Реферат на тему:
Дитячий рух як соціально-педагогічний феномен
Однією з актуальних проблем на сучасному етапі розвитку суспільства є
соціальне виховання як процес та результат цілеспрямованого впливу на
людину для оволодіння і засвоєння нею загальнолюдських та спеціальних
знань, соціального досвіду з метою формування позитивних ціннісних
орієнтацій, соціально значущих якостей [3, 847]. Соціальне виховання
забезпечується суспільством і державою, зокрема, у спеціально створених
для його здійсенння організаціях. Серед них важливе місце займає дитячий
рух як специфічний соціально-педагогічний феномен.
Дитячий рух, що виявляє суспільно спрямовану самодіяльність дітей, має
значний соціальний та виховний потенціал. Дитячі громадські організації,
об‘єднання та інші структури дитячого руху виступають своєрідною «школою
життя», первісним осередком набуття дитиною соціального досвіду в пошуку
свого місця у досить мінливому, жорстокому та стратифікованому
суспільстві. Вони дають можливість дитині зорієнтуватись у системі
соціальних зв‘язків, опанувати механізмами регуляції соціальної
поведінки, здійснити аналіз власних можливостей та реалізувати їх [2,
11]. До того ж дитяча громадська організація – це єдина соціальна
інституція суспільства, вступивши до якої діти діють від власного імені,
приймають власні рішення у своїх інтересах; вони мають реальну
можливість самовиховання, саморозвитку; поряд з ними існує педагогічна
підтримка, яка обумовлена співпрацею, співдружністю, передачею
соціально-громадського досвіду дорослих дітям [1, 5].
Соціально-педагогічно-організований дитячий рух є рівноправним партнером
взаємодії державних та громадських освітніх структур, а підвищення ролі
дитячих громадських організацій і об’єдань в системі виховання – умовою
модернізації вітчизняної системи виховання та освіти ХХІ ст.
Аналіз вітчизняних та зарубіжних досліджень з даної проблеми дає
підстави стверджувати, що дитячий рух – соціальне,
психолого-педагогічне, історичне явище, що має значний вплив на
особистість дитини.
У дослідженні даної проблеми існують спірні моменти. Зокрема, щодо
систематизації історіографічної та джерельної бази дослідження,
належності дитячого руху до молодіжного як його складової, визначення
вікових меж членів дитячих громадських структур, періодизації розвитку
вітчизняного дитячого руху, і, власне, визначення самого поняття
„дитячий рух”. Зупинимося коротко на кожному з них.
Проблемним у систематизації історіографічної та джерельної бази
дослідження є, по-перше, частковий аналіз дитячого руху як складової
молодіжного – своєрідної політичної системи суспільства, яка включає в
себе ряд підсистем (організаційно-інституційну, регулятивну та
інформаційну); по-друге – відсутність єдиного підходу до самого предмета
дослідження (наприклад, у словнику «Детское движение» (М.-Мінськ, 1998)
подано більше 10 визначень поняття „дитячий рух”).
Більшість дослідників вважають, що дитячий рух включає в себе лише
громадські об‘єднання дітей. А переважна більшість представників
радянської історіографії взагалі відносили сюди тільки одну організацію
– піонерську. Проте дитячий рух – це загально-соціальне явище, що має
свою специфіку, структуру, охоплює велику групу дітей та підлітків на
засадах спільної діяльності, сприяє самовираженню, самовизначенню та
соціалізації особистості. Дитячий рух – це одна з форм соціально
значущої активності дітей за участі дорослих, які у процесі виховної
взаємодії допомагають дітям організувати їхню діяльність.
У сучасних умовах дитячий рух як середовище соціального виховання
потребує нового відрефлексування.
?????????O? вважають, що дитячий рух, хоч і має певну самостійність,
утім, є складовою молодіжного руху. Насамперед, це пояснюється тим, що
поняття «діти» і «молодь» визначені неоднозначно. Відповідно до
Конвенції про права дитини (1989 р.) дитиною вважається особистість у
віці до 18 років. Відповідно до Закону України «Про сприяння соціальному
становленню та розвитку молоді в Україні» (1993 р.) особистість, яка
досягла віку 14 років, віднесено до категорії «молодь». А Закон України
„Про молодіжні та дитячі громадські організації” (1998 р.) визначає
дитячі громадські організації як об‘єднання громадян віком від 6 до 18
років, а молодіжні – відповідно від 14 до 28 років (з березня 2004 р. –
35 років). У віковій періодизації, що її пропонує психологічна наука,
також відсутній загальноприйнятий підхід.
Крім розмитості вікових меж, при визначенні понять «діти» та «молодь» є
й інші чинники, які роблять практично неможливим розмежування дитячого
та молодіжного рухів. Так, відповідно до статутних положень деяких
молодіжних організацій, їх членами можуть бути молоді люди віком від 14
років. Деякі молодіжні організації мають у своєму складі підструктури,
до яких залучено дітей 5-6-річного віку. Крім цього, багато організацій,
що називають себе дитячими, мають у своєму складі молодих людей старших
18 років [2, 13].
У чому ж полягає сутність поняття „дитячий рух”? Наведемо декілька
прикладів його сучасного тлумачення.
Дитячий рух – закономірне явище. Свідченням цього є його походження,
характер, цілі та роль у житті дитини. Дитячий рух є своєрідним
інститутом соціалізації, унікальним феноменом соціально-громадянського
виховання підростаючого покоління; формою активного вираження дитинства,
що заявляє дорослим про дитячі потреби, проблеми, можливості,
особливості, нагадує про себе, захищає свої права. Дитячий громадський
рух – це природне, самостійне, поступове входження дітей у світ дорослих
завдяки різноманітним сферам дитячої діяльності: освітній, родинній,
ігровій [1, 4].
На думку укладачів „Педагогического энциклопедического словаря” (Москва,
2004) дитячий рух (дитячий громадський рух) – це сукупність діяльності
різних дитячих громадських організацій та дитячих громадських об’єднань;
одна з форм соціально значущої діяльності дітей та молоді; соціальне
явище, що охоплює велику групу дітей та підлітків, які прагнуть до
об’єднання в межах дитячих спільнот. Дитячий рух сприяє самовираженню,
самовизначенню та соціалізації особистості дитини. В дитячому русі
дитина набуває соціального досвіду спілкування та діяльності і т.д.
На нашу думку, відсутність єдиного, сталого підходу до дефініції даного
соціально-педагогічного феномену свідчить, насамперед, про небайдужість
сучасних дослідників до вивчення його теорії і практики та потребі в
удосконаленні педагогіки дитячого руху, соціокінетики як науки про
соціальний рух в дитячому середовищі.
Таким чином, дослідження дитячого руху як соціально-педагогічного
феномена є актуальною проблемою для розвитку теорії і практики
виховання. Врахування досвіду дитячого руху має наукове та практичне
значення при обґрунтуванні соціально-педагогічного потенціалу сучасних
структур дитячого руху та визначенні шляхів його ефективної реалізації в
нових соціокультурних умовах.
Література:
Дитячі громадські організації. – Х.: Вид. гр. „Основа”, 2004. – 192 с.
Дитячі об’єднання України у вимірах минулого та сучасного:
Довідник-посібник /Р.М. Охрімчук, Л.В. Шелестова, О.В. Кравченко та ін.
– Луганськ: Альма-матер, 2006. – 256 с.
Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; головний ред. В.Г.
Кремень. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
