.

1. Порівняльна характеристика форм організації страхового фонду суспільства. 2. Специфіка ризиків у страхуванні відповідальності. 3. Поняття особистог

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
2 8920
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з страхування

1. Порівняльна характеристика форм організації страхового фонду
суспільства

Економічна категорія страхового захисту суспільного виробництва
знаходить матеріальне втілення в страховому фонді.

Основними формами організації фондів страхового захисту є такі:

1) загальнодержавні страхові резервні фонди, які утворюються в
централізованому

порядку  за  рахунок  загальнодержавних ресурсів;

2) децентралізовані страхові фонди, які утворюються за рахунок
нагромадження коштів в окремих господарствах  та підприємствах;

3) децентралізовані страхові фонди, які утворюються за рахунок коштів,
що сплачуються  у  вигляді страхових   внесків страхувальниками.

Суть страхового захисту полягає в нагромадженні і витрачанні грошових та
інших ресурсів для здійснення заходів щодо попередження, подолання або
зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов’язаних з ними
витрат.

Для того, щоб система страхового захисту була реально можливою,
необхідно частину валового продукту спрямовувати на створення страхового
фонду суспільства.

Існування різних форм організації страхових фондів призводить до
наявності певних методів їх формування:

1) метод формування страхового фонду за рахунок державних коштів;

2) метод самострахування, тобто створення децентралізованих страхових
фондів безпосередньо на підприємствах та в організаціях;

3) метод страхування за рахунок внесків окремих господарств і населення.

До фонду страхового захисту належать централізовані натуральні та
грошові резерви держави, децентралізовані фонди (у частині, що
використовується на покриття шкоди, завданої стихійними та іншими
непередбаченими подіями,— самострахування), а також фонди, створювані
методом страхування.

Розмір і структура фондів, що використовуються з метою страхового
захисту юридичних і фізичних осіб, залежать від багатьох чинників, серед
яких слід, відзначити: теоретичні концепції формування фонду; стан
розвитку економіки, співвідношення між формами власності, методи
залучення коштів для реалізації соціальних програм, традиції населення,
міжнародні відносини тощо.

В нашій країні страховому захисту значною мірою сприяв державний
позичковий фонд (характерним це було для сільського господарства та
інших довгострокових та ризигових по виконанню галузей виробництва),
кредит якого, як правило, не повертався.

Такий режим використання позик частково заміщав потреби у страхуванні.

А покладання на кредит невластивих йому функцій призвело до ігнорування
основних принципів кредиту: цільового призначення; матеріального
забезпечення, терміновості і платності за користування. І таким чином
кредит втратив свої стимулюючі властивості.

Також майже кожне міністерство чи відомство на випадок непередбачених
обставин мало у своєму розпорядженні фонди фінансової підтримки
підлеглих їм державних установ. Такі фонди створювалися шляхом
відрахувань від прибутків підприємств. З таких фондів надавалась
тимчасова фінансова допомога на поповнення нестачі оборотних засобів, і,
як правило,—на безповоротних засадах, покриваючи безгосподарність та
помилки керівництва.

Отже, оскільки у плановій централізованій економіці переважала державна
форма власності, то й специфічні форми та методи її захисту відсували
страхування на другий план. Тепер значно меншою мірою, ніж у минулі
часи, використовуються централізовані грошові резерви держави на
відновлення майна, знищеного або пошкодженого стихією чи іншим лихом
(фінансові труднощі держави за значного дефіциту бюджету).

Більше щороку зростаюче навантаження припадає на фонди, створювані
методом страхування. Якщо взяти до уваги також переорієнтацію програми
соціального захисту громадян (охорона здоров’я, пенсійне забезпечення,
частково — освіта) на страхові засади, як це зроблено в країнах з
ринковою економікою, то перспектива посилення ролі страхування в системі
страхового захисту стає очевидною.

