РЕФЕРАТ
на тему
Розвиток окремих галузей страхування в Україні
Зміст
TOC \o “1-3” \h \z \u HYPERLINK \l “_Toc129109577” Вступ PAGEREF
_Toc129109577 \h 3
HYPERLINK \l “_Toc129109578” Розвиток системи страхових послуг
PAGEREF _Toc129109578 \h 4
HYPERLINK \l “_Toc129109579” Шляхи вдосконалення існуючої в Україні
системи страхування PAGEREF _Toc129109579 \h 11
HYPERLINK \l “_Toc129109580” Проблеми, що стримують розвиток
PAGEREF _Toc129109580 \h 14
Вступ
Слово «страхування» увійшло в українську мову давно. Воно має
відповідники в інших мовах: «insuranse» — у англійській, «versicherungs»
— у німецькій. Західні філологи вважають, що термін має латинське
походження. У основі його слова securus і sine cura, що означають
«безтурботний». Отже, страхування відбиває ідею застереження, захисту та
безпеки.
У фаховій літературі питанням з’ясування поняття страхування також
приділено значну увагу. Проте до єдиного розуміння змісту категорії
«страхування» дійти не вдалося. Оскільки ігнорувати відоме положення про
необхідність відрізняти економічну сутність категорії від її змісту в
жодному разі не можна. Адже сутність постійна, а зміст може змінюватися
відповідно до конкретних умов розвитку суспільства. Важливість цього
висновку полягає в тому, що він вказує на об’єктивну стабільність
сутності страхування. Така позиція дає змогу сформувати поняття про
страхування зусиллями багатьох поколінь.
Аналіз опублікованих визначень страхування показує, що кожне з них
уточнює або доповнює попередні, залишаючи без змін їх основу.
Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в Законі України
«Про страхування»: «Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо
захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання
певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або
чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом
сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових
внесків, страхових премій)».
Розвиток системи страхових послуг
Система страхових послуг базується на сукупності об’єктів з
виокремленням галузей, підгалузей і видів страхування. Вона є найбільш
звичною для національних страховиків і дуже важливою з теоретичного
погляду.
Закон України «Про страхування» визначає, що об’єктами страхування
можуть виступати три групи майнових інтересів:
1) пов’язані з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією
страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);
2) пов’язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном
(майнове страхування);
3) пов’язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди
фізичній особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі
(страхування відповідальності).
На відміну від об’єктів майнового страхування об’єкти особистого
страхування не мають вартісної оцінки. Тому вважається, що в особистому
страхуванні не відбувається компенсації матеріальної шкоди, а виплати
страховика на користь страхувальника (застрахованого) або його родини
мають тут характер фінансової допомоги.
Особисте страхування проводиться на випадок смерті страхувальника
(застрахованого), тимчасової або постійної втрати ним працездатності
(втрати здоров’я), дожиття страхувальника (застрахованого) до кінця
строку дії договору страхування або до визначеної в договорі події.
Особливістю цієї галузі є поєднання в її рамках усіх видів страхування,
що пов’язані зі страховим захистом життя й здоров’я особи, а також
додатковим пенсійним її забезпеченням. При цьому окремі види належать до
довгострокового («накопичувального»), а окремі — до загального
страхування. Саме ця особливість зумовлює потребу виокремлення
підгалузей особистого страхування.
Особисте страхування включає три підгалузі. Їх існування пов’язане з
різною тривалістю договорів страхування й різними обсягами страхової
відповідальності (переліком подій, на випадок яких проводиться
страхування). Підгалузями особистого страхування є страхування від
нещасних випадків, медичне страхування, страхування життя. У рамках цих
підгалузей виокремлюються види страхування.
Страхування від нещасних випадків об’єднує короткострокові (як правило,
до одного року) види особистого страхування. Обсяг відповідальності за
видами, які входять у цю підгалузь, передбачає виплату страхової суми
або її частини в разі настання однієї з таких подій:
а) смерті застрахованого; б) постійної втрати ним здоров’я (встановлення
інвалідності); в) тимчасової непрацездатності. Необхідна умова настання
відповідальності страховика — щоб перелічені події були наслідком
нещасного випадку, передбаченого в договорі страхування.
