Реферат з страхової справи
Документи страхового обліку
1.1 Поняття документ та страховий документ
За тлумаченням Оксфордського словника „документ”-це діловий
папір, що містить інформацію про щось або служить доказом чого-небудь.
Документ (походить від латинського слова documentum та має значення
“взірець”, “посвідчення”, “доказ”, яке, в свою чергу, походить від слова
doceo та має значення “вчу”, “доводжу”) — це єдність інформації
(повідомлення) та речовинного (субстанціального) носія, яка
використовується в соціальному комунікаційно-інформаційному процесі як
канал передачі інформації [Оксфордський словник].
Аналіз наукової літератури, довідкових видань, які стосуються
тлумачення поняття “документ”, дає підстави говорити про те, що поняття
“документ” має багато сторін, особливостей і відтінків.
Термін документ використовується в багатьох галузях знань. Ряд
наукових праць присвячені виченню та аналізу поняття документ, серед них
роботи: Н.М. Кушнаренко, Г.М. Швецової-Водки, М.Г. Зубкова, В.А.
Блощинської [;;;;].
Існує безліч визначень документа, які зафіксували певні
уявлення про те, що він собою являє. У “Новому тлумачному словнику
української мови ” слово документ має такі значення: 1) це діловий
папір, що посвідчує певний юридичний факт, що підтверджує право на
що-небудь, служить доказом чого-небудь (акт,протокол); 2) письмове
посвідчення, що офіційно підтверджує особу (паспорт, трудова книжка
тощо); 3) історично достовірне письмове джерело [Нов.тлум.словн.].
Інше визначення документа подає Г.М. Швецова-Водка і вважає, що
документ це – єдність інформаційного та речовинного (субстанціального)
носія, яка використовується в соціальному комунікаційно-інформаційному
процесі як канал передачі інформації [Швецова-Водка]. На основі цього
визначення, авторка виділяє наступні елементи документа :
субстанціальний носій інформації;
має в собі яку-небудь інформацію та потрібний людині саме для того, щоб
ознайомитися з цією інформацією;
створюється людиною, щоб зберегти певне знання в часі та передати його
іншим людям.
За переконаннями О.Г. Кірічка, документ – це засіб закріплення
різними способами на спеціальному матеріалі інформації про факти, події,
явища об’єктивної дійсності і розумової діяльності людини [Кірічок].
Державний стандарт ДСТУ 2732-94 “Діловодство й архівна справа.
Терміни та визначення” визначає документ як “запис інформації,
зафіксований на матеріальному носії, основною функцією якого є
збереження та передавання інформації в часі та просторі” [ДСТУ].
ДСТУ 2392-94 “Інформація та документація. Базові поняття.
Терміни та визначення “ подає документ як ”матеріальний об’єкт, що
містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному
порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу” [ДСТУ].
ДСТУ 3017-95 “Видання. Основні види. Терміни та визначення”
визначає документ як “матеріальний об’єкт з інформацією, закріпленою
створеним людиною способом для її передачі в часі і просторі “.[ДСТУ]
У Законі України “Про інформацію” зазначено, що документом є
матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення
інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-,
фотоплівці або на іншому носії [ЗУ].
З погляду комунікативно-інформаційного підходу, документом є
особлива форма каналу передачі соціальної інформації, яка
характеризується закріпленням інформації на матеріальному носії.
Документ – це явище. Явище оформлення нового способу фіксації
інформації, каналу комунікації. І саме головним моментом виникнення
документа, формування його як явища є ознака типовості такого роду
об’єктів з уніфікованим способом фіксації інформації і зовнішньою
формою.
Співвідношення різних значень поняття “документ” запропонувала
Г.М. Швецова-Водка [Шв.-Вод.]:
Як усі документи, страховий документ у першому наближенні можна
представити як сполучення інформації та її носія, тобто запису
інформації на носії. Однак, поняття страховий документ виділяють серед
інших документів, оскільки він має свою специфіку.
Найбільш поширеним терміном, що означає документ, який містить
страхову інформацію, є “страховий документ”. Водночас існує багато
підходів до визначення цього поняття.
Так, беручи за основу роботу С. Г. Кулішова “ Документальні
джерела наукової інформації” страховий документ можна подати як
“кодований та некодований текст, зміст якого складає страхова інформація
(чи сукупність текстів), зафіксований на матеріальному носії,
функціонально призначеному для розповсюдження страхової інформації у
просторі і часі.”[Кулішов]
У вузькому значенні існує й інше визначення страхового
документа – це страховий поліс, який видається страховою компанією для
забезпечення цілісності товарів від пошкоджень, втрат і форс-мажорних
обставин (стихійних лих).
Страховий документ значно ширший за окремі аспекти звичайного
документа, оскільки передбачає аналіз інформації, яка закладена власне у
страхуванні. Можна схематично зобразити структурний аналіз поняття
“страховий документ”. Ця схема подана у Додатку 1.