2. Специфіка ризиків у страхуванні відповідальності

Поняття ризику пов’язується з розумінням небезпеки, загрози,
ненадійності, азарту, невизначеності, непевності, збитку. На думку
дослідників, термін «ризик» є звульгаризованою формою латинського слова
«resecum», яке означає скелю або небезпеку та інші можливі негативні
наслідки зіткнення з прибережного скелею. Протягом тривалого часу
поняття ризику не лише асоціювалося з багатозначними негативними
проявами життєвих ситуацій, а й часто вживалося як їх синонім.

Специфічним об’єктом страхування «є відповідальність, під яким
розуміється відповідальність перед третіми (юридичними або фізичними)
особами, яким може бути причинений матеріальний збиток чи інша шкода
внаслідок деяких дій (бездіяльності) страхувальника. Як відомо, в
майновому страхуванні відшкодовуються збитки, заподіяні матеріальним
активам. В особистому страхуванні ставиться мета захистити добробут
людей, який може погіршитись внаслідок настання страхових випадків,
пов’язаних з життям та працездатністю громадян (застрахованих). На
відміну від цих видів страхування, безпосередньою метою страхування
відповідальності є страховий захист економічних інтересів потенційних
носіїв шкоди іншим особам.

Страхування відповідальності передбачає можливість причинення шкоди як
здоров’ю, так і майну третіх осіб. Останні і мають законне право на
відповідні виплати, які повинні відшкодувати нанесену шкоду. Особливістю
цієї галузі страхування є те, що, поряд з страховиком та
страхувальником, тут партнером можуть бути будь-які не визначені раніше
сторони (треті фізичні або юридичні особи). Крім того, при виплаті
страхувальником належного з нього страхового платежу не передбачається
встановлення розміру страхової суми й застрахованого, тобто особи, якій
в разі настання страхового випадку виплачується відшкодування. Названі
обставини конкретно встановлюються лише під час нанесення шкоди третім
особам.

Для практики страхування відповідальності в країнах з розвинутою
ринковою економікою властиві різноманітні об’єкти. Так, об’єктом такого
страхування є:

– страхування відповідальності приватних власників (наймачів), що
гарантує їм компенсацію сум, які виплачені в-зв’язку з смертю чи
каліцтвом працівника внаслідок настання нещасного випадку на
виробництві;

– страхування відповідальності домовласників;

– страхування ділової відповідальності;

– страхування відповідальності за забруднення навколишнього середовища;

– страхування професійної відповідальності. Особливе значення серед,
видів цієї галузі займає страхування цивільної відповідальності
власників транспортних засобів.

Страхування відповідальності юридичних осіб. Усі підприємства – від
дрібних виробників до транснаціональних корпорацій – несуть
відповідальність за шкоду, завдану у процесі їх діяльності життю,
здоров’ю та майну третіх осіб. Отже, умови, які можуть призвести до
відповідальності, дуже широкі. Тому поліс страхування відповідальності
покриває ризики відповідальності комерційної, виробничої та торговельної
діяльності, крім чітко визначених у полісі винятків.

Страхувальник заповнює заяву, де особлива увага приділяється:

? стану приміщення страхувальника, освітленню, огорожі, східцям;

? роботі працівників страхувальника на території третіх осіб, характеру
послуг (товарів) страхувальника;

? майну страхувальника, яке він здає в оренду, спортивній та соціальній
діяльності страхувальника, стану дитячих і медичних закладів, які
належать страхувальникові.

Ця інформація дає змогу страховикові оцінити можливість нанесення
тілесних пошкоджень людині або шкоди її майну, передбачити необхідні
ліміти відповідальності.

У договорі страхування ліміт відповідальності визначається на рік або
агрегатний (тобто сумарний). Крім того, страховик установлює ліміт на
кожний страховий випадок (подію), а також безумовну франшизу в розмірі
10% і більше від суми збитку. Страхова премія визначається на основі
валового обороту або заробітної плати, якщо премія розраховується від
кількості працівників. Договір страхування може містити умову
перерахунку страхової премії після закінчення дії договору.

