Реферат на тему:
Взаємодія держави та молодіжних і дитячих організацій
ПЛАН
1. Державні структури організаційно-інституційної підсистеми,
особливості їхньої діяльності.
2. УНКМО та ФДО – їх роль у системі молодіжного руху.
3. Регулятивна підсистема молодіжного та дитячого руху та її
характеристика.
4. Комунікативна система молодіжного та дитячого руху.
1. Державні структури організаційно-інституційної підсистеми,
особливості їхньої діяльності.
Державні інститути молодіжного руху почали формуватися в 90-х роках.
Державна складова містить всеукраїнські та місцеві структури. На
всеукраїнському рівні сюди відносять:
1. Комітет Верховної Ради України з питань молоді, спорту і туризму.
2. Національна Рада з питань молодіжної політики.
3. Український державний центр соціальних служб для молоді (УДЦССМ).
4. Державний Комітет молодіжної політики, спорту і туризму.
5. Український інститут соціальних досліджень.
Місцевий рівень складається із 1) регіональних структур вищеназваних
всеукраїнських органів; 2) різноманітних державних молодіжних та дитячих
фондів; 3) комітетів у справах сім’ї та молоді обласних, міських та
районних держадміністрацій.
Зупинимося більш детально на розгляді діяльності всеукраїнських
державних структур.
1. Комітет Верховної Ради України з питань молоді, спорту і туризму – є
головним органом формування правової бази державної молодіжної політики.
Спочатку існував під назвою Комісії у справах молоді. Розпочала Комісія
свою роботу з травня 1990 року, у 1994 перейменована у Комісію з питань
молоді, спорту і туризму. Влітку 1997 – постійні комісії було
перетворено у комітети. Сьогодні комітет та його депутатські робочі та
експертні групи працюють над формуванням системи законодавства щодо
молоді, готують проекти відповідних законів.
Комітет підготовив до розгляду законопроекти „Про сприяння соціальному
становленню та розвитку молоді в Україні”, „Про альтернативну
(невійськову) службу”, „Про органи і служби у справах неповнолітніх та
спеціальні установи для неповнолітніх”, Декларацію „Про загальні засади
державної молодіжної політики в Україні”. До складу Комітету Верховної
Ради України з питань молоді, спорту і туризму входить 8 народних
депутатів України.
2. Національну Раду з питань молодіжної політики було створено 3 грудня
1995 року з метою більш раціонального формування державної молодіжної
політики при Президентові України це є консолідуючий дорадчий орган.
Роботу ради очолює Глава Адміністрації Президента України, до її складу
входять 11 міністрів тих міністерств, які в першу чергу займаються
вирішенням проблем молоді в Україні, 10 керівників всеукраїнських
громадських молодіжних і дитячих організацій. На засіданнях ради
обговорено ряд питань щодо вирішення в країні нагальних проблем молоді,
таких як стан дотримання вимог чинного законодавства в Україні щодо
забезпечення випускників шкіл, професійно-технічних та вищих закладів
освіти першим робочим місцем, про хід виконання доручень Президента
України щодо використання власності комсомолу.
3. Український державний центр соціальних служб для молоді (УДЦССМ)
почав розбудовуватися з 1992 року. На сьогоднішній день сюди входять 375
центрів соціальних служб для молоді. Це основні осередки соціальної
роботи з окремими категоріями дітей, молоді. Діяльність центру
напрямлена на реалізацію державних, національних, галузевих програм з
соціальної допомоги та підтримки молоді.
За результатами конкурсу соціальних програм визначено пріоритетні
напрями діяльності та програми, яким надається фінансова допомога,
зокрема: „Соціальна робота з молодою сім’єю”, „Соціальна адаптація
жіночої молоді”, „Соціальна підтримка сиріт”, „Соціальна підтримка
інвалідів”, „Профілактика наркотизації, правопорушень, захворювань на
СНІД”, „Соціальна підтримка талановитої та обдарованої молоді”,
„Соціальна підтримка сільської молоді”, „Діти вулиці”, „Телефон довіри”,
„Дозвілля і оздоровча робота”. УДЦССМ створив систему перепідготовки та
підвищення кваліфікації працівників соціальних служб для молоді.
Протягом останніх двох років було організовано і проведено навчання 1000
працівників. Про ефективність роботи цієї організації свідчать
статистичні дані : в 1996 р. було 126 тис. звернень молоді до центрів, у
1997 р. – 295 тис., у 1998 р. – 619 тис., у 2001 році – більше 1 млн.
4. Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму – є державною
виконавчою структурою.1990 році мав назву Державний комітет у справах
молоді, фізичної культури і спорту; 1991 у зв’язку із структурними
змінами дістає назву Міністерства України у справах молоді і спорту. З
1996 року носить назву Міністерство України у справах сім’ї та молоді
(Мінсім’ямолодь). Воно забезпечувало проведення у життя державної
політики з питань сім’ї, жінок, молоді та дітей на всій території
України, та реалізовує комплексний підхід до вирішення питань молоді. У
березні 1999 року Міністерство реорганізовано у Державний Комітет
молодіжної політики, спорту і туризму.