Підсумовуючи цей невеликий огляд визначень, можна відзначити,
що багатоаспектність підходів до формулювання поняття “страховий
документ” зумовлена з одного боку, різноманітністю напрямків його
дослідження, а з іншого – наявністю різних трактувань документу. Разом з
розумінням як будь-якого документу, що містить страхову інформацію,
його можна тлумачити як документ, що створений та/чи використовується
тільки в сфері страхування.
Використовують більш однозначний термін “документальне джерело
страхової інформації”, виходячи з того, що страхова інформація
зафіксована не тільки в документах, призначених для використання в
страховій діяльності, а й інших документах, створених для обігу у сферах
виробництва, освіти тощо.
За прикладом аналізу документальних джерел наукової інформації,
яку запропонував С.Г. Кулішов, можна виділити першу складову частину
дефініції “документальне джерело страхової інформації”, а саме – текст
[Кулешов]. Він містить страхову інформацію, яка домінує в цьому тексті.
Ця вимога спричинена наявністю документів, у яких страхова документація
присутня в незначній кількості, наприклад, деяких вузівських
навчально-методичних виданнях.
Другою частиною поняття “документальне джерело страхової
інформації” виступає матеріальний носій. Його характерною рисою є
основна функціональна призначеність як речового виробу, зміст
якої-розповсюдження (передача) інформації у просторі і часі.
Документальне джерело страхової інформації-це текст, в якому
домінує страхова інформація, зафіксований на матеріальному носії,
функціонально призначеному для розповсюдження інформації у просторі та
часі [Кулішов].
За аналогією співвідношень понять “музичний документ” та
“музична інформація”, запропонованої Л.Г. Тупчієнко-Кадирова, розглянуті
поняття про страховий документ та документальне джерело страхової
інформації назвемо “страхова культура суспільства” [муз.док.]. Вона
включає інформацію різних видів: часову та дійсну, “страхові традиції”,
різні суб’єкти та процеси: створення, виконання, осмислення,
оприлюднення, запису, зберігання та передавання у часі і просторі. Ці
процеси відбуваються у певних місцях географічно-просторового і/або
адміністративного розташування. Суб’єкти також входять до
адміністративних та суспільних надсистем. Процеси мають різні засоби та
способи здійснення: страхові документи створюються різними методами,
інформація фіксується певними засобами та способами та на різних видах
матеріальних носіїв. Об’єкти, суб‘єкти та процеси певними чином
оцінюються та мають кількісні та якісні показники-характеристики даних у
різних аспектах (наприклад, кількість сторінок тощо)
Таким чином, страховий документ входить у надсистему – страхова
культура суспільства.
Усі процеси, пов’язані із страховим документом, певними чином
організовані у суспільстві та державі, здійснюються за певними
розробленими програмами. Звичайно, інформація про об’єкти, процеси та
суб’єкти (а саме їх ієрархію, підпорядкування, управління) у сфері
організації та управління страхової культури можна вважати окремим видом
чи аспектом інформації. Це-інформація про організаційно-управлінські
аспекти страхової діяльності.
Структура страхового документа є такою: основна
частина-страхова інформація, матеріальний носій; додаткові-надсистеми;
суб’єкти; способи та засоби запису. Основні-це ті частини, без яких
даний документ не може існувати та ті, що фіксують його унікальність
серед інших предметів чи об’єктів світу.
Страхова інформація та інформація про страхування є складовими
більш широкого явища-інформації про страхову культуру. Цей вид
інформації має такі рівні розгляду: 1) загальний рівень, коли
розглядається страхова культура у цілому; 2) рівень окремих видів
інформації: страхова, інформація про страховий документ, суб’єкти,
процеси, управління, місця тощо.
Документом із інформацією про страхову культуру є документ, на
якому ця інформація зафіксована на матеріальному носії для зберігання та
передачі цієї інформації у часі та просторі. Ознака “документ з
інформацією про страхову культуру” – це додаткова ознака до основних
загальноприйнятих класифікацій документів [Муз.док].
Наступні ознаки документа виділяє Н.М.Кушнаренко :
стабільність матеріальної форми, яка забезпечує довготривале
використання і зберігання документа;
зафіксованість інформації на матеріальному носії;
наявність смислової інформації;
соціальний характер інформації, носієм якої є документ;
знакова природа повідомлення документа;
функціональне призначення для передачі інформації в просторі і часі,
тобто для використання в соціальних комунікаційних каналах;
дискретність передачі повідомлення, тобто у вигляді повідомлення, для
якого характерна завершеність[].
Фахівці виділяють ряд функцій, які виконує документ [;;;]:
загальні: інформаційну, комунікативну, кумулятивну;
спеціальні: управлінську, пізнавальну, правову, загальнокультурну,
статистичну, джерелознавчу тощо.
У страховій діяльності страховий документ є матеріальним
об’єктом, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у
заведеному порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну
силу. Його використовують як одиницю збереження страхової інформації про
результати страхової та практичної діяльності. Страховий документ також
виконує ряд функцій: управлінську, статистичну, правову тощо.
1.2 Загальна класифікація документів у страхуванні
Інформація, яка використовується у страхуванні, фіксується в
документах.
Це обов’язковий елемент страхової діяльності, бо в сучасних умовах
отримувати, зберігати і передавати інформацію можна лише за умов її
попередньої фіксації. Матеріальними носіями інформації є документи.