До стандартного покриття страхування цивільної відповідальності
додаються доповнення, де залежно від діяльності страхувальника
визначаються особливі умови та винятки:

? страхування відповідальності за забруднення навколишнього середовища;

? страхування відповідальності перед споживачем;

? страхування відповідальності за орендоване страхувальником майно;

? страхування фінансових збитків.

Відповідальність перед споживачем може включатися й до полісу
відповідальності товаровиробника за якість продукції, що поширює надане
покриття. Наприклад, вантажники, які заносили в дім нові меблі,
ненавмисне розбили антикварну вазу, яка була в кімнаті. Усі витрати
будуть компенсовані за полісом, який містить ризик відповідальності
перед споживачем. Можливо, це буде поліс відповідальності роботодавця,
можливо, товаровиробника. Якщо ж інше не передбачено, то компенсація
буде виплачена за полісом цивільної відповідальності. Щоб уникнути
складної ситуації, коли ризик може бути включений до інших договорів
страхування відповідальності, у договорі страхування загальної цивільної
відповідальності застосовується застереження: «страховик компенсує
страхувальникові суми збитків третім особам, якщо шкода не покривається
ніяким іншим полісом страхування».

У полісі страхування цивільної відповідальності фінансові збитки
визначаються як прямо не пов’язані зі шкодою здоров’ю або майну третіх
осіб. Наприклад, під час ремонтних робіт у приміщенні страхувальника
було пошкоджено електричний провід і в сусідньому офісі не стало світла.
Страхувальник має відшкодувати фінансові збитки цієї фірми, які виникли
внаслідок перерви в роботі.

Страхування відповідальності охоронних служб, будівельних компаній,
власників готелів, товаровиробників, роботодавців здійснюється на
особливих умовах, які визначаються в додатках до полісу страхування
цивільної відповідальності або розглядаються як окремі види страхування.
Так, Мюнхенське перестрахувальне товариство рекомендує страховикам
ризики відповідальності товаровиробників та загальної цивільної
відповідальності розглядати як одне комбіноване покриття. Однак
андерраитинг здійснюється по кожній групі ризиків. Тому далі розглянемо
особливості та умови страхування окремих видів ризиків.

Страхування відповідальності виробників та роботодавців

Страхування цивільної відповідальності дає змогу підприємству уникнути
додаткових фінансових затрат, викликаних необхідністю у зв’язку з
нормами цивільного законодавства компенсувати шкоду, спричинену іншим
юридичним і фізичним особам Розрізняють страхування: цивільної
відповідальності підприємств, експлуатуючих небезпечні виробничі
об’єкти; відповідальності за забруднення навколишнього середовища;
відповідальності виробників за якість виробленої продукції; цивільної
відповідальності власників транспортних засобів; відповідальності перед
третіми особами при будівельно-монтажних роботах; страхування
відповідальності за невиконання зобов’язань; відповідальності
роботодавців тощо.

Страхування відповідальності виробників за якість виробленої продукції.
Виробник може застрахувати себе на випадок нанесення шкоди життю чи
здоров’ю споживачу його продукції. Розмір страхової суми виробник, як
правило, визначає сам. Деякі страховики можуть встановити мінімальний чи
максимальний розмір такої відповідальності. Тарифи коливаються від 0,1%
до 2% страхової су ми. їх розмір коливається залежно від рівня
технологічного оснащення і технічного стану підприємства, надійності
зберігання продукції, виду упаковки тощо.

Підприємець може додатково застрахувати себе на суму юридичних витрат на
ведення процесу чи обумовити в страховому договорі відшкодування
морального збитку, нанесеного третім особам.

Страхові компанії, які займаються страхуванням відповідальності за
якість продукції (робіт, послуг) повинні мати високопрофесійні кадри із
страхування й управління якістю, що дозволить гарантувати високий рівень
обслуговування та ефективність роботи.

