Курсова робота
Біографічний метод у соціології
Зміст
TOC \o “1-3” \h \z \u HYPERLINK \l “_Toc136500495” ВСТУП PAGEREF
_Toc136500495 \h 3
HYPERLINK \l “_Toc136500496” 1. ВИДИ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
PAGEREF _Toc136500496 \h 4
HYPERLINK \l “_Toc136500497” 2. БІОГРАФІЧНИЙ МЕТОД: ІСТОРІЯ PAGEREF
_Toc136500497 \h 7
HYPERLINK \l “_Toc136500498” 3. ОПИС БІОГРАФІЧНОГО МЕТОДУ PAGEREF
_Toc136500498 \h 9
HYPERLINK \l “_Toc136500499” 4. РІЗНЕ РОЗУМІННЯ БІОГРАФІЧНОГО МЕТОДУ
В СОЦІОЛОГІЇ PAGEREF _Toc136500499 \h 14
HYPERLINK \l “_Toc136500500” Список використаних джерел PAGEREF
_Toc136500500 \h 24
ВСТУП
У структурі соціології виділяють три взаємозалежних рівні: загально
соціологічну теорію, спеціальні соціологічні теорії й соціологічні
дослідження. Їх називають ще приватними, емпіричними, прикладними або
конкретними соціологічними дослідженнями. Всі три рівні доповнюють один
одного, що дозволяє одержати при вивченні соціальних явищ і процесів
науково обґрунтовані результати.
Соціологічне дослідження – це система логічно послідовних
методологічних, методичних і організаційно-технічних процедур, підлеглих
єдиної мети: одержати точні об’єктивні дані про досліджуване соціальне
явище.
Дослідження починається з його підготовки: обмірковування цілей,
програми, плану, визначення коштів, строків, способів обробки й т.д.
Другий етап – збір первинної соціологічної інформації (запису
дослідника, виписки з документів).
Третій етап – підготовка зібраної в ході соціологічного дослідження
інформації до обробки, складання програми обробки й сама обробка.
Заключний, четвертий етап – аналіз обробленої інформації, підготовка
наукового звіту за підсумками дослідження, формулювання висновків і
рекомендації для замовника, суб’єкта.
1. ВИДИ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Вид соціологічного дослідження визначається характером поставлених цілей
і завдань, глибиною аналізу соціального процесу.
Розрізняють три основних види соціологічного дослідження: розвідувальне
(пілотажне), описове й аналітичне.
Розвідувальне (або пілотажне, зондажне) дослідження найпростіший вид
соціологічного аналізу, що дозволяє вирішувати органічні завдання. Іде
обробка методичних документів: анкети, інтерв’ю, опитного аркуша.
Програма такого дослідження спрощена. Обстежувані сукупності невеликі:
від 20 до 100 чоловік.
Розвідувальне дослідження звичайно випереджає глибоке вивчення проблеми.
У ході його уточнюються мета, гіпотези, завдання, питання, їхнє
формулювання.
Описове дослідження – більше складний вид соціологічного аналізу. З його
допомогою одержують емпіричну інформацію, що дає відносно цілісне
подання про досліджуване соціальне явище. В описовому дослідження
можливе застосування одного або декількох методів збору емпіричних
даних. Сполучення методів підвищує вірогідність і повноту інформації,
дозволяє зробити більше глибокі висновки й обґрунтовані рекомендації.
Самий серйозний вид соціологічного дослідження – аналітичне дослідження.
Воно не тільки описує елементи досліджуваного явища або процесу, але й
дозволяє з’ясувати причини в його основі. Головне призначення такого
дослідження – пошук причинно-наслідкових зв’язків.
Аналітичне дослідження завершує розвідувальне й описове дослідження, у
ході яких збираються відомості, що дають попереднє подання про певні
елементи досліджуваного соціального явища або процесу.
Підготовка соціологічного дослідження безпосередньо починається не зі
складання анкети, а з розробки його програми, що складає з дух розділів
– методологічного й методичного.
У методологічний розділ програми входять:
а) формулювання й обґрунтування об’єкта й предмета соціальної проблеми;
б) визначення об’єкта й предмета соціологічного дослідження;
в) визначення завдань дослідника й формулювання гіпотез.
Методичний розділ програми припускає визначення досліджуваної
сукупності, характеристику методів збору первинної соціологічної
інформації, послідовність застосування інструментарію для її збору,
логічну схему обробки зібраних даних.
Істотною частиною програми будь-якого дослідження є насамперед глибоке й
всебічне обґрунтування методологічних підходів і методичних прийомів
вивчення соціальної проблеми, під якою варто розуміти «соціальне
протиріччя», усвідомлюване суб’єктами як значиме для них невідповідність
між існуючим і посадовим, між цілями й результатами діяльності, що
виникає через відсутність або недостатність коштів для досягнення цілей,
перешкод на цьому шляху, боротьби навколо цілей між різними суб’єктами
діяльності, що веде до незадоволення соціальних потреб .
