Поділ страхування на галузі та підгалузі
Дрозд М.Г., Хмельницька обласна дирекція НАСК “Оранта”
У радянські часи літератури з страхування було дуже мало. Основним
“джерелом знань”, яке використовували при вивченні страхової справи, був
посібник “Государственное страхование в СССР” .
Ця книга, рекомендована для вивчення страхування у вищих навчальних
закладах, випускалась періодично, змінюючи лише склад авторів та
керівника авторського колективу .
Класифікуючи страхування за об’єктами страхування, автори підручників
передбачали поділ страхування на галузі, підгалузі та види.
Вищою ланкою класифікації вважались майнове та особисте страхування.
Майнове страхування налічувало п’ять підгалузей, а особове – дві. Кожна
підгалузь мала у своєму переліку види страхування. [1, с.27-28].
Уточнення видів страхування здійснювалося в залежності від збільшення чи
зменшення асортименту послуг, які надавались монополістом – страховиком
.
Такий підхід носив чисто теоретичний характер і ніякого законодавчого
підґрунтя не мав. Просто автори радянських посібників поділили
страхування як галузь ще раз на галузі та підгалузі.
З розвитком страхового ринку України виникла потреба навчання страхової
справи у всіх навчальних закладах економічного профілю. Гостра нестача
підручників зі страхування створила ідеальні умови для творчої
діяльності, як досвідчених, так і “новоспечених “ науковців та
практиків. На полицях кіосків та бібліотек з’явились видання з помітками
“для студентів економічних спеціальностей, викладачів, працівників
страхових структур, усіх, хто бажає професійно вирішувати проблеми
страхування”, в яких не завжди професійно викладались матеріали
страхової діяльності. Окремі підручники містять скорочений переклад з
російської мови творів радянських авторів з невеличкими приписами
власної творчості видавця, іноді дуже недоречної.
Наприклад, у книзі Базилевича В.Д. і Базилевич К.С. “Страхова справа“,
яка рецензентами оцінена як найпопулярніше видання у галузі страхової
діяльності, висвітлений розділ “соціальне ( ! ) та особисте страхування”
[2, 66-95]. Автори навіть описали “взаємозв’язок соціального та
особистого страхування” та визначили головну відмінність між ними [2,
с.77- 79].
А чого тільки не побачиш у методичних розробках і робочих планах
викладачів з дисципліни “Страхування” . Це і : “страхове діло”,
“страхування громадянської відповідальності”, “нетто – і брутто –
платіж” тощо.
Звичайно, у багатьох випадках спостерігається і значне вдосконалення
методики, змісту подання матеріалів студентам, що вивчають дисципліну
“Страхування”.
Слід зауважити, що до прийняття Закону України “Про страхування” в нашій
державі практично була відсутня законодавча база з цього виду
діяльності. Прийнятий 7 березня 1996 року Закон став не лише регулятором
відносин у сфері страхування, але й спростував багато теоретичних
протиріч. Так, завдяки чіткому визначенню основних понять та термінів,
що застосовуються в страхуванні, відпала потреба дискутувати з приводу
іноді абсолютно протилежних міркувань щодо логічності або доцільності
вживання того чи іншого страхового терміну.
Проте дискусії продовжуються, і це закономірно. Прихильники наукової
термінології, не завжди погоджуючись із законодавчим визначенням і
практичним впровадженням новизни, продовжують навчати студентів
використовуючи завчені фрази та визначення.
Торкнемося питання класифікації страхування. Стаття 4 Закону визначає
три види страхування: особове страхування, майнове страхування і
страхування відповідальності . Як бачимо, два з них те, що радянські
економісти називали галузями страхування. (страхування відповідальності
у соціалістичних теоретиків як галузь не значилась, оскільки таким видом
страхування Держстрах СРСР не займався). Отже, за Законом, види
страхування мають свої назви і працівники страхових організацій чітко
цим керуються. На здійснення конкретних видів страхування, які
встановлюються Правилами, страховики отримують відповідну ліцензію у
державному нагляді за страховою діяльністю. Термін “галузь” практиками
сприймається як страхування взагалі. Але у переважній більшості
навчальних закладів, де викладається “Страхування”, продовжується
навчання студентів “затоптаної” теорії класифікації страхування на
“галузі” та “підгалузі”. Продовжувачами такої версії є навчальна
література, яка не завжди уважно рецензується, а іноді просто
переписується із попередніх видань без коригування на нововведення.
У підручниках, що випускаються авторськими колективами, спостерігається
неоднаковість поглядів. Наприклад, у підручнику “Страхування”, лише
автор розділу 8 описує особисте страхування як галузь, віднісши певні
конкретні види до його підгалузі [4, с.170]. Автори, що описували
майнове страхування та страхування відповідальності, таку класифікацію
замовчують.
На нашу думку, вчені і практики повинні дотримуватися єдиної
класифікації страхування.
Література:
1. Государственное страхование в СССР. Под редакцией Л.А.Мотылева.
Финансы и статистика. 1985. – 320с.
2. Базилевич В.Д. , Базилевич К.С. Страхова справа – К. “Знання”, КОО,
1998. – 216с.
3. Закон України. Про страхування. Закон України. прийнятий ВРУ 07.03.96
р. № 85/96-ВР// Законодавство України про страхування. – К.: Атіка.
-1999. – С.18-39
4. Страхування: Підручник / керівник авт. кол. і наук. ред. С.С.Осадець.
– К: КНЕУ, 1998. – 528 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter