.

Особливості розвитку ринку страхових послуг України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
7 5824
Скачать документ

реферат

на тему:

Особливості розвитку

ринку страхових послуг україни

В Україні аж до 1988 року існувала державна монополія у сфері
страхування, яка уособлювалася системою Держстраху. Діяльність
останнього регулювалася і контролювалася державою повністю, і він був
придатком до бюджетної системи: всі страхові премії перераховувалися в
бюджет, з якого здійснювалися і страхові компенсації. Витрати страхових
організацій також відшкодовувалися бюджетом за принципом бюджетного
фінансування без створення прибутку.

Зародження і розвиток страхового ринку в Україні тісно пов’язані з
переходом країни на початку дев’яностих років до ринкової економіки. Для
її обслуговування виникла потреба у створенні відповідної до ринкової
системи інфраструктури. Поряд із банками, біржами, торговельними
корпораціями, інвестиційними компаніями та іншими фінансовими закладами
почали масово створюватися альтернативні Держстраху страхові комерційні
формування. Починаючи з 1988 року на страховому ринку України виникли
перші кооперативи, а з 1990 року – перші страхові компанії, кількість
яких інтенсивно зростала. Лише за 1990–1993 роки їхня кількість зросла
від 35 до 455 формувань.

Більшість страхових компаній в початковому періоді функціонувала за
принципом фінансових пірамід, а умови внутрішнього економічного ринку
сприяли розширенню тіньової економіки. У 1995 році розпочався процес
банкрутства та ліквідації багатьох страхових компаній. Найбільша
кількість офіційно діючих компаній становила 798, але в 1994–1995 роках
були відкликані ліцензії на право займатися страховою справою у 280
організацій, а у 1996 році – ще у 150 компаній. Це було викликано
потребою посилення надійності страхового захисту ринкових суб’єктів
господарювання та ліквідацією прояву шахрайства у цій справі.

Новий етап розвитку страхового ринку в Україні розпочався після
прийняття у 1996 році Закону “Про страхування”, згідно з яким у країні
розпочався процес упорядкування, регламентації та державного нагляду за
страховою діяльністю. Законодавче було визначено такі положення:
загальні поняття страхування; об’єкти і суб’єкти страхових відносин;
види обов’язкового страхування; специфічні ознаки договору страхування;
порядок і умови виплати страхових платежів і страхових відшкодувань;
умови забезпечення платоспроможності страховиків; порядок формування
страхових резервів; компетенції і функції Комітету у справах нагляду за
страховою діяльністю (Укрстрахнагляд); умови ліцензування страхових
компаній.

Згідно з Указом Президента України від 15 грудня 1999 року № 1573 “Про
зміни в структурі центральних органів виконавчої влади” Укрстрахнагляд
було ліквідовано, а його функції передано Міністерству фінансів України.

Станом на початок 2004 року на страховому ринку в Україні функціонує 268
страхових компаній. Проте їхня дієвість не однакова: успішно
функціонують лише 50 компаній. На їх частку припадає 82,8% зібраних
премій, 95,4% страхових виплат, 69,9% уставного капіталу і 83,4%
резервних коштів.

Лідери страхових компаній України за обсягом зібраних платежів (тис.
грн.)

№№ Назва страхової компанії Місто Страхові платежі Частка в загальному
обсязі платежів, %

1 “Оранта” Київ 96056 8,2

2 АКВ “Гарант” Київ 85786 7,4

3 “Гарант–АВТО” Київ 42283 3,6

4 “Теком” Одеса 42130 3,6

5 “Запад – Резерв” Івано-Франківська область 41630 3,6

6 “Остра – Київ” Київ 39763 3,4

7 “Росток” Км;в 39207 3,4

8 “АСКА” Донецьк 38769 3,3

9 Українська нафтогазова страхова компанія Кремінець 38620 3,3

10 “Лемма” Харків 38129 3,3

Як видно із табл., провідне місце серед страхових компаній України за
обсягом збору страхових платежів посідають національна акціонерна
страхова компанія “Оранта” (м. Київ) та АКВ “Гарант” (м. Київ), які
значно випереджають інших страховиків.

