РЕФЕРАТ
на тему:
Моделі соціальної політики за кордоном
Система соціального захисту кожної країни — один з найважливіших
елементів соціальної політики. Організаційно-правова форма системи
соціального захисту визначається станом економіки і ринку праці,
існуючої податкової політики і політики в галузі доходів, демографічною
ситуацією, розвитком фінансових, в тому числі і страхових інститутів,
прийняттям суспільством конкретної моделі соціального страхування.
В зарубіжних країнах з розвинутою ринковою економікою поняття
соціального захисту нерозривно пов’язане з поняттям пенсійного
забезпечення. Адже за своєю сутністю пенсія та соціальні виплати
замінюють заробітну платню як основне джерело доходів найманого
працівника, коли за віком або станом здоров’я він втрачає здатність
повноцінно трудитися. Для матеріального забезпечення системи соціального
захисту резервується частина необхідного продукту, який використовується
для покриття витрат на відтворення робочої сили, яка забезпечує
життєдіяльність тих, хто не здатний працювати через вказані вище
причини.
Частка коштів, яка на це витрачається, в структурі ВВП —
макроекономічний показник рівня цивілізованості суспільства.
Соціальне забезпечення, як один з актульних аспектів соціального
захисту, постійно перебуває під контролем уряду кожної країни. В центрі
дискусій щодо реформування систем соціального захисту та пенсійного
забезпечення, які розгорнулися в наукових і політичних колах західних
країн і країн з перехідною економікою, — пошук нових, більш ефективних
страхових методів і механізмів; створення багаторівневих і
взаємодоповнюючих систем соціального захисту; активне залучення
приватного сектора і самих застрахованих до фінансування соціальних
затрат; методи залучення до процесу колективного і особистого
соціального страхування осіб, зайнятих в тіньовому ринку праці;
створення комплексних, взаємопов’язаних інститутів соціального захисту
людей похилого віку.
Реформи систем соціального захисту та соціального страхування, які вже
почалися в ряді країн Європейського Союзу зводяться до різноманітних
комбінацій таких заходів як: поступове підвищення пенсійного віку,
зниження розмірів окремих видів пенсій та соціальних допомог, збільшення
розмірів страхових внесків та періодів страхування, обмеження практики
передчасного виходу на пенсію, стимулювання створення приватних
соціальних фондів.
Головний інститут соціального страхування, організований на принципах
перерозподілу в системах соціального захисту, які реформуються,
передбачається посилити додатковими (обов’язковими і добровільними за
характером; професійними, корпоративними і індивідуальними за формою
організації) системами соціального захисту, накопичувальними за своєю
природою.
Витрати на соціальний захист в країнах Європейського Союзу складають в
середньому 9% ВВП [43, 101]. Згідно з прогнозами очікується їх подальше
зростання. Зараз в країнах ЄС нараховується майже 100 млн. осіб похилого
віку, в той час як загальна кількість населення дорівнює 321 млн. чол.
Питома вага осіб старших 60 років — складає біля 20% загальної кількості
населення. Особи віком старше 50 років складають приблизно 31% всього
населення і 21% всієї робочої сили [43, 101]. Очікується, що до 2025 р.
тільки в країнах ЄС кількість осіб старших 65 років збільшиться на 21
млн. чоловік, в той час як чисельність потенційно активного населення
скоротиться більш, ніж на 15 млн. чол.[43, 101].
Перед системою соціального страхування стоять три основні завдання. Це,
перш за все, захист від бідності. По-друге, надання доходу при
завершенні трудової діяльності, розмір якого, як правило, пропорційний
сумі заробітку, який виплачувався безпосередньо перед виходом на пенсію.
По-третє, захист цього доходу від зниження реального рівня життя в
результаті інфляції.
В Бельгії, Франції, Німеччині, Великобританії, Італії призначаються так
звані соціальні пенсії, які надаються всім особам, які досягнули
пенсійного віку, але не мають з певних причин права на іншу пенсію, або
якщо вони отримують пенсії в розмірі, який нижчий встановленого
мінімуму. Соціальна пенсія призначається за умови, якщо доход пенсіонера
не досягає встановленого мінімуму, що засвідчується після спеціальної
перевірки органами соціального страхування або соціальної допомоги.
Формування моделі національної системи соціального захисту — результат
суспільної злагоди з приводу принципів побудови, способів здійснення
соціальної політики. Така злагода складається під впливом економічних,
культурних і національних традицій тієї чи іншої країни. Загальною і
обов’язковою умовою організації всякої системи соціального захисту є
створення державою правової, організаційної і економічної бази, яка б
забезпечувала збереження права на пенсію та соціальні виплати.
