.

Напрямки реформування обов’язкового медичного страхування в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3733
Скачать документ

Реферат на тему:

“Напрямки реформування обов’язкового медичного страхування в Україні”

ПЛАН

Вступ

1. Основні риси медичного страхування в Україні,

основні недоліки

2. Напрямки реформування обов’язкового медичного страхування в Україні

3. Удосконалення системи медичного страхування в Україні на основі
використання зарубіжного досвіду

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Відомо, що вітчизняне медичне страхування зародилося на Півдні України в
кінці 80-х – на початку 90-х років XIX ст. У цей час прогресивна
частина підприємців Одеси почала страхувати своїх робітників від шкоди
їх здоров’ю на виробництві у діючих тоді приватних загальнострахових
товариствах.

У 1899 p. почало діяти “Одеське товариство взаємного страхування
фабрикантів і ремісників від нещасного випадку з їх робітниками і
службовцями”.

У 1912 р. в Російській Імперії вийшов закон і було введено обов’язкове
медичне страхування. Особливостями обов’язкового страхування було:
поступовість його запровадження протягом декількох років, територіальна
обмеженість поширення (тільки на європейську частину країни), охоплення
страхуванням виключно недержавної сфери промисловості. Відповідальними
за створення і діяльність страхових організацій були роботодавці, в
страхових товариствах повністю, а в лікарняних касах в їх правління
входили і виборні від застрахованих. Внески в товариство страхування від
нещасних випадків повністю складалися з відрахувань роботодавців, і суми
їх залежали від ступеня небезпечності робіт.

Головними недоліками тогочасного обов’язкового медичного страхування
(ОМС) були: територіальна і відомча обмеженість дії страхування;
керівництво страховими організаціями виключно роботодавцями, причому на
перше місце вони ставили особисті та корпоративні фінансові інтереси,
хоча частина прогресивних роботодавців в управліннях лікарняних кас
певну долю своєї квоти передавала застрахованим і навіть допускала їх до
управління касою. Суттєвим недоліком була також відсутність солідарного
принципу діяльності через необ’єднання самостійних самоврядних
лікарняних кас і товариств у систему. Не було обов’язком для лікарняних
кас і створення та утримання своїх медичних закладів, тому переважна їх
більшість надавала медичну допомогу тільки членам сімей учасників кас.
Протягом років лікарняні каси боролись за передачу лікування
застрахованих з рук роботодавців до компетенції кас.

Але, не зважаючи на недоліки та недосконалість, становлення і діяльності
медичного страхування в тяжкі роки першої світової війни, заходи
виявились настільки ефективними, що передача законодавчою новелою в
липні 1917 р. лікарняним касам лікувальної справи застрахованих і дозвіл
на об’єднання кас в галузеві і загальноміські каси мали великий ефект. У
часи НЕПУ (1923 р.) в систему страхової медицини-робмеди перейшли всі
лікувальні установи великих промислових підприємств України.

Перехід у новітні часи від адміністративно-командної до
соціально-орієнтованої ринкової економіки вимагає відродження
підтверджених вітчизняним історичним досвідом і досвідом розвинутих
країн медичного страхування і похідної від нього – страхової медицини.
Для залучення в сферу охорони здоров’я додаткових коштів у зв’язку з
економічною кризою в країні необхідні реформи. Одним із дієвих джерел їх
надходження є медичне страхування в будь-якій формі.

1. Основні риси медичного страхування в Україні,

основні недоліки

З початку 90-х років XX століття в Україні почали виникати певні форми
добровільного медичного страхування. Всі загальнострахові компанії
почали займатися медичним страхуванням в різних обсягах. В останні роки
почало стихійно виникати добровільне страхування в некомерційній формі –
так звані лікарняні каси. Але при відносно незначному поширенні
добровільного медичного страхування комерційна форма і тут превалює.
Так, за даними Міністерства охорони здоров’я України в 2000 р. медична
допомога була надана майже 300 тис. добровільно застрахованим, при цьому
надходження за їх лікування від комерційних компаній в декілька разів
перевищують суми, зібрані лікарняними касами.

На думку багатьох експертів з соціально-економічним станом країни,
розбалансованістю, несталістю та продовженням спаду промислового
виробництва, пов’язано багато проблем при запровадженні медичного
страхування. Процеси реструктуризації та приватизації засобів
виробництва не тільки не стабілізували, а і заглибили соціальні процеси,
що відбуваються в суспільстві.

За останні 10 років рівень валового національного прибутку та показники
індивідуального споживання в Україні зменшилися не менш, як в 3-4 рази.

В Україні, як і в інших колишніх соціалістичних країнах практично був
відсутній механізм надходження позабюджетних коштів в систему. Внаслідок
наростаючого дефіциту фінансування планомірно гіршала якість медичної
допомоги населенню. Напруження, що має місце в медичній галузі,
обумовлене наявністю суттєвих протиріч між усіма складовими елементами
існуючої системи. Це насамперед стосується сфери державного управління
галуззю, соціального піклування про здоров’я і сферою професійної
медичної діяльності.

Медико-демографічну ситуацію, що склалася в Україні останнім часом,
Москаленко В.Ф. та співавт. (2001), Бідний В.Г., Орлова Н.М.(2000) та
інші визначають як кризову, з низьким рівнем здоров’я дитячого й
дорослого населення. Статево-вікова структура характеризується
постарінням населення. Відсоток осіб, старших працездатного віку складає
23,3%. Усе це призводить до зміни структури навантаження населення
працездатного віку дітьми та людьми похилого віку, яких припадає 768 на
1000 осіб працездатного за віком населення, причому навантаження дітьми
знизилось на 7,6%, а особами похилого віку – збільшилось на 1,5%.

Тому фахівці розглядають реформу системи охорони здоров’я в країні як
необхідний комплекс державних, громадських та медичних заходів, що
направлені на зміцнення та відновлення здоров’я нації. Розробка
ефективної стратегії реформування регіональних систем охорони здоров’я
можлива лише за умов врахування інтересів населення в охороні здоров’я.
Такий підхід співпадає з принципами реформування систем охорони здоров’я
в розвинутих країнах, проголошених ВООЗ для сучасного етапу.

Згідно з Люблянською хартією Європейського бюро ВООЗ (1997 року) та
Програмою ВООЗ “Здоров’я для всіх у XXI ст.” (1999 р.), головними
завданнями урядів на прийдешній період є створення в галузі умов
подальшої реалізації принципів справедливості, рівності, доступності та
доцільності.

Характерними рисами систем охорони здоров’я повинні бути їх мобільність,
динамічність і гранична функціональність. При цьому, захист споживчих
можливостей населення (витрати на медичні послуги) розглядається як одне
з головних завдань урядів європейських держав.

Гурдус В.О., Айвазова М.В. підкреслюють, що оскільки головним чинником
розвитку системи охорони здоров’я будь-якої країни є джерела
фінансування, кожна країна має визначати способи їх дослідження на свій
розсуд, керуючись політичною системою, традиціями, економічним статусом
і іншими параметрами.

2. Напрямки реформування обов’язкового медичного страхування в Україні

Сучасна система охорони здоров’я нагально вимагає реформування. При
державній системі охорони здоров’я джерелом фінансування медичної
допомоги є податки (державні або місцеві). Державні (муніципальні)
органи фінансують медичну допомогу населенню, виступаючи при цьому в
ролі своєрідного покупця медичної допомоги для своїх громадян. Ця модель
використовувалася в колишньому Союзі, який був ініціатором її створення.

При виборі моделі обов’язкового медичного страхування, запровадження
якого є чи не найголовнішим елементом реформи системи охорони здоров’я,
може бути врахований п’ятирічний досвід впровадження Програми медичного
страхування на залізницях України, реалізованої Укрзалізницею та
страховою компанією “ІнтерТрансПоліс”. Вказаною Програмою страхування
сьогодні охоплено понад 700 тис. осіб.

