.

Правові та інформаційні засади, аспекти захисту та розвитку конкуренції в страховій та банківській справі (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
213 2270
Скачать документ

Правові та інформаційні засади аспекти захисту та розвитку конкуренції в
страховій та банківській справі

Історичний досвід свідчить про те, що за умов конкуренції тобто змагання
підприємців між собою, найбільший успіх мають ті з них, хто пропонує
споживачеві найкращі товари, роботи та послуги за найнижчими цінами.
Наявність конкуренції на ринку стимулює виробництво тих товарів, які
необхідні споживачам, сприяє зниженню собівартості товарів, а відтак
спонукає підприємців підвищувати ефективність виробництва, рухає науково
– технічний прогрес.

Одними із найважливіших конституційних принципів забезпечення свободи
підприємницької діяльності в Україні є державний захист конкуренції, а
також недопущення зловживань монопольним становищем на ринку,
неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.

Інструментом реалізації зазначених принципів є сукупність правових норм,
що визначають засади захисту економічної конкуренції в Україні. Ними
встановлюються загальні правила здійснення конкурентної боротьби на
ринку, що є обов’язковими для виконання усіма суб’єктами господарювання.

Законодавство про захист економічної конкуренції є невід’ємною частиною
механізму, що забезпечує вплив держави на економічні процеси у будь –
якій сучасній моделі ринкової економіки. Його основне завдання – захист
та підтримка максимально можливого рівня конкурентних відносин, завдяки
яким і може бути, в кінцевому рахунку, забезпечено розвиток економіки
України. Основними шляхами з захисту конкуренції як на ринках
банківських та страхових послуг, так і в усіх інших галузях і сферах
економіки України є.

1. Недопущення антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання.

Можна визначити як укладення суб’єктами господарювання неправомірних
письмових чи усних угод, які регламентують їх ринкову діяльність. Таким
чином підприємці можуть домовлятись про регулювання виробництва, умови
збуту продукції та найму робочої сили, встановлення цін на певні товари,
обмін виробничою та комерційною інформацією та інше. Основною метою
укладення таких угод є неправомірне одержання прибутку шляхом
забезпечення власних та суспільних потреб через усунення чи обмеження
конкуренції між учасниками угоди, а також через усунення зовнішньої
конкуренції.

2. Запобігання зловживанню монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи
бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне
(домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до
недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження
конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання, або ущемлення
інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б
неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

3. Недопущення Антиконкурентних дій органів державної влади, органів
місцевого самоврядування та органів адміністративно-господарського
управління та контролю.

Антиконкурентними діями органів державної влади, органів місцевого
самоврядування та органів адміністративно-господарського управління та
контролю визнаються будь-які акти (рішення, накази, розпорядження,
постанови тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або
будь-які інші дії чи бездіяльність зазначених органів, які призвели або
можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення
конкуренції.

4. Контроль за здійсненням узгоджених дій суб’єктами господарювання.

Узгоджені дії – це укладення суб’єктами господарювання угод у будь-якій
формі, прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка
інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність)
суб’єктів господарювання.

Узгодженими діями є також створення суб’єкта господарювання, метою чи
наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між
суб’єктами господарювання, що створили зазначений суб’єкт
господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання.

Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками
узгоджених дій.

5. Контроль за економічною концентрацією суб’єктів господарювання.

Економічну концентрацію суб’єктів господарювання можна визначити як
процес створення, злиття, ліквідації підприємств, переходу прав
власності, управління або користування майном, набуттям одними
підприємцями прямого або опосередкованого контролю над іншими.

6. Недопущення недобросовісної конкуренції.

Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать
правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Питання недопущення недобросовісної конкуренції є особливо актуальними
при захисті інформаційних технологій суб’єктів господарювання. Будь –
які відомості щодо інформаційних технологій відносяться або можуть бути
віднесені підприємцем до комерційної таємниці, право на використання та
розголошення якої належить виключно її власнику. Неправомірне збирання,
розголошення та використання комерційної таємниці, тягне за собою
настання юридичної відповідальності. Така відповідальність може
наставати за:

1. Неправомірне збирання комерційної таємниці.

2. Розголошення комерційної таємниці.

3. Схилення до розголошення комерційної таємниці.

