.

1. Порядок створення, функціонування та ліквідація страхових організацій. 2. Страхування виставок. 3. Тарифна політика страхування (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 6155
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з страхування

1. Порядок створення, функціонування

та ліквідація страхових організацій

Страхові організації переважно утворюються в два етапи. На першому
відбувається утворення компанії як юридичної особи, її реєстрація в
місцевих органах влади і реєстрація першого випуску акцій. На другому
етапі відбувається експертиза бізнес-плану та правил страхування, на
підставі чого компанія реєструється як страховик і отримує ліцензію на
право здійснення страхової діяльності.

У зв’язку з тим, що страховики переважно існують в формі колективних
підприємств, їх утворення розпочинається з організації ініціативної
групи котра виступає засновником товариства. Членів такої групи повинно
бути не менше трьох(юридичних або фізичних осіб). Після досягнення
домовленості між собою про утворення компанії вони проводять перші, так
звані “установчі” збори, на котрих приймається рішення утворити страхову
компанію, затвердити її назву і статут, адресу, величину статутного
фонду і призначити директора та головного бухгалтера. На цих же зборах
підписується установча угода про заснування компанії.

Після зборів керівні особи компанії відкривають в банку тимчасовий
рахунок і розпочинають продаж акцій. Після того, як не менше половини
акцій буде продано і за них надійдуть кошти, страхову компанію
реєструють в райдержадміністрації або виконкомі міської чи районної в
місті ради депутатів. На підставі постанови про реєстрацію обласне
управління статистики видає свідоцтво про реєстрацію компанії з
необхідними кодами. Тепер компанія реєструється як платник податків і
внесків з усіх видів обов’язкового соціального страхування та виготовляє
печатку і штамп. Після цього рахунок в банку міняється на постійний і
завершується продаж акцій. Коли перша оголошена емісія закінчена,
здійснюється її реєстрація в Державній комісії з цінних паперів і
фондового ринку в Києві.

Для другого етапу страхова компанія розробляє правила страхування і
страхові тарифи, а також бізнес-план на 3 або 5 років діяльності. Ці
документи, а також установчі документи, список акціонерів, копія
реєстраційного свідоцтва та свідоцтва про реєстрацію першого випуску
акцій, довідки банків або висновки аудиторів про підтвердження розмірів
сплаченого статутного фонду, інформація про керівників страхової
компанії та їх освіту представляють в Державну комісію з регулювання
ринків фінансових послуг України. Спеціалісти комісії перевіряють
документацію на відповідність чинному законодавству, після експертизи
заносять компанію в Єдиний державний реєстр страховиків України і
видають їй відповідні ліцензії. Тільки після цього компанія набуває прав
страховика і може розпочинати діяльність.

Фінансовою основою діяльності страховика є його статутний фонд, котрий
формується тільки грішми. Законом України “Про страхування” (редакція
2001р.) встановлено такі мінімальні розміри статутних фондів:

– для страховиків, котрі займаються загальним (ризиковим) страхуванням –
в сумі еквівалентній 1 млн. ЄВРО, в т.ч. діючі страховики протягом двох
років з набрання чинності законом (тобто до 07.11.2003) повинні набрати
500 тис. ЄВРО і протягом трьох років (тобто до 07.11.2004 р.) – 1 млн.
ЄВРО;

– для страховиків, котрі займаються страхуванням життя – в сумі,
еквівалентній 1,5 млн. ЄВРО, в т.ч. діючі страховики протягом двох років
з набрання чинності цим законом (тобто до 07.11.2003 р.) повинні набрані
750 тис. ЄВРО і протягом трьох років (тобто до 07.11.2004 р.) – 1,5 мли.
ЄВРО.

Законом України “Про страхування” в редакції 1996 р. іноземним
інвесторам дозволялось брати участь у створенні українських страховиків
тільки шляхом утворення спільних підприємств, де вони могли володіти не
більше, як 49% акцій. Цей же Закон в редакції 2001 р. не передбачає
такої норми. В ньому лише вказано, що страхова діяльність в Україні
здійснюється виключно страховиками – резидентами України. Скасування
попередньої норми і наявність щойно згаданої дозволяє утворювати в
Україні на підставі українського законодавства страхові компанії зі
100-відсотковим іноземним капіталом.

Діяльність страховика полягає в укладенні договорів страхування і
виконанні зобов’язань згідно них, а також в управлінні грошовими і
матеріальними активами.

Як і інші господарські суб’єкти, страхові компанії можуть
ліквідовуватись (повністю припиняти діяльність), реорганізовуватись
(зливатись з іншими або приєднуватись до інших) та сануватись
(оздоровлюватись, тобто зміцнювати фінансовий стан). Повна ліквідація
може здійснюватись згідно рішення акціонерів або ухвали господарського
суду (у випадку банкрутства).

Одночасно з прийняттям рішення про ліквідацію компанії призначається
ліквідаційна комісія, котра керує процесом закриття підприємства. Вона
складає перелік діючих договорів страхування і визначає зобов’язання
згідно них, виявляє усіх дебіторів і кредиторів та здійснює розрахунки з
ними. Для цього використовуються наявні грошові кошти, а при
необхідності продається майно компанії. Після розрахунків з
застрахованими і кредиторами сплачуються усі належні податки та збори і
здійснюються розрахунки (розподіл коштів) з акціонерами. Наприкінці цих
робіт складається завершальний (ліквідаційний) баланс котрий
підтверджується аудитором, в міліцію здаються печатки і штампи, а в
реєструючий орган подається заява з проханням виключити компанію з
реєстру підприємств та організацій України.

Процедура реорганізації компанії шляхом приєднання або злиття з іншою
відбувається дещо по-іншому. Їй передує досягнення домовленості між
учасниками процесу реорганізації про умови злиття чи приєднання, зміну
структури компанії, розподіл посад та інше. Після цього одна з компаній,
як правило, слабша або менша, ліквідується. За рахунок її статутного
фонду купуються (отримуються) акції компанії, котра залишається. Їй же
передаються страхові резерви і відповідальність за діючими договорами
від ліквідованої компанії.

Законом України “Про страхування” (редакція 2001 р.) передбачено також
реорганізацію страховика згідно рішення органів нагляду за страховою
діяльністю. Така реорганізація можлива шляхом:

– перетворення в страхового посередника;

– об’єднання кількох страховиків в одну компанію з визначенням порядку
передачі страхових зобов’язань за умови, що на це погодяться власники
страховиків;

– залучення до числа учасників страховика інших страховиків (у тому
числі іноземних страховиків) за умови здійснення ними розрахунків згідно
зобов’язань та боргів страховика, строк сплати яких уже настав.

Примусова санація може призначатися органом нагляду за страховою
діяльністю у разі:

1) невиконання страховиком зобов’язань перед страхувальниками протягом
трьох місяців;

2) недосягнення страховиком визначеного законом розміру статутного
фонду;

3) в інших випадках, передбачених діючим законодавством.

Примусова санація передбачає:

1) проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності
страховика, в т.ч. обов’язкової аудиторської перевірки;

2) визначення органом нагляду за страховою діяльністю управляючої особи
(тимчасового адміністратора компанії), котрим здійснюється фінансове,
господарське і кадрове управління страховиком;

3) встановлення заборони на вільне користування майном страховика та
прийняття страхових зобов’язань без дозволу органу нагляду.

Кожна страхова компанія має матеріальні, фінансові, трудові та
інформаційні ресурси.

До матеріальних ресурсів належить нерухоме і рухоме майно – будівлі
транспорт, обчислювальна та офісна техніка, меблі. До фінансових
ресурсів відносяться власні кошти і кошти, що перебувають в управлінні
компанією – статутний фонд, вільні резерви, нерозподілений прибуток,
гарантійний фонд, страхові резерви. До трудових ресурсів відноситься
персонал компанії, кваліфікація котрого повинна бути достатньою для
ефективної діяльності підприємства. До інформаційних ресурсів
відносяться масиви даних про страхувальників, діючі страхові договори та
зобов’язання згідно них, довідкова, законодавча, нормативна інформація,
статистичні дані і дані бухгалтерського обліку.

В сучасних умовах головну роль відіграють трудові та інформаційні
ресурси, з допомогою котрих здійснюється ефективне управління
матеріальними і фінансовими ресурсами.

2. Страхування виставок

Державні підприємства, а також акціонерні товариства, корпорації, що
виникли на їх основі, можуть заключати різного виду договори
страхування. По додаткових договорах може бути застраховано:

— майно, одержане підприємством по договору майнового найму (якщо воно
не застраховане у наймодавця або прийняте від інших підприємств
(організацій) та населення для переробки, ремонту, перевезення,
зберігання, на комісію, тощо;

— майно на час проведення експериментальних або дослідницьких робіт,
експонування на виставках.

Якщо ті чи інші матеріальні активи використовуються для проведення
експериментальних чи дослідницьких робіт, а також експонуються на
виставці, то дія договору страхування починається з моменту переміщення
їх з постійного місця знаходження для упаковки з метою транспортування
на місце випробування або експонування.

В цьому випадку дія договору страхування розповсюджується на період
тимчасового складування (збереження), випробування чи експонування і
зворотного транспортування на місце постійного знаходження.

Експонати виставок, колекцій, антикваріату, тощо страхуються по вартості
на основі поданих страхувальником документів або по їх експертній
оцінці.

Необхідною умовою для виплати страхового відшкодування збитків, які
виникли внаслідок настання страхового випадку під час проведення
експериментальних або дослідницьких робіт, а також експонування майна на
виставці, є страхування матеріальних активів по спеціальному договору.

Об’єкти страхування виставки:

Об’єктом страхування є майнові інтереси Страхувальника, зв’язані з
володінням, користуванням, розпорядженням виставками (виставочними
експонатами, спеціалізованим устаткуванням), унаслідок їхньої втрати, чи
знищення ушкодження в результаті страхового випадку.

Страхові ризики:

За договором страхування Страховик надає Страхувальнику страховий захист
на випадок утрати, чи знищення ушкодження виставочних експонатів,
спеціалізованого виставкового устаткування при настанні страхових
випадків по наступним групах ризиків:

пожежі;

вибуху;

стихійні лиха;

падіння на застраховане майно пілотованих літальних апаратів і/чи їхніх
частин;

дії води (аварій систем комунікації і водопостачання, проникнення води
із сусідніх приміщень);

протиправних дій третіх осіб.

За договором страхування можуть бути застраховані всі перераховані вище
ризики в сукупності, будь-яка їхня чи комбінація кожний з ризиків
окремо.

Термін договору страхування визначається згідно договору страхування.

Договір страхування полягає:

для тимчасової виставки (салону, виставки-ярмарку і т.д.) – на термін
проведення виставки, включаючи період монтажу і демонтажу експонатів і
спеціалізованого устаткування;

для постійної виставки (галереї, експозиції, виставленої в музеї,
виставочному залі і т.д.) – на термін від 1-го місяця до 1-го року.

Страхова сума:

Страхова сума – сума, у межах якої виплачується страхове відшкодування
за договором страхування, встановлюється в розмірі страхової вартості
майна. Під страховою вартістю розуміється дійсна вартість майна в місці
його перебування на момент висновку договору страхування.

3. Тарифна політика страхування

Найважливішим моментом в погодженні інтересів сторін у страхуванні є
домовленість про величину страхового тарифу. За допомогою страхового
тарифу (його ще називають тарифною ставкою) обчислюються страхові
внески, за рахунок яких формується страховий фонд. Кошти ж з нього є
джерелом виплат страхового відшкодування, а також покриття витрат
страхової організації.

Страховим тарифом вважають грошову плату з 100 грошових одиниць
страхової суми на рік або процентну ставку від сукупної страхової суми
на певну дату. Тарифні ставки знаходяться в тісному зв’язку з обсягом
страхової відповідальності. Укладаючи договори страхування, страховик
намагається вирішити оптимальним шляхом два протилежні завдання: при
мінімальних тарифах, які були б доступні для широкого кола
страхувальників, забезпечити значний обсяг страхової відповідальності.
Саме за рахунок доступних тарифних ставок створюються умови для
вилучення доходів застрахованого у вигляді страхових внесків,
забезпечується оптимальний розмір страхового фонду для виплати
відшкодування.

В основу страхового платежа покладена тарифна ставка, яку ще звуть
брутто-ставкою. В її структурі два основних елементи — нетто-ставка та
навантаження до неї. Кошти з нетто-ставки використовуються для утворення
страхового фонду в його основній частині, а тому відіграють вирішальну
роль в забезпеченні виплат страхового відшкодування. За рахунок
навантаження до нетто-ставки покриваються витрати на проведення
страхових операцій. Питома вага навантаження в брутто-ставці залежить
від специфіки конкретної страхової операції, форми та виду страхування
і, як свідчить міжнародна практика, коливається від 10 до 40%.

