.

Теорія соціальної стратифікації (поділу на групи, класи) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 6791
Скачать документ

Реферат

на тему:

„Теорія соціальної стратифікації”

Під поняттям стратифікації слід розуміти пошарову систему чогось. Якщо
ж це поняття використовується як соціальна стратифікація – то слід під
цим словосполученням розуміти розшарування суспільства на певні класи,
прошарки, культурні общини тощо.

Що слід розглядати під теорією соціальної стратифікації? Це в першу
чергу дослідження основних розшарувань суспільства, історії їх
виникнення, дослідження ролі того чи іншого суспільного класу, його
світосприйняття та вплив на державні та соціальні процеси.

Щодо процесів розшарування в сучасному українському суспільстві , то
навряд чи можна їх зрозуміти і пояснити у всьому обсязі, якщо не
враховувати історично діючих у ньому механізмів шароутвореннь. Ці
механізми в чималому ступені визначалися характером української
культури, а на етапі її становлення – самим місцем розселення
східно-слов’янських племен між західноєвропейською цивілізацією і
цивілізаціями Сходу. Так, географічне положення країни, розтягнутість і
низька якість комунікації, рідко розташовані міські центри у вузлах
зв’язків, їхня уразливість – усе це позначалося на темпах нагромадження,
способах збереження соціокультурного фонду, впливало на конкретні форми
перерозподілу соціальної енергії і культурного ресурсу.

Варто так само враховувати вплив на розшарування вплив інокультурного
досвіду. У українській культурі виявилися акумульовані різнорідні
цивілізаційні орієнтації, що дозволяло українському суспільству
освоювати запозичення, як зі Сходу, так і з Заходу. Від Візантії
російська культура успадкувала релігійну базу (православ’я). Пізніше, у
період імперії країна освоює досвід західноєвропейських країн в області
військового і державного будівництва, промисловості, науки, мистецтва.
Не можна і забувати про вплив східних сусідів степовиків, зокрема
монголів. Різні інокультурні впливи були особливим чином перероблені
суспільством і поступово вросли в унікальний комплекс української
культури. Стратифікаційний розподіл українського суспільства, виявляючи
подібні ознаки з тенденціями розшарування в західній Європі і на Сході,
залишається дотепер унікальним процесом.

Починаючи з Київської Русі в українському суспільстві виділяються
найважливіші одиниці соціального розшарування: двір князя (монарха) і
коло наближених до двору людей, служиві люди: професійні військові і
бюрократичний апарат, селяни. Інші шари суспільства не виконували
активної соціальної ролі.

У господарському житті домінує царська і державна власність. Чиновники і
військові одержують за службу винагорода, але власності, захищеної
законом, у них немає. Лише при Катерині ІІ дворянський стан серед інших
вільностей одержує право приватної власності. Тому буржуазія як
самостійна одиниця соціальної стратифікації початку оформлятися в
Україні після скасування кріпосного права, лише в останній третині XІ –
початку XX в.

При аналізі процесів розшарування необхідно враховувати і такий фактор
як постійне включення в границі української державності народів різних
культур і розширення імперського простору, що вимагало відволікання з
Центра країни чималих матеріальних і людських ресурсів.

Реформи другої половини XІ і першого десятиліття XX в. виражали спробу
правлячих кіл уключити українське суспільство в динамічний рух розвитих
країн світу при збереженні колишніх соціально-політичних і станових
рамок. Частково ці зусилля можна визнати успішними. Хоча напередодні
революції 1917 р. Україна продовжувала залишатися селянською країною, за
п’ять передреволюційних десятиліть міське населення країни виросло
більш, ніж утроє – на 16 млн. чоловік.

Жовтнева революція 1917 р. створює принципово іншу ситуацію в цілісних
процесах соціального диференціювання. В главу кута ставиться спроба
адміністративними мірами регулювати поділ людей на класи і шари. Власне
кажучи зводяться до нуля майнові критерії диференціації, оскільки
приватна власність на засоби виробництва скасовується. Фактор доходів
також перестає відігравати помітну роль, тому що замість різноманітних
форм індивідуальних джерел доходу вводиться фіксована заробітна плата
різним категоріям працівників на державних підприємствах. Усе це
свідчить про те, що демократичні тенденції втілюються в іншій формі,
іншими способами, ніж це мало місце в суспільстві західноєвропейського
типу. Радянська модель стратифікації не створює також умов для
формування середніх шарів, аналогічних тим, які розвивалися в західних
країнах.

Соціальна структура радянського суспільства 30-50 -х років
характеризується переходом Україні до індустріального суспільства. У
рамках цієї моделі формувався визначений тип працівника, цілком залежний
від держави. Загальна забезпеченість населення роботою, стабільність цін
на продукти і товари першої необхідності, майже гарантоване надання
людині усередненого, досить скромного по стандартах розвитих країн
мінімуму життєвих благ робили як би зайвим розвите економічне
стимулювання праці, диференційовану шкалу оцінок і переваг, ефективну
систему соціальної мобільності і заохочень. Соціальна структура,
знаходячи сильно змінений вид, зберігає проте найважливіші
характеристики, властивій традиційній структурі. Відмовлення від
станових перегородок, спадкоємних привілеїв не супроводжується
скасуванням адміністративних бар’єрів при переході з однієї групи в
іншу, величезна влада й основні привілеї зосереджуються у винятково
вузькому колі облич і визначаються місцем у бюрократичній ієрархії,
професійні ролі множаться і диференціюються, але цей процес не впливає
на урівнювально-розпридільну систему благ.

До 60-м років модель соціально-економічного і культурного розвитку,
заснована на автократичному централізмі і державній власності, знайшла
вичерпаність своїх потенційних можливостей до ефективної дії: ціною
утрати величезних людських, матеріальних, природних ресурсів вона
виявилася здатної до дозволу ряду пріоритетних задач
ранньєіндустріальному типу, але принципово не була придатна до
саморозвитку, до входження в розвите індустріальне і постіндустріальне
суспільство. Починаючи з цього періоду, у міру ослаблення автократичного
централізму йде необоротний перерозподіл влади з верхніх поверхів центра
на середні вертикальні і горизонтальні поверхи.

O

i

, цей сектор переходить помітна частина працівників з державних
підприємств.

На цій основі починає діяти процес структурних змін у зайнятості, тобто
перехід працівників з тих галузей і виробництв, що не відповідають
запитам часу і неефективні з погляду задоволення споживчих питань, але
знову народжуються. Йде скорочення військовослужбовців, а також зайнятих
у важкій промисловості, у машинобудуванні, зокрема на виробництвах
військово-промислового комплексу, разом з тим розширюється чисельність
зайнятих у сфері посередницької діяльності, обслуговування,
фінансово-банківських операцій.

Самі по собі важкі процеси перерозподілу власності і структурних
переміщень працівників супроводжуються до того ж несформованістю
вітчизняних технологій у цих областях, відсутністю правових
демократичних процедур, слабістю соціальної інфраструктури. Усе це веде
до того, що перерозподіл власності і зміна структури зайнятості йдуть з
величезними витратами. Деякі шари і групи працівників виявляються в
більш привілейованому положенні придбанні державної власності, чим інші.
Перерозподіл працівників між галузями і сферами зайнятості також
супроводжується негативними тенденціями. Так, збільшується відтік не
тільки із соціально неефективних виробництв, але їхніх тих сфер
діяльності, що суспільству необхідні, але не здатні дати швидкий ефект
після переструктурування. Наприклад, за останні роки на одну третину
скоротилися чисельність у сфері наукової праці. При цьому перехід
найбільш кваліфікованих фахівців у комерційні структури найчастіше
супроводжується зниженням кваліфікаційного статусу і втратою професійної
майстерності за рахунок підвищення рівня доходів і соціального статусу.
Аналогічні процеси спостерігаються в деяких високотехнологічних і
наукомістких виробництвах, великі кадрові втрати несуть конверсійні
підприємства військово-промислового комплексу. У такий спосіб ті шари,
що у нових умовах могли б виступити ядром формування середнього класу
розмиваються, їхні представники переходять або в бідні шари, або в
структурні утворення з іншим статусним рівнем, і в тім і в іншому
випадку вони утрачають свою активну роль.

