.

Діяльність світових перестраховиків (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
461 3069
Скачать документ

Реферат на тему:

“Діяльність світових перестраховиків”

ПЛАН

Вступ

1. Принципи перестрахування

2. Основні види діяльності перестраховиків

3. Методи та форми перестрахування

4. Форми проведення перестраховувальних операцій

Висновки

Використана література

Вступ

Важко встановити, коли саме виникло перестрахування, який договір поклав
йому початок, але можна з упевненістю стверджувати, що воно завжди
розвивалося слідом за самим страхуванням, оскільки перестраховувальні
операції є «вторинними», похідними від страхових.

За одними джерелами, перше перестрахування було проведене в 1370 році:
перестраховувалася частина рейсу від Коделес до Брюге (Бельгія). Інші
датують перші договори перестрахування кінцем XVI століття, коли
страховики-купці поділяли між собою ризики в певних частках.

Пізніше, зі зростанням обсягу перестраховувальних операцій та
ускладненням їх характеру, виникли спеціалізовані компанії. Першою
професійною перестраховувальною компанією була «Колонія Реіншуранс»
(1846 рік, Німеччина). У 1863 році було створено Швейцарське
перестраховувальне товариство «Свіс Ре», у 1880 році — Мюнхенське
перестраховувальне товариство. У Росії товариств, які здійснювали
виключно перестрахування, було два: «Товариство російського
перестрахування» і «Допомога». Перше з них, створене у 1885 році,
виконувало значні перестраховувальні операції. У 1910—1915 роках в
Україні земські страхові компанії перестраховували ризики від вогню.

1. Принципи перестрахування

Кожна страхова компанія прагне створити стійкий стабілізований страховий
портфель. Але жорстка конкуренція на страховому ринку не дає можливості
для вільного відбору сприятливих ризиків, тому у портфелі страховика
можуть опинитися ризики з дуже високою відповідальністю. У такій
ситуації настання лише одного великого збитку може призвести до значних
фінансових втрат компанії. Страховій компанії загрожують також великі
збитки від масових дрібних ризиків, сконцентрованих на невеликій
території (наприклад, коли йдеться про страхування будівель у сільській
місцевості). І саме перестрахування дає змогу передбачити всі зазначені
випадковості. Отже, потреба в ньому виникає за таких обставин.

* Можливий збиток, пов’язаний з великим ризиком.

* Можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті
однієї події.

* Перевищується середня частота збитків.

Класичне визначення перестрахування було дано в законодавстві Великої
Британії на початку XIX століття: перестрахування є новим страхуванням
уже застрахованого ризику.

Визначення німецьких страховиків також лаконічне і точне:
перестрахуванням визнається страхування ризиків, прийнятих страховиком.

У практиці вітчизняних страховиків використовується таке визначення:
перестрахування — страхування одним страховиком (цедентом,
перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання
частини своїх обов’язків перед страхувальником іншого страховика
(перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика
або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він
зареєстрований. Тобто в договорі перестрахування беруть участь: страхове
товариство, що передає ризик; страхове товариство, що приймає ризик на
свою відповідальність; посередник (не обов’язково). Процес, пов’язаний з
передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією. Страховика
(перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика
(перестраховика), котрий ризик приймає, — цесіонарієм.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком
договір про перестрахування, залишається відповідальним перед
страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність
згідно з узятими на себе зобов’язаннями з перестрахування. Відносини
страховиків із перестрахування регулюються договорами, що укладаються
між ними.

Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову
переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають
ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають
ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, —ретроцесіонарієм
(рис. 1)

рис. 1. Цесія і ретроцесія

У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається поділ
ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на
внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Шляхом ретроцесії частина ризиків може бути знову передана прямому
страховикові (цедентові). Щоб уникнути такої кумуляції збитків, у
договорі перестрахування можна зробити відповідне застереження.