Важливо розрізняти об’єкт і предмет дослідження. Вибір об’єкта й
предмета дослідження в певній мері вже закладений у самій соціальній
проблемі.
Об’єктом дослідження можуть будь-який соціальний процес, сфера
соціального життя, трудовий колектив, які-небудь суспільні відносини,
документи. Головне, щоб всі вони містили соціальне протиріччя й
породжували проблемну ситуацію.
Предмет дослідження – ті або інші ідеї, властивості, характеристики,
властивому даному колективу, найбільш значимі із практичної або
теоретичної точки зору, тобто те, що підлягає безпосередньому вивченню.
Інші властивості, риси об’єкта залишаються поза полем зору соціолога.
Аналіз будь-якої проблеми можна провести в теоретичному й прикладному
напрямках залежно від мети дослідження. Ціль дослідження може бути
сформульована як теоретична. Тоді при підготовці програми основна увага
приділяється теоретичним і методологічним питанням. Об’єкт дослідження
визначається тільки після того, як виконана попередня теоретична робота.
2. БІОГРАФІЧНИЙ МЕТОД: ІСТОРІЯ
Біографічний метод-один зі специфічних методів аналізу особистих
документів, при якому для рішення к. л. проблеми збирають і узагальнюють
матеріали, що відображають участь людини в тих або інших соціальних
подіях і його відношення до них. На основі цих документів досягається
також опис різноманітних соціальних груп, виробляються деякі гіпотези
про те або інше соціальне явище, осмислюються деякі
соціально-психологічні процеси, що відбуваються в групі. Першими
класичними зразками використання біографічного методу були роботи У.
Хілі “Злочинець” (1915) і “Щиросердечні конфлікти й неправильне
поводження” (1917), в 20-і рр. Э. Т. Крейгер досліджував особисті
документи – листи, щоденникові записи й письмові сповіді. Біографічний
метод теоретично розроблений Томасом і Знанецким, які у своїй роботі
“Польський селянин у Європі й Америці” (1919) проаналізували
кореспонденцію між сім’ями, що виїхали в США й залишилися на
батьківщині, автобіографії емігрантів для того, щоб з’ясувати взаємодію
між культурними цінностями й установками особистості, механізми й процес
пристосування особистості до нових соціальних умов. Хілі в 1923 р. на
щорічному симпозіумі соціологів проголосив біографічний метод кращим
способом заповнення вченими свого незнання людської особистості, її
поводження й психічного життя. Довідатися мотивацію соціального
поводження, затверджував він, можливо, тільки пізнавши сімейні
обставини, спадковість, спосіб життя, соціальні контакти людини. При
різноманітному застосуванні біологічного методу його прихильники (крім
уже згаданих варто назвати також Лассуєлла, Р. Ш. Каван, Г. Зорбо,
Лантухі, Міда) сходилися на тім, що у формуванні особистості основне
значення мають саме біографічні факти – особисті взаємини зі членами
родини й групи, переломні моменти життя, спадковість, ступінь і характер
придушення підсвідомих інстинктів – біологічної спадщини, що зв’язує
людини з його природою, що породила. Підкреслювалося, що біографічний
метод сприяє встановленню плідного міждисциплінарного співробітництва в
дослідженні й вирішенні соціальних проблем. Після бурхливого захоплення
ним в 20-30-х рр. (у США, напр., навіть видавався для широкої публіки
спеціальний журнал) біографічний метод поступився місцем більше
загальному соціально-психологічному підходу. Застосування біографічного
методу зв’язане зі специфічним розумінням предмета соціологічного
дослідження, яке не може відволіктися від аналізу установок, мотивів
особистості, від ролі суб’єктивних елементів у соціальних процесах. Із
цим зв’язані як достоїнства, так і недоліки біографічного методу:
відсутність репрезентативності; суб’єктивна скрашеність спогадів,
незнання соціального явища в цілому.
3. ОПИС БІОГРАФІЧНОГО МЕТОДУ
Біографія як життєпис видатної людини по праву вважається одним з
найстарших художньо-публіцистичних і наукових жанрів. Життєпис як форма
наукового дослідження й життєвий шлях людини як його предмет
зустрічаються у філософії, соціології, історії науки, психології й інших
гуманітарних областях. Це не дивно, оскільки кожна з даних дисциплін
намагається по-своєму відповісти на питання, що стосуються обставин і
сутності людського буття, а виходить, неминуче винна торкатися проблеми
індивідуального життя. Дивує скоріше інше: інтерес до життєвого шляху з
боку гуманітарних наук поки явно недостатній.
