КОНТРОЛЬНА РОБОТА
на тему:
“Правила та умови страхування,
вимоги щодо розробки правил”
Страхування відбувається згідно розроблених правил. Правила страхування
розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і
підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на
право здійснення відповідного виду страхування.
Правила страхування повинні містити:
перелік об’єктів страхування;
порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових
виплат;
страхові ризики;
виключення із страхових випадків і обмеження страхування;
строк та місце дії договору страхування;
порядок укладення договору страхування;
права та обов’язки сторін;
дії страхувальника у разі настання страхового випадку;
перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та
розмір збитків;
порядок і умови здійснення страхових виплат;
строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні
страхових виплат;
причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового
відшкодування;
умови припинення договору страхування;
порядок вирішення спорів;
страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори
страхування життя;
страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування
життя;
особливі умови.
У разі, якщо страховик запроваджує нові правила страхування чи коли до
правил страхування вносяться зміни та (або) доповнення, страховик
повинен подати ці нові правила, зміни та (або) доповнення для реєстрації
до Уповноваженого органу.
Уповноважений орган має право відмовити у видачі ліцензії та реєстрації
правил чи змін та (або) доповнень до них, якщо подані правила
страхування або зміни чи доповнення до них суперечать чинному
законодавству, порушують чи обмежують права страхувальника або не
відповідають вимогам цієї статті.
Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору
страхування відповідно до законодавства.
Договір страхування – це письмова угода між страхувальником і
страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі
настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику
або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на
користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати
послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові
платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Страховики, які здійснюють страхування життя, зобов’язані вести
персоніфікований (індивідуальний) облік договорів страхування життя в
порядку та на умовах, визначених Уповноваженим органом.
Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.
Договір страхування повинен містити:
назву документа;
назву та адресу страховика;
прізвище, ім’я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої
особи, їх адреси та дати народження;
прізвище, ім’я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та
його адресу;
зазначення об’єкта страхування;
розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір
страхування життя;
розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором
страхування життя;
перелік страхових випадків;
розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;
страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків,
для яких не встановлюється страхова сума);
строк дії договору;
порядок зміни і припинення дії договору;
умови здійснення страхової виплати;
причини відмови у страховій виплаті;
права та обов’язки сторін і відповідальність за невиконання або
неналежне виконання умов договору;
інші умови за згодою сторін;
підписи сторін.
Уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до
договорів страхування життя та договорів страхування майна громадян.
Відповідно до міжнародних систем страхування, які вимагають застосування
уніфікованих умов страхування, договори страхування укладаються
відповідно до таких умов страхування, з урахуванням вимог, передбачених
цим Законом.
У разі виїзду зареєстрованого в Україні автотранспортного засобу на
територію іншої країни – члена міжнародної системи автострахування
“Зелена Картка”, власник такого транспортного засобу зобов’язаний
укласти договір обов’язкового страхування цивільної відповідальності
власника (користувача) транспортного засобу перед третіми особами, дія
якого поширюється на ці країни, та отримати від страховика – повного
члена Моторного (транспортного) страхового бюро страховий сертифікат
“Зелена Картка” єдиного зразка, який прийнятий в усіх країнах – членах
цієї міжнародної системи страхування.
Для укладання договору страхування страхувальник подає страховику
письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином
заявляє про свій намір укласти договір страхування. При укладанні
договору страхування страховик має право запросити у страхувальника
баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором
(аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки
страховиком страхового ризику.
Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим
свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.
Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого
страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.
Договір страхування життя може бути укладений як шляхом складання одного
документа (договору страхування), підписаного сторонами, так і шляхом
обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає. У
разі надання страхувальником письмової заяви за формою, встановленою
страховиком, що виражає намір укласти договір страхування, такий договір
може бути укладений шляхом надіслання страхувальнику копії правил
страхування та видачі страхувальнику страхового свідоцтва (поліса), який
не містить розбіжностей з поданою заявою. Заява складається у двох
примірниках, копія заяви надсилається страхувальнику з відміткою
страховика або його уповноваженого представника про прийняття
запропонованих умов страхування.