Медичне страхування – один з елементів реформи вітчизняної системи
охорони здоров’я. Найкращим засобом компенсації витрат людини, коли
передбачаються великі витрати і які носять вірогідний характер, є
можливість застрахуватись.

Страхування означає, що створюється страховий фонд для компенсації
майбутніх витрат, куди відповідна кількість страхувальників вносить свої
страхові внески. Оскільки подія носить вірогідний характер, то вона
відбувається (страховий випадок) далеко не з усіма, хто платить страхові
внески, тому здійснюється так званий перерозподіл ризиків між
страхувальниками.

В принципі, сплачувати внески може одна юридична або фізична особа
(страхувальник), а отримувати компенсацію у випадку здійснення
страхового випадку – інша особа (застрахований). Як правило, управляє
страховими фондами спеціальна юридична особа – страхова організація –
страховик, який пов’язаний із застрахованими особами договірними
відносинами – договорами страхування.

Специфічним видом страхування є медичне страхування. При цьому виді
страхування страховим випадком є необхідність отримання застрахованим
медичної допомоги та/або допомоги ліками. При цьому виді страхування
платить внески велика кількість людей, а медичної допомоги потребують
лише деякі з них. Тому при медичному страхуванні діє принцип, коли
здоровий платить за хворого. Інша справа, що сьогодні захворів ти, а
завтра можу захворіти я.

Медичне страхування є невід’ємною складовою розвитку системи соціального
захисту населення, зокрема, виходячи з нашого досвіду, працівників та
пенсіонерів українських залізниць (а в подальшому, можливо, і членів
їхніх сімей). На думку профспілок, це одна із найвагоміших галузевих
пільг. Її основною метою є створення ефективної та максимально
прийнятної у фінансовому плані системи медичного обслуговування
працівників залізничної галузі, яка б враховувала державні тенденції
щодо запровадження системи загальнообов’язкового державного соціального
медичного страхування, не входячи у протиріччя з цілою низкою
особливостей медичного забезпечення працівників Укрзалізниці. Страхова
компанія укладає із залізницями та підприємствами залізничного
транспорту угоди медичного страхування залізничників та пенсіонерів
галузі. Річний страховий внесок при цьому становить від 48 до 98 грн,
тобто 4-8 грн з особи на місяць. Такі страхові внески навряд чи є
обтяжливими. Також необхідно відзначити, що, завдяки зваженій складовій
Програми медичного страхування розмір страхових внесків залишається
незмінним. За рахунок масовості таких внесків стало можливим
акумулювання коштів, які використовуються для надання медичної допомоги
тим застрахованим особам, які потребують стаціонарної медичної допомоги.

Система медичного страхування у залізничній галузі є невід’ємною
частиною реалізації нової системи та моделі оплати стаціонарної медичної
допомоги. Так, завдяки створенню бюджетно-корпоративно-страхової
медицини на залізниці частково було змінено принцип оплати стаціонарної
медичної допомоги. Вона здійснюється за рахунок трьох джерел: державного
бюджету (оплати постійних видатків стаціонару – фінансування заробітної
плати медикам та нарахувань на заробітну плату, будівництво, оплату
комунальних послуг, частково медикаментів, перев’язувальних засобів та
продуктів харчування), коштів страхової компанії (оплата змінних
видатків – фінансування дефіциту коштів на придбання медикаментів,
виробів медичного призначення та продуктів харчування), корпоративної
допомоги Укрзалізниці (фінансування придбання медобладнання,
будівництва, ремонту основних засобів). Причому фінансування з
державного бюджету відбувається згідно з кошторисом видатків (тобто
йдеться лише про вкладені ресурси). Фінансування за рахунок страхового
відшкодування здійснюється за принципом ретроспективної оплати, а саме:
оплата середньої вартості ліжко-дня згідно з профілем ліжка.

Не можна не відзначити велику роль медико-економічних стандартів (МЕС).
Медико-економічні стандарти медичної допомоги визначають соціально
сприйнятний та технологічно обґрунтований мінімум надання медичної
допомоги по кожному захворюванню. Запровадження таких стандартів дає
можливість оптимізувати видатки ОМС та підвищити ефективність
використання фінансових ресурсів.