По своїй фінансовій природі нетто-ставка, будучи пов’язаною з
ймовірністю нанесення страхувальнику певного матеріального збитку,
відображає обсяг страхової відповідальності страховика. У випадку
страхування майна чи підприємницьких ризиків, для яких властиві декілька
видів страхової відповідальності, загальна нетто-ставка може складатись
із суми декількох окремих нетто-ставок. Зазначимо також, що розмір
нетто-ставки .перебуває під впливом багатьох чинників, що відображають
конкретні умови, в яких знаходиться застраховане майно, здійснюється
виробництво, живе й працює людина. Ступінь ймовірності нанесення шкоди в
цих обставинах зумовлює необхідність диференціації тарифних ставок, про
що буде йтися в даному розділі пізніше.

Навантаження до нетто-ставки повинно бути достатнім для покриття
слідуючих накладних витрат страховика:

– оплати праці співробітників страхової організації;

– затрат на рекламу;

– адміністративно-господарських витрат (оренда приміщення, плата за
комунальні послуги, тощо);

– оплата послуг підприємств зв’язку;

– відрахування в резервні та інші фонди Обсяг навантаження повинен бути
достатнім і для формування прибутку страховика.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від А червня 1994 р. №358
“Про удосконалення механізму державного регулювання тарифів у сфері
страхування” норматив витрат на ведення страхової справи не повинен
перевищувати:

– з обов’язкового державного страхування — 6 відсотків розміру тарифу;

– з обов’язкового особистого страхування — 15 відсотків;

– з обов’язкового страхування майна та відповідальності — 20 відсотків.

Для забезпечення вищеназваних вимог необхідна постійна робота по
встановленню, уточненню та коригуванню страхових тарифів, що передбачає
дотримання деяких умов.

Однією з них є підтримання еквівалентності в інтересах страхових
партнерів, що означає слідуюче. Нетто-ставки повинні якомога повно
відповідати ймовірності збитку, бо лише в такому випадку кошти
страхового фонду, одержані від страхувальників за тарифний період,
будуть достатні для страхового відшкодування. Розмір тарифних ставок
визначається, здебільшого, в регіональних межах (в Україні це Полісся,
Лісостепова зона, Степова, тощо) в середньому на 5 або 10 років. В
регіональних же межах повинна відбуватись поверненість виплачених
платежів у вигляді страхового відшкодування. Дотримування умови
еквівалентності інтересів страхових партнерів відповідає
перерозподільчій природі страхування, зміст якої в замкнутій розкладці
збитку одного застрахованого на інших.

Важливо забезпечити доступність розмірів страхових тарифів для якомога
ширшої сукупності страхувальників. Якщо застосовувати надмірно високі
тарифні ставки, то вони можуть бути не під силу багатьом суб’єктам
внаслідок їх слабкого фінансового стану. Разом з тим, доступність
тарифних ставок визначається, насамперед, числом страхувальників, а
також кількістю застрахованих об’єктів.

Однією з умов визначення розміру страхових тарифів є їх стабільність на
протязі тривалого часу. Саме незмінність тарифних ставок впродовж
багатьох років (звичайно, тут йдеться не про теперішню інфляцію в
Україні) посилює у страхувальників впевненість у фінансовій стійкості
страхової організації. Зрозуміло, що при зміні конкретних обставин
проведення страхової операції тарифи не можуть залишатись стабільними.

Розширення обсягу страхової відповідальності, якщо цьому дозволяють
діючі тарифні ставки, є також однією з умов встановлення певної величини
тарифів. Дотримання її є пріоритетним напрямком в діяльності страховика,
виходячи з того, що чим значніший обсяг страхової відповідальності, тим
повніше задовольняються інтереси страхувальників.

