Сутність та місце університету як соціальної організації в державному
управлінні

Входження всього українського суспільства і галузі освіти у світовий
інформаційний та освітній простір супроводжується не тільки кризою
застарілих галузевих структур державного управління, а й актуалізацією
ідеї університету як однієї з можливостей реалізації національної ідеї в
Україні. Докорінні якісні зміни охоплюють:

— стратегічні напрями розвитку системи вищої освіти;

— розроблення ідеї університету як складової соціально орієнтованого
сучасного суспільства;

— моделювання змістової складової збереження культурної спадщини
українського народу через університет як інструмент реалізації державної
освітньої та культурно-просвітницької політики.

Для сучасного етапу розвитку українського суспільства та університету як
частини цього суспільства характерні такі суперечності:

— між метою освіти нації і завданням саме національної освіти, що
полягає у невирішенні питання, яким чином університет здатний виконувати
лігітимну функцію щодо знання як власне національний університет, а не
як навчальний заклад, індиферентний до завдань самоствердження певної
нації;

— між потребою організувати в університеті процес освіти «протягом
життя» при збереженні академічних традицій та неможливістю розвитку
університету без залучення ідей оновлення змісту університетської
діяльності в усіх її проявах (організаційному, методичному, науковому,
фінансово-економічному, змістовому та ін.);

— між підтиманням балансу між зовнішнім тиском суспільства на
університет та збереженням внутрішніх академічних цінностей при
реалізації ідеї університету ХХІ ст. в українській
державно-управлінській та освітянській практиці.

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що університет та ідея
університету мають стати предметом вивчення для представників науки
державного управління з метою накопичення емпіричних і теоретичних знань
з історії та теорії державного управління, якими володіють наукові,
науково-педагогічні, інженерно-технічні працівники, представники
громадськості, владна та політична еліта, широкі верстви населення та
ін.

При вирішенні поставленого завдання було використано поєднання макро- та
мікроекономічних підходів, у результаті чого з’явилася можливість
синтезувати модель університету й здійснити аналіз формування
конкурентної бази для його ефективної роботи. Теоретичною та
методологічною основою дослідження стали фундаментальні концепції,
представлені у працях вітчизняних та зарубіжних учених, які
використовують неокласичний, кейнсіанський, інституційний та еволюційний
підходи до аналізу соціально-економічних реалій, враховуючи
постмодерністську інтерпретацію, а також нову політичну економію у
вітчизняній інтерпретації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій дає змогу констатувати, що ідея
університету (університетського комплексу) як соціального та
освітянського культурологічного утворення, який функціонує в галузях
освіти, науки та культурного забезпечення соціальних взаємозв’язків,
посідає особливе місце в науці. Окремі аспекти реалізації ідеї
університету знаходяться в площині філософії, історії філософії, історії
розвитку науки і техніки, всесвітньої історії, історії України. Проте
невирішеними залишаються завдання суттєвого підвищення ефективності
реалізації ідеї університету в контексті формування державної політики в
галузі освіти і науки. Неможливо створити новий рівень стану
національної інноваційної освітньої системи, який би відповідав вимогам
сучасності, без усвідомлення значення університету й визначення основних
напрямів його трансформацій з урахуванням реального стану та перспектив
розвитку.

Нова економіка як економіка знань, сучасний стан державного управління
та інформації вимагають усвідомлення закономірностей, що виникали в
процесі розвитку університету як інституції. Потребують передбачення
специфічні особливості змін ідеї університету в сучасному суспільстві,
при тому, що потрібно акцентувати увагу на найважливіших відносинах в
українських університетах та їх зовнішньому середовищі й відпрацьовувати
відповідні рекомендації, які б випливали з можливих сценаріїв розвитку
ідеї університету. Зростання забезпечення інтелектуальної складової
серед факторів виробництва в ХХІ ст. по-новому репрезентує ідею, роль і
місце університету в суспільстві, його функції в національній економіці
України і, відповідно, його оцінку як соціокультурної,
культурно-просвітницької, соціально-економічної організації.

Теоретико-методологічну основу вирішення проблеми ідеї університету в
філософській літературі серед зарубіжних авторів розробляли Г. Дж.
Берман, М. Богачевська, Ю. Габермас, Г.-Г. Гадамер, В. фон Гумбольдт, Ж.
Дарріда, М. Квак, А. Койре, B. Лепенес, Г. Ньюмен, Х. Ортега-і-Гассет,
Г. Розовскі, К. Спенсер, М. Хайдеггер та ін. В українській філософській
літературі тему ідеї університету досліджували Н. Бабалик, Д. Донців, В.
Зенковський, М. Зубрицька, C. Квіт, М. Поляков, Л. Пушак, З.
Рибчинсь-ка, В. Різун, С. Савчук, Г. Флоревський та ін.

Зміна концептуальних підходів до ідеї університету й державного
управління вищою освітою, перш за все, знайшло відображення в програмах,
що розробляються на загальнодержавному рівні, та в працях дослідників,
що звертали свою увагу на проблеми ідеї університету (Е. Аткінсон, Н.
Багров, Е. Бочарев, В. Відяпін, Г. Журавльов, С. Капканщиков, С.
Ковальов, Ф. Кумбс, Д. Миропольский, М. Мусарський, В. Носков, Дж.
Псахаропулос, М. Скаржинський, Л. Тарасевич, Г. Хасаев, В. Чекмарьов).

Фундаментальні висновки, на основі яких розвинулися сучасні теорії ідеї
університету та її взаємозв’язок з теорією «людського капіталу», були
зроблені в працях науковців, що досліджували влив ідеї
соціально-культурного середовища на сучасне суспільство. Ця теорія
знайшла своїх прихильників як за кордоном (Г. Беккер, М. Благ, У. Боун,
В. Вейсборг, Ф. Махлуп, Т. Шульц), у наукових колах Радянського Союзу
(В. Гойно, А. Дайновський, Г. Егізарян, В. Жамін, В. Клочков, В.
Корчагін, В. Марценкекевич, В. Петрова), Росії у пострадянський період
(А. Бабич, Г. Балашов, С. Валентей, Ю. Васильєв, А. Вифлєємський, О.
Вишневський, А. Воронін, А. Гавріков, В. Глухов, А. Добринін, С. Дятлов,
Е. Єгоров, Е. Жильцов, В. Зуєв, В. Кінельов, М. Крітський, С. Ленська,
Л. Нєстеров, О. Циренова), так і в Україні (О. Амосов, В. Андрущенко, О.
Асмолов, В. Афанасьєв, В. Бондар, В. Биков, А. Дєгтяр, Б. Гаєвський, В.
Князєв, В. Козаков, В. Корженко, К. Корсак, С. Крисюк, І. Курас, В.
Луговий, Т. Лукінов, В. Майбород, С. Майборода, П. Надолішний, І.
Надольний, Н. Нижник, Н. Ничкало, В. Огаренко, М. Пірен, І. Прокопенко,
В. Ребкало, В. Скуратівський, В. Токарева, Ю. Чернецький та інших).

Негативні процеси в українському університетському середовищі, зумовлені
соціально-економічними перетвореннями в суспільстві, призвели до
необхідності розроблення нових підходів до формування високоефективного
університету, здатного до самовдосконалення, саморозвитку та формування
власної ідеї. За прикладом зарубіжних дослідників (Ф. Котлер, Дж.
Стиглиц), теоретико-методологічні основи вивчення ідеї університету та
прикладні питання його функціонування стали досліджувати вітчизняні
спеціалісти (Г. Атаманчук, В. Бакуменко, В. Гриньова, В. Заруба, М.
Корецький, О. Мордвінов, О. Оболенський, Г. Одінцова).