Страхувальником може бути як фізична, так і юридична особа (наприклад,
підприємство, яке страхує своїх працівників), а застрахованим — лише
фізична особа. Якщо особа укладає договір страхування власного життя й
здоров’я, то вона одночасно є страхувальником і застрахованим. При
укладанні договору страхування життя й здоров’я іншої особи (наприклад,
дитини) застрахованою буде саме ця особа, а страхувальником — особа, що
уклала договір і сплачує внески. Страхування від нещасних випадків в
Україні провадиться як у добровільній, так і в обов’язковій формі.
Конкретними видами страхування в цій підгалузі є, наприклад,
індивідуальне страхування від нещасних випадків, колективне страхування
працівників за рахунок коштів підприємств і організацій, страхування
туристів, пасажирів, дітей, окремих категорій працівників, чия робота
пов’язана з особливою небезпекою для життя й здоров’я, та інші такі
види. Вони мають дуже багато спільних рис, і тому законодавством України
передбачається можливість здійснення страховиком усіх цих видів
страхування за однією ліцензією, а саме: ліцензією на право здійснення
страхування від нещасних випадків.
Друга підгалузь особистого страхування — медичне страхування. Воно
виникло й почало розвиватися в нашій країні порівняно недавно, хоча
Західні країни мають уже досить великий досвід у цій справі. За
радянських часів потреби в медичному страхуванні начебто й не було,
оскільки медична допомога надавалася на безоплатній основі. З переходом
до ринкових відносин ситуація змінилася. Висока вартість кваліфікованої
медичної допомоги зумовила інтерес населення до медичного страхування,
що сприяло його розвитку.
Особливістю цієї підгалузі є наявність тут як довгострокових, так і
короткострокових видів страхування. До довгострокових видів належить,
наприклад, безперервне страхування здоров’я, договір про яке
страхувальник може укласти на невизначений період. Проте
«довгостроковість» цього виду не дає підстав віднести його до підгалузі
страхування життя, оскільки він не передбачає повернення
страхувальникові внесених ним коштів по закінченні строку дії договору
страхування (тобто при «дожитті», що є характерною ознакою договорів
страхування життя). Так само не можна віднести до підгалузі страхування
від нещасних випадків короткострокові види медичного страхування
(наприклад, страхування здоров’я на випадок хвороби, медичне страхування
туристів, що від’їжджають за кордон, страхування на період вагітності та
пологів тощо), бо в них відсутній принциповий момент, характерний для
всіх видів страхування від нещасних випадків, а саме: нещасний випадок,
який характеризується раптовістю.
Ще одна особливість медичного страхування — це те, що страхова виплата
може здійснюватися страховиком двома способами: по-перше, безпосередньо
страхувальникові (застрахованому) у вигляді повної страхової суми або її
частки; по-друге, у вигляді оплати медичній установі вартості лікування
застрахованого (включаючи плату за перебування в стаціонарі,
фізіотерапевтичні процедури, консультації провідних фахівців, витрати на
придбання ліків тощо).
Тобто зрозуміло, що медичне страхування — специфічна самостійна
підгалузь особистого страхування, яка має свої характерні особливості й
об’єднує всі види страхування, пов’язані з відшкодуванням витрат
страхувальника у зв’язку із захворюванням і необхідністю лікування.
Так само, як і в разі страхування від нещасних випадків,
страхувальниками тут можуть бути і фізичні, і юридичні особи;
страхувальник і застрахований можуть являти собою одну й ту саму або дві
різні особи.
Медичне страхування може провадитися як у добровільній, так і в
обов’язковій формі. До переліку видів обов’язкового страхування,
наведеного в Законі України «Про страхування», належить і медичне
страхування.
Третя підгалузь особистого страхування — страхування життя. Обсяг
відповідальності за договорами страхування життя, згідно з чинним
законодавством України, передбачає одноразову або розстрочену виплату
страхової суми, якщо настане одна з таких подій: а) дожиття
застрахованого до закінчення строку дії договору страхування; б) смерть
застрахованого з будь-якої причини в період дії договору страхування
(або рішення суду про оголошення застрахованої особи померлою); в)
досягнення застрахованим певного віку: пенсійного (пенсійне страхування)
або віку, визначеного договором страхування (варіант «дожиття»).