Свідоме або неусвідомлене прагнення до пошуку в житті іншої людини
орієнтирів для побудови власного життєвого шляху є однією із причин
популярності біографічного жанру, коли мова йде про художні біографії,
основна мета яких саме й укладається в тім, щоб служити дороговказною
ниткою й прикладом для самовдосконалення й самовиховання молоді.
Так, для соціолога аналіз біографії – це один зі способів дослідження
життєвого шляху представника певної соціальної верстви в конкретну
історичну епоху. Біографічний метод у соціології дозволяє виявити
закономірності прояву суспільних процесів в індивідуальному житті, а
також механізм перетворення подій одиничного життя в тенденції
суспільного розвитку.
При обробці біографічного матеріалу окремі біографії як би накладаються
одна на одну, у результаті чого загальні для всіх їх моменти виступають
особливо яскраво, а все нетипове, сугубо індивідуальне відкидається.
Для цілей соціологічного дослідження використаються також біограми, які
американський соціолог Т. Абель визначає як розповідь про власне життя,
написану людиною, що представляє певну соціальну групу й складену
відповідно до певної схеми, заданої соціологом. При цьому одна біографія
– це ще не біограма, вона стає такий лише серед біографій інших членів
тієї ж соціальної спільності. Тому біограма, на думку Абеля, цікава для
соціолога, тоді як історія життя – для психолога.
Незважаючи на зусилля, що вживають у даному напрямку, соціологічний
аналіз життєвого шляху науковця як представника особливої соціальної
групи як на сучасному, так і на історичному матеріалі зустрічається
вкрай рідко. У цьому зв’язку можна згадати лише спробу побудови біограм
відомих польських учених. Дана робота із суті представляє особливий рід
біографічного довідника, витриманого в єдиній строгій схемі й
утримуючого майже винятково фактографічний матеріал без його
інтерпретації. Залишається тільки шкодувати про те, що в соціологів ще
не дійшли руки до цієї проблеми. Хоча на багато питань, пов’язані з
побудовою соціальної політики відносно науки, було б легше відповісти,
маючи соціологічну картину типового життєвого шляху типового науковця.
В історико-наукових дослідженнях біографії вчених одержали, мабуть,
найбільш широке поширення й по праву вважаються одним з основних
наукових жанрів. У них, на відміну від соціологічного підходу, аналіз
націлений на біографію не типового, а видатного вченого. З погляду
історика науки життя неабиякого вченого – це саме по собі історична
подія, якийсь поворотний момент у розвитку наукового знання. Особливість
історико-наукового підходу до вивчення життя людини науки полягає в
тому, що він зосереджений в основному на «життєписах» певних наукових
ідей, втілених у біографіях їхніх конкретних носіїв. У подібних
біографіях розвиток науки подано переважно як процес нагромадження
знань, у рамках якого вчений виступає не стільки як жива особистість,
скільки як персоніфікація логіки розвитку науки, як її агент, через
діяльність якого об’єктивні закономірності втілюються в реальну
дійсність.
Отже, сутність біографічного методу у першому його значенні полягає в
тому, щоб відповістити на запитання, з яких подій життя й за допомогою
яких механізмів народжується конкретна особистість і як надалі вона сама
будує свою частку. Як особливий методичний принцип психологічного
аналізу біографічний метод укладається в реконструкції значимих для
особистості подій і виборів, вибудовуванні їхньої причинно-наслідкової
послідовності й виявленні їхнього впливу на подальший плин життя.
Однак аж ніяк не всяке використання біографічних даних для дослідження
психології вченого служить меті реконструкції його особистості через
історію життя. І отут мі підходимо до іншому значенню, у якому поняття
біографічний метод, мабуть, найбільше широко представлене в психології.
Під біографічним методом мають на увазі також будь-яке використання
біографічних матеріалів – автобіографій, щоденників, свідоцтв очевидців,
біографічних опитників і ін. – для найрізноманітніших дослідницьких і
практичних цілей. Серед цих цілей Г. Олпорт називає збір
феноменологічних даних, вивчення розумового життя дорослих, складання
різних топологій, ілюстрування певних теоретичних положень психології й
багато інші.
Таким чином, біографічний метод використається також для позначення
інструментальної техніки й джерела одержання інформації про
індивідуально-психологічні особливості, і як методика збору даних може
застосовуватися як з метою наступної реконструкції життєвого шляху, так
і для рішення інших завдань.
Нарешті, у своєму третьому, найбільш вузькому значенні, біографічний
метод – це одержання відомостей, що цікавлять соціолога, із уже наявних
біографічних довідників, збірників і т.д. Так, наприклад, К. Кокс, Р.