Як у страхових, так і в перестрахувальних операціях іноді потрібні
посередники. Необхідність використання послуг брокера зумовлена
специфікою ризиків у перестрахуванні: рідкісність ризиків, їх висока
вартість, потреба в розміщенні на спеціалізованих ринках. Брокер готує
всю потрібну інформацію для пропозиції і розміщує її оптимальним
способом. Після розміщення пропозиції брокер готує перестраховувальний
договір. А після його підписання забезпечує необхідний документообіг.
Брокер отримує комісію, що варіюється, як правило, від 10 до 15 %
нетто-премії.

Отже, головні функції брокера такі:

* представлення клієнта;

* консультування;

* ведення переговорів;

* розподіл ризиків.

2. Основні види діяльності перестраховиків

Оскільки у природі страхування і перестрахування є багато спільного
(розподіл ризику між зацікавленими сторонами договору страхування або
перестрахування; схожість між страховиком, котрий передає ризик
перестраховикові, і страхувальником, котрий передає ризик страховій
компанії*), то при проведенні перестрахувальних операцій спираються на
ті самі принципи, що й при страхуванні, зокрема: принцип страхового
інтересу; принцип відшкодування збитків; принцип найвищої сумлінності.

У разі купівлі в перестраховика захисту (гарантії від збитків) страховик
передає йому частину ризику, а також і частину премії. Але за
організацію прийому ризику на страхування страховик має право на
отримання комісійної винагороди, або комісії з премії. Отже, комісія —
це узгоджена частина понесених цедентом витрат з укладання договорів
страхування.

Існують такі види комісій:

Оригінальна комісія — відрахування з премії на користь цедента.
Виплачується в перестраховувальній цесії.

Перестраховувальна комісія — відрахування з премії на користь
ретроцедента. Використовується при ретроцесії.

Брокерська комісія — відрахування з премії на користь брокера. Покриває
витрати, пов’язані з розміщенням перестраховувального договору, і
враховує прибуток по цьому розміщенню.

Страховик (цедент) має також право на тантьєму — відрахування з прибутку
перестраховика, який він може отримати за результатами проходження
договору перестрахування. Тантьєма виплачується щороку із суми чистого
прибутку, який отримує перестраховувальна компанія. Це форма заохочення
перестраховиком перестрахувальника щодо наданої участі в договорі
перестрахування, сумлінності та обачного ведення справи.

Значне місце у перестрахуванні посідають перестраховувальні пули.
Розрізняють два типи пулів: пул страхування і пул перестрахування. Пул
страхування проводить продаж полісів, за якими всі його учасники беруть
на себе раніше узгоджену частку відповідальності. Пул перестрахування
передбачає, що страховики випускають поліси самостійно, утримують
узгоджену частку, а решту передають у пул на основі квоти або
ексцеденту. Перестраховувальний пул діє як посередник, розподіляючи
передані в перестрахування ризики між своїми членами. З огляду на
світовий досвід доцільним вважається створювати пули у страхуванні
ризиків з можливою катастрофічною відповідальністю (ядерні ризики,
авіаційні, каско морських суден).

Особливого значення пули набувають у країнах, де відбувається
становлення ринку страхування і перестрахування. Слід зауважити, що для
збільшення місткості національного ринку перестрахування вживають різних
заходів, один із них — створення страхових і перестраховувальних пулів.
Перші паростки таких страхових об’єднань уже з’явилися в Україні.

Необхідність у перестрахуванні з кожнем днем зростатиме через охоплення
страхуванням дедалі більшої кількості великих, специфічних ризиків, а
також у зв’язку з приватизаційними процесами, що відбуваються в нашій
країні. Адже об’єкти приватизації, які втратили підтримку з боку
бюджету, органів управління, опиняються в ризикових ситуаціях.

Отже, роль перестрахування важко переоцінити.

За допомогою перестрахування страховик може захиститись від випадкових
(спричинених непередбачуваними обставинами) відхилень розрахункової
збитковості від її фактичного рівня в поточному році. Тому
перестрахування є необхідною умовою забезпечення фінансової стійкості й
нормальної діяльності страховика незалежно від розміру його капіталу та
страхових резервів.