Особливістю вітчизняного страхового ринку є відсутність
транснаціональних страхових компаній або їхніх філій. Українське
законодавство не дає змоги їх створювати, що зумовлено захистом нашої
страхової системи від конкуренції з боку іноземних страхових компаній і
використанням вільних коштів страховиків для інвестицій у власну
економіку. В той же час іноземні страхові компанії активно проникають в
Україну за перестрахувальними схемами і мають з цього немалі прибутки. У
1999 році частка перестрахувальних премій. виплачених за кордон,
становила 277,3 млн. грн., або 23,8% від суми надходжень від усіх видів
страхування, а зі страхування осіб нерезидентам виплачено 11,2 млн.
гри., або 4,7%; від майнового страхування – відповідно 310. 4 млн. грн.,
або 54,8%; від добровільного страхування відповідальності – 98,9 млн.
грн., або 86,4%; від обов’язкового страхування – 30,3 млн. грн , або
53,5%; страхування життя – 0,386 млн. грн , або 100%.

Особливістю сучасного страхового ринку в Україні є те, що уже здійснена
гармонізація видів страхування з прийнятими у світі традиціями.
Адаптовано 17 стандартних вимог, прийнятих у ЄС; проведена
структуризація страхового ринку, відбувається інтеграція України з
Європейським страховим ринком. Зокрема, Україна приєдналася до
міжнародного страхування громадської відповідальності автовласників у
системі “Зелена картка”, в яку входять 42 країни, відбувається входження
України до Всесвітньої організації торгівлі – Генеральної угоди з
торгівлі послугами (ГАТС), бо страхові послуги за страхування
торговельних товаропотоків посідають перше місце серед усіх видів
фінансових послуг.

Отже, страхова система України набуває цілком цивілізованого вигляду і
стає одним із вирішальних чинників фінансової стабілізації та розвитку
національної економіки.

Страховий ринок України розвивається досить високими, у порівнянні з
іншими галузями народного господарства темпами, а також у порівнянні з
більшістю країн СНД.

Основними причинами такого швидкого розвитку галузі є:

• недостатній базовий стан розвитку страхування до 1992 року, зокрема
страхування майна та відповідальності;

• вчасне прийняття основних законодавчих норм, що регулюють страховий
ринок (1993 – Декрет Кабінету Міністрів України Про страхування, 1996 –
Закон України “Про страхування”), близько 20 постанов Уряду з цього
питання;

• своєчасна перереєстрація та виведення з ринку тих, хто займався
діяльністю, що не відповідає законодавству України (на період
перереєстрації кількість страхових компаній скоротилась майже в 4 рази);

• зростання страхової культури населення і підприємств;

• вступ України до міжнародних організацій пов’язаних із страхуванням
(“Зелена картка”);

• встановлення постійних ділових контактів з провідними
перестраховувальними інститутами та організаціями світу.

В той же час існує ряд проблем, які гальмують розвиток страхової галузі
і не забезпечують розкриття її повноцінного потенціалу для розвитку
народного господарства.

Серед тих проблем, що потребують нагального вирішення, можна відмітити
такі:

1. Загальний стан економіки, фінансів підприємств та доходів населення
не дає можливість направити достатні кошти на цілі страхування. Цьому в
значній мірі не сприяє діюча система оподаткування та система
регулювання фінансів підприємств. Лише по обмеженим видам страхування
страхові платежі можна зараховувати на собівартість продукції, а левова
їх частка сплачується лише з прибутку.

В той же час в деяких сусідніх країнах СНД це питання вирішується
по-іншому, зокрема шляхом встановлення проценту в собівартості, в межах
якого підприємства можуть направляти кошти на страхування.

Аналогічна ситуація з платежами громадян, де потребують вирішення
питання щодо врахування в неоподатковуваний дохід фізичних осіб платежів
на цілі страхування. Також страхове відшкодування, яке отримують
громадяни оподатковується, що принижує його компенсуючу роль.