Завдяки різноманітним заходам, які були застосовані в рамках систем
соціального страхування, багатьом західноєвропейським країнам вдається
протягом останніх десятиліть не тільки забезпечувати соціальну
захищеність непрацездатних членів суспільства, але й регулювати стан на
ринку праці, впливати на демографічну ситуацію і сприяти економічному
процвітанню.
Як показує досвід промислово розвинених країн, наявність продуманої
системи соціального захисту сприяє розвитку трудових ресурсів країни,
посилює національний потенціал економічного зростання і здатність йти на
проведення реформ, а також сприяє стабілізації політичної і соціальної
ситуації в країні.
До основних напрямків її подальшого реформування можна було б віднести
наступні:
удосконалювання структури виплат по соціальному страхуванню;
раціоналізація й оптимізація умов надання посібників з обліком ринкових
відносин, що складаються;
поширення соціального страхування на індивідуальних підприємців і інших
облич, що самостійно забезпечують себе роботою, визначення порядку
їхньої участі у фінансуванні і надання їм відповідних виплат;
законодавче закріплення державної власності на засоби соціального
страхування, автономності Фонду, його бюджету, що склалася системи
керування й організаційних структур;
забезпечення фінансової стійкості системи шляхом введення в
середньостроковій перспективі загальновизнаного у світовій практиці
трьохканального методу фінансування (держава, роботодавець, працівник),
розширення бази нарахування страхових внесків і максимальної її
уніфікації у відношенні всіх позабюджетних фондів, утворення цільових
резервів, підвищення ефективності контролю і застосування фінансових
санкцій;
прискорення процесу створення належної правової бази соціального
страхування, здійснюваного Фондом, з урахуванням необхідності
координації, взаємної ув’язування, удосконалювання існуючих і введення
нових видів страхування.
Найбільш реальну погрозу подальшому реформуванню соціального страхування
в даний час представляє соціально-економічна криза, що наступила в
країні. У числі заходів для його подолання виношуються плани по
істотному скороченню тарифу страхових внесків. Усе наполегливіше
висувається пропозиція про виключення з бюджету Фонду так званих
нестрахових виплат, у тому числі на санаторно-курортне лікування й інші
форми оздоровлення застрахованих і їхніх дітей.
Що стосується санаторно-курортного лікування працівників і оздоровлення
їхніх дітей, то витрати на ці цілі не можна вважати нестраховими. Це
невід’ємна частина системи соцстраху, її профілактичний напрямок, мета і
задачі якого полягають у зниженні захворюваності серед працівників і
їхніх дітей, в економії засобів на виплату посібників по тимчасовій
непрацездатності. Воно існує в соціальному страхуванні багато років і
цілком виправдало себе, стало національною традицією і загальновизнаною
перевагою нашої системи. Повне виключення його з бюджету може привести
до серйозних негативних наслідків: росту захворюваності і збільшенню
витрат на виплату посібників; скороченню мережі здравниць і безробіттю
серед працівників, що вивільняються з цієї сфери; неприступності путівок
для основної маси населення; негативно позначиться на
соціально-економічному положенні міст-курортів.
Однак можна говорити про те, що в міру подолання наслідків
соціально-економічної кризи в країні названі вище проблеми реформування
соціального страхування будуть зважуватися в повному обсязі.
Обов’язкове соціальне страхування – частина державної системи
соціального захисту населення, специфікою якої є здійснюване відповідно
до федерального закону страхування працюючих громадян від можливої зміни
матеріального і (чи) соціального стану, у тому числі з незалежних від
них обставин.
Обов’язкове соціальне страхування являє собою систему створюваних
державою правових, економічних і організаційних мір, спрямованих на чи
компенсацію мінімізацію наслідків зміни матеріального і (чи) соціального
стану працюючих громадян, а у випадках, передбачених законодавством
Російської Федерації, інших категорій громадян унаслідок визнання їх
безробітними, трудового чи каліцтва професійного захворювання,
інвалідності, хвороби, травми, вагітності і пологів, утрати
годувальника, а також настання старості, необхідності одержання медичної
допомоги, санаторно-курортного лікування і настання інших установлених
законодавством Російської Федерації соціальних страхових ризиків, що
підлягають обов’язковому соціальному страхуванню.