Кэттелл, Дж. Кэттелл використали подібні біографічні джерела для
виділення рис, властивих творчої особистостей. На основі що були
біографій видатних людей мистецтва й науки Н. Э. Пэрна намагався
виділити закономірності творчих циклів протягом життя, Зв’язуючи підйоми
творчості з ритмічністю протікання всіх фізіологічних і біологічних
процесів, він припустивши, що піки творчості настають через кожні 6-7
років. Як матеріал для підтвердження своєї гіпотези Пэрна використав
біографічну літературу. На основі життєписів він проаналізував
продуктивність, а також значимі події творчого життя певного кола
творчих осіб. Відповідно до його подань, події творчого життя
відбуваються поза прямою залежністю від зовнішніх обставин і факторів.
Втім, ця незалежність взагалі відрізняє творчих людей, оскільки
вроджений характер креативної здатності, був для Пэрна зовсім очевидний.
Відповідно до його поглядів, життєвий шлях генія – це розгортання
закладеного в людині таланта, обумовлена універсальними
біопсихологічними (а може бути навіть космологічними) закономірностями
існування. Таким чином, Пэрна застосовував біографічний метод у своїх
дослідженнях як би двічі: використовуючи біографічні довідники як
вихідний матеріал для аналізу, але також і як певний методологічний
підхід до побудови концепції життєвого шляху генія, хоча його подання
про рушійні сили життєвого розвитку представляється на сьогоднішній день
неспроможним.
До використання довідково-біографічної літератури звертаються, як
правило, у тих випадках, коли або неможливе застосування емпіричних
методів, тому що об’єктами дослідження є видатні вчені минулого, або
коли потрібно проаналізувати великий масив даних для виявлення деяких
статистичних закономірностей. Треба, однак, мати на увазі, що при
використанні біографічної літератури як джерела даних, дослідник
проводить вторинну інтерпретацію біографічного матеріалу, уже
відібраного й певним чином проаналізованого попередніми авторами, а тому
несучого на собі печатку деякої упередженості й суб’єктивності.
Біографічний метод у двох своїх останніх значеннях може служити, на наш
погляд, допоміжним інструментом для вивчення тих або інших сторін
діяльності й особистості вченого. Разом з тім біографічний метод як
реконструкція життєвого шляху дає можливість наблизитися до розуміння
механізмів формування творчої індивідуальності.
4. РІЗНЕ РОЗУМІННЯ БІОГРАФІЧНОГО МЕТОДУ В СОЦІОЛОГІЇ
Біографічний метод, автобіографічний метод, метод особистих документів,
щоденниковий метод – ці поняття в соціології взаємозамінні. Часто їх
уживають для позначення певного методу дослідження. Методологічний
контекст біографічного методу свідчить про ті, що метод має різне
значення. Він може виступати як: 1) методологічна прихильність, 2)
об’єкт аналізу (біографія або її фрагмент як тема), 3) спосіб збору
даних і їхнього аналізу (матеріали, джерела аналізу й т.п.). На практиці
іноді він застосовується одночасно у всіх трьох видах або в одному або
двох.
1. Генезис біографічного методу як методологічної прихильності
пов’язаний з гуманітарною соціологією, а саме з методологічними
установками Флоріана Знанецкого і його учнів. Ми не збираємося викладати
принципи соціології Знанецкого, проте, хотілося б зупинитися на
декількох базових тезах, що обґрунтовують застосування біографічного
методу й надають даному методу основне значення в дослідженні. Ці тези
пов’язані з методологічним принципом гуманітарного показника. Принцип
наступний: 1) поводження людини не залишається непоміченим, воно несе
певне значення, 2) про ті, яку воно має значення, вирішує
співтовариство, 3) у даному співтоваристві існують соціальні еталони,
які надають поводженню певне значення, 4) у процесі дослідження не можна
не враховувати, яке саме значення надають тому або іншому поводженню
люди. Основною категорією дослідження в цьому випадку є категорія
значення. Отже, аналізувати або досліджувати соціальну дійсність
формальним способом або в ізоляції від особистого досвіду й сприйняття
дійсності конкретними людьми складно. Єдиним відповідним матеріалом для
дослідження в цьому випадку є особисті повідомлення.
У результаті критики цього підходу в тридцяті й сорокові роки з боку
позитивістів (у Польщі – у п’ятидесяті по ідеологічних міркуваннях)
біографічний метод як загальний методологічний підхід перестав існувати.
У міру того як підсилювалося розчарування, викликане результатами так
званої “емпіричної соціології”, намітилося повернення до принципів
гуманітарної соціології й, як слідство, до біографічного методу.
Найбільше яскраво він виявився в символічному інтеракционізмі або
етнометодології.
Основні принципи символічного інтеракционізму зводяться до того, що
людина може бути об’єктом як власних дій, як і дій стосовно інших людей.