Залежно від того, який матеріал використано для фіксації, розрізняють
документи на паперовій основі, на фото-, кіноплівці, магнітній стрічці
тощо
Документування інформації здійснюється на основі відповідних
законів і постанов органів державної влади, якими визначається
організація діловодства і стандартизація документів.
Класифікація є одним із засобів теоретичного пізнання
будь-якого об’єкта. Для пізнання документа теж потрібно його
класифікувати, тобто визначити види документів, визначити ознаки за
якими вони розрізняються.
Г.М. Шведова-Водка запропонувала наступну класифікацію
документів:
За природою знаків, що використовуються в документі:
Кодовані (текстові, ідеографічні, аудіальні (запис мови),
машинозчитувальні);
Некодовані (іконічні; тривимірні; аудіальні (крім запису мови).
За особливостями носія інформації:
За матеріалом носія інформації (паперовий, прозоро-плівковий,
магнітнострічковий, пластинковий);
За формою запису інформації (одномірний (лінійний), двомірний
(площинний), тривимірний (об’ємний));
За матеріальною конструкцією носія інформації (стрічковий, картковий,
аркушевий, блочний, дисковий);
За способом запису (створення документа) (ручний (рукописний),
механічний, автоматичний);
За призначенням до сприйняття (людино сприйманий, безпосередньо
сприйманий, опосередковано сприйманий, машиносприйманий,
людино-машиносприйманий);
За каналом сприйняття людиною (візуальний, аудіальний, відчутний на
дотик, аудіовізуальний, комбінований, недоступний для сприйняття
людиною);
За способом декодування інформації людиною (призначений для читання,
призначений для роздивляння, призначений для слухання, призначений для
комплексного відтворення інформації).
За особливостями знакових засобів фіксації та передачі інформації:
За характером знакових засобів передачі інформації (символічний,
іконічний, записаний шляхом зміни структури носія);
За характером мовної системи, в якій втілено інформацію (вербальний
(словесний), образотворчий, музичний, комплексний, матричний,
іншомовний);
За належністю знаків запису до певних знакових систем (писемний
(текстовий, літературний), ізографічний, картографічний, нотний,
технічно-кодований).
4. За іншими ознаками:
Первинний і вторинний;
Опублікований і неопублікований;
Оригінал і копія.
Існує й інша класифікація документів, запропонована В.Л.
Кулініченко:
за змістом інформації;
за походженням;
за призначенням;
за місцем складання;
за назвою;
за кількістю відображених у них питань;
за строками використання і зберігання та іншими ознаками [Кулініченко].
О.Г. Кірічок класифікує документи наступним чином:
за спеціалізацією (загальні, з адміністративних питань, спеціалізовані з
комерційних питань, спеціалізовані з фінансових питань);
за призначенням (організаційні, розпорядчі, інформаційні, документи
колегіальних органів);
за секретністю (для службового користування, секретні, цілком секретні);
за складністю (односкладові (прості), складні);
за походженням (внутрішні, зовнішні);
за напрямом (вхідні, вихідні);
за джерелом виникнення (вторинні, первинні);
за технікою відтворення (рукописні, відтворені механічним способом);
за терміном виконання (звичайні безстрокові, термінові, дуже термінові);
за стадіями створення (чорнові, оригінали, копії).
Як вважає В.Л. Кулініченко, найважливішою класифікаційною
ознакою документа є його зміст, зокрема, відношення зафіксованої в ньому
інформації до предмету. Відповідно до цього виділяють документи з
адміністративних питань, планування, бухгалтерського обліку, підготовки
і розстановки кадрів, зовнішньоекономічної діяльності та інших.За
походженням документи поділяються на службові та особисті. За місцем
складання-на зовнішні і внутрішні. Перші-це ті, що отримані організацією
чи нею відпрвлені до інших організацій. Другі-ті, що підготовлені в
організації для використання в її підрозділах. Зовнішні документи, в
свою чергу, поділяються на: вихідні-ті, що адресуються з організації, і
вхідні-ті, що адресуються саме цій організації і отримані нею.
За ступенем достовірності розрізняють чернетки, оригінали і
копії документів. Попередньою редакцією готуються черенетки документа.
Оригінал- це документ в остаточній редакції, відповідно оформлений і
підписаний. Копією документа називають відтворення всіх його реквізитів
[Кулініченко].
Контракти підприємства діляться на дві групи, що зберігаються у
різних справах. Перша група-комерційні контракти, друга група-трудові
контракти з працівниками [?].
1.3 Співвідношення первинних і вторинних документів
За рівнем узагальнення інформації розрізняють первинні і
вторинні документи.
У Законі України “Про інформацію” дані такі визначення поняттям
первинного і вторинного документів: первинний документ – це документ, що
містить в собі вихідну інформацію; вторинний документ – це документ, що
являє собою результат аналітико-синтетичної та іншої переробки одного
або кількох документів [ЗУ Про інф.].