Страхування відповідальності роботодавця. Підприємець може не
відшкодовувати можливий збиток, нанесений життю чи здоров’ю працівникам
підприємства у робочий час. Страхова компанія за певну плату може
зробити необхідні виплати працівникам, які отримали травми чи загинули
внаслідок пожежі, аварії, від теплових ударів, отруєнь, електричного
струму, опіків та ін. Страховик може взяти на себе в середньому від
0,11% до 3,8% цієї суми. Такий діапазон пояснюється тим, що страхові
компанії значно зменшують чи збіль-шують тарифну ставку залежно від
ризику окремо взятої професії. Так, в одній і тій самій страховій
компанії страховий поліс відповідальності роботодавця на випадок
нанесення фізичної шкоди пожежнику коштує 2,55%, а бібліотекарю –
0,3%.незадовільних фінансових наслідків, збитків, завданих власним
персоналом, якому з огляду на виконувані ним службові обов’язки
необхідно довіряти майнові цінності. Зазначене страхування дає змогу:

? уникати зайвої турботи про матеріальні цінності, що полягає у
виникненні особливих вказівок та інструкцій;

? запобігати прямим збиткам і втратам;

? уникати в кожному випадку потреби отримувати докази цілості
матеріальних цінностей.

Страховик відшкодовує страхувальникові майнові збитки, котрі йому
завдані його довіреними особами шляхом чи в результаті вчинення ними
недозволених дій. Отже, це страхування є специфічним видом страхування
відповідальності службових осіб. Зміст страхування в цьому разі полягає
у страхуванні «кредиту довіри». Проте матеріальною субстанцією цього
кредиту є вартість матеріальних цінностей, які неначе надаються в
розпорядження у кредит третім особам.

Екологічне страхування – це страхування цивільно-правової
відповідальності виробництв – джерел підвищеної небезпеки для довкілля
за заподіяну шкоду, яка може бути завдана громадянам та юридичним особам
внаслідок аварійного забруднення навколишнього природного середовища.

Об’єктом екологічного страхування є екологічні інтереси, котрі
потребують страхового захисту. Під екологічними інтересами розуміють
природні і соціальне обумовлені потреби населення в галузі використання
природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і
забезпечення екологічної безпеки.

Сучасний стан розвитку людської цивілізації та її взаємодія із
навколишнім природним середовищем характеризується досягненням
критичного рівня, який тягне за собою необоротні зміни. В той же час
кризовий стан економіки країни не дозволяє ні державі, ні окремим
природокористувачам виділяти в повному обсязі кошти, необхідні для
здійснення заходів щодо зниження техногенно-екологічного впливу на
екосистеми.

Запровадження в Україні основних принципів екологічного страхування
вимагає прийняття відповідної законодавчої бази, що дасть змогу на
державному рівні вирішувати досить-таки складні і серйозні завдання,
пов’язані з відповідальністю за забруднення навколишнього природного
середовища.

На сьогодні існує низка законодавчих актів, які регулюють окремі
питання, що стосуються екологічного страхування (страхування
екологічного ризику, відповідальності за шкоду, заподіяну забрудненням
навколишнього природного середовища, від ризику радіаційного впливу).

Право на здійснення обов’язкового екологічного страхування надається
національним страховикам, які отримали ліцензію на цей вид страхування,
або страховій компанії за участю держави (це може бути спеціалізована
державна страхова компанія або компанія зі змішаним капіталом).

Статтею 49 Закону України «Про охорону навколишнього природного
середовища» передбачено проведення добровільного й обов’язкового
державного та інших видів страхування громадян, їх майна, майна і
доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної
внаслідок забруднення довкілля і погіршення якості природних ресурсів.
Таке формулювання є досить загальним, а тому вимагає подальшої
конкретизації і вироблення правового механізму його реалізації. Крім
того, цим законом не дається визначення екологічного страхування.