Перестраховик, фінансове підтримуючи страхову компанію, сприяє
розширенню її страхової діяльності. Це дуже важливо для страховика, який
зацікавлений у розширенні можливостей своєї компанії. Страховик,
починаючи роботу в нових для нього видах страхування, як правило,
активно використовує перестрахування, що дає йому можливість набувати
потрібного досвіду безпечним для себе шляхом.

Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого
страхувальника; працівників страхових компаній від втрати роботи;
акціонерів компаній від зниження прибутку; держава має гарантію
надходження податків від страхової діяльності і т. ін.

3. Методи та форми перестрахування

Передавання ризиків у перестрахування може відбуватися

постійно або одноразово. Історія розвитку перестрахування свідчить, що
першими були епізодичні передавання найбільш небезпечних ризиків.

Отже, за методом передавання ризиків у перестрахування і за оформленням
правових відносин сторін пере страху вальні операції поділяються на
такі:

• факультативні;

• облігаторні (договірні);

• факультативно-облігаторні і облігаторно-факультативні (змішані).

Факультативний метод перестрахування характеризується повною свободою
сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати
ризики або лишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має
право прийняти ризики чи відмовитися від них. При факультативному
перестрахуванні кожний ризик

передається окремо. Головна особливість цього методу перестрахування
полягає в можливості індивідуальної оцінки ризику.

Факультативне перестрахування в багатьох аспектах схоже на пряме
страхування, зокрема в тому, що перестраховик, приймаючи ризик, дуже
докладно його вивчає, знайомиться з практикою страхових операцій
цедента. Таке докладне, ретельне вивчення партнера та його пропозицій
має сенс, особливо якщо це одне з перших приймань від компанії-цедента.
Проте вивчення інформації в такому обсязі потребує багато часу і чималих
адміністративних витрат для обох сторін (перевірка документів, вивчення
подробиць щодо ризиків і т. ін.).

Переваги факультативного методу полягають ось у чому;

• у можливості вибору для компанії-цедента якомога сприятливіших умов
перестрахування (розміщення ризику в кількох перестрахувальних
компаніях, вибір найкращих пропозицій);

• у використанні цедентом перестрахування в тих випадках, коли
відповідальність справді може зашкодити фінансовій стійкості страховика
або коли він має розширити свою діяльність у сфері несприятливих для
нього страхувань.

Особливістю факультативного перестрахування є можливість регулювання
страховиком (цедентом) розміру власного утримання.

Власне утримання — економічно обґрунтована частина страхової суми, яку
страхова компанія залишає на своїй відповідальності. Цю суму визначають:

окремо за страховим полісом;

за одним ризиком;

за групою ризиків.

Власне утримання встановлюється в абсолютній сумі або у відсотках
страхової суми об’єкта. Складним питанням для практичного
перестрахування є визначення частки ризику, яку слід залишати на своєму
утриманні. Передавати в перестрахування досить велику частку не вигідно,
оскільки страховик відраховує і значну частину зібраних ним страхових
премій. Водночас досить високий ліміт власного утримання впливає на
фінансову стійкість страховика. Не лише страховик, а й перестраховик має
зважати на розмір власного утримання. Занижений розмір власного
утримання страховика не дає перестраховикові впевненості щодо якості
ризику або добропорядності страховика при врегулюванні збитків у разі
настання страхових подій.

Отже, визначення оптимального розміру власного утримання є важливою
ланкою в організації процесу перестрахування. Тому в багатьох країнах
світу розмір власного утримання регламентується законодавством або
самими учасниками перестрахування.

Після вивчення інформації щодо ризику перестраховик повідомляє
страховика (цедента), яку частку він приймає в факультативне
перестрахування. Підтвердження робиться по телефону, факсу або
відправленням підписаної копії пропозиції із зазначенням своєї частки.

При розгляді факультативного перестрахування необхідно звернути увагу на
недоліки цього методу:

1)без згоди перестраховика перестрахувальник не може змінити умови
страхування;

2) великі витрати з оформлення факультативного перестрахування, особливо
в разі неодноразової факультативної пропозиції;

3) тривалість оформлення факультативного перестрахування впливає на
можливість укладання договору або навіть відмови від нього;

4) вивчення кожного ризику і часте проведення перестрахувань дає певну
інформацію конкурентам про андеррайтерську політику компанії-цедента;

5) неможливість автоматичного поновлення факультативного покриття.