Як видно із переліку страхових подій, страхові виплати за ними мають
становити повну страхову суму. Часткових виплат страхової суми (як у
страхуванні від нещасних випадків і медичному страхуванні) договори
страхування життя у своєму класичному, «чистому» вигляді не
передбачають. Але насправді в нашій країні й за кордоном поширена
практика поєднання в одному страховому полісі двох видів страхового
покриття: характерного для договорів страхування життя й характерного
для договорів страхування від нещасних випадків. Отже, до обсягу
відповідальності за довгостроковими договорами страхування життя, окрім
дожиття й смерті, включається також втрата застрахованим працездатності
внаслідок нещасного випадку (травмування, гострого отруєння тощо). Такий
комбінований поліс зі страхування життя передбачає окрім виплат повної
страхової суми за фактом дожиття або смерті виплату частки страхової
суми за фактом тимчасової або постійної втрати працездатності.
Саме комбіноване страхування життя (так зване «змішане страхування
життя») завжди користувалося великою популярністю серед населення в
нашій країні й було найпоширенішим видом страхування за радянських
часів. Адже воно забезпечувало, з одного боку, страховий захист життя й
здоров’я на будь-який випадок, а з іншого — накопичення коштів за період
дії договору з обов’язковою виплатою повної страхової суми
страхувальникові (застрахованому) або його спадкоємцям.
Договори страхування життя — довгострокові договори. За вимогами
Комітету в справах нагляду за страховою діяльністю вони мають укладатися
на строк не менш як три роки. Але податкове законодавство України
відносить до страхування життя (щодо надання податкових пільг) лише ті
договори, які укладаються на строк не менш як 10 років. Виняток (що був
чинним до 2003 року) становлять договори зі страхування життя громадян
віком після 50 років. Такі договори відносяться до страхування життя за
умови терміну їх дії від п’яти років.
Підгалузь страхування життя об’єднує в собі всі види страхування, які
відповідають розглянутим щойно вимогам законодавства до обсягу страхової
відповідальності й терміну дії. Хоча не обов’язково в конкретному виді
страхування має йтися саме про страхування життя. До цієї підгалузі
входить, наприклад, страхування пенсій, обсяг відповідальності за яким
не передбачає виплати на випадок смерті, але за іншими ознаками це
страхування належить саме до підгалузі страхування життя.
Різноманітність видів страхування в межах цієї підгалузі пов’язана з
конкретним страховим інтересом страхувальника при укладанні договору.
Так, інтерес страхувальника щодо забезпечення свого рівня доходів при
виході на пенсію передбачає укладання договору страхування «на дожиття»
до пенсійного віку з виплатою йому страховиком щомісячних або щорічних
сум у вигляді додаткової пенсії. Інтерес страхувальника — забезпечити
майнові інтереси членів власної родини на випадок своєї смерті — сприяє
укладанню договорів довічного страхування, що передбачають страхові
виплати на користь родини у вигляді допомоги на поховання. Поширені й
договори страхування життя не самих страхувальників, а третіх осіб, які
в цих договорах називаються застрахованими особами, наприклад дітей
(змішане страхування дітей, страхування до вступу в шлюб).
На відміну від страхування від нещасних випадків і медичного страхування
при укладанні договорів страхування життя (за винятком пенсійного
страхування) страхувальниками можуть бути виключно фізичні особи.
Страхування життя має також і ту особливість, що всі види страхування,
які входять до цієї підгалузі, провадяться тільки в добровільній формі.
Найдавнішою традиційно розвиненою галуззю страхування є майнове
страхування. Його економічне призначення полягає в компенсації шкоди,
заподіяної страхувальнику внаслідок страхового випадку із застрахованим
майном. Ідеться як про матеріальні, так і про фінансові збитки.
Обсяг відповідальності страховика включає виплату страхового
відшкодування страхувальникові в разі пошкодження або знищення
матеріальних цінностей, а також у разі втрати страхувальником грошових
коштів або неотримання ним запланованого доходу (прибутку) внаслідок
страхових випадків, обумовлених договором страхування.
Особливістю цієї галузі є те, що в основу визначення страхової суми за
договорами майнового страхування покладено дійсну вартість страхованих
об’єктів. У разі страхування майна не на повну вартість збитки при
настанні страхової події, як правило, також не відшкодовуються в повному
обсязі.
Розмір відшкодування залежить від системи страхового забезпечення,
передбаченої конкретним договором страхування. У майновому страхуванні
використовують три системи страхового забезпечення: пропорційну, систему
першого ризику і граничну (граничного відшкодування).
