Реферат на тему:
Інвестиційна діяльність страхових компаній
Інвестиційна діяльність страхових компаній є важливим елементом
соціально-економічного розвитку суспільства. Економічне значення
інвестиційної діяльності страхових компаній обумовлене великими обсягами
їхніх інвестиційних ресурсів.
У вітчизняній та зарубіжній літературі накопичено значний досвід
дослідженню інвестиційної функції страхування. Свій внесок у вирішення
цього питання зробили М. Александрова, яка при розгляді функцій
страхування виокремлює інвестиційну функцію, що передбачає вкладення
тимчасово вільних коштів страховика в об’єкти підприємницької та інших
видів діяльності з метою отримання прибутку [1]. Також Л.
Орланюк-Маліцька при розгляді платоспроможності страхової організації
зазначає, що в страховій справі інвестиційний прибуток відіграє і
специфічну роль: він дає можливість страховику мати збиток за власне
страховими операціями, що дає йому змогу забезпечувати свої позиції на
ринку в умовах конкуренції [6]. Не можна не погодитися із твердженням О.
Гвозденка, який зазначає, що основним джерелом отримання прибутку
(дохідності) для страхової організації більшості цивілізованих країн є
не збір страхових платежів, а інвестиційна діяльність, яка проводиться
вкладанням частини тимчасово вільних коштів резервного страхового фонду
в прибуткові науково-технічні проекти, комерційні угоди, цінні папери,
державні короткострокові облігації, в депозити тощо [3].
Світовий досвід показує, що ресурси страхових компаній є важливим
джерелом інвестиційного капіталу. По-перше. Це пов’язано з інверсією
циклу, оскільки отримання страхової премії передує наданню страхової
послуги, а, по-друге, із розподілом ризику в часі. Тому страховик
протягом часу дії договору страхування тимчасово розпоряджається коштами
страхувальника, які акумульовані у страхових резервах. Крім коштів
страхових резервів, страховик має у своєму розпорядженні власні кошти у
вигляді вкладів засновників, а також спеціальних фондів, які сформовані
за рахунок прибутку та суми нерозподіленого прибутку [4].
Метою статті є дослідити інвестиційну діяльність таких інститутів
фінансового ринку як страхові компанії, визначено перспективні напрями
розвитку у цій сфері.
У розвинених країнах світу страхові компанії за обсягами інвестиційних
вкладень перевищують загальновизнаних інституціональних інвесторів –
банки й інвестиційні фонди. Не менш важливе значення має інвестиційна
діяльність страховиків і на мікрорівні, виступаючи одним з головних
факторів забезпечення ефективного функціонування страхової компанії.
По-перше, інвестиційна діяльність визначає можливість надання страхових
послуг за рахунок формування достатніх обсягів страхових резервів.
По-друге, добре організована інвестиційна діяльність забезпечує в певній
мірі якість страхових послуг і визначає ринкову позицію страховика.
По-третє, інвестиційна діяльність впливає на основні характеристики
страхового продукту, насамперед на його вартість, і на фактичне
виконання зобов’язань страховиком, обумовлене строками страхових виплат.
По-четверте, інвестування дає можливість власникам страхової компанії
розвивати свій бізнес і самостійно управляти ним. За рахунок
інвестування страхових резервів відбувається нагромадження коштів для
збільшення власних ресурсів. Це положення є суттєвим у світлі тенденцій
щодо поступового збільшення вимог до мінімальних розмірів статутного
капіталу страхових організацій.
Сьогодні український страховий ринок демонструє швидкі й стійкі темпи
росту (за І півріччя 2007 року розмір статутних фондів страховиків зріс
на 11,4%), поліпшуються його якісні характеристики, збільшується частка
страхових послуг у ВВП (2,5%). Аналізуючи динаміку розвитку страхової
галузі, слід зазначити, що з 2004 року спостерігається активний ріст
рівня виплат з 14,6%(в 2004р.) до 26,5%(в 2006р.) і розміру валових
страхових виплат з 1,54 млрд. грн. (2004р.) до 2,6 млрд. грн.. (в 2006
р.) на тлі зниження валових страхових платежів з 19,43 млрд. грн.. (в
2004 р.) до 13,83 млрд. грн.. (2006 р.). Сьогодні активи страховиків
складають понад 70% від загальної суми активів усіх небанківських
фінансових установ. Загальний розмір активів складав у 2006 році 23,99
млрд. грн., що на 41,6 % більше ніж у 2005 році. Страхові резерви склали
6014 млн. грн., що на 20% більше ніж у 2005 році. Середній обсяг
статутного фонду з розрахунку на одну компанію збільшився з 16,7 млн.