Страховики зобов’язані дотримуватися таких умов забезпечення
платоспроможності:
наявності сплаченого статутного фонду та наявності гарантійного фонду
страховика;
створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових
сум і страхових відшкодувань;
перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над
розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.
Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами
страхування іншими, ніж страхування життя, становлюється в сумі,
еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням
життя, – 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.
До гарантійного фонду страховика належить додатковий та резервний
капітал, а також сума нерозподіленого прибутку.
Страховики за рахунок нерозподіленого прибутку можуть створювати вільні
резерви.
Вільні резерви – це частка власних коштів страховика, яка резервується з
метою забезпечення платоспроможності страховика відповідно до прийнятої
методики здійснення страхової діяльності.
Для забезпечення виконання страховиками зобов’язань щодо окремих видів
обов’язкового страхування страховики можуть утворювати централізовані
страхові резервні фонди та органи, які здійснюють управління цими
фондами. Положення про ці фонди затверджується Уповноваженим органом.
Джерелами утворення централізованих страхових резервних фондів можуть
бути відрахування від надходжень страхових платежів, внески власних
коштів страховика, а також доходи від розміщення коштів централізованих
страхових резервних фондів.
Страховики відповідно до обсягів страхової діяльності зобов’язані
підтримувати належний рівень фактичного запасу платоспроможності
(нетто-активів).
Фактичний запас платоспроможності (нетто-активи) страховика визначається
вирахуванням із вартості майна (загальної суми активів) страховика суми
нематеріальних активів і загальної суми зобов’язань, у тому числі
страхових. Страхові зобов’язання приймаються рівними обсягам страхових
резервів, які страховик зобов’язаний формувати у порядку, передбаченому
цим Законом.
На будь-яку дату фактичний запас платоспроможності страховика повинен
перевищувати розрахунковий нормативний запас платоспроможності.
Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює види
страхування інші, ніж страхування життя, на будь-яку дату дорівнює
більшій з визначених величин, а саме:
перша – підраховується шляхом множення суми страхових премій за
попередні 12 місяців на 0,18 (останній місяць буде складатися із
кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума страхових премій
зменшується на 50 відсотків страхових премій, належних перестраховикам;
друга – підраховується шляхом множення суми страхових виплат за
попередні 12 місяців на 0,26 (останній місяць буде складатися із
кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума страхових виплат
зменшується на 50 відсотків виплат, що компенсуються перестраховиками
згідно з укладеними договорами перестрахування.
Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює
страхування життя, на будь-яку дату дорівнює величині, яка визначається
шляхом множення загальної величини резерву довгострокових зобов’язань
(математичного резерву) на 0,05.
Загальна величина резерву довгострокових зобов’язань (математичного
резерву) дорівнює сумі резервів довгострокових зобов’язань (математичних
резервів), які визначаються на будь-яку дату окремо по кожному договору
страхування життя.
Якщо страхова сума за окремим об’єктом страхування перевищує 10
відсотків суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних
резервів та страхових резервів, страховик зобов’язаний укласти договір
перестрахування.
Страховики, які прийняли на себе страхові зобов’язання в обсягах, що
перевищують можливість їх виконання за рахунок власних активів, повинні
перестрахувати ризик виконання зазначених зобов’язань у перестраховиків
резидентів або нерезидентів.
Для забезпечення страхових зобов’язань із страхування життя і медичного
страхування страховики формують окремі резерви за рахунок надходження
страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих
резервів по цих видах страхування.
Кабінет Міністрів України може змінювати порядок визначення фактичного
та нормативного запасу платоспроможності і структури гарантійного фонду.
Література:
Закон України “Про страхування” (зі змінами). – К., 2001.
Заруба О. Д. Основи страхування. Посібник. -К.: Українсько-Фінський
інститут менеджменту і бізнесу, 2000.
Словник-довідник страховика. – К., 2002.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