Н.М. Кушнаренко додає, що первинний документ-це документ , який
створює автор і він безпосередньо відображає факти, події, явища
реальної дійсності або думки автора. Цей вид документа відображає
результати наукової, виробничої, творчої і подібної діяльності. У ньому
викладаються результати вивчення, дослідження, розробок тощо. Він
призначений не для відображення інших документів, а для забезпечення
суспільства первинною інформацією. Більшість документів, що функціонують
у суспільстві,-первинні. Поряд з ними існують бібліографічні,
реферативні, оглядові аналітичні документи, які називаються вторинними
або інформаційними.
Вторинний документ-це результат аналітико-синтетичної обробки
одного чи кількох первинних документів з метою пристосування інформації
до інформаційних потреб споживача. Вторинні (інформаційні) документи
містять систематизовані відомості про первинні документи (опубліковані,
неопубліковані, що не публікуються) або результат аналізу і синтезу
даних, що є в першоджерелах. Первинні документи часто називають
вихідними, які служать для створення документа похідного, тобто
вторинного [Н.М. Кушнаренко].
У первинних документах містяться безпосередні результати
наукових досліджень і розробок, нові наукові відомості або нове
осмислення відомих ідей і фактів. Вони є безпосереднім результатом
професійної діяльності створювачів первинної інформації-науковців,
письменників, журналістів, композиторів, художників тощо. Результати
їхньої діяльності – монографії, статті тощо. Первинні документи не дають
інформації про інші документи, точніше, вони не призначені для зміни їх
.
Вторинні документи – це результат аналітико-синтетичної
переробки змісту первинних документів, спрямованої на згортання
(стиснення) первинної інформації для зручності використання її в процесі
створення інформаційної продукції. Тобто, у вторинних документах
інформацію, що містилася в одному чи кількох первинних документах,
подають скорочено у відомостях про них. Підготовка їх – сфера
професійної діяльності інформаційних посередників: бібліографів,
референтів-аналітиків, інших інформаційних працівників. Це
бібліографічні записи, анотації, реферати, бібліографічні огляди тощо.
Вважають, що вторинні документи призначені для інформування про інші
документи, що вони можуть полегшити споживачам інформації орієнтуватися
як у складі певного фонду документів, так і в змісті тієї інформації, що
в них міститься. Завдяки цьому може відпасти потреба у зверненні до
кожного з використаних первинних документів, тобто ці документи
полегшують розумову працю споживача інформації [Н.М. Кушнаренко док-во].
Поділ документів на первинні і вторинні досить умовний.
Практично в усіх первинних документах містяться результати
аналітико-синтетичної переробки раніше отриманих наукових чи практичних
результатів. Окремих первинних документів взагалі не може бути створено
без первісної обробки даних, які є органічною складовою і становлять
особливу цінність для споживачів. У вторинних документах містяться також
результати попередніх досліджень, аналіз і синтез їх.
Аналіз первинних і вторинних документів, які становлять
документні потоки, масиви, ресурси, фонди, дає змогу отримувати
об’єктивну картину рівня розвитку економіки, науки тощо. Аналіз
первинних документів дає можливість планувати і керувати розвитком усіх
сфер людської діяльності, вдосконалювати їх. У процесі виявлення
документів застосовують переважно якісний аналіз, що базується на
вивченні змісту документів, оцінці цінності, достовірності, наукової
новизни й повноти інформації, яка стосується ідей, методів дослідження,
його результатів.
Видова структура вторинних документів достатньо різноманітна.
Її сформовано для переробки первинних джерел інформації відповідно до
інформаційних потреб. Видове різноманіття вторинних документів об’єднані
цільовим призначенням і методикою підготовки. Метою створення вторинних
документів є інформування споживачів про потоки і масиви первинних
документів, щоб у згорнутому вигляді викласти основний їхній зміст.
Згортання текстів первинних документів здійснюють шляхом
аналітико-синтетичної переробки різних видів, що підвищує інформаційну
місткість документа. При цьому рівень згортання і характер вторинної
інформації, як відображення запитів споживачів інформації, виступають
провідними ознаками класифікації вторинних документів. За цим критерієм
виділяють інформаційні (вторинні) документи: з бібліографічною
інформацією, з реферативною інформацією, з оглядовою та аналітичною
інформацією.
Вторинні документи можуть бути неопублікованими та
опублікованими, періодичними, неперіодичними і продовжуваними. Разом з
тим вторинні документи є інформаційними документами.
Вторинні документи часто є не самостійними документами, а
частиною інших документів:монографій, дисертацій тощо. Тому, якщо
стоїть завдання виявлення і кумуляції відомостей про них, треба робити
аналітичний опис цих матеріалів. Призначенням вторинних документів є
забезпечення суспільства вторинною інформацією [2 Кушнаренко].