Закони України «Про природно-заповідний фонд України» (ст. 50), «Про
пестициди і агрохіміку» (ст. 9), «Про відходи» (ст. 14 і ст. 38), «Про
використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (ст. 15 і ст.І7)
лише фрагментарно регулюють механізм проведення екологічного
страхування.

Варто зазначити, що прийнятий 4 жовтня 2001р. Закон України «Про
внесення змін до Закону України «Про страхування» не відносить
екологічне страхування до обов’язкової форми страхування. Зазвичай,
згідно з ст. 6 Закону цей вид страхування може проводитися у
добровільній формі. Стаття 7 згаданого Закону дозволяє віднести до
обов’язкового екологічного страхування такі види:

? страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за
шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту (порядок та
умови цього страхування визначаються спеціальним законом України) (п.
12, ст. 7);

? страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за
шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об’єктах
підвищеної небезпеки, в тому числі пожежовибухонебезпечні об’єкти та
об’єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій
екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру (п. 14, ст. 7);

? страхування цивільної відповідальності інвестора, в т.ч. за шкоду,
заподіяну довкіллю, здоров’ю людей, за угодою про розподіл продукції,
якщо інше не передбачено такою угодою (п. 15, ст. 7);

? страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і
газу (п. 18, ст. 7);

? страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за
утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди,
яку може бути заподіяно здоров’ю людини, власності та навколишньому
природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації
(видалення) небезпечних відходів (п.20,ст. 7).

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки»
обов’язкове екологічне страхування відповідальності власників джерел
підвищеної екологічної небезпеки є обов’язковою умовою одержання дозволу
на експлуатацію об’єктів підвищеної небезпеки.

Обов’язковому страхуванню підлягають також підприємства й організації,
діяльність яких пов’язана з аварійним забрудненням навколишнього
природного середовища.

3. Поняття особистого страхування та його класифікація

В основі особистого страхування, як і при страхуванні майна, також
лежить замкнутий перерозподіл страхових платежів через спеціалізований
страховий фонд між учасниками особистого страхування. Разом з тим
очевидні й розбіжності між ними, тому що об’єктами страхових відносин по
особистому страхуванню є працездатність, здоров’я, життя людей, тобто
воно пов’язане з специфічною стороною виробництва — відтворенням робочої
сили. Але цей найважливіший чинник виробництва неможливо безпосередньо
виразити у ціновому виразі, що і визначає особливості особистого
страхування.

На відміну від страхування майна, особисте страхування не забезпечує
відшкодування матеріального збитку, а дозволяє одержати грошову допомогу
застрахованим громадянам чи їх сім’ям. Така допомога надається у випадку
смерті застрахованого члена сім’ї чи втратою ним здоров’я або
працездатності. Специфічною формою особистого страхування є страхування
на дожиття, змістом якого є нагромадження визначеної суми до кінця дії
договору страхування. Таке страхування сприяє зміцненню матеріального
добробуту населення, дає можливість створити грошові джерела для
додаткового страхового захисту вже досягнутого рівня життя.

Враховуючи специфічність об’єктів особистого страхування, по-іншому слід
оцінювати гаку характерну ознаку страхування, як надзвичайність
виникнення певних подій. Звичайно, не можна передбачити настання таких
подій, як нещасний випадок, смерть, втрату працездатності. Але факт
дожиття застрахованого до певної дати в залежності від його віку, стану
здоров’я, способу життя, тощо можна прогнозувати з певною мірою
страхового ризику.

Необхідність особистого страхування зумовлена ризиковим характером
процесу відтворення робочої сили в умовах все більшої насиченості
виробництва складними техніко-технологічними системами, погіршення
навколишнього середовища. Все актуальнішою в розвинутих країнах, та й в
Україні, стає проблема матеріального забезпечення людей похилого віку,
питома вага яких в загальній чисельності населення неухильно
підвищується.