4. Неправомірне використання комерційної таємниці.

Зазначені неправомірні дії полягають у отриманні, використанні,
розголошенні комерційної таємниці, без згоди її власника. На відміну від
відомостей, що добровільно адресуються їх власником третім особам
(наприклад, містяться в рекламі), можливість доступу до інформації, яка
стосується виробничо-господарської діяльності суб’єкта може бути
обмежена її власником. Комерційна таємниця має цінність для її власника
лише тому, що вона не відома іншим особам. До неї, на законних підставах
не має вільного доступу, її власник охороняє конфіденційність цієї
інформації. Тому, неправомірне отримання і введення цієї інформації в
господарській обіг може негативно вплинути на підприємницьку діяльність
суб’єкта.

Під комерційною таємницею маються на увазі відомості, пов’язані з
виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою
діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, але розголошення
(передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам. Такі відомості
за рішенням керівника можуть бути віднесені до інформації, що
представляє собою комерційну таємницю даного підприємства.

Зафіксовані в статуті підприємства положення щодо комерційної таємниці
дають його власнику право: вимагати захисту інтересів підприємства перед
державою і судовими органами; включати вимоги щодо захисту та збереження
комерційної інформації в усі види договорів; видавати документи з питань
забезпечення нерозголошення відомостей, які становлять комерційну
таємницю; створювати на підприємстві підрозділи економічної безпеки, а
також вимагати відшкодування шкоди, завданої підприємству, як його
працівниками, так і іншими фізичними чи юридичними особами.

Взаємні обов’язки власника підприємства і його трудового колективу з
захисту відомостей, що становлять комерційну таємницю можуть бути
закріпленні у колективній угоді, а обов’язки із захисту відомостей, що
становлять комерційну таємницю кожного працівника окремо, – у правилах
внутрішнього розпорядку або у трудових договорах, контрактах.

Неправомірне збирання комерційної таємниці.

Ним вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно
до законодавства становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи
могло завдати шкоди підприємцю.

Під неправомірним збиранням комерційних відомостей, що становлять
комерційну таємницю необхідно розуміти активні дії, спрямовані на
отримання таких відомостей будь-яким шляхом: вилучення, а також
викрадення документів, що містять комерційну таємницю; неправомірного
ознайомлення з такими документами шляхом підслуховування телефонних чи
усних розмов, опитування працівників підприємця тощо.

Розголошення комерційної таємниці.

Відбувається шляхом ознайомлення будь-якої особи з відомостями, що
становлять комерційну таємницю без згоди особи, яка є власником цих
відомостей, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому
порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків.

Розголошення комерційної таємниці необхідно розуміти як незаконне
ознайомлення інших осіб з відомостями конфіденційного характеру, що
віднесені підприємцем до таких, що є його комерційною таємницею, а також
навмисне створення умов, які сприяють ознайомленню з ними сторонніх
осіб. Зазначені дії повинні бути вчинені особою, якій такі відомості
стали відомі у зв’язку з її професійною діяльністю і яка повинна тримати
такі відомості у таємниці.

Розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, може
відбуватися різними шляхами: повідомлення зазначених відомостей іншим
особам, а саме конкурентам підприємця; надання іншим особам для
ознайомлення документів, що містять комерційну таємницю; розголошення
відомостей, що містять комерційну таємницю в засобах масової інформації
тощо.

Обов’язковою ознакою порушення конкурентного законодавства у вигляді
розголошення комерційної таємниці є наявність шкоди завданої підприємцю
таким розголошенням.

Схилення до розголошення комерційної таємниці.

Відбувається шляхом спонукання особи, якій були довірені у встановленому
порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків
відомості, що становлять комерційну таємницю, до розкриття цих
відомостей.

Схилення до розголошення комерційної таємниці може відбуватись шляхом
пропонування особі, якій відомі відомості, що становлять комерційну
таємницю, винагороди, матеріальних чи нематеріальних благ.

Зазначені неправомірні дії будуть порушенням конкурентного законодавства
у випадку, якщо вони завдали чи можуть завдати шкоди суб’єкту
господарювання.

Неправомірне використання комерційної таємниці.

Відбувається шляхом впровадження у виробництво або врахування під час
планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу
уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що
становлять комерційну таємницю.