На цю структуру покладено відповідальність за вирішення питань молоді,
починаючи із дитячих років, і завершуючи періодом соціальної зрілості. З
початком 2000 року було сформовано 700 служб у справах неповнолітніх, 40
притулків для неповнолітніх, 75 будинків сімейного типу. Серед основних
завдань – розробка проектів законів, нормативної бази, формування мережі
центрів соціальної підтримки громадських жіночих, молодіжних і дитячих
організацій.
5. З 1991 діє Український інститут соціальних досліджень, який до 1997
року мав назва „Український науково-дослідний інститут проблем молоді”.
Він існує як державний науково-дослідний центр по вивченню проблем
молоді.
Впродовж останніх п’яти років діяльності колективом інституту було
реалізовано понад 150 наукових проектів та програм, серед яких особливий
інтерес отримали програми: „Молодь в умовах формування ринкових
відносин”, „Молодь і влада: проблеми формування та реалізації молодіжної
політики в Україні”, „Ціннісні орієнтації та духовний світ сучасної
молоді”. Одним із основних напрямків роботи Інституту є підготовка
наукових, методичних та популярних видань. У цій галузі працівниками
Інституту видано 70 монографій. За роки свого існування Інститут провів
близько десятка міжнародних і всеукраїнських науково-практичних
конференцій та навчальних семінарів.
У складі Інституту активно працює Центр соціологічних досліджень, який
активно проводить всеукраїнські та регіональні опитування населення
України, у тому числі і молоді. При Інституті діють курси підвищення
кваліфікації фахівців, зокрема, протягом 2003 року на курсах пройшли
стажування 112 лідерів молодіжних і жіночих організацій. Інститут має 6
філійта представництва у всіх обласних центрах України, що дозволяє
оперативно та якісно проводити соціологічні опитування, а також залучати
до виконання наукових проектів висококваліфікованих фахівців у регіонах.
2. УНКМО та ФДО – їх роль у системі молодіжного руху.
Своєрідним місточком між державними структурами та громадськими є
Український Національний Комітет Молодіжних Організацій. Тобто можна
стверджувати, що УНКМО – представляє інтереси молодіжного руху в
стосунках з органами вищої державної влади України. Отже, є необхідність
більш глибше з’ясувати функції та діяльність цієї організації. У липні
1992 році було створено УНКМО , який тоді об’єднував 14 всеукраїнських
громадських об’єднань. Сьогодні до його складу входять 39 всеукраїнських
молодіжних та дитячих організацій, 26 регіональних молодіжних
організацій і 200 місцевих організацій. Весною 1995 року УНКМО прийнятий
до складу Ради Європейських Національних Молодіжних Комітетів країн Ради
Європи і представляє цю організацію в Україні.
Законом України „Про молодіжні та дитячі громадські організації” (1
грудня 1998) закріплено статус УНКМО як незалежної, недержавної
організації. Верховна Рада України при затвердженні Державного бюджету
України передбачає в ньому відрахування на підтримку УНКМО.
Головні завдання УНКМО:
? Представництво інтересів молодіжного руху України в стосунках з
органами вищої державної влади;
? Репрезентація молодіжного руху України на міжнародному рівні;
? Координація діяльності громадських молодіжних та дитячих організацій
України.
УНКМО використовує чимало різних форм діяльності:
1) співпраця із органами державної влади через зустрічі керівництва
УНКМО з керівництвом держави; ця форма співпраці відбувається через
безпосередні зустрічі представників УНКМО з керівництвом країною та в
межах утвореної за ініціативою УНКМО Національної Ради з питань
молодіжної політики при Президентові України.
2) проведення заходів на міжнародному рівні; наприклад УНКМО веде
активну співпрацю із Молодіжним Директоратом Ради Європи, Молодіжним
Форумом та іншими міжнародними інституціями, що дозволяє брати участь у
програмах загальноєвропейського масштабу, як приклад можна навести
проведений УНКМО та Молодіжним Європейський Форумом міжнародного
семінару лідерів молодіжних та дитячих громадських організацій.
3) проведення організаційних заходів (конференцій, семінарів). Серед
таких заходів є заходи, що мають на меті координацію та підвищення
ефективності діяльності організацій членів УНКМО, проведення
тренінг-курсів, для лідерів молодіжного руху, науково-практичних
конференцій та семінарів. Як приклад доцільно навести фестиваль
молодіжних організацій „Пліч-о-пліч”, що проведений у липні 2000 року. У
структурі УНКМО діє Інформаційне Агентство „Спалах” для подання
оперативної та достовірної інформації про події в молодіжному
середовищі.
ФДО (Федерація Дитячих Організацій) – добровільна, неполітична
всеукраїнська спілка дитячих громадських об’єднань. 27 вересня 1999 році
створена як нове демократичне об’єднання дитячих та піонерських
організацій, спілок, формувань. Її мета – захист прав та інтересів
дитини, всебічний розвиток її здібностей. Членами ФДО є піонерські,
дитячі організації 23 областей України, Всеукраїнська дитяча громадська
організація „КРОКС”, загалом майже 750 тисяч дітей та підлітків
об’єднані під егідою ФДО.
Федерація дитячих організацій України ставить собі за мету: захист прав
та інтересів дитини, всебічний розвиток її здібностей.
Основні завдання ФДО:
– створити відповідні умови для самовираження дітей;
– підготувати дітей до самостійного життя;
– виховувати дітей на ідеалах добра;
– стабілізувати традиційні форми та методи роботи дитячих організацій;
– підтвердити самостійність обласних громадських дитячих формувань;
– об’єднатися навколо спільних ідей;
– реалізовувати програми та проекти у рамках ФДО.
3. Регулятивно-нормативна підсистема.
Підвалини законодавчої бази щодо створення різного роду громадських
організацій існувала досить давно. Зокрема, законодавство стосовно
товариств та спілок бере свій початок з 1765 року, коли імператриця
Катерина ІІ затвердила статут першого в Росії об’єднання це було „Вільне
економічне товариство”. Зауважимо, що в ті часи чинилися різноманітні
перешкоди щодо утворення громадських організацій. Лише у 1905 році
приймається рішення у Маніфесті про свободу спілок (17 жовтня 1905 рік).
У березні 1906 року прийнято тимчасові правила про товариства і спілки,
які діяли до лютневої революції – пізніше вони також були заборонені. У
квітні 1917 року прийнято постанову тимчасового уряду про збори та
спілки за якою можна влаштовувати збори на вулиці і в приміщенні без
всякого дозволу без дозволу в той час створювалися організації, спілки –
якщо це не суперечило кримінальному законові того часу.
У СРСР теж існували державні закони: 3 серпня 1922 прийнято закон „Про
порядок затвердження і реєстрації товариств, спілок, що не ставлять за
мету отримання прибутку і про порядок нагляду за ними”. Пізніше у 1932
році прийнято положення „Про добровільні товариства і спілки”. В Україні
з 1933 року діяла постанова РНК „Про органи, які проводять реєстрацію
статутів товариств і спілок, що діють не для зиску”. На теренах Західної
України державні та владні структури як Австро-Угорщини так і Польщі
своєю законодавчою діяльністю не дуже підтримували розвиток молодіжного
та дитячого руху.
На сьогоднішній день нормативна підсистема є досить широкою і вона
визначається наступними законодавчими документами:
? Загальна Декларація прав людини
? Міжнародний пакт про громадські та політичні права
? Конвенція про права дитини
? Конституція України
? Закон України „Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 року (зі
змінами у 1993 р.)
? Декларація про загальні засади державної молодіжної політики в Україні
від 15 грудня 1992 року.
? Закон України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді
в Україні” від 5 лютого 1993 року (зі змінами 1994 р., 1995 р., 1996 р.)
? Закон України „Про молодіжні та дитячі громадські організації” від 1
грудня 1998 року
? Указ президента України від 4 грудня 1996 року „Про додаткові заходи
щодо реалізації державної молодіжної політики”
? Національна програма підтримки молоді на 2003 – 2008 роки
Окрім вказаних законодавчих актів, нормативна база включає також
програми та статути молодіжних організацій, адже вони є важливою
складовою регулятивної підсистеми – вони правові основи громадських
організацій, завдяки статутам організації протікає внутрішнє життя
об’єднання, регулюються взаємовідносини з іншими організаціями а також
формуються звичаї, традиції політичного та громадського життя.
4. Комунікативна система.
До загальноукраїнських ЗМІ відносяться:
? Загальнополітична молодіжна газета „Молодь України”
? Молодіжна редакція „Європа центр” – національне радіо
? Творчо виробниче об’єднання „Нове покоління” – національне телебачення
України
Література:
Волков Ю. Г., Добреньков В.И., Кадария Ф.Д., Савченко И.П., Шаповалов
В.А. Социология молодежи: Учебное пособие / под ред. проф Ю.Г. Волкова.
– Ростов-н /Д.: Феникс, 2001.
Головатый Н.Ф. Соціологія молодежи: Курс лекций. – К., 1999.
Головенько В.А. Український молодіжний рух у ХХ столітті. – К., 1997.
Кравченко А.И. Социология: Учеб. пособие для студ. высш. пед. Учеб.
заведений. – М. Издательский центр «Академия», 2002.
Павловский В.В. Ювентология: проект интегративной науки о молодежи. –
М.: Академический Проект, 2001.
Про становище молоді в Україні. Щорічна доповідь президента України
Кабінету Міністрів та Верховній Раді України.
Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів: Кальварія, 2003.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