Міняються також принципи керування й організації в сфері праці.
Керування на приватних, акціонованих, змішаних підприємствах може бути
ефективним тільки в тому випадку, якщо керівники здатні будуть сполучати
і врівноважувати такі різні тенденції і вимоги як досягнення найбільшого
прибутку найменшими витратами. Формування й утримання професійних,
висококваліфікованих кадрів, завоювання міцного авторитету на споживчому
ринку. Також і галузеве керування, зберігаючи на державних
підприємствах, в умовах ліберально-ринкових перетворень неминуче
здобуває більш демократичний і ефективний характер.

Перераховані вище зрушення в характері організації праці, власності, у
структурі владних повноважень супроводжуються трансформацією ціннісних
шкал і переваг. Перед кожною людиною відкриваються можливості не тільки
більш вільно вибирати сферу своєї професійної діяльності і форми
соціальної активності, але і реалізовувати право на споживання кращої
інформації, культурних благ. У суспільстві одержує поширення культурна
продукція найрізноманітнішого ціннісного змісту, створюючи тим самим
нову інформаційну обстановку. Разом з тим українське суспільство у
світоглядному плані поляризується, у ньому виділяються групи з полярно
протилежними позиціями, з радикальними поглядами, залишається чимало
людей, що бажають повернутися до ідеалів радянського часу. При цьому не
одержує масової підтримки якась цілісна життєва ідеологія, яка б
консолідувала велику частину населення країни, надавала би людям
змістоутворюючі ідеї.

Розмежуванню соціальних сил суспільства сприяє і розшарування груп по
доходах і способу життя. За історично короткий відрізок часу в
суспільстві різко поляризувалися багаті і бідні шари. Розшарування по
доходах приводить до того, що динаміка доходів 10% найбільш заможних
груп різко зростає в порівнянні з доходами 10% найменш заможних груп, а
співвідношення між цими доходами стрімко збільшується.

У той час як основна частина населення втрачає останні можливості
підтримувати колишній рівень життєвого комфорту, з’являється порівняно
невелика заможна частина населення, спосіб життя якої різко контрастує з
історичними традиціями: відпочинок за кордоном, покупка дорогого
автотранспорту, будівля особистих котеджів у пригороді і т.д.

Найбільш дестабілізуючим фактором для стратифікаційних процесів є
розростання чисельності маргінальних шарів: безробітних, обличчя без
визначених занять і місця проживання, біженців, а також учасників
злочинних угруповань. Руйнування звичних форм організації праці, побуту,
а також культурних норм і цінностей обумовлює поява великого числа
людей, що втратили колишній соціальний статус, а тому зневірених, що
відмовилися від моральних принципів поводження. Історичний розвиток
української держави консервувало в суспільстві військово-імперський,
часом репресивний, характер соціальних зв’язків з надзвичайно слабко
вираженими інститутами приватної власності, виборних представницьких
органів, правового захисту соціальних груп і особистості. Разом з тим це
не означає, що виділені стратифікації здатні вироблятися у твердій
формі на кожнім новому витку розвитку українського суспільства.
Визначена частина їх безумовно продовжує залишатися життєздатної й у
найближчому майбутньому буде відтворюватися. Однак динаміка
стратифікації останніх десятиліть свідчить про те, що в нинішніх умовах
маються підстави як для збереження державної власності і механізмів
перерозподілу, так і для відновлення дрібної приватної власності, а
також асоційованої (груповий) власності, для відродження ринкових
відносин. На базі співвідношення соціальних сил, що змінилося, і
високого освітнього рівня населення здатне також укоренитися
плебісцитно-виборчі процедури формування державних і місцевих органів
керування, є всі підстави сподіватися на підвищення ролі законодавчо
правової системи соціального регулювання.

Розроблення теорії соціальної стратифікації, її дослідження і розвиток
вкрай необхідне для кращого розуміння процесів, які відбуваються в
суспільстві, потрібні для подальшого прогнозування настроїв і поглядів
певних груп населення.

Література

1. Соціологія. Підручник / Під ред. Андрущенко. – Харків, 1998.

1. Соціологія. Підручник для вищих навчальних закладів. Г.В. Осипов,
А.В. Кабища, М.Р. Тульчинский і ін. – М.: Наука, 1995.

2. М.С. Комарова. Соціальна стратифікація і соціальна структура. Социол.
исслед. 1992, №7.

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019