Тому він сам вирішує, як діяти й поводитися. За допомогою цього
механізму інтерпретується поводження інших людей, коли ставитися питання
про те, яке значення мають для мене дії інших. Здатність давати собі
установку має двояке значення. По-перше, указуючи на щось, мі виділяємо
це щось із контексту, а потім надаємо йому значення, або перетворюємо
його в об’єкт. Об’єкт – це установка, що дає собі людина, її не можна
ототожнювати зі стимулом. Оскільки це не зовнішній фактор, що впливає на
людину і який можна визначити у відриві від нього; її суть і значення
визначає саме людина.
Більшість ситуацій, з якими зіштовхуються люди в суспільстві,
визначаються ними подібним чином. У процесі попереднього спілкування в
них розвилося колективне розуміння або визначення поводження в тій або
іншій ситуації. Подібність, повторюваність людського поводження в
подібних ситуаціях не повинна приводити дослідника до висновку, що там
має місце процес інтерпретації. Одним з основних завдань дослідника є
піймати цей процес.
У будь-який момент свого життя людина перебуває в біографічної
детермінованої ситуації. Біографічно детермінована ситуація означає, що
ситуація має свою історію, що являє собою нашарування всього
попереднього досвіду індивіда у вигляді запасу знань, що в людини завжди
під рукою. Поняття оперативного запасу знань, сформульоване А. Шутцом,
бере свій початок з феноменології Гуссерля й припускає, що кожний факт
сприймається людиною через призму знань. · Дякуючи оперативному запасу
знань відбувається типофікація дійсності, в результаті цього процесу
можна отримати готові схеми минулої інтерпретації теперішніх дій. В
основі типофікації елементів дійсності лежать загальні знання. Те, що
людина пізнає в даний момент, він сприймає як дещо відоме, хоча й нове.
Оскільки відбувається посилання на інші подібні дії. Проходить вона
несвідомо (цей процес в феноменології називається допредикативним
пізнанням).
Спосіб типофікації залежить від проблем, які цікавлять людину, від
сутності, який індивід наділяє різним сферам дійсності. Оскільки різним
цілям і прихильностям індивіда відповідають різні сфери сутності, які
становлять систему сутності даної особистості. Система визначає, що є
схожим і ідентичним, і що у зв’язку із цим належить до одному типу.
Перераховані вище процеси можуть навести на думку про їхній
індивідуальний характер. Однак це не так (як стверджує, зокрема, А.
Шутц), знання про дійсність і сама дійсність мають інтерсуб’єктивний і
соціальний характер. Отут має місце процес переваги перспектив
(przektadalnosci perspektyw).
Аналізованими нами категоріями займалися також представники
етнометодології. Вони виходять із того, що всі вияви соціального життя
(наприклад, мова, дії) мають індикативний (індексний) характер. Їхнє
значення можна визначити тільки в даному ситуаційному контексті.
Оскільки люди постійно пояснюють (інтерпретують) те, що вони сказали,
зробили або пережили. Завдяки поясненню поводження й учинки людей стають
відомі іншим -є процесом переговорів. Ми маємо справу із процесом
переваги перспектив, про який писав Щутц. Однак будь-яка інтерпретація
може носити хвилинний характер. У її основі лежать біографічно
детерміновані ситуації, запас оперативних знань. Проте в новій ситуації
вони можуть знаходити нове значення.
Людське суспільство сприймається через систему різноманітних знаків і
символів, найважливішим з яких є мова. Вона зародилася в процесі
безпосереднього спілкування людей один з одним, нею користуються в
повсякденному житті, що є для нього першою крапкою відліку. Мова
дозволяє людині соціально об’єктивувати індивідуальний досвід. Вона
дозволяє з’єднувати різні сфери повсякденного життя й інтегрувати їх у
єдине ціле, що має значення. Мова створює семантичні поля, тобто сфери
різних значень і класифікацій. У рамках семантичного поля поточний і
минулий життєвий досвід може об’єктивуватися, зберігатися й
накопичуватися. Цей процес носить селективний характер. Семантичні поля
є результатом інтерпретації дійсності індивідуумом, що вирішує, що
зберегти у своїй свідомості.
Якщо дослідник керується викладеними вище принципами, то основною
категорією аналізу стають біографії окремих людей, груп або громадських
організацій. При цьому, як стверджує Норман Дензин, у біографії ми маємо
справу з досвідом певної особистості, групи або організації; оцінка
досвіду ж особистості, групи й організації залежить від того, як ця
особистість, група або організація інтерпретують свій досвід. Вивчення
біографії й дослідження за допомогою біографії, відповідно до
викладеного вище, представлені в працях таких учених, як Норман Дензин,
Пітер Бергер, Гарфінкель, Даніель Берто, Франко Ферраротті, Фрітц Шутце,
Інгеборг Хеллінг.
Біографічний метод як методологія є інструментом пізнання різних
соціологічних проблем. Дослідники, насамперед, задаються питанням “як?”