грн. в 2005 році до 20,4 млн. грн. в 2006 роцi [10 ]
Дослідження показують, що основним джерелом одержання прибутку для
страхової організації більшості цивілізованих країн є не збір страхових
платежів, а інвестиційна діяльність, кошти від якої спрямовуються, як
правило, на фінансування страхових операцій, на дотації збитковим видам
страхування, розробку нових продуктів, підготовку кадрів й ін.
Незважаючи на стабільне зростання частки валових страхових платежів у
ВВП, її розмір залишається недостатнім, щоб стверджувати про значну роль
страхування у функціонуванні національної економіки. Страхові компанії
не на повну потужність використовують власний потенціал, як фінансового
інституту, який акумулює кошти населення та підприємницьких структур і
розміщує їх у процесі інвестиційної діяльності, відіграючи таким чином
вагому роль у перерозподілі ВВП. Невелика частка страхових платежів
українських страховиків у ВВП вказує на недостатній рівень страхової
культури і відповідних традицій та реальних доходів бізнесу і населення
– головних споживачів страхового продукту.
Недостатній рівень капіталізації ринку, несприятливі умови для
інвестування, відсутність надійних інвестиційних інструментів і
державних гарантій під інвестиційні проекти, недосконалість податкового
законодавства негативно впливають на інвестиційну привабливість
страхового ринку України, а від так уповільнюють його розвиток.
Загальний рівень інвестиційної привабливості вітчизняного страхового
ринку визначається як середній.
Аналіз стану і тенденцій розвитку страхового ринку України дозволив
виділити низку факторів, які стримують розвиток інвестиційної діяльності
страхових компаній. Це політична та економічна нестабільність, обмежений
перелік інвестиційних інструментів, зарегульованість ринку, високий
ризик, корупція, відсутність фахівців, низька дохідність інвестицій,
недостатність інформації для прийняття рішень, невисока ліквідність,
законодавчі колізії.
Найсуттєвіше політична та економічна нестабільність впливає на
інвестиційну діяльність. Підтвердженням цьому є загальна невизначеність
місця та ролі страхування в українському суспільстві та неузгодженість
регуляторної політики у сфері страхування, корупція у державних органах
влади. Відсутнє чітке усвідомлення того, що розвинений страховий ринок
не існує за умов фінансово та соціально-економічної нестабільності.
На Заході, де високий рівень конкуренції та збитковості страхових
операцій, саме питання прибуткового і належного розміщення вільних
коштів є для керівництва будь-якої компанії дуже важливим. Переважна
більшість вітчизняних страховиків вважає за доцільне заробляти кошти
безпосередньо на страхових операціях і задовольнятись низько дохідними
інвестиційними інструментами, такими, як депозити – 82,4%.
Компаній зі страхування життя, на відміну від ризикових компаній, 64,3%
яких стверджує у необхідності проведення страхової діяльності, а решта
за 35,7% – страхової та інвестиційної.
75% компаній за участю іноземного та вітчизняного капіталу віддають
перевагу страховій та інвестиційній діяльності, а решта – страховій. У
той час як 58,4% компаній за участю вітчизняного капіталу віддають
перевагу страховій, а решта – страховій та інвестиційній діяльності [2].
Іншою проблемою, пов’язаною з інвестиційними та страховими операціями, є
питання співставлення їх ролі у страховому бізнесі. Існують різні точки
зору. Одна грунтується на тому, що основним завданням страхової компанії
є надання страхових послуг, а тому інвестиційна діяльність має вторинне
значення. Інша – інвестиційна діяльність є головною, вона створює умови
для виконання страхових зобов’язань перед клієнтами, особливо це
стосується страхування життя.
Страхова та інвестиційна діяльність є рівнозначними частинами страхового
бізнесу. Адже не можна реалізувати інвестиційну функцію страхування без
попереднього накопичення грошових фондів, і навпаки, ефективне
розміщення страхових резервів і власних коштів страхової компанії – це
засіб досягнення фінансової стійкості. Це підтверджує і висловлювання
Л.Рейтмана, який вважав, що страхові операції можуть приносити іноді
досить значний прибуток, але його отримання не є орієнтиром для
страхової організації. Значним джерелом прибутку є також інвестиційна
діяльність [8].
gdm1
??G?траховики повинні виступати основними провідниками інвестиційної
діяльності й бути лідерами серед інституціональних інвесторів, як це
відбувається у світі.
