової компанії
мають бути дієздатні фізичні особи Голова виконавчого органу страховика
або його перший заступник повинен мати вищу економічну або юридичну
освіту, а головний бухгалтер страховика — обов’язково вищу економічну
освіту.
Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю може
відмовити у видачі ліцензії.
Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на проведення
страхової діяльності може бути невідповідність документів, що додаються
до заяви, вимогам чинного законодавства України.
Про відмову у видачі ліцензії Уповноважений орган у справах нагляду за
страховою діяльністю повідомляє юридичну особу в письмовій формі із
зазначенням причини відмови.
Спори про відмову у видачі ліцензії розглядає суд або арбітражний суд.
При виявленні порушень страховиком вимог законодавства України про
страхову діяльність Уповноважений орган мусить видавати приписи про їх
усунення, у разі невиконання яких приймається рішення про призупинення
або обмеження дії ліцензії цих страховиків аж до відкликання ліцензії і
вилучення таких страховиків та перестраховиків із державного реєстру.
Спори про відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