(

J 3/4

вищих навчальних закладів, значний внесок зробили класики, що
розробляли фундаментальні економічні теорії (Е. Бем-Баверк, Л. Вальрас,
Ф. Візкр, У. Джевонс, Дж.М. Кейс, А. Маршал, К. Менгер, Дж.Ст. Мілль, У.
Петті, А. Пігу, Д. Ри-кардо, Ж.-Б. Сей, А. Сміт, М. Туган-Барановський,
М. Фрідман, Д. Хикс, Й. Шумпетер).

У вітчизняній науковій літературі з державного управління
інституціонального підходу до вивчення університетів як організацій
дотримується значна кількість відомих учених (Н. Гібало, О. Ішлаков, Р.
Капелюш-ніков, Г. Клейнер, А. Олійник, Н. Свірідов, В. Тамбовцев, А.
Шастітко). Різні аспекти функціонування університету в умовах ринкових
перетворень української економіки отримали висвітлення в працях інших
відомих дослідників (А. Грудзинський, Н. Кетова, Б. Мільнер, В.
Овчінніков, В. Радаєв, Е. Ясін).

Велике значення для цього аспекту державного управління мали праці
зарубіжних учених в галузі оцінювання ринкової вартості фірми (Ф. Блейк,
Р. Брейлі, Т. Колер, Т. Коупленд, С. Майерс, М. Мілер, Ф. Моділья-ні,
Дж. Мурін, Б.П. Пешеро, Ш. Прат, К. Фе-ріс, Дж. Фрідман, М. Шоулз), а
також дослідження ролі немайнових активів у формуванні ринкової вартості
університету (У. Букович, Дж. Вілсон, Р. Вільямс, Л. Едвінсон, Ф.
Махлуп, Г. Сміт, Т. Стюарт).

При розв’язанні проблем, пов’язаних з теорією ідеї університету, важливу
роль відіграли праці сучасних вітчизняних авторів, присвячені
дослідженню економічних проблем інтелектуальної власності (Б. Бункін, А.
Козірєв, Д. Львов, В. Макаров, Г. Мікєрін, Н. Петраков, А. Поршиєв) та
інших складових соціально-економічної організації (В. Григор’єв, С.
Грібовський, А. Грязнова, С. Вал-дайцев, В. Єсіпов, Л. Ігонина, А.
Ковальов, Ю. Козірь, В. Мєщеров, Н. Симонова, Р. Сіміон, М. Федотова).

Проблема нашого дослідження сформульована на основі її актуальності та
стану наукової розробленості у вигляді необхідності створення
теоретичних засад ідеї університету як соціокультурної та
соціально-економічної організації, що відповідають сучасним процесам у
соціально-економічному розвитку України. Така постановка проблеми
зумовлює аналіз соціальних, управлінських, педагогічних,
громадсько-політичних відносин між університетом та суб’єктами
внутрішнього і зовнішнього середовища, а також економічних відносин у
галузі освіти в їх взаємозв’язку з іншими соціальними структурами в
умовах інституційних перетворень [1-5]. Вирішення цієї проблеми потребує
проведення теоретичних досліджень з виходом на практично зорієнтовані
результати.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що університет є просвітницькою,
соціальною, соціокультурною, соціально-економічною організацією, і
розроблення його ідей передбачає врахування ідеї класичного
університету, національного університету, університету в умовах
кроскультурних взаємодій, а також ідеї університету як
інтелектуально-майнового комплексу. В цьому випадку слід брати до уваги
не тільки майнові і немайнові активи, а й інші складові, які базуються
на економічних відносинах у суспільстві та конкретному
інституціональному середовищі. Розроблення теорії оцінювання
університету з урахуванням нових факторів та явищ відображає перехід від
традиційних ретроспективних оцінок до врахування перспективних
результатів функціонування ВНЗ в економічному середовищі і дає змогу
визначити напрями вдосконалення основного суб’єкта освіти та науки.

Отже, об’єктом дослідження є університет в його функціональній
специфічній визначеності як основна ланка освітньої, наукової та
культурно-інформаційної діяльності, як головний фактор довгострокового
підвищення суспільного виробництва, зростання продуктивності праці,
покращання використання трудових ресурсів і в результаті зміцнення
соціально-економічних основ суспільства.