Пропорційна система передбачає виплату відшкодування в тій самій
пропорції щодо реального збитку, в якій страхова сума за договором
перебуває відносно дійсної вартості застрахованого майна.
Система першого ризику передбачає повне відшкодування збитків, завданих
застрахованому майну, але в межах страхової суми за договором. Тобто
якщо при використанні пропорційної системи страховик бере до уваги
загальний обсяг збитків і відшкодовує його в певній пропорції, то в разі
використання системи першого ризику обсягом збитків, який перевищує
страхову суму, страховик просто нехтує. Зазначений обсяг вважається
«другим» ризиком (на відміну від «першого», який підлягає відшкодуванню
й від якого походить назва цієї системи).
Обидві ці системи використовуються страховиком як засіб заохочення
страхувальника укладати договори на повну вартість майна. Вони втрачають
сенс, коли страхова сума за договором і дійсна вартість майна
збігаються.
Система граничного відшкодування використовується в тих видах майнового
страхування, де страховик має компенсувати збитки страхувальника, які
обчислено як різницю між заздалегідь обумовленою границею (звідси назва
системи) і фактичним рівнем доходів. Ця система поширюється на
страхування врожаю, втрат від простоїв у виробництві тощо.
Майнове страхування об’єднує найрізноманітніші види страхування, які
поділяються на дві підгалузі: страхування майна громадян і страхування
майна юридичних осіб. Виокремлення цих двох підгалузей пов’язане з
істотними розбіжностями в практиці проведення страхування майна
юридичних і фізичних осіб.
Так, розмір ризику при страхуванні майна фізичної особи, як правило,
значно менший, аніж розмір ризику юридичної особи.
Крім того, ризики фізичної особи достатньо прості й однорідні, тому
досить часто страховик може видавати стандартний страховий поліс. А
ризики юридичної особи складні й неоднорідні, тому часто постає потреба
створювати індивідуальні програми страхового покриття.
Процес прийняття на страхування ризиків фізичної особи — здебільшого річ
відносно нескладна. Інколи страховики навіть обходяться без попереднього
огляду майна, що страхується. Чого не можна сказати про прийняття на
страхування ризиків юридичних осіб. Тут завжди потрібний попередній
огляд, оскільки ці ризики істотно різняться між собою.
Складність ризиків юридичних осіб часто спонукає страховика скористатися
послугами кваліфікованого страхового посередника (брокера) з його
досвідом і знанням, а при страхуванні майна фізичних осіб страховик може
сам пропонувати поліси клієнтам, а також використовувати послуги
будь-якого посередника: банку, пошти, автостоянки тощо.
Об’єктами страхування в громадян звичайно виступають власні житлові й
дачні будинки, господарські споруди, автомобілі, домашнє майно, домашні
й сільськогосподарські тварини. Перелік об’єктів майнового страхування
юридичних осіб значно ширший. Він включає будівлі й споруди, машини й
технологічне устаткування, електронне обладнання, транспортні засоби
всіх видів, вантажі, будівельно-монтажні та інженерні ризики,
фінансово-кредитні ризики тощо. Відповідно до перелічених об’єктів у
обох підгалузях виокремлюються конкретні види страхування.
Страхування майна, як правило, здійснюється лише в добровільній формі.
Законодавством України передбачені лише два види обов’язкового
страхування майна: страхування авіаційних суден і страхування врожаю
сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень у державних
сільськогосподарських підприємствах.
Третя (відносно нова для вітчизняного страхування) галузь — це
страхування відповідальності. Економічне призначення такого страхування
полягає в захисті майнових інтересів страхувальника в разі, якщо він
завдасть шкоди життю, здоров’ю й майну третьої особи, а також майнових
інтересів потерпілої третьої особи. Відповідно обсяг відповідальності
страховика включає виплату відшкодування страхувальникові або третій
особі в разі настання передбаченої договором страхування страхової
події. Страховою подією при страхуванні відповідальності вважається факт
настання відповідальності страхувальника, який може бути встановлений
судовими органами або добровільно визнаний самим страхувальником.
На відміну від майнового та особистого страхування, особливістю
страхування відповідальності є те, що крім страховика й страхувальника
тут завжди присутня третя особа, на користь якої укладається договір. І
найчастіше вона невідома (виняток становить страхування відповідальності
за невиконання договірних зобов’язань).