Наприклад, яке відношення людини з певною соціальною біографією до тієї
або іншої соціальної структури, шлюбу, чи отримує він задоволення від
роботи й т.д. Це була перша з виділених областей застосування
біографічного методу.
2. У цьому пункті використаний текст И. Хеллінг (“Метод біографічного
дослідження”), у якому біографія розглядається як об’єкт аналізу. Це
друга сфера застосування біографічного методу.
Соціальна біографія людей або її фрагментів, як і біографії соціальних
груп або громадських організацій, зводяться до стандартних питань: яка
типова послідовність подій у житті певних груп людей, яке значення
приписується цим подіям, яка структура (приміром, структура години,
логічна структура) цих подій і т.п. Біографія як тема припускає, що
дослідника цікавить об’єкт, що основним стає питання “що?”. Таке
трактування біографічного методу може припускати (а в дослідницькій
практиці припускають) наявність різних методологічних підходів. Якщо
дослідник не буде абстрагуватися від інтерактивних знань виникнення
даних і структури індивідуального значення в конструюванні типів
розвитку подій, то можна сказати, що він використає біографічний метод
як методологічну прихильність і як об’єкт дослідження. Якщо ж дослідник
буде абстрагуватися від проблеми значення інтеракції, тоді можна
використати інші методологічні підходи.
Розгляд біографії як об’єкта аналізу пов’язане із проблемами
співвідношення правди й об’єктивності. Якщо дослідник вважає (говорить
Хеллінг), щоб його емпірична робота, що стосується біографії,
відповідала теоретичним основам символічного інтеракціонізму,
єтнометодології й феноменологічній соціології, він повинен розглядати
всі дані соціального дослідження як продукти соціальної інтеракції, тому
їхнє значення не може визначатися дослідником довільно.
У біографічних дослідженнях ця проблема представляється більш складною.
Який об’єкт висвітлює емпіричні біографічні дані? Як “відбуваються”
події? Як функціонує селективне сприйняття події й (або) пам’ять про
події? Чи можна розглядати селективне сприйняття й (або) пам’ять як
вираження зв’язку й (або) досвіду автора біографії, або це результат
співробітництва (інтеракції) з дослідником? Якщо вони не є індикатором
дійсно, що відбуваються подій, то чи можна розглядати їх як вираження
респондентом його орієнтування у світі? Чи дозволяє це дослідникові
визначити місце дій респондента й подій у даному контексті, тобто
визначити мотиваційні рамки для типових акторів представників певних
соціальних категорій? Чи може ця відтворена система допомогти в
передбаченні майбутніх дій? Чи маємо ми право використати біографічні
дані в якості даних повторних досліджень (powtarzalne badania) На всі ці
питання ви не знайдете відповіді в рамках сучасного застосування
біографічного методу, а багато дослідників, які користуються ним, не
розуміють його значення.
Деякі із цих питань виявляються важливими в процесі роботи з даними. У
процесі пошуку суб’єктивного значення життя однієї людини або групи осіб
дослідникові доводиться вирішувати питання “об’єктивності” і
“суб’єктивності” біографічної інформації, що не ідентично проблемі
вірності й чесності. Чи може дослідник для визначення значення біографії
використати значення подій і умов у соціальному просторі, складовими
частинами якого вони є, і (або) володіти інформацією про “об’єктивні”
елементи соціальної структури, які з’являються, зокрема, у біографічному
інтерв’ю? Чи можна, не беручи до уваги широкої соціальної бази,
оцінювати й ідентифікувати дані як “суб’єктивні” або “об’єктивні”? Нам
здається, що не можна. І хоча поняття “об’єктивності” даних необхідне в
соціології для аналізу біографічних даних, проте з теоретичної точки
зору воно проблематичне. Різні групи (наркомани, пацієнти будинків
старих, робітники на промислових підприємствах) можуть і мають інше
уявлення про установу, чим те, що дає їм об’єктивно визнана структура.
Незважаючи на це, їхні потенційні дії обумовлені цією структурою.
Виникає питання: чи можемо ми назвати об’єктивними в біографічних
дослідженнях умови, у яких вони діють, тім більше, що діючі актори не
можуть їх змінити? Ці умови їм часто невідомі, у всякому разі, не чітко
обкреслені у взаєминах. Виявлення умов вимагало б проведення незалежного
дослідження, що стосується соціальних умов життя акторів, а також
суб’єктивних показників, які ми шукаємо в тому випадку, якщо
використаємо біографічний підхід. Отже, генеральні проблеми
соціологічної теорії – протиставлення структури дії, об’єктивності
суб’єктивності, поняття соціальної структури – практично всі вони
властиві дослідженню суб’єктивного значення ходу життя. Не існує простих
способів рішення даного питання. Для біографічних досліджень варто
розробити діалектичну концепцію співвідношення структури й дій. На це
звертає увагу, зокрема, Ферраротті.