З огляду на це при інвестуванні таких коштів необхідно враховувати їх
структуру, а також оптимальний термін інвестування. Потрібно виходити з
того, що резерви є коштами страхувальників і в разі настання страхового
випадку мають своєчасно повертатися їм у вигляді страхового
відшкодування, яке може бути й більшим порівняно з внесками за надання
страхової послуги. Активи страхової компанії мають бути розміщені з
урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості.
У цьому полягають основні вимоги до управління активами.
На жаль, страхові компанії зайняті нарощуванням обсягів продаж і
збільшенням частки ринку, не приділяючи належної уваги управлінню
активами й одержанню додаткового інвестиційного доходу.
Що стосується інструментів інвестування, то найбільш популярний серед
страховиків інвестиційний продукт, що займає більше половини
інвестиційного портфеля — банківський депозит (прибутковість11-13% у
національній валюті й 7-9% в іноземній валюті) [10].
Прибутковість, що забезпечується по банківським депозитам сьогодні
досить непогана, але потрібно розуміти, що у зв’язку з тенденціями по
зниженню депозитних ставок у банківському секторі, такі пасивні
вкладення будуть втрачати свою актуальність і не можуть розглядатися для
довгострокових вкладень.
Наступний продукт – ринок банківських металів (в 2006 золото зросло на
24%). Прибутковість нерухомості становила 49%, а по окремих регіонах
(Київ) цей продукт був найбільш популярним серед компаній. Прибутковість
корпоративних облігацій склала 14%, середня прибутковість фондового
ринку склала 40%, інститути спільного інвестування забезпечили середню
прибутковість на рівні 38%. Прибутковість такого продукту як страхування
життя становила 12- 14% річних у національній валюті. Як висновок,
наобхідно сказати, що дана прибутковість залишає бажати кращого [7].
Якщо страхова компанія приймає рішення про інвестування своїх вільних
коштів, то природно вона розраховує отримати максимальний прибуток, що
на сьогодні можна одержати тільки на фондовому ринку України. Якщо
говорити про динаміку фондового ринку, то слід зазначити, що початок
активного росту припадає на початок 2004 року.
Розглядаючи структуру актів страхових компаній, необхідно відзначити, що
понад 50% припадає на депозити й грошові кошти. Беручи до уваги низьку
прибутковість даного інструменту, можна сказати, що невисокий
інвестиційний доход забезпечується саме розміщенням вільних коштів на
депозитах [7].
Що стосується вкладення страховиками своїх актів у цінні папери (20,1%),
то непопулярність цього інструменту обумовлена питаннями роботи з
ризиками при короткостроковому (ризикове страхування) або
довгостроковому інвестуванні (страхування життя) – питання ризиків і
інвестицій у той або інший продукт взаємозалежні. Крім того, експерти
вважають неадекватною частку державних цінних паперів в активах
страховика, тому що при правильному використанні цих облігацій (
прибутковість не більше 9%) разом з ризиковими облігаціями підприємств
забезпечує більшу прибутковість (18-21%), ніж депозити. Тому з точки
зору управління ризиками цей продукт є вигіднішим, ніж розміщення
депозитів у банку, і його прибутковість перевищує стандартний
банківський продукт. Якість цінних паперів у портфелях українських
страховиків, характеризується такими данними: більшу частку становлять
цінні папери, які не пройшли лістинг на ПФТС- 65,5%, акції ЗАТ- 20,7%,
3-й рівень лістингу-11,9%, 2-й рівень -0,5%, 1-й і 0-й рівні 1,3% і
0,02%.
Якщо говорити про частки акцій у портфелі страховиків (13-14%), то він
не відповідає реальному темпу росту, який показує цей продукт [7].
На страховому ринку України існують обмеження по роботі на фондовому
ринку:
– розміщення коштів страхових резервів по страхуванню життя акцій
українських емітентів – не більше 30%, облігації українських емітентів –
не більше 40% (разом не більше 50%);
– розміщення коштів страхових резервів по страхуванню довічної пенсії
акцій українських емітентів – не більше 40%, облігації українських
емітентів – не більше 40%;
– розміщення коштів страхових резервів по іншим видам страхування акції
українських емітентів – не більше 30%, облігацій українських емітентів –
не більше 30% (разом не більше 40%).
Цей короткий експрес-аналіз показує, що портфель розміщення активів
страховиків має потребу в оптимізації, а потенціал фондового ринку
використовується менше ніж на 45% [7].