Види страхування, які належать до цієї галузі, мають комплексний
характер. Адже більшість полісів страхування відповідальності
забезпечують одночасний страховий захист як життя й здоров’я третьої
особи (об’єкти особистого страхування), так і її майна (об’єкти
майнового страхування). У цьому полягає ще одна особливість страхування
відповідальності.
Особливістю страхування відповідальності є також порядок визначення в
договорі страхової суми. На відміну від страхування майна, де страхова
сума звичайно визначається страховою (дійсною) вартістю об’єкта
страхування, при страхуванні відповідальності страхова сума не
встановлюється. Договором визначається лише гранична сума відшкодування
— ліміт відповідальності, яку бере на себе страховик при скоєнні
страхувальником шкоди третім особам (їхньому життю, здоров’ю, майну).
Законодавство більшості розвинутих країн передбачає обов’язкове
страхування відповідальності власників деяких джерел підвищеної
небезпеки, найбільш загрозливих внаслідок значного поширення або великих
масштабів імовірної шкоди. Практично в усіх країнах існує обов’язкове
страхування відповідальності власників автотранспортних засобів. З 1
січня 1997 року страхування відповідальності власників транспортних
засобів у обов’язковій формі провадиться також в Україні. У більшості
країн світу здійснюється страхування відповідальності власників
авіаційного транспорту, власників суден, користувачів ядерних установок,
обов’язкове страхування професійної відповідальності певних категорій
фахівців. Практично всі перелічені види страхових послуг починають
активно розвиватися й у нашій країні.
Шляхи вдосконалення існуючої в Україні системи страхування
Страхова галузь України, як і вся її економіка, зазнає нині
безпрецедентних змін. У якомога більш стислі строки потрібно подолати
шлях від централізованої планової економіки до господарства, що
функціонує на ринкових засадах. Зміни мають бути фундаментальні й
стосуватися політичних, юридичних, економічних, соціальних і
технологічних аспектів еволюції суспільства. Отже реформування тривалий
час впливатиме на розвиток усіх галузей економіки країни.
Головні перетворення полягають у структурних змінах форм власності. Ці
зміни, у свою чергу, зумовлюють відповідну трансформацію форм її
страхового захисту. Серед змін, які відбуваються нині в Україні,
найістотніше вплинути на подальшу долю страховиків можуть наступні.
Здійснення приватизації майна переважної кількості підприємств, що
раніше належали до державного сектора економіки. Це зумовлює підвищення
страхового інтересу як щодо захисту майна, так і щодо страхування
відповідальності підприємств. Потрібно намагатися охопити страхуванням
насамперед ризики засновників та акціонерів компанії. Це сприяє швидшому
започаткуванню та подальшому розвитку страхової діяльності, підвищує
довір’я до нового страховика, що дуже важливо для укріплення позиції на
страховому ринку.
Зміни в джерелах сплати страхових платежів. Тепер і за добровільними
видами страхування майна підприємств (включаючи транспортні засоби,
вантажі) страхові премії додаються до витрат на виробництво, що
відповідно зменшує базу оподаткування. Це значно підсилює фінансові
можливості підприємств, спонукає їх брати участь у страхуванні.
Зростання рівня реальної середньої заробітної плати працюючих. Ця
обставина дає нові можливості активізувати залучення населення до
страхування життя, від нещасних випадків, страхування нерухомості,
транспортних засобів та домашнього майна. Водночас зростання заробітної
плати призводить до подорожчання трудових ресурсів, зайнятих у
страхуванні.
Суттєве зниження рівня інфляції, завдяки якому зміцнюється довіра
страхувальників до реальності відшкодування збитків. Проте особливу
увагу слід приділити врахуванню у правилах і договорах страхування
можливості коригувати страхову суму та суму платежів у зв’язку з
відхиленням реальної вартості застрахованого майна під впливом інфляції
(дефляції) грошової одиниці.
Стан криміногенної ситуації, особливо у великих містах, що призводить до
підвищення рівня збитковості за багатьма договорами. Така тенденція
вимагає коригування страхових тарифів, вжиття разом зі страхувальниками
й правоохоронними органами додаткових запобіжних заходів щодо охорони
об’єктів страхування.