2. Направлення страхових резервів на цілі інвестування наштовхується на
законодавчі протиріччя, а також не є стимулом для діяльності страхових
компаній. Так при прийнятті Закону України “Про страхування” в 1996 році
при винесенні питання страхування на друге читання, були вилучені
пропозиції Уряду щодо використання страхових резервів на цілі
інвестування і, відповідно, прийнятий закон забороняє це робити всім
страховикам, крім тих, хто займається страхуванням життя.

Але навіть при умові законодавчого вирішення цього питання ще остаточно
не розроблені відповідні стимули та гарантії для страховиків-інвесторів.
Це стосується розроблення спеціальних інвестиційних проектів,
відповідних цінних паперів держави, інше. Але пропозиції вже вносились і
сьогодні така робота триває.

3. На фоні досить високих темпів розвитку страхової галузі не
відбувається нормального розвитку страхування життя, що відноситься до
довгострокових видів (10-15 років). Таке становище викликане низкою
обставин. Найголовніша і найболючіша з них – це криза довіри населення.

Наприкінці 1992 року розпад економічних зв’язків та інфляція
постсоціалістичного періоду призвів до накопичення у населення великої
грошової маси, яка швидко знецінювалась. Таке становище підштовхувало
населення швидко вкладати ці “гарячі гроші” щоб якось зберегти !х від
знецінення. Таким чином наприкінці 1992 року виник попит, який,
звичайно, не міг довго залишатись без пропозицій. Тому стали виникають
перші підприємства, що брали у населення гроші під проценти.

Такі фірми росли наче гриби після дощу завдяки двом основним причинам.
По-перше на такі послуги був великий попит населення, яке було не дуже
обізнане у фінансовій справі. А по-друге, діючи у той час законодавчі
акти дозволяли це робити у межах законодавства, тобто не порушуючи його.
Так ні Закон України “Про господарські товариства”, ні Закон України
“Про підприємництво” не визначали сутність такої діяльності та не
встановлювали вимог щодо ліцензування суб’єктів підприємницької
діяльності , що залучали кошти громадян.

Щоб хоч якось виправити правові недоліки, Урядом України на початку 1993
року був прийнятий Декрет “Про довірчі товариства”, направлений на
пом’якшення напруженої ситуації, що склалася та регулювання цих
процесів.

Декрет упорядкував в значній мірі діяльність саме довірчих товариств і,
як показує аналіз, саме в довірчих товариствах зловживань, попри всі
недоліки Декрету, було не так і багато. На жаль, господарське
законодавство, що діяло в цілому в той період, дозволяло обирати
населенню через інші форми, такі як будинки селенгу, пенсійні фонди,
тощо, які по суті не були довірчими чи страховими товариствами і,
звичайно, не підпадали під Декрет.

Зловживання стали можливі завдяки неврегульованості питань щодо надання
фінансових послуг громадянам.

Ці недоліки виправляє розроблений Урядом проект Закону “Про фінансові
операції” які зараз знаходяться на розгляді у Верховній Раді України.

Положення проекту Закону передбачають конкретний механізм контролю за
такою діяльністю. До того ж проект передбачає класифікацію видів
фінансових послуг, яка з одного боку відповідає європейським нормам, а з
другого вже має конкретну реалізацію в умовах сучасного розвитку
економіки України, що значно обмежує можливості суб’єктів
підприємницької діяльності міняти напрями діяльності не виконавши
зобов’язань по попереднім напрямкам.

Крім того, протягом 1995-96 років Кабінетом Міністрів України за
поданням Укрстрахнагляду, та Укрстрахнаглядом безпосередньо в межах
своєї компетенції, було вжито ряд заходів по упорядкуванню діяльності
страхових компаній, що займались страхуванням населення.

На сьогоднішній день в Україні створена законодавча база для
довгострокових видів страхування, яка відповідає європейським вимогам.
Підготовлено за участю Великобританії необхідну кількість
спеціалістів-актуаріїв, розроблені відповідні програми. Але з прийняттям
в 1997 році закону України про оподаткування підприємств було введено
30% податок на доходи, що отримали страхові компанії від інвестування
коштів населення. Саме ці доходи повинні закладатись в зобов’язання
страхових компаній по виплатах страхових сум по довгострокових видах
страхування.