1.3.1 Різновиди первинних і вторинних документів
Поділ документів на первинні і вторинні пов’язаний із
діяльністю певної інформаційної системи, яка виконує функції посередника
між документами і споживачами інформації. Потреба в такій системі
виникає в тому випадку, коли документ не може потрапити безпосередньо до
того реципієнта, якому він призначений, внаслідок так званих
“інформаційних бар’єрів.” Наприклад, може бути просторовий бар’єр (коли
документ і споживач віддалені один від одного); кількісний (кількість
документів та їх обсяг перевищують фізіологічні можливості споживача);
змістовий (зміст документа недоступний споживачу інформації через
складність першого чи непідготовленість другого) і т.д. Тоді певна
інформаційна система бере на себе обов’язок зібрати документи,
упорядкувати їх і переробити таким чином, щоб усунути той чи інший
бар’єр. У результаті аналітико-синтетичної переробки інформації, що
міститься в документах, які потрапляють в інформаційну систему,
створюються нові документи, здатні подолати той чи інший бар’єр. Ті
документи, що потрапляють у систему “на вході”, звуться “первинними”, а
ті, що створюються системою і передаються споживачам “на виході”, –
“вторинними” [Швец.-Вод.].
Така класифікація документів дуже важлива для діяльності
інформаційних систем, бо вони повинні, по-перше, зібрати “первинні
документи”, по-друге, – надати споживачам “вторинні документи”, які
полегшують доступ до первинних документів та їх використання, а іноді
змінюють первинні документи, бо роблять звернення до них непотрібним.
С.Г. Кулешов пояснює відмінності між первинними і вторинними
документами таким чином:
первинні документи створюються в сфері науково інформаційної діяльності
(це наукова, виробнича, учбова, довідкова та науково-популярна
література);
вторинні документи створюються в сфері науково-інформаційної дяльності
(інформаційна література – характеристика одного чи певної сукупності
(зведена характеристика) документів або (та) формулювання якихось
суджень (оцінок, прогнозів) на основі аналізу їх тексту) [Кулешов].
До первиних документів відносять: наукові монографії, наукові
статті, описи винаходів тощо. Це означає, що до групи первинних
документів відносять ті документи, які мають пізнавальну цінність самі
по собі, а не відсилають до іншоих документів.
Рівень згортання первинної інформації, характер вторинної
інформації як відображення інформаційних потреб (запитів) споживачів є
провідними ознаками вторинних документів. За цими критеріями Н. М.
Кушнаренко виділяє бібліографічні, реферативні, оглядові й аналітичні
вторинні документи, що мають як загальні, так і специфічні ознаки
видового розмаїття [Наук.обр.д-ів]
Бібліографічні документи (дають відомості про документи у вигляді
бібліографічного опису та анотації) класифікують за різними ознаками:
за цільовим призначенням – державні, науково-допоміжні, рекомендаційні,
професійно-виробничі;
за об’єктом бібліографування – універсальні, багатогалузеві, галузеві,
тематичні, персональні, бібліографічні, краєзнавчі;
за методом бібліографування – вибіркові, реєстраційні, сигнальні,
анотовані, реферовані, оглядові;
за часом виходу в світ – поточні, ретроспективні, перспективні;
за ознакою приналежності – видавничі, книготорговельні, бібліотечні;
за формою організації матеріалу – бібліографічний покажчик,
бібліографічний список, бібліографічний огляд, бібліографічний бюлетень,
бібліографічний журнал, допоміжний покажчик до видання.
Реферативні документи (дають характеристику первинного документу у
вигляді реферату) поділяють на різновиди за такими ознаками:
за цільовим призначенням – загальні і спеціалізовані;
за належністю до певної галузі знання – реферати із суспільних,
гуманітарних, природничих, точних, технічних і прикладних наук, з
економіки; за способом характеристики первинного документа –
реферати-конспекти, в яких послідовно викладають в узагальненому вигляді
зміст усього первинного документа, а також проблемно-орієнтовані
реферати, що акцентують увагу споживача на окремих темах або проблемах
первинного документа;
за обсягом та глибиною згортання – короткі, обсяг яких обмежений 850
друкованими знаками, і розширені, обсяг яких може становити 10—15 %
обсягу первинного документа;
за кількістю джерел реферування – монографічні, складені на один
первинний документ, реферати-фрагменти, складені на окрему частину
первинного документа, його розділ, підрозділ, параграф, оглядові або
зведені, групові реферати;
за формою викладу – текстові, анкетні (позиційні), табличні,
телеграфного стилю, схематичні, ілюстровані, змішані;
за методом викладу – реферати-екстракти, перефразовані, аспектні, які
створюють на основі формалізованих методик;
за способом підготовки – інтелектуальні, складені на основі інтуїтивних
уявлень про значимість змісту первинного документа, а також
автоматизовані;
за авторським виконанням – авторські або автореферати і неавторські або
ті, які склала інша особа (референт-аналітик).
Оглядово-аналітичні документи (дають огляд кількох первинних документів)
за ознакою глибини аналізу змісту першоджерел поділяють на
бібліографічні, реферативні й аналітичні огляди, об’єднуючи в одну групу
інформаційних оглядів. Є класифікації, за якими огляди поділяють на
огляд літератури (першоджерел) як джерело бібліографічної інформації та
огляд стану розробки проблеми (теми, питання). Виділяють також
орієнтаційні (бібліографічні) і пізнавальні огляди і т. ін. Тобто нині
немає єдиної класифікації огляді [Швец.-Водка].
Кожний з видів бібліографічних, реферативних, оглядово-аналітичних
документів має свої специфічні характеристики і методику створення.