Зміна порядку нарахування й віднесення на витрати амортизаційних
відрахувань на основні засоби. Прискорена амортизація призведе до
збільшення коливань між залишковою вартістю об’єкта за балансом
підприємства і його реальною вартістю. Це потрібно брати до уваги і в
умовах страхування.
Очікуване збільшення кредитних інвестицій у підприємницьку діяльність.
Це потягне за собою, зокрема, збільшення масштабів використання
страхових послуг у частині страхування майна від вогню й стихійного
лиха, технічних ризиків, майна, що передбачається під заставу,
страхування відповідальності.
Розпочато процес формування українського фондового ринку. Розвинений
ринок цінних паперів дасть змогу страховикам прискорити продаж власних
акцій і цим самим залучити додатковий капітал до статутного фонду.
Водночас, це сприятиме оперативнішому вирішенню питання про інвестування
тимчасово вільних коштів у цінні папери й, при потребі, їх продажу.
Розвиток фондового ринку потягне за собою впровадження нових страхових
послуг.
Коливання банківської облікової ставки, що безпосередньо впливає на
прояв заощаджувальної функції страхування, вносить відповідні зміни в
доходи страховиків від розміщення депозитів та визначає деякі інші
параметри фінансової діяльності.
Зростання можливостей підприємств щодо реалізації продукції, особливо на
експорт. Це створює сприятливі умови для розширення страхування
експортних кредитів, страхування відповідальності товаровиробників за
якість продукції, страхування вантажів та відповідальності перевізника
вантажу, страхування юридичних втрат на розгляд претензій.
Стабілізація економічного стану на багатьох підприємствах дозволяє
поступово переходити до страхування втрат, до яких можуть призвести
перерви у виробництві в разі настання стихійного лиха, техногенних
аварій або інших страхових подій.
Поглиблення проблеми безробіття, що зумовлює зростання потреби в
страхуванні роботодавця на цей випадок.
Поява в регіонах нових страховиків, що володіють аналогічними
ліцензіями на страхову діяльність. Компанія має ретельної вивчати
можливості своїх конкурентів і відповідно реагувати підвищенням якості
своїх послуг.
Доцільність залучення до реалізації полісів страхових посередників.
Страхові брокери й агенти сприяють, як правило, зростанню кількості
договорів і розширенню географії страхувальників, а це позитивно
позначається на надходженні страхових премій і формуванні раціональної
структури страхового портфеля.
Перестрахування ризиків на облігаторних засадах. У зв’язку з цим
потрібно ретельно дібрати перестраховиків і укласти з ними відповідні
угоди. У свою чергу, в межах нормативів платоспроможності доцільно
збільшити обсяг операцій із приймання ризиків на перестрахування.
Перспективним напрямком розвитку внутрішнього ринку страхування є
створення регіональних і спеціалізованих страхових пулів.
Посилення спілкування з потенційними страхувальниками, наданням їм
різних консультацій з ризик-менеджменту, страхування ризиків та інших
питань, що не виходять за межі статутної діяльності компанії.
Можливості тіснішої взаємодії з місцевими органами влади. Ці стосунки
можуть виявлятися у взаємному прагненні розслідувати причини страхових
подій, створити зручніші умови для розміщення офісу компанії, рекламних
матеріалів, фінансувати за рахунок коштів страховика ряд запобіжних
заходів, купувати цінні папери, що емітують місцеві адміністрації тощо.
Отже, державна політика, спрямована на приватизацію, проведення
протиінфляцінних заходів, упорядкування оподаткування як
страхувальників, так і страховиків, відсоткових ставок, валютних курсів,
фінансового контролю, забезпечує серйозні передумови для активізації
страхової діяльності. Стратегія кожної конкретної компанії полягає в
тому, щоб максимально скористатися цими можливостями. Разом з тим мають
бути своєчасно враховані й чинники, що ускладнюють роботу страховиків.
Аналізуючи на цьому фоні позитивні й негативні зміни в умовах діяльності
страховика, доцільно знайти відповіді на такі запитання:
чи може компанія надавати свої послуги за цінами, нижчими або такими
самими, як конкуренти (якщо ні, то що цьому заважає);
який доступ має компанія до страхувальників. Що заважає їй розширити
коло своїх прихильників;
чи має компанія належний персонал для оперативної переорієнтації роботи
на нові послуги та ринки;
що необхідно для посилення мотивації працівників до кращого виконання
місії компанії?
Проблеми, що стримують розвиток
Їх можна умовно розподілити на кілька блоків.
