Аналіз, проблеми та пропозиції щодо вдосконалення розвитку страхових послуг в Україні (дипломна)

Дипломна робота

на тему:

“Аналіз, проблеми та пропозиції щодо вдосконалення розвитку страхових
послуг в Україні”Вступ

Ринковий механізм господарювання, що створюється в Україні ефективно діє
лише на основі розгалуженої інфраструктури, до якої входять товарні й
фондові біржі, комерційні банки, аудиторські й консалтингові фірми тощо.
Важливе місце серед них посідають страхові компанії, котрі разом з
банківською системою є становим хребтом сучасного ринку.

Із часу виникнення матеріального виробництва суспільство постійно має
справу з його непередбачуваними порушеннями. Вони викликаються як
природними стихійними лихами, відвернути які неможливо, так і
технологічними аваріями, пожежами тощо.

Отже, внаслідок непередбачуваних субєктивних чи обєктивних умов
підприємство нерідко попадає в смугу матеріальних витрат, які можуть
поставити його на грань банкрутства. Така основа закономірно виникаючих
потреб у відшкодуванні матеріальних збитків шляхом солідарної розкладки
їх між іншими зацікавленими в цьому ж власників майна. Коли б кожний
окремо взятий субєкт господарювання спробував відшкодувати втрати за
свій рахунок, то здебільшого через фінансові можливості це було б
неможливим. Тому економічно доцільним є солідарне відшкодування втрат
зацікавленими ринковими суб(єктами, що помітно зглажує наслідки
стихійних лих та інших небезпек для підприємницької діяльності.

Втрати доходів, викликані надзвичайними явищами, властиві не лише
підприємствам, а й окремим громадянам. Адже дюди хворіють втрачають
працездатність внаслідок травм на виробництві чи в побуті тощо. Тому
вони також потребують грошової компенсації в результаті настання
нещасного випадку, а це можливо лише тоді, коли укладено договори
страхування.

Отже, страховий ринок – це сфера економічних відносин, у процесі яких
формується попит і пропозиція на страхові послуги і здійснюється акт їх
купівлі-продажу.

Поняття “страховий ринок” у пострадянській економіці склалося на початку
90-х років. Саме на цей період припадає створення поряд з Держстрахом
перших альтернативних страхових організацій.

Зародження і розвиток страхового ринку України – процес, що має багато
спільного з аналогічними процесами в інших постсоціалістичних країнах.
Проте, водночас нашій країні притаманні деякі специфічні риси.

Після законодавчого введення деяких елементів ринкової економіки в
колишньому Радянському Союзі почали створюватися перші страхові
кооперативи. Їх частка в в загальних обсягах страхування була незначною
– не більш як 1%. Проте існування кооперативів в 1988 – 1989 роках мало
велике значення щодо набуття першого досвіду роботи в ринкових умовах,
підвищення кваліфікації кадрів, взяття під страховий захист
“нетрадиційних” для Держстраху ризиків, зокрема, вантажів,
відповідальності за невиконання угод третіми особами тощо. З самого
початку зародження страхового ринку альтернативні страховики більшою
мірою звернули увагу на зміст страхових продуктів (послуг), що
пропонуються в країнах Заходу. Завдяки цьому в Україні почав зростати
асортимент страхових послуг, виник інститут перестрахування.

Отже, об(єктом дослідження даної роботи є страховий ринок України, а
предметом дослідження – послуги, що надаються страховиками на ринку
страхування.

Розділ 1. Види страхових послуг в Україні

1.1 Сільськогосподарське страхування та його специфіка.

На виробничий процес у сільському господарстві значно сильніше ніж у
інших галузях, впливають несприятливі природно-кліматичні умови, які
можна розподілити на дві групи. Першу складають постійнодіючі фактори:
невисока якість грунтів, короткий вегетаційний період, вітри в окремі
періоди тощо. До другої групи відносять випадкові, незвичайні відхилення
від умов розвитку сільськогосподарських культур чи утримання тварин:
градобій, засуха, ранні заморозки тощо. Нейтралізація впливу на
сільськогосподарські результати факторів другої групи досягається шляхом
створення страхових фондів.

Особливе значення має страхування в рослинництві. Основною умовою
страхування урожаю є його тісний зв’язок з результатами діяльності
господарства. Розмір страхового забезпечення залежить від величини
врожайності. Іншою умовою виступає універсальність страхування,
включення практично всіх стихійних лих.ю що зумовлює однакову
захищеність сільськогосподарських підприємств незалежно від того , в
якій природно-кліматичній зоні вони знаходиться. Наступна принципова
умова цього виду страхування полягає в тому, що встановлення збитку
відбувається вцілому по господарству, а не по окремих відділках,
бригадах, фермах. Це дозволяє не допускати розпилення коштів страхового
фонду при незначних втратах і, разом з тим, забезпечує відшкодування
істотних збитків.

При настанні збитку досить істотною є проблема визначення збитку
господарства з настання кожного страхового випадку. З цією метою
порівнюються фактичний врожай поточного року із середнім врожаєм, який
страхувальник одержував за останні 5 років. У деяких випадках можливий
розрахунок збитку на підставі прогнозованого врожаю, який господарство
могло б одержати, якби не було страхового випадку.

Страхування сільськогосподарських культур в усіх державних та
недержавних господарствах органами Національної страхової компанії
“Оранта” здійснюється в разі настання виняткових для даного регіону
метереологічних умов. Вони досить різноманітні: сніг, іній,. туман,
снігова кірка, затяжні дощі тощо. Страховими випадками вважаються
вітрова та водна ерозія, обвали. В страховому договорі може бути
передбачено відшкодування збитків, що сталися внаслідок загибелі врожаю
у закритому грунті, причиною якої є припинення подачі електроенергії,
зумовленого природними стихіями, пожежами, технічними та технологічними
аваріями. Треба зазначити, що страхування сільськогосподарських культур
не побудовано таким чином, щоб забезпечувати відшкодування будь-яких
збитків у господарствах. Страхова відповідальність обумовлюється лише
настанням такого випадку, для якого властиві деякі обов’язкові фактори.
До них відносяться факт стихійної події або інших незвичайних
несприятливих явищі викликаний ними недобір врожаю. Коли хоч одного з
названих факторів немає, то страховик не зобов’язаний забезпечувати
відшкодування.

Для всіх сільськогосподарських культур страхування врожаю починається з
дня посіву їх і припиняється в день закінчення збирання врожаю. Після
завершення збирання врожаю його страхування змінюється страхуванням
продукції, для чого застосовуються інші умови й правила.

Певні особливості властиві страховому захисту сільськогосподарських
тварин. Страхування в тваринництві полягає, з одного боку, у створенні
матеріальних умов для відшкодування збитків власників тварин від
загибелі чи вимушеного забою, а з іншого – у зменшенні витрат
тваринницької продукції від стихійних лих, пожеж та інших несприятливих
умов. Слід зазначити, що в страхову відповідальність включаються збитки
від загибелі або пошкодження тварин, на відміну від інших основних та
оборотних фондів, заподіяні не лише стихійними лихами, а й зумовлені
усілякими хворобами, що також може визначатись як страхові випадки.

У страхуванні тварин є принципова відмінність, що відрізняє її від інших
видів майнового страхування, в яких найбільш поширеною є компенсація
втрат, зумовлених частковим пошкодженням основних або оборотних фондів.
Важливою особливістю страхування є їх обгрунтоване обмеження обсягу
страхової відповідальності, тому що обсяг встановлюється не за повною
оцінкою об’єкта. Певна частина страхової відповідальності залишається на
відповідальності страхувальника, що повинно стимулювати його
зацікавленість у збереженні поголів’я тварин. На основі різниці між
величинами страхової відповідальності всю сукупність застрахованих
тварин розподіляють на три групи: продуктивна худоба, молодняк, племінні
й високоцінні тварини. Ддя третьої групи застосовують більш високий
обсяг страхової відповідальності, включаючи падіж тварин від інфекційних
захворювань, загибель під час експлуатації, під час пожеж та стихійних
лих. Для об’єктів з інших груп властиве страхування за обмеженим
страховим випадком. Загибеллю тварин за умовами страхування вважається
не лише їх падіж, але й вимушений забій або знищення у зв’язку з
настанням подій, від яких здійснюється страхування. Якщо ж ці події
відбулися, то відшкодування виплачується на основі офіційного висновку
ветеринарних спеціалістів у межах здійснення лікувально-санітарних
заходів з боротьби з епізоотією.

1.2 Система соціального страхування.

Ніхто, крім держави, не може законодавчо захистити життя людей від
можливого безробіття, фінансової скрути, зубожіння. Нажаль, механізми
такого захисту в Україні майже повністю відсутні. Напружена ситуація з
державним бюджетом призводить до падіння загального рівня доходів і
диференціації різних верств суспільства за доходами, дедалі більша
частина людей потребує державної допомоги, претендує на соціальні
трансферти.

До урядових трансфертів традиційно відносять допомогу з безробіття,
пенсії, допомоги малозабезпеченим, старим, хворим. Тому формування
системи соціального страхування в Україні – одна з найактуальніших
проблем і наріжний камінь політики зайнятості. Для її розв’язання
необхідно вивчити досвід функціонування аналогічних систем у розвинутих
країнах у поєднанні з ретроспективним дослідженням вітчизняної практики.

У країнах з розвинутою ринковою економікою досягнення високого рівня
зайнятості – одна з основних цілей макроекономічної політики держави.
Система заходів щодо регулювання зайнятості базується на державній
концепції стимулювання економічного зростання, підвищення ефективності
виробництва і продуктивності праці, що розглядаються як найважливіші
умови підтримання і створення додаткової зайнятостіст Щоб краще
зрозуміти механізм управління зайнятістю й механізм органів
працевлаштування розглянемо окремі елементи соціального забезпечення у
деяких передових країнах світу.

Регулювання зайнятості поєднує в них два типи методів управління. З
одного боку – це методи, які характеризуються позаекономічним примусом
до праці, властиві командно-адміністративній економіці, з другого боку –
нові, ринкові методи при одночасному збереженні й оптимізації окремих
традиційних елементів державного регулювання. Відповідно й системи
соціального страхування у різних країнах мають свою специфіку.

Для нашої країни неабиякий інтерес становить досвід США щодо поширення
та функціонування призначення довгострокового страхування життя. Зміст
його полягає в тому, що в країні історично склалися дві незалежні гілки
соціального забезпечення: державна і приватна. Держава відповідає за
підтримання мінімального рівня допомоги, а також за її широку
доступність. У свою чергу, соціальні програми приватного бізнесу надають
переважно соціальні послуги в більш широкому обсязі і кращої якості.

Державне соціальне страхування забезпечує майже все населення пенсіями
по старості, інвалідності (пов’язаної з виробничим травматизмом), у
випадку смерті годувальника, а також надає медичну допомогу старим, та
інвалідам ( слід зауважити, що державні пенсії по інвалідності
виплачуються незалежно від рівня решти доходів отримувачів).

Крім того, запроваджена у США система державного соціального страхування
дає право непрацюючій дружині пенсіонера і його неповнолітнім дітям на
одержання додаткової допомоги в розмірі до половини його пенсії кожному.
Розлучена жінка, яка прожила з чоловіком понад десять років і не вийшла
більше заміж, отримує пенсію на правах дружини.

Вік виходу на пенсію – 62 роки як для чоловіків, так і для жінок, які
мають трудовий стаж не менший ніж вісім років і платили внески у фонди
державного соціального страхування також не менш ніж вісім років. При
виході на пенсію не в 62, а в 65 років пенсія збільшується на чверть.
Пенсіонери мають право працювати. Для осіб, старших за 65 років немає
обмеження на розмір пенсії, якщо заробіток не перевищує 860 доларів на
місяць. За кожні три долари, зароблені вище від цієї суми, розмір пенсії
знижується на один долар. Позитивним наслідком цього, поряд з іншим, є
високий ступінь мотивації до праці, зростання інтересу працівників до
продовження трудової діяльності.

У системі регулювання зайнятістю, що функціонує у США, важливим
елементом є молодіжна політика зайнятості, яка включає в себе цілий ряд
програм роботи для молоді з бідних сімей у віці від 16 до 21 року.
Головна мета таких програм полягає в тому, що б молоді, яка вступає в
трудову діяльність, дати відповідний рівень професійної підготовки при
одночасному створенні умов для широкого вибору підходящої роботи.
Місцеві органи влади, комерційні організації забезпечують учасникам
таких програм часткову чи повну зайнятість (із невеликою оплатою).

Як бачимо, державна соціальна політика покликана бути не лише засобом
соціального захисту людей похилого віку, а й є важливим інструментом
забезпечення ефективної зайнятості усіх груп населення, сприяє
продовженню трудової діяльності, створює належний рівень життя.

Подібною до американської системи державного соціального страхування є
англійська. Основна відмінність їх у тому, що в Англії віковий ценз
виходу на пенсію (65 років для чоловіків і 60 для жінок) утруднює процес
регулювання зайнятості, працевлаштування молоді. З огляду на це у 1977
оці в країні було введено план вивільнення робітників, щоб заохотити
людей похилого віку раніше виходити на пенсію за умови, що підприємець
найматиме на вивільнені місця безробітних, особливо молодих. Це певною
мірою допомагає залучити молодь до національного економічного й
соціального розвитку.

Жорсткішою в Англії є політика соціального забезпечення. З усіх видів
відрахувань до системи соціального забезпечення найменше сприяє
розв’язанню проблеми зайнятості чинне положення про податки, які
підприємства сплачують із заробітної плати працюючих. У відповідності з
цим законом процент податкових відрахувань із заробітної плати
збільшується до строго обмеженої верхньої її межі, після якої податки
пропорційно зменшуються. Таким чином, чим більше заробітна плата
перевищує верхню встановлену межу, тим меншу суму податку сплачують
підприємці, що означає і менші надходження до системи соціального
забезпечення.

Серед інших особливостей державної активності у сфері стимулювання
зайнятості слід відзначити перенесення й перерозподіл частини
централізованих функцій на регіональний рівень. Відповідне законодавство
дає можливість місцевій владі самостійно заохочувати підприємницьку
ініціативу. Документами передбачаються бюджетні асигнування регіонам на
розвиток мережі дрібних підприємств. Водночас стимулюється створення
кооперативних товариств робітниками, якщо є загроза закриття
підприємства, у членів кооперативів різко зростає мотивованість до
праці, реально зміцнюється економічна демократія, що забезпечує
рентабельність підприємств.

Політика Швеції у сфері зайнятості при всій її самостійній значимості є
складовою частиною загальної економічної політики держави і нерозривно
пов’язана з останньою. Вона має чимало спільного з аналогічною політикою
в інших розвинутих державах. Однак є і певна специфіка. Якщо у
розвинутих державах уряди тяжіють до того, щоб узяти на себе всю
відповідальність щодо боротьби з безробіттям, щодо перенавчання й
перерозподілу робочої сили і т.д., то у Швеції урядові програми виходять
передусім із примату роботи. Вони індивідуально зорієнтовані, їх метою є
або пряме працевлаштування, або працевлаштування після періоду
підготовки. Поширені раніше дорогі програм із субсидування підприємств
для підтримання зайнятості майже зникли.

У державі діяльність органів працевлаштування базується на тому, що
перевагу слід віддавати насамперед працевлаштуванню на робочих місцях,
потім професіональній підготовці й створенню додаткових робочих місць і,
якщо ці заходи не забезпечили бажаних результатів, в останню чергу можна
вдатися до надання фінансової допомоги. Необхідно врахувати, що
діяльність органів працевлаштування базується на принципі забезпечення
рівних можливостей незалежно від статі тих, хто шукає роботу.

Як бачимо, кожна країна має свою специфіку державного соціального
страхування життєдіяльності людей. Показовим є те, що в кожній із них
набагато ефективніше страхується працездатність й життя людини, ніж це
робиться в Україні, а ці держави досягли високого рівня зайнятості.
Тому, безперечно, формуючи свою політику зайнятості, Україна повинна
детально вивчити досвід її регулювання у розвинутих державах світу,
врахувавши особливості національної економіки та менталітет українського
народу.

1.3 Медичне страхування в Україні.

У системі охорони здоров(я України передбачається запровадження
важливого і нового напрямку її функціонування – це добровільне і
обов(язкове медичне страхування, що гарантуватиме громадянам їхнє
конституційне право на отримання медичної допомоги та фінансування
профілактичних заходів.

Суб(єктами медичного страхування в Україні, як правило, виступають
громадяни-страхувальники, страхові медичні організації (СМО) та медичні
заклади.

При добровільному медичному страхуванні укладаються два види угод:

між страхувальником і СМО на користь громадянина (якщо страхувальник –
юридична особа, то на користь працівника цього підприємства);

між СМО і медичними закладами, в котрі при наявності страхового випадку
має право звернутися громадянин.

Документом для отримання мендичної послуги, вказоної в угоді є страховий
поліс, який видається громадянину страховою медичною організацією.

При цьому страхувальник відповідно до угоди добровільного медичного
страхування перераховує кошти в СМО, котра всвою чергу при наявності
страхового випадку виплачує медичному закладу вартість наданої медичної
послуги згідно з рахунком.

Таким чином, при добровільному медичному страхуванні наявне одне джерело
фінансування медичної допомоги – кошти страхувальника, а як додаткове
джерело розглядається прибуток від вкладення тимчасово вільних коштів у
цінні папери, депозити, інвестиції тощо.

При обов(язковому медичному страхуванні (ОМС) передбачається укладання
певних угод, які встановдюють відповідні взаємовідносини між суб(єктами
ОМС, а саме:

угода про фінансування між страхувальником, територіальним фондом ОМС і
СМО на користь громадянина для оплати медичної допомоги в рамках
територіальної програми ОМС, де в ролі страхувальника виступають для
працюючого населення роботодавці, а для працівників бюджетної сфери і
непрацюючої сфери – місцевий бюджет;

угода між страховою медичною організацією і медичнимим закладами про
оплату медичних послуг у межах обов(язкового медичного страхування.

Громадянину в такому разі видється страховий поліс, котрий дає право на
отримання медичної послуги, яка входить до програми ОМС, у будь-якому
лікувально-профілактичному закладі, що працює в системі обов(язкового
медичного страхування на території України.

Як переконує досвід ряду країн, де запроваджене обов(язкове медичне
страхування, основу надходження коштів до страхових фондів становлять
страхові внески тих, хто працює.

Однак тут необхідно звернути увагу на такі протилежні фактори:

обов(язкове медичне страхування має кінцеву мету – підвищення
соціального захисту кожного громадянина, бо кожен зацікавлений у
поліпшенні якрсті наданої медичної послуги та гарантії її отримання. А
на це необхідні кошти;

всі роботодавці є платниками податків, у тому числі і податку з
перевищення зарплати ( податок сплачується з чистого прибутку
підприємства), що входить до складу собівартості продукції (роботи,
послуги). Роботодавці прагнуть уникнути сплати цього податку за рахунок
зменшення фонду оплати праці. Отож зменшиться ісума сирахових внесків (
у тому числі й фонди ОМС). На зменшення суми страхових внесків і
функціонування фондів обов(язкового медичного страхування впливає
безробіття і падіння обсягів виробництва (відпустка за свій рахунок,
неповний робочий тиждень і т.п.).

Другим за величиною фінансування ОМС є бюджет. В умовах постійної
інфляції кошти, передбачені на фінансування охорони здоров(я (за
залишковим принципом) і частково на обов(язкове медичне страхування, не
відповідають і ще нескоро відповідатимуть необхідній величині. Вони
перераховуються до фондів ОМС нерегулярно і навіть на деяких територіях
взагалі не перераховуються.

Третє за величиною джерело фінансування обов(язкового медичного
страхування – прибуток від вкладення тимчасово вільних коштів у цінні
папери та на банківські депозити. Утворення цього джерела проходить
серед двох суб(єктів ОМС – у фондах ОМС і СМО.

1.4 Страхування життя.

Змішане трахування життя застосовувалось і в умовах монополії
державного страхування. Воно вважається таким тоді, коли в одному
договорі встановлюється декілька видів страхової відповідальності на
випадок настання стількох же страхових випадків. Їх виділяється три:
дожиття застрахованого до закінчення строку страхування; втрата
страхувальником здоров(я від нещасного випадку; смерть застрахованого.
Вже перелік страхових випадків показує( що за догоговором змішаного
страхування страхувальниками є лише фізичні особи.

Страхова організація при укладанні договорів цього виду страхування
враховує такі обставини: стан здоров(я страхувальника; його вік;
громадянство.звичайно( враховуються й інші фактори( зокрема умови праці(
життєдіяльність( генетична спадковість тощо. Усе це в сукупності
визначає рівень смертності страхувальників.

На страхування беруться громадяни від 16 років і до того віку( який
вважається сердньою тривалістю життя. Хоч страхувальники мають бути
громадянами України( однак договори можуть укладатися з громадянами й
інших країн та особами без громадянства. Якщо вони постійно проживають у
нашій країні. Застрахуватись не можуть лише не працюючі інваліди першої
групи.

За змішаним страхуванням життя застосовуються різні обсяги страхової
відповідальності. наприклад( при страхуванні на дожиття до закінчення
строку страхування страховим випадком( за наслідками якого
передбачається виплата страхової суми( вважається дожиття застрахованого
до останнього дня дії договору.іншими словами( страховий випадок має
бути чинним на день дожиття( тобто бути оплаченим повністю місячними або
одноразовими внесками.страхувальник може одержати страхову суму на
дожиття вже наступного дня після закінчення договору( при чому незалежно
від того( одержував чи не одержував страхову суму за наслідками
нещасного випадку( який відбувався.це зумовлено тим( що страхові випадки
за зазначеними страховими випадками формуються за рахунок різноманітних
нетто-ставок як складових страхових тарифів. Після закінчення договору
право страхувальника одержати страхову суму зберігається впродовж трьх
років.

Обсяг страхової відповідальності залежить також від втрати здоров(я
страхувальника внаслідок нещасного випадку( якмй відбувся на протязі
періоду дії договору і зумовив передбачувані наслідки( пов(язані з
одержанням травматичних чи інших пошкоджень організму.

В такому разі виплачується частина або повна страхова сума( що залежить
від встановленого ступеня втрати здоров(я. Зазначемо: страхові виплати
за страхуванням від нещасного випадку здійснюються незалежно від тих
сум( які має одержати застрахований за державним соціальним страхуванням
із пенсійного забезпечення.

Страхова відповідальність у зв(язку знастанням смерті застрахованого в
повному обсязі настає із сьмого місяця дії договору. Це зумовлено тим(
що договори страхування укладаються без попереднього медичного огляду та
без медичних протипоказань щодо певних осіб. Тому необхідні обмеження
страхової відповідальності в початковий період страхування( коли ще не
нагромаджено страхових внесків.

За згодою сторін договори змішаного страхування укладаються на будь-яку
суму. Вона залежить лише від матеріальних можливостей застрахованого(
якому при більшій страховій сумі необхідно виплачувати більші обсяги
страхових внесків.

Як правило( договори укладаються строком на 3(5( 10( 15 та 20 років( але
за умови вибору застрахованим такого строку( щоб закінчення договору
страхування не виходило за межі досягнення ним 80-річного віку.

Тарифні ставки встановлюються з певної частини стьрахової суми і прямо
пов(язуються з віком страхувальника на день укладення договору. У
зворотній залежності величини тарифних ставок пов(язані із строком
страхування. Для спрощення практики застосування тарифних ставок вік
застрахованого визначається в повних роках( як різниця між роком
укладення договору і роком його народження. Щоб обчислити розмір
страхового внеску( необхідно величину тарифної ставки помножити на число
сотень страхової суми.можливо й укладення договорів( умови яких
пердбачають сплату страхового внеску одноразово наперед за весь строк.
При звичайних умовах договорів страхувальники зобов(язані виплачувати
страхові внески щомісяця. У випадку несплати черговог страхового внеску
дія договору припиняється через три місяці після сплати попереднього
внеску.

Специфічною формою страхування на дожиття є страхування додаткової
пенсії. Цей вид добровільного страхування сприяє підвищенню державних
пенсій усім категоріям громадян після настання пенсійного віку.Тим
страхувальникам( що досягли його( виплачується довічна додаткова пенсія.

Страхувальниками в цьму віді страхування виступають всі категорії
працюючих( у тому числі військовослужбовці( а також домогосподарки( якщо
вони воховують двох і більше дітей у віці ло 16 років. Застрахуватись
можуть чоловіки від 25 до 65 років( жінки від 20 до 60 років. З огляду
на те( що застрахувати можна лише майбутню додаткову пенсію(
страхувальник в одній особі є й застрахований. Стан їхнього здоров(я при
цьму до уваги не береться.

Певні особливості страхування характерні для страхування дітей(
весільного страхування( страхування вихованців дитячих будинків та
інтернатів( страхування на випадок смерті та втрати здоров(я( які в
даній роботі не розглядаються.

Принципи( викладені при розгляді змішаного страхування життя( зберігають
чинність і в разі страхування від нещасних випадків. йдеться(
насамперед( про обмеження обсягу страхової відповідальності лише
обумовленими наслідками страхового випадку( що викликав втрату здоров(я
страхувальника в період дії договору. Саме таке обмеження сприяє
встановленню доступних страхових тарифів навіть для людей з незначними
доходами( суттєво доповнюючи можливості соціального страхування.

Добровільне індивідуальне страхування від нещасних випадків є найбільш
поширеним. Згідно з його умовами застрахувати можна лише самого себе.до
числа страхувальників входять ті ж особи( що й при змішаному страхуванні
життя. Їх вікові межі майже аналогічні: від 16 років до середнього
періоду тривалості життя( але з умовою( щоб договір страхування
закінчувався через рік після верхньої межі. Стан здоров(я страхувальника
в цому виді страхування до уваги не береться( за вийнятком непрацюючих
інвалідів першої групи.

Обсяг страхової відповідальності встановлюється аналогічно до
відповідної страхової відповідальності за змішаним страхуванням життя.
Страхова сума виплачується тоді( коли стався нещасний випадок із
застрахованим у період дії договору( що зумовив втрату ним здоров(я або
смерть. У зв(язку із смертю страхова сума виплачується( якщо вона
надійшла на протязі одного року з дня нещасного випадку.

Аналогічно змішаному страхувнню за обумовлені наслідки від настання
нещасного випадку виплачується стільки відсотків від страхової суми( на
скільки відсотків страхувальник втратив своє здоров(я. Але за
індивідуальним страхуваннямвід нещасних випадків усі виплати не
можутьперевищувати величини однієї страховоїсуми( на яку укладено
договір. Разом зтим( для збільшення страхової суми страхувальник має
право укладати декілька договорів одночасно. За кожним з них страхова
сума встановлюється за згодою сторін( але не нижче певного мінімуму.

За умова індивідуального страхування від нещасних випадків передбачено
можливість пропорційного зменшення страхової суми в разі( якщо
страхувальник добровільно зробив менший внесок( ніж того вимагає ступінь
ризику його професії. Водночас( враховуючи( що обсяг страхової суми є
однією з найважливіших умов страхування( зміна її в перід дії
страхування можлива лише за згодою сторін. У наведеній ситуації
страхувальник має право лише на перерахунок страхових внесків.

Страхування від нещасних випадків використовує договори на строк у цілих
роках від 1 до 5 років( але найбільш поширеним є однорічний період. З
метою зацікавлення страхувальників в укладенні договорів на більш
тривалий строк передбачено скидки при страхуванні: на три роки – 5%; на
4 роки – 10%; на 5 років – 15% з нарахованої суми страхового внеску.

Крім індивідуального добровільного страхування від нещасного випадку( є
ще й страхування від них робітників та службовців за рахунок
підприємств( організацій та установ( в яких зайняті працівники з
найбільш небезпечними умовами праці для застрахованих( а страхові внески
виплачують підприємства( на яких застраховані працюють. Перелік
працівників( що підлягають страхуванню за рахунок організацій(
встановлює Міністерство фінансів Українина основі подання відповідних
міністерств і відомств.

Специфічною формою обов(язкового страхування від нещасних випадків є
страхування пасажирів. На відміну від обов(язкового майнового
страхування( принцип автоматичності обов(язкового страхування пасажирів
поширюється на час пербування їх в дорозі. Джерелом страхових виплат є
страхові внески( включені в ціну проїзних документів. У разі( коли цих
умов немає( постраждалий (наприклад( безбілетний пасажир) не має права
на страхове відшкодування. Зазначимо, що обов(язкове страхування
пасажирів повністю діє на повітряному транспорті, а також на інших видах
транспорту далекого прямування.

Для посилення соціального захисту військовослужбовців та
військовозобов(язаних під час знаходження на зборах введено обов(язкове
страхування їхнього здоров(я і життя. Страхувальниками тут виступають
відповідні військові та інші відомства, що мають свої війська й
контингенти військовослужбовців.

1.5 Транспортне страхування

Перевезення матеріальних активів транспортними засобами може в окремих
аипадках призвести до збитків їхніх власників, що зумовлює необхідність
страхування вантажів. суб(єктами цого виду страхування можуть бути
юридичні та фізичні особи, які є вантажовідправниками або
вантажоодержувачами. Залежно від того, хто з них укладає договір
страхувння вантажів, визначаються умови перміщення їх, юридичні права й
обов(язки сторін. Передбачається можливість страхування вантажів на
умовах відповідальності страховика ”за всі ризики” і “без
відповідальності за пошкодження”.

Договір страхування “за всі ризики” означає відшкодування збитків від
пошкодження чи повної загибелі всього або частини майна, що зумовлене
будь-якими причинами (за вийнятком обумовлених окремо), а також витрати
з рятування та збереження застрахованих товарів, з попередження
подальшого пошкодження їх.

Як бачимо, таке страхування вантажів є всеохоплюючим, хоча тут є й
вийнятки. Зокрема, не відшкодовують збитки, причиною яких були:
військові конфлікти або їхні наслідки: страйки; конфіскація або арешт
вантажу; наслідки ядерного вибуху чи застосування атомної енергії або
радіоактивних матеріалів; невиконання однією із сторін правил
переміщення та зберігання вантажів; порушення необхідних вимог з
упаковки вантажів; перевезення вантажів із пошкодженнями; у випадку
пожежі при перевезенні чи вибуху вибухонебезпечних матеріалів,
завантажених без дозволу страховика; при невідповідності вантажу за
масою, комплектацією, іншими умовами, зафіксованими в договорі, при
непошкодженній упаковці.

Згідно з умовами договору страхування “без відповідальності за
пошкодження” відшкодовуються збитки, зумовлені повною загибеллю всього
або частини вантажу від пожежі, вибуху, удару блискавки, урагану, інших
стихійних лих, аварій чи зіткнення транспортних засобів, посадження
судна на мілину. Страховому відшкодуванню підлягають також збитки
внаслідок зникнення транспортних засобів, обгрунтовані витрати з гасіння
пожежі, збереження вантажу та попередження його подадьшого пошкодження.

Страхування водних транспортних засобів.

В умовах швидкого розвитку світогосподарських зв(язків зростає обсяг
перевезень вантажів і пасажирів морським та річковим транспортом. Тому
страхування суден набирає все більшого значення, що зумовлено як
підвищеними ризиками використання цих транспортних засобів, так і їхньою
величезною вартістю.

У міжнародній практиці використовуються правила страхування суден, котрі
відображено в Кодексі торгового мореплавства. Згідно з ними
встановлюється страхування за декількома типами відповідальності: “ з
відповідальністю за загибель та пошкодження”, тобто повна
відповідальність; “без відповідальності за незначну аварію”; “ з
відповідальністю за повну загибель, включаючи витрати з рятування “.

Наведені типи відповідальності визначають обсяг суми відшкодування та
величину тариіних ставок.

Договір страхування водних транспортних засобів може укладатись на
повний строк або на конкретний рейс, у межах яких поширюється
відповідальність страхової компанії на збитки. Договір не втрачає сили,
якщосудно відхилилось з обумовленого району чи напряму з метою надання
допомоги в рятуванні людей та матеріальних активів або для забезпечення
безпеки рейсу.

За основу страхової оцнки судна береться сума, запропонована
страхувальником, але вона не може перевищувати фактичну вартість судна.
У випадку, коли в договорі заявляється сума, нижча вартості судна, всі
збитки й витрати, пов(язані з страховою подією та ліквідацією її
наслідків, відшкодовується за пропорцією, яка виявилась при зіставленні
страхової суми з фактичною вартістю судна на дату початку дії договору
страхування.

Для страхування водних транспортних засобів уцілому застосовуються
принципи, властиві страхуванню інших матеріальних активів, хоча є й
певні особливості, пов(язані з встановленням причин настання страхової
події. Для цього на судні постійно ведеться корабельний жарнал, в якому
відповідальні особи повинні щоденно фіксувати всі обставини та факти, що
стосуються умов плавання, стану судна, вантажу тощо.

Якщо сталась аварія чи інша надзвичайна подія, яка вплинула на виконання
умов договору страхування, капітан після прибуття в порт повинен про них
повідомити спеціальній службі. Якщо можливі майнові притензії до
судновласника, то відповідною посадовою особою порту заявляється
морський протест, уньому дається оцінка морської події, дій екіпажу з
попередження її та ліквідації негативних наслідків.

При водних переміщеннях вантажів та транспортних зособів ставки
тсрахових платежів диференційовані. Величина їх визначається з
врахуванням: призначення судна; матеріалу корпусу; класу; строку
експлуатації; району плавання.

Страхування матеріальних активів при переміщенні їх безпосередньо
пов(язане із страхуванням фрахту, тобто плати за траспортування вантажу.
Страхувальником фрахту може бути й вантажовласник, й судновласник або
обоє в певній пропорції. Залежно від умов оплати фрахту виникають різні
права й обов(язки сторін. У разі домовленості в договорі, що фрахт
оплачується за будь-яких обставин, навіть при загибелі вантажу, в
страхуванні фрахту зацікавлений його власник, бо він одержує
відшкодування перевізної плати навіть при втраті вантажу. Коли ж фрахт
виплачується після перевезення товарів, страхування фрахту відповідає
інтересам обох сторін. Адже судновласник (перевізник) не одержить плати
за фрахт, якщо вантаж не буде доставлений (в результаті аарії судна), а
якщо власник буде змушений платити суму фрахту за доставку навіть тоді,
коли вантаж зазнав пошкодження. Інтерес судновласника до страхування
фрахту проявляється тоді, коли його транспорт направляється для
завантаження в інший порт і під час цього переходу може бути
пошкоджений, що зробить неможливим виконання в установлені строки умов
перевезення вантажу.

Перевезення вантажів у морі чи річковими шляхами може призвести до
заподіяння шкоди судном портовим спорудам, водному басейну внаслідок
розливу нафтопродуктів або інших екологічно шкідливих речовин. Тому
запроваджено страхування судновласника від настання таких важливих
подій.

Страхування повітряних об(єктів.

Авіаційне страхування включає як операції з відшкодування втрат,
пов(язаних з використанням літальних апаратів, так і страхування
відповідальності перед пасажирами за їхнє життя, здоров(я та багаж. В
авіаційне страхування входять страхування відповідальності перед третіми
осбами за заподіяння можливої шкоди під час експлуатації повітряних
об(єктів, страхування відповідальності власників аеропортів, страхування
втрат доходів внаслідок неможливості експлуатувати літак або вертоліт,
причиною чого є метеорологічні умови, зруйнування злітно-посадочної
смуги тощо.

Для страхування повітряних об(єктів застосовуються вцілому ті ж
принципи, що й для страхування звичайних активів. Разом з тим, сам
характер експлуатації їх зумовлює деякі специфічні особливості. Йдеться
про страхування літаків та вертольотів на випадок загибелі чи
пошкодження внаслідок будь-якої причини під час польоту, руху по
злітно-посадочній смузі, перебування на землі чи на воді.

У суму відшкодування включається також усі обгрунтовані витрати
страхувальника з протидії настання страхової події, рятування, охорони
та транспортування пошкоджених повітряних об(єктів.

Із страхової відповідальності при авіаційному страхуванні вилучаються
випадки, характерні для всіх видів транспортного страхування. Разом з
тим, є й специфічні для даного виду. До них відносяться: використання
повітряних об(єктів для виконання непередбачених договором страхування
робіт або за межами встановленої території (якщо це не зумовлено
надзвичайними обставинами); використання спеціальних майданчиків на
льотному полі, не передбачених для застрахованих об(єктів (крім
екстраординарних подій); управління повітряним апаратом особою, яка не
має на це юридичних прав; перевантаження літака чи вертольота пасажирами
або вантажем.

З авіаційного страхування договори укладаються на будь-який строк або
виконання демонстраційних польотів, чартерних рейсів тощо. Відповідно до
моделі повітряного засобу, її технічних характеристик, протяжності
польоту, природно-метереологічних умов встановлюються здебільшого
індивідуальні ставки платежів.

1.6 Страхування особистого майна

З погляду на важливість майна для задаволення сімейних потреб його можна
розподілити на дві групи. До першої відноситься пріоритетне майно, тобто
життєві блага першої необхідності, без яких не може існувати людина, бо,
в інакшому разі, стан відтворення її робочої сили буде жалюгідним. Саме
це зачіпає й суспільні інтереси. До другої групи включаються менш
важливі для життя й здоров’я людини матеріальні об’єкти, загибель яких
здебільшого обмежує лише реалізацію особистих інтересів громадян.

Зруйнування житлового будинку або загибель сільськогосподарських тварин
у місцевості, де вони відіграють основну роль у забезпеченні харчування
сім’ї, може заподіяти надзвичайної шкоди благополуччю людей, відновити
яке їм без допомоги дуже важко.

Цю допомогу громадянам, у разі загибелі такого майна, повинна надавати
держава. З метою підвищення відповідальності громадян за експлуатацію й
зберігання майна першої групи держава вводить принцип обов’язкового
страхування на певний мінімум до його повної оцінки ( страхової суми).
Інша ж частина може страхуватись добровільно. Майно другої групи
підлягає лише добровільному страхуванні, умови якого поширюються не на
всі об’єкти власності громадян. Державне страхування не стосується не
господарських домашніх тварин. Не страхуються також фотографії,
креслення, рукописи, гроші, хоча деякі з цих об’єктів можуть
страхуватись не державними страховими компаніями.

Зазначені вилучення окремих об’єктів із страхування зумовлені тим, що
здебільшого не можна дати їм страхової оцінки, а також встановити факт
загибелі та розмір збитку.

В особистій власності громадян обов’язковому страхуванню підлягає таке
майно: житлові будинки, дачні споруди, господарські будівлі. Зазначимо,
що страхованими будуть лише ті з названих об’єктів, які мають фундамент,
стіни та дах. Не включаються в страхування зруйновані або ветхі споруди,
а також ті, власники котрих постійно не проживають у даному населеному
пункті.

Обов’язковому страхуванню підлягають також тварини, які належать
громадянам на правах особистої власності.

Громадяни, котрі мають об’єкти, застраховані в обов’язковому порядку, в
установлені строки вносять страхові платежі. При цьому до поточних
платежів додається недоплата за ними за попередні роки і пені за весь
період прострочки платежу. Страхові платежі поточного року, не внесені в
установлені строки, стягуються в обов’язковому порядку з нарахуванням
пені – 0.1% за кожний день прострочки.

У разі загибелі або пошкодження належного страхувальнику майна страхові
платежі, термін виплати яких настав, можуть бути утримані із суми
відшкодуваня. Якщо страхувальник недоплатив певну частину страхових
платежів, то з виплачуваних ним внесків спочатку погашаються недоплати
минулих років, потім пені на неї, недоплата платежу поточного року, пеня
на неї, нарешті непрострочені платежі поточного року.

Окремі господарства громадян, для яких виникли фінансові труднощі,
можуть повністю або на певну частину звільнятись від виплати страхових
платежів. Це питання вирішується органами державного страхування на
підставі подання місцевих органів влади.

При обов’язковому страхуванні сільськогосподарських тварин обсяг
страхової відповідальності включаються факти загибелі їх внаслідок
хвороби, нещасного випадку та стихійних випадків.

У господарствах громадян обов’язкове страхування тварин спирається на
тверді норми страхового забезпечення в грошових одиницях на одну тварину
кожного виду з розрахунку 40% середньої її вартості, обчисленої за
державними закупівельними цінами. Береться до уваги також середня жива
вага застрахованих тварин.

З врахуванням рівня виплат страхового відшкодування встановлюються
середні ставки страхових платежів. Вони є основою для диференціації
ставок за видами тварин, на що впливають економічні особливості районів
або груп районів та обсяг страхового відшкодування.

За добровільним страхуванням можуть бути застраховані ті ж об’єкти, що й
за обов’язковим. Не приймаються на страхування споруди та будівлі, котрі
знаходяться в районах, яким загрожують обвали, повені та інші стихійні
лиха, і про можливість настання їх оголошено у встановленому порядку. Це
обмеження не стосується обставин, коли страхування укладається на новий
строк до закінчення дії попереднього договору.

Добровільне страхування будівель та споруд проводиться на доповнення до
обов’язкового на випадок настання тих же подій. Договір укладається
після огляду об’єктів на підставі усної або письмової заяви
страхувальника. Розмір страхової суми за його бажанням встановлюється в
межах різниці між 100% загальної оцінки будівлі чи споруди та її часткою
для обов’язкового страхування, тобто в межах 60% вартості з врахуванням
зносу. Договори добровільного страхування будівлі діють лише в межах
року, а після закінчення цього строку необхідне переукладення їх.

Страхувальник після укладення договору може внести платіж за весь строк
страхування готівкою агенту (інспектору) або шляхом безготівкового
розрахунку через бухгалтерію організації. Страхувальнику при цьому
видається страхове свідоцтво. Коли використовуються безготівкові
розрахунки, страхове свідоцтво видається у встановлений строк після
надходження платежу на рахунок страхової організації.

Договір страхування набирає законної сили в таких випадках.

По-перше, при виплаті страхового платежу готівкою на наступний день
після виплати разового внеску. По-друге, в разі застосування
безготівкового перерахування, якщо страхувальник працює з дня видачі
йому заробітної плати, і відповідно перерахування коштів страховій
організації.

Добровільне страхування може застосовуватись і до дворового майна, куди
входять: предмети домашньої обстановки, особистого вжитку,
сільськогосподарська продукція; будівельні матеріали та паливо;
садово-огородній та інший інвентар.

Не включаються в договір з добровільного страхування на загальних
підставах грошові знаки, цінні папери, рукописи, унікальні та антикварні
предмети, колекції, вироби з коштовних металів, коштовне та
напівкоштовне каміння, фотознімки, кіно-, відеокасети та дискети,
предмети релігійного культу, запасні частини до транспортних засобів,
кімнатні рослини та їхнє насіння, декоративні культури, виноградні та
ягідні насадження. Це ж стосується і посівів.

Слід зазначити, що за спеціальним договором можуть прийматися на
страхування вироби із коштовних металів чи коштовного каміння, всілякі
колекції, унікальні та антикварні предмети за умови, що є документ
експертів про оцінку їхньої вартості.

Одним з видів добровільного страхування є страхування транспортних
засобів, якими володіють на правах особистої власності. До об’єктів
такого страхування належать всі автотранспортні засоби та водні
маломірні судна й човни. Одночасно з транспортним засобом за бажанням
його власника можуть бути застраховані водій та пасажири, додаткове
приладдя та устаткування до транспортного засобу, котрі не входять у
його комплект згідно з інструкцією виготовлювача, а також багаж, за
деякими винятками.

Залежно від настання конкретних страхових подій (ризиків) при
транспортному страхуванні передбачено неоднакові обсяги страхової
відповідальності. Можливе застосування чотирьох варіантів, змістом яких
є вибір страхувальником повного або часткового відшкодування збитку,
спричиненого втратою, знищенням чи пошкодженням транспортного засобу і
багажу.

Застосування першого варіанта страхування зумовлює повне покриття збитку
з будь-яких причин, за винятком пошкодження шин із зношуванням
протектора вище допустимого щодо величини малюнка протектора, технічного
браку чи відновлення шини шляхом наварювання.

У другому варіанті здійснюється часткове покриття збитку, заподіяного
пожежею, вибухом, стихійним лихом, дорожно (водно)-транспортною
пригодою, крадіжкою чи її спробою як всього об’єкта, так і його окремих
частин.

Часткове покриття збитку передбачене і за третім варіантом, коли збитки
спричинено стихійним лихом, дорожно-транспортною пригодою.

Змістом четвертого варіанту є також відшкодування збитку, викликаного
вищевказаними причинами.

Варіанти з частковим відшкодуванням відрізняються величиною страхової
відповідальності, а значить, і величиною тарифних ставок. При будь-якому
варіанті страхування не відшкодовуються збитки, зумовлені воєнними
діями, введенням у країні або в окремих районах надзвичайного стану,
радіоактивним зараженням, громадськими хвилюваннями.

1.6 Перестрахувальні операції

Перестрахування – це система відносин, згідно з якою страховик,
приймаючи на страхування ризики, з врахуванням своїх фінансоаих
можливостей частину можливостей передає на погоджених умовах іншим
страховим організаціям. Цим переслідується мета створення якомога
збалансованішого портфеля страхування, забезпечення фінансової стійкості
й рентабельності страхових організацій.

В основі перестрахування лежить договір, за яким одна сторона – цедент
передає повністю або частково страховий ризик іншій стороні –
перестраховику. Цей, у свою чергу, бере зобовязання відшкодувати цеденту
відповідну частину виплаченого страхового відшкодування.

Таким чином, у договорі перестрахування діють дві сторони: страхове
товариство, яке приймає ризик на свою відповідальність як перестраховик,
і страхове товариство, що передає ризик.сама операція, повязана з
передачею ризику,називається цедируванням ризику, або перестрахувальною
цесією.

Договір перестрахування має декілька специфічних ознак, що випливають з
особливостей угоди перестрахування. Однією з них є принцип
відшкодування, згідно з яким перестрахувальникзобовязаний виплатити
цеденту відшкодування пропорційно частці участі, але лише в тому разі,
якщо цедент виплатив належне відшкодування застрахованому.

Принцип доброї волі виражається в тому, що страхувальник повинен
повідомляти страховику до укладання договору страхування і напротязі
всього строку цого дії про всі суттєві обставини ризику, які стосуються
об’єктів страхування, а також ступеня загрози цим об’єктам з боку
стихійних лих.

Аналогічні обставини випливають з операцій перестрахування. Цедент
зобов’язаний надати перестраховику повну й достовірну інформацію про
цедируваний ризик. Ця обставина має особливе значення для підтримання
довгострокового співробітництва перестраховика з цедентом.

Об’єктом перестрахових операцій є майнова ситуація в даному страховому
товаристві, котре виступає в ролі цедента. Престраховик не має ніяких
прав чи обов’язків, що випливають з укладених цедентом договорів
страхування. Разом з тим, застрахований не має нічого спільного з
операціями перестрахування, підписаними цедентомщодо передачі ризиків.
Страховик не зобов’язаний повідомляти страхувальника про свій намір
передати взяті ризики повністю або частково в перестрахування.

Основною функцією перестрахування є вторинний розподіл ризику, завдяуи
чому відбувається кількісне й якісне вирівнювання портфеля.

Крім перерозподілу ризику, перестрахування виконує деякі допоміжні
функції, зокрема воно дозволяє приймати на страхування унікальні й
великі ризики.

Існують пропорційні і непропорційні перестрахові операції. Пропорційні
поділяються на квотний договір,ексцедентний, квотно-ексцендентний,
змішаний.

За умовами договору квотного перестрахування цедент бере зобов(язання
передати перестраховику частки в усіх ризиках даного виду, а той
зобов(язується прийняти ці частки. Договори квотного перестрахування
рості, особливо для цидента, щодо виконання. Цедент передає
перестрахувальнику пропорційну частку одержаних за даний проміжок часу
страхових платежів, залишаючи собі комісійну винагороду за передачу
ризику, що було попередньо обумовлено при укладанні договору
страхування.

Подібним чином відбувається й регулювання збиткув. Відповідно до
одержаної частки участі в ризиках перестраховик передає цеденту
пропорційну частину відшкодування, виплаченого за нього застрахованим.
Здебільшого перестраховик бере участь у витратах цедента за розрахунками
із страхувальниками.

Зазначимо, однак, що квотне перестрахування,зменшуючи ризик цедента за
всіма договорами, переданими в перестрахування, все ж не дозволяє
знизити ризик інших договорів страхового портфеля.

Договір ексценднтного перестрахування має певні відмінності від договору
квотного перестрахування. Укладаючи його, партнери визначають розмір
максимальної власної участі страховика в покритті деяких груп ризику.
Для цього аналізують статистичні дані й роблять актуарні розрахунки.
Максимум власної участі страховика і називають есцендентом..

Перевищення страхових сум за встановлений рівеньвласної участі в
покритті ризику передається в перестрахування одному або декільком
перестраховикам. Таке перевищення страхових сумризику, переданих у
перестрахування називається надбанням ексцедента.

Договір ексцедентного перестрахування визначає максимальний рівень у
кожній групі ризиків, які перстраховик зобов(язаний прийняти для
покриття. Максимум участі перестраховика в покритті ризику називається
кратною участю цедента.

При укладанні договору ексцедентного перестрахування вилучаються
будь-які ризики, страхова сума яких менша або дорівнює встановленому для
даного портфеля обсягу власної участі страховика. І навпаки, ризики,
страхова сума яких перевищує власну участь страховика вважаються
перестрахованими.

Квотно-ексцендентний договір на практиці застосовується рідко. Змістом
його є поєднання двох розглянутих раніше перестрахувальних договорів.
Портфель даного виду страхування перестраховується квотно, а первищення
сум страхування ризиків понад встановлену квоту, в свою чергу, підлягає
престрахуванню на принципах ексцендентного договору.

Нерпопорційне перестрахування використовується в різних видах
страхування, але найчастіше за договорами страхування цивільної
відповідальності власників транспортних засобів за збитки, завдані
третім особам у результаті дорожньо-транспортної події. Нерпопорційне
страхування також застосовується в усіх видах страхування, де немає
верхньої межі відповідальності страховика.

Одним з варіантів непропорційного перестрахування є перестрахування
перевищення збитків, коли страховик намагається не вирівнювати окремі
ризики даного виду, а переслідує мету забезпечити фінансову рівновагу
страхових операцій уцілому, яка може бути порушена заподіянням збитку в
особливо великих розмірах за деякими ризиками страхового портфеля.

Керуючись зазначиними умовами договору, перстраховик бере зобов(язання
покрити ту частину збитку, яка вища за встановлену суму власної участі
цедента, але нижча зафіксованої в договорі суми, що дорівнює верхній
межі відповідальності перестраховика. Прийняті таким чином зобов(язання
стосуються всіх збитків, зумовлених одним стихійним лихом, що складає
страховий ризик. Якщо в результаті натсання страхового випадку буде
завдано збитку багатьом страхувальникам, то він розглядатиметься
винятково як груповий збиток. зобов(язання страховика встановлюються
відносно групового збитку.

Престрахування ризиків спрямовано не лише на захист страхового портфеля
від впливу на нього серії великих страхових випадків або навіть одного
катострофічного з них, але й сприяє тому, щоб оплата сум страхового
відшкодування по таких випадках не лягала непосильним тягарем на одне
страхове товариство, а здійснювалась всіма учасниками в перестрахуванні
відповідного об(єкта колективно.

Коли будь-яку страхову компанію було б поставлено перед необхідністю
повністю тримати лише на своїй відповідальності всі взяті на страхування
ризики, серед яких можуть бути великі об(єкти стразування, вона не
змогла б у цьому разі утворювати за рахунок надходжень премії страхові
фонди, що відповідали б ступеню ризику, і постійно перебувала б у
небезпеці невиконання своїх фінансових зобов(язань перед
страхувальниками, а це суперечить призначенню й економічному змісту
страхування.

Саме таке становище виникло на страховому ринку України.для нашої країни
характерна велика концентрація матеріальних цінностей і, як наслідок,
зростання страхових сум за значною кількістю об(єктів страхування.

Жодна страхова компанія в цих умовах не може взяти на страхування
подібні ризики, не маючи твердого перестрахувального забезпечення епонад
суми, які вона може тримати на своїй відповідальності. Потреба в
розмірах страхового покриття весь час зростає значно швидше, ніж
нарощуються статутні фонди й страхові резерви.

Лише наявність таких специфічних методів перестрахування як “страхування
страховиків” дозволяє страховикам приймати зобов(язання на великі суми,
позбавляє їх від небезпеки втратити свій капітал.

Перші кроки на шляху створення престрахувального ринку вже зроблено.
Всередині 1994 року вперше 8 страхових компаній України зареєстрували
Українську перестрахувальну компанію. Але це лише початок.у 80-ті роки в
світі діяло бдизько 350 професійних перестрахувальних товариств, з них –
132 в Європі, 21% з яких – у ФРН.

Перстрахування – окремий незалежний вид страхування. Механізмом його
здійснення необхідно оволодіти всім страховикам і, насамперед,
професійним перстраховикам. Перестрахування має інтернаціональний
характер, тому що воно не може обмежуватись рамками однієї або декількох
країн. Це бізнес без кордонів, який вимагає законодавчого й нормативного
забезпечення.

З метою врегулювання відносин у сфері перестрахування, запобігання
неплатоспроможності страховиків, які застосовують у своїй практиці
операції з перестрахування Кабінет Міністрів України затвердив Постанову
від 24 жовтня 1996 р. № 1290 Про затвердження ”Положення про порядок
здійснення операцій з перестрахування”. Це положення встановлює порядок
здійснення операцій з перестрахування і спрямоване на посилення захисту
інтересів страхувальників, забезпечення умов для розвитку ринку
перестрахувальних послуг.

Розділ 2. Аналіз, проблеми та пропозиції щодо вдосконалення розвитку
страхового ринку в Україні

Станом на початок 2000 року на страховому ринку України функціонує 268
страхових компаній. Проте їхня дієвість неоднакова: успішно функціонують
лише 50 компаній. На їх частку припадає 82,8% зібраних премій, 95,4%
страхових виплат,69,9% уставного капіталу і 83,4% резервних
коштів. Загальний стан діяльності страхових організацій в Україні
характеризується показниками, наведеними у таблиці 1.

Таблиця 1.

Фінансова діяльність страхових організацій в Україні (тис. грн)

Показники 1995 1996 1997 1998

Доходи 218490 284161 393892 808369

Надходження страїхових платежів 168946 203460 330018 649807

У т.ч. від добровільного особистого страхування 67608 47999 66153 71623

Від добровільного майнового тсрахування 41407 70482 162225 389650

Від обов(язкового страхування 33422 53203 67357 72796

Надходження від перестрахування 3192 8970 17417 96571

Видатки 191551 242416 297661 585641

У т.ч. виплати страхових відшкодувань 116535 100189 107925 169282

Видатки з утримання апарату управління 23569 34016 57403 46237

Видатки на ведення справи 25067 38497 41539 73638

Платежі до бюджетів усіх рівнів 10493 17797 21769 36923

Резервування коштів 38597 69130 119994 246413

Балансовий прибуток 13763 22377 85052 173940

Як видно із наведених у таблиці 1 даних, обсяг доходів страхових
організацій в Україні збільшився у 3,7 разу, а видатки – у 3 рази;
рівень рентабельноств діяльності зріс у 4 рази. Особливо високими
темпами відбувається зростання надходжень від добровільного майнового
страхування, що у 1998 році у структурі загальної суми надходжень
становило 60%.

Робота страхових компаній у 1999 році характеризується такими
показниками. Обсяг страхових платежів порвняно з 1998 роком збільшився
на 47,5% і досяг 1164 млн. грн. Загальні страхові виплати страхових
компаній виросли у два рази і становили 360, 9 млн. грн. Обсяг страхових
резервів становив 537,04 млн. грн., порівняно з 1998 роком вони
збільшились у 1,2 разу. Обсяг витрат страхових компаній становив 212,3
млн. грн., порівняно з 1998 роком вони збільшилися в 1,3 разу.
Балансовий прибуток страхових компаній збільшився на 30% і досяг 234,03
млн. грн. При цьому прибуток від страхової діяльності дорівнював 192,2
млн. грн., що становило 90,5% від усього прибутку страхових компаній, а
від йнших відів діяльності й упершу чергу від розміщення страхових
резервів – 9,5%.

За останні 5 років на страховому ринку України лідирує група компаній,
які за наслідками 1999 року мають такі показники (табл. 2).

Таблиця 2.

Лідери страхових компаній України за обсягом зібраних платежів (тис.
грн.)

№№ Назва страхової компанії Страхові платежі Частка в загальному обсязі
платежів, %

1 2 3 4

1 “Оранта” 95056 8,2

2 АКВ “Гарант” 85786 7,4

3 “Гарнт – АВТО” 42283 3,6

4 “Теком” 42130 3,6

5 “Запад – Резерв” 41630 3,6

1 2 3 4

6 “Остра – Київ” 39763 3,4

7 “Росток” 39207 3,4

8 “Аска” 38769 3,3

9 “Українська нафтогазова страхова компанія ” 38620 3,3

10 “Лемма” 38129 3,3

Як видно із таблиці 2, провідне місце серед страхових компаній України
за обсягом збору страхових платежів посідають акціонерна національна
страхова компанія “Оранта” (м. Київ) та АКВ “Гарант” (м.Київ), які
значно випереджають інших страховиків.

За обсягом страхових виплат у 1999 році лідирування страхових компаній
характеризується показниками, виведеними у таблиці 3.

Таблиця 3.

Лідери страхових компаній України за обсягом страхових виплат ( тис.
грн)

№№ Назва страхової компанії Витрати компанії за 1999 рік Частка в
загальному обсязі витрат, %

1 “ДАСК” 111891 31,0

2 “Оранта” 44795 12,4

3 “Росток” 38478 10,7

4 “Поступ” 27924 7,7

5 “АСКА” 15853 4,4

6 “Гарант – АВТО” 9521 2,6

7 “Скіф” 8332 2,3

8 “Оранта – Донбас” 7685 2,1

9 “Алькона” 6905 1,9

10 “Остра – Київ” 6660 1,8

У 1999 році лідером за сумою страхових виплат була компанія “ДАСК” (м.
Дніпропетровськ), що зумовлено значними страховими відшкодуваннями за
космічними програмами, які є для цієї компанії провідними.

Незважаючи на відносний динамізм розвитку страхового ринку в Україні,
він все ж таки порівняно з країнами Європи має незначну питому вагу. За
даними ліни страхових організацій Європи, на нього припадає лише 0,05%
загального обсягу страхових послуг, які надаються на нашому континенті.
У цілому рівень розвитку вітчизняного страхового ринку охоплює не більше
10% ризиків, що є в Україні, у той час як в розвинутих державах цей
показник сягає 90 – 95%.

Особливістю вітчизняного тсрахового ринку є відсутність
транснаціональних страхових компаній. уКраїнське законодавство не дає
змоги їх створювати, що зумовлено захистом нашої страхової системи від
конкуренції збоку іноземних страхових компаній і використанням вільних
коштів страховиків для інвестицій у власну економіку. В той же час
іноземні страхові компанії активно проникають в Україну за
перестрахувальними схемами і мають з цього неабиякі прибутки. У 1999 рці
частка премій, виплачених за кордон,становила277,3 млн. грн.або 23,8%
від суми надходжень від усіх видів страхування, а зі страхування осіб
нерезедентам виплачено 11,2 млн. грн., або 4,7%; від майнового
страхування – відповідно 310, 4 млн. грн., або 54,8%; від добровільного
страхування відповідальності – 98,9 млн. грн., або 86,4%; від
обов(язкового страхування – 30,3 млн.грн., або 53,5%; страхування життя
– 0,386 млн. грн., або100%.

Особливістю сучасного страхового ринку в Україні є те, що уже здійснена
гармонізація відів страхування з прийнятими у світі традиціями.
Адаптовано 17 стандартних вимог , прийнятих ЄС; проведена структуризація
страхового ринку, відбувається інтеграція України з Європейським
страховим ринком. Зокрема, Україна приєдналася до міжнародного
страхування громадської відповідальності автовласників у системі “Зелена
картка”, в яку входять 42 країни, відбувається входження України до
Всесвітньої організації торгівлі, бо страхові послуги за страхування
торговельних товаропотоків посідають перше місце серед усіх відів
фінансових послуг.

Отже, страхова система України набуває цілком цивілізованого вигляду і
стає одним із вирішальних чинників фінансової стабілізації та розвитку
національної економіки.

Однак, страхова діяльність в Україні супроводжується значною
невпененістю і великою кількісстю бізнес-ризиків і тому підвищення
ефективності страхової діяльності можливе лише за умов проведення
ефективної державної політики регулювання страхового ринку України.

Здорова макроекономічна і структурна державна політика є суттєвою
передумовою стабільності системи страхування й запобігання серйозним
викривленням ринку. Без загальної економічної стабільності та базової
фінансової і правової інфраструктури галузь страхових послуг не здатна
розвиватись належним чином. Також має існувати достатній політичний і
суспільний консенсус стосовно заходів, необхідних для встановлення та
підтримки здорових ринків страхових послуг.

Хоча реформи конче необхідні у багатьох випадках, слід усвідомлювати, що
ринки страхових послуг у різних країнах помітно відрізняються один від
одного. Необхідно, щоб реформа системи страхування в Україні, яка
спрямована на підвищення ефективності страхової діяльності та її впливу
на економіку, враховувала особливості країни і пристосовувалася до них.
Ринок страхових послуг не може існувати незалежно від загальних
суспільних і економічних умов, які його оточують. Він – невід(ємна
частина усієї економіки. Якщо методи державного регулювання,які
спрямовані на підвищення ефективності страхової діяльності, не будуть
практичними, система страхування ефективно не працюватиме або матиме
негативний побічний ефект і перешкоджатиме розвитку ринкрвих механізмів.
Хоча системи державного регулювання основані на моделях, які існують в
індустріальних країнах, і довели свою корисність, їх необхідно
рпистосовувати до конкретного середовища країни, адже без цього стає
неможливим забазпечення ефективності страхової діяльності в країні.

Недостатній базовий стан розвитку страхової діяльності, який мав місце
на початку 1992 року, завдяки вчасному прийняттю основних законодавчих
норм, що мали відрегулювати страховий ринок, своєчасній перереєстрації
страхових компаній, виведено з ринку тих, хто займався діяльністю
всупереч законодавству України, зростанню страхової культури населення і
підприємств перетворився на нинішній стадії розвитку страхової
діяльності на стан зі сталим розвиткомю.

Водночас у зв(язку з такими загальними проблемами соціально-економічного
розвитку країни, як спад виробництва, відсутність накопичень у суб(єктів
підприємницької діяльності і громадян, можливість розширення спектра
страхових послуг обмежена. Тому в сучасних умовах перед державою і
органами державного нагляду постало завдання розв(язати ті нагальні
проблеми, які заважають нормальному розвитку і функціонуванню страхового
ринку і, як наслідок, не сприяють іормуванню дієвого вітчизняного
страхового ринку, підвищенню його ефективності та впливу на розвиток
економіки країни.

Існування зазначених проблем на страховому ринку України гальмує
розвиток страхової галузі й не забезпечує розкриття цого повноцінного
потенціалу для розвитку економіки.

Дуже важливим кроком держави є удосконалення податкової політики у сфері
страхування.

На сьгодні загальний стан економіки, фінансів підприємств і доходів
населення не дає можливості спямувати достатні кошти на цілі
страхування. Це спричинено значною мірою чинною системою оподаткування
та системою регулювання фінансів підприємств. Лише за обмежиними видами
страхування страхові платежі можна зараховувати на собівартість
продукції,а левова їх частка сплачується лише з прибутку. Аналогічна
ситуація і з платежами громадян, де потребують вирішення питання щодо
зарахування в неоподатковувний дохід фізичних осіб платежів, спдачених
ними на цілі страхуваня. Так само оподатковується страхове
відшкодування, яке отримують громадяни, що принижує його компенсуючу
роль.

У цьму напрямі актуальними є два питання. По-перше, виключення з системи
оподаткування фізичних осіб витрат на сплату страхових платежів, а також
отриманими ними страхових виплат. По-друге, встановлення відповідного
відсотка коштів, у межах якого підприємства можуть відносити страхові
платежі за певними видами страхування до валових витрат.

Српавді, розв(язання цієї проблеми потребує виваженого підходу, адже
запровадження вказаних норм призведе до зменшення оподатковуваної бази
зазначеної категорії платників податку. Проте досягнутий позитивний
ефект може бути набагато більшим, ніж втрати бюджету. Наприклад,
підвищеться рівень соціальної захищеності громадян у той час, коли
рівень соціального страхування фізичних осіб не дає змоги повною мірою
реалізувати програму соціального захисту населення, забезпечення його
необхідною медичною допомогою тощо.

Підвищення економічного ефекту досягатиметься за умов, якщо підприємства
у нестійких перехідних умовах будуть забезпечені страховимзахистом,
будуть впевнені у завтрашньму дні, у гарантії відшкодування збитків і,
як наслідок, сталому функціонуванню підприємства. А це вже створює умови
для збільшення обсягів виробництва товарів, бази оподаткування. тобт усі
втрати бюджету на початковому етапі запровадження зазначених норм із
часом були б перекриті завдяки стабільній роботі підприємств і зниженню
соціальної напруги у суспільстві.

Важливим елементом державної політики регулювання страхової діяльності в
умовах перехідної економіки є інвестиційна діяльність страховиків. На
сьогодні спрямування страхових резервів на цілі інвестування
наштовхується на законодавчі суперечності, що не є стимулом для
діяльності страховиків. Так, під час прийняття Закону України “Про
страхування” в 1996 році, було прийнято рішення щодо надання страховикам
можливості здійснювати довгострокові інвестиції тільки в галузі
житлового будівництва. На той час це було важливе рішення, адже страхові
компанії ще не пройшли перереєстрації і багато з них не мали достатнього
розміру статутного фонду.

Враховуючи важливість цього питання, держава має сконцентрувати свої
зусилля перш за все на його законодавчому вирішенні. А саме на внесенні
змін і доповнень до ст. 30 Закону України “Про страхування” з мтеою
надання страховикам можливості здійснювати інвестиції у вигляді
фінансових та інших вкладень, що використовуються для інвестування в
економіку України, з визначенням переліку пріоритетних проектів, які є
найважливішими і спямовані на структурну перебудову економіки України.

Крім того, необхідно закласти в інвестиційну діяльність страховиків
принципи, які сприяли б здійсненню ними довготермінових
капіталовкладень у найпріоритетніші науково-господарські галузі
економічного комплексу України, завдяки яким забезпечується виробництво
конкурентноздатних товарів і послуг, а також розвиток експортного
потенціалу країни. Однак без забезпечення державними гарантіями
страховиків не обійтися.

Але слід мати на увазі, що цей захід на страховому ринку Україниповинен
відповідати вимогавм безпечності та прибутковості, а також сприяти
підвищенню рівня диверсифікації і ліквідності термінів погашення
валютних активів і зобов(язань.

Воднораз інвестиційні правила для страхових компаній слід координувати з
правилами в інших фінансових сферах так, щоб вони не спотворювали
конкуренції і не заважали розвитку фінансового ринку в цілому.

Особливу увагу держава має приділити й розв(язанню проблем у здійсненні
перестрахування.

Після розпаду комуністичної системи діяльність із перестрахування в
нашій країні набирає обертів. У колишньому СРСР перестрахуванням
займався окремий підрозділ днржавної монополії. Його діяльність
обмежувалась виключно хеджуванням ризиків, пов(язаних із видами
страхових послуг, що передбачалирозрахунки в іноземній валюті. Страхова
монополія брала на себе усі ризики, мпов(язані із внутрішнім
страхуванням. Таким чином, обсяг операцій із перестрахування був
обмежений , а оборот незначний. Після проголошення незалежності України
в нестійких перехідних умовах діяльність із перестрахування помітно
зростає, в основному завдяки розвитку ринку страхових послуг у цілому,
однак виникають і серйозні проблеми., оскільки багато страхових компаній
не мають значної капітальної бази і тому схильні надмірно залежати від
договорів перестрахування. Часто виникає така ситуація, коли компанія
залишає собі лише обмежену частку ризиків. Цьму сприяють принаймні дві
причини. Перша – це незначні за розмірами статутні фонди вітчизняних
страхових компаній. Друга – це низька фінансова місткість українського
тсрахового ринку. Все це призводить до того, що левова частка від суми
страхових премій, тобто потенційні внутрішні інвестиційні ресурси
України, надходять до іноземних перестрахових компаній, що також
негативно впливає на валютний ринок України, оскільки призводить до
відпливу валюти за кордон.

Тому вкрай важливим заходом на страховому ринку України має стати
створення системи перестрахування і системи контролю за перестраховими
операціями. Визначальну роль у цих системах повинні відігравати страхові
об(єднання, необхідність існування яких на практиці вже доведено в
Україні.зазначені заходи мають знизити необгрунтований рівень
перестрахування за кордоном і зумовити те, що договори перестрахування
укладатимуться з іноземними перестраховиками лише у тому разі, якщо
неможливо укласти такий договір із вітчизняними компаніями, тобто
встановити механізм ефективного використання потенціалу національного
страхового ринку.

Важливою проблемою на страховому ринку України, яка потребує державного
розв(язання, є погашення заборгованості з обов(язкового державного
особитстого страхування. Існування зазначеної заборгованості, яка
виникла у зв(язку з недостатніми обсягами загального фінансування
центральних органів виконавчої влади, спричинює неможливість отримати
протягом тривалого періоду потерпілим особам або їх сім(ям за цільовими
платежами за місцем роботи потерпілого. Це дасть можливість спрямувати
кошти державного бюджету безпосередньо потерпілим, уникнути проміжних
ланок у ланцюгу фінансування цих державних витрат, скоротити термін
отримання відшкодування потерпілим або їх сім(ям та ефективніше
використати кошти держбюджнту.

Не менш важливою проблемою на страховому ринку України за умов прерходу
до ринкової економіки, яка потребує державного розв(язання, є низький
рівень діяльності зі страхування життя, яке виступає важливим
інструментом заохочення інвестицій громадян в економіку України.
Операції зі страхування життя в Україні з кожним роком мають тенденцію
до спаду. Кількість чинних договорів із року в рік постійно зменшується,
незважаючи на загальносвітові тенденції до зростання цього виду
страхування.

Слід зазначити, що основними причинами, які обмежують розвиток
страхування життя в Україні, є: нерозв(язання проблем компенсації
громадянам державних виплат за договорами змішаног страхування,
укладеними ще за радянських часів; підірвана довіра населення до цього
виду страхування через вищезазначену причину, а також у зв(язку з
гучними банкрутствами страхових компаній, які на початку діяльності
страхового ринку безкарно займалися суто трастовою діяльністю – “грою на
інфляції”; норма ст.38 Закону України “Про страхування”, в якій
передбачено, що страховики, які отримали ліцензію на страхування життя,
не мають права займатися іншими видами страхування; чинна система
оподаткування.

Страхування життя як у Європі, так і взагалі у світі має тендецію до
значного поширення. Це пов(язано з тим, що цей вид страхування сприяє
зміцненню та підвищенню матеріального стану населення, яке страхується,
а також спрямуванню значних коштів у зв(язку з накопичувальними
функціями через механізм страхування на інвестиційні цілі в економіку
країни. Таким чином, при зваженій політиці держави на ринку страхування
життя цей вид страхування стає впливовим інструментом забезпечення
стабільності в суспільстві, тим більше за умов необхідності соціального
захисту населення і бюджетного дефіциту.

Тому серед найважливіших заходів діяльності держави у цій сфері
страхування має стати створення механізму надання громадянам гарантій
повернення втрачених коштів у разі банкрутств страхових компаній при
здійсненні страхування життя, що дасть змогу не тільки підвищити
соціальний захист населення України, а й залучити значні кошти, які
перебувають на руках населення, на інвестиційні цілі.

Цим механізмом має стати створення фонду страхових гарантій, проте не в
добровільному порядку, як це передбачено в ст.32 Закону України “Про
страхування”, а в обов(язковому, спочатку при здійсненні страхування
життя, а надалі – при здійсненні ризикових видів. Справді, спочатку це
нешгативно вплине на діяльність зі страхування життя, але з метою
відновлення довіри населення і втрачених позицій без цього рано чи
пізно, але не обійтися.

Саме потреба захистити аласників страхових полісів, а також висока ціна
можливого краху системи страхування є основними причинами того, що у
багатьох країнах створюють гарантійні фонди. При створенні останніх
застосовується здебільшого практика, за якою страховики – учасники фонду
сплачують фіксований тариф для участі в цій системі, незалежно від
фінансового стану, розмірів активів тощо. За умови банкрутства однієї
страхової компанії – учасника фонду забезпечення гарантій щодо виплат за
зобов(язаннями неплатоспроможної компанії беруть на себе інші страховики
– учасники фонду за рахунок своїх коштів.

У світлі потенційної економічної та суспільної ролі страхування життя, а
також вищезазначених перешкод потрібно розглянути можливість створення
податкових стимулів із метою сприяння розвитку цього ринку. Таким
стимулом можуть стати, наприклад, відновлення норми, згідно з якою
доходи, отримані страховими компаніями зі страхування життя при
розміщенні страхових резервів, звільняються від оподаткування.

Конче необхідно створити ефективний механізм державного регулювання і
нагляду, а також дієвий страховий ринок на належному законодавчому
фундаменті. Цьому має сприяти поступове формування страхового кодексу,
який би вмістив у себе весь комплекс законодавчих актів у сфері
страхування. Розробка і запровадження Страхового кодексу дасть змогу
охопити всі сектори страхового ринку, сприятиме упорядкуванню
взаємовідносин між усіма суб(єктами страхового ринку, спрощенню
законодавчої бази і знищенню всіх непорозумінь, які з(являються через
суперечність різних норм у різних законодавчих актах.

Пропоновані шляхи й напрями вдосконалення страхового ринку України
дадуть можливість прискорити створення повноційного страхового ринку як
об(єктивного атрибуту ринкової економіки та сприятимуть відновленню
довіри страхувальників до страховиків.

Розділ 3. Зарубіжна практика страхування

Страхова діяльність у країнах Заходу нараховує вже більше 300 років.
Починалась вона з розвитку страхування від пожеж після великої пожежі у
Лондоні 1666 року та створення “Кавового дому Едварда Ллойда” в 1668
році. Однак більшість законів, які регулюють діяльність страхових
компаній було прийнято зовсім недавно.

Тепер ринок страхових послуг добре розвинутий і спирається на досить
грунтовну правову базу. Лондон – найбільший у світі центр страхування, а
також розміщення міжнародного перестрахування. П(ята частина загального
світового страхування, страхового бізнесу на міжнародному ринку
концентрується саме в британській сиолиці.

Найперший закон, який прийнято у Великобританії і котрий діє до наших
днів, – “Закон про страхування життя” 1774 року, що фактично зробив
незаконними спроби спекулювати на смерті іншої людини. Нагляд за
діяльністю страхових компаній вперше введено “Законом про компанії із
страхування життя” 1870 року. Згідно з цим законом страхові компанії
було зобов(язано робити відрахування та подавати річний фінансовий звіт
до Міністерства торгівлі. У 1906 році “Законом про морське страхування”
сформульвано законодавство, яке регулює укладання угод із страхування
угод морських транспортних засобів. Сьгодні цей закон – єдиний
законодавчий акт з даного питання.

Нині діючі закони про стахові компанії та нормативні документи на
початку 80-х років. У наступні роки було прийнято велику кількість
законодавчих актів. це пов(язано зінтеграцією європейської Спілки та
заходами із захисту інтересів, які визначено в “Законі про фінансові
послуги” 1986 року. Подальші зміни в законодавстві введено 1 липня 1994
року, коли вступили в дію “Третя директива із страхування життя” та
“Директиваіз загального страхування”.

3.1 Особливості страхування у Великобританії

Страхова справа у Великобританії має два головних напрями: довгострокоае
страхування життя і загальне страхування.

Нині понад 800 компаній уповноваженізайматись у Великобританіїодним чи
кількома видами страхового бізнесу. Майже 450 компаній належать до
асоціації британських страховиків. Деякі компанії є так званими
взаємними закладами на правах власності держателів їхніх страхових
полісів. Страхові послуги надають також деякі “дружні товариства”
(об(єднання фізичних осіб).

У Великобританії на ринку страхування також діють багато іноземних
комрпаній, з якими тісно британські співпрацюють. Невеликі британські
компанії , як правило,обмежують діяльність територією своєї країни.
Більшість великих компаній, що займаються загальним страхуванням,
працюють також за кордоном, діючи через філії, агенції чи пов(язані з
ними місцеві фірми.

У Великобританії існубть дві форми страхових компаній: приватні та
спільні.

Приватні компанії – з граничною відповідальністю та акціонерним
капіталом. У цих компаніях акціонери мають істотніше право на отримання
прибутку компанії. Більшість страхових компаній у Великобританії є
приватними.

Спільні компанії – належать власникам страхових полісів та існують для
одержання прибутку. Вони створені для користі власників полісів. Ці
крмпанії займаються страхуванням життя і становлять третину ринку всього
страхування життя.

Окреме місце на британському страховому ринку посідає компанія “Ллойд”.
Дуже часто “Ллойд” називають страховою компанією, але з юридичного
погляду це не зовсім правильно. “Ллойд” – це корпорація, яка об(єднує
приватних осіб, кожна з яких приймає страхування на свій ризик та несе
персональну відповідальність за прийняті зобов(язання всім своїм майном.
“Ллойд” можна назвати провідним страховим ринком світу, надходження на
якому складають 20 мільйонів фунтівстерлінгів за кожний робочий день.
Портфель “Ллойда” формується, поряд з традиційними ризиками, за рахунок
об(єктів страхування, яких не можуть прийняти акціонерні страхові
компанії. Річний вклад “Ллойда” в економіку Великобританії перевищує 1
мільярд фунтів стерлінгів.

Тепер членами “Ллойда” є близько 30000 чоловік у 70-ти країнах світу.
Його члени згруповані в 370 синдикатів. Синдикати формуються за
визначиними видами страхування: страхування морського транспорту,
вантажів, атомних ризиків і т.п. На чолі кожного синдикату стоїть
андеррайтер – особа, уповноважена страховою компанією або синдикатом
приймати на страхування ризики. Андеррайтер відповідає за формування
страхового портіеля страховика. Ризик приймається на розміщенні в
синдикаті-лідері за даним видом страхування. Відповідальність за
прийнятий ризик та сума премії розподіляються між всіма членами
синдикату пропорційно розміру сум, внесених ними для забезпечення
страхових операцій синдикату. Потім ризик розміщується в інших
аналогічних синдикатах, які повністю підпорядковуються рішенню лідера та
приймають на свою відповідальність визначену суму на ризик, але ця сума
дещо нижча, ніж у синдикаті-лідері. Розміщення ризику триває до повного
покриття страхової суми.

Слід відмітити, що хоча між синдикатами “Ллойда” є конкуренція, головним
чинником є кооперація для здійснення однієї мети – забезпечення
інтересів страховиків та високої репутації “Ллойда”.

3.2 Страховий ринок Франції

Французький страховий ринок зазнав значних змін за останні 20 років – з
розміщенням контрактів на 30 млрд. FF у 1970 році до 504 млрд. FF у 1992
році. Ця тенденція зростання була особливо помітна в секторі страхування
життя та капіталізації. Проникнення в національну економіку поки що є
неповним: за кількістю страхових контрактів Франція на 9-му місці, а за
всіма секторами разом – на 12-му місці, якщо виражати страхові контракти
у відсотках сдо ВВП серед розвинутих країн Заходу.

Нині розширюються нові ринки: страхування комп(ютерних систем та мереж,
страхові випадки в медицині тощо. Поява банківського тсрахування та
відносна деспеціалізація каналів страхового поширення привели до
стандартизації страхових послуг, особливо в галузі полісів страхування
життя. Зацікавленість страховим ринком зумовлює той факт, що інвестиції
у страхування стали головними інвестиціями французьких сімей. За останні
10 років інвестиції у страхування зросли з 10% до 59%.

Розвитку маркетингу страхових послуг у Франції срияє велика
різноманітність каналів: пряме поширення, наймані агенти, а також
брокери, які групуються в досить великіоб(єднання. Поширення та
маркетинг здійснюються також через банківський ринок збуту та інші
фінансові мережі. У 1993 році у французькій страховій індустрії
працювало близько 211100 чоловік, що становить приблизно 1% від
працездатного населення.

Французькі компанії взаємного страхування посіли значну частину ринку
поряд з найнятими агентами традиційних компаній. Їхня частина на ринку
становить: 19,1% від усіх нових премій; 12,1% від нових премій у
страхуванні життя; 39,4% від премій в інших видах страхування; 50% від
нових премій у страхуванні автотранспорту; 40% від комбінованих
контрактів з власниками будівель.

Французькі брокери зареєстровані в Комірційному регістрі як лідери, але
під назвою: Страхова брокерська діяльність. У брокерській справі бере
участь велика кількістькомпаній. Брокерами можуть бути як приватні
особи, так і фірми. Від імені всіх клієнтів вони вибирають страховика та
виступають у даному разі як радники. В 1993 році за брокерами стояло 7%
сектора страхування життя та 18% сектора інших видів страхування при
загальній чисельності брокерів 4200 чоловік. Порівняно з іншими
країнами, французькі брокери мають велику частку ринку. В найближчому
майбутньому вони будуть відігравати значнішу роль завдяки змінам у
структурі, злиттю та змінам у формуванні капіталу.

Страхові агенти за наймом створюють реальну присутність на ринку,
знаходячись близько від своїх клієнтів. Вони найактивнішіт у сфері
індивідуального страхування, не пов(язаного зі страхуванням життя, а
також у страхуванні малих та середніх компаній. З 1980-х років
чисельність страхових агентів почала значно зменшуватись. Якщо в 1960-х
роках агенти за наймом розподіляли 855 страхових послуг, то в 1990-х –
тільки 410. Однак вони все ще залишаються лідерами з продажу страхових
полісів, які не належать до страхування життя, а у сфері страхування
життя володіють часткою ринку 17 відсотків.

Хоча кількість нових компаній і зростає, проте частка прямих продажів на
ринку не зменшується. На доповнення до традиційних методів .прямих
продаж (купони, каталоги, ТВ-маркетинг) розвивається продаж страхових
полісів через французьку телефонну систему “Мінітел”.

Висновок

Отже, розвиток страхового ринку України можна поділити на
три етапи. Перший етап охоплює 1991-1993 роки. Тут можна виділити чотири
основні чинники, які сприяли розвитку на ринку повноцінних суб(єктів
страхування.

Чинник 1-й – створення відносно великих страхових організацій державного
значення з широкою мережою переферійних філій, у тому числі й в Україні,
що згодом перетворилися на самостійних юридичних осіб. Так виникли
теперішні компанії “АСКА”, “Славія” та інші страховики. Нині зв(язки з
московськими холдингами лишаються здебільщого у сфері перестрахування,
хоча з кожним роком таких зв(язків дедалі менше.

Чинник 2-й – створення комерційних страхових організацій на місці
розміщених в Україні установ Держстраху і Індержстраху СРСР. Цей процес
відбувався поступово і певною мірою опосередковано.

Оскільки до кінця 1993 року Держстрах залишався повністю державною
організацією, то в умовах слабкого розвитку на той час ринкового
законодавства він був істотно обмежений у можливостях підписання
страхових угод, отримання доходів від інвестиційної діяльності,
впровадження ефективних форм мотивації праці тощо. Ситема тривалий час
пропонувала підприємствам і населенню “застарілі“ страхові продукти
доринкового періоду. На державного страховика було покладено здійснення
обов(язкового страхування, яке в більшості видів було збитковим. Великої
шкоди завдавала гіперінфляція і неможливість з багатьох причин
своєчасної компенсації і виплат громадянам за попередніми договорами
змішаного страхування життя, які укладалися ще за радянських часів.

Чинник третій – створення страхових компаній комерційними,
торгівельними, банківськими та іншими підприємницькими структурами.

Перші роки самостійності української держави характеризувалися
заснуванням багатьох банків, торговельних корпорацій, інвестиційних
компаній, інших комерційних структур. Ці суб(єкти, розвиваючи свій
бізнес, доходили висновку про необхідність здійснення страхування.
Оскільки на страховому ринку ще небуло великих надійних компаній, то
структури в інщих галузях бізнесу почали засновувати своїх страховиків з
метою власного обслуговування. Надалі страхові компанії такого типу
почали працювати універсальніше, і не тільки в межах потреб своїх
засновників.

Чинник 4-й – створення “кептивних” страховиків при галузях, підгалузях,
сферах виробництва.

З розвитком ринкових відносин у різних сферах виробництва постала
потреба у створенні обслуговоючої, комерційної інфраструктури. Тому
поряд з виникненням банків, торговельних посередників,
зовнішньоекономічних фірм почали засновуватись і страхові компанії, які
на перших порах брали на себе внутрішньогалузеві ризики. Характерною
особливістю таких компаній був великий вплив на їхню роботу міністерств,
відомств, державних корпорацій тощо.

Окрім цих головних чинників на процес масового виникнення страхових
компаній у 1990 – 1993 рр.впливали такі чинники:

ініціатива науковців, фахівців, які запозичували досвід роботи
страхового ринку в розвинутих країнах;

засновницька робота профспілок, громадських організацій;

участь зарубіжних інвесторів (такі компанії були, як правило, невеликі і
створювалися здебільшого з метою розвідки ринку, але після встановлення
20%-ої межі участі нерезидентів у статутному фонді страховика майже всі
вони припинили існування).

Не можна обминути й такий чинник, як створення страхових компаній з
метою суто страхової діяльності – “гри на інфляції”. Хоча зазначених
компаній було не більше як 3- 5 відсотків ринку, вони у свій час завдали
значної шкоди багатьом своїм клієнтам, не повернувши їм належних коштів
і підірвавши цим довіру громадян до страхових компаній.

Отже, період 1990 – 1993 рр. Характеризувався бурхливим зростанням
кількості страхових компаній в умова невпорядкового законодавства.

Після виходу в травні 1993 року Декрету Кабінету Міністрів України “Про
страхування” (далі – Декрет) та створення восени 1993 року Комітету у
справах нагляду за страховою діяльністю почався новий етап розвитку
страхового ринку України.

Було зареєстровано страхові компанії і видано ліцензії. Страхову
діяльність визначено як виключний вид діяльності. При цьму здійснювати
страхову діяльність стало можливим лише за тими видами( які вказані в
ліцензії. Була запроваджена обовя(зкова звітність страховиків за
результатами року. Установлено певну залежністьміж обсягами
максимального зобов(язання і розмірами страхових резервів.

Діяльність страхового ринку ринку в умовах( визначених Декретом у період
1994 – 1995рр.можна схарактеризувати так.

По-перше( це поглиблення спеціалізаціїроботи страховиків. Законодавчі
обмеження за Декретом( а також ліцензійні та реєстраційні обмеження
зумовили те( що страховики почали спеціалізуватися на певних видах
ризиків( у певних галузях та сферах виробництва.

По-друге( це розширення сфери страхування( поява і розвиток нових його
видів. Саме в цей період значного поширення набуває страхування
вантажів( особисте страхування від нещасних випадків. Почалося
впровадження страхування цивільної відповідальності за виробничими
ризиками. Було зроблено перші кроки в медичному страхуванні. Водночас
високий рівень інфляції зумовлював значне поширення так званого
змішаного страхування життя з урахуванням інфляції. Але оскільки цей вид
страхування не мав достатньої законодавчої і методологічної бази( то
після зупинення гіперінфляції в 1995 році численні страхові компанії
збанкрутували і багато вкладників не отримали належних виплат.

По-третє( законодавче регулювання страхової діяльності значною мірою
посилило фінансову дисципліну страховиків.було запроваджено облік
резервів( розроблено категорії активів( у межах яких ці резерви
розміщувалися страховиками( упорядковано взаємовідносини страховика з
його філіями та представництвами( встановлено необхідні форми
спеціальної звітності. І найгголовніше: розпочався нагляд за страховою
діяльністю.

Усе це сприяло зростанню обсягів страхового ринку і розширенню сфери
діяльності страховиків.

Третій етап розвитку страхового ринку почався із прийняттям Закону
України “Про страхування” весною 1996 року. Закон установив систему
контролю за рівнем платоспроможності страховиків і порядок розрахунку
резервів, посилив норми, що регулюють нагляд за страховою діяльністю,
упорядкував види обов(язкового страхування. Це призвело до стабільного
зростання валових показників діяльності страхового ринку. Дуже важливим
є те, що розміри страхових резервів зростають вищими темпами, ніж
страхові премії. Це показник підвищення рівня платоспроможності
страховиків, їх фінансової надійності. пОзитивним у цілому є також
зменшення обсягів страхових виплат та стабілізація кількості діючих
договорів страхування. Перше свідчить про більш обгрунтований підхід
страховиків до взятих зобов(язань, друге – про більшу вагомість і
міцність договорів.

Отже, у період становлення ринкової економіки в Україні значною мірою
зросли обсяги страхового ринку, і він набув якісного розвитку. Кінець
90-х років характеризувався збільшенням числа страхових договорів,
стабілізацією кількості страховиків та їх спеціалізацією за видами
страхування, розвитком перестрахувальних операцій. Особливо слід
зазначити те, що ряд заходів як на законодавчому рівні, так і на рівні
застосування чинників управління й організації страхового ринку зумовили
постійне зростання розмірів страхових резервів. А це означає посилення
фінансової надійності страховиків, рівня гарантійності виконання взятих
ними зобов(язань.

Список використаної літератури

1. Декрет Кабінету Міністрів України “Про страхування” від 14.05 93

2. Закон України “Про страхування” від 12.03.96

3. Амоша А. І. Диференціація тарифних ставок обов(язкового державного
страхування. – Донецьк: ІЕП, 1994. – 40 с.

4. Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Страхова справа. – Товариство
“Знання”, КОО, 1997. – 216 с.

5. Бутова В. Г., Ананьєва Н. Г. Экономическое обоснование страховых
тарифов по обязательному медицинскому страхованию // Финансы. – 1994. –
№ 1.

6. Воблый К. Г. Основы экономики страхования. – М.: “Анкил”, 1995. – 226
с.

7. Глушко В. страхове поле на селі (особливості і проблеми розвитку) //
Економіка АПК. – 1998. – № 1.

8. Головачев В. Автострахование в США. Есть чему поучиться //
Экономическая газета. – 1998. – № 5.

9. Заруба О. Д. Основи страхування. Посібник – К.: Українсько-фінський
інститут менеджменту і бізнесу, 1995. – 180 с.

10. Заруба О. Д. Страхова справа: Підручник. – К.: Товариство “Знання”,
КОО, 1998. – 321с.

11. Залєтов О. М. Державна політика на страховому ринку // Фінанси
України. – 2001 №11.

12. Колотило О. Д. Розвиток ринку страхування вантажів // Фінанси
України. – 2001 № 11.

13. Кривошлик Т. Д. Страхування майна громадян // Фінанси України. –
2001 № 11.

14. Левант Н. А. Варианты добровольного медицинского страхования и
основы их проведения // Финансы. – 1997. – № 1.

15. Манэс А. Основы страхового дела. – М.: Анкил, 1995. – 112 с.

16. Осадець В. Д. Страхування: Посібник. – К.: Товариство “Знання”, КОО,
1997. – 326 с.

17. Плешков А. П. Некоторые новые тенденции в страховой деятельности
развитых капиталистических государств // Финансы. – 1997. – № 10.

18. Регулирование страховой деятельности в США // Экономика и жизнь. –
1997. – № 35.

19. Самойловський А. Л. Пропозиції щодо вдосконалення страхового ринку
України // Фінанси України. – 2001. – № 5

20.Субачов І. І. Розвиток страхового ринку в Україні як фактору
фінансової стабільності економіки // Фінанси України. – 2000. – № 11.

21. Терещенко Т. Є. Запровадження системи медичного страхування в
Україні // Банківська справа. – 2000. – № 5.

22. Турбина К. Е. Регулювання перестрахувальних операцій ( світовий
досвід) // Економіст.- 2000. – № 6.

23. Тализіна Т. А. Особливості сільськогосподарського страхування //
Фінанси України. – 2000. – № 1.

24. Федоров Т. А. Страхование в условиях рыночной экономики: принципы и
практика: Учеб. пособие. – СПБ.:Изд-во СПбУЭФ, 1995. – 112 с.

25. Шахов В. В. Введение в страхование: экономический аспект. – М.:
Финансы и статистика, 1995. – 192 с.

26. Шахов В. В. Страхование: Для вузов. – М.: страховой полис, ЮНИТИ,
1997. – 311 с.

Шейман И. М. Страховая методика Запада. // Мировая экономика и
международные отношения. – 1996. – № 8.

Экономика страхования и перестрахования. – М.: Анкил, 1996. – 218 с

Зміст

Вступ

Розділ 1. Види страхових послуг в Україні

Сільськогосподарське страхування та його специфіка

Система сільськогосподарського страхування

Медичне страхування в Україні

Страхування життя

Транспортне страхування

Перестрахувальні операції

Розділ 2. Аналіз, проблеми та пропозиції щодо вдосконалення страхового
ринку України

Розділ 3. Зарубіжна практика страхування

3.1 Особливості страхування у Великобританії

3.2. Страховий ринок Франції

Висновок

Список використаної літератури

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter