Реферат на тему:
Вершини в розвитку особистості людини („акме”) і їх основні
характеристики
ПЛАН
1. Феномен „акме” і його головні характеристики. Основні характеристики
“акме” людини.
2. „Акме” в професійному розвитку людини: сутність феномену “акме” та
його види, критерії та умови досягнення професійного “акме”.
3. „Акме” в контексті життєвого шляху людини.
1. Феномен „акме” і його головні характеристики.
При нормальному розвитку людини період немовляти, дитинство, юність це
ті етапи, які передують етапові дорослості і готують повноцінну
реалізацію на етапі дорослості в якості фізично здорової людини,
законослухняного громадянина, надійного сім’янина, умілого батька,
творчого спеціаліста-професіонала. Дорослість у всіх названих проявах
виявляється вершиною в його розвитку, після якої наступає похилий вік,
старість для яких характерне поступове зниження рівня фізичного
здоров’я, послаблення громадянської активності, скорочення об’єму і
змісту батьківських обов’язків, виключення із сфери професійної праці.
Отже, „акме” – це вся ступінь дорослості людини, для якої характерні
фізична, особистісна, і суб’єктивна зрілість. Термін „акме”
використовується і в більш вузькому змісті, тоді коли мають на увазі
досягнутий людиною в процесі життя високий рівень стану здоров’я, коли
здійснено найбільш яскравий вчинок, що має позитивне суспільне значення
і коли діяльність як суб’єкта знаходить своє вираження в максимально
можливому для нього матеріальному чи духовному результаті. Коли науковці
хочуть підкреслити роль самої людини у власному розвиткові то також
вживають термін „акме”. Тоді його зміст означає пік або оптимум, яких
людині вдається досягнути у своєму розвитку на різних вікових ступенях.
Коли аналізують досягнуте людиною „акме” то прагнуть по-перше: визначити
його сутність і те по яким напрямкам свого розвитку та чи інша конкретна
людина його досягнула: розвиваючись фізично, проявивши себе як
особистість, діючи як професіонал, чи це сукупність всіх цих
характеристик. По-друге, встановлюється величина досягнутого „акме”,
іншими словами його калібр. Виділяють такі показники як час досягнення
„акме” людиною і його тривалість. Найвищі точки рівня розвитку, які
досягнула людина і які мають певні змістові характеристики і конкретні
форми реалізації називають „макроакме”. Це ті вершини в розвитку, коли
людина досягає найбільш високого рівня в стані свого здоровя, коли в
поступках проявляються загальнолюдські цінності життя і культури, а в
діях в головній для себе сфері праці стійко проявляється професіоналіз,
все це свідчить про те, що особистість досягнула макроакме. Вершини, які
передують досягненні людиною на ступені дорослості „макроакме” називають
„мікроакме”. Отже, мікроакме ніби проміжна вершина в розвиткові людини,
яка сприяє досягненню нею акме. Як протилежність справжньому „акме”, як
найвищого рівня розвитку людини у деяких людей може спостерігатися
„псевдоакме”. Можна стверджувати, що псевдоакме це антипод істинної
вершини в розвитку людини.
2. „Акме” в професійному розвитку людини.
„Акме” в професійному розвитку (професійне акме) – це психічний стан,
який означає вищий для даної людини рівень в його професійному розвитку,
який є на даному відрізку часу. Професійне акме – це психічний стан,
який означає максимальну змобілізованість, реалізованість всіх
професійних здібностей, можливостей і резервів людини на конкретному
етапі життя (при відсутності перенапруження і використання граничних
можливостей організму). Професійне акме – це форма досягнення людиною
високих рівнів в його професійному розвиткові. Іншими словами „акме” –
це кульмінація, пік в професійному розвиткові людини на даному відрізку
життєвого шляху. Акме в професійному розвитку можуть не співпадати по
часі з акме, яке досягає людина як індивід, як особистість. Піки в
розвитку людини як індивіда, як особистості як суб’єкта професійної
діяльності можуть відбуватися в різний час, хоча в цілому акме, підйоми
в розвитку сфер психіки можуть ставати джерелом, каталізатором для появи
акме в інших сферах.
Кожна людина протягом життя може досягати професійних акме різної
степені суспільної і особистісної значимості. Суспільно і об’єктивно
значимі професійні акме – це високий рівень професійних досягнень
конкретної людини, які є загальновизнаними, що значно перевищують
нормативний рівень. Такого роду результати праці означають рівень
професійної майстерності і перехід на рівень професійної творчості. Коли
людина виходить за рамки професійного досвіду, включаючи в професійну
діяльність нові завдання, нові прийоми і технології, досягає принципово
нових професійних результатів, вносить свій індивідуальний творчий вклад
в досвід професії. Суспільно значні професійні акме можуть представляти
собою видатні досягнення (відкриття), чи творчі знахідки, передовий
досвід новатора. У людини поряд із великими досягненнями можуть бути
спади, паузи в творчості, низькі результати, слабкі місця в діяльності,
але про професіоналів судять по тих найбільших результатах їх
діяльності, які вони досягають.