Серед економічних проблем — низький платоспроможний попит фізичних та
юридичних осіб на страхові послуги, незначні обсяги й недосконала
структура капіталу СК, відсутність надійних інвестиційних інструментів
для довгострокового розміщення страхових резервів.
За даними Держкомстату, у березні 2003 року на одного працівника були
нараховані 415 грн. зарплати, а наявні доходи в розрахунку на одну особу
становили 206 грн. — за середнього прожиткового мінімуму 342 грн.
Водночас колосальні відрахування з фонду оплати праці спричиняють
приховування реальної зарплати, подальшу тінізацію економіки.
За підсумками 2002 року, майже 2/5 підприємств були збитковими. Окрім
того, на 1 квітня ц.р. дебіторська заборгованість підприємств та установ
становила 243,2 млрд. грн., а кредиторська — 307,9 млрд. грн.
Незначні обсяги доходів населення та фінансових ресурсів господарюючих
суб’єктів гальмують поступальний розвиток страхування. А недостатність
початкового капіталу, повільні темпи його нарощування, розмір
сформованих резервів переважної більшості вітчизняних СК зумовлюють, у
свою чергу, їх вкрай низькі можливості з покриття великих збитків.
Сьогодні в Україні не існує привабливих для страховиків довгострокових
інвестиційних інструментів. Інтерес до ОВДП втрачено, а акції та
облігації інвестиційно привабливих підприємств вкрай важко придбати. Це
не тільки гальмує зростання інвестиційної діяльності самих компаній,
збільшення доходів від неї, а й позбавляє економіку значних обсягів
«довгих» грошей.
Серед організаційно-правових проблем можна згадати відсутність
цілеспрямованої державної політики у сфері страхування; недосконалість
чинної нормативно-правової бази; слабкий розвиток інфраструктури;
протекціонізм, галузевий монополізм; надмірна кількість видів
обов’язкового страхування та неадекватність їх фінансового забезпечення;
недостатній рівень державного регулювання страхового ринку тощо.
Законом України «Про страхування» передбачено 34 види обов’язкового
страхування, що навіть не мають зарубіжних аналогів. Рішення про їх
запровадження прийнято поспіхом, без належного соціально-економічного
обґрунтування. Окремі види такого страхування чітко законодавчо не
врегульовані, оскільки мають відсильні норми або не визначені в
українському правовому полі поняття. Майже для 2/3 видів обов’язкового
страхування немає необхідної нормативної бази.
2002 року зібрано лише 405,6 млн. грн., при збільшенні, порівняно з
2001-м, обсягів недержавного обов’язкового страхування на 73,7 млн. грн.
і скороченні державного на 18,5 млн. Страхові ж виплати торік зросли
лише на 0,4 млн. грн. Це зумовлено як законодавчими прогалинами, так і
відсутністю необхідних для обов’язкового страхування коштів.
У регулюванні страхового ринку також залишається ціла низка невирішених
проблем:
недостатня узгодженість дій державних органів, що опікуються питаннями
страхування, між собою, а також цих органів і СРО;
недостатній обсяг повноважень державних органів на санкції та
притягнення винних до відповідальності за порушення законодавства, що не
сприяє підвищенню рівня відповідальності професійних учасників ринку;
відсутність якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації та
нагляду за діяльністю СК, що обмежує можливості потенційних інвесторів і
споживачів страхових послуг щодо вибору СК, зменшує можливості ринку з
мобілізації вільних ресурсів, зростання обсягів страхового
посередництва.
Негативним чинником є наявність кептивних компаній, що обстоюють
виключно корпоративні інтереси, будуються за галузевою ознакою та
працюють під опікою різних міністерств і відомств, місцевих органів
влади. Інколи банки вимагають від клієнтів страхувати заставне майно в
афільованій з ними СК. Все це спричиняє монополізацію окремих сегментів
ринку відомчими страховими компаніями.
Сьогодні ринок посередників дуже слабкий і незначний, взаємовідносини
між ними і СК прямо протилежні прийнятим у світі, чинна
нормативно-правова база їх діяльності містить чимало застарілих вимог.
До функціональних проблем належать відсутність середньо- й
довгострокового планування діяльності; низький рівень кваліфікації
кадрів тощо.