З метою формування ефективного конкурентного середовища на ринках
банківських та страхових послуг органами Антимонопольного комітету
України проводилась та проводиться робота щодо захисту та становлення
конкуренції у зазначених сферах.

Так, розвиток національної банківської системи України, формування якої
розпочалося на початку дев’яностих років, протягом останніх років
супроводжувався загальним зростанням активів комерційних банків,
прискоренням темпів їх капіталізації, збільшенням кількості та
розширенням кола банківських послуг.

При цьому останнім часом основним фактором впливу на стан конкуренції у
банківській сфері була не зміна загальної кількості комерційних банків,
а зміни, що відбувались у структурі банківського сектора. Ці зміни
характеризувались швидким зростанням кількості та питомої ваги великих і
особливо середніх банків та різким зменшенням кількості малих банків.
Так, наприклад якщо на кінець першого півріччя 1998 року кількість
комерційних банків, що за класифікацією Національного банку України
належать до великих, середніх та малих банків, становила відповідно 20,
90 і 69, то вже на кінець першого півріччя 1999 року їх кількість
становила відповідно 30, 107 і 25, а на кінець 1999 року – відповідно
33, 108 і 22. Зазначені зміни у структурі банківського сектору стали
перш за все результатом дій Національного банку України, який,
враховуючи економічне становище країни, стан світових
фінансово-кредитних і валютних ринків, проводив цілеспрямовану політику
щодо підвищення рівня капіталізації комерційних банків та дотримання
ними економічних нормативів, що в кінцевому підсумку сприяло розвитку
конкуренції на внутрішніх ринках банківських послуг та посилило
конкурентоспроможність українських банків на міжнародних фінансових
ринках.

Протягом останніх років у банківському секторі продовжувала діяти
тенденція активного освоєння українських ринків великими іноземними
банками, які на відміну від минулих років не обмежуються обслуговуванням
лише діючих в Україні іноземних компаній, а пропонують нові банківські
послуги за якістю на рівні міжнародних стандартів, також сприяючи
посиленню конкуренції.

Підвищення рівня конкуренції відбувалось в результаті подолання
негативних наслідків спеціалізації колишніх державних банків і стрімкої
лібералізації ринку завдяки активній діяльності та набуття домінуючої
ролі групи великих банків «нової хвилі».

Окремі із зазначених банків посилили своє становище внаслідок прийняття
Урядом України та Національним банком України нормативно-правових актів,
що надавали цим банкам спеціальні повноваження.

На практиці, однакові з точки зору комерційних банків банківські
операції, які не відрізняються для банків ні собівартістю, ні
технологією виконання тощо, з точки зору споживачів-клієнтів банку
(фізичних осіб, підприємств, установ, організацій, інших банків, органів
державної влади і місцевого самоврядування тощо) мають абсолютно різну
споживчу вартість, тобто, не є взаємозамінними і мають розглядатись як
окремі самостійні товарні ринки. Саме такий підхід використовують органи
Антимонопольного комітету в ході проведення конкретних досліджень меж
ринків банківських послуг в процесі розгляду заяв (справ) про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції.

З огляду на це у банківській сфері існують групи ринків банківських
послуг, серед яких можна умовно виділити основні: міжбанківське
кредитування, кредитування небанківського сектора, розрахункове та
касове обслуговування клієнтів, залучення депозитів юридичних та
фізичних осіб, операції з іноземною валютою, операції з цінними
паперами.

Ринок міжбанківського кредитування є загальнодержавним, характеризується
великою кількістю учасників і є потенційно конкурентним. Основним
фактором, що визначав протягом останніх років попит на міжбанківські
кредити, була політика Національного банку України щодо дотримання
комерційними банками економічних нормативів. Зважаючи на вагомість цього
ринку та для вивчення його впливу на реальний сектор економіки України
Антимонопольним комітетом України здійснювалось дослідження
загальнодержавного ринку міжбанківського кредитування і становища
окремих банків на цьому ринку.

Універсалізація комерційних банків та рівень розвитку банківських
технологій дозволяє розглядати ринки кредитування небанківського сектора
економіки (принаймні ринки кредитування юридичних осіб) як
загальнодержавні. Відсутність нормативних обмежень, а також пільгового
цільового кредитування дозволяє стверджувати, що зазначені ринки у
більшості випадків також є конкурентними.