Відповідно до твердження Хелінг, проблема об’єктивності й суб’єктивності
пов’язана із проблемою правдивості тверджень. Категорії правди й
неправди не знаходять широкого застосування в біографічних дослідженнях.
Оскільки конструкція значення залежить від часу, інтересу й
інтерактивної ситуації, одна і та сама людина може розповісти багато
різних біографій, що відносяться до різного часу й призначені для різних
слухачів. Хоча різні конструкції відносяться до одного і того ж об’єкту,
а саме до життя досліджуваної особини. Отже, чи можна сказати, що деякі
елементи реконструкції біографії правдиві, інші – брехливі або, що деякі
біографії повністю правдиві, а інших – брехливі?
По-перше, констатація цього факту привела б до відокремлення даних від
контекстуальних умов їхнього виникнення, більше того, обмежила б
розкриття сутності процесу створення й формування границь вірності
значень у масовому мисленні, пропонованих символічним інтеракціонізмом,
соціальною феноменологією й етнометодологією. Навіть відсутність фактів
у розказаній історії життя не обов’язково робить розповідь брехливою,
оскільки перераховані вище теоретичні напрямки розглядають пам’ять як
обумовлену зв’язками ситуацію, у якій ці факти запам’яталися. По-друге,
велика кількість інформації, що утримується в біографічних
реконструкціях, стосується особистих мотивів діючої особини, її
страждань і т.д., які найчастіше неможливо проконтролювати незалежно від
способу переказу даної особи. Ось чому поняття “правда” варто замінити
поняттям “дійсність”.
Дослідники (Хеллинг, Дензин) підіймають ще одну проблему – проблему
правдивості. Її можна сформулювати у формі питання: про які об’єкти
дослідження повідомляють нам біографічні дані? Якщо метою збору
біографічних даних є одержання відомостей про типову послідовність подій
певної групи, ті проблеми зрілості даної людини, її пам’яті,
зацікавленості в тім, щоб про неї склалась гарна думка, використання
літературної форми вираження (весела розповідь, неясна розповідь), є
джерелом перекручування дійсності. Дензин бачить можливість контролю цих
джерел за допомогою тріангуляції джерел (документів, інтерв’ю й т.п.), а
також аналізу перспектив різних акторів, які підтримують зв’язок з
досліджуваною особою. Процедура визначення “фактів” заключається в
такому випадку в пошуку згоди між різними джерелами й перспективами. Ця
процедура припускає, що факти існують незалежно від джерел і перспектив.
Але що робити, якщо те, що вважається фактом, по-різному сприймається
судовим куратором і неповнолітнім злочинцем? У цьому випадку дослідник
не може виявити справжнє життя неповнолітніх злочинців через
тріангуляцію джерел і перспектив. Він може лише зіставити їх для
визначення комплексної моделі інтеракції, що дає соціально об’єктивний
результат, з якого дослідник почав свої дослідження (наприклад, критерії
вибору випадків для дослідження). Збіг різних повідомлень, що стосується
послідовності подій, можна використати для того, щоб визначити, чи були
вони в дійсності, але лише в тому випадку, якщо оповідачі використали
одну і ту ж саму мову. Критерій підбору фактів для службового архівного
запису звичайно визначаються й кодифікуються відповідно до певних
правил. Однак те, що в досліджуваній групі вважається “фактами”, часто
доводити реконструювати соціологові, тому що жодний опис не може
вивчатися окремо від перспективи.
Вивчення біографії або життєвого шляху (траєкторії) має місце в практиці
багатьох дослідників, які дотримуються різних методологій (приміром,
різновиду марксизму або так названої емпіричної соціології, що тяжіє до
позитивізму).
3. Третя сфера застосування біографічного методу в соціології стосується
виду використовуваного матеріалу, способу його збору й аналізу. Саме цим
обумовлене різне визначення біографічного методу. Отже, біографічним
методом уважається підхід, відповідно до якого об’єктом дослідження
(незалежно від методологічних установок) є біографія індивіда,
соціальної групи, соціального інституту або організації. В інших
випадках це визначення використовується для позначення типу
використовуваних для аналізу матеріалів: автобіографічний метод,
щоденниковий метод, метод особистих документів.