Крім того, в Законі України “Про страхування” (березень 1996 p.) у
зв’язку з економічною ситуацією в той період, були введені жорсткі норми
щодо можливості сплати фізичними особами внесків в валюті. Як наслідок,
сьогодні, не зважаючи на зміну ситуації, населення України не
зацікавлено в використанні валюти на цілі страхування (зокрема
страхування життя) і валютні накопичення не працюють у народному
господарстві.

Варто відмітити, що аналогічна ситуація має місце також у діяльності
недержавних пенсійних фондів, кредитних спілок і інших небанківських
фінансових установ , що залучають кошти громадян.

4. Існують ряд невирішених проблем в здійсненні перестрахування. Так, в
силу відсутності в Україні ефективної перестрахувальної системи на
початку 90-х років, яка б давала гарантії страховим компаніям щодо
диверсифікованого розміщення частини ризиків, в період 1993-95 pp.
відбувалося масове звернення українських страховиків до зарубіжних
перестраховиків, яке не завжди було економічно виправдане. Прийняті
Урядом заходи в 1996-98 pp., створення морського і авіаційного страхових
бюро, дозволили в значній мірі знизити рівень необґрунтованого
перестрахування за кордоном та більше задіяти внутрішній ринок
інвестування. В той же час, ці заходи явно недостатні і потребують
подальшого удосконалення. Це стосується в першу чергу встановлення
механізму, що стимулює страховиків задіяти перестраховувальний ринок за
кордоном тільки після використання потенціалу національного страхового
ринку. Але це не є проблемою виключно страхового ринку.

Реалією сьогодення стала активізація міжнародної діяльності страхових
компаній (особливо в Європі у зв’язку із створенням ЄС), а саме злиття
страхових компаній, які знаходяться в різних країнах та відкриття нових
філій за кордоном.

5. Однією з проблем є вироблення оптимального механізму участі
іноземного капіталу на українському страховому ринку. В зв’язку з
набуттям чинності Угоди про партнерство та співробітництво між Україною
та Європейським Союзом, безперечно, важко точно спрогнозувати наслідки
“напливу” Іноземних страховиків в Україну. В той же час, на нашу думку,
така ситуація має і вагомі позитивні наслідки, а саме:

• зменшиться обсяг перестрахування за кордон України, оскільки на її
ринку будуть працювати страховики, що мають значно більші фінансові
можливості;

• зросте обсяг страхових резервів, який має працювати на внутрішньому
ринку інвестицій;

• в Україну разом з іноземними страховиками прийдуть і нові страхові
технології;

• значно зменшаться можливості роботи в Україні таких страхових
посередників, котрі сьогодні нелегально збирають з населення України
чималі кошти під ерзац-страхові продукти саме по страхуванню життя.

6. В 1997 році згідно ряду договорів України, почалась робота по
створенню спеціального механізму страхування експортно-імпортних
ризиків. В результаті прийнято постанови про створення фонду
“Ексімстрах” (для страхування експортних кредитів та інвестицій). В той
же час, практична реалізація урядових рішень ще не набула необхідного
рівня, оскільки в цьому процесі беруть участь багато галузей народного
господарства [3, c.15].

7. Окремо виділяється проблема компенсації населенню коштів по договорах
змішаного страхування життя, укладених ще за радянських часів. Проблема
ця відома давно, вона не є простою і потребує комплексного вирішення не
тільки на рівні страхового ринку.

В більшості країн страхові компанії активно залучені до пенсійного
бізнесу, в рамках якого вони активно та успішно конкурують з іншими
інститутами цього ринку (пенсійними фондами таке інше) за пенсійні
активи. Яскравим прикладом визнання значних успіхів страхового бізнесу в
цій сфері стали офіційні дозволи, надані найбільш впливовим страховим
компаніям британським та французьким урядами, на право продажу та
управління пенсійними коштами в цих країнах.