Комісія у факультативному перестрахуванні встановлюється не регулярно.
Факультативні договори перестрахування укладаються на період дії
оригінального полісу.

Факультативна цесія здійснюється в усіх галузях страхування. Найчастіше
до неї вдаються при покритті великих ризиків (промислові підприємства,
вузли та агрегати, що мають високу вартість у майновому страхуванні), а
також при страхуванні цивільної відповідальності, де страхові випадки не
поодинокі і більш імовірні.

Зі зростанням обсягу страхових операцій постала потреба прискорити
механізм передавання ризиків у перестрахування. А це, у свою чергу,
сприяло появі іншого методу перестрахування, який надав страховикові
більших можливостей щодо здійснення страхування, зниження його витрат за
ризиками. Ідеться про облігаторне (договірне) перестрахування.

Облігаторне перестрахування передбачає обов’язкове віддавання
перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма
покриттями. Перестраховик також обов’язково має приймати ці частини
ризиків згідно з умовами договору.

У договорі облігаторного перестрахування обов’язково визначаються ліміти
відповідальності, термін дії договору, перестраховувальна премія,
перестраховувальна комісія, обмеження щодо покриття, схема розрахунків
тощо. Перестрахування на облігаторній основі має універсальний характер,
тобто використовується в усіх видах страхування, діє на всіх страхових
ринках світу. Облігаторне перестрахування дало поштовх до розвитку
техніки перестрахування, що посприяло розробленню системи договорів у
різних галузях і видах страхування.

Облігаторне перестрахування дає змогу збільшити обсяги страхових
операцій, збирає більшу частину перестраховувальної премії у
професіональних перестраховиків світу. Інші переваги цього методу
полягають ось у чому:

* у рівномірному розподілі ризиків (перестраховик упевнений у тому, що
ризики як більш, так і менш сприятливі, будуть розподілені рівномірно);

* автоматичності приймання ризиків, що потребує значно менших витрат,
пов’язаних з обробкою ризиків, скороченні часу на андеррайтинг;

* можливості розвитку довгострокових відносин між сторонами;

* гарантії підтримки перестраховика, яка надає більшої свободи цеденту
щодо проведення страхових операцій, розширення бізнесу.

В облігаторному перестрахуванні перестрахувальник має систематично
висилати перестраховикові бордеро-премії і бордеро-збитки. У такому разі
відпадає потреба надавати додаткову інформацію, що відбиває стан
страхового портфеля цедента. Бордеро-премії— це перелік ризиків, які
підпадають під дію облігаторного договору перестрахування.

Зазвичай бордеро-премія містить такі дані: номер оригінального полісу;
назву застрахованого об’єкта; період страхування; страхову суму; власне
утримання перестрахувальника; частку перестраховика; перестраховувальну
премію.

Стосовно збитків, що сталися, перестрахувальник надсилає
перестраховикові бордеро-збитки. Цей документ містить таку інформацію:
номер оригінального полісу; дату настання збитку; деталі пошкодження
об’єкта; повний збиток; сплачений збиток; зарезервований збиток і т. ін.

Зауважимо, проте, що облігаторне перестрахування не позбавлене й
недоліків. Основна недосконалість цього методу така: коли ризик, що
підлягає перестрахуванню, не підпадає під умови облігаторного договору
або страхова сума за ризиком перевищує ліміт відповідальності за
договором, тоді може виникнути потреба в додатковому договорі
факультативного перестрахування.

Договір облігаторного перестрахування частіше укладається на
невизначений термін з правом взаємного розірвання шляхом повідомлення
сторін щодо прийнятого рішення. Перестраховики багатьох країн надають
перевагу облігаторному методу. У вітчизняному перестрахуванні
поширенішим є факультативне перестрахування, оскільки облігаторна форма
технічно складніша.