Особистісні, суб’єктивно значимі професійні акме – це досить високий
рівень професійних досягнень конкретної людини, які суттєво перевищують
попередні результати. Ці результати є не дуже помітними для професійного
суспільства і не признані ним, але усвідомлюються і оцінюються самою
людиною як максимально можливий для неї в даний відрізок часу рівень
професіоналізму.
Індивідуальні суб’єктивно значимі професійні акме означають мобілізацію
зусиль людини, перемогу над собою, перевищення людиною своїх попередні
професійних результатів, досягнення нового для себе рівня
професіоналізму, здатність людини надати своєму професійному розвиткові
висхідний прогресивний характер. Хоча суб’єктивно значиме акме не завжди
визнається іншими професіоналами як важливе для професії, але для
конкретної людини є небайдужим як суспільство оцінить його нові
досягнення і підйоми в праці („Я вже пройшов свій пік і рано чи пізно
про це дізнаються”, – сказав про себе спеціаліст).
Отже, показниками суспільно значимого професійного акме є професійні
досягнення, які суттєво переважають результати фахівців в цій сфері.
Показниками суб’єктивного і особистісного значимого професійного акме є
професійні досягнення, які перевищують результати в праці даної людини.
ці види професійних акме можуть не співпадати. Наявність суб’єктивно
значного акме не завжди визнається соціумом як об’єктивно важливі
досягнення. Визнання успіхів даної людини видатними, об’єктивно значними
не означає, що людина досягнула свого суб’єктивного максимуму і акме.
Професійні акме можуть розрізнятися за кількістю їх вершин, піків,
підйомів, можливі:
– велике акме як головне досягнення всього життя людини, пік професійних
результатів, як рівень, який перевищує всі раніше досягнуті людиною
показники успіху в професії (одновершинне акме);
– малі акме, як багаторазові професійні досягнення конкретної людини –
які передують великому акме, слідують за ним (багато вершинне акме).
Професійні акме можуть відрізнятися один від одного:
– по різній часовій тривалості і часовим границям, охоплюючи дні,
неділі, місяці, дуже рідко навіть роки;
– по масштабності, „калібру”, включаючи одну чи декілька видів
професійної і соціальної діяльності людини.
Професійні акме різні за своїм місцем в загальному ході професійного
розвитку:
– професійні акме можуть іти за періодом спаду, застою чи за періодом
стабілізації в розвитку;
– професійні акме можуть самі призводити до спаду, спустошення, кризи в
розвитку;
– професійні акме можуть стати основою нових акме, підйомів, інновацій.
Професійні акме можуть не співпадати по своїй внутрішній структурі і
включати:
– високий рівень стабільних професійних результатів;
– декілька фаз, сачків різкої активності діяльності.
Дослідимо критерії професійного акме у відповідності до показників
професіоналізму і професійної компетенції. При оцінці наявності і
характеру професійного акме у конкретної людини необхідно враховувати
психологічні показники професіоналізму і компетенції, які склалися в
даній професії. Виявлення і оцінювання професійного акме залежить від
того, як розуміється професіоналізм, які показники професіоналізму і
професійної компетенції, які існують в даній професії і певне
конкретно-історичний період.
Професіоналізм – це інтегральна психологічна характеристика людини
праці, яка відображає рівень і характер оволодіння людиною професією,
яка означає, що людина виконує свою трудову діяльність на високому
рівні.
Професіоналізм включає високі результати праці, ефективне виконання
професійної діяльності при взаємодії з іншими людьми, наявність
професійно важливих якостей особистості. Тому поняття „професіоналізму”
охоплює три сторони праці: професійну діяльність, професійне
спілкування, особистість професіонала.
Професіональна діяльність – це активність людини, яка спрямована на
перетворення предмету праці з метою отримання результату, який
відповідає суспільним і особистісним матеріальним і духовним потребам.
Професіональне спілкування – це активність людини, яка спрямована на
встановлення взаємодії і співробітництва з іншими людьми в процесі
перетворення предмету праці; таке спілкування може виступати як один із
засобів підвищення ефективності професіональної діяльності.
Особистість професіоналу – це сукупність психічних якостей,
властивостей, станів людини праці, яка дають можливості для виконання
ним професіональної діяльності і разом з тим які змінюються і
удосконалюються в процесі праці.
Професіональні акме можуть полягати у оволодінні людиною високим рівнем
професійної діяльності, професіонального спілкування і зрілості
особистості. Тому, показники зрілості діяльності, спілкування і
особистості людини праці можуть розглядатися як критерії наявності видів
і форм професіональних акме.
Показники ефективності професіональної діяльності:
1. Результативні показники:
– ефективність, доцільність, відповідність результату поставленій меті;
– результативність (наявність результатів у вигляді змін в предметі
праці, які відповідають ГОСТу в професії, стабільність високих
результатів);
– оптимальність, досягнення найкращих результатів в даних умовах при
мінімальній затраті часу і сил;
– постановка нових завдань, знаходження нестандартних технологій,
професійна майстерність;
2. Процесуальні показники:
– різноманітність завдань професійної діяльності;
– використання новітніх, гнучких технологій;
– досконале володіння конкретним видом діяльності (спеціалізація);
– досконале володіння суміжними видами діяльності (універсалізація);
– володіння знаннями, вміннями і навичками на рівні вимог до певної
кваліфікації, розряду, категорії (кваліфікація).
Показники професіонального спілкування:
– зростання результативності професійної діяльності при її колективному
виконанні;
– оволодіння прийомами роботи „в команді”;
– проектування нового професійного середовища, створення нових форм
ділового і творчого спілкування;
– забезпечення взаєморозуміння, взаємо пізнання, взаємо корекції, в
сумісній трудовій діяльності;
– раціональне розподілення функцій і ролей в спільній трудовій
діяльності;
– безконфліктна співпраця з колегами;
– забезпечення позитивного психологічного клімату в професійній
діяльності;
– дотримання професійної етики, норм спілкування, які прийняті в даному
професійному середовищі.
Показники зрілості особистості:
– розуміння системи моральних цінностей, менталітету професії;
– здатність до накопичення і аналізу власного професійного досвіду;
– проектування себе як професіонала;
– максимальне використання людиною своїх можливостей;
– вироблення індивідуального стилю професійної діяльності;
– здатність підтримувати задоволеність працею;
– використовувати всі можливості для професійного вдосконалення;
Високі рівні сформованості у людини професіональної діяльності,
професіонального спілкування, зрілості особистості створюють основу для
розвитку різних видів професійної компетентності.
Професійна компетентність – це здатність людини розв’язувати певне коло
професійних завдань. Професіоналізм складається із багатьох видів
професійної компетентності. Вчені виділяють певні групи професійної
компетентності, а саме: компетентність в професійній діяльності,
компетентність в професійному спілкуванні і компетентність в реалізації
особистості професіонала.
Види компетентності в професійній діяльності:
– спеціальна (знання своєї справи);
– технологічна;
– правова;
– економічна;
– суб’єктивна;
– професіологічна (поінформованість в сіті професій).
Види компетентності в професійному спілкуванні:
– комунікативна, спілку вальна (здатність до співпраці);
– соціально-перцептивна (здатність до сприйняття іншої людини);
– діагностична (здатність до вивчення іншої людини);
– етична;
– емпатійна;
– міжкультурна, соціокультурна (терпимість до інших культур);
– конфліктна.
Види компетентності в розвитку особистості професіонала:
– індивідуальна, ауто психологічна (вміння вивчати себе);
– культурна (здатність до засвоєння культурних норм, які прийняті в
даному суспільстві як еталонів для розвитку своєї особистості);
– рефлексивна.
Професіональне акме виникає спочатку на границях професійності і
компетентності, пізніше можуть досягатися більш високі рівні
професіонального акме, які означають професійну творчість. Важливим
засобом оцінювання і стимулювання професіональних акме є професіограма і
акмеограма.
Професіграма – це документ, в якому зафіксовані вимоги до
професіональної діяльності і до особистості спеціаліста, які необхідні
для досягнення людиною високого результату. в професіограмі
розкриваються необхідні професійні завдання, засоби, прийоми і
технології, результати праці, а також бажані якості особистості
працівника. Акмеограма – система акмеологічних вимог, умов і факторів,
які сприяють розвитку професіоналізму конкретних суб’єктів праці.
Акмеограма вимагає дуже кропіткої індивідуальної роботи. Вона є основою
для індивідуального особистісно-професійного розвитку. У загальному,
акмеограма це індивідуальний зріз резервів у суб’єкта, перспектив,
оцінки його потенційних можливостей. Розробка акмеограма здійснюється по
єдиній типовій методичній схемі.
Сьогодні вчені виділили внутрішні і зовнішні умови досягнення
професіонального акме. Коротко розглянемо зазначені умови.
Внутрішні умови:
– активність людини;
– побудова свого професійного шляху по висхідній траєкторії (поганий
солдат, якщо він не хоче стати генералом);
– прагнення людини до досягнення свого максимального рівня;
– мотивація самореалізації;
– високий рівень вимог до самого себе;
– здатність мобілізувати всі професійні можливості, які є в людини;
– здатність до відновлення втрачених сил після великих і виснажливих
справ;
– прагнення до збереження і примноження своїх досягнень.
Зовнішні умови:
– сприятливе і акмеологічно насичене середовище, яке спонукає людину до
розкриття його справжніх професійних можливостей;
– наявність акме подій, які можуть стати поштовхом до кульмінації і
піків в професіональному розвиткові.
3. „Акме” в контексті життєвого шляху людини.
Проблема життєвого шляху завжди цікавила вчених. Досить часто ділять
життєвий шлях на окремі події. В підсумку життєвий шлях має приблизно
такий перелік: народився, поступив на навчання в школу, закінчив школу,
поступив в інститут, закінчив навчання у вузі, одружився, і т.д. Такий
підхід не відображає особистісного змісту, втрачається зв’язок із
особистістю. В акмеології прийнято вважати, що життєвий шлях складається
із таких складових: життєвої позиції, життєвої лінії, життєвої
перспективи, сенсу життя.
Отже, життєва позиція – властивий для особистості спосіб організації
життя і здійснення саморегуляції на основі інтеграції потреб,
здібностей, відношень особистості до життя з однієї сторони і вимог
соціуму до неї з другої. Життєва позиція це сукупність вже реалізованих
життєвих відносин, цінностей, ідеалів і надійний характер їх реалізації,
який визначає подальший хід життя.
Життєва лінія – це не стадії і переходи від минулого через теперішнє в
майбутнє, а характеристика життєвого руху особистості в часовому і
ціннісно-змістовому відношеннях і способи зв’язку минулого, теперішнього
і майбутнього. Життєві лінії бувають:
– континуальна (коли одна стадія (етап) життя йде після попередньої і
витікає з неї, тобто вона є однолінійна, і одноманітна);
– дискретна (коли утворюються розриви між етапами життя, відсутність
єдиної логіки: період підйому змінюється пасивністю чи кардинальною
зміною активності, переміною роботи, сім’ї);
– дивергентна (розширення простору, професійних інтересів – віялом);
– висхідна (характеризується підвищенням її якісного рівня, що
пов’язаний із вдосконаленням особистості).
Життєві перспективи – особистісні часові проекції. Їх можна поділити
наступним чином:
– когнітивні (коли людина будує плани і постійно планує майбутнє, але не
обов’язково їх реалізовує);
– мотиваційні (коли при відсутності чітких усвідомлених планів
особистість успішно само реалізовується на основі високої мотивації
досягнення);
– життєві (коли майбутнє гарантовано сукупністю: життєвого досвіду
(мудрістю), здібностей, компетентністю, зрілістю особистості).
Сенс життя це не тільки головний мотив руху особистості в майбутнє, але
це і оцінка прожитого життя (інколи як безцільного) і майбутнього по
новому критерію доцільності життя. Інколи так буває, що життя
складається на користь „потрібно” за рахунок „хочу”, і особистість
перетворює своє життя у виконання далекого від її бажання обов’язку,
певної повинності. Тоді її енергія реалізується в пів сили, вона ніби
живе не своїм життя, не переживаючи задоволеності життям (Живу я як
поганка, а мені літати охота). Втрата сенсу життя – це втрата
суб’єктивної позиції в житті.
Література:
Волков Ю. Г., Добреньков В.И., Кадария Ф.Д., Савченко И.П., Шаповалов
В.А. Социология молодежи: Учебное пособие / под ред. проф Ю.Г. Волкова.
– Ростов-н /Д.: Феникс, 2001.
Головатый Н.Ф. Соціологія молодежи: Курс лекций. – К., 1999.
Головенько В.А. Український молодіжний рух у ХХ столітті. – К., 1997.
Кравченко А.И. Социология: Учеб. пособие для студ. высш. пед. Учеб.
заведений. – М. Издательский центр «Академия», 2002.
Павловский В.В. Ювентология: проект интегративной науки о молодежи. –
М.: Академический Проект, 2001.
Про становище молоді в Україні. Щорічна доповідь президента України
Кабінету Міністрів та Верховній Раді України.
Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів: Кальварія, 2003.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