2Типологічна схема наукових документів у страхуванні
Опираючись на роботу С.Г.Кулешова про “Документальні джерела
наукової інформації”, побудуємо типологічну схему наукових документів у
страхуванні. Спершу слід проаналізувати функції цих документів.
Г.М.Швецова-Водка виділяє комплексну функцію документу, яку вона називає
соціально-комунікаційно-інформаційною, а також окремо функції, що
зумовлені його матеріальною формою-фіксації та збереження інформації.
Крім названих, що відображають, за думкою авторки, сутність документа,
нею також вказується на наявність ряду вторинних функцій, а саме –
пізнавальної, свідчення, меморіальної, культурної та управлінської [С.Г.
Кулішов, Г.М. Швецова-Водка].
С.Г.Кулешов визначив основну для всіх типів документальних
джерел наукової інформації функцію, на основі якої їх можна поділити на
види. За аналогією можна визначити загальну для всіх наукових документів
страхової діяльності функцію – документальне забезпечення страховою
інформацією суспільства. Така суспільна роль окремих сукупностей
наукових документів у страхуванні є головним критерієм для поділу їх на
типи.
Типологічна схема наукових документів у страхуванні
До групи первинних документів належать:
Наукова монографія (подає вичерпне узагальнення теоретичного матеріалу з
наукової проблеми з критичним його аналізом, визначенням вагомості,
формулюванням нових концепцій). Мотивом створення даного документу є
фіксація наукового пріорітету, а соціальною функцією є забезпечення
первинною науковою (страховою) інформацією суспільства.
На основі проведеного аналізу, можна сказати, що
найпоширенішими, темами наукових моногорафій є:
Процеси відродження і формування сучасного українського страхового
ринку (наприклад: Клапків М.С. Витоки національного страхового ринку
України. Монографія.-К., 2003.- 278 с., Фурман В. М. Страхування:
теоретичні засади та стратегія розвитку. — К.: КНЕУ, 2005. — 296 с.);
страховий захист підприємницької діяльності від фінансових ризиків
(наприклад: Клапків М.С. Страхування фінансових ризиків:Монографія,
2002.- 570 с.);
особливості здійснення окремих видів страхування
Дисертація (подає виклад матеріалів та результатів самостійного
наукового дослідження). Мотивом створення документу є подання рукопису
на здобуття вченого ступеня. Соціальна функція – забезпечення первинною
науковою (страховою) інформацією суспільства.
Користуючись пошуковим сайтом Національної бібліотеки України
імені В.І. Вернадського ( HYPERLINK “http://www.nbuv.go.ua”
www.nbuv.gov.ua ), здійснюємо пошук дисертацій з різних галузей науки,
що містять інформацію про страхування.
Аналізуючи отриманий результат, можна зробити висновок, що
найпоширенішими темами наукових дисертацій в галузі юридичних наук є:
цивільно-правове регулювання різних видів страхування; правові основи
становлення соціального страхування в Україні (Додаток).
У сфері економічних наук головною тематикою наукових
дисертацій є – процес здійснення різних видів страхування (Додаток).
Аналізуючи дані, які подає НБУ імені В.І. Вернадського, можна
порівняти кількість опублікованих наукових дисертацій за 2002 і 2005
роки. За 2002 рік було опубліковано 8 наукових дисертацій, що стосуються
страхування, у різних галузях знань, а за 2005 рік була опублікована
одна дисертація у фармацевтичній галузі знань (Притула Руслан
Леонідович. Фармакоекономічне обгрунтування медикаментозного
забезпечення військовослужбовців в умовах медичного страхування : Дис…
канд. фармац. наук: 15.00.01 / Українська військово-медична академія. —
К., 2005. — 230арк. — Бібліогр.: арк. 159-179).
Автореферат дисертації (подає виклад реферату дисертаційного дослідження
у відповідності із встановленими смисловими аспектами). Метою створення
документу є інформування про основні смислові аспекти дисертації та
фіксація наукового пріорітету. Соціальна функція – забезпечення
суспільства первинною науковою (страховою) інформацією.
Згідно з даними, які подає НБУ імені В.І. Вернадського, за
2005 рік в галузі юридичних наук було створено дві наукові дисертації,
які стосуються правового ругулювання страхової діяльності (Красільнікова
Олена Семенівна. Правовідносини страхування відповідальності
судновласника перед третіми особами : Автореф. дис… канд. юрид. наук:
12.00.03 / Одеська національна юридична академія. — О., 2005. — 20с.;.
Юровська Вікторія Володимирівна. Правове регулювання відносин в системі
загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок
безробіття : Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.05 / Національна
юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2005. — 20с.); дві
дисертації у галузі економічних наук (Заремба Олексій Вікторович. Облік
і контроль страхування майна: Автореф. дис… канд. екон. наук: 08.06.04
/ Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К., 2005. —
25с. : рис.; Романютін Іван Андрійович. Економічний механізм страхування
ризиків іпотечного кредитування інвестицій в житлове будівництво :
Автореф. дис… канд. екон. наук: 08.07.03 / Київський національний ун-т
будівництва і архітектури. — К., 2005. — 20с. : рис).