Найбільш проблемними з точки зору законодавства про захист економічної
конкуренції протягом останніх років залишаються ринки, які умовно можна
об’єднати під назвою «розрахунково-касове обслуговування». Зазначені
послуги як для фізичних, так і для юридичних осіб носять регіональний
характер, що обумовлює необхідність визначення територіальних меж ринків
відповідних банківських послуг як правило у межах населених пунктів, де
розташовані споживачі цих послуг. Особливістю регіональних ринків
розрахунково-касового обслуговування є те, що для входження та
діяльності на цих ринках комерційний банк повинен знаходитись або мати
відокремлений структурний підрозділ (відділення, філію, виносне робоче
місце тощо) у відповідному регіоні (населеному пункті). При цьому
зазначена умова є обов’язковою для ринків розрахунково-касового
обслуговування як юридичних, так і фізичних осіб.

У зв’язку з цим у багатьох випадках на зазначених ринках останнім часом
домінуюче становище залишали за собою найбільші банки, що мають
розгалужену мережу відокремлених структурних підрозділів. Хоча необхідно
зазначити, що протягом останніх років внаслідок активного входження на
ці ринки інших комерційних банків, а також небанківських установ і
підприємств, що здійснюють приймання від населення готівкових платежів,
яке відбувалось в тому числі в результаті дій органів Антимонопольного
комітету, частки зазначених найбільших банків на ринках
розрахунково-касового обслуговування зменшились.

Враховуючи проблемність групи ринків розрахунково-касового
обслуговування, а також їхнє соціальне значення, органи Антимонопольного
комітету України приділяли та приділятимуть увагу поведінці комерційних
банків на цих ринках і у майбутньому.

Що стосується ринку страхових послуг то можна стверджувати, що розвиток
страхування є одним із важливих індикаторів стану економіки будь-якої
країни ринкової орієнтації. За даними західних аналітиків, Україна
протягом останніх років за темпами його зростання знаходиться на одному
з перших місць в світі. Однак страхуванням охоплено ще не більше 10
відсотків потенційних ризиків, тоді як у більшості розвинутих країн не
менш 90 – 95 відсотків. Частка українського страхового ринку в
загальноєвропейському обсязі страхових послуг становить лише 0,05
відсотка, і це тоді, коли в Україні проживає 7 відсотків населення
Європи.

Незважаючи на достатню кількість страхових організацій ринок страхування
має неоднорідну структуру за рахунок галузевої та функціональної
спеціалізації страховиків. Зокрема, відповідно до рішень Кабінету
Міністрів України НАСК «Оранта» надано виняткові права на здійснення
майже всіх видів державного обов’язкового страхування.

Внаслідок цього НАСК «Оранта» займає монопольне становище на ринку
державного обов’язкового страхування із часткою 95 відсотків. Коефіцієнт
ринкової концентрації цього товарного ринку за першими трьома компаніями
(інші дві – АТ Українська охоронно-страхова компанія та АТ Українська
пожежно-страхова компанія) досягає 99,3 відсотка. Індекс ринкової
концентрації Герфіндаля-Гіршмана складає 9108 одиниць, що підтверджує
практично повну монополізацію цього ринку.

Помірно концентрованим є ринок страхування відповідальності (індекс
ринкової концентрації Герфіндаля-Гіршмана 1309, коефіцієнт ринкової
концентрації за трьома та п’яти найбільшими страховими компаніями (ЗАТ
СК АКВ «Гарант», ЗАТ АСК «Остра-Київ», ВАТ УСК «Гарант-Авто», АТЗТ СК
«Азов» та ЗАТ «Велта») відповідно 49 та 61,5 відсотка.

Ринок особистого страхування, крім страхування життя, є конкурентним
[коефіцієнт ринкової концентрації за трьома та п’ятьма найбільшими
страховими компаніями відповідно 38 та 50 відсотків (ВАТ СК «Алькона»,
АТЗТ СК «INTO», ЗАТ АСК «Остра-Київ», АТЗТ УСК «Аска» та НАСК «Оранта»),
індекс ринкової концентрації Герфіндаля-Гіршмана становить 778 одиниць].