Топ-менеджери в більшості випадків не допускаються до процесу прийняття
кінцевих рішень і не досить зацікавлені в результатах діяльності
компанії. Це призводить до хаотичності розвитку окремих СК, частої зміни
курсу, відсутності бачення перспектив.
Страховий ринок відчуває гостру потребу у вузькоспеціалізованих
професіоналах. Інколи СК простіше підібрати висококласного
топ-менеджера, ніж грамотного спеціаліста середньої ланки. Все це
негативно позначається на обсягах і якості страхових послуг, призводить
до зловживань і правопорушень.
Серед інформаційно-аналітичних проблем — значна інформаційна закритість
страхового ринку, що вважається однією з найбільш закритих зон ринку
фінансового. Оприлюднення інформації відстає у часі, недосконалі форми
обліку спричиняють її викривлення, внаслідок чого неможливо простежити
динаміку розвитку конкретних видів страхування, приймати своєчасні та
ефективні управлінські рішення.
Звітні дані не дозволяють достовірно судити про реальний фінансовий стан
і результати діяльності СК. Це зумовлено тим, що: 1) окремі показники,
які істотно впливають на фінансовий стан СК, згідно із законодавством
просто не вносять до звітності; 2) звітні показники трактуються
компаніями по-різному. Водночас чинна звітність містить низку зайвих
даних, що не дають точного уявлення про результативність діяльності
страховиків.
Відсутні й банки даних про недобросовісних страхувальників. Немає
досконалих рейтингів СК, що би полегшували оцінку стану страховиків.
Страховому нагляду бракує аналізу фінансового стану власника;
проголошення небажаними певних видів страхової практики; прийняття
рішень про фінансове оздоровлення СК; практики недопущення до управління
СК осіб, винних у фінансових зловживаннях.
Нестача доступних інформаційно-аналітичних матеріалів про діяльність СК,
недостатня реклама страхових послуг спричиняють неінформованість
переважної більшості населення про страхування, його правила й у
кінцевому підсумку — зумовлюють низьку страхову культуру громадян. За
результатами загальнонаціонального опитування соціологічною службою
Центру Разумкова у червні 2003 року, 76,5% громадян не знають суті
страхування відповідальності перед третіми особами. Лише 10,4% опитаних
вважають, що цей вид страхування має бути обов’язковим, а більшість
(69,1%) громадян бачать його виключно добровільним. Впровадження
обов’язкового страхування власників автотранспортних засобів має
підтримку лише 40,4% громадян; 34% опитаних не вбачають необхідності
такого кроку.
Є в страхуванні й соціально-психологічні проблеми. Тут уже вкотре
доводиться повертатися до питання про довіру чи недовіру, спричинену не
тільки систематичним невиконанням державою взятих зобов’язань чи
загальновідомими фактами створення страховиками «фінансових пірамід».
Мусимо говорити й про відсутність належної системи гарантування
страхових виплат; часто занижені, а тому непривабливі для потенційних
клієнтів, розміри страхових компенсацій.
Саме недовіру до СК називають громадяни, які не мають жодного страхового
полісу, головною причиною свого небажання страхуватися. Це підтвердили
55,8% опитаних з числа незастрахованих (зауважмо, відсутність грошей є
головною причиною відмови від страхування лише 23,8% респондентів).
Довіру до страховиків засвідчили лише 10,7% громадян; до державних
фондів соцстраху — 17,5%, недержавних — 4,7%. Для порівняння: державним
банкам довіряють 23,7% опитаних, недержавним — 7,8%.
Однак більш глибинна, ніж недовіра до СК, причина низького рівня
страхування — невпевненість громадян у майбутньому, втрата соціальної
перспективи. 76% громадян засвідчили, що вони не бачать зараз своєї
соціальної перспективи в Україні, і лише 11,9% дотримуються протилежної
позиції. Тільки 17,3% опитаних планують своє життя на більш-менш значну
перспективу: на три-п’ять років — 6,9%, 5—10 років — 4,7, 10—15 років і
більше — 5,7%.
Список використаних джерел
Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук. ред. С.С.
Осадець. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2002.
Ринок страхування в Україні. Збірник статей / Київ, березень 2004. —
Інститут економічних досліджень та політичних консультацій, Німецька
консультативна група з питань економічних реформ при Уряді України.
Барановський, Олександр. Великі проблеми маленького ринку. — «Дзеркало
тижня», №30(455).
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