Наукова стаття (подає виклад проміжних або кінцевих результатів
науково-дослідної чи дослідно-конструкторської роботи). Авторський мотив
створення – фіксація наукового пріорітету, а соціальна функція –
забезпечення первинною науковою інформацією суспільства. Головна
тематика наукових статтей у галузі юридичних наук, що стосуються питань
страхування, – правові основи різних видів страхування ( наприклад:
Сахненко С.В. Правове забезпечення ядерного страхування// Фінанси
України.-2001.-№11.-с.141-143; Ременяк А.В. Правове забезпечення
страхування при здійсненні космічної діяльності//Право
України.-1998.-№7.-с.95-99 тощо).
Наукова доповідь (подає виклад повного змісту наукової доповіді чи
повідомлення на науковому зібранні). 18 вересня 2002 року відбулася
Всеукраїнська науково-практична конференція на тему “Проблеми
реформування системи охорони здоров’я через впровадження проекту Закону
України “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне
страхування””. На даній конференції прозвучали наступні наукові
доповіді: “Роль і місце медичного страхування в реформуванні охорони
здоровя”, “Медичне страхування:стан та тенденції розвитку”, “Медичне
страхування – база для розвитку ринкових відносин в системі охорони
здоров’я”. У 2005 році відбулися конференція на тему “Міжнародний та
російський ринки страхування авіаційних та космічних ризиків”, в якій
обговорювалися перспективи взаємодії у перестрахуванні авіаційних
ризиків.
Тези доповіді (виклад основних аспектів наукової доповіді). Авторський
мотив – фіксація наукового пріорітету; соціальна функція – забезпечення
первинною інформацією суспільства.
Підручник (систематизація теоретичного матеріалу з дисципліни страхова
справа у повному обсязі навчальної програми). Авторський мотив створення
документу – документальне забезпечення навчального процесу у вигляді
“теоретичної” частини курсу. Соціальна функція даного документу –
забезпечення процесу професійної підготовки спеціалістів (Додаток).
Навчальний посібник (систематизація теоретичного матеріалу навчальної
дисципліни, котрий частково співпадає з розділами навчальної програми
або виходить за її межі). Авторський мотив створення даного документу
єдокументальне забезпечення навчального процесу у вигляді видання
“теоретичної” частини курсу. Соціальна функція – забезпечення первинною
науковою інформацією суспільства (Додаток).
Конспект лекцій конспективний виклад курсу лекцій з навчальної
дисципліни або її частини). Авторський мотив створення документу –
документальне забезпечення навчального процесу у вигляді видання
“теоретичної” частини курсу. Соціальна функція – забезпечення первинною
науковою інформацією суспільства.
До групи вторинних документів належать:
Довідник з галузі знань (виклад довідкових даних (стислих відомостей
наукового характеру) з галузі знань (страхування)). Авторський мотив
створення – забезпечення спеціалістів довідковими даними з галузі знань,
а соціальна функція – забезпечення вторинною інформацією науки.
Довідник спеціаліста (виклад сукупності даних, необхідних спеціалісту в
його професійній діяльності). Авторський мотив створення даного
документу – забезпечення довідковими даними спеціалістів, що працюють у
сфері страхування, а соціальна функція – забезпечення вторинною
інформацією науки.0
Термінологічний словник (виклад в алфавітному порядку термінів, що
стосуються страхової діяльності, з їх визначеннями). Авторський мотив –
забезпечення орієнтації спеціалістів в термінологічному складі галузі
знань. Соціальна функція – забепечення вторинною інформацією науки.
Реферативна стаття (стислий виклад змісту документу, його частини, що
включає основні фактичні відомості та висновки). Авторський мотив –
ознайомлення спеціалістів з основними аспектами змісту документу.
Соціальна функція – забезпечення інформацією про зміст джерел первинної
наукової інформації.
Інформаційний реферативний огляд (виклад зведеної характеристики питань,
що розглядаються в джерелах первинної наукової інформації). Авторський
мотив – забезпечення орієнтації спеціалістів у змісті потоку
документальних джерел первинної наукової інформації з конкретної
тематики. Соціальна функція – забезпечення інформацією про зміст джерел
первинної наукової інформації.
2.2 Нормативно-правові документи у страхуванні
Правове забезпечення страхування здійснюється шляхом прийняття
законів та нормативних актів, що регулюють страхову діяльність як
уцілому, так і окремі її питання.
До нормативно правових актів українського законодавства, що
регулюють сферу страхування відносять: Конституцію України 1996 р.,
Закони України, Нормативні акти Верховної Ради України, укази та
розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів
Українистатути, правила, положення, які прийняті Міністерствами,
відомствами, центральними органами виконавчої влади.
Всі нормативні акти, що стосуються сфери страхування, можна
розділити на дві групи: первинні та вторинні правові документи.
До групи первинних документів належать:
Закон України “Про страхування”,прийнятий 4 жовтня 2001 року Верховною
Радою України. Він є основним документом, що надає вичерпну інформацію
про страхування.Закон регулює відносини у сфері страхування і
спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового
захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та
громадян.