8. В 1997 році була розпочата робота по розвитку такого важливого виду
як медичне страхування. В цьому напрямку налагоджена дійова система
страхування іноземних громадян, а з прийняттям в грудні 1998 року
постанови КМУ по створенню мережі закладів “Ассістанс-Україна”
створюється база для впровадження медичного страхування населення
України.

В той же час робота в цьому напрямку ще недостатня і треба терміново
вжити ряд організаційних заходів по впровадженню цієї системи.

В значній мірі реалізації цих програм заважає відсутність закону про
соціальне страхування, оскільки дія Закону України “Про страхування” на
соціальне страхування не поширюється.

9. В усіх країнах з ринковою економікою страховий ринок є об’єктом
свідомого державного регулювання та нагляду.

Це обумовлюється, в першу чергу тим, що страхування займає особливе
місце як в економіці країни, так і в особистому житті кожного
громадянина. Суспільство глибоко зацікавлене в благополучному та
соціальному розвитку страхової справи. На відміну від депозитних
вкладів, страхові поліси не гарантуються жодною державою. Однак в усіх
високорозвинених країнах існує ретельно виважене законодавство, що
регулює діяльність страхового ринку, та встановлені жорсткі нормативи,
обов’язкові для дотримання страховими компаніями. Ці нормативи покликані
захищати інтереси застрахованих та гарантувати забезпечення безумовного
виконання страховими компаніями своїх зобов’язань.

Як правило, страховий нагляд в розвинених країнах світу здійснюється
спеціальними урядовими структурами, які по статусу прирівнені до
міністерств, їх діяльність регулюється законодавством країни про
страховий нагляд. Це потужні установи, роль яких для страхового ринку
країни можна порівняти тільки із роллю та значимістю Центрального банку
для банківської системи. Ці установи розробляють та здійснюють державну
політику в галузі страхування, а саме вирішують питання щодо надання та
відзиву ліцензій на здійснення страхової діяльності; здійснюють поточний
нагляд за діяльністю страхових компаній шляхом ретельного вивчення
щоквартальної звітності страховиків та комплексних перевірок страхових
компаній; в разі необхідності здійснюють санацію страхових компаній;
перевіряють скарги страхувальників; здійснюють регулювання страхового
ринку країни шляхом випуску наказів, розпоряджень, необхідних для
профілактики виникнення та запобігання порушень, які зачіпають інтереси
страхувальників; здійснюють методичну та інструктивну роботу шляхом
випуску інструкцій, вказівок та інших нормативних документів; на основі
ретельного аналізу тенденцій розвитку світових та національного ринків
страхування надають пропозиції щодо внесення необхідних змін до
страхового законодавства держави; Проводять велику роз’яснювальну роботу
серед населення країни; ведуть електронний банк даних по всіх страхових
компаніях, що дає можливість розподілити їх по ступені ризику, розмірах
премії таке інше.

В більшості країн Європи та СНД органи страхового нагляду фінансуються
за рахунок відрахувань від доходів страховиків, що зменшує відповідні
витрати державного бюджету. Звичайно, вирішення цього питання в умовах
України потребує цілий ряд суттєвих законодавчих змін, але воно може
розглядатись. В Україні регулювання діяльності страхового ринку здійснює
Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю. Сподіваюсь, що він і
в подальшому займатиме відповідне місце в умовах здійснення
адміністративної реформи в Україні.

Наявність добре розвинутого страхового ринку та потужних страхових
компаній з бездоганною репутацією дозволяє високорозвиненим державам
світу суттєво скоротити бюджетні витрати, зокрема на охорону здоров’я,
пенсійне забезпечення та в значній мірі перекласти тягар багатьох інших
соціальних виплат на плечі страхових компаній.