МЕС – це своєрідний “протокол” лікування, що охоплює як список
обов’язкових, додаткових обстежень та фізіотерапевтичних процедур, так і
точний перелік медикаментів та їх доз, що повинні використовуватися
упродовж лікування. Завдяки такій конкретизації елементів лікування
створення МЕС дає можливість отримати своєрідний орієнтир вартості
медичної допомоги. Цей орієнтир потрібний як медичному закладу для
оцінки ефективності використання коштів, так і страховикам, які
зацікавлені в пошуку для своїх клієнтів медичних закладів, що за
“мінімальні кошти” надають достатню та ефективну медичну допомогу. Це,
безумовно, створює умови для оптимізації видатків на надання якісної,
достатньої та своєчасної медичної допомоги, тому що вносить елементи
конкуренції у стосунки як медичних закладів, так і страховиків. В умовах
ОМС використання МЕСів доцільне для створення Програми
загальнообов’язкового медичного соціального страхування.

Минулого року спільною робочою групою у складі співробітників СК
“ІнтерТрансПоліс” та провідних спеціалістів медичних закладів
Укрзалізниці були розроблені на базі “Тимчасових галузевих медичних
стандартів стаціонарної допомоги дорослому та дитячому населенню в
лікувально-профілактичних закладах України” МЕС лікування. Сформована
база даних налічує 990 МЕСів за наступними профілями: психоневрологія,
кардіологія, ревматологія, гастроентерологія, нефрологія, пульмонологія,
ендокринологія, хірургія, проктологія, судинна хірургія,
оториноларингологія, офтальмологія, урологія, ортопедія, акушерство,
гінекологія, гематологія.

Свого часу фахівці СК “ІнтерТрансПоліс” спеціально для розрахунку
вартості медичної допомоги, яка надається в державних та комунальних
медичних закладах, створили програмно-технічний комплекс “Інтермед
2000”. Він дозволяє швидко розраховувати вартість медичної допомоги
відповідно до рівня цін на медикаменти, заробітної плати, накладних
витрат тощо. ПТК “Інтермед 2000” показав свою зручність та ефективність
під час створення бази МЕСів.

На нашу думку, спільний досвід, що був накопичений під час роботи над
МЕСами, може бути використаний при запровадженні загальнообов’язкового
медичного соціального страхування в Україні.

3. Удосконалення системи медичного страхування в Україні на основі
використання зарубіжного досвіду

Європейський вибір України зумовлює необхідність ретельного дослідження
розвитку систем обов’язкового медичного страхування в країнах
Європейського союзу. На сьогодні з повною очевидністю постала
необхідність реформування системі охорони здоров’я України. Існуюча
система викликає справедливі нарікання як з боку медичного персоналу,
так і з боку населення, що обслуговується в державних
лікувально-профілактичних закладах. Адже якість медичних послуг
залишається низькою, в державних закладах відсутні можливості вільного
вибору лікаря, витрати на медичне обслуговування неконтрольовано
зростають, при чому незабезпечені верстви населення фактично позбавлені
права на якісну медичну допомогу. Нагромаджений багаторічний світовий
досвід у цій галузі свідчить про високу ефективність різних моделей і
систем медичного страхування. Загострюються протиріччя між обсягами
державних гарантій щодо охорони здоров’я населення та можливостями їх
бюджетного фінансування.

За домінуючим джерелом фінансування в країнах Європи можна виділити три
моделі національних систем охорони здоров’я:

—бісмарківська модель (О. Бісмарк) — соціальне страхування;

—бевериджська модель (У. Беверидж) — податки;

—модель Семашка (Н. Семашко) — державний бюджет.