Таким чином, об’єктивно посилюється потреба у відшкодуванні втрат у
доходах людей в зв’язку з наслідками страхових випадків, тобто йдеться
про страховий захист власності та матеріального благополуччя громадян.
Ця потреба викликає необхідність суспільного страхового захисту і
матеріалізується в суспільних фондах споживання. В їх складі, особливо в
країнах з розвиненими ринковими відносинами, все значнішу частину
становлять фонди соціального страхування і пенсійні фонди, що виражають
зміст соціального страхування.

Зазначимо, що держава не бере на себе повністю задоволення відповідних
соціальних потреб людей лише за рахунок суспільних фондів споживання.
Тому необхідне доповнення суспільного страхового захисту певною часткою
грошових доходів самих трудящих — або за рахунок сімейних заощаджень,
або за допомогою особистого страхування як колективної форми страхового
захисту.

Можна вважати, що особисте страхування спрямоване на доповнення
соціального страхування. Між ними, як формами прояву економічної
категорії страхування, існує взаємозв’язок.

Маючи аналогічне суспільне призначення, соціальне і особисте страхування
виражають певні особливості страхового захисту населення. Пенсії та інші
виплати, пільги по соціальному страхуванню й пенсійному забезпеченню
спрямовані, насамперед, на те, щоб задовольняти мінімально можливий
рівень соціальних потреб населення. Соціальне страхування проводиться в
обов’язковому порядку і регламентується Постановою Кабінету Міністрів
України від 2 червня 1993 р. №398 “Питання соціального страхування”.
Особисте страхування вважається добровільним. Разом з тим прийнята
Постанова правління фонду соціального страхування України від 16 березня
1994 р. №25 “Про затвердження порядку та умов добровільного соціального
страхування громадян, які займаються підприємницькою діяльністю,
заснованою на особистій власності та виключно їхній праці, і
адвокатів”.* До добровільного відносять й деякі види соціального
страхування.

Взаємозв’язок соціального й особистого страхування зумовлює певні
особливості в управлінні страховими операціями, що викликається різними
сферами перерозподілу страхових платежів. Соціальне страхування й
пенсійне забезпечення беруть участь у перерозподілі фінансових ресурсів
підприємств і організацій і відповідно управляються спеціалізованими
державними організаціями.

Особисте страхування пов’язане з перерозподілом індивідуальних грошових
доходів і проводиться в сучасних умовах як державними, так і
недержавними страховими організаціями. Обслуговування застрахованих
проводиться за місцем їх роботи чи проживання.

Список використаної літератури

Закон України” Про внесення змін до Закону України “Про страхування”//
України –business.-2001.- 6-13 листопада, №44.

Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг.
Закон України від12 липня 2001р.// України –business.-2001.- 4-11
вересня, №35.

Закон України ”Про внесення змін до Закону України”// “Про оподаткування
прибутку підприємств // України – business.-2003.-21-28 січня, №3.

Александрова М.М. Страхування: Навчально-методичний посібник.- К.: ЦУЛ,
2002-208с.

Базилевич В.Д., Базилевич С.С. Страхова справа. – К.: Т-во «Знання»,
КОО,2002.-203с.

Воблый К.Г. Основы экономии страхования. – Тернопіль: Економічна думка,
2001.-238с.

Замков О.М. Страхування: Навчальний посібник / за редакцією д.е.н. О.О.
Слюсаренко – К.: Міжнародна агенція «Bee Zonc», 2003-320с.

Страхування: Підручник / Кер. авт. кол.і наук.ред.СС.Осадець.Вид.2-у,
переробл. і доп.-К.: КЕНУ,2002.-599с.

Шумелда Я. Страхувння: Навчальний посібник для студентів економічних
спеціальностей. Тернопіль: 2003-260с.

PAGE

PAGE 15

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020