Закон України “Про страхування” врегульовує правове поле
страхової діяльності наступним чином:
дає визначення поняттю “страхування”;
визначає суб’єктів страхування, їхні права та обов’язки;
визначає форми страхування;
визначає страхові суми, страхові виплати, страхові відшкодування тощо.
Ряд статтей регулює виключно фінансові питання:
порядок обчислення прибутку та витрат;
створення гарантійних фондів;
порядок обліку та звітності тощо.
Закон визначає уповноважений орган, що здійснює державний
нагляд за страховою діяльністю в Україні – Державну комісію з
регулювання ринків фінансових послуг, встановлює її права та функції [ЗУ
Про страхуваня].
Закон України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової
відповідальності власників наземних транспортних засобів”. Цей закон
регулює відносини у сфері обов’язкового страхування цивільно-правової
відповідальності власників наземних трансортних засобів і спрямований на
забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та мйну
потерпілих при експлуатації наземних трансортних засобів на території
України [ЗУ Про обов.страх….].
Закон України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової
відповідальності власників наземних транспортних засобів ” врегульовує
правове поле страхової діяльності наступним чином:
визначає законодавство про обов’язкове страхування цивільно-правової
відповідальності власників наземних транспортних засобів;
визначає суб’єкти і об’єкти обов’язкового страхування цивільно-правової
відповідальності ;
визначає мету здійснення обов’язкового страхування
цивільно-правової відповідальності;
визначає розміри страхових платежів тощо.
Положення “Про особливості забезпечення правонаступництва за укладеними
договорами страхування у разі реорганізації страховиків”.Це
Положення визначає порядок забезпечення правонаступництва за
укладеними договорами страхування у разі реорганізації
страховиків різних форм власності та організаційно-правових
форм (акціонерних товариств, повних товариств, командитних
товариств, товариств із додатковою відповідальністю) шляхом
злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення[Пол.Про особлив
забезп….].
Положення ”Про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків
на транспорті”. Цим Положенням визначається порядок
здійснення обов’язкового особистого страхування від нещасних
випадків на транспорті: пасажирів залізничного, морського, внутрішнього
водного, автомобільного і електротранспорту; працівників
транспортних підприємств незалежно від форм власності та видів
діяльності, які безпосередньо зайняті на транспортних перевезеннях
тощо [Пол. Про особ.страх.].
До групи вторинних документів належать:
Інструкція з бухгалтерського обліку операцій страхування (крім
страхування життя). Ця Інструкція встановлює для суб’єктів
підприємницької діяльності, які згідно з законодавством України є
страховиками, порядок бухгалтерського обліку операцій страхування
(крім страхування життя) [Інструкція].
Наказ “Про затвердження Змін до форми декларації з податку на доходи
(прибуток) страховика та Порядку складання декларації з податку
на доходи (прибуток) страховика, затверджених наказом ДПА
України”. Даний Наказ затверджує зміни до форми декларації з податку на
доходи (прибуток) страховика та порядку складання декларації з податку
на доходи (прибуток) страховика[Наказ].
Методика формування резервів із страхування життя. Ця методика
установлює основні принципи оцінки вартості грошових зобов’язань
страховика за договорами страхування життя [Методика].
Дана Методика врегульовує правове поле страхової діяльності
наступним чином:
подає визначення основних понять (базис розрахунку резервів, страхова
брутто-премія, страхова річниця тощо);
визначає складові частини страхових резервів;
визначає загальні вимоги до розрахунку математичних резервів та викупних
сум, а також резерву належних виплат страхових сум тощо.
Положення „Про порядок формування, розміщення та обліку страхових
резервів з видів страхування, інших, ніж страхування життя”. В даному
положення визначається порядок формування та обліку страхових резервів
та резервів збитків, а також порядок розміщення страхових
резервів[Положення].
Нормативні акти, які їх видає орган, уповноважений здійснювати
контроль за страховою діяльністю – Державна комісія з регулювання ринків
фінансових послуг, яка забезпечує реалізацію державної страхової
політики, підвідомча Міністерству фінансів України, є обов’язковими для
страховиків. Цими нормативними актами – наказами, розпорядженнями,
рішеннями колегії встановлюються інструкції та методики щодо здійснення
окремих видів діяльності, вимоги до звітності та обліку, порядок
реєстрації, ліцензування, вилучення з реєстру, ліквідації та
реорганізації, порядок здійснення навчання, підготовки та перепідготовки
кадрів страховиків.
PAGE 1
PAGE 1
Документ I – будь-який (субстанціальний) об’єкт, який використовується
для передачі інформації у суспільстві.
Документ II – предмет матеріальної культури людства (будь-який
матеріальний об’єкт “другої природи”.
Документ III – створений людиною матеріальний об’єкт, спеціально
призначений для передачі зафіксованої в ньому інформації в суспільстві.
Документ IV – будь-який запис інформації.
Документ V – запис, що є безпосереднім результатом певної діяльності і
свідчить про неї.
Документ VI – запис, що містить відомості про юридичний факт.
Документ VII – запис про юридичний факт, що має необхідний набір
засвідчення.
Документ VIII – запис про юридичний факт, що засвідчує особу.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