Дослідники, які послідовно дотримуються першої сфери, тобто, розглядають
біографічний метод як якусь методологічну прихильність, у своїй
дослідницькій практиці обмежуються тільки певним типом матеріалів
(джерел) і способів аналізу. Керуючись положенням, що основними
передумовами аналізу є категорії значення, розуміння або інтеракції, ці
дослідники опираються тільки на всебічний біографічний матеріал, що
зберігає риси розповіді про своє життя – повідомлення, у яке не
втручається дослідник або інші фактори. Особливий упор робиться на
використання таких повідомлень, як: щоденники, автобіографії, листи,
спогади, повідомлення, журнали, висловлення на певну тему або розказані
історії або інакше інтерв’ю-розповіді (застосовувані в останні роки у
ФРН, а також частково у Франції й Швейцарії). Способи одержання й
використання матеріалів подібного типу бувають різними. Представники
подібного трактування біографічного методу в соціології застосовують на
практиці лише деякі способи аналізу перерахованих джерел. Насамперед,
мова йде про якісний аналіз, у першу чергу що припускає аналіз змісту
або застосування соціолінгвістичного підходу при обробці матеріалів
цього типу. Звичайно відмова від кількісних методів має програмний
характер. Само собою зрозуміло, у цьому випадку можуть виникнути
суперечки щодо цінності таких матеріалів і способів якісного аналізу.
Суперечки і їхня спрямованість залежати від методологічної прихильності
того, хто висуває докори на адресу прихильників біографічного методу в
соціології.
Інакше розглядається питання джерел і їхнього аналізу, коли мова йде не
про прихильників біографічного методу. Насамперед, тими вченими, які
трактують біографію як об’єкт аналізу. Крім названих вище матеріалів
(таких, як щоденники, автобіографії й т.п.), цей метод дослідження
використовує інші джерела, наприклад, службові документи, статистичні
дані, поліцейські звіти, особисті анкети, судові справи, медичні карти.
Відрізняються й способи аналізу. Дуже часто застосовуються кількісні
методи, які розглядають текст автобіографії як відповідь на анкету.
Ми розглянули різні способи трактування або розуміння біографічного
методу в соціології для того, щоб упорядкувати погляди, що містяться в
різних роботах (польських і іноземних). Нам представляється це
необхідним, оскільки вже кілька років біографічний метод користується
популярністю в дослідників. А це породжує його різну інтерпретацію.
Список використаних джерел
Bertaux D. (ed.) 1981, Biography and Society, Sage Publ. Co. Beverly
Hills. 1988 – 479 с.
Bertaux D. (ed.) Biography and society. The life-history approach in the
social science. L.: Sage, 1981.
Helling I., 1985, Metoda badan biograficznych, w: Kultura i
Spoteczenstwo, nr3,ss. 93-115.
HYPERLINK “http://sharh.freenet.uz/lib/raz/sotsi_1.htm”
http://sharh.freenet.uz/lib/raz/sotsi_1.htm
HYPERLINK “http://www.temadnya.ru/spravka”
http://www.temadnya.ru/spravka
Mansfield R. S., Busse T. V. The psychology of creativity and discovery
(scientists and their work). Chicago: Nelson Hall, 1981.
Manuel F. E. A portrait of Isaak Newton. Harvard Univ. Press, 1968.
Schutz ?., 1972, The Phenomenology of the Social Word, Heinemann,
London.
Sorensen A. Unterschiede in lebenslauf von frauen und mannem // Kolner
Ztschr. fur Soziologie u. Sozialpsychologie. 1990. H.31. S. 304 – 321.
Srod????????????????????????????????
Whiting В. G. How to predict creativity from biographical data //
Research Management, 1972. V. 15. N 6. Р. 28 – 34.
Волков Ю.Г. Социология Элементарный курс., М: Юристъ, 2001.
Гиндилис Н. Л. Пионеры просопографии в науке // ВИЕТ, 1991. № 1. С. 27 –
38.
Девятко И. Ф. Методы социологического исследования. Учебное пособие. М.:
ИСО РЦГО-TEMPUS/TACIS, 2002.
Кон И. С. Постоянство и изменчивость личности // Психол. журн. 1987. Т.
8. № 4. С. 123 – 137.
Кравченко А. И. Основы социологии: Учеб. пособ. Для студентов средних и
спец. уч. завед. – Екатеринбург: Деловая книга, М.: Логос, 1998 – 384 с.
Краткий словарь по социологии / Под. общ. ред. Д. М. Гвишиани, Н. И.
Лапина; сост. Э. М. Коржева, Н. Ф. Наумова. – Политиздат,
Лукашевич Н.П. Туленков Н.В. Социология: Учеб.пособ. – К.: МАУП, 2002.
Рыбников Н. А. Биографии и их изучение. М., 1920.
Рыбников Н. А. Психология и биографии // Психология. 1929. Т. 2. Bып. 2.
С. 215 – 226.
Сох С. М. The early mental traits of three hundred geniuses. Stanford
Univ. Press, 1926.
Сурмин Ю.П. Туленков Н.В. Методология и методы социологических
исследований: Учеб.пособ. – К.: МАУП, 2000.
Туленков Н.В. Социологическое исследование: понятие, программа, методы:
Конспект лекции по социологии.– К.: УГУФВС, 1994.
Краткий словарь по социологии. М., Политиздат, 1989
PAGE
PAGE 3
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