У практиці перестрахування інколи використовується поєднання методів
перестрахування, так зване факультативно-облігаторне перестрахування і
облігаторно-факультативне перестрахування.

4. Форми проведення перестраховувальних операцій

Існує безліч різних за формою перестраховувальних договорів. Немає
стандартного, спільного для всіх страхових компаній договору. У кожному
окремому випадку договори перестрахування мають свої певні особливості,
різняться частками участі у договорі, ставками премії. Проте всі
договори можна поділити на дві основні групи, що різняться системою
розподілу ризиків між перестрахувальником і перестраховиком. До них
належать пропорційна і непропорційна форми проведення
перестраховувальних операцій.

Пропорційна форма перестрахування передбачає часткову участь сторін у
розподілі відповідальності. Відповідно до узгодженої частки участі в
договорі між сторонами розподіляються страхові премії і збитки.

У пропорційному перестрахуванні розрізняють квотний договір
перестрахування, договір ексцедента суми і квотно-ексцеде-нтний договір.
Крім того, використовуються різні системи чи модифікації цих форм.

Зпдно з квотним договором перестрахування перестрахувальник
зобов’язується передавати перестраховикові частку в усіх ризиках певного
виду, а перестраховик зобов’язується приймати її. Частка участі в
перестрахуванні може бути встановлена у відсотках від страхової суми або
в абсолютному вираженні. Перестраховик має право встановлювати ліміти
відповідальності за договором.

Наприклад, перестрахувальник має договір з квотою 80 %. Ліміт
відповідальності перестраховика згідно з договором встановлено в 300
тис. ум. од. Якщо перестраховується ризик в 100 тис. ум. од., власне
утримання становить 20 тис. ум. од., частка перестраховика — 80 тис. ум.
од. Ризик в 400 тис. ум. од. розподіляється так: цедент — 80 тис. ум.
од., перестраховик — 320 тис. ум. од. Але ліміт перестраховика за
договором дорівнює 300 тис. ум. од., які він і приймає (20 тис. ум. од.
лишилося за межами квотного договору).

Розподіл ризиків і премій згідно з квотним договором схематично

Квотний перестрахувальний договір має переваги, які більше стосуються
компанії-цедента:

* на власному утриманні страховика лишається така частина
відповідальності, яка відповідає його фінансовим можливостям;

• квотний договір не потребує великих витрат з його обслуговування;

* при автоматичності передання ризиків страховик звільняється від
зобов’язань передавати інформацію з прийнятих ризиків, що дає певну
свободу цеденту (у регулюванні збитків, поновленні або анулюванні
полісів);

• результати квотних договорів більш збалансовані й стійкі.

Ця форма перестрахування використовується тоді, коли компанія починає
вести страхову діяльність в новому для неї виді страхування, за яким не
існує чітких статистичних даних; коли компанії потрібна фінансова
підтримка з огляду на збільшення обсягів бізнесу (формування резервів,
участь у витратах на ведення справи і т. ін.); коли необхідно спростити
адміністративні витрати в тих видах страхування, де існує великий обсяг
відповідальності і відносно стабільні страхові суми.

Квотне перестрахування широко використовується в страхуванні цивільної
відповідальності власників транспортних засобів, а також в страхуванні
автокаско. Часто цей вид договору застосовують у пропорційних
ретроцесіях.

Ексцедентне перестрахування — складніший вид пропорційного
перестрахування. Такий вид перестрахування використовується в тих
випадках, коли застраховані ризики істотно відрізняються за страховими
сумами. За договором ексцедента суми перестраховик отримує визначну
частку в усіх договорах, що перевищує власне утримання цедента.

Ексцедент за договором — це величина, кратна власному утриманню цедента.
Сума ексцедента виражається в кілька разів збільшеному розмірі власного
утримання. Власне утримання на певному рівні в ексцедентному
перестрахуванні називають лінією (часткою).

Місткість ексцедентного договору складається із суми власного утримання
цедента і покриття перестраховика.

Перестраховики несуть відповідальність у встановленому розмірі,
наприклад у відсотках збитковості або в максимальному розмірі збитків,
який визначають за результатами останніх років.