Однак на сьогодні страховий бізнес ще не напрацював ані достатнього
досвіду, ані належної нормативної бази для ефективного управління
інвестиціями. Переважна частина коштів страхових компаній, що розміщена
у фінансові інструменти вкладена в банківські депозити (до 70%). Які
наразі відзначаються достатньою надійністю та прийнятною доходністю.
Однак так буде не завжди. По мірі зниження рівня інфляції та розвитку
бінківської системи доходність депозитів впаде до рівня, що вже не
забезпечуватиме безтурботного життя страховикам. Не випадково, у
світовій практиці активи інституційних інвесторів лише на 4-7%
формуються за рахунок банківських інструментів, тоді к основна частина
коштів інвестується в акції (до 60%) та боргові цінні папери (до 25%). І
саме досвіду роботи з цими інструментами бракує страховому бізнесу. Не
випадково у 2006 році рівень отриманого страховиками інвестиційного
доходу знаходиться в межах 6-14% річних, тоді як подібні за
інвестиційними стратегіями інститути спільного інвестування забезпечили
своїм учасникам інвестиційний прибуток (до оподаткування) на рівні 60%
річних і більше [5].
Водночас, Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» передбачає
можливість страховим компаніям співпрацювати з компаніями з управління
активами (КУА).
КУА можуть здійснювати управління активами, спільні проекти, вкладення в
цінні папери ІСІ. Крім цього, КУА виступає однією з сторін у складних
фінансових схемах, у яких задіяні банки, страхові компанії, лізингові
компанії, кредитні союзи т інші фінансові заклади і установи.
Переваги КУА: зниження ризиків за рахунок професіоналізму КУА,
мінімізацію витрат на утримання власних аналітиків і управляючих,
одержання максимального прибутку від вкладення резервів — набагато
більше, ніж від банківських депозитів, залучення інвестицій у страхову
компанію.
Аналізуючи можливості співробітництва й перешкоди між страховиками й
інститутами спільного інвестування можна відзначити, що проблема існує
одна: ICI й страховики майже не працюють один з одним. Співробітництву
заважає слабке розуміння страховиками можливостей роботи з ІСІ й
недовіра до існуючих схем роботи страховиків, особливо дуже сильна
зв’язаність з банками. Крім цього існують і законодавчі бар’єри, а саме
положення, що регулює розміщення страхових резервів, куди внесені цінні
папери ІСІ..
Що стосується вкладень у цінні папери ІСІ, то сертифікати ПІФів і акцій
КІФів можуть стати найбільш вигідним інструментом для вкладення частини
резервів. Так як середня прибутковість по банківських депозитах у гривні
з 2005 по 2006 рік знизилась з 15% до 12%, у той час як прибутковість
невенчурних ІСІ в 2006 році становила від 15% до 37%, а венчурних 40,4%.
Крім цього, законодавство України не регламентує й не забороняє
вкладення резервів страховиків в цінні папери ІСІ [7].
Сьогодні інвестиційна складова в страхових резервах українських компаній
може опинитися в критичному стані, якщо врахувати високу частку
неліквідних акцій у портфелях і прибутковість по депозитних ставках, яка
постійно знижується. Тому, страховим компаніям потрібно переглянути свою
інвестиційну політику і використовувати більш ефективні фінансові
інструменти.
Література:
Александрова М.М. Страхування: Навч.-метод. посібник. -.К,2002.-208с.
Василенко А. Інвестиційна діяльність страхових компаній: стратегія та
пріоритети // Страхова справа.- 2006.-№3.- С.39-47.
Гвозденко А. А. Основы страхования: Учебник. – М.. 1995. – 228 с.
Крейдич М.І. Інвестиційна діяльність страхових компаній // Фондовый
рынок.- 2007. -№48.- С.18-21.
Оксанич С. Професійне управління активами страхових компаній: проблеми
та перспективи // Страхова справа.- 2007.-№2.- С.67-69.
Орланюк-Малицкая Л. А. Платежеспособность страховой организации. – М.,
1994. – 151 с.
Паращак О. Стратегічних інвесторів на всіх не вистачить // Страхова
справа.- 2007.-№2.- С.37-66.
Страховое дело: Учебник / под ред. Л.И. Рейтмана. – М., 1992. – 520 с.
Ткаченко Н. В. Місце інвестиційної діяльності у страховому бізнесі //
Економіка, фінанси, право. – 2003.- №10. – С.8.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