Основними принципами здійснення обов’язкового соціального страхування
є:
стійкість фінансової системи обов’язкового соціального страхування,
забезпечувана на основі еквівалентності страхового забезпечення і
страхових внесків;
загальний обов’язковий характер соціального страхування, приступність
для застрахованих облич реалізації своїх соціальних гарантій;
державна гарантія дотримання прав застрахованих облич на захист від
соціальних страхових ризиків і виконання зобов’язань по обов’язковому
соціальному страхуванню незалежно від фінансового положення страховика;
державне регулювання системи обов’язкового соціального страхування;
паритетність участі представників суб’єктів обов’язкового соціального
страхування в органах керування системи обов’язкового соціального
страхування;
обов’язковість сплати страхувальниками страхових внесків у бюджети
фондів конкретних видів обов’язкового соціального страхування;
відповідальність за цільове використання засобів обов’язкового
соціального страхування;
забезпечення нагляду і суспільного контролю;
автономність фінансової системи обов’язкового соціального страхування.
Литовський сейм запровадив закон про реформу пенсійної системи,
відповідно до якого з 2004 року в Литві введене обов’язкове пенсійне
страхування.
Концепцію реформи пенсійної системи уряд затвердив ще в квітні 2000
року, але в умовах зміни влади політичні партії так і не зважилися
почати цю реформу.
Відповідно до закону, 5 % з нинішніх 25-процентних пенсійних внесків у
Фонд соціального страхування “SoDra” повинне переводитися в нові фонди
обов’язкового накопичувального пенсійного страхування.
В обов’язковому пенсійному страхуванні повинні брати участь особи у віці
до 30 років, що страхуються на всю державну пенсію соціального
страхування, а особи у віці від 30 до 50 років можуть платити додаткові
внески в рахунок пенсійного страхування за бажанням. По підрахунках
експертів, по закінченні пенсійної реформи пенсії повинні збільшитися на
20 %.
Підраховано також, що за перші десять років реформи бюджет “SoDra”
щорічно буде втрачати приблизно 300 млн. літів доходів.
Якомога швидше почати реформу пенсійної системи Литву закликав і
Всесвітній банк, який має намір підтримати її проведення. Вимагають
зменшити пенсійний вік. Можливо, парламентаріям Литви незабаром
доведеться обговорювати питання про зменшення пенсійного віку.
Таку пропозицію вже підтримали 60 тис. жителів країни. 16 травня 2004
року в Сеймі Литви було зареєстроване відповідне виправлення до закону.
Її ініціатори – члени панявежської організації “Рух-55” – пропонують
встановити пенсійний вік для жінок з 55 років, а для чоловіків – з 60
років.
Так було в радянський час і в перші роки незалежності. Крім того,
висловлюється вимога призначити пенсію по старості особам, що мають
обов’язковий виробничий стаж, але не мають страхових доходів.
Ініціатори виправлень указують, що багато люди похилого віку в зв’язку з
віком, невідповідною кваліфікацією і змінами на ринку праці не мають
можливості одержати роботу, тому позбавляються постійного джерела
засобів існування. Передавши в Сейм 59 тис. підписів, ініціативна група
на цьому зупинятися не збирається. “Якщо владі буде потрібно 100 чи 150
тис. підписів, зберемо і стільки”, – заявили її представники.
Відповідно до Конституції, 50 тис. громадян, що мають право брати участь
у виборах, можуть запропонувати Сейму до обговорення проект закону, що
той зобов’язаний розглянути.
Однак ініціатива панявежців не була визнана офіційно, оскільки вони вели
збір підписів, не дотримуючи усіх формальностей, передбачених у законах.
Але виправлення до закону в цей же день від свого імені зареєстрував
член Сейму центрист В.Мартишаускас, що вирішив підтримати ініціативу
панявежців.
Зараз пенсійний вік складає для жінок 58 років, для чоловіків – 62 року.
На підставі Закону “Про пенсії по державному соціальному страхуванню,
для жінок пенсійний вік буде постійно збільшуватися і до 2006 р. досягне
60 років.
Отже, як бачимо, різні країни по-різному підходять до створення моделей
соціального страхування свого населення. Одні з них кращі, інші –
потребують доопрацювання.
Використана література:
Балабанов И.Т., Соціальне страхування. – Посібник . для вузів. – Пітер,
2001.
Соціальне забезпечення і страхування. Збірник офіційних документів з
коментарями. – М., 1994
Шахів В.У. Вступ в соціальне страхування. Навч. посібник для вузів,
в-во Фінанси і статистика, 2001.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