Договори ексцедента збитковості використовуються в тих випадках, коли за
окремими видами страхування результати проходження договорів піддаються
різким коливанням або існує небезпека, що один чи кілька страхових
випадків можуть негативно вплинути на результати (градобиття, бурі).

Отже, непропорційні договори перестрахування є досить мобільними,
простими в обробці та організації, але водночас і більш збитковими. Хоча
пропорційні договори виникли значно раніше, однак тенденція сьогодні
така, що непропорційні договори набувають все більшої ваги, насамперед з
розглянутих щойно причин. Цим пояснюється зростання інтересу страховиків
до непропорційних договорів.

Висновки

Перестрахування, як і страхування, має багато різних визначень. Закон
України “Про страхування” трактує його як “страхування одним страховиком
ризику виконання частини своїх зобов’язань у іншого страховика
(перестраховика)”… Англійське законодавство визначає його як нове
страхування, укладене за новим полісом на один і той же застрахований
ризик з метою забезпечити страховика від ризиків, взятих ним на
страхування раніше. Це визначення породило ще одну дефініцію:
перестрахування – це страхування страховиків.

Організаційний механізм перестрахувальної операції відрізняється від
механізму співстрахування кількома елементами. По-перше, договір
страхування усього об’єкта укладає один страховик. Його називають першим
страховиком або цедентом, котрий передає надлишкову відповідальність
іншим страховикам, котрих називають перестраховиками або цесіонаріями.
По-друге, страховик залишається відповідальним перед страхувальником і
останній може не знати, перестрахований його договір чи ні. По-третє,
разом з відповідальністю страховик передає і частину страхової премії як
плату за прийняття ризику. По-четверте, при страховому випадку страхове
відшкодування повністю сплачує страховик, а перестраховики повертають
йому свої частки, хоч іноді передбачається пряме перерахування коштів
від них до страхувальника. По-п’яте, ризик, прийнятий перестраховиком,
може бути переданий в повторне перестрахування. Такий процес називається
ретроцесією.

Перестрахування класифікується за:

– способом дії – на активне (передача ризиків в перестрахування) і
пасивне (прийняття ризиків на перестрахування);

– розміщенням ризиків – на вітчизняне і зарубіжне;

– способом розподілу ризиків – на пропорційне і нерпопорційне;

– методом передачі ризиків – на факультативне (добровільне), облігаторне
(обов’язкове) і факультативно-облігаторне (змішане);

– видами договорів (формами здійснення) – на пропорційне (квотні
договори, договори ексцеденту суми і квотно-ексцедентні договори) і
непропорційне (договори ексцеденту збитку і ексцеденту збитковості).

Перестрахувальні операції можуть здійснюватися як між страховиками, так
і між страховиками і спеціалізованими перестрахувальними компаніями
(професійними перестраховиками).

Використана література

1. Александрова М.М. Страхування: Навчально-методичний посібник.- К.:
ЦУЛ, 2002-208с.

2. Базилевич В.Д., Базилевич С.С. Страхова справа. – К.: Т-во «Знання»,
КОО,2002.-203с.

3. Воблый К.Г. Основы экономии страхования. – Тернопіль: Економічна
думка, 2001.-238с.

4. Замков О.М. Страхування: Навчальний посібник / за редакцією д.е.н.
О.О. Слюсаренко – К.: Міжнародна агенція «Bee Zonc», 2003-320с.

5. Страхування: Підручник / Кер. авт. кол.і наук.ред.СС.Осадець.Вид.2-у,
переробл. і доп.-К.: КЕНУ,2002.-599с.

6. Шумелда Я. Страхувння: Навчальний посібник для студентів економічних
спеціальностей. Тернопіль: 2003-260с.

PAGE

PAGE 11

Страхувальник

Страховик

(перестрахувальник, цеедент)

Перестраховик

(цесіонарії, ретроцедент)

Другий перестраховик

(ретроцесіонарій) і т.д.

Третій

Перестраховик

(ретроцесіонарій) і т.д.

і т.д.

страхування

Перестрахування (цесія)

Ретроцесія

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020