Вищезазначені проблеми в значній мірі знайшли своє відображення в
проекті Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України
“Про страхування” В зв’язку з цим треба відзначити, що 27 липня 1998
року Кабінет Міністрів України за пропозицією Укрстрахнагляду, Мінфіну,
Мінекономіки, Національного банку та інших установ, подав до Верховної
Ради України проект Закону України “Про внесення змін і доповнень до
Закону України “Про страхування “. 18 листопада 1998 року Комітет
Верховної Ради з питань фінансів і банківської діяльності схвалив
зазначений проект і рекомендував його на перше читання, яке відбулося 20
травня цього року. В цьому проекті вже враховано цілий ряд пропозицій.
Зокрема це стосується:

• напрямів розвитку страхової галузі;

• розширення можливостей страховиків як інституційних інвесторів;

• процедури реорганізації та санації страховиків;

• збільшення статутних фондів до 500 000 ЄВРО тощо.

• удосконалення і розширення можливостей системи страхування
експортно-імпортних ризиків з використанням можливостей створеного
сьогодні фонду експортних гарантій “Ексімстрах”.

• визначення поняття уповноваженої страхової компанії.

Загальноприйнятою нормою для страхових компаній є публічне підтвердження
ділової репутації шляхом регулярного проходження міжнародних
аудиторських перевірок та отримання офіційного рейтингу від таких
визнаних в світі консалтингових компаній, як, Standart & Poors, A.M.
Best, які щоквартально аналізують стан страхових фірм і публікують
офіційні рейтинг страхових компаній по надійності для клієнта та дані
щодо стану їх платоспроможності. Думаю, не за горами той час, коли і
українські компанії також підтягнуться до такого рівня.

Ще однією, на мій особистий погляд, головною проблемою страхового ринку
України є недовіра населення в своїй переважній більшості до страхування
як такого. Без зміни повернення віри населення, український страховий
ринок не зможе піднятися на ноги і зайняти належне йому місце в
економічній інфраструктури держави. Ті можна повернути лише поступово,
цілеспрямовано і потужно протягом кількох років направляючи зусилля всіх
зацікавлених суб’єктів страхового ринку, в першу чергу звичайно
страховища, на підвищення страхової культури населення. Оскільки це
можна зробити тільки консолідовано, то рівень страхової культури буде
показником зрілості страхового ринку України. На сьогоднішній день
страховий ринок можна порівняти з немовлям, котре ще не все вміє, але
невпинно росте і зупинити процес розвитку неможливо. Тому рано чи пізно
він виросте і скаже своє вагоме слово.

На сьогодні згідно із Законом України «Про страхування» національний
страховий ринок захищається від іноземних страхових компаній та їх
конкуренції протекціоністськими нормами.

Вищезазначені норми Закону України «Про страхування» свідчать про захист
на рівні законодавства України вітчизняного страхового ринку від
іноземного конкурента, який має більші фінансові можливості і
сформований за багато років досвід роботи як на вітчизняному страховому
ринку, так і на іноземному.

Вже зараз стоїть питання про зняття обмежень щодо участі іноземних
інвесторів у статутному фонді страховика. Проте, враховуючи
нерозвинутість українського страхового ринку, держава має вжити певних
протекціоністських заходів по відношенню до нього з метою захисту
національного страхового ринку від знищення іноземною конкуренцією.

Важливо зрозуміти, що державне регулювання допуску інозем-. них
страховиків передбачає встановлення рівноправного партнерства із
взаємними правами й зобов’язаннями, що сприятиме інтенсивному розвитку
процесу інтеграції українського страхового ринку.

Для цього необхідні заходи, завдяки яким на страховому ринку України
будуть існувати умови для ефективного державного регулювання страхової
діяльності та становлення національного страхового сектору в економіці
поряд з інтеграційним процесом. Варто поетапно визначити шляхи
подальшого розвитку страхового законодавства в галузі міжнародного
співробітництва, взаємопроникнення на ринки страхових послуг, прийняття
певних кількісних і якісних обмежень щодо доступу іноземних страховиків
на страховий ринок України.

У перспективі потребують вирішення питання впорядкування діяльності в
Україні представництв та філій страховиків-нерезидентів, а також питання
порядку виконання договорів страхування при транскордонному способі
постачання страхових послуг іноземними страховиками та
страховиками-резидентами при поширенні дії договорів страхування на
іноземну територію тощо.