Частка майнового страхування в обсязі страхових надходжень становить
57,6 відсотка. Рівень конкуренції на цьому ринку є достатньо високим
(коефіцієнт ринкової концентрації за трьома та п’ятьма найбільшими
страховими компаніями (АТЗТ СК «Лемма», НАСК «Оранта», СТ
«Захід-Резерв», ЗАТ «Прогресс Фонд», АТ СК «Скайд») складав відповідно
33 та 42,4 відсотка, індекс ринкової концентрації Герфіндаля-Гіршмана
530 одиниць).

Ринок страхування життя є досить концентрованим [коефіцієнт ринкової
концентрації за трьома першими страховими компаніями складає 72 відсотки
(АТЗТ СК «INTO», АТ «Надія», ЗАТ «Екко»), цей факт підтверджує й індекс
ринкової концентрації Герфіндаля-Гіршмана – 2032 одиниці].

В той же час наведені показники обраховані без урахування сегментації за
галузевою та функціональними ознаками та свідчать про конкурентний
характер відносин на ринку страхування в цілому. Коефіцієнт його
ринкової концентрації за трьома найбільшими страховиками (НАСК «Оранта»,
АТЗТ СК «Лемма» та ЗАТ СК АКВ «Гарант») в загальному обсязі страхових
платежів у 2000 році становив 26,2 відсотка. П’ятдесят найбільших
страхових організацій у 2000 році акумулювали 93,5 відсотка загальних
страхових платежів. Індекс ринкової концентрації Герфіндаля-Гіршмана за
отриманими страховими платежами становить 419,7 одиниць.

Важливим підсумком останніх років є запровадження нових видів
соціального страхування. Набули чинності Закони України «Про страхування
на випадок безробіття» та «Про страхування на випадок хвороби»,
затверджено тарифи, що регулюють відрахування до фонду страхування на
випадок безробіття.

Але, не дивлячись на позитивні статистичні дані та вдосконалення
законодавства, існує ще багато проблем, які гальмують подальший розвиток
ринку страхування та його конкурентоспроможність.

Однією з таких проблем є гальмування створення мережі закладів системи
страхування на випадок надання екстреної медичної допомоги
«Асістанс-Україна», що має забезпечити залучення до цієї діяльності
вітчизняних страховиків, які мають відповідні ліцензії.

Реалізовуючи повноваження, пов’язані з тими чи іншими формами контролю
за суб’єктами господарювання, органи державної влади та місцевого
самоврядування мають можливість надавати неправомірні переваги певним
страховикам, що може призвести до створення бар’єрів, які спричиняють
закритість відповідних ринків

Створені за галузевим та регіональним принципами за «підтримки»
відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування за
рахунок підпорядкованих їм підприємств деякі «кептивні» страхові
компанії намагаються використовувати, і в певних випадках
використовують, можливості цих органів у конкуренції на ринках страхових
послуг. Так органами Антимонопольного комітету України припинялись такі
спроби з боку органів ДАІ, Митної служби та окремих митниць, органів
пожежної охорони, Держкомкордону України та окремих обласних державних
адміністрацій.

Крім того, негативний вплив на розвиток страхового ринку в Україні
чинять:

– неповна законодавча база, неефективний контроль з боку держави, прояви
адміністративного впливу на ринок;

– порівняно високий рівень інфляції, внаслідок чого здійснення
довгострокових (накопичувальних) видів страхування в національній валюті
суттєво утруднено;

– відсутність вторинного ринку страхових послуг, механізмів ефективної
взаємодії банківського та страхового сектора економіки, низький рівень
розвитку допоміжної інфраструктури страхового ринку;

– неналежний рівень прозорості ринку, відсутність інформації про стан і
можливості страхового ринку, довіри населення до страхування.

З метою подальшого розвитку страхового ринку в Україні вживались
відповідні заходи. Так згідно з постановою Кабінету Міністрів України
від 2 лютого 2001 року № 98 було затверджено програму розвитку
страхового ринку України на 2001 – 2004 роки, при розробці якої було
враховано пропозиції Антимонопольного комітету України. Зокрема
програмою визначено головним принципом розвитку страхового ринку
конкурентність: держава повинна гарантувати всім страхувальникам і
страховикам вільний вибір видів страхування та рівні можливості у
провадженні діяльності, створювати сприятливі умови для розвитку
страхування з метою забезпечення реалізації права на ефективний
страховий захист та вільний вибір страховика.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020