В процесі дослідження були використані положення теорії багатофакторної
природи вартості, економіки фірми, трансакційних витрат, вартості фірми,
перехідної економіки. При побудові концепції університету як соціальної
та культурологічної організації використовувався принцип додатковості,
який робить можливим поєднання різних методологічних підходів з метою
збору най-раціональнішої інформації та формування повного наукового
уявлення про відповідний предмет [1].

При вирішення поставлених завдань слід використовувати загальнонаукові
методи пізнання соціально-економічних явищ та процесів (діалектичний,
системно-функціональний, комплексний, інституційний, функціональний), а
також спеціальні методи досліджень (інструментальний, стратегічного
планування та прогнозування, статистичного аналізу, експертних оцінок,
фінансовий, інвестиційний).

Інформаційно-емпіричну базу дослідження формують статистичні дані,
матеріали науково-практичних видань, статті в періодичній пресі,
інформаційні, аналітичні та методологічні матеріали, експертні оцінки,
первинна фінансова звітність, власні розрахунки автора, а також
матеріали інтернет-сайтів. Нормативно-правова база представлена законами
України, указами Президента України, нормативними актами та
розпорядженнями органів державного управління освітою як на державному,
так і на регіональному рівнях, а також міжнародними угодами.

IV. Висновки

Підсумовуючи викладене вище, зазначимо, що в Україні потребує
розроблення концепція університету як соціальної організації, яка б
передбачала нові підходи до державного управління університетом.

У цьому випадку важливе місце займає теорія визначення цінності
університету з урахуванням якісно нової ролі цієї основної ланки освіти
та науки в умовах становлення постіндустріального (інформаційного)
суспільства. Складовими цієї концепції є такі положення:

— обґрунтування методологічного підходу до вивчення економічних реалій з
метою формування науково орієнтованої моделі постіндустріального
(інформаційного) суспільства як однієї з умов забезпечення якісного
економічного зростання і, в результаті, розв’язання національного
завдання збільшення валового внутрішнього продукту в стратегічній
перспективі;

— узагальнення теоретичних і методологічних підходів до дослідження
університету як соціальної організації;

— розкриття сутності й місця університету як соціальної організації в
економічному, інституційному, інформаційному та часовому просторах;

— розроблення теоретичних моделей оцінювання університету з урахуванням
інтелектуальної та інших складових його цінності;

— запровадження нових підходів до визначення ринкової ціни і ринкової
вартості університету як основної ланки освітньої, наукової та
культурно-інформаційної діяльності, при цьому показано, що не тільки
власність на фактори виробництва, а й віртуальні джерела є умовою
отримання прибутку;

— обґрунтування рекомендацій щодо збільшення реальної цінності
університету як соціально-економічної організації в умовах нової
економіки як економіки знань.

Література:

1. Гурне Б. Державне управління / Бернар Гурне ; [пер. з фр. В. Шовкун].
-К. : Основи. 2006. -307 с.

2. Державне управління та державна служба : словник-довідник /
[авт.-уклад. О.Ю. Оболенський]. — К. : Вид-во КНЕУ, 2005. — 480 с.

3. Попович М.В. Нарис історії культури України / М.В. Попович. — К. :
АртЕк, 1999. -728 с.

4. Ситник Г. Національні цінності як основа прогресивного розвитку
особистості, суспільства і держави / Г. Ситник // Вісник Національної
академії державного управління при Президентові України. -2004. — Вип.
2. — С. 369-374.

5. Скрипнюк І. Забезпечення участі народу у формуванні органів влади як
фактор функціонування демократичної системи державного управління / І.
Скрипнюк ; пер. з англ. Н. Дороніної // Право України. — 2006. — № 6. —
С. 12-20.

6. Держава та регіони, Серія: Державне управління 2009 р., № 4, с.
185-188

Похожие записи