Тому з урахуванням перспектив приєднання України до ГАТТ/СОТ державне
регулювання доступу на український страховий ринок послуг іноземних
страховиків має передбачати 3 етапи: підготовка, лібералізація,
об’єднання.

Перший етап – це етап стабілізації української економіки взагалі і
фінансового сектору зокрема. Необхідно зняти обмеження Щодо участі
іноземного капіталу в статутних фондах страховиків-резидентів України і
встановити рівні вимоги до створення та діяльності усіх страховиків. Це
сприятиме надходженню іноземних інвестицій до страхового ринку України,
а також технологій, страхових продуктів на рівні стандартів розвинутих
країн без деформації національного страхового ринку.

Крім того, на даному етапі має бути закладено чітке законодавче
підґрунтя з усіх аспектів діяльності страхових компаній, у тому числі
встановлення чітких норм проведення реорганізації та банкрутства
страховиків, антимонопольного та податкового законодавства, здійснення
соціально-орієнтованих видів страхування, а саме: страхування життя,
пенсійного страхування, медичного страхування тощо. Останнє стане
головним чинником у подальшому розвитку сегменту особистого страхування
в Україні.

Разом з тим необхідно підвищити законодавчі вимоги до статутних фондів
страховиків. Цей фактор має відігравати головну роль у забезпеченні
фінансової стійкості при створенні нових страховиків, а також
спонукатиме діючих страховиків до капіталізації власних коштів.

Не треба забувати і про підвищення рівня страхової культури населення, а
також про поступову переорієнтацію його із загальнодержавних програм
соціального страхування на додаткове комерційне страхування. Цей захід
дуже важливий, оскільки без нього неможливе становлення страхового ринку
України. Він актуальний на будь-якому етапі.

Другий – етап поступального економічного розвитку та переважаючої ролі
приватного сектору в економіці, завдяки чому зростатиме попит на
страховий захист. Він найскладніший і водночас найвідповідальніший, адже
в цей період під контролем держави необхідно здійснити допуск
страховиків-нерезидентів на страховий ринок України. Підставами для
поступового відкриття страхового ринку України мають стати підвищені
вимоги до страховиків-резидентів, наприклад, підвищений розмір
статутного фонду, європейські вимоги до платоспроможності з метою
забезпечення можливості витримувати конкуренцію іноземних страховиків.

Вже на даному етапі необхідно забезпечити всебічний розвиток особистих
видів страхування, завдяки цьому зменшиться навантаження на бюджетні
видатки щодо соціального захисту населення.

Третій етап – етап прискореного розвитку. В цей час мають завершитися
роботи з гармонізації страхового законодавства відповідно до директив ЄС
у галузі страхування і запровадження разом з країнами ЄС режиму свободи
надання послуг у цій галузі. Але до цього часу необхідно завершити
прийняття мінімальних рівнів страхового покриття з обов’язкових видів
страхування, що приймаються в країнах Центральної Європи.

Вивчення та аналіз потреб і проблем страхового ринку України вже вкотре
свідчать про їх тісний взаємозв’язок із загальноекономічними проблемами.
Головним висновком дослідження інтернаціоналізації страхового ринку
України слід визнати те, що без підвищення ефективності його
функціонування, подолання тих загальних негативних явищ, які існують на
ньому, є проблематичним його активне включення в інтеграційні процеси.

Список використаної літератури

Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. –К.: Знання, 2003.
–216с.

Головне завдання – подальший розвиток страхового ринку //
Україна-Business. – 2003. –10-17 кв.. –с.2

Зубарєв В. Стан та проблеми розвитку страхового ринку України //
Український інвестиційний журнал. –2002. –№6-7. с.11-17

Страхування / за ред. С.Осадця. –К.: КНЕУ, 1998. –528 с.

Субачов І.І. Розвиток страхового ринку в Україні як фактор фінансової
стабілізації економіки // Фінанси України. –2001 р. –№11

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020