Тому співвідношення грошових потоків, що рухаються по цих чотирьох
каналах, істотно розрізняється у різних країнах. Наприклад у Німеччині,
охорона здоров’я населення якої ґрунтується на обов’язковому
страхуванні, це співвідношення складається у такий спосіб: через ціни
медицина одержує близько 5 %, премії по добровільному страхуванню – 10
%, страхові внески по обов’язковому страхуванню – 75 %, податки – 10 %
усіх фінансових ресурсів. В обов’язковому медичному страхуванні
використовуються два методи. У Німеччині і Нідерландах діє принцип
надання: послуг. Це означає, що пацієнт обслуговується безкоштовно, як в
країнах із державною системою охорони здоров’я. У Бельгії, Франції і
Люксембурзі практикується інший принцип – відшкодування витрат. Там
застрахований пацієнт повинен спочатку сам оплатити медичні послуги. А
потім вони будуть компенсовані цілком або частково згідно з тарифами,
установленими лікарняними касами з урахуванням визначеної власної
участі.

Згідно з даними Світової організації охорони здоров’я в середньому
країни світу витрачають 8% свого ВВП на медичні заходи, у тому числі
4,8% – за рахунок державних коштів. У країнах з високим рівнем доходів
(більше 9361 дол. США на рік) державні видатки на охорону здоров’я в
середньому складають 6% до ВВП. У країнах Західної Європи ці значення
коливаються від 5,1% ВВП у Данії до 8,1% – у Німеччині. На 2004 рік,
видатки Зведеного бюджету України на охорону здоров’я в реальному
вираженні склали 31% від рівня 1992 р. Частка вказаних видатків у ВВП
склала 2,8%. І це як ми бачимо, у порівнянні з відповідними
міжнародними даними – це доволі низький показник. У розрахунку на душу
населення бюджетні видатки на охорону здоров’я в Україні у 2004 році
складали 154 грн., або 30 дол. США. При цьому, як свідчить статистична
інформація, в середньому в країнах з перехідною економікою держава
виділяла 120-125 дол. США на охорону здоров’я, а в країнах з розвинутою
ринковою економікою – 2700 дол. США. В Україні, крім бюджету, частина
видатків держави на охорону здоров’я фінансується з фонду державного
страхування. Щорічно на оплату санаторно-курортного лікування
спрямовується близько 30% загальних видатків Фонду.

Зрівнюючи світові норми фінансування медицини та норми України, можна
зробити висновки, що медичне страхування потребує реформ та збільшення
фінансування, враховуючи міжнародний досвід можна здійснити наступні
кроки:

· кожен працюючий громадянин в обов’язковому порядку повинен підлягати
медичному страхуванню з правом вільного вибору страхового товариства чи
страхової організації;

· договір медичного страхування повинен мати обмежений термін, аби
застрахований мав можливість змінити організацію медичного страхування
при незадовільних результатах її діяльності;

· страхові внески до системи медичного страхування не повинні
обкладатися податками, що стосується як внесків роботодавця, так і
внесків працівника;

· внески на медичне страхування пенсіонерів, інвалідів та інших
категорій непрацюючих громадян, які отримують соціальні допомоги, мають
сплачуватися за рахунок бюджету.

Висновки

Запровадження обов’язкового медичного страхування є необхідним та вкрай
нагальним. Причому доцільне етапне запровадження в Україні обов’язкового
медичного страхування. Можлива наступна етапність запровадження ОМС:

– запровадження ОМС в окремій галузі та території – у вигляді
експерименту, з наступним поетапним розширенням числа регіонів (галузей)
учасників;

– поетапне розширення категорій застрахованих за обов’язковим медичним
страхуванням;

– поетапне підвищення розміру страхового тарифу.

Проведення експерименту має забезпечити реалізацію принципу надання
медичної допомоги визначеного рівня та обсягу, яка забезпечена
конкретним цільовим джерелом фінансування. Етапне запровадження ОМС та
проведення експерименту в окремій галузі та території дозволить
відпрацювати нормативно-правову базу, необхідну для функціонування
системи ОМС, а саме – договори обов’язкового медичного страхування,
договори про надання медичної допомоги, розробити стандарти якості
медичної допомоги, накопичити медико-економічну інформацію для
можливості економічно обґрунтованого визначення потреб системи охорони
здоров’я у фінансових ресурсах, створення інституту прав пацієнта як
отримувача медичної допомоги та позавідомчих механізмів контролю обсягів
та якості медичної допомоги. Одним із головних завдань експерименту
мають бути роботи в галузі ціноутворення на медичні послуги:
встановлення єдиних принципів розрахунку тарифів, визначення структури
тарифу, розробка методичних підходів до розрахунків тарифів, визначення
критеріїв вибору способів оплати медичної допомоги, що надається
закладами охорони здоров’я за програмами обов’язкового медичного
страхування на основі розвитку та запровадження стандартизації у системі
охорони здоров’я. Крім того, безумовно, система ОМС має забезпечити
персоніфікований облік вартості медичної допомоги, яка надана
застрахованим особам. Такий облік неможливий без застосування сучасних
програмно-апаратних комплексів, які можуть бути також розроблені при
проведенні експерименту. Не менш важливим завданням є підготовка при
проведенні експерименту кадрів для реалізації загальнообов’язкового
державного медичного страхування.

Розвиток добровільного медичного страхування стримує низка факторів,
основними з яких є нормативна невизначеність поняття добровільного
медичного страхування, принципів та одиниць оплати медичної допомоги,
понять медична допомога, медичні послуги, відсутність податкових пільг
по сплаті страхових платежів з добровільного медичного страхування,
неготовність медичних закладів України виступати повноцінними суб’єктами
системи добровільного медичного страхування (відсутність єдиної методики
ціноутворення, положень про надання послуг застрахованим особам, інших
регламентуючих документів). Вирішення питань регламентації добровільного
медичного страхування та запровадження обов’язкового медичного
страхування перебуває в компетенції різних органів виконавчої влади, а
саме: Міністерства охорони здоров’я, Міністерства праці та соціальної
політики, Міністерства фінансів, Міністерства економіки, Міністерства
юстиції та інших. Відсутність органу, який би координував діяльність
органів виконавчої влади у вирішенні питань медичного страхування,
призводить до відсутності єдиної позиції органів виконавчої влади з
питань медичного страхування, невизначеності необхідних нормативних
документів для повноцінного здійснення добровільного медичного
страхування, відсутності концепції запровадження обов’язкового медичного
страхування.

Одним із першочергових завдань бачимо створення спеціального органу, а
саме Координаційного комітету з питань медичного страхування, основними
завданнями якого будуть координація дій органів виконавчої та
законодавчої влади, пов’язаних з реалізацією добровільного медичного
страхування та запровадженням обов’язкового медичного страхування,
розгляд і оцінка відповідних проектів актів законодавства,
регламентуючих документів, підготовка пропозицій та проектів рішень з
питань медичного страхування.

І наостанок хотілося б відзначити, що експеримент з медичного
страхування, зокрема, в залізничній галузі, довів, по-перше, свою
актуальність, дієвість і своєчасність запровадження, по-друге, логічну
необхідність продовжувати та розвивати його, по-третє, необхідність
аналізу накопиченого під час його реалізації досвіду з медичного
страхування значної кількості населення.

Учасники науково-практичної конференції підтримали доцільність поширення
досвіду медичного страхування Укрзалізниці як ефективного механізму
медичного забезпечення, шляхом запровадження пілотної моделі на
муніципальному та регіональному рівнях, окрім того, звернули увагу на
необхідність реалізації заходів по стимулюванню розвитку добровільного
медичного страхування як більш солідарної форми оплати додаткових
медичних послуг порівняно з їх прямою оплатою.

Список використаної літератури

Про внесення змін до Закону України «Про страхування»// Закон України
від 04.10.2001 р. № 2745-III

Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг//
Закон України від 4 квітня 2003 р. № 292/2003

3. Страхування/ С.С. Осадець.- Вид. 2-ге, перероб. 1 доп. – К.: КНЕУ,
2003

Шахов А. Страхование.-М.: Юнити-ДАНА, 2004

PAGE

PAGE 15

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020