Визначення величини тарифної ставки має величезне значення для
забезпечення рентабельності страхових операцій і діяльності страховика в
цілому. Адже останній здійснює виплати по страховому відшкодуванню та
інші витрати, формує прибуток лише за рахунок страхових платежів.
Враховуючи це, величина страхових тарифів повинна бути достатньою для
покриття всіх витрат страховика і забезпечення достатнього рівня
прибутковості. Разом з тим у випадку, коли фактичний обсяг страхового
відшкодування буде нижчим застосовуваної нетто-ставки, одержана економія
може бути частково направлена для поповнення резервного й запасного
фондів страхової організації, а також для зростання прибутку.

Для показників збитковості страхової суми як основи побудови
нетто-ставок властиві значні коливання по видах і формах страхування, а
також з врахуванням територіальних особливостей. Існують помітні
розбіжності в обсязі нетто-ставок між однорідними об’єктами страхування
в залежності від ступеня ризику їх загибелі чи пошкодження. В зв’язку з
цим для приведення у відповідність страхових тарифів з обсягом
збитковості страхової суми використовуються принципи диференціації
тарифних ставок.

Наприклад, у страхуванні майна сільськогосподарських підприємств,
фермерів та орендарів тарифні ставки диференціюються за територіями
(виділяються Полісся, Лісостепова зона, Карпати, тощо); групами
сільськогосподарських культур (зернові, овочеві, тощо); видами тварин
(велика рогата худоба, вівці, тощо); групами основних і оборотних фондів
(будівлі, устаткування, сировина, готова продукція, тощо).

Диференціація тарифних ставок в добровільному страхуванні стосується
однорідних об’єктів, видів страхування і також враховує територіальні
особливості. Територіальна диференціація зумовлена різним рівнем
збитковості страхової суми в сільській місцевості та в містах, що
пов’язано з менш високими показниками вогнестійкості сільських будівель,
більшим ризиком їх затоплення під час повені. Навіть у одній місцевості
в приватній власності залежно від вогнестійкості будівель із врахуванням
матеріалів, з яких виготовлені стіни (дерево, цегла, бетон, тощо), а
також покрівля (руберойд, шифер, черепиця, залізо), можуть
встановлюватись різні тарифні ставки.

По страхуванню сільськогосподарських тварин диференціація тарифних
ставок побудована на врахуванні різниці в показниках збитковості по
видах тварин, к вікових групах.

Застосовується також диференціація тарифів по категоріях страхувальників
з виділенням майна державних, недержавних юридичних осіб та приватних
власників. Разом з тим при страхуванні сільськогосподарських культур,
тварин, будівель, устаткування, сировини, тощо цих власників до них
застосовуються тарифи, що диференційовані по об’єктах страхування.

У страхуванні транспортних засобів, що знаходяться в особистій
власності, диференціація тарифних ставок враховує різні ступені ризику
окремих видів транспорту:

мотоциклів, автомобілів, тракторів, моторних човнів. У практиці
зарубіжного транспортного страхуванню диференціація тарифних ставок,
зокрема в Німеччині, Великобританії, Швейцарії, Італії залежить від
декількох груп факторів. Виділяються, наприклад, фактори, що стосуються
водія: вік; досвід роботи (років); попередні аварії (їх відсутність);
записи в картотеці порушень. В групі факторів, що стосуються автомобіля,
приймаються до уваги: тип автомобіля; робочий об’єм (потужність);
вартість автомобіля. На величину тарифних ставок впливає також група
факторів, що стосуються контракту (договору).

Застосування диференційованих страхових тарифів створює необхідні
передумови для науково обґрунтованої розкладки збитку, що забезпечує
оптимальну участь всіх страхувальників в створенні відповідного обсягу
страхового фонду.

Список використаної літератури:

1. Александрова М.М. Страхування: Навчально-методичний посібник.- К.:
ЦУЛ, 2002.

2. Базилевич В.Д., Базилевич С.С. Страхова справа. – К.: Т-во «Знання»,
КОО, 2002.

3. Воблий К.Г. Основи економії страхування. – Тернопіль: Економічна
думка, 2001.

4. Замков О.М. Страхування: Навчальний посібник / за редакцією д.е.н.
О.О. Слюсаренко – К.: Міжнародна агенція «Bee Zonc», 2003.

5. Страхування: Підручник / Кер. авт. кол.і наук.ред.СС.Осадець.Вид.2-у,
переробл. і доп.-К.: КЕНУ, 2002.

6. Шумелда Я. Страхування: Навчальний посібник для студентів економічних
спеціальностей. Тернопіль